Успіх у ба­лан­сі

Що по­трі­бно для то­го, щоб укра­їн­ська еко­но­мі­ка при­ско­ри­лась

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Лю­бо­мир Ша­ва­люк

Як су­спіль­ство й дер­жа­ва по­вин­ні сти­му­лю­ва­ти роз­ви­ток бі­зне­су

Укра­їн­ська еко­но­мі­ка роз­ви­ва­є­ться вкрай по­віль­но. Ми пов­зе­мо, ко­ли ін­ші кра­ї­ни бі­жать. Нам тре­ба спо­ча­тку під­ня­ти­ся з ко­лін, а по­тім пом­ча­ти­ся ра­ке­тою, тіль­ки то­ді є шанс із ча­сом на­здо­гна­ти роз­ви­не­ні еко­но­мі­ки. Як це зро­би­ти? Шу­ка­ю­чи від­по­віді на це за­пи­та­н­ня, де­ся­тки кра­їн про­йшли ве­ли­че­зний шлях спроб і по­ми­лок, на­ко­пи­чи­ли дов­же­ле­зний пе­ре­лік ко­ри­сних ре­ко­мен­да­цій. Се­ред них є уні­вер­саль­ні, над­зви­чай­но ді­є­ві. Це ті кри­те­рії роз­ви­тку, без яких силь­ної на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки по­бу­ду­ва­ти не мо­жна. Про них да­лі.

ДЕСТРУКТИВНА МЕНТАЛЬНІСТЬ

Пе­ре­шко­ди на шля­ху роз­ви­тку Укра­ї­ни та на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки ма­ють мен­таль­не ко­рі­н­ня. Як спо­сіб жи­т­тя лю­ди­ни, її по­бут є від­обра­же­н­ням її осо­би­стої мен­таль­но­сті, так еко­но­мі­ка є ли­ше про­е­кці­єю мен­таль­но­сті на­ро­ду. По­над чверть сто­лі­т­тя економічного за­не­па­ду (а ко­лись ми бу­ли кра­ї­ною пер­шо­го сві­ту) — це ре­зуль­тат де­стру­ктив­них су­спіль­них норм, мен­таль­них про­блем на­ро­ду, успад­ко­ва­них від ра­дян­ських ча­сів чи на­бу­тих уже пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті під впли­вом об­ста­вин. Чи­ма­ло укра­їн­ців зви­кло пра­цю­ва­ти по мі­ні­му­му, не ви­кла­да­ю­чись, мов­ляв, пра­цю­є­мо «як пла­тять». На­слі­док — низь­ка про­ду­ктив­ність кра­ї­ни, від­обра­же­на в мі­зер­них зар­пла­тах. Ті, хто з цим не зго­ден, тру­дя­ться не по­кла­да­ю­чи рук і до­ся­га­ють успі­ху. Але то ви­ня­тки. Ма­ти «лі­вак» на ро­бо­ті, укра­сти в пра­це­дав­ця, тим біль­ше в дер­жа­ви, — су­спіль­на нор­ма. Ре­зуль­тат — бі­дність кра­ї­ни, бо ко­ли біль­шість ду­має, як укра­сти, то не­має ко­му ду­ма­ти, як ство­рю­ва­ти й ви­ро­бля­ти. Ви­ня­тки, зві­сно, є, але їх за­ма­ло.

Ще одна деструктивна нор­ма — важ­ко пра­цю­ва­ти, до­кла­да­ти ти­та­ні­чних, ге­ро­ї­чних зу­силь, щоб ви­ко­ну­ва­ти осто­чор­ті­лу ро­бо­ту, мов­ляв, без цьо­го ні­як, іна­кше не ви­жи­ти. То­му ми й ви­жи­ва­є­мо. Бо в ба­га­тих кра­ї­нах лю­ди за­йма­ю­ться тим, від чо­го ді­ста­ють за­до­во­ле­н­ня. І їм жи­ве­ться лег­ко, во­ни роз­ви­ва­ю­ться, зро­стає як осо­би­ста, так і су­спіль­на про­ду­ктив­ність. Це фун­да­мент їхньо­го до­бро­бу­ту.

Чи­ма­ло укра­їн­ців хо­че бу­ти ба­га­ти­ми за будь-яку ці­ну. За­ра­ди цьо­го во­ни го­то­ві пе­ре­сту­пи­ти че­рез су­спіль­ні нор­ми, від­шлі­фо­ва­ні ти­ся­чо­лі­т­тя­ми існу­ва­н­ня ци­ві­лі­за­ції, мов­ляв, «та­ке жи­т­тя». І жи­т­тя справ­ді стає «та­ким». Ре­зуль­тат — вій­на всіх про­ти всіх, во­ро­же до осо­би­сто­сті та не­спри­я­тли­ве для роз­ви­тку се­ре­до­ви­ще, у яко­му пе­ре­ма­га­ють най­силь­ні­ші та най­ба­га­тші, а не най­ро­зум­ні­ші чи най­під­при­єм­ли­ві­ші. За­си­л­ля без­кар­них ма­жо­рів, що ди­кту­ють ди­кі пра­ви­ла гри, та роз­кіш се­ред убо­го­сті — це ли­ше ма­те­рі­аль­ний про­яв си­сте­ми.

