Ґе­рольд Шту­кі: «Най­ва­жли­ві­ше в ре­а­бі­лі­та­ції — це лі­ку­ва­н­ня не ті­ла, а лю­ди­ни»

Ди­ре­ктор Швей­цар­сько­го ін­сти­ту­ту до­слі­джень па­ра­пле­гії про су­ча­сні аспе­кти охо­ро­ни здо­ров’я

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Спіл­ку­ва­лась Ан­на Кор­бут

Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся з про­фе­со­ром Уні­вер­си­те­ту Лю­цер­на, ди­ре­кто­ром Швей­цар­сько­го ін­сти­ту­ту до­слі­джень па­ра­пле­гії про те, чо­му ре­а­бі­лі­та­ція по­ся­де клю­чо­ве мі­сце в су­ча­сних су­спіль­ствах і ме­ди­ци­ні, як во­на до­по­ма­гає еко­но­ми­ти дер­жав­ний бю­джет, а та­кож про три­ва­лість ме­ди­чної ре­фор­ми.

У ва­шій ле­кції ре­а­бі­лі­та­ція опи­са­на як клю­чо­ва стра­те­гія у сфе­рі охо­ро­ни здо­ров’я XXI сто­річ­чя. Чо­му так? — Якщо ми гля­не­мо на основ­ні стра­те­гії в ме­ди­ци­ні, тоб­то про­па­гу­ва­н­ня здо­ро­во­го спосо­бу жи­т­тя, за­по­бі­га­н­ня хво­ро­бам і вла­сне лі­ку­ва­н­ня, то до­ни­ні ре­а­бі­лі­та­ції не при­ді­ля­ли ува­ги. Пер­ша сер­йо­зна іні­ці­а­ти­ва в цьо­му пи­тан­ні за остан­ні 50 ро­ків мі­сти­ться в про­грам­но­му до­ку­мен­ті Все­сві­тньої ор­га­ні­за­ції охо­ро­ни здо­ров’я під на­звою «Ре­а­бі­лі­та­ція у 2030-му: за­клик до дії» («Rehabilitation 2030: A Call for Action»). За­раз об­ста­ви­ни змі­ню­ю­ться й по­тре­ба в ре­а­бі­лі­та­ції зна­чно зро­стає. Цьо­му є кіль­ка по­яснень. По­пер­ше, у всьо­му сві­ті ста­рі­шає на­се­ле­н­ня, то­му біль­ше лю­дей жи­ти­муть із ниж­чою фі­зи­чною фун­кціо­наль­ні­стю. Ре­а­бі­лі­та­ція мо­же роз­вер­ну­ти або спо­віль­ни­ти цю ди­на­мі­ку. Зав­дя­ки їй уда­сться від­тер­мі­ну­ва­ти по­тре­бу в опі­ці над хво­рим удо­ма.

По-дру­ге, ми ма­ти­ме­мо зна­чно біль­ше осіб із хро­ні­чни­ми ста­на­ми, про­бле­ма­ми, що су­про­во­джу­ють основ­не за­хво­рю­ва­н­ня, ушко­дже­н­ня­ми та смер­тель­ни­ми хво­ро­ба­ми, че­рез які ко­лись лю­ди не ви­жи­ва­ли, а те­пер нав­па­ки. Ось, на­при­клад, рак: ра­ні­ше це бу­ла смер­тель­на хво­ро­ба. А те­пер зав­дя­ки про­гре­су в лі­ку­ван­ні во­на в ба­га­тьох ви­пад­ках має пе­ре­біг, схо­жий на хро­ні­чне за­хво­рю­ва­н­ня. Ре­а­бі­лі­та­ція до­по­ма­гає тим, хто по­бо­ров рак, від­но­ви­ти фі­зи­чну фун­кціо­наль­ність і по­вер­ну­ти­ся до по­пе­ре­дньо­го жи­т­тя, зокре­ма ро­бо­ти. У ми­ну­ло­му лю­ди з па­ра­пле­гі­єю (па­ра­ліч обох ни­жніх або верх­ніх кін­ці­вок. — Ред.) ма­ли не­ве­ли­кі шан­си на ви­жи­ва­н­ня пі­сля по­шко­джень спин­но­го моз­ку й ча­сто по­ми­ра­ли від ускла­днень. За­раз очі­ку­ва­на три­ва­лість їхньо- го жи­т­тя май­же та­ка, як за­га­лом у на­се­ле­н­ня. Зав­дя­ки ре­а­бі­лі­та­ції во­ни ча­сто мо­жуть жи­ти нор­маль­но, ма­ти ро­ди­ну, ро­бо­ту, за­йма­ти­ся спор­том, на­віть ви­гра­ва­ти в па­ра­лім­пій­ських іграх.

