Про­би й по­мил­ки

Про ви­кли­ки й шан­си, які по­ста­ють пе­ред укра­їн­ською куль­ту­рою в умо­вах децентралізації

Ukrainskiy Tyzhden - - Contents - Ган­на Тре­губ

Як роз­ви­ва­ти куль­ту­ру в умо­вах децентралізації

Ло­гі­ка, за­кла­де­на в про­цес децентралізації, який три­ває ни­ні в Укра­ї­ні, пе­ред­ба­чає пе­ре­да­чу зна­чних пов­но­ва­жень і бю­дже­тів від дер­жав­них ор­га­нів до ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. Так чи іна­кше мо­ва про пе­ре­ве­де­н­ня вла­ди з вер­ти­каль­ної пло­щи­ни в го­ри­зон­таль­ну. Зро­зу­мі­ти, на­ві­що окре­мим те­ри­то­рі­аль­ним гро­ма­дам бу­ду­ва­ти но­ві до­ро­ги чи сти­му­лю­ва­ти роз­ви­ток бі­зне­су на мі­сцях, — спра­ва не та­ка вже й скла­дна. Ре­зуль­тат, як то мов­лять, не ба­ри­ться. Зна­чно скла­дні­ше з ма­те­рі­я­ми тон­ши­ми й про­це­са­ми, на­слід­ки яких не ві­дра­зу швид­кі та ви­ди­мі, про­те ду­же ва­го­мі для стра­те­гі­чних ін­те­ре­сів дер­жа­ви, як­от сфе­ра куль­ту­ри.

ПРА­КТИ­КА ЯК МІРИЛО ІСТИННОСТІ

Не се­крет, що про­цес змін мо­жна по­то­пи­ти в еле­мен­тар­ній ба­ла­ка­ни­ні та сто­сах спи­са­но­го па­пе­ру, які спи­ра­ю­ться на по­ро­жне­чу, а не на по­шук і впро­ва­дже­н­ня но­вих пра­ктик. На­при­кін­ці 2016 ро­ку Мін­культ ра­зом із низ­кою ін­ших ві­тчи­зня­них про­філь­них мі­ні­стерств до­лу­чив­ся до Ме­мо­ран­ду­му про вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня що­до під­трим­ки впро­ва­дже­н­ня се­кто­раль­ної децентралізації. 20 сі­чня 2016­го на се­сії, іні­ці­йо­ва­ній Мін­ре­гіо­ном спіль­но з Мін­куль­том, Мін­фі­ном, пред­став­ни­ка­ми Про­е­ктно­го офі­су се­кто­раль­ної децентралізації та про­е­кту EDGE, бу­ло пре­зен­то­ва­но кон­це­пцію «Де­цен­тра­лі­за­ція: се­ктор Куль­ту­ра». Ці­ка­во, що в цьо­му до­ку­мен­ті про­пи­са­но ін­ди­ка­то­ри ре­зуль­та­тів за­про­ва­дже­н­ня змін у га­лу­зі, як­от змен­ше­н­ня зло­чин­но­сті в те­ри­то­рі­аль­них гро­ма­дах.