Ба­га­то з нас ті­кає від та­кої ре­аль­но­сті (те­ле­ві­зор, ал­ко­голь, комп’ютер­ні ігри то­що). Зві­сно, це осо­би­ста спра­ва ко­жно­го, але як мо­же Укра­ї­на до­ся­га­ти зна­чних ви­сот, якщо ле­во­ва час­тка на­се­ле­н­ня де­гра­дує, мар­нує свій час? Влада тут не вин­на. Лю­ди­на не Бог. На­віть най­ге­ні­аль­ні­ший ме­не­джер не мо­же щось ство­ри­ти з ні­чо­го, йо­му по­трі­бен ре­сурс, при­найм­ні людський, а він в Укра­ї­ні зде­біль­шо­го не­актив­ний.

Де­стру­ктив­ні су­спіль­ні нор­ми так уко­рі­не­ні, що ми їх про­сто не по­мі­ча­є­мо. Без­лад в го­ло­вах — без­лад в еко­но­мі­ці, бі­дність кра­ї­ни. При­кла­дів без­ліч. Опи­су­ва­ти ме­ха­ні­зми пе­ре­тво­ре­н­ня про­блем у мен­таль­но­сті на яви­ща економічного за­не­па­ду мо­жна ду­же дов­го.

Са­ме то­му в Укра­ї­ні ні­ко­ли не існу­ва­ло по­ту­жно­го за­пи­ту на ре­фор­ми, на­віть пі­сля По­ма­ран­че­вої революції. Ре­фор­ми не­об­хі­дні для то­го, щоб зро­би­ти бу­т­тя лю­дей від

по­від­ним змі­нам у сві­до­мо­сті. Про­те

пе­ре­тво­рень у мен­таль­но­сті не бу­ло, лю­ди не над­то пра­гну­ли змі­ни­ти­ся, во­лі­ю­чи, щоб змі­ни сто­су­ва­ли­ся хі­ба що ін­ших чи про­сто па­да­ли з не­ба, при­не­се­ні «ме­сі­єю» у вла­ді. Це бу­ла ста­ти­чна, рів­но­ва­жна си­ту­а­ція. Рі­вень роз­ви­тку еко­но­мі­ки від­по­від­ав по­тре­бам гро­ма­дян та їхній сві­до­мо­сті. Країна не по­тре­бу­ва­ла ре­форм, та во­ни й не при­жи­ли­ся б.

ЗАВЕРШИТИ ПОЧАТЕ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІ­ЄЮ

Ре­во­лю­ція гідності від­кри­ла очі ба­га­тьом із нас. Во­на да­ла по­штовх змі­нам у мен­таль­но­сті, які ду­же швид­ко по­зна­чи­ли­ся на спосо­бі жи­т­тя лю­дей: хтось пі­шов у во­лон­те­ри (у вій­ську, дер­жав­но­му управ­лін­ні, гро­мад­сько­му се­кто­рі), хтось по­мі­няв ро­бо­ту на більш опла­чу­ва­ну, на­віть якщо для цьо­го до­ве­ло­ся ви­їха­ти за кор­дон. З’явив­ся за­пит на ре­фор­ми, які зро­би­ли б ре­аль­ність від­по­від­ною змі­нам у мен­таль­но­сті. То­му пе­ре­тво­ре­н­ня стар­ту­ва­ли ши­ро­ким фрон­том, і за кіль­ка ро­ків ми про­йшли шлях, який ні­ко­ли не про­хо­ди­ли.

Біда в то­му, що змі­ни в мен­таль­но­сті за­че­пи­ли ли­ше 5–20% укра­їн­ців. І там, де во­ни ста­нов­лять ло­каль­ну, си­ту­а­тив­ну біль­шість, ре­фор­ми ді­йшли май­же до за­вер­ше­н­ня. Але, на­при­клад, у про­ку­ро­рів, по­да­тків­ців та ба­га­тьох ін­ших жо­дних змін не ста­ло­ся. То­му в цих сфе­рах про пе­ре­тво­ре­н­ня по­ки що тіль­ки роз­мов­ля­ють по­се­ред за­галь­но­го са­бо­та­жу та роз­кві­ту дав­но ві­до­мих явищ (зга­дай­мо об­шу­ки в «Но­вій По­шті», «ма­ски-шоу» та ба­га­то ін­шо­го). А за­га­лом по кра­ї­ні ре­фор­ми фра­гмен­тар­ні. Рі­вень їхньої успі­шно­сті чі­тко від­по­від­ає час­тці на­се­ле­н­ня, яку за­че­пи­ли змі­ни в мен­таль­но­сті. Це про­е­кту­є­ться й на стан і по­тен­ці­ал на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки.