Як і лі­тні лю­ди, ба­га­то тих, хто стра­ждає від хро­ні­чних хво­роб, ура­жень чи пе­ре­жив рак, ма­ють фун­кціо­наль­ні обме­же­н­ня. Фун­кціо­ну­ва­н­ня — це при­ро­дні біо­ло­гі­чні мо­жли­во­сті, з одно­го бо­ку, і зда­тність фун­кціо­ну­ва­ти, із дру­го­го. Ре­а­бі­лі­та­ція по­кра­щує спо­ча­тку біо­ло­гі­чні мо­жли­во­сті (фі­зи­чні та пси­хі­чні), а от­же, лю­ди мо­жуть біль­ше ді­я­ти в прин­ци­пі. Да­лі во­на по­лі­пшує зда­тність фун­кціо­ну­ва­ти. Ме­та — да­ти осо­би­сто­сті спро­мо­жність за­йма­ти­ся в жит­ті тим, чим во­на хо­че. Зре­штою, зав­да­н­ня ре­а­бі­лі­та­ції — до­по­мог­ти лю­дям ма­кси­маль­но до­лу­ча­ти­ся до всіх аспе­ктів жи­т­тя, зокре­ма ро­ди­ни й дру­зів, від­по­чин­ку та спор­ту, ро­бо­ти. Та­ким чи­ном, во­на спри­яє не­за­ле­жно­сті, яко­сті жи­т­тя та со­ці­аль­ній ін­те­гра­ції.

Пе­ре­тво­ре­н­ня при­ро­дних біо­ло­гі­чних мо­жли­во­стей на якість ре­аль­но­го жи­т­тя ві­ді­грає фун­да­мен­таль­ну роль і для ін­ди­ві­да, і для су­спіль­ства, осо­бли­во з еко­но­мі­чно­го по­гля­ду.

Яким са­ме бу­де еко­но­мі­чний вимір ре­а­бі­лі­та­ції? — Ми вкла­да­є­мо в ме­ди­ци­ну чи­ма­ло еко­но­мі­чно­го ре­сур­су. Тож спра­ве­дли­во бу­де за­пи­та­ти: яка до­да­на вар­тість сфе­ри охо­ро­ни здо­ров’я за­га­лом і ре­а­бі­лі­та­ції зокре­ма? Сьо­го­дні вже ні­хто не сум­ні­ва­є­ться в то­му, що ін­ве­сти­ції в осві­ту — до­бра спра­ва, бо ко­ри­сна для су­спіль­ства. Зро­зумі­ло, що хо­ро­ша й до­сту­пна для всіх осві­та — це ін­ве­сти­ція з ви­со­кою рен­та­бель­ні­стю для су­спіль­ства. Те са­ме сто­су­є­ться й ре­а­бі­лі­та­ції. Пря­мі ви­тра­ти на неї не­зна­чні по­рів­ня­но з по­тен­цій­ни­ми пе­ре­ва­га­ми від актив­ні­шої уча­сті лю­дей у рі­зних аспе­ктах жи­т­тя, зокре­ма опла­чу­ва­ній ро­бо­ті, або не­опла­чу­ва­ній у ро­ди­ні. По­глянь­мо на осіб з ушко­дже­н­ня­ми спин­но­го моз­ку. Ба­га­то де­ся­тків ро­ків то­му їх вва­жа­ли ін­ва­лі­да­ми; нав­ряд чи во­ни мо­гли до­лу­чи­ти­ся до ро­бо­чої си­ли. Ни­ні у Швей­ца­рії

та­кі лю­ди, за­ле­жно від скла­дно­сті їхніх ура­жень, пра­цю­ють, як і ре­шта на­се­ле­н­ня. Економічні пе­ре­ва­ги ре­а­бі­лі­та­ції ви­дно в усіх ві­ко­вих гру­пах. Є де­що про­во­ка­тив­не твер­дже­н­ня про те, що ілю­стра­ція мо­жли­во­стей, які дає до­ступ до ефе­ктив­них ре­а­бі­лі­та­цій­них по­слуг, — це по­вер­не­н­ня лю­ди­ни до лав пла­тни­ків по­да­тків. А пе­ре­ва­ги для лі­тніх осіб і пен­сіо­не­рів у то­му, що во­ни дов­ше мо­жуть не за­ле­жа­ти від сто­рон­ньо­го до­гля­ду, от­же, мен­ше ви­тра­ча­є­ться на їхнє пе­ре­бу­ва­н­ня в спе­ці­а­лі­зо­ва­них за­кла­дах.