Екс­пер­ти, із яки­ми по­спіл­ку­вав­ся Ти­ждень, за­зна­ча­ють, що ни­ні на мі­сце­во­му рів­ні із за­пу­ском про­це­су децентралізації що­до куль­ту­ри від­бу­ва­ю­ться три сце­на­рії, які за­ле­жать від то­го, де та як це від­бу­ва­є­ться. Пер­ший — те, що мі­сце­ва вла­да є за­ру­чни­ком си­ту­а­ції й не над­то знає, як ді­я­ти. «На­ра­зі упо­ря­дни­ки на мі­сцях не ро­зу­мі­ють, що ро­би­ти з куль­ту­рою», — ко­мен­ту­ю­чи зв’язок про­це­су децентралізації та куль­ту­ри в Укра­ї­ні, роз­по­від­ає Ти­жню Оле­на Пра­ви­ло, спів­за­снов­ни­ця Кон­гре­су акти­ві­стів куль­ту­ри. «Де­цен­тра­лі­за­ція у сфе­рі куль­ту­ри по­тре­бує пев­ною мі­рою на­вча­н­ня та біль­шо­го ро­зу­мі­н­ня то­го, як мо­жна роз­ви­ва­ти її на ло­каль­но­му рів­ні, то­му що та­ких знань ни­ні про­сто не­має. Є більш­менш усві­дом­ле­н­ня, як роз­по­ря­джа­ти­ся го­спо­дар­ськи­ми ре­ча­ми, а що ро­би­ти з куль­ту­рою на мі­сцях, окрім то­го, щоб на­вча­ти ді­тей му­зи­ки, співу, ма­лю­ва­н­ня, у ре­гіо­нах не так ча­сто тям­лять», — по­яснює во­на. Ек­спер­тка до­дає, що справ­ді по­сту­по­во з пе­ре­фор­ма­ту­ва­н­ням і де­цен­тра­лі­за­ці­єю ду­же ба­га­то де ав­то­ма­ти­чно зі змі­ною під­по­ряд­ку­ва­н­ня від­бу­ва­є­ться так, що бу­дин­ки куль­ту­ри, бі­бліо­те­ки по­чи­на­ють за­кри­ва­ти. Зни­кає ко­ли­шнє управ­лі­н­ня, а під но­ве їх ні­хто не бе­ре.

«Спо­сте­рі­га­є­мо, що в ду­же ба­га­тьох мі­сцях пе­ре­ста­ють бра­ти на ба­ланс бу­дин­ки куль­ту­ри або ін­шу куль­тур­ну ін­фра­стру­кту­ру, яка пе­ре­бу­ває на ба­лан­сі в під­при­ємств. Якщо бі­знес або ви­ро­бни­цтва ви­рі­ши­ли зня­ти із се­бе по ма­кси­му­му со­ці­аль­ну від­по­від­аль­ність, по­ду­ма­ли, що бу­дин­ки куль­ту­ри то­що, які в них на ба­лан­сі, біль­ше їм не­ці­ка­ві, тож мо­жуть пе­ре­да­ти та­ку ін­фра­стру­кту­ру мі­стам. Остан­ні ж, сво­єю чер­гою, не го­то­ві її бра­ти, то­му що це ви­тра­тно», — роз­по­від­ає Оле­на Пра­ви­ло. Мі­ста, як ви­пли­ває зі слів ко­мен­та­тор­ки, ви­яви­ли­ся не го­то­ви­ми не ли­ше до зма­льо­ва­ної ви­ще си­ту­а­ції, а й до то­го, що під час децентралізації їхні бю­дже­ти справ­ді збіль­ша­ться, тож з’яви­ться по­тре­ба шу­ка­ти ін­шу мо­дель пе­ре­роз­по­ді­лу та ви­да­тків. Бу­ває так, що не хо­чуть ру­ши­ти ста­ри­ни, і гро­ші, яких ста­ло біль­ше, кла­дуть на де­по­зи­ти. Це шлях у ні­ку­ди, бо та­кі ко­шти не пра­цю­ють на гро­ма­ду.

Є й про­ти­ле­жні ви­пад­ки, як за­зна­чає Оле­на Пра­ви­ло, ко­ли їх ви­тра­ча­ють за пря­мим при­зна­че­н­ням: «Уже дру­гий рік у бю­дже­тах на ло­каль­но­му рів­ні є пев­ний про­фі­цит. На мі­сцях не бу­ли го­то­ві до та­ко­го пла­ну­ва­н­ня, що вна­слі­док децентралізації в них ли­ша­ться гро­ші. Хоч як див­но, це ви­гра­шна си­ту­а­ція для мі­сце­вих за­кла­дів куль­ту­ри. Кон­грес акти­ві­стів про­вів до­слі­дже­н­ня на До­неч­чи­ні та Лу­ган­щи­ні

