ОНУХ про без­пе­ку в ме­ре­жах

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

На за­пи­та­н­ня ко­ре­спон­ден­та ін­тер­нет