Чи мо­же­те на­зва­ти при­кла­ди кра­їн, які ін­те­гру­ва­ли ре­а­бі­лі­та­цію в свої си­сте­ми охо­ро­ни здо­ров’я й це по­ка­за­ло по­мі­тний ре­зуль­тат? — Ре­а­бі­лі­та­ція роз­ви­ва­ла­ся по-вся­ко­му в рі­зних кра­ї­нах. У кон­ти­нен­таль­ній Єв­ро­пі, зокре­ма Швей­ца­рії чи Укра­ї­ні, ево­лю­ціо­ну­ва­ла іна­кше, ніж в Аме­ри­ці. У остан­ній во­на стар­ту­ва­ла з ча­сів двох сві­то­вих во­єн. У США до по­бу­до­ви си­сте­ми ре­а­бі­лі­та­ції мо­ти­ву­ва­ли ве­те­ра­ни. Кра­ї­ні по­трі­бно бу­ло, щоб мо­ло­ді сол­да­ти, при­йшов­ши з вій­ни, по­вер­та­ли­ся до ро­бо­чої си­ли. Ме­ні зда­є­ться, та­ка си­ту­а­ція за­раз в Укра­ї­ні.

Ба­га­то де в кон­ти­нен­таль­ній Єв­ро­пі є ін­ша тра­ди­ція. Во­на сфор­му­ва­ла­ся біль­ше дов­ко­ла ку­рор­тно-са­на­тор­ної ме­ди­ци­ни. На­скіль­ки я ро­зу­мію, в Укра­ї­ні та­ка культура теж по­ту­жна. Як і в Швей­ца­рії чи Ні­меч­чи­ні. У наш час ду­же ва­жли­во пе­ре­тво­ри­ти ці тра­ди­ції на су­ча­сну си­сте­му ре­а­бі­лі­та­ції.

У 1963-му в Швей­ца­рії ухва­ли­ли за­кон, що ви­ма­гав по­бу­до­ви лі­ка­рень для рев­ма­ти­чних хво­роб. Не­вдов­зі во­ни пе­ре­тво­ри­ли­ся на ре­а­бі­лі­та­цій­ні клі­ні­ки. З по­лі­ти­чних та еко­но­мі­чних мір­ку­вань їх збу­ду­ва­ли на мі­сці на­яв­них на той час ку­рор­тів. Пер­ші два ро­ки на по­са­ді лі­ка­ря я пра­цю­вав в одній із та­ких. Це да­ло ме­ні чу­до­ву ба­зу, щоб да­лі пра­цю­ва­ти спе­ці­а­лі­стом із ре­а­бі­лі­та­ції та про­фе­со­ром ре­а­бі­лі­та­цій­ної ме­ди­ци­ни у Швей­ца­рії та Ні­меч­чи­ні. Но­ві ре­а­бі­лі­та­цій­ні клі­ні­ки по­ка­за­ли успі­шний ре­зуль­тат: лю­ди із за­хво­рю­ва­н­ня­ми опор­но-ру­хо­во­го апа­ра­ту (во­ни й сьо­го­дні за­ли­ша­ю­ться основ­ни­ми хро­ні­чни­ми не­ду­га­ми) по­вер­та­ли со­бі мо­жли­во­сті фун­кціо­ну­ва­ти, пра­цю­ва­ли да­лі й не за­ле­жа­ли від ін­ших. Ще один ва­жли­вий внесок цих клі­нік — під­го­тов­ка ре­а­бі­лі­та­цій­но­го пер­со­на­лу, зокре­ма лі­ка­рів, фі­зіо­те­ра­пев­тів та ер­го­те­ра­пев­тів.

У 1990-х Швей­ца­рія ін­те­гру­ва­ла ре­а­бі­лі­та­цію в си­сте­му не­від­кла­дної до­по­мо­ги, ство­рив­ши мо­біль­ні ре­а­бі­лі­та­цій­ні бри­га­ди. Ко­ли я очо­лю­вав Ін­сти­тут фі­зіо­те­ра­пії та ре­а­бі­лі­та­ції в лі­кар­ні Уні­вер­си­те­ту Цю­рі­ха, а зго­дом пра­цю­вав у лі­кар­ні Мюн­хен­сько­го уні­вер­си­те­ту Лю­дві­ґа-ма­кси­мі­лі­а­на, від­по­від­ав за на­да­н­ня ре­а­бі­лі­та­цій­них по­слуг мо­біль­ни­ми бри­га­да­ми у від­ді­лах вну­трі­шніх хво­роб, хі­рур­гії, нев­ро­ло­гії, пе­ді­а­трії та ба­га­тьох по­хі­дних на­пря­мах. Основ­ні пе­ре­ва­ги тут — змен­ше­н­ня ча­сто­ти ме­ди­чних ускла­днень, зокре­ма обме­жень ру­хли­во­сті кін­ці­вок, при­ку­то­сті до ліж­ка. А ще зав­дя­ки ре­а­бі­лі­та­ції людина ко­ро­тший пе­рі­од за­ли­ша­є­ться в лі­кар­ні.

