Юрій Ма­ка­ров про е-де­кла­ру­ва­н­ня

Ан­ти­ко­ру­пцій­ний суд і ска­су­ва­н­ня е-де­кла­ру­ва­н­ня для акти­ві­стів є за­раз го­лов­ни­ми за­ки­да­ми За­хо­ду на адре­су офі­цій­но­го Ки­є­ва що­до галь­му­ва­н­ня ре­форм. Ве­не­ці­ан­ська ко­мі­сія Ра­ди Єв­ро­пи в ім­пе­ра­тив­ній фор­мі за­кли­ка­ла укра­їн­ський пар­ла­мент ска­су­ва­ти обов’яз­ков

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Юрій Ма­ка­ров

Усе ра­зо ра­зом за­бра­ло го­ди­ни дві мо­го без­цін­ног цін­но­го ча­су. Я ла­яв се­бе, НАЗК і Дер Дер­ждеп, да­вав со­бі сло­во на­сту­пно но­го ро­ку по­чи­на­ти з’ясо­ву­ва­ти фін нан­со­ві від­но­си­ни з дер­жа­вою в с сі­чні, а не в остан­ній день по­да­чі 3 31 бе­ре­зня і дя­ку­вав Бо­го­ві, що не маю ма­є­тку в Сас­се­ксі й рах хун­ку на Ба­га­мах. Сло­вом, я її зап пов­нив, ту еле­ктрон­ну де­кла­рац цію. Ви­яви­ло­ся, ні­чо­го стра­шно но­го: гір­ше, ніж ве­че­ря у в’єт в’єтнам­сько­му ре­сто­ра­ні, але кра­ще, ніж ві­зит до сто­ма­то­ло­га. Пи­та­н­ня: чо­му ця ц процедура ви­кли­кає стіль­ки фру­стра­цій, осо­бли­во в лю­дей, яким не­має чим осо­бли­во по­хва­ли­ти­ся в сен­сі до­бро­бу­ту, крім ма­ми­ної хру­щов­ки та Polo де­ся­ти­рі­чної ви­трим­ки, як-от ме­ні? То­рі­шньо­го ажі­о­та­жу нав­ко­ло опри­лю­дне­н­ня ста­тків дер­жав­них му­жів, бу­дьмо від­вер­ті, не спо­сте­рі­га­ло­ся. Ди­во­ви­жним чи­ном е-де­кла­ра­ції, які бу­ли по­кли­ка­ні якось зму­си­ти чи­нов­ни­ків і на­ро­дних обран­ців бу­ти скром­ні­ши­ми (ви це сер­йо­зно?), по су­ті, ле­га­лі­зу­ва­ли кри­чу­щий май­но­вий роз­рив у су­спіль­стві. Всім ста­ло зро­зумі­ло, що «отри­му­ва­ти не­пра­во­мір­ну ви­го­ду» не стра­шно, а на­віть ціл­ком без­пе­чно, ра­птом що мо­жна зав­жди по­сла­ти­ся на те­щу або ви­граш у ло­те­рею. Все о’кей, гу­ляй­мо да­лі! У та­ко­му ра­зі чо­му но­ва­ція що­до де­кла­ру­ва­н­ня гро­мад­ських акти­ві­стів ви­кли­ка­ла та­ку кри­ти­ку з бо­ку іно­зем­них по­сольств і рі­зних пу­блі­чних осіб Об’єд­на­ної Єв­ро­пи та з-за оке­а­ну? Но­ва­ція, що ви­гуль­кну­ла ні­би­то ви­пад­ко­во, у ре­зуль­та­ті по­прав­ки до за­ко­ну, вне­се­ної з го­ло­су Те­тя­ною Чор­но­вол, яка са­ма до де­пу­тат­ства бу­ла акти­віс­ткою нів­ро­ку? Ва­жли­во ро­зу­мі­ти, що в на­шій дер­жа­ві будь-які антикорупційні заходи ні­ко­ли не ма­ли на ме­ті вла­сне боротьбу з корупцією (суб’єктив­не су­дже­н­ня), а ли­ше боротьбу з по­лі­ти­чни­ми чи бі­знес-опонентами або й те, й ін­ше. Мо­же зда­ти­ся, що за­хі­дні пар­тне­ри, від яких за­ле­жать подаль­ші кре­ди­ти й на­бли­же­н­ня до Єв­ро­пи вклю­чно зі збе­ре­же­н­ням без­ві­зу, над­то на­їв­ні. Ви­ма­га­ю­чи ство­ре­н­ня ан­ти­ко­ру­пцій­но­го су­ду, САП, НАЗК, НАБУ etc., во­ни ні­би­то вва­жа­ють, що пра­виль­не ство­ре­н­ня пра­виль­них ін­сти­ту­цій до­рів­нює їхньо­му успі­шно­му фун­кціо­ну­ван­ню. Клю­чо­ві грав­ці укра­їн­сько­го рин­ку по- лі­ти­чних по­слуг, нав­па­ки, ві­рять, що це ілю­зія: будь-яку стру­кту­ру мо­жна спо­тво­ри­ти або при­сто­су­ва­ти до осо­би­стих ін­те­ре­сів. Вла­сне, це й ілю­струє по­то­чна свар­ка між САП і НАБУ, рі­зни­цю між яки­ми на­вряд чи мо­жуть чі­тко по­я­сни­ти 99% спів­гро­ма­дян.