То­му го­лов­не пи­та­н­ня на сьо­го­дні — завершити змі­ни в мен­таль­но­сті, що збі­гли­ся з ре­во­лю­ці­єю та вій­ною на Дон­ба­сі. Без цьо­го всі опи­са­ні ниж­че кри­те­рії за­ли­ша­ться на рів­ні те­о­ре­ти­чних твер­джень, яким ні­ко­ли не су­ди­ло­ся ре­а­лі­зу­ва­ти­ся на пра­кти­ці. Змі­ни в мен­таль­но­сті мо­жна куль­ти­ву­ва­ти. Спосо­бів чи­ма­ло. На­при­клад, че­рез осві­ту, яка не­ймо­вір­но роз­ши­рює кру­го­зір. Ва­жли­ва са­мо­осві­та лю­дей, ко­му, умов­но ка­жу­чи, за 40. Бо са­ме се­ред них змі­ни в мен­таль­но­сті най­мен­ші. Дру­га ви­ща осві­та, кур­си комп’юте­рів чи фі­нан­со­вої гра­мо­тно­сті — усе зго­ди­ться. На­віть про­сте чи­та­н­ня кни­жок роз­ши­рює сві­до­мість. По­до­ро­жі та­кож є хо­ро­шим за­со­бом. Як книж­ка роз­ши­рює кру­го­зір зсе­ре­ди­ни, так по­до­рож — із­зов­ні. Бе­звіз із ЄС без­цін­ний са­ме в цьо­му ра­кур­сі. Та й ма­со­ва тру­до­ва емі­гра­ція не та­ка по­га­на, бо лю­ди по­ба­чать жи­т­тя і при­ве­зуть свої зна­н­ня та вмі­н­ня в Укра­ї­ну. Украй ва­жли­вим є по­зи­тив­ний при­клад су­спіль­них ав­то­ри­те­тів — но­сі­їв но­вої мен­таль­но­сті, бо їх на­слі­ду­ва­ти­муть. Їх тре­ба під­ні­ма­ти на п’єде­стал на­ціо­наль­ної гор­до­сті, а не вто­пту­ва­ти в бо­ло­то, як це в нас прийня­то. Ін­ші спосо­би куль­ти­ва­ції змін у мен­таль­но­сті та­кож під­хо­дять. Го­лов­не, щоб укра­їн­ці яко­мо­га швид­ше зрозуміли, що жи­ти по-старому економічно невигідно, хо­ча, мо­жли­во, та­кий стан справ і влаштовує окре­мих впливових осіб. Усвідомлене ба­жа­н­ня роз­ви­ва­ти­ся — ось наріжний ка­мінь успішної еко­но­мі­ки.

ВІДКРИТИЙ ДО­СТУП

Як тіль­ки на­бе­ре­ться кри­ти­чна ма­са змін у мен­таль­но­сті, да­лі все пі­де зна­чно лег­ше. Сві­то­вий до­свід нам під­ка­же, що ро­би­ти. Пер­ше — сфор­му­ва­ти еко­но­мі­ку від­кри­то­го до­сту­пу, ко­ли ко­жна лю­ди­на ма­ти­ме рів­ні мо­жли­во­сті до­сяг­ти успі­ху, ре­а­лі­зу­ва­ти се­бе за мі­ні­му­му пе­ре­шкод. Одна го­ло­ва до­бре, а дві — кра­ще. Ідеї всьо­го на­ро­ду ма­ють не­зрів­нян­но біль­ший по­тен­ці­ал, аніж ку­пки чи­нов­ни­ків. Енер­гія міль­йо­нів лю­дей зда­тна ро­би­ти ди­ва. І тіль­ки еко­но­мі­ка від­кри­то­го до­сту­пу мо­же її роз­кри­ти.

На жаль, си­ту­а­ція да­ле­ка від ба­жа­ної. Укра­їн­ська еко­но­мі­ка — не­зба­лан­со­ва­на си­сте­ма з по­ту­жни­ми зло­які­сни­ми утво­ре­н­ня­ми, що не вла­сти­ві успі­шним кра­ї­нам. По­трі­бно по­збу­ва­ти­ся цьо­го ба­ла­сту. Основ­них утво­рень кіль­ка. Пер­ше — олі­гар­хи, за­над­то ве­ли­кий вплив яких роз’їдає мо­жли­во­сті для міль­йо­нів лю­дей. Мо­гу­тність олі­гар­хів ви­пли­ває з їхньої вза­є­мо­дії з дер­жа­вою та з не­рин­ко­вих спосо­бів ство­рю­ва­ти при­бу­тки (мо­но­по­лі­за­ція рин­ків, де­ри­бан бю­дже­ту, не­про­зора при­ва­ти­за­ція то­що). В умо­вах рин­ку во­ни не­жит­тє­зда­тні, то­му їх тре­ба по­ста­ви­ти в рів­ні умо­ви з усі­ма.

