Один за всіх і всі за се­бе

Як про­яв­ля­ю­ться від­цен­тро­ві про­це­си в пар­тії вла­ди з на­бли­же­н­ням пре­зи­дент­ських і пар­ла­мент­ських пе­ре­го­нів

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ро­ман Мал­ко

Про кон­флікт по­ко­лінь у БПП

Те­ма до­стро­ко­вих ви­бо­рів до Вер­хов­ної Ра­ди, що вко­тре не­спо­ді­ва­но ви­пли­ла й актив­но обго­во­рю­ва­ла­ся на­при­кін­ці зи­ми та на по­ча­тку ве­сни, якось не­по­мі­тно за­ти­хла. Що це бу­ло й на­ві­що — ці­ка­ве пи­та­н­ня. Со­тні ко­мен­та­рів, про­гно­зів, ана­лі­ти­чних текс­тів, ви­ли­тих в ін­фор­ма­цій­ний про­стір ні з то­го ні з сьо­го, на­че вто­ну­ли під на­по­ром сві­жих ін­форм­при­во­дів. У топ ви­йшли но­ві істо­рії, сві­жі рей­тин­ги за­сту­пи­ли ста­рі, і все за­кру­ти­ло­ся на ін­шо­му рів­ні. Те, що це бу­ла зви­чай­на те­хно­ло­гія, своє­рі­дна роз­від­ка бо­єм, на­віть не­має сум­ні­вів. До та­ких ме­то­дів уда­ю­ться ча­стень­ко. Осо­бли­во ко­ли тре­ба ви­ясни­ти мо­жли­вість вті­ле­н­ня тих чи ін­ших сце­на­рі­їв. Та­ким чи­ном зон­ду­ють ґрунт і див­ля­ться, як ідея спри­йма­є­ться су­спіль­ством, спра­цює чи не спра­цює, про­ра­хо­ву­ю­ться мо­жли­ві на­слід­ки. Утім, зва­жа­ю­чи на те що ба­ла­чка бу­ла за­пу­ще­на з бо­ку про­вла­дно­го БПП, чий пік по­пу­ляр­но­сті дав­но ми­нув, а на но­сі ви­бо­ри й тре­ба якось ви­кру­чу­ва­ти­ся, на­віть гріх бу­ло сум­ні­ва­ти­ся, що за­ті­ва­є­ться щось ду­же ці­ка­ве.

ПОСИПАТИСЯ МО­ЖЕ І БПП, І НФ, ЛІНІЙ РОЗКОЛУ В НИХ НЕ БРАКУЄ, АЛЕ НА­ТО­МІСТЬ НА ЇХНІХ УЛАМКАХ ЦІЛ­КОМ РЕАЛЬНО МО­ЖЕ ВИТВОРИТИСЯ ЯКАСЬ НО­ВА СКУЛЬПТУРА. БІДА ТІЛЬ­КИ В ТО­МУ, ЩО НА­ВРЯД ЧИ ВСІМ ОХОЧИМ У ЦЬО­МУ ВИТВОРІ МИ­СТЕ­ЦТВА ЗНО­ВУ ЗНАЙДЕТЬСЯ ДЕ ПРИЛАШТУВАТИСЯ

Зві­сно, пре­зи­дент уже не раз за­пев­няв: про жо­дні до­стро­ко­ві пе­ре­го­ни не вар­то на­віть ду­ма­ти. Але на те во­на й укра­їн­ська по­лі­ти­ка, щоб го­во­ри­ло­ся одне, а ро­би­ло­ся кар­ди­наль­но ін­ше. Тим па­че при­чин для змі­ни стра­те­гії на Бан­ко­вій на­ко­пи­чи­ло­ся чи­ма­ло. Рей­тин­ги із за­ви­дною впер­ті­стю де­мон­стру­ють низь­ку під­трим­ку її го­спо­да­ря й па­ра­лель­но якщо не зро­ста­н­ня, то ста­біль­ність по­пу­ляр­но­сті йо­го го­лов­но­го кон­ку­рен­та Юлії Ти­мо­шен­ко. Крім то­го, пло­дя­ться но­ві про­е­кти, які на­ма­га­ю­ться пе­ре­тя­гу­ва­ти на се­бе шма­тки ков­дри, що мо­жуть ви­яви­ти­ся не­спо­ді­ва­но ве­ли­ки­ми. А це в су­мі не за­ли­шить про­вла­дним си­лам геть ні­чо­го. Ну або вкрай ма­ло. Утім, що най­гір­ше, зро­стає кіль­кість тих, хто вза­га­лі не знає, ко­го під­три­му­ва­ти, бо не ба­чить на ша­хів­ни­ці жо­дної до­стой­ної по­лі­тси­ли чи осо­би. І під­ви­ще­н­ня гра­ду­са ха­о­су в атмо­сфе­рі цьо­му тіль­ки спри­яє. Де­мон­стру­ва­ти впев­не­ність й уда­ва­ти, що ні­чо­го по­га­но­го не від­бу­ва­є­ться, си­ту­а­ція під кон­тро­лем, стає де­да­лі скла­дні­ше. Так, мо­жна спро­бу­ва­ти за­пу­сти­ти ви­ток сум­ні­вів що­до сфаль­си­фі­ко­ва­них рей­тин­гів і не­до­бро­со­ві­сно­сті со­ціо­ло­гів, роз­по­від­а­ти про чи­слен­ні пе­ре­мо­ги та де­мон­стру­ва­ти на під­твер­дже­н­ня ра­зю­чі ци­фри ре­фор­ма­тор­ських до­ся­гнень. Мо­жна за­пев­ня­ти, що ни­ні за­кла­да­є­ться гран­діо­зний фун­да­мент май­бу­тніх змін, епо­халь­ні ре­зуль­та­ти яких ми по­ба­чи­мо зго­дом, ля­ка­ти зра­дни­ка­ми й во­ро­жи­ми аген­та­ми, але все це по­ки що не пра­цює. Ви­бо­ри не­стрим­но на­бли­жа­ю­ться, і щось тре­ба ро­би­ти, щоб за­ли­ши­ти­ся на пла­ву.

