Во­ло­ди­мир РОСТОРГУЄВ: «ОБЛА­СНІ ФЕ­ДЕ­РА­ЦІЇ ФУТ­БО­ЛУ В НИ­ЗО­ВУ ЛАН­КУ — СЕ­ЛО — НІ­КО­ЛИ НЕ ОПУ­СКА­Ю­ТЬСЯ»

ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ ВСЕ­УКРА­ЇН­СЬКОЇ АСО­ЦІ­А­ЦІЇ СІЛЬ­СЬКО­ГО ФУТ­БО­ЛУ УКРА­Ї­НИ РОЗ­ПО­ВІВ «УФ» ПРО СЬО­ГО­ДЕ­Н­НЯ СІЛЬ­СЬКО­ГО ФУТ­БО­ЛУ, ЗА­ЛЕ­ЖНІСТЬ ОД ФІ­НАН­СІВ І МІЖ­НА­РО­ДНІ ДО­СЯ­ГНЕ­Н­НЯ ФК «ТРО­Є­ЩИ­НА»

Ukrainskiy Futbol - - Гра в регіонах - Во­ло­ди­мир БОБИР.

«… УСЕ ЛЯ­ГЛО НА ПЛЕ­ЧІ БА­ТЬКІВ: ПО­ЇЗД­КИ, ВІД­РЯ­ДЖЕ­Н­НЯ, ХАР­ЧУ­ВА­Н­НЯ, ПРО­ЖИ­ВА­Н­НЯ»

— Во­ло­ди­ми­ре Ва­си­льо­ви­чу, для по­ча­тку роз­ка­жіть про Все­укра­їн­ську асо­ці­а­цію сіль­сько­го фут­бо­лу Укра­ї­ни, яку ви очо­лю­є­те.

— Най­пер­ше, я би хо­тів роз­по­ві­сти, для чо­го вза­га­лі ця ор­га­ні­за­ція бу­ла ство­ре­на. 2010 ро­ку гро­мад­ській ор­га­ні­за­ції «Ко­лос» ви­пов­ни­ло­ся 60 ро­ків. Як тіль­ки ми від­свя­тку­ва­ли цей ювілей, по­ча­ли­ся пев­ні ко­ло­тне­чі й з’яви­ли­ся лю­ди, які вза­га­лі бу­ли да­ле­кі від спор­ту. Чо­му? «Ко­лос» — це єди­на ор­га­ні­за­ція, яка за всю історію сво­го існу­ва­н­ня збе­ре­гла своє май­но — тоб­то спор­тив­не спо­ру­дже­н­ня, яке зараз має ве­ли­ке зна­че­н­ня, з огля­ду на йо­го мі­сце роз­та­шу­ва­н­ня. Із 2010 ро­ку вже бу­ло три по­за­чер­го­вих з’їзди… Як ви ро­зу­мі­є­те, за та­ких об­ста­вин увесь сіль­ський спорт ві­ді­йшов убік. Узя­ти, для при­кла­ду, сьо­го­де­н­ня — за 2014 рік не про­ве­де­но жо­дної спар­та­кі­а­ди, не ор­га­ні­зо­ва­но ве­ли­ких ма­со­вих за­хо­дів. Уже че­твер­тий рік не про­во­ди­ться фут­боль­ний фе­сти­валь, який ви­зна­ний у Єв­ро­пі — «Да­ру­є­мо ра­дість ді­тям». До сло­ва, 2011 ро­ку на цьо­му тур­ні­рі «Ко­лос» бу­ло ви­зна­но дру­гим у Єв­ро­пі пі­сля Ту­реч­чи­ни. Ви­йшло так, що ті зма­га­н­ня, ті на­пра­цю­ва­н­ня, які ми ра­зом із фут­боль­ною гро­мад­ські­стю Укра­ї­ни про­во­ди­ли, ни­ні не фі­нан­су­ю­ться. Усе це ля­гло на пле­чі ба­тьків: по­їзд­ки, від­ря­дже­н­ня, хар­чу­ва­н­ня, про­жи­ва­н­ня. Що­до обла­сних ор­га­ні­за­цій то­ва­ри­ства «Ко­лос» — від­со­тків на 80 во­ни про­сто чи­сля­ться. Так, є ор­га­ні­за­ції, де пра­цю­ють мо­ло­ді лю­ди, на­при­клад, пол­тав­ська ор­га­ні­за­ція. Там про­во­дять спар­та­кі­а­ди, на­віть вла­што­ву­ють пер­шість обла­сті се­ред сіль­ських ко­манд із хо­кею. Значить, це ж мо­жли­во? Отже, лю­ди­на десь зна­хо­дить ко­шти, спіл­ку­є­ться з ке­рів­ни­ка­ми обла­сті. А ін­шим, во­че­видь, це не по­трі­бно, во­ни зви­кли чи­сли­тись. Єди­на від­мов­ка: нас не фі­нан­су­ють, не­має гро­шей. Але якщо ко­гось за­пи­та­ти: чо­му во­ни там то­ді си­дять, ні, ні­хто не пі­де.