Дру­ге — си­ло­ви­ки. Їх за­ба­га­то — це спадок Со­ю­зу. Во­ни є фун­да­мен­том ни­ні­шньої си­сте­ми, осно­ва­ної на си­лі. Ви­ко­ри­сто­ву­ють свої пе­ре­ва­ги, щоб урва­ти ча­сти­ну ВВП, яко­го не ство­рю­ва­ли. Для по­ча­тку ви­ста­чить про­сто зменшити їхню чи­сель­ність до рів­ня роз­ви­не­них кра­їн. Да­лі пе­ре­да­ти пра­во вза­є­мо­ді­я­ти з бі­зне­сом одній стру­кту­рі, ска­жі­мо Слу­жбі фі­нан­со­вих роз­слі­ду­вань (це вже кіль­ка ро­ків про­по­ну­ють, але спра­ву не мо­жуть до­ве­сти до кін­ця). Уя­віть, як­би укра­їн­ських си­ло­ви­ків взя­ти й пе­ре­не­сти в роз­ви­не­ну кра­ї­ну. Во­ни там дов­го не про­три­ма­ли­ся б, бо їх по­ча­ли б ма­со­во звіль­ня­ти або спра­ва ді­йшла б до су­дів, зде­біль­шо­го спра­ве­дли­вих, чи гро­мад­ських слу­хань про роз­пуск або пов­не ре­фор­му­ва­н­ня від­по­від­них стру­ктур. Уся при­чи­на в ін­шій мен­таль­но­сті, для якої на­ші си­ло­ви­ки є во­ро­жим утво­ре­н­ням. Якщо укра­їн­ці змі­нять ментальність, де­які не­до­лі­ки ни­ні­шньої си­сте­ми зни­кнуть са­мі со­бою, май­же без зу­силь.

Тре­тє — чи­нов­ни­ки. То­рі­шній ви­па­док із Ryanair по­ка­зав, що якийсь дрі­бний чи­ну­ша мо­же від­ки­ну­ти на рік на­зад у роз­ви­тку ці­лу га­лузь у кра­ї­ні. Щоб так не бу­ло, по­трі­бно до­ко­рін­но змі­ни­ти си­сте­му ро­бо­ти, мо­ти­ва­ції, опла­ти пра­ці, спо­сіб ми­сле­н­ня чи­нов­ни­ків. Про­цес по­во­лі про­су­ва­є­ться, але до ре­зуль­та­ту ще да­ле­ко.

ГО­ЛОВ­НЕ, ЩОБ УКРА­ЇН­ЦІ ЯКО­МО­ГА ШВИД­ШЕ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО ЖИ­ТИ ПО-СТАРОМУ ЕКОНОМІЧНО НЕВИГІДНО, ХО­ЧА, МО­ЖЛИ­ВО, ТА­КИЙ СТАН СПРАВ І ВЛАШТОВУЄ ОКРЕ­МИХ ВПЛИВОВИХ ОСІБ. УСВІДОМЛЕНЕ БА­ЖА­Н­НЯ РОЗ­ВИ­ВА­ТИ­СЯ — ОСЬ НАРІЖНИЙ КА­МІНЬ УСПІШНОЇ ЕКО­НО­МІ­КИ

Че­твер­те — суд. Не бу­ває успі­шних кра­їн із не­спра­ве­дли­вим су­дом. Це ві­до­мо з бі­блій­ських ча­сів. І хай там що хтось ка­зав би про су­до­ву ре­фор­му, по­ки не вда­сться зро­би­ти су­до­устрій спра­ве­дли­вим, в еко­но­мі­ці до­мі­ну­ва­ти­муть не ро­зум та ідеї, а си­ла й гро­ші. Во­ни ж бу­дуть і ме­тою, на до­ся­гне­н­ня якої укра­їн­ці ви­тра­ча­ти­муть час і зу­си­л­ля. Від­так си­сте­ми з від­кри­тим до­сту­пом не бу­де.

РИ­НОК ТА ІН­СТИ­ТУ­ЦІЇ

По­збу­ти­ся від­хи­лень, щоб утвер­ди­ти еко­но­мі­ку від­кри­то­го до­сту­пу, — це ні­би до­ма­шнє зав­да­н­ня, не ви­ко­нав­ши яке не­мо­жли­во го­во­ри­ти про даль­ший роз­ви­ток еко­но­мі­ки. Це мо­жна по­рів­ня­ти з де­то­кси­ка­ці­єю ор­га­ні­зму лю­ди­ни, яка ба­га­то ро­ків злов­жи­ва­ла ал­ко­го­лем. По­зба­вив­шись то­кси­нів, ті­ло ще не го­то­ве біг­ти ма­ра­фон­ську ди­стан­цію, але вже го­ди­ться для тре­ну­вань. Да­лі по­трі­бно ство­ри­ти й утвер­ди­ти ді­є­ву ме­ре­жу ін­сти­ту­цій, зокре­ма рин­ко­вих. Час­тко­во які­сні ін­сти­ту­ції — це за­по­ру­ка успі­ху на по­пе­ре­дньо­му ета­пі очи­ще­н­ня від ба­ла­сту. Але во­ни по­трі­бні й для стрім­ко­го роз­ви­тку на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки в май­бу­тньо­му. Слід на­го­ло­си­ти, що рин­ко­вий ме­ха­нізм не са­мо­ціль, а ли­ше ду­же ва­жли­вий ін­стру­мент. Віль­на кон­ку­рен­ція, рин­ко­ве ці­но­утво­ре­н­ня,