Бу­ло б див­но, як­би в ото­чен­ні пре­зи­ден­та про це не ду­ма­ли, а то­му на­вряд чи се­крет, що ни­ні там усе бур­лить і фон­та­нує. Вла­сне, одні­єю з ідей і бу­ло про­ве­сти по­за­чер­го­ві ви­бо­ри, які да­ли б змо­гу пе­ре­за­пу­сти­ти пар­ла­мент ще на ета­пі пре­зи­дент­ства Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча. Іти на ви­бо­ри як пре­зи­дент­ська си­ла на­віть за ни­ні­шніх об­ста­вин пев­ний ко­зир: сут­тє­ва під­трим­ка адмін­ре­сур­су й мо­жли­вість впли­ва­ти на ре­зуль­тат. Ну а зва­жа­ю­чи на не­змі­не­не ви­бор­че за­ко­но­дав­ство, це ви­бо­ри за ста­рою схе­мою, ще й май­же сто­від­со­тко­ва га­ран­тія успі­ху, при­найм­ні в ма­жо­ри­тар­но­му се­гмен­ті, а от­же, якщо й не зно­ву най­біль­ша фра­кція, то хо­ча б не най­мен­ша. Мо­жна на­віть при­пу­сти­ти, що са­ме під цю схе­му за­пу­стив­ся на­ре­шті про­цес онов­ле­н­ня ЦВК. Хоч як кру­ти, ле­гі­ти­мі­зу­ва­ти­ся че­рез дав­но не­ле­гі­тим­ну ко­мі­сію бу­ло б геть не­при­стой­но. Та й у сві­тлі збе­ре­же­н­ня ста­рих пра­вил гри (до ве­ре­сня — остан­ній мо­жли­вий час про­ве­де­н­ня по­за­чер­го­вих ви­бо­рів — їх мо­жна не всти­гну­ти змі­ни­ти на но­ві) цей крок був би хоч яки­мось ви­прав­да­н­ням. А втім, та­кий сце­на­рій ли­ше один із ва­рі­ан­тів.