За­раз ви­клик для Швей­ца­рії – пе­ре­не­сти ре­а­бі­лі­та­цій­ні цен­три ближ­че до мі­сця про­жи­ва­н­ня лю­дей, го­лов­но до мі­ських ре­гіо­нів на кшталт Цю­рі­ха. Основ­на при­чи­на – ста­рі­ша­н­ня на­се­ле­н­ня, яке ча­сто жи­ве з пев­ним на­бо­ром хро­ні­чних за­хво­рю­вань. Ре­а­бі­лі­та­цій­ні по­слу­ги ма­ють бу­ти ближ­чи­ми до та­ких лю­дей, до­сту­пни­ми на дов­ший пе­рі­од. Від­по­від­ні клі­ні­ки, роз­та­шо­ва­ні у ко­ли­шніх са­на­то­рі­ях чи ку­рор­тах, від­да­ле­ні від міст і ча­сто не мо­жуть та­ко­го за­без­пе­чи­ти. За­раз ство­рю­є­ться де­да­лі біль­ше ам­бу­ла­тор­них ре­а­бі­лі­та­цій­них цен­трів у мі­сце­вих лі­кар­нях. Але по­ки бра­кує пе­ре­кон­ли­вої кон­це­пції вклю­че­н­ня ре­а­бі­лі­та­ції до пер­вин-

Ґе­рольд Шту­кі — про­фе­сор і ке­рів­ник від­ді­лу на­ук про охо­ро­ну здо­ров’я та по­лі­ти­ки в си­сте­мі охо­ро­ни здо­ров’я Уні­вер­си­те­ту Лю­цер­на в Швей­ца­рії. Ди­ре­ктор Swiss Paraplegic Research (Швей­цар­сько­го ін­сти­ту­ту до­слі­джень па­ра­пле­гії) у Нот­тві­лі. Ме­ди­чну осві­ту здо­був в Уні­вер­си­те­ті Бер­на. У Гар­вард­ській шко­лі по­лі­ти­ки у сфе­рі охо­ро­ни здо­ров’я здо­був ди­плом ма­гі­стра на­ук за спе­ці­аль­ні­стю по­лі­ти­ка та управ­лі­н­ня у сфе­рі охо­ро­ни здо­ров’я. В Уні­вер­си­те­ті Ма­кґіл­ла (Ка­на­да) ви­вчав біо­ста­ти­ку та епі­де­міо­ло­гію. У 1999– 2009 ро­ках ке­ру­вав від­ді­лом фі­зі­а­трії та ре­а­бі­лі­та­цій­ної ме­ди­ци­ни в лі­кар­ні Мюн­хен­сько­го уні­вер­си­те­ту Лю­дві­ґа-ма­кси­мі­лі­а­на, де роз­ро­бив но­ву про­гра­му до­слі­джень фун­кціо­ну­ва­н­ня та ре­а­бі­лі­та­ції лю­ди­ни. Йо­го клі­ні­чні до­слі­дже­н­ня зо­се­ре­джу­ва­ли­ся на роз­роб­ці кон­це­пцій і про­грам муль­ти­ди­сци­плі­нар­ної ре­а­бі­лі­та­ції в рі­зних умо­вах. З 2005- го за­йма­є­ться ви­ве­де­н­ням Швей­цар­сько­го ін­сти­ту­ту до­слі­джень па­ра­пле­гії на рі­вень ком­пле­ксних до­слі­джень. Ме­та про­е­кту — по­кра­щу­ва­ти якість жи­т­тя для лю­дей з ура­же­н­ня­ми спин­но­го моз­ку та ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ці на­пра­цю­ва­н­ня для па­ці­єн­тів з ін­ши­ми за­хво­рю­ва­н­ня­ми. З 2012 ро­ку — іно­зем­ний член На­ціо­наль­ної ака­де­мії ме­ди­ци­ни США, яка кон­суль­тує уряд сто­сов­но стра­те­гій по­лі­пше­н­ня ста­ну здо­ров’я на­се­ле­н­ня.

ної ме­ди­ци­ни. Один ва­рі­ант – щоб та­кі по­слу­ги на­да­ва­ли сі­мей­ні лі­ка­рі або фі­зіо­те­ра­пев­ти.