ма­кси­маль­на де­ре­гу­ля­ція та ін­ші еле­мен­ти цьо­го ме­ха­ні­зму — фа­кто­ри, які додають атле­то­ві різ­ко­сті, якщо про­во­ди­ти па­ра­ле­лі з бі­гом. Тоб­то, ска­жі­мо, у га­мів­ній со­ро­чці ви про­бі­жи­те ди­стан­цію за якийсь час, а у віль­но­му лег­ко­му одя­зі — зна­чно швид­ше. Ін­шо­го спосо­бу ма­кси­мі­зу­ва­ти різ­кість пе­ре­хо­ду від ідеї до то­ва­ру на рин­ку та якнай­кра­ще за­до­воль­ни­ти по­тре­би люд­ство не при­ду­ма­ло. Ін­сти­ту­ції ма­ють спри­я­ти при­швид­шен­ню цьо­го пе­ре­хо­ду та усу­ва­ти будь-які пе­ре­шко­ди, що мо­жуть з’яв­ля­ти­ся на цьо­му шля­ху (не­спра­ве­дли­вий суд, тиск си­ло­ви­ків, втру­ча­н­ня дер­жа­ви то­що — усе те, що ма­є­мо ни­ні, і не тіль­ки). Ли­ше че­рез роз­ви­ток ін­сти­ту­цій на­ціо­наль­ну еко­но­мі­ку мо­жна по­зба­ви­ти га­мів­ної со­ро­чки.

Але тут є один ню­анс. Існує іде­о­ло­гі­чний та­бір лі­бе­ра­лів. Їм при­пи­су­ють пе­ре­ко­на­н­ня, що рин­ко­ві ін­сти­ту­ції — це до­ста­тня умо­ва для економічного роз­ви­тку. Мов­ляв, як тіль­ки во­ни вста­нов­ле­ні, біль­ше ні­чо­го не тре­ба, бо си­сте­ма са­мо­ре­гу­лю­є­ться. Це не так, бо, по-пер­ше, ри­нок є

фа­кто­ром со­ці­аль­ної не­рів­но­сті (біль­ше отри­мує той, хто біль­ше знає та мо­же), яку тре­ба згла­джу­ва­ти. І ду­же ба­га­то кра­їн цим за­йма­є­ться. По-дру­ге, в епо­ху гло­ба­лі­за­ції зов­ні­шній ри­нок ку­ди ва­жли­ві­ший за вну­трі­шній. А на ньо­му ба­га­то бру­дної, не­че­сної кон­ку­рен­тної бо­роть­би, по­лі­ти­чних рі­шень, тор­го­вель­них та ва­лю­тних во­єн то­що, які не­га­тив­но впли­ва­ють на темп і рів­но­мір­ність роз­ви­тку на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки. За та­ких умов одних тіль­ки рин­ко­вих ін­сти­ту­цій за­ма­ло, на­ціо­наль­ний то­ва­ро­ви­ро­бник по­тре­бує дер­жав­ної під­трим­ки.

УНИ­КНУ­ТИ ПАСТКИ ПАТЕРНАЛІЗМУ

Державна під­трим­ка еко­но­мі­ки — нор­ма для біль­шо­сті роз­ви­не­них кра­їн. Її фор­ма ва­рі­ю­є­ться від ін­фор­ма­цій­но­го про­су­ва­н­ня про­ду­кції че­рез по­соль­ства в ін­ших кра­ї­нах, за яке ди­пло­ма­ти не­рід­ко отри­му­ють дру­гу зар­пла­ту від при­ва­тних ком­па­ній, до дер­жав­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня екс­пор­ту, тор­го­вель­них пре­фе­рен­цій, про­те­кціо­ніст­ських ми­тних та­ри­фів та ба­га­тьох ін­ших до­бре ві­до­мих ін­стру­мен­тів.

Чо­му та­ка під­трим­ка не­об­хі­дна? Річ у тім, що єди­ні пра­ви­ла для всіх і віль­на кон­ку­рен­ція, що за­без­пе­чу­ють опти­маль­ний роз­по­діл ре­сур­сів та за­до­во­ле­н­ня по­треб, мо­жли­ві ли­ше на вну­трі­шньо­му рин­ку за силь­ної дер­жа­ви з роз­ви­не­ни­ми ін­сти­ту­ці­я­ми. На зов­ні­шньо­му рин­ку все іна­кше. Там ко­жна країна грає за се­бе, ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи не зов­сім ко­ре­ктні, рин­ко­ві ме­то­ди кон­ку­рен­тної бо­роть­би. При цьо­му гло­баль­ні тор­го­вель­ні ор­га­ні­за­ції та уго­ди за­без­пе­чу­ють не рів­ність і кон­ку­рен­цію, а ли­ше баланс пре­фе­рен­цій та май­дан­чик для ви­рі­ше­н­ня спо­рів. У та­ких умо­вах ство­рю­ва­ти на вну­трі­шньо­му рин­ку рів­ні умо­ви для на­ціо­наль­но­го та іноземного бі­зне­су — це завідомо віддавати слабшого на поталу силь­ні­шим ще до по­ча­тку по­єдин­ку. То­му дер­жа­ви оберігають вну­трі­шній ри­нок та під­три­му­ють на­ціо­наль­но­го товаровиробника.