Не­зва­жа­ю­чи на те що вті­ли­ти ідею з по­за­чер­го­ви­ми ви­бо­ра­ми бу­ло не так уже й скла­дно, адже во­на має під­трим­ку і в сті­нах Ра­ди, і по­за нею, а при­від ро­зі­гна­ти пар­ла­мент мо­жна зна­йти, ви­ко­ри­став­ши, на­при­клад, те­му не­і­сну­ю­чої реально ко­а­лі­цій­ної біль­шо­сті, у БПП, зва­жив­ши всі за і про­ти, від неї ка­те­го­ри­чно від­мо­ви­ли­ся. Вла­сне, на цьо­му мо­жна бу­ло б і ста­ви­ти кра­пку, як­би на по­верх­ню не ви­пли­ли ці­ка­ві де­та­лі, які є на­ба­га­то ва­жли­ві­ші та сим­пто­ма­ти­чні­ші, ніж опи­са­на ви­ще те­хно­ло­гія. На до­ча­сні ви­бо­ри в БПП і справ­ді хо­ті­ли йти. Ідей­ним на­тхнен­ни­ком та про­мо­у­те­ром про­е­кту ви­сту­пи­ла мо­ло­да ча­сти­на фра­кції, а са­ме Сер­гій Бе­ре­зен­ко та йо­го ото­че­н­ня. У та­кий спо­сіб во­ни, оче­ви­дно, спо­ді­ва­ли­ся, ско­ри­став­шись мо­мен­том, пе­ре­гра­ти си­ту­а­цію й від­но­сно без­бо­лі­сно про­дов­жи­ти свою по­лі­ти­чну кар’єру, за­ли­шив­шись на пла­ву. Те, які ри­зи­ки для пре­зи­ден­та міг би ма­ти мо­жли­вий роз­ви­ток сце­на­рію, во­ни, зві­сно, ро­зумі­ли, але ски­да­є­ться на те, що по­ря­ту­нок вла­сної шку­ри в цьо­му ви­пад­ку міг бу­ти прі­о­ри­те­том. Чи під­три­му­вав ідею мо­ло­дих по­ро­шен­ків­ців дав­ній пар­тнер пре­зи­ден­та Ігор Ко­но­нен­ко, ви­ясни­ти не вда­ло­ся. Але ціл­ком імо­вір­но, що так. Він ще з ми­ну­ло­го ро­ку актив­но го­ту­є­ться до пе­ре­го­нів й обро­бляє округ на Ки­їв­щи­ні (Обу­хів, Укра­їн­ка), ви­дає га­зе­ту та ви­тра­чає на це ба­га­то ре­сур­сів. Ні­би­то за­для то­го нав­ми­сне очо­лив Ки­їв­ську обла­сну ор­га­ні­за­цію БПП, і від­по­від­но в йо­го ін­те­ре­сах, щоб ма­жо­ри­тар­ка за­ли­ши­ла­ся. Зві­сно, якщо ухва­лять но­вий ви­бор­чий ко­декс і прой­де схе­ма з від­кри­ти­ми спи­ска­ми, про­ве­де­на ро­бо­та з ви­бор­цем не про­па­де й, мо­жли­во, дасть пло­ди. Але чи­ста ма­жо­ри­тар­ка, зві­сно, бу­ла би ба­жа­ні­шою.

Чи вка­зує це на те, що в ото­чен­ні Пе­тра По­ро­шен­ка на­віть йо­го на­бли­же­ні не ду­же ві­рять у мо­жли­вість йо­го пе­ре­мо­ги? Зви­чай­но, що­прав­да, не всі. Хо­ча те­о­ре­ти­чно тут мо­же йти­ся про ре­тель­ну під­го­тов­ку до всі­ля­ких мо­жли­вих ва­рі­ан­тів і ви­вче­н­ня будь-яких сце­на­рі­їв. Укра­їн­ська по­лі­ти­ка — мін­ли­ва па­ні. Ко­го на якій хви­лі ра­птом ви­не­се, важ­ко пе­ред­ба­чи­ти, як і не­мо­жли­во на­ра­зі зро­зу­мі­ти, як по­ве­де­ться електорат. Со­ці­о­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня, що на­ма­га­ю­ться че­рез мо­ні­то­ринг гро­мад­ської дум­ки щось про­ясни­ти, і справ­ді все ще біль­ше

за­плу­ту­ють. Та й до ви­бо­рів ще за­над­то ба­га­то ча­су, пе­ре­го­ни рей­тин­гів на­віть не по­чи­на­ли­ся. Ну й най­го­лов­ні­ше: пе­ре­мо­ви­ни з пар­тне­ра­ми по ко­а­лі­ції НФ, які пе­ре­бу­ва­ють у ще гір­шій си­ту­а­ції, але без них ні­як, по­ки що без­ре­зуль­та­тні. Ді­а­лог є, тіль­ки рад­ше на рів­ні шан­та­жу й уль­ти­ма­ту­мів. І ціл­ком мо­жли­во, що одним із зав­дань чер­го­вої ба­ла­чки про ймо­вір­ні ви­бо­ри бу­ло по­спри­я­ти зго­вір­ли­во­сті ко­лег по не­ща­стю.