й ви­явив, що в де­яких там­те­шніх мі­стах за 20 остан­ніх ро­ків ні­чо­го не бу­ло зро­бле­но: ні ре­мон­тів, ні за­ку­пів­лі те­хні­ки для об’єктів куль­ту­ри. Але то­рік у мі­сце­ві бі­бліо­те­ки при­дба­ли про­е­кто­ри та від­ре­мон­ту­ва­ли окре­мі за­ли, і від­бу­ло­ся це ко­штом не до­но­рів, а мі­сце­вих бю­дже­тів. На мі­сцях зро­зумі­ли, що ма­ють про­фі­цит і що тре­ба ку­дись ви­тра­ча­ти гро­ші. Хо­ча куль­ту­ра за зви­чкою фі­нан­су­є­ться за за­ли­шко­вим прин­ци­пом, на­ре­шті до неї ді­йшли ру­ки».

Дру­гий сце­на­рій — це ко­ли на ре­гіо­наль­но­му рів­ні пра­цю­ють по­ту­жні стру­кту­ри, які ма­ють під­трим­ку ви­клю­чно від до­но­рів, на­при­клад арт­кла­стер «ТЮ!» в Ма­рі­у­по­лі. Тре­тя си­ту­а­ція — ко­ли мі­сце­ві акти­ві­сти, що пра­цю­ва­ли у сфе­рі куль­ту­ри, на­ма­га­ю­ться очо­ли­ти ті ін­сти­ту­ції в мі­стах, які ухва­лю­ють рі­ше­н­ня ру­ха­ти­ся в яко­мусь кон­стру­ктив­но­му на­прям­ку. Ти­по­ви­ми на чин­но­му ета­пі є про­бле­ми бра­ку знань у сфе­рі управ­лі­н­ня чи ко­ор­ди­ну­ва­н­ня куль­ту­ри се­ред управ­лін­ців на мі­сцях, не­зна­н­ня то­го, як на­да­ва­ти по­слу­ги на від­по­від­но­му рин­ку тим куль­тур­ним ін­сти­ту­ці­ям, що всю до­ро­гу фі­нан­су­ва­ли­ся з держ­бю­дже­ту, а те­пер мо­жуть йо­го втра­ти­ти, і брак ко­му­ні­ка­ції не ли­ше між вла­дою та куль­тур­ни­ми ін­сти­ту­ці­я­ми на мі­сцях, а й між остан­ні­ми.

Оче­ви­дно, що про­цес децентралізації, який тор­ка­є­ться й куль­тур­ної сфе­ри, не є річ­чю про­стою чи су­то одно­зна­чною, по­рі­зно­му мо­же обер­ну­ти­ся в рі­зних куль­тур­них ца­ри­нах. Ди­ре­ктор Охо­рон­ної ар­хе­о­ло­гі­чної слу­жби Укра­ї­ни Ан­тон Кор­він­пі­о­тров­ський звер­тає ува­гу на те, що якщо де­цен­тра­лі­за­ція в біль­шо­сті сфер су­спіль­но­го жи­т­тя дає рад­ше по­зи­тив­ні ре­зуль­та­ти, то з куль­тур­ною спад­щи­ною не все так одно­зна­чно. «Фун­кція дер­жав­но­го управ­лі­н­ня в остан­ній по­ля­гає пе­ред­усім у на­дан­ні всі­ля­ких до­зво­лів і по­го­джень на ті чи ін­ші дії, пов’яза­ні з об’єкта­ми куль­тур­ної спад­щи­ни (ре­кон­стру­кція, ре­став­ра­ція, пе­ре­не­се­н­ня, по­го­дже­н­ня від­чу­же­н­ня, ро­бо­ти на те­ри­то­рії пам’ятки, в охо­рон­них зо­нах, в істо­ри­чних аре­а­лах на­се­ле­них місць то­що). Суб’єкта­ми на­да­н­ня та­ких до­зво­лів і по­го­джень є Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри в ча­сти­ні пам’яток на­ціо­наль­но­го зна­че­н­ня, а та­кож ор­га­ни охо­ро­ни куль­тур­ної спад­щи­ни обла­сно­го рів­ня що­до пам’яток мі­сце­во­го зна­че­н­ня та ін­ших об’єктів куль­тур­ної спад­щи­ни. З огля­ду на те що на­ціо­наль­них ли­ше кіль­ка­сот на всю дер­жа­ву, а ре­шта — мі­сце­во­го зна­че­н­ня, мо­жна впев­не­но ка­за­ти, що сфе­ра охо­ро­ни куль­тур­ної спад­щи­ни за та­ко­го ста­ну вже по­над 10 ро­ків як де­цен­тра­лі­зо­ва­на», — роз­по­від­ає ар­хе­о­лог.