Але й тут є ню­анс. Існує іде­о­ло­гі­чний та­бір так зва­них ди­ри­жи­стів. Їм при­пи­су­ють пе­ре­ко­на­н­ня, що державна під­трим­ка бі­зне­су — го­лов­на умо­ва економічного роз­ви­тку. Це не так. При­кла­дів більш ніж до­ста­тньо. Пе­ред тим як під­три­му­ва­ти кон­кре­тні під­при­єм­ства й га­лу­зі, тре­ба від­по­ві­сти на кіль­ка за­пи­тань. По-пер­ше, хто ви­би­ра­ти­ме, ко­го під­три­му­ва­ти? Жмень­ка де­пу­та­тів і чи­нов­ни­ків, які на­віть нор­маль­ної еко­но­мі­чної осві­ти не ма­ють? У на­шій кра­ї­ні державна під­трим­ка зав­жди зво­ди­ла­ся до ха­ляв­ної на­жи­ви її одер­жу­ва­чів. Пар­ла­мент ча­сто пе­ре­тво­рю­є­ться на ба­зар, на яко­му де­пу­та­ти про­да­ють олі­гар­хам за­ко­ни про дер­жав­ну під­трим­ку. Цим фа­ктом не мо­жна не­хту­ва­ти. По-дру­ге, ко­го ви­би­ра­ти­муть? Зов­сім сві­жий при­клад, ко­ли Юрію Ко­сю­ку, який і так не бі­дує, ді­ста­ла­ся по­над по­ло­ви­на всіх агро­до­та­цій. Які ар­гу­мен­ти ще по­трі­бні? По-тре­тє, чи ро­зу­мі­ють ди­ри­жи­сти, що да­ти біль­ше одним озна­чає за­бра­ти в ін­ших чи не­до­да­ти їм? Під­трим­ка одних зав­жди змен­шує про­стір мо­жли­во­стей для ін­ших, при­зво­дить до ви­крив­ле­н­ня кон­ку­рен­ції на вну­трі­шньо­му рин­ку. Якщо при­пу­сти­ти, що в Укра­ї­ні є лю­ди, які в го­ло­ві три­ма­ють умов­ну но­ву Google, то вста­нов­лю­ва­ти та­ри­фні обме­же­н­ня на екс­порт лі­су-кру­гля­ку, що ні­би­то сти­му­лює де­ре­во­об­ро­бну га­лузь, — це від­во­лі­ка­ти ре­сур­си від мас­шта­бної по­тен­цій­ної ідеї на сум­нів­ну ви­го­ду. Ми ча­сто під­три­му­є­мо щось сі­ре, не­ви­ра­зне й та­ким чи­ном не да­є­мо роз­ви­ну­ти­ся сві­тло­му й мас­шта­бно­му. По­че­твер­те, який смисл, ска­жі­мо, зменшити пев­ній га­лу­зі ставку ПДВ на­по­ло­ви­ну, якщо зав­тра при­йдуть си­ло­ви­ки й по­да­тків­ці та за­бе­руть зна­чно біль­ше або про­сто без­кар­но спри­чи­нять пе­ре­бої в ро­бо­ті з ве­ли­че­зни­ми зби­тка­ми? На­ві­що за­йма­ти­ся дер­жав­ною під­трим­кою, яка дасть не­ве­ли­кий ефект окре­мій га­лу­зі, якщо мо­жна ре­фор­му­ва­ти си­ло­ві стру­кту­ри, по­да­тко­ву й ми­тни­цю, за­без­пе­чив­ши ве­ли­че­зний ефект для всіх? Це про­бле­ма ви­бо­ру прі­о­ри­те­тів, яка в нас куль­гає на дві но­ги.

Ди­ри­жи­сти по­вин­ні усві­до­ми­ти, що, до­ки ми не зро­би­мо два по­пе­ре­дні кро­ки, а са­ме очи­ще­н­ня від ба­ла­сту й роз­бу­до­ву ін­сти­ту­цій, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти дер­жав­ну під­трим­ку тре­ба ду­же обе­ре­жно. Так, укра­їн­ський то­ва­ро­ви­ро­бник за­га­лом ду­же слаб­кий і по­тре­бує від дер­жа­ви під­трим­ки в цьо­му роз­бур­ха­но­му оке­а­ні гло­баль­ної тор­гів­лі. Але, тіль­ки-но во­на стає нор­мою, ту­ди одра­зу лі­зе вся­ка не­чисть. Ми при­вча­є­мо ви­ро­бни­ків до під­трим­ки, а во­ни зви­ка­ють за неї бо­ро­ти­ся й пе­ре­ста­ють пе­ре­йма­ти­ся ефе­ктив­ні­стю ви­ро­бни­цтва. І хо­ро­ший, сві­тлий за­дум пе­ре­тво­рю­є­ться на мар­ну­ва­н­ня дер­жав­них ко­штів, ви­крив­ле­н­ня кон­ку­рен­ції та роз­ро­ста­н­ня то­го ба­ла­сту, від яко­го ми пра­гне­мо по­збу­ти­ся. Хо­че­мо як кра­ще, а ви­хо­дить як зав­жди.