На­скіль­ки мас­шта­бною має бу­ти пе­ре­ква­лі­фі­ка­ція лі­кар­сько­го пер­со­на­лу для цьо­го? — Ре­а­бі­лі­та­цію слід роз­гля­да­ти з двох ра­кур­сів. З одно­го бо­ку, її пра­кти­ку­ють і на­у­ко­во роз­ви­ва­ють лі­ка­рі-ре­а­бі­лі­то­ло­ги. Во­ни є лі­де­ра­ми в ре­а­бі­лі­та­цій­них бри­га­дах, що вклю­ча­ють рі­зних спе­ці­а­лі­стів. З дру­го­го бо­ку, ре­а­бі­лі­та­ція — це не­від’єм­на скла­до­ва клі­ні­чної пра­кти­ки ба­га­тьох ме­ди­ків. Іде­ться про пер­вин­ну те­ра­пію, нев­ро­ло­гію, рев­ма­то­ло­гію, ор­то­пе­ди­чну хі­рур­гію та ба­га­то ін­ших.

Ме­ні зда­є­ться, нам по­трі­бен і пер­ший, і дру­гий ва­рі­ан­ти. По­трі­бні ні­ше­ві лі­ка­рі, що спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на ре­а­бі­лі­та­ції, а та­кож лі­ка­рі з ін­ших спе­ці­аль­но­стей, які ма­ли б до­бре ро­зу­мі­н­ня та ба­зо­ві на­ви­чки в тій сфе­рі. Це га­ран­ту­ва­ти­ме ін­те­гра­цію ре­а­бі­лі­та­ції в за­галь­ну ме­ди­ци­ну. А та­кож ком­пле­ксність лі­ку­ва­н­ня на рі­зних ета­пах — від не­від­кла­дної до­по­мо­ги до не­об­хі­дних ре­а­бі­лі­та­цій­них по­слуг — і на ета­пі пер­вин­но­го лі­ку­ва­н­ня. От­же, ви­клик по­ля­гає не так у пе­ре­ква­лі­фі­ка­ції, як у до­да­тко­во­му на­вчан­ні лі­ка­рів на­ви­кам ре­а­бі­лі­та­ції.

Скіль­ки ко­штує ін­те­гра­ція ре­а­бі­лі­та­ції в дер­жав­ну си­сте­му охо­ро­ни здо­ров’я? Які кра­ї­ни мо­жуть со­бі це до­зво­ли­ти, а які ні? — Я за­пи­тав би по-ін­шо­му: які кра­ї­ни мо­жуть со­бі до­зво­ли­ти не ро­би­ти цьо­го? При­чи­ну я на­звав ра­ні­ше: ре­а­бі­лі­та­ція — це ін­ве­сти­ція, а не ви­тра­та для су­спіль­ства. Са­ме то­му ВООЗ ре­ко­мен­дує, щоб во­на опла­чу­ва­ла­ся че­рез за­галь­не ме­ди­чне стра­ху­ва­н­ня. Тоб­то щоб за неї пла­ти­ла або дер­жа­ва з бю­дже­ту, або стра­хо­ва си­сте­ма.

У ба­га­тьох кра­ї­нах про­бле­ма по­ля­гає в то­му, що за ре­а­бі­лі­та­цію пла­тить не той, ко­му то вигідно. Це сто­су­є­ться тих кра­їн, де ме­ди­ци­на й со­ці­аль­ний за­хист фі­нан­су­ю­ться з окре­мих бю­дже­тів. Про­бле­ма ви­ни­кає, ко­ли за по­слу­ги на кшталт ре­а­бі­лі­та­ції пла­тить се­ктор охо­ро­ни здо­ров’я, а ви­грає від цьо­го бю­джет со­ці­аль­но­го за­хи­сту, бо з ньо­го ви­пла­чу­є­ться мен­ше пен­сій за ін­ва­лі­дні­стю чи для до­гля­ду па­ці­єн­та вдома.

Я спо­ді­ва­ю­ся, що в май­бу­тньо­му на­у­ков­ці-еко­но­мі­сти актив­ні­ше ві­зьму­ться за сфе­ри охо­ро­ни здо­ров’я та со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня й за­про­по­ну­ють ро­зум­ні рі­ше­н­ня на кшталт між­се­кто­раль­них трансфер­тних пла­те­жів.

Ви ка­же­те та­кож про муль­ти­ди­сци­плі­нар­ний під­хід до ре­а­бі­лі­та­ції? Які са­ме спе­ці­аль­но­сті ма­ють тут по­єд­ну­ва­ти­ся? — Най­ва­жли­ві­ше в ре­а­бі­лі­та­ції — це не лі­ку­ва­н­ня ті­ла, а ком­пле­ксний під­хід до по­треб лю­ди­ни. А во­ни рі­зні — від фі­зи­чних і пси­хі­чних мо­жли­во­стей до ре­а­лі­за­ції лю­ди­ною сво­го по­тен­ці­а­лу в се­ре­до­ви­щі, зокре­ма на ро­бо­ті, у від­по­чин­ку.