— І ви ви­рі­ши­ли ство­ри­ти Все­укра­їн­ську асо­ці­а­цію сіль­сько­го фут­бо­лу Укра­ї­ни?

— Так, са­ме то­му ми ухва­ли­ли рі­ше­н­ня ство­ри­ти гро­мад­ське об’єд­на­н­ня «Все­укра­їн­ська асо­ці­а­ція сіль­сько­го фут­бо­лу Укра­ї­ни», де лю­ди, від­по­від­аль­ні за футбол у краї та сіль­ський футбол, очо­ли­ли обла­сні ор­га­ні­за­ції. Зараз у на­шій ор­га­ні­за­ції 22 осе­ред­ки — 22 обла­сні ор­га­ні­за­ції. Юри­ди­чно за­ре­є­стро­ва­ні в Мін’юсті й отри­ма­ли ста­тус не­при­бу­тко­во­сті. Ма­є­мо вла­сну пе­ча­тку, за­ре­є­стро­ва­ні в по­да­тко­вій — все як тре­ба. До сло­ва, нам ни­ні ка­жуть: «Уже кі­нець ро­ку, не­за­ба­ром кон­грес Фе­де­ра­ції фут­бо­лу Укра­ї­ни — по­трі­бно по­да­ва­ти за­яв­ку на член­ство». У свою чер­гу, я від­по­від­аю: «Ні, не по­трі­бно по­спі­ша­ти. Із чим ми при­йде­мо у Фе­де­ра­цію як ко­ле­ктив­ні чле­ни?». По-пер­ше, по­трі­бно про­ве­сти са­мо­стій­но якісь за­хо­ди, під­го­ту­ва­ти ка­дри, план роз­ви­тку. Це по­трі­бно вті­ли­ти в жи­т­тя, щоб обла­сні фе­де­ра­ції фут­бо­лу нам по­ві­ри­ли. Ви, на­пев­не, зна­є­те, що обла­сні фе­де­ра­ції фут­бо­лу в ни­зо­ву лан­ку — у се­ло — ні­ко­ли не опу­ска­ю­ться. На рів­ні ра­йо­ну — так, але се­ло, на­віть у «Ко­ло­сі», ні­ко­ли не бу­ло за­ді­я­не. Але ми зараз про­во­ди­мо зма­га­н­ня са­ме у цій ни­зо­вій лан­ці, на­віть не за­лу­ча­ю­чи ра­йон­ні цен­три. При­клад: у ви­гля­ді екс­пе­ри­мен­ту ми про­ве­ли пер­ші зма­га­н­ня у Чер­ні­гів­ській обла­сті — ку­бок обла­сті се­ред сіль­ських ко­манд. Ли­ше се­ло. У тур­ні­рі взя­ли участь 16 ко­манд! Ми про­ве­ли йо­го в два ко­ла, як справ­жній ку­бок — ма­тчі вдо­ма й на ви­їзді. І про­ве­ли та­кож чу­до­вий фі­нал — не у Чер­ні­го­ві, не в обла­сно­му цен­трі, а про­ве­ли в зви­чай­но­му се­лі Бе­ре­зне. Ви­йшло чу­до­ве свя­то фут­бо­лу, й, до сло­ва, ми не їха­ли до губернатора, а він сам при­їхав до нас у се­ло й при­ві­тав нас.