ДЕР­ЖАВ­НЕ УПРАВ­ЛІ­Н­НЯ

Усі по­пе­ре­дні кро­ки не­мо­жли­ві без які­сної си­сте­ми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня. Це на­ше ду­же слаб­ке мі­сце, че­рез яке ви­ник дав­ній міф про те, що укра­їн­ці не зда­тні ке­ру­ва­ти дер­жа­вою, тож не за­слу­го­ву­ють її ма­ти. Пе­рі­од пі­сля Революції гідності по­ка­зав, що в кра­ї­ні вкрай ма­ло справ­жніх, па­трі­о­ти­чних, умо­ти­во­ва­них дер­жав­них управ­лін­ців. За ни­ні­шньо­го рів­ня дер­жав­но­го апа­ра­ту та на­яв­но­го ка­дро­во­го го­ло­ду ми про­сто не змо­же­мо про­біг­ти ма­ра­фон­ську ди­стан­цію. За жо­дних умов. По­бу­до­ва які­сних ін­сти­ту­цій, а тим біль­ше на­ла­шту­ва­н­ня тон­ких ін­стру­мен­тів дер­жав­ної під­трим­ки (а це най­ви­щий пі­ло­таж) по­тре­бу­ють не­пе­ре­сі­чно­го ін­те­ле­кту й до­сві­ду чи­сель­ні­стю ти­ся­чі чи де­ся­тки ти­сяч осіб. На жаль, цьо­го нам бракує. Без цьо­го де­фі­ци­тно­го ре­сур­су рі­вень про­блем, які дер­жа­ва зда­тна ви­рі­шу­ва­ти, — де­пор­та­ція Са­а­ка­шві­лі чи обме­жу­валь­ний ми­тний та­риф на екс­порт лі­су-кру­гля­ку. За та­ких умов по­бу­ду­ва­ти по­ту­жну на­ціо­наль­ну еко­но­мі­ку не­мо­жли­во.

СТВО­РЮ­ВА­ТИ НА ВНУ­ТРІ­ШНЬО­МУ РИН­КУ РІВ­НІ УМО­ВИ ДЛЯ НА­ЦІО­НАЛЬ­НО­ГО ТА ІНОЗЕМНОГО БІ­ЗНЕ­СУ — ЦЕ ЗАВІДОМО ВІДДАВАТИ СЛАБШОГО НА ПОТАЛУ СИЛЬ­НІ­ШИМ ЩЕ ДО ПО­ЧА­ТКУ ПО­ЄДИН­КУ. ТО­МУ ДЕР­ЖА­ВИ ОБЕРІГАЮТЬ ВНУ­ТРІ­ШНІЙ РИ­НОК ТА ПІД­ТРИ­МУ­ЮТЬ НА­ЦІО­НАЛЬ­НО­ГО ТОВАРОВИРОБНИКА

Ва­жли­во, що, як по­ка­зує укра­їн­ський до­свід, які­сне дер­жав­не управ­лі­н­ня з усі­ма на­слід­ка­ми, які з ньо­го ви­пли­ва­ють, не мо­жна на­са­ди­ти звер­ху, бо на­ші ке­рів­ни­ки — то ли­ше ре­пре­зен­тан­ти (при цьо­му не най­кра­щі) се­ре­дньо­го для су­спіль­ства рів­ня. Тоб­то імо­вір­ність вда­ло­го, ефе­ктив­но­го ме­сі­ан­ства у вла­ді пра­кти­чно ну­льо­ва. Силь­на дер­жа­ва в нас мо­же бу­ти тіль­ки ре­зуль­та­том силь­но­го су­спіль­ства, яке без­пе­ре­стан­ку пра­цює над ви­рі­ше­н­ням дер­жав­них про­блем, кон­тро­лює, під­ка­зує, кри­ти­кує, під­став­ляє пле­че люд­ськи­ми ре­сур­са­ми та ви­ко­на­ною ро­бо­тою. Тож по­ту­жне дер­жав­не управ­лі­н­ня мо­же з’яви­ти­ся не в со­ці­аль­но­му ва­ку­у­мі, а тіль­ки у ве­ли­ко­му ки­пля­чо­му ко­тлі гро­ма­дян­ської актив­но­сті. Окре­мі до­ка­зи цьо­го вже ма­є­мо, їх по­трі­бно куль­ти­ву­ва­ти, але й для то­го не­об­хі­дні змі­ни в мен­таль­но­сті.