Успі­шною ре­а­бі­лі­та­ція бу­де тіль­ки за за­лу­че­н­ня па­ці­єн­та та йо­го ро­ди­ни як пар­тне­рів у лі­ку­ван­ні. У ко­жної осо­би свої по­тре­би, тож план ре­а­бі­лі­та­ції теж має бу­ти ін­ди­ві­ду­аль­ний. Щой­но ми це зро­зу­мі­є­мо, то по­ба­чи­мо, що для ре­аль­но­го ре­зуль­та­ту по­трі­бні рі­зні спе­ці­а­лі­сти.

Ре­а­бі­лі­то­лог — це лі­дер ко­ман­ди рі­зних про­фе­сіо­на­лів, який роз­ро­бляє, ре­а­лі­зує та оці­нює план ре­а­бі­лі­та­ції. Він зо­се­ре­джу­є­ться на ме­ди­чно­му аспе­кті, зокре­ма ді­а­гно­сти­ці та фар­ма­ко­ло­гі­чно­му лі­ку­ван­ні, а та­кож до­по­мі­жних за­со­бах. Фі­зі­о­те­ра­пія — на фі­зи­чних мо­жли­во­стях; ней­ро­пси­хо­ло­гія — на ко­гні­тив­но­му по­тен­ці­а­лі. А хто пе­ре­тво­рює при­ро­дні фі­зи­чні та мен­таль­ні мо­жли­во­сті на якість жи­т­тя? Тут ма­є­мо ер­го­те­ра­пію та со­ці­аль­ну ро­бо­ту. Та­кі спе­ці­а­лі­сти ро­зу­мі­ють, як лю­ди вза­є­мо­ді­ють із се­ре­до­ви­щем і мо­жуть під­три­ма­ти па­ці­єн­тів, до­по­мог­ти їм ре­а­лі­зу­ва­ти вла­сний по­тен­ці­ал у ре­аль­но­му жит­ті. Пси­хо­ло­гія до­по­ма­гає па­ці­єн­ту при­сто­су­ва­ти­ся до но­вих об­ста­вин і на­го­ло­си­ти на по­зи­тив­них аспе­ктах жи­т­тя. Це клю­чо­ві фун­кції ре­а­бі­лі­та­ції. Іно­ді до­во­ди­ться за­лу­ча­ти до­да­тко­ву те­ра­пію, на­при­клад, ло­го­пе­дів.

ЗАВ­ДА­Н­НЯ РЕ­А­БІ­ЛІ­ТА­ЦІЇ — ДО­ПО­МОГ­ТИ ЛЮ­ДЯМ МА­КСИ­МАЛЬ­НО ДО­ЛУ­ЧА­ТИ­СЯ ДО ВСІХ АСПЕ­КТІВ ЖИ­Т­ТЯ, ЗОКРЕ­МА РО­ДИ­НИ Й ДРУ­ЗІВ, ВІД­ПО­ЧИН­КУ ТА СПОР­ТУ, РО­БО­ТИ. ТА­КИМ ЧИ­НОМ, ВО­НА СПРИ­ЯЄ НЕ­ЗА­ЛЕ­ЖНО­СТІ, ЯКО­СТІ ЖИ­Т­ТЯ ТА СО­ЦІ­АЛЬ­НІЙ ІН­ТЕ­ГРА­ЦІЇ

Звід­ки над­хо­дить ім­пульс до та­ких змін у си­сте­мах охо­ро­ни здо­ров’я в кра­ї­нах: від су­спіль­ства, яке їх ви­ма­гає, на­у­ков­ців чи по­лі­ти­ків? — У ме­ди­ци­ні за­зви­чай є ба­га­то грав­ців і за­ці­кав­ле­них сто­рін. Це ті, хто на­дає ме­ди­чні по­слу­ги, ті, хто за них пла­тить, та ін­ші. І во­ни мо­жуть про­па­гу­ва­ти або галь­му­ва­ти змі­ни.

