Шлях дра­ко­на

Чо­му іно­зем­ні ін­ве­сти­ції не па­на­цея і як до­сяг­ти справ­жньо­го економічного зро­ста­н­ня

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ма­ксим Ві­хров

Чо­му іно­зем­ні ін­ве­сти­ції не па­на­цея

Огов­тав­шись пі­сля еко­но­мі­чних по­тря­сінь 2014 ро­ку, Укра­ї­на му­сить ви­ко­на­ти по­двій­не зав­да­н­ня: до­би­ти­ся стій­ко­го економічного зро­ста­н­ня та зна­йти своє мі­сце в гло­баль­ній еко­но­мі­ці. Су­дя­чи з офі­цій­ної ри­то­ри­ки, Ки­їв по­кла­дає ве­ли­кі на­дії на іно­зем­ні ін­ве­сти­ції: про них по­стій­но ка­жуть і Пе­тро По­ро­шен­ко, і Во­ло­ди­мир Грой­сман. Ін­ве­сто­ри й справ­ді при­хо­дять, зокре­ма, для то­го, щоб від­кри­ва­ти в кра­ї­ні но­ві ви­ро­бни­цтва. Це пі­джив­лює на­дії, що Укра­ї­на мо­же ста­ти «єв­ро­пей­ським Ки­та­єм» — мі­сцем, де за­кор­дон­ні ін­ве­сти­ції зу­стрі­ча­ю­ться з де­ше­вою ро­бо­чою си­лою. Та­кий ва­рі­ант не ви­да­є­ться пов­ні­стю фан­та­сти­чним, при­найм­ні у ви­ро­бни­цтві лиж і сно­у­бор­дів во­на на­віть ви­пе­ре­ди­ла Пі­дне­бе­сну. У си­ту­а­ції, ко­ли вла­сна про­ми­сло­вість дав­но по­тре­бує мо­дер­ні­за­ції (а час­тко­во ще й оку­по­ва­на), цей сце­на­рій мо­же да­ти кра­ї­ні пев­ні ви­го­ди, що­прав­да, ли­ше си­ту­а­тив­ні. З огля­ду на сві­то­ві тен­ден­ції та де­які осо­бли­во­сті еко­но­мі­чної гло­ба­лі­за­ції без вла­сної ін­ду­стрії Укра­ї­ні не обі­йти­ся. І схо­же, що свою ні­шу до­ве­де­ться не шу­ка­ти, а ство­рю­ва­ти са­мо­туж­ки: ін­шо­го спосо­бу ви­бра­ти­ся з пе­ри­фе­рії не­має.

На­при­кін­ці 2017-го мі­ністр ін­фра­стру­кту­ри Во­ло­ди­мир Оме­лян за­явив про на­мір за­лу­чи­ти до кра­ї­ни ви­ро­бни­ків еле­ктро­мо­бі­лів. За сло­ва­ми по­са­дов­ця, по­тен­цій­ні ін­ве­сто­ри вже го­то­ві пра­цю­ва­ти й че­ка­ють ли­ше де­я­ких за­ко­но­дав­чих змін. А по­ки три­ва­ють пе­ре­мо­ви­ни, в Укра­ї­ні як гри­би ро­стуть іно­зем­ні за­во­ди з ви­го­тов­ле­н­ня ав­то­мо­біль­них ком­по­нен­тів. У Стрию та Ко­ло­миї пра­цю­ють за­во­ди ні­ме­цької ком­па­нії Leoni, у Льво­ві та Не­ми­ро­ві ота­бо­ри­ла­ся япон­ська Fujikura, у Ко­жи­чах на Львів­щи­ні — ні­ме­цький Bader, у Чор­тко­ві — япон­ська Sumitomo, у Бро­дах — фран­цузь­кий Nexans, а в Лу­цьку та Жи­то­ми­рі — ав­стрій­ський Kromberg & Schubert. Та­кож до Укра­ї­ни пе­ре­но­сить по­ту­жно­сті Klingspor — фран­цузь­кий ви­ро­бник абра­зив­них ма­те­рі­а­лів і низ­ка під­при­ємств ін­шо­го про­фі­лю. Усе це дає при­від для опти­мі­сти­чних мір­ку­вань про «но­ву ін­ду­стрі­а­лі­за­цію» Укра­ї­ни то­що. Оче­ви­дно, її ін­ве­сти­цій­на при­ва­бли­вість (не­зва­жа­ю­чи на вій­ну!) зро­стає, але пе­ре­оці­ню­ва­ти це не слід. З $1,9 млрд, які отри­ма­ла країна у 2017 ро­ці, у про­ми­сло­вість бу­ло спря­мо­ва­но мен­ше ніж 30%. До то­го ж за­галь­ний об­сяг ін­ве­сти­цій все ще не ви­йшов на до­во­єн­ний рі­вень ($4,5 млрд у 2013-му). Але окрім цих ко­штів слід бра­ти до ува­ги й за­галь­ний кон­текст, у яко­му «но­ва ін­ду­стрі­а­лі­за­ція» не на­стіль­ки бли­ску­ча.