Він спо­сте­рі­гає за пам’ятко охо­рон­ною га­луз­зю та ді­ли­ться з Ти­жнем сво­ї­ми ви­снов­ка­ми, у яких не над­то ба­га­то опти­мі­зму що­до впли­ву, ко­трий ни­ні чи­нить на неї де­цен­тра­лі­за­ція. На йо­го дум­ку, пер­ша про­бле­ма — ін­сти­ту­цій­но­ка­дро­ва. «На сьо­го­дні ли­ше у двох чи трьох ре­гіо­нах у стру­кту­рі обла­сної дер­жав­ної адмі­ні­стра­ції пе­ред­ба­че­не окре­ме управ­лі­н­ня охо­ро­ни куль­тур­ної спад­щи­ни. У ре­шті обла­стей це від­діл чи се­ктор в управ­лін­ні куль­ту­ри, на­ціо­наль­но­стей, ре­лі­гій, ту­ри­зму й ін­шо­го, оскіль­ки ти­по­ва стру­кту­ра ОДА не пе­ред­ба­чає та­ко­го обов’яз­ко­во­го пі­дроз­ді­лу. Звід­си за­ли­шко­ве фі­нан­су­ва­н­ня, брак ка­дрів і ре­аль­них пов­но­ва­жень ( усе під­пи­сує тіль­ки на­чаль­ник управ­лі­н­ня). Окрім пе­ре­лі­че­но­го ви­ще в та­ких стру­кту­рах ча­сто пра­цю­ють не­до­ста­тньо фа­хо­ві, а іно­ді про­сто ви­пад­ко­ві лю­ди, бо в Укра­ї­ні до­сі не­має жо­дних ква­лі­фі­ка­цій­них кри­те­рі­їв для фа­хів­ця з пам’ятко­охо­рон­ної ді­яль­но­сті», — кон­ста­тує він. Ва­го­мою ли­ша­є­ться й ко­ру­пцій­ний скла­дник, ко­ли ціл­ком ре­аль­ною є та си­ту­а­ція, що пам’ятку істо­рії та ар­хі­те­кту­ри че­рез ку­пле­ні рі­ше­н­ня чи­нов­ни­ки мі­сце­вої адмі­ні­стра­ції мо­жуть при­бра­ти со­бі до рук. Че­твер­та про­бле­ма — без­кон­троль­ність. «Згі­дно з чин­ним за­ко­но­дав­ством кон­троль­ні фун­кції на­ле­жать тим са­мим ор­га­нам, які ухва­лю­ють рі­ше­н­ня, що са­мо со­бою нон­сенс. Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри теж, до ре­чі, не ян­го­ли, не ма­ють ані до­ста­тніх пов­но­ва­жень, ані ка­дро­во­го ре­сур­су для ви­ко­на­н­ня кон­троль­них фун­кцій на мі­сцях», — під­су­мо­вує Ан­тон Кор­він­пі­о­тров­ський.