КОНКУРЕНТНІ ПЕ­РЕ­ВА­ГИ

Ко­ли ми ма­ти­ме­мо на­ле­жну якість дер­жав­но­го управ­лі­н­ня та вмі­ти­ме­мо ви­бу­до­ву­ва­ти під­трим­ку одних на­ціо­наль­них то­ва­ро­ви­ро­бни­ків без шко­ди для ін­ших, ви­ни­кне за­пи­та­н­ня, ку­ди ру­ха­ти­ся в цьо­му від­кри­то­му ко­смо­сі еко­но­мі­чних мо­жли­во­стей. Від­по­відь та­кож ві­до­ма: по­трі­бно ре­а­лі­зо­ву­ва­ти конкурентні пе­ре­ва­ги кра­ї­ни в тих ні­шах, з яких нас ні­хто й ні­ко­ли не змо­же ви­ті­сни­ти. Ці­ка­во, що до Революції гідності еко­но­мі­чний роз­ви­ток Укра­ї­ни ру­хав­ся в бік олі­гар­хі­чних (ме­та­лур­гія, хі­мія, ву­гле­ви­до­бу­ва­н­ня) га­лу­зей і, мен­шою мі­рою, тих, у яких ми бу­ли силь­ні за ча­сів СРСР (ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня). Це від­бу­ва­ло­ся за ра­ху­нок обме­жень у роз­ви­тку всіх ін­ших. Пі­сля революції си­ту­а­ція змі­ню­є­ться. По­ки що в нас рід­ко мо­жна по­чу­ти за­кли­ки пе­ре­тво­ри­ти ре­а­лі­за­цію кон­ку­рен­тних пе­ре­ваг кра­ї­ни на еле­мент цен­тра­лі­зо­ва­ної дер­жав­ної еко­но­мі­чної політики, але де-фа­кто та­ка ре­а­лі­за­ція вже три­ває зни­зу за ба­га­тьма на­пря­ма­ми.

Іде­ться про кіль­ка пе­ре­ваг. По-пер­ше, ро­дю­ча зем­ля та спри­я­тли­вий клі­мат, що робить по­тен­ці­ал сіль­сько­го го­спо­дар­ства в Укра­ї­ні одним із най­ви­щих у сві­ті. По-дру­ге, вда­ле гео­гра­фі­чне роз­та­шу­ва­н­ня і тран­зи­тний по­тен­ці­ал. Вій­на на Дон­ба­сі де­що обме­жи­ла йо­го, але він до­сі ви­со­кий, ура­хо­ву­ю­чи по­бу­до­ву «но­во­го Шов­ко­во­го шля­ху». По­тре­тє, ІТ. В Укра­ї­ні силь­на шко­ла то­чних на­ук. Від неї мо­жна отри­ма­ти зна­чно біль­ше, ніж ма­є­мо за­раз. І не тіль­ки в Іт-се­кто­рі. По-че­твер­те, енер­ге­ти­чні ре­сур­си. Ми ма­є­мо їх ши­ро­ке рі­зно­ма­ні­т­тя, до то­го ж ве­ли­че­зний енергетичний ри­нок під бо­ком. Але до­не­дав­на га­лузь не роз­ви­ва­ла­ся, бо Кремль ці­ле­спря­мо­ва­но ро­бив усе, щоб цьо­му за­ва­ди­ти. По-п’яте, пра­кти­чно не­ви­ко­ри­ста­ний ту­ри­сти­чний по­тен­ці­ал. Нам є що по­ка­за­ти іно­зем­цям, але, за ви­ня­тком хі­ба що Льво­ва, цьо­го ні­хто не робить ма­со­во й си­сте­ма­ти­чно. Про­стір мо­жли­во­стей ве­ли­че­зний як для всі­єї кра­ї­ни, так і осо­би­сто для ко­жно­го її ме­шкан­ця. Чи­ма­ло ін­ших кра­їн до­ся­гли економічного успі­ху, ма­ю­чи зна­чно мен­ше кон­ку­рен­тних пе­ре­ваг.

Щоб по­бу­ду­ва­ти по­ту­жну на­ціо­наль­ну еко­но­мі­ку, тре­ба вті­ли­ти всі на­ве­де­ні ви­ще кри­те­рії. Це своє­рі­дна абе­тка економічного роз­ви­тку. У про­це­сі її ре­а­лі­за­ції ба­жа­но до­три­му­ва­ти­ся ба­лан­су, не впа­да­ти в іде­о­ло­гі­чні край­но­щі й не мар­ну­ва­ти су­спіль­ної енер­гії на без­глу­зді де­ба­ти та про­е­кти. Ві­зьми й зро­би. Цим га­слом має ке­ру­ва­ти­ся ко­жен від ма­ло­го до ве­ли­ко­го, осо­бли­во ко­ли йде­ться про роз­ви­ток на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки. Бо з ре­зуль­та­ту ко­ри­ста­ти­му­ться всі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.