Те, що Укра­ї­на стає ре­ци­пі­єн­том про­ми­сло­во­го офшо­рин­гу (пе­ре­не­се­н­ня ви­ро­бни­чих по­ту­жно­стей за кор­дон), без­умов­но, свід­чить про якість її тру­до­вих ре­сур­сів і до­ста­тню ста­біль­ність дер­жав­них стру­ктур. Але, крім то­го, це та­кож вка­зує на на­ші еко­но­мі­чні слаб­ко­сті, оскіль­ки го­лов­ним мо­ти­вом офшо­рин­гу є опти­мі­за­ція ви­да­тків, тоб­то мо­жли­вість за­оща­ди­ти на опла­ті пра­ці. При­чо­му зар­пла­тна по­лі­ти­ка де­я­ких ком­па­ній не при­ва­блює на­віть укра­їн­ських без­ро­бі­тних. З та­кою про­бле­мою зі­ткну­ла­ся, на­при­клад, не­ми­рів­ська Fujikura: як ви­яви­ло­ся, 7 тис. грн — не­до­ста­тня ви­на­го­ро­да за до­сить не­лег­ку пра­цю. Про скла­дні умо­ви ро­бо­ти на за­во­ді Kromberg & Schubert на Во­ли­ні ши­ря­ться не ли­ше чу­тки та ле­ген­ди, а й свід­че­н­ня мі­сце­вих жур­на­лі­стів. Однак це тіль­ки вер­ши­на айс­бер­га про­блем, пов’яза­них з офшо­рин­го­ви­ми ви­ро­бни­цтва­ми. За да­ни­ми то­рі­шньо­го до­слі­дже­н­ня Clean Clothes Campaign, близь­ко 220 тис. укра­їн­ських шва­чок ви­го­тов­ля­ють одяг для та­ких сві­то­вих брен­дів, як Tommy Hilfiger, Adidas, Zara, Benetton, Esprit то­що. І хо­ча ця про­ду­кція від­прав­ля­є­ться на екс­порт та має ви­со­ку до­да­ну вар­тість, пра­ців­ни­ки за­зви­чай отри­му­ють мі­зер­ну зар­пла­ту й зму­ше­ні пра­цю­ва­ти в не­на­ле­жних умо­вах.

По су­ті, офшо­ринг ви­ро­бництв до Укра­ї­ни є па­ра­зи­ту­ва­н­ням на на­ших про­бле­мах, що зму­шу­ють ча­сти­ну на­се­ле­н­ня по­го­джу­ва­ти­ся на про­по­зи­ції оща­дли­вих ком­па­ній. Зви­чай­но, у ві­тчи­зня­них ре­а­лі­ях пе­ре­би­ра­ти не до­во­ди­ться: на­віть та­кі ін­ве­сти­ції до­по­ма­га­ють нам утри­му­ва­ти­ся на пла­ву. Однак бу­ду­ва­ти дов­го­стро­ко­ву стра­те­гію економічного роз­ви­тку нав­ко­ло офшо­рин­гу не мо­жна. Як свід­чить сві­то­ва пра­кти­ка, це вкрай не­на­дій­ний ре­сурс: щой­но рі­вень жи­т­тя та про­ду­ктив­ність пра­ці по­чи­на­ють зро­ста­ти, ін­ве­сто­ри бе­ру­ться пе­ре­во­ди­ти ви­ро­бни­цтва до «рен­та­бель­ні­ших» (чи­тай бі­дних) кра­їн. Са­ме це сьо­го­дні від­бу­ва­є­ться з та­ки­ми мон­стра­ми офшо­рин­гу, як Ін­дія та Ки­тай. Ще 10 ро­ків то­му на ін­дій­ський Іт-се­ктор із йо­го 4 млн пра­ців­ни­ків при­па­да­ло 33% ін­ве­сти­цій­них вли­вань у кра­ї­ну, а сьо­го­дні він стрім­ко вси­хає. Ли­ше впро­довж 2017-го ін­дій­ським ком­па­ні­ям до­ве­ло­ся звіль­ни­ти 56 тис. пра­ців­ни­ків, а про­тя­гом на­сту­пних чо­ти­рьох ро­ків, за про­гно­за­ми ана­лі­ти­ків, на ву­ли­ці опи­ня­ться ще 700 тис. І це тіль­ки в одній га­лу­зі! Ки­тай, по­зи­ції яко­го зда­ва­ли­ся не­по­хи­тни­ми, та­кож пе­ре­стає бу­ти сві­то­вою ма­ну­фа­кту­рою. У 2011-му ви­да­н­ня Financial Times ого­ло­шу­ва­ло це не­мо­жли­вим, але про­цес та­ки за­пу­стив­ся: ста­ном на ми­ну­лий рік, за да­ни­ми Аме­ри­кан­ської тор­го­вель­ної па­ла­ти, близь­ко 25% ком­па­ній США вже ви­ве­ли свої ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті з Пі­дне­бе­сної або пла­ну­ють це ро­би­ти не­за­ба­ром. При­чи­на про­ста: і в Ін­дії, і в Ки­таї рі­вень зар­плат зріс на­стіль­ки, що рі­зни­ця пе­ре­ста­ла по­кри­ва­ти ви­да­тки на ло­гі­сти­ку та ін­ші офшо­рин­го­ві ви­тра­ти.

