ОНУХ про при­чи­ни, з яких ко­смо­по­лі­ти зав­жди за­ли­ша­ю­ться чу­жи­ми

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

21 бе­ре­зня, пер­ший ве­сня­ний ра­нок, пер­ша ве­сня­на ран­ко­ва ка­ва, пер­ше ве­сня­не чи­та­н­ня ― ста­т­тя Та­ні Ма­ляр­чук (Deutsche Welle, 20 бе­ре­зня 2018) з не зов­сім ве­сня­ною на­звою «Та­ка не­стер­пна рі­дна чу­жи­на». Йде­ться про емі­гран­тів, укра­їн­ських емі­гран­тів. Текст вправ­но на­пи­са­но, до­бре чи­та­є­ться, тіль­ки те­ма не­лег­ка, ін­ко­ли на­віть бо­лю­ча. По­гли­на­ю­чи ре­че­н­ня за ре­че­н­ням, я не міг не під­да­ти­ся вра­жен­ню, що укра­їн­ська емі­гра­ція, яку опи­сує Та­ня, ― це Укра­ї­на в мі­ні­а­тю­рі з усім ба­гат­ством люд­ських ха­ра­кте­рів і ре­гіо­наль­ної спе­ци­фі­ки. Не біль­ше й не мен­ше.

Свою гли­бо­ку ста­т­тю про емі­гран­тів Та­ня за­кін­чи­ла та­ким абза­цом: «Є змі­ша­ні гру­пи, про­мі­жні, пе­ре­хі­дні. Є ви­ня­тки, по­зи­тив­ні й не­га­тив­ні. Без сум­ні­ву, всі во­ни щось втра­ти­ли, ці емі­гран­ти. Без сум­ні­ву, всі во­ни здо­бу­ли щось но­ве. За­раз зно­ву ба­га­то про це го­во­рять. Якщо ви се­ред тих, хто мріє про емі­гра­цію, про­шу, ви­би­рай­те зру­чну ка­те­го­рію. Моя ме­не, зда­є­ться, вже зна­йшла».

Кі­нець зву­чить як до­брий по­ча­ток для книж­ки: «Моя ме­не, зда­є­ться, вже зна­йшла, ця емі­гра­ція».

Ста­т­тя Та­ні ме­не за­че­пи­ла, схви­лю­ва­ла, тро­хи роз­дра­ту­ва­ла, це близь­ка ме­ні те­ма, бо я сам емі­грант. Але про ін­ших емі­гран­тів не пи­са­ти­му, не хо­чу з’ясо­ву­ва­ти, а то й не змо­жу з’ясу­ва­ти, мо­ти­ви, які спо­ну­ка­ли їх ви­їха­ти і які те­пер три­ма­ють їх там. На­то­мість про се­бе пи­са­ти лег­ше. Я ав­то­хтон (дав­ньо­гре­цьке сло­во αύτόχθων, «із ці­єї зем­лі»), укра­ї­нець, мої пред­ки ро­дом із Холм­щи­ни, що в рі­зні істо­ри­чні пе­рі­о­ди бу­ла скла­до­вою рі­зних дер­жав­них утво­рень. Уже сто­лі­т­тя во­на пе­ре­бу­ває в кор­до­нах від­ро­дже­ної пі­сля 130 ро­ків не­при­су­тно­сті на по­лі­ти­чній кар­ті Єв­ро­пи Поль­щі.

Я на­ро­див­ся і ви­хо­ву­вав­ся в Лю­блі­ні, моя пер­ша без­бо­лі­сна мі­гра­ція ― на на­вча­н­ня до Вар­ша­ви. У се­ре­ди­ні 1980-х із хви­лею по­над міль­йон­ної емі­гра­ції, яку ха­ра­кте­ри­зу­ють як пов’яза­ну з ру­хом «Со­лі­дар­ність», ви­їхав із Поль­щі. Для ме­не і мо­їх най­ближ­чих то бу­ло не по­ки­да­н­ня ба­тьків­щи­ни, а мо­жли­вість зна­йти та ре­а­лі­зу­ва­ти свою іден­ти­чність, укра­їн­ську іден­ти­чність.

Хоч як див­но це зву­чить, по­дав­шись до Ка­на­ди, я мав змо­гу пле­ка­ти своє укра­їн­ство так, як ні­ко­ли до­ти. Від­крив рі­зно­вид укра­їн­сько­го жи­т­тя в Ка­на­ді в усьо­му йо­го ба­гат­стві, ви­вчив рі­зни­цю між чер­го­ви­ми хви­ля­ми емі­гра­ції, які по­ча­ли­ся на­при­кін­ці XIX сто­лі­т­тя. Зро­зу­мів, що ме­не по­єд­нує зі «ста­рою» ка­над­ською ді­а­спо­рою, а що від­рі­зняє від неї. Тим ча­сом Укра­ї­на здо­бу­ла не­за­ле­жність і ста­ла для ме­не ду­же кон­кре­тним орі­єн­ти­ром. Я по­чав від­ві­ду­ва­ти свою істо­ри­чну ба­тьків­щи­ну, ре­а­лі­зо­ву­ва­ти там пер­ші про­е­кти. Зба­га­че­ний ка­над­ським до­сві­дом, у се­ре­ди­ні 1990-х став пра­цю­ва­ти в Укра­ї­ні. То був чер­го­вий ва­жли­вий крок у по­бу­до­ві мо­єї іден­ти­чно­сті. Фор­маль­но я був за­ро­бі­тча­ни­ном, або, як ка­жуть мої ка­над­ські й аме­ри­кан­ські зна­йо­мі, екс­па­трі­ан­том.