«120 УЧА­СНИ­КІВ ЗМА­ГА­Н­НЯ ЗА­СПІ­ВА­ЛИ ГІМН БЕЗ МУ­ЗИ­КИ — ПРИ­СУ­ТНІ В ЗА­ЛІ ВБО­ЛІ­ВАЛЬ­НИ­КИ БУ­ЛИ ШО­КО­ВА­НІ»

— До ре­чі, роз­ка­жіть про не­дав­ній тур­нір ве­те­ра­нів на Тер­но­піль­щи­ні.

— У мі­сте­чку Чор­тко­ві, Тер­но­піль­ської обла­сті, є уні­каль­ний зал для мі­ні-фут­бо­лу, тож ми ви­рі­ши­ли про­ве­сти тур­нір се­ред ве­те­ра­нів (тре­не­ри, ви­кла­да­чі фі­зи­чної куль­ту­ри) трьох ві­ко­вих ка­те­го­рій: 40-45, 45-50, 50 і стар­ші. У цій пер­шо­сті взя­ли участь 12 ко­ле­кти­вів із 12 обла­стей — ли­ше сіль­ські ко­ман­ди. По­че­сним го­стем був пре­зи­дент Асо­ці­а­ції мі­ні-фут­бо­лу Укра­ї­ни Сер­гій Ва­си­льо­вич Вла­ди­ка, який осо­би­сто пе­ре­ко­нав­ся у ви­со­ко­му рів­ні ор­га­ні­за­ції цьо­го тур­ні­ру. При­кме­тно, що під час це­ре­мо­нії на­го­ро­дже­н­ня, ко­ли ви­ко­ну­вав­ся Дер­жав­ний Гімн Укра­ї­ни — всі 120 уча­сни­ків зма­га­н­ня за­спі­ва­ли Сла­вень без му­зи­чно­го су­про­во­ду — всі при­су­тні в за­лі вбо­лі­валь­ни­ки бу­ли про­сто шо­ко­ва­ні. Це бу­ли не­ймо­вір­ні емо­ції!

По­вер­та­ю­чись до те­ми «Колоса». Ми за­ре­є­стру­ва­лись і при­йшли до ке­рів­ни­цтва «Колоса» з про­по­зи­ці­єю пра­цю­ва­ти обо­піль­но, ска­зав­ши: «Ми ро­зу­мі­є­мо, на­скіль­ки тяж­ка си­ту­а­ція в дер­жа­ві, тож не про­си­мо у вас гро­шей. Да­вай­те про­во­ди­ти зма­га­н­ня ра­зом, адже ма­є­мо спіль­ну ме­ту — роз­ви­ток фі­зи­чної куль­ту­ри, зокре­ма фут­бо­лу, на се­лі». Нам, ні­би­то, ні­хто й не ска­зав «ні», за­явив­ши: «Бу­де­мо ду­ма­ти». Мо­же­те со­бі уяви­ти наше зди­ву­ва­н­ня, ко­ли за ти­ждень ке­рів­ни­цтво «Колоса» на­пи­са­ло ли­сти в обла­сні ор­га­ні­за­ції «Колоса», що­би бой­ко­ту­ва­ти ці зма­га­н­ня, мов­ляв, ми (на­ша ор­га­ні­за­ція) — не­ле­гі­тим­ні. Але, да­руй­те, ми ж усі свої до­ку­мен­ти по­ка­за­ли, ми за­ре­є­стро­ва­ні за всі­ма ви­мо­га­ми за­ко­ну, як цьо­го ви­ма­гає дер­жа­ва. Одне сло­во — все офі­цій­но.