І все це сто­су­є­ться не ли­ше зга­да­них двох кра­їн: ре­шо­ринг, себ­то по­вер­не­н­ня про­ми­сло­во­сті до пе­ре­до­вих кра­їн сві­ту, є гло­баль­ним трен­дом, який за­чі­па­ти­ме й Укра­ї­ну. Так, ще не­дав­но Ford Motor Company пла­ну­ва­ла вкла­сти $1,6 млрд у бу­дів­ни­цтво за­во­ду в Ме­кси­ці, але то­рік ска­су­ва­ла проект, пе­ре­ки­нув­ши ко­шти на роз­ши­ре­н­ня вла­сно­го ви­ро­бни­цтва в Мі­чи­га­ні. Це тіль­ки один при­клад із ба­га­тьох: за під­ра­хун­ка­ми Reshoring Initiative, у 2000–2003 ро­ках че­рез офшо­ринг США що­ро­ку втра­ча­ли по 240 тис. ро­бо­чих місць, але у 2016-му темп спо­віль­нив­ся до 50 тис. На­то­мість ін­тен­сив­ність ре­шо­рин­гу зро­сла більш ніж уп’яте­ро — із 12 тис. до 77 тис. місць (зокре­ма, зав­дя­ки пря­мим іно­зем­ним ін­ве­сти­ці­ям). За­га­лом за остан­ні сім ро­ків осіб, зайня­тих в

З $1,9 млрд ін­ве­сти­цій, які отри­ма­ла Укра­ї­на у 2017 ро­ці, у про­ми­сло­вість бу­ло спря­мо­ва­но мен­ше ніж 30%. До то­го ж за­галь­ний об­сяг все ще не ви­йшов на до­во­єн­ний рі­вень ($ 4,5 млрд у 2013-му)

аме­ри­кан­ській про­ми­сло­во­сті, по­біль­ша­ло май­же на 1 млн, а ре­шо­ринг мо­же по­вер­ну­ти США 3–4 млн ро­бо­чих місць. Та­кі са­мі про­це­си від­бу­ва­ю­ться й у ЄС: за да­ни­ми Єв­ро­фон­ду, втра­та ро­бо­чих місць уна­слі­док офшо­рин­гу з 2003-го по 2016-й спо­віль­ни­ла­ся з 7% до 3%, і тен­ден­ція до­сі збе­рі­га­є­ться. На­при­клад, у 2017 ро­ці бри­тан­ська ком­па­нія Vodafone по­вер­ну­ла до­до­му 2,1 тис. ро­бо­чих місць, бри­тан­ський Jaguar Land Rover — 1,3 тис., ні­ме­цький Siemens — 1 тис., ла­твій­ський Atlas Dynamics — 1 тис. і так да­лі. За­га­лом у ба­зі да­них Єв­ро­фон­ду, що охо­плює 2015–2017-й, мі­стя­ться ві­до­мо­сті про 177 ви­пад­ків ре­шо­рин­гу.