В Укра­ї­ні про­пра­цю­вав ві­сім ро­ків як ди­ре­ктор між­на­ро­дно­го фон­ду й п’ять ро­ків як ди­ре­ктор Поль­сько­го Ін­сти­ту­ту, поль­ський ди­пло­мат, а во­дно­час де­да­лі сві­до­мі­ший укра­ї­нець. Ко­ли че­рез 13 ро­ків ви­їхав із Ки­є­ва до Нью­Йор­ка, один мій ки­їв­ський зна­йо­мий, ві­до­мий те­а­траль­ний кри­тик, ска­зав: «Ти ні­ко­ли не був, не є і не бу­деш одним із нас, зав­жди за­ли­ши­шся чу­жим». Ка­жу­чи це, він по­ру­шив ду­же де­лі­ка­тну те­му. Не­стер­пне від­чу­т­тя, що ти «чу­жий», вла­сти­ве ко­жно­му емі­гран­то­ві, за­ро­бі­тча­ни­но­ві чи екс­па­трі­ан­то­ві. Як ім­мі­грант ти зму­ше­ний усві­дом­лю­ва­ти свою чу­жість, і то в по­двій­но­му ро­зу­мін­ні: з одно­го бо­ку, від­чу­ва­єш вла­сну ін­шість, а з дру­го­го ― мі­сце­ві лю­ди вва­жа­ють те­бе за ін­шо­го, за чу­жо­го, і на те не­має ра­ди. Річ оче­ви­дна, мо­жна гра­ти із со­бою в гру, мов­ляв, на­справ­ді іна­кше, мов­ляв, мо­жли­ві без­бо­лі­сна ін­те­гра­ція з тво­го бо­ку і ціл­ко­ви­те ви­зна­н­ня мі­сце­ви­ми, але це тіль­ки гра. По­стає пи­та­н­ня, чи ІН­ШИЙ не­о­дмін­но має ли­ши­ти­ся ЧУ­ЖИМ. Усе, чо­го ти мо­жеш до­сяг­ти, ― нав­чи­ти­ся жи­ти зі сво­єю ін­ші­стю і бу­ти ви­зна­ний як пов­но­кров­ний ІН­ШИЙ.

Ко­лись у яко­мусь ін­терв’ю я ска­зав, що є ко­смо­по­лі­том­пра­кти­ком з укра­їн­ською іден­ти­чні­стю, на­ро­дже­ною в до­ро­зі. «Ман­дрі­вець, ви­ру­ша­ю­чи зран­ку в до­ро­гу, ще не має істо­рії, во­на з’яв­ля­є­ться до­ро­гою, її роз­по­від­а­ють, ко­ли Одіс­сей по­вер­та­є­ться», ― пи­сав я в «Ма­лих Одіс­се­ях».

Пер­ші 20 ро­ків сво­го жи­т­тя про­жив у Лю­блі­ні. По­тім ви­ру­шив у до­ро­гу. За­три­мав­ся на 12 ро­ків у Вар­ша­ві, на 10 ро­ків у То­рон­то, на 13 ро­ків у Ки­є­ві, 5 ро­ків у Нью-йор­ку і вже 4 ро­ки тут, не­по­да­лік рі­чки, що те­че ті­сною до­ли­ною до без­кра­йо­го озера. Яко­їсь ми­ті під час сво­єї по­до­ро­жі я за­ду­мав­ся, чи не вар­то по­вер­ну­ти­ся, але вже не знав, ку­ди б мав ре­емі­гру­ва­ти.

Гре­цький фі­ло­соф Ге­ра­кліт з Ефе­са ствер­джу­вав, що не мо­жна дві­чі зай­ти в ту са­му рі­чку, і тут іде­ться не про те, що не слід цьо­го ро­би­ти, а про те, що це не вда­є­ться.

Та­ка си­ту­а­ція, на­пев­не, і з до­лею емі­гран­тів, ман­дрів­ців, об­хо­ди­сві­тів, блу­ка­чів, які ро­блять де­да­лі шир­ші ко­ла в по­шу­ках ілю­зії, щоб зре­штою зни­кну­ти в ту­ма­ні ча­су. А між тим жи­вуть, лю­блять, не­на­ви­дять, на­ро­джу­ють і ви­хо­ву­ють ді­тей, ста­ють за­мо­жни­ми або ні, на­рі­ка­ють на до­лю, зга­ду­ють рі­дний край, ту­жать, уже не пи­шуть вір­шів, не зби­ра­ють бі­бліо­тек, спів­а­ють.

ЯК ІМ­МІ­ГРАНТ ТИ ЗМУ­ШЕ­НИЙ УСВІ­ДОМ­ЛЮ­ВА­ТИ СВОЮ ЧУ­ЖІСТЬ, І ТО В ПО­ДВІЙ­НО­МУ РО­ЗУ­МІН­НІ: З ОДНО­ГО БО­КУ, ВІД­ЧУ­ВА­ЄШ ВЛА­СНУ ІН­ШІСТЬ, А З ДРУ­ГО­ГО — МІ­СЦЕ­ВІ ЛЮ­ДИ ВВА­ЖА­ЮТЬ ТЕ­БЕ ЗА ІН­ШО­ГО, ЗА ЧУ­ЖО­ГО, І НА ТЕ НЕ­МАЄ РА­ДИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.