ДО ОСТАН­НЬО­ГО ЧА­СУ ДЛЯ УКРА­ЇН­СЬКО­ГО РИН­КУ ПРА­ЦІ ГО­ТУ­ВА­ЛИ КУЛЬТУРОЛОГІВ АБО МИ­СТЕ­ЦТВО­ЗНАВ­ЦІВ, ЯКІ НЕ ВИ­ВЧА­ЛИ ЕЛЕ­МЕН­ТІВ МЕ­НЕ­ДЖМЕН­ТУ. МОТИВУВАЛИ ЦЕ ТАК: МЕ­НЕ­ДЖЕ­РІВ ВЧАТЬ В ЕКО­НО­МІ­ЧНИХ ВИ­ШАХ, ТО НА­ВІ­ЩО ВО­НИ В КУЛЬ­ТУР­НИХ?

АДВОКАЦІЯ ТА МЕ­НЕ­ДЖМЕНТ

Не­ста­ча ме­не­джер­сько­го скла­дни­ка на всіх рів­нях — яви­ще, яке тор­ка­є­ться не тіль­ки сфе­ри ре­форм еко­но­мі­ки чи су­до­чин­ства, а й куль­ту­ри, зокре­ма на мі­сцях. Річ не ли­ше в то­му, як за­зна­чає Оле­на Пра­ви­ло, що ні­ко­му ство­рю­ва­ти куль­тур­ні про­е­кти, а й у то­му, що ні­ко­му які­сно управ­ля­ти та­ки­ми ін­сти­ту­ці­я­ми по­но­во­му. Тоб­то не ро­би­ти так, як бу­ло за­ве­де­но ще в ра­дян­ські ча­си, ко­ли куль­ту­ра об­слу­го­ву­ва­ла пар­тію та іде­о­ло­гію, а її управ­лі­н­ня бу­ло іде­о­ло­гі­чним, цен­тра­лі­зо­ва­ним і вер­ти­каль­ним. «Сьо­го­дні си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся: ви­ро­бни­ка­ми куль­тур­но­го про­ду­кту ста­ють усі її уча­сни­ки. На­віть про­стий гро­ма­дя­нин пев­ною мі­рою мо­же бу­ти ви­ро­бни­ком куль­тур­но­го про­ду­кту. По­стає пи­та­н­ня, яким чи­ном управ­ля­ти цим по­лем у си­сте­мі, де ко­шти на куль­ту­ру по­трі­бно шу­ка­ти скрізь, зокре­ма отри­му­ва­ти їх від гля­да­ча. Що­до цьо­го на­шим ке­рів­ни­кам за­кла­дів куль­ту­ри пе­ре­ва­жно не ви­ста­чає ро­зу­мі­н­ня, знань і гну­чко­сті, а тим, хто пра­цює в гро­мад­сько­му се­кто­рі, бра­кує пев­ної си­стем­но­сті та ба­че­н­ня то­го, яким чи­ном мо­жна ро­би­ти про­е­кти, що не три­ва­ють рік­два, а ви­бу­до­ву­ю­ться на де­ся­ти­лі­т­тя, і як спів­пра­цю­ва­ти з рі­зни­ми екс­пер­та­ми, вла­сни­ка­ми про­це­сів у куль­тур­но­му по­лі», — ха­ра­кте­ри­зує

Ви­клик для куль­тур­них ме­не­дже­рів. Сьо­го­дні ко­жний є ви­ро­бни­ком куль­тур­но­го про­ду­кту та по­тен­цій­ним фі­нан­со­вим до­но­ром куль­тур­них іні­ці­а­тив, ча­сти­на яких, як- от арт- кла­стер «ТЮ!» у Ма­рі­у­по­лі, існує са­ме на до­нор­ські ко­шти

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.