Зви­чай­но, ка­за­ти про згор­та­н­ня ви­ро­бни­чої гло­ба­лі­за­ції за­ра­но: у су­ча­сно­му сві­ті та­ке на­вряд чи мо­жли­во, від­ста­лі кра­ї­ни зав­жди змо­жуть пре­тен­ду­ва­ти на ча­сти­ну офшо­рин­го­во­го пирога. Що­прав­да, за­галь­ний йо­го об­сяг ста­ва­ти­ме де­да­лі мен­шим че­рез те­хно­ло­гі­чний про­грес. На­при­кін­ці 2015 ро­ку ком­па­нія Adidas на­ре­шті від­кри­ла но­ву фа­бри­ку вдо­ма, у Ні­меч­чи­ні. Однак ро­бо­чих місць до­да­ло­ся не­ба­га­то: фун­кціо­ну­ва­н­ня ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чно­го ро­бо­ти­зо­ва­но­го під­при­єм­ства за­без­пе­чує тіль­ки 160 осіб, зайня­тих про­гра­му­ва­н­ням та кон­тро­лем яко­сті. І хо­ча ра­ди­каль­них пла­нів ком­па­нія не озву­чує, для міль­йо­на пра­ців­ни­ків за­во­дів Adidas в Азії це не про­сто дзві­но­чок, а ці­лий на­бат. А от фін­ська Nokia вже за­яви­ла про на­мір іти до кін­ця. На фа­бри­ці в мі­сті Оу­лу пра­цює ли­ше троє осіб, що сте­жать за фун­кціо­ну­ва­н­ням ро­бо­ти­зо­ва­них си­стем. У та­ко­му са­мо­му на­пря­мі фі­ни пла­ну­ють пе­ре­бу­ду­ва­ти всі 12 за­во­дів ком­па­нії, на яких окрім фі­нів ни­ні пра­цю­ють бра­зиль­ці, ки­тай­ці та ін­ду­си. Так що в май­бу­тньо­му при­ва­бли­вість не­до­ро­гої та від­но­сно ква­лі­фі­ко­ва­ної укра­їн­ської ро­бо­чої си­ли тіль­ки

па­да­ти­ме. І це спра­ва не та­кої да­ле­кої пер­спе­кти­ви, як мо­же зда­ва­ти­ся сьо­го­дні.

Тож стра­те­гі­чне зав­да­н­ня Укра­ї­ни — ство­ре­н­ня вла­сної про­ми­сло­во­сті, яка ста­не осно­вою економічного зро­ста­н­ня кра­ї­ни. Та­ку ри­то­ри­ку сво­го ча­су актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли олі­гар­хи з ото­че­н­ня Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча, ви­би­ва­ю­чи со­бі дер­жав­ні до­та­ції, про­те не всі га­лу­зі одна­ко­во ко­ри­сні. Укра­ї­ні кон­че тре­ба зро­би­ти від­хід від си­ро­вин­ної та низь­ко­те­хно­ло­гі­чної про­ми­сло­во­сті в бік ви­ро­бництв із ви­со­ким ін­но­ва­цій­ним по­тен­ці­а­лом, які да­ва­ти­муть най­біль­шу від­да­чу. Зви­чай­но, по­ряд із по­ми­ра­ю­чи­ми ра­дян­ськи­ми гі­ган­та­ми за­во­ди ті­єї ж та­ки Fujikura до­сить ви­гра­шні й пер­спе­ктив­ні. Але, по су­ті, це до­сить низь­ко­те­хно­ло­гі­чні ви­ро­бни­цтва, пра­ця на яких на­віть не по­тре­бує про­філь­ної осві­ти. Очі­ку­ва­ти від ін­ве­сто­рів чо­гось біль­шо­го не вар­то, бо та­ка ло­гі­ка ви­ро­бни­чо­го офшо­рин­гу: хоч би які об­ся­ги ро­бо­ти ви­ко­ну­ва­ли­ся в ін­ших кра­ї­нах, кін­це­вим бе­не­фі­ці­а­ром (і, що ва­жли­ві­ше, вла­сни­ком ін­те­ле­кту­аль­но­го про­ду­кту) зав­жди за­ли­ша­ти­ме­ться ком­па­нія. А от­же, укра­їн­ський уряд, за­лу­ча­ю­чи ін­ве­сто­рів, му­сить ве­сти по­двій­ну гру, одно­ча­сно сти­му­лю­ю­чи по­яву вла­сних ви­ро­бництв і до­би­ва­ю­чись їхньо­го ви­хо­ду на сві­то­ві рин­ки. Са­ме та­ку по­лі­ти­ку остан­ні­ми ро­ка­ми ве­де Ки­тай, який сьо­го­дні штур­мує ри­нок із вла­сни­ми смар­тфо­на­ми й на­віть ав­то­мо­бі­ля­ми. Вла­сне, та­ким Ки­та­єм, мо­вою ана­ло­гій, і має ста­ти Укра­ї­на. Пи­та­н­ня ли­ше в то­му, на­скіль­ки то­чно ві­тчи­зня­но­му уря­ду вда­сться ви­зна­чи­ти ве­ктор сти­му­лю­ю­чих за­хо­дів. Не остан­ньою чер­гою це за­ле­жа­ти­ме від то­го, на­скіль­ки він бу­де віль­ним від впли­ву олі­гар­хі­чно­го ло­бі. Але це вже пи­та­н­ня по­лі­ти­чне.

Но­ва ін­ду­стрі­а­лі­за­ція? По­ряд із по­ми­ра­ю­чи­ми ра­дян­ськи­ми гі­ган­та­ми за­во­ди Fujikura до­сить ви­гра­шні й пер­спе­ктив­ні, але офшо­ринг ви­ро­бни­цтва не ста­не ло­ко­мо­ти­вом економічного зро­ста­н­ня

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.