— Чо­му ж то­ді ця про­бле­ма ви­ни­кла?

— Я ду­маю, це про­сто за­здрість. Чо­му? Пі­сля того, як ми за­ре­є­стру­ва­лись (у ли­сто­па­ді 2013 ро­ку), зумі­ли скла­сти ка­лен­дар­ний план по­дій і ви­ко­на­ти йо­го. Із 5 по 7 гру­дня в нас за пла­ном був остан­ній за­хід — мі­ні-фут­боль­ний тур­нір се­ред юна­ків, який про­йшов та­кож у Чор­тко­ві. Окрім цьо­го, ме­ні дзво­нять ко­ман­ди ко­ле­кти­вів фіз­куль­ту­ри сіль­ських фут­боль­них клу­бів із про­ха­н­ням про­ве­сти до­ро­слий тур­нір. Якщо від­гу­кну­ться ко­ле­кти­ви з усіх обла­стей, ми цей тур­нір, зви­чай­но, про­ве­де­мо. До ре­чі, на ці зма­га­н­ня ми зав­жди за­про­шу­є­мо й пред­став­ни­ків Асо­ці­а­ції ама­тор­сько­го фут­бо­лу Укра­ї­ни, з яки­ми в нас чу­до­ві сто­сун­ки. Ро­зу­мі­є­те, в нас не­має та­ко­го роз­по­ді­ле­н­ня, що, на­при­клад, це ва­ше, а це — наше. Ми по­стій­но ті­сно спів­пра­цю­є­мо. Ба­чи­те, тут ми кон­та­кту­є­мо до­бре, а з «Ко­ло­сом» ні­як…

— Що­до ама­тор­сько­го фут­бо­лу. Остан­нім ча­сом спо­сте­рі­га­є­ться не­бу­ва­лий ажі­о­таж се­ред ама­тор­ських клу­бів на по­да­чу за­явок для уча­сті в дру­гій лі­зі чем­піо­на­ту Укра­ї­ни. Із чим це пов’яза­не?

— Ска­жу ли­ше, що, по­рів­ня­но з ми­ну­лим п’яти­рі­чним пе­рі­о­дом, ко­ли про­во­див­ся чем­піо­нат се­ред ама­то­рів, то­ді, хто по­да­вав за­яв­ки, їх і при­йма­ли для кіль­ко­сті. Зараз же йде при­ро­дний від­бір: що­би ко­ман­да бу­ла фі­нан­со­во за­без­пе­че­ною, що­би грав­ці бу­ли від­по­від­но­го рів­ня. Зро­зумі­ло, якщо, при­мі­ром, клуб ви­грав чем­піо­нат обла­сті, то й тре­нер, і ке­рів­ник, який утри­мує ко­ман­ду, ба­жа­ють ба­чи­ти свій ко­ле­ктив кла­сом ви­ще. І то­му ажі­о­таж я пов’язую із зро­ста­н­ням по­пу­ля­ри­за­ції ама­тор­сько­го фут­бо­лу в обла­стях. Зараз уже на­віть про­во­дя­ться пер­шо­сті ра­йо­нів. Ось про­стий при­клад: Ку­бок Укра­ї­ни се­ред ама­то­рів. Ло­гі­чно, що для ко­манд із пе­ри­фе­рії — це до­ро­ге за­до­во­ле­н­ня, адже по­трі­бно ма­ти від­по­від­ні по­ля й та­ке ін­ше. Ви­ба­чте, але де­які ко­ман­ди, які ду­же хо­ті­ли, во­ни про­сто не про­йшли, бо по­тра­пи­ли тіль­ки ті, які від­по­від­а­ють усім ви­мо­гам. Якщо ко­ман­да ба­жає бра­ти участь, на­да­є­ться ре­ко­мен­да­ція, але як во­на бу­де там по­во­ди­ти­ся? На­скіль­ки за­три­ма­є­ться? По­ки в го­спо­да­ря є гро­ші… Ви ж ба­чи­те, що в нас, на жаль, на­віть ко­ман­ди прем’єр-лі­ги при­пи­ня­ють своє існу­ва­н­ня. «Крив­бас». Чи від­ро­ди­ться він? Ми цьо­го не зна­є­мо. І та­ких клу­бів ду­же ба­га­то. Усе за­ле­жить од одні­єї лю­ди­ни… Так бу­ло й ра­ні­ше, за ра­дян­ських ча­сів. Щер­би­цький лю­бив футбол — бу­ло «Ди­на­мо» (Ки­їв), Бре­жнєв по­лю­бляв хо­кей — був мо­сков­ський «Спар­так». Тоб­то, все за­ле­жить од ті­єї лю­ди­ни, яка фі­нан­со­во утри­мує ко­ман­ду.