Утім, річ не в Бе­ре­зен­ку, Ко­но­нен­ку чи спро­бі ти­ску на пар­тне­рів, а в трі­щи­ні на ті­лі пре­зи­дент­ської си­ли. Під час обго­во­ре­н­ня в БПП те­ми по­за­чер­го­вих пар­ла­мент­ських ви­бо­рів про­ти їхньо­го про­ве­де­н­ня ка­те­го­ри­чно ви­сту­пи­ли ста­рі на­бли­же­ні до пре­зи­ден­та ка­дри. Пі­кан­тно­сті си­ту­а­ції до­дає ще й те, що в їхніх ла­вах по­руч, на­при­клад, з Іго­рем Гри­ні­вим ви­явив­ся й дядь­ко Сер­гія Бе­ре­зен­ка Ана­то­лій Ма­тві­єн­ко. На за­сі­дан­ні фра­кції під час обго­во­ре­н­ня цьо­го пи­та­н­ня він до­сить го­стро роз­кри­ти­ку­вав на­віть са­му та­ку ідею, на­звав­ши її май­же зло­чи­ном. Цьо­го за­раз не мо­жна ро­би­ти, взи­вав до здо­ро­во­го глу­зду ко­лег Ма­тві­єн­ко, сьо­го­дні є хви­ля по­пу­лі­зму, країна від неї за­хли­на­є­ться, від­бу­ва­є­ться роз­хи­ту­ва­н­ня, над­то ба­га­то не­га­ти­ву, мо­жна втра­ти­ти дер­жав­ність. Якщо в та­кій си­ту­а­ції ви­би­ра­ти но­вий пар­ла­мент, то яким він бу­де, чи ста­не кра­щим, і що від­бу­де­ться, ко­ли на цій хви­лі ми ще оби­ра­ти­ме­мо пре­зи­ден­та? Не­ві­до­мо, чи ко­ле­ги по­чу­ли то­ді ста­ро­го по­лі­ти­чно­го вов­ка, але пре­зи­дент по­чув, і проект згор­ну­ли. На­ра­зі са­ме за По­ро­шен­ком за­ли­ша­є­ться остан­нє сло­во в про­це­сі ухва­ле­н­ня та­ких до­ле­но­сних рі­шень у по­лі­тси­лі. Зві­сно, він до­слу­ха­є­ться до дум­ки ін­ших і Бе­ре­зен­ко, Ко­но­нен­ко, Ма­тві­єн­ко та Гри­нів вхо­дять до цьо­го ко­ла, але рі­ше­н­ня

ухва­лю­є­ться все-та­ки одно­о­сі­бно Пе­тром Оле­ксі­йо­ви­чем. Чим цьо­го ра­зу во­но про­ди­кто­ва­не, зро­зумі­ло. А от чи ма­ти­ме во­но якісь мо­жли­ві на­слід­ки для єд­но­сті по­лі­тси­ли, по­ба­чи­мо ду­же ско­ро. Гра на ви­жи­ва­н­ня ли­ше роз­го­ра­є­ться. Кон­флікт по­ко­лінь, який про­я­вив­ся в пар­тії вла­ди, ба­га­то про що си­гна­лі­зує та до­бря­че ха­ра­кте­ри­зує йо­го уча­сни­ків. У що він пе­ре­ро­сте й чим за­кін­чи­ться, ко­ли ра­птом ви­яви­ться, що По­ро­шен­ко та­ки про­грає та шан­си йо­го по­лі­тси­ли по­вер­ну­ти­ся в Ра­ду мі­зер­ні, мо­жна лег­ко здо­га­да­ти­ся.

Оче­ви­дно й ціл­ком імо­вір­но, що до цьо­го не ді­йде. Ро­зрі­зне­ні та ча­сто су­пе­ре­чли­ві ме­се­джі, які над­хо­дять із по­лів, свід­чать, що по­шук ва­рі­ан­тів і спосо­бів ви­жи­ва­н­ня від­бу­ва­є­ться зу­сі­біч. Посипатися мо­же і БПП, і НФ, ліній розколу в них не бракує, але на­то­мість на їхніх уламках ціл­ком реально мо­же витворитися якась но­ва скульптура. При­найм­ні якщо Юрій Лу­цен­ко озву­чив та­кий ва­рі­ант, який ні­би­то обго­во­рю­є­ться з По­ро­шен­ком, мов­ляв, усі про­вла­дні по­лі­ти­чні си­ли се­бе ви­чер­па­ли й тре­ба ство­рю­ва­ти но­ву, то спра­ва не сто­їть на мі­сці. Біда тіль­ки в то­му, що на­вряд чи всім охочим у цьо­му витворі ми­сте­цтва зно­ву знайдеться де прилаштуватися. І те, що пер­ши­ми в чер­зі на ви­літ мо­жуть ви­яви­ти­ся якраз ті, хто вчи­нив, м’яко ка­жу­чи, не ду­же до­бре що­до лі­де­ра, не тре­ба сум­ні­ва­ти­ся. І не ли­ше то­му, що Пе­тро Оле­ксі­йо­вич не­зло­пам’ятний, але все пам’ятає. До цьо­го мо­же й не ді­йти. Якщо де­хто хо­тів зве­сти ко­ра­бель із кур­су ще до то­го, як за­лу­нав си­гнал SOS, то мо­жна со­бі уяви­ти, як уті­ка­ти­муть йо­го па­са­жи­ри, ко­ли крик від­чаю пі­де в ефір.

У по­шу­ках ви­хо­ду. Як пе­ре­мог­ти на ви­бо­рах і за­ли­ши­тись у вла­ді — чи не най­біль­ша про­бле­ма, що тур­бує ни­ні про­вла­дних по­лі­ти­ків

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.