Сьо­го­дні у Швей­ца­рії від­да­ють пе­ре­ва­гу мо­де­лі ви­вче­н­ня ме­ди­ци­ни (Swiss Learning Health System). Ке­рує нею мій Уні­вер­си­тет Лю­цер­на, під­три­мує уряд че­рез асо­ці­а­цію швей­цар­ських уні­вер­си­те­тів. Ідея по­ля­гає в то­му, щоб за­лу­ча­ти всіх за­ці­кав­ле­них грав­ців до обго­во­ре­н­ня про­бле­ми, яка на­би­рає акту­аль­но­сті. Ме­та — ді­йти зго­ди що­до мо­жли­вих сце­на­рі­їв уті­ле­н­ня про­по­но­ва­ної змі­ни. Ко­ли від­по­від­не пи­та­н­ня стає прі­о­ри­те­том, про­цес по­чи­на­є­ться з по­лі­ти­чно­го бри­фін­гу: це ін­фор­му­ва­н­ня про на­яв­ну си­ту­а­цію, на­ве­де­н­ня фа­кта­жу, який свід­чить на ко­ристь про­по­но­ва­ної змі­ни. Це ко­ро­ткий ви­клад у фа­хо­во­му, але про­сто­му фор­му­лю­ван­ні. Зав­дя­ки цьо­му грав­цям із рі­зних сфер ді­яль­но­сті та з рі­зним до­сві­дом легко зро­зу­мі­ти про­бле­му.

То­ді для цих за­лу­че­них сто­рін ор­га­ні­зо­ву­є­ться діа­лог. Він від­бу­ва­є­ться в чі­тко стру­кту­ро­ва­но­му фор­ма­ті за зраз­ком Mcmaster Health Forum (Ме­ди­чно­го фо­ру­му Уні­вер­си­те­ту Ма­кма­сте­ра) з Он­та­ріо (Ка­на­да). Діа­лог має при­ве­сти до кон­сен­су­су сто­сов­но то­го, яко­му сце­на­рію від­да­ти пе­ре­ва­гу. Якщо зго­ди не­має, обго­во­рю­ю­ться аль­тер­на­тив­ні сце­на­рії. На ба­зі ці­єї ін­фор­ма­ції від­бу­ва­є­ться ухва­ле­н­ня рі­шень. Ко­ли за­лу­че­ні всі грав­ці, ймо­вір­ність ре­а­лі­за­ції про­е­кту зна­чно ви­ща. У Швей­ца­рії пра­кти­ка по­ка­зує, що більш ізо­льо­ва­ні іні­ці­а­ти­ви бу­ксу­ють. Але якщо спи­та­є­те, де най­ва­жли­ві­ший чин­ник змін, то де­да­лі біль­ше це па­ці­єн­ти, спо­жи­ва­чі. Як при­клад — Швей­цар­ська асо­ці­а­ція па­ра­пле­гі­ків та її па­ці­єнт­ська ор­га­ні­за­ція. Зав­дя­ки її кам­па­нії уряд і стра­хо­ви­ки зре­штою по­го­ди­ли­ся про­фі­нан­су­ва­ти вста­нов­ле­н­ня лі­фтів для лю­дей на віз­ках у бу­дин­ках, спе­ці­аль­них лі­жок, на яких не утво­рю­ю­ться про­ле­жні.

Скіль­ки ча­су за­би­рає про­ве­де­н­ня та­кої змі­ни — від ідеї до її вті­ле­н­ня? — По­лі­ти­чний про­цес — це спра­ва ча­су. На­віть ко­ли в усіх най­кра­щі на­мі­ри, то на це по­трі­бно кіль­ка ро­ків. Як при­клад — іні­ці­а­ти­ва з удо­ско­на­ле­н­ня ін­фор­ма­цій­ної си­сте­ми в охо­ро­ні здо­ров’я, яка фі­ксу­ва­ти­ме ме­ди­чну ін­фор­ма­цію більш ком­пле­ксно, тоб­то на до­да­чу до да­них про смер­тність та ускла­дне­н­ня за­пи­су­ва­ти­му­ться па­ра­ме­три фун­кціо­ну­ва­н­ня лю­ди­ни. Це про­ект, що дов­го роз­ви­ва­є­ться. А ще про­цес за­ле­жить від то­го, як са­ме над ним пра­цю­ва­ти: у Швей­ца­рії ми пе­ре­свід­чи­ли­ся, що іно­ді кра­ще йти ма­ли­ми кро­ка­ми, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти на­го­ди, які з’яв­ля­ю­ться з ча­сом, ніж щось мас­шта­бно змі­ню­ва­ти за один раз.

Ду­же ча­сто до­бре по­чи­на­ти з пі­ло­тних про­е­ктів. У ре­а­бі­лі­та­ції ми пла­ну­є­мо пі­ло­тні та де­мон­стра­цій­ні про­е­кти в єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, щоб за­охо­ти­ти їх до за­галь­но­єв­ро­пей­сько­го впро­ва­дже­н­ня си­сте­ми управ­лі­н­ня які­стю лі­ку­ва­н­ня в ре­а­бі­лі­та­ції. Ме­та — по­лі­пши­ти до­гляд за па­ці­єн­том на ін­ди­ві­ду­аль­но­му рів­ні та на рів­ні по­слуг зав­дя­ки на­ко­пи­чен­ню знань.