«МИ ВЖЕ Є ФАРМ-КЛУ­БОМ КИ­ЇВ­СЬКО­ГО «ДИ­НА­МО»

— Га­разд, да­вай­те про при­єм­ні­ше. Роз­ка­жіть, будь ла­ска, де­таль­ні­ше про фут­боль­ний клуб «Тро­є­щи­на», який вам ду­же близь­кий.

— Я є пре­зи­ден­том цьо­го клу­бу, ті­сно спів­пра­цюю з Оле­гом Ві­та­лі­йо­ви­чем Іва­щен­ком і Ми­ко­лою Ми­ко­ла­йо­ви­чем Сьо­мі­ним. Ми ра­зом зро­ста­ли з ті­єї гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Здра­во­бор», яка об’єд­на­ла лі­кві­да­то­рів, ева­ку­йо­ва­них із зо­ни від­чу­же­н­ня чор­но­биль­ської ка­та­стро­фи. Уже зго­дом при «Здра­во­бо­рі» ми ство­ри­ли фут­боль­ний клуб «Тро­є­щи­на», який фор­му­ва­ли ро­ка­ми. За п’ять-сім ро­ків, ко­ли клуб ви­ріс, він отри­мав свою не­за­ле­жність. Ни­ні він є са­мо­стій­ною гро­мад­ською стру­кту­рою. 10 ві­ко­вих ка­те­го­рій, із яки­ми пра­цю­ють тре­не­ри. Ми бе­ре­мо участь у пер­шо­сті Ки­є­ва. Нам до­по­ма­гає ра­йон­на адмі­ні­стра­ція, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції.

Два ро­ки по­спіль ми ви­гра­є­мо все­укра­їн­ський тур­нір, де го­лов­ним при­зом бу­ла по­їзд­ка до Ін­дії на мі­жна­ро­дний сві­то­вий тур­нір. До ре­чі, то­рік ми по­сі­ли тре­тє мі­сце. Аби ви ро­зумі­ли, цей тур­нір — 18 днів у Делі, п’яти­зір­ко­вий го­тель, хар­чу­ва­н­ня, тре­ну­ва­н­ня — пов­ні­стю за ра­ху­нок при­йма­ю­чої сто­ро­ни. За наш ра­ху­нок ли­ше до­ро­га. У ді­тей є чу­до­ва на­го­да по­ди­ви­ти­ся світ, при­мі­ром, то­рік хло­пча­ки бу­ли в Бар­се­ло­ні. Наш фут­боль­ний клуб пра­цює й мі­цно сто­їть на но­гах.