Політичний клас за­хи­ща­є­ться, він не мо­же не те що до­зво­ли­ти, а на­віть при­пу­сти­ти, що якийсь «лі­вий» ор­ган — ФБР, Во­ланд чи ар­хан­гел Гав­ри­їл — ді­я­ти­ме не­за­ле­жно від вер­ти­ка­лі вла­ди. Будь-який но­сій пов­но­ва­жень має бу­ти ча­сти­ною пі­ра­мі­ди й пе­ре­бу­ва­ти «під ки­мось», то­ді з ним мо­жна до­мов­ля­ти­ся, на ньо­го ти­сну­ти, ним ке­ру­ва­ти. Скла­дна кон­стру­кція стри­му­вань і про­ти­ваг, яка є по­ро­дже­н­ням за­хі­дної по­лі­ти­чної куль­ту­ри й за­про­ва­джу­ва­на пред­став­ни­ка­ми ці­єї куль­ту­ри, на на­шо­му ґрун­ті не при­жи­ва­є­ться, бо са­ма ідея роз­по­ді­лу вла­ди між не­за­ле­жни­ми одна від одної гіл­ка­ми нам гли­бо­ко чу­жа. Чо­му зви­ну­ва­че­н­ня в усіх на­ших не­га­ра­здах ле­тять у бік По­ро­шен­ка? Не ли­ше то­му, що він чи то сам, чи то за до­по­мо­гою сво­єї Адмі­ні­стра­ції на­ма­га­є­ться під­по­ряд­ку­ва­ти со­бі на­яв­них грав­ців, а ще й то­му, що в очах аб-со-лют-ної біль­шо­сті влада має бу­ти пер­со­на­лі­зо­ва­на в одній-єди­ній осо­бі ца­ря. Це та­кий пост­трав­ма­ти­чний син­дром не­с­прийня­т­тя й не­від­чу­т­тя де­мо­кра­тії не ли­ше як ефе­ктив­но­го, а й як без­пе­чно­го для ко­жно­го гро­ма­дя­ни­на ін­стру­мен­ту. Са­ме цьо­го на­ші за­хі­дні пар­тне­ри й не ро­зу­мі­ють, тоб­то геть-чи­сто не ро­зу­мі­ють.

Во­ни ро­зу­мі­ють ін­ше: мо­жли­вість кри­мі­наль­но­го пе­ре­слі­ду­ва­н­ня будь-яко­го не­по­кір­ли­во­го аген­та ре­пти­ло­ї­дів озна­чає зву­же­н­ня ін­сти­ту­цій­ної ба­зи гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. Іно­зем­ні гран­то­дав­ці (а біль­шість про­е­ктів «тре­тьо­го се­кто­ру» існу­ють са­ме на гран­ти) шту­чним спосо­бом, у про­бір­ці ви­ро­щу­ють або га­да­ють, що ви­ро­щу­ють, віль­них укра­їн­ців. Ви­ро­щу­ють не без тра­гі­ко­мі­чних кон­фу­зів, але по­слі­дов­но й нев­пин­но.

У ме­не до гран­то­же­рів ду­же стри­ма­ні по­чу­т­тя: во­ни пра­кти­чно всі кон’юн­ктур­ні від­но­сно сво­їх зде­біль­шо­го лі­ву­ва­тих па­тро­нів із між­на­ро­дних фон­дів і ча­сто-гу­сто за­йма­ю­ться під­мі­ною справ­ді акту­аль­но­го по­ряд­ку ден­но­го. Але без них наш ланд­шафт був би бі­дні­шим і ще не­до­ско­на­лі­шим. Ви­мо­га до них ви­вер­ну­ти ки­ше­ні озна­чає спро­бу мо­но­по­лі­за­ції впли­вів і ме­седж гро­ма­дя­нам: «Ди­ві­ться, во­ни то­чні­сінь­ко та­кі са­мі, як і ми!». У сен­сі жи­вуть у за­мі­ських бу­дин­ках і їдять ка­мам­бер. А, вра­хо­ву­ю­чи ра­дян­ське клі­ше не­до­ві­ри до будь-ко­го за­мо­жні­шо­го за нас, це ре­аль­на спро­ба ком­про­ме­та­ції уяв­них кон­ку­рен­тів. Са­ме то­му Ва­шинг­тон­ський об­ком так рев­но за ни­ми об­став. Не та­кий він уже й на­їв­ний.

І, пе­ре­про­шую, хто ска­зав, що укра­їн­ці ма­ють бу­ти бі­дни­ми? На­віть гран­то­же­ри, якщо во­ни жив­ля­ться не з на­шо­го держ­бю­дже­ту?

У НА­ШІЙ ДЕР­ЖА­ВІ БУДЬ-ЯКІ АНТИКОРУПЦІЙНІ ЗАХОДИ НІ­КО­ЛИ НЕ МА­ЛИ НА МЕ­ТІ ВЛА­СНЕ БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ, А ЛИ­ШЕ БОРОТЬБУ З ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИ­МИ АБО БІ­ЗНЕС-ОПОНЕНТАМИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.