Якщо, на­при­клад, уряд ка­же, що вам тре­ба за­раз же за­про­ва­ди­ти пев­ну змі­ну, то її мо­жуть сприйня­ти ду­же не­га­тив­но, опи­ра­ти­ся їй. Кра­ще по­ча­ти з де­мон­стра­ції до­ся­гне­н­ня, а то­ді пе­ре­йти до до­бро­віль­ної си­сте­ми, у якій ві­зьмуть участь «пер­шо­про­хід­ці». Ко­ли про­ект уті­ле­но, ін­ші грав­ці мо­жуть по­ба­чи­ти йо­го успіх і при­єд­на­ти­ся. Так ста­ло­ся у Швей­ца­рії. Лі­кар­ні ба­чать пе­ре­ва­ги, які дає ро­бо­та із си­сте­мою управ­лі­н­ня які­стю. І те­пер до неї хо­чуть при­єд­на­ти­ся всі. Бо ва­ші ре­а­бі­лі­та­цій­ні по­слу­ги не вва­жа­ти­му­ться які­сни­ми, якщо ви не вхо­ди­те до на­ціо­наль­ної си­сте­ми управ­лі­н­ня які­стю ре­а­бі­лі­та­ції.

З чо­го мо­гла б по­ча­ти Укра­ї­на, як­би хо­ті­ла ком­пле­ксно ін­те­гру­ва­ти ре­а­бі­лі­та­цію в свою ме­ди­ци­ну? — Це пи­та­н­ня рад­ше до мо­їх укра­їн­ських ко­лег. Але я ді­знав­ся від них, що кра­ї­на вже до­мо­гла­ся сер­йо­зно­го про­гре­су в ба­га­тьох сферах. На­при­клад, за­раз во­на вхо­дить до Спіл­ки спе­ці­а­лі­стів із фі­зіо­те­ра­пії та ре­а­бі­лі­та­ції Ра­ди ме­ди­чних спе­ці­а­лі­стів ЄС. Ве­сня­ну зу­стріч у бе­ре­зні 2018-го при­йма­ли на­ші укра­їн­ські ко­ле­ги. Це чі­тка озна­ка то­го, що ре­а­бі­лі­та­цій­на ме­ди­ци­на в Укра­ї­ні по­си­лю­є­ться.

Ва­жли­ва змі­на — за­про­ва­дже­н­ня укра­їн­ським МОЗ Між­на­ро­дної кла­си­фі­ка­ції фун­кціо­ну­ва­н­ня, обме­же­н­ня жит­тє­ді­яль­но­сті та здо­ров’я від ВООЗ. Це має фун­да­мен­таль­не зна­че­н­ня. Адже зав­дя­ки їй ко­жен ре­а­бі­лі­то­лог змо­же опи­са­ти ін­ди­ві­ду­аль­ний план ре­а­бі­лі­та­ції в уні­вер­саль­них тер­мі­нах ВООЗ. А ще будь-який лі­кар змо­же оці­ни­ти мо­жли­во­сті фун­кціо­ну­ва­н­ня па­ці­єн­та, при­зна­чи­ти лю­ди­ні на­ле­жну ре­а­бі­лі­та­цію. Ідея про стан­дар­ти зда­є­ться ду­же те­хні­чною, але на­справ­ді це не так. Адже во­ни ва­жли­ві в на­вчан­ні ме­ди­чних спе­ці­а­лі­стів і ре­а­бі­лі­та­цій­но­му лі­ку­ван­ні. А най­ва­жли­ві­ше те, що на осно­ві них мо­жна роз­ро­бля­ти на­ціо­наль­ну си­сте­му управ­лі­н­ня які­стю лі­ку­ва­н­ня та кон­кре­тних ре­а­бі­лі­та­цій­них по­слуг. Я хо­тів би на­го­ло­си­ти на то­му, що рух до між­на­ро­дних стан­дар­тів на кшталт зга­да­ної ви­ще кла­си­фі­ка­ції — це ду­же не­по­га­на ви­хі­дна то­чка, нав­ко­ло якої мо­жна зі­бра­ти рі­зних грав­ців і да­лі ру­ха­ти­ся до спіль­ної ме­ти, опти­мі­зу­ва­ти ре­а­бі­лі­та­цію на ко­ристь усім гро­ма­дя­нам Укра­ї­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.