Біль­ше того, на­ве­сні ми під­пи­са­ли уго­ду зі спів­ро­бі­тни­цтва із стар­шим тре­не­ром ДЮФШ «Ди­на­мо» (Ки­їв) Оле­ксан­дром Іщен­ком. Ми вже є фарм-клу­бом ки­їв­сько­го «Ди­на­мо», а це — спіль­ні тре­ну­ва­н­ня в Кон­ча-За­спі. Окрім того, влі­тку нам «Ди­на­мо» на­да­ло там дво­ти­жне­вий від­по­чи­нок. Ло­гі­чно, що па­ра­лель­но із цим іде й ви­хо­ва­н­ня са­мих фут­бо­лі­стів. На­ші ви­хо­ван­ці вже гра­ють за «Ди­на­мо» в ди­тя­чо-юна­цькій лі­зі.

— Це не­оці­нен­ний до­свід для хло­пча­ків…

— Зви­чай­но. У тур­ні­рі в Делі, при­мі­ром, бра­ли участь 80 ко­манд зі всього сві­ту. Окрім зма­гань, ді­ти за ці 18 днів по­ба­чи­ли ще й Та­джМа­хал, ве­ли­чний Ганг. Во­ни від­ві­да­ли свя­ті мі­сця, їзди­ли на екс­кур­сії, зу­стрі­ча­лись із ті­бет­ськи­ми ці­ли­те­ля­ми. За ра­ху­нок при­че­тно­сті до фут­бо­лу пі­зна­ли світ! На­віть гра­ю­чи десь в Укра­ї­ні, ти пі­зна­єш са­му Україну — за­хі­дну, схі­дну, пів­ні­чну, пів­ден­ну куль­ту­ри. Рі­зні від­тін­ки куль­ту­ри, але на­род — один! До того ж, у нас стіль­ки ди­во­ви­жних місць в Укра­ї­ні! У то­му ж Чор­тко­ві є мо­на­стир, яких усьо­го два у сві­ті — у нас і в поль­сько­му Кра­ко­ві. Біль­ше по­ді­бних не­має! Ми мо­же­мо так са­мо при­йма­ти й про­во­ди­ти по­ді­бні ко­мер­цій­ні тур­ні­ри, як у Іспа­нії, Іта­лії, Ні­меч­чи­ні. Про­сто цим по­трі­бно за­йма­тись…

— Ви­хо­дить, що все мо­жна ро­би­ти пра­виль­но, го­лов­не, що­би лю­ди бу­ли на сво­їх мі­сцях…

— Аб­со­лю­тно пра­виль­но! На­ша мо­лодь ін­ко­ли ду­має: при­йшов­ши на ро­бо­ту, во­ни вже все зна­ють. Але при цьо­му є ба­га­то та­ла­но­ви­тої мо­ло­ді, яка чу­до­во роз­би­ра­є­ться, при­мі­ром, у то­му ж комп’юте­рі, від­так мо­же зро­би­ти умов­ну пре­зен­та­цію за ко­ро­ткий тер­мін. Однак у пи­та­н­нях із ор­га­ні­за­ці­єю й про­ве­де­н­ням за­хо­дів по­трі­бно чі­тко ро­зу­мі­ти, хто що ви­ко­нує. Сво­го ча­су ми при­слу­хо­ву­ва­ли­ся до по­рад, ко­ли щось ро­би­ли не так. Зараз же в мо­ло­ді ви­ни­ка­ють якісь обра­зи. У свою чер­гу, хо­че­ться юним по­ясни­ти, що те, що ко­лись ство­ри­ло наше по­ко­лі­н­ня, ми хо­че­мо пе­ре­да­ти в на­дій­ні ру­ки. Ко­лись ми бу­ли та­ки­ми ж ам­бі­цій­ни­ми, але ми вчи­лись у тих лю­дей — ме­трів фут­бо­лу, тож бра­ли най­кра­ще. Пе­ре­ко­на­ний, що се­ред су­ча­сної мо­ло­ді бу­дуть лю­ди, які се­бе ще про­яв­лять і про­слав­лять укра­їн­ський футбол!

Во­ло­ди­мир РОСТОРГУЄВ, пре­зи­дент Все­укра­їн­ської асо­ці­а­ції сіль­сько­го фут­бо­лу Укра­ї­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.