Ру­слан КОСТИШИН: «ЯКЩО ЩИ­РО, НЕ СИЛЬ­НО СПО­ДІ­ВАВ­СЯ НА ТА­КИЙ РЕ­ЗУЛЬ­ТАТ»

ГО­ЛОВ­НИЙ НА­СТАВ­НИК «КОЛОСА» РОЗ­ПО­ВІВ ПРО УСПІШНИЙ ВИ­СТУП НА МЕ­МО­РІ­А­ЛІ МАКАРОВА, СПРА­ВИ КО­МАН­ДИ ТА СТО­СУН­КИ З ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТОМ КЛУ­БУ

Ukrainskiy Futbol - - Меморіал макарова - Во­ло­ди­мир БОБИР.

— Па­не Ру­сла­не, ві­та­є­мо вас із ви­хо­дом до пів­фі­на­лу Ме­мо­рі­а­лу Макарова. Ска­жіть, чи вба­ча­ли та­кий успішний ре­зуль­тат сво­єї ко­ман­ди з по­ча­тку тур­ні­ру?

— Якщо від­вер­то, не силь­но спо­ді­вав­ся на та­кий ре­зуль­тат. Спра­ва в то­му, що ми зі­бра­ли­ся ко­ман­дою 9 сі­чня, і фут­бо­лі­сти по­ча­ли отри­му­ва­ти до­сить со­лі­дні на­ван­та­же­н­ня. За­зна­чу, ми не пла­но­мір­но го­ту­ва­ли­ся са­ме до цьо­го тур­ні­ру, ба­жа­ю­чи на­би­ра­ти фор­му по­сту­по­во.

— Тоб­то, для вас оце та­кий при­єм­ний сюр­приз?

— Не те, що­би це бу­ла якась при­єм­на не­спо­ді­ван­ка, з пер­ших ма­тчів ми гра­ли із хо­ро­ши­ми су­пер­ни­ка­ми, й нам про­сто вда­ло­ся вда­ло «увійти» у цей тур­нір. Са­ме зав­дя­ки пер­шим ма­тчам змо­гли на­ле­жно на­ла­шту­ва­ти­ся на подаль­шу бо­роть­бу в зма­га­н­нях. Ось і все. Надалі ж нам тра­пля­лись усе силь­ні­ші і силь­ні­ші опоненти, яких нам, на ща­стя, вда­ло­ся прой­ти.

— Ма­буть, пі­сля­ма­тче­ва се­рія пе­наль­ті у чвер­тьфі­на­лі про­ти Асо­ці­а­ції фут­бо­лі­стів-про­фе­сіо­на­лів Укра­ї­ни за­бра­ла у вас чи­ма­ло нер­вів?

— Це бу­ло та­ке дій­ство, ко­тре ні­ко­го вже не за­ли­ши­ло бай­ду­жим. На­віть отих уболівальників, які зі­бра­ли­ся на три­бу­нах. Про тре­не­рів, пре­зи­ден­тів, ди­ре­кто­рів ко­манд я вза­га­лі мов­чу. Зви­чай­но, ко­ли три­чі твоя ко­ман­да фа­кти­чно ви­сить на во­ло­син­ці від про­гра­шу, та голкіпер ко­ман­ди все ж ви­ру­чає в най­скла­дні­ших мо­мен­тах, це не­зрів­нян­ні по­чу­т­тя. Ду­маю, що са­ме та­ким чи­ном і змі­цню­є­ться ко­ле­ктив, ко­ли всі ви­ру­ча­ють одне одно­го.

— Які ва­ші за­галь­ні вра­же­н­ня від цьо­го­рі­чно­го тур­ні­ру?

— Ли­ше по­зи­тив­ні. Цьо­го ро­ку склад уча­сни­ків став на­ба­га­то силь­ні­шим, адже пі­ді­бра­ли­ся ду­же під­го­тов­ле­ні ко­ман­ди. До того ж, ни­ні ста­ло біль­ше віль­них фут­бо­лі­стів, які при­єд­на­ли­ся до ба­га­тьох ко­ле­кти­вів на цьо­му тур­ні­рі. Однак пе­ре­ко­на­ний, на­ша гру­па все ж ви­окрем­лю­ва­ла­ся на тлі ін­ших. У нас, фа­кти­чно, ко­жна гра бу­ла ва­жли­вою і скла­дною. Окрім цьо­го, слід вра­хо­ву­ва­ти й до­во­лі щільний гра­фік. Май­бу­тня пів­фі­наль­на зу­стріч ста­не вже сьо­мим по­єдин­ком для нас на тур­ні­рі за остан­ні дні. Для будь-яко­го спортс­ме­на це ве­ли­ке на­ван­та­же­н­ня.

— Але най­скла­дні­ші ма­тчі ще по­пе­ре­ду?

— Тяж­кі ма­тчі вже бу­ли. По­вір­те, во­ни за­бра­ли ду­же ба­га­то емо­цій у фут­бо­лі­стів. Най­го­лов­ні­ше — це емо­цій­не тло для грав­ців. Уже на сьо­мий­во­сьмий матч ва­жли­во від­най­ти са­ме якісь емо­ції, фі­зи­чні си­ли й так уже май­же не від­но­ви­ти в та­ко­му тем­пі. Тут усе біль­шу роль по­чи­нає гра­ти на­ла­шту­ва­н­ня, пси­хо­ло­гія.

— Ко­го вам уда­ло­ся зу­стрі­ти зі ста­рих зна­йо­мих на цьо­го­рі­чно­му Ме­мо­рі­а­лі?

— Бу­ло ду­же при­єм­но по­ба­чи­ти ста­рих дру­зів, які при­хо­ди­ли ме­не під­три­ма­ти впро­довж тур­ні­ру. Ба­га­то хто з мо­їх дру­зів ме­шкає в Ки­є­ві, де­хто — з ін­ших міст… Бу­ли на­віть то­ва­ри­ші з До­не­цька, що при­кме­тно, вра­хо­ву­ю­чи ни­ні­шню си­ту­а­цію в на­шій дер­жа­ві. Окрім цьо­го, бу­ло над­то при­єм­но, ко­ли про на­шу ко­ман­ду схваль­ни­ми сло­ва­ми від­гу­ку­ва­ли­ся ле­ген­дар­ні фут­бо­лі­сти, на яких я ще у сво­є­му ди­тин­стві з ба­тьком хо­див на стадіон. Це й Оле­ксій Ми­хай­ли­чен­ко, й Ва­дим Євтушенко, й Во­ло­ди­мир Мун­тян… Для них на­ша ко­ман­да — це сен­са­ція тур­ні­ру.

— «Ко­лос» со­лі­дно про­гре­сує остан­нім ча­сом, на­віть по­дав за­яв­ку на участь у дру­гій лі­зі з на­сту­пно­го се­зо­ну. Чо­го ще бра­кує ко­ман­ді, що­би у хо­ро­ших кон­ди­ці­ях роз­по­ча­ти на­сту­пний се­зон се­ред про­фе­сіо­на­лів?

— За­зна­чу, що все ро­би­ться по­сту­по­во. Ке­рів­ни­цтво клу­бу (і ди­ре­кто­ри, і пре­зи­дент) по­сту­по­во все по­кра­щує в ко­ман­ді, на­при­клад, інфраструктуру. Одне сло­во, все ро­би­ться пра­виль­но і своє­ча­сно. Го­лов­не, зараз утри­ма­ти сво­їх фут­бо­лі­стів, а то во­ни щось по­ча­ли ко­ри­сту­ва­ти­ся над­то силь­ним по­пи­том…

— Ви пе­ре­гля­да­ли ко­гось уже на цьо­му тур­ні­рі?

— Пе­ре­гля­да­ли, але хо­ті­ло­ся би зро­зу­мі­ти, як оці ви­ко­нав­ці ви­гля­да­ти­муть у на­шій ко­ман­ді. Адже в ко­жно­го тре­не­ра свій під­хід до гри й до грав­ців…

— Якщо ва­шій ко­ман­ді вда­сться ді­ста­ти­ся фі­на­лу ( ро­змо­ва від­бу­ва­лась у не­ді­лю. — В. Б.), що ска­же­те фут­бо­лі­стам пе­ред по­ча­тком гри?

— Ска­жу, що… Це — се­крет. Ми вже про­йшли та­кий шлях, то­му не ду­маю, що фут­бо­лі­стам тре­ба бу­де щось го­во­ри­ти. До того ж, нам усе одно про­ти ко­го гра­ти, бо су­пер­ник одно­зна­чно бу­де силь­ним. Зно­ву ж та­ки, бу­де біль­ше ви­рі­шу­ва­ти са­ме пси­хо­ло­гія, бо всі ви­тра­ти­ли вже чи­ма­ло сил.

— Фут­бо­лі­сти мо­жуть роз­ра­хо­ву­ва­ти на якісь бо­ну­си від ке­рів­ни­цтва за вда­лий ви­ступ на цих зма­га­н­нях?

— У нас, вла­сне, пре­зи­дент ні­ко­ли не обра­жає фут­бо­лі­стів. То­му спра­ва за ним, і він та­ка лю­ди­на, що зав­жди під­три­має фут­бо­лі­стів, і пі­де їм на­зу­стріч.

— Мо­же­те при­га­да­ти, який був най­пам’ятні­ший по­да­ру­нок для грав­ців од пре­зи­ден­та?

— Мо­жли­во, це при­ва­тні спра­ви клу­бу: ко­ли ме­не ще не бу­ло в ко­ман­ді, він якось за­пла­тив фут­бо­лі­стам преміальні пі­сля по­раз­ки. Він ува­жав не­об­хі­дним са­ме під­три­ма­ти грав­ців у той мо­мент, ко­ли во­ни при­гні­че­ні. Ду­маю, це був ду­же щи­рий і со­лі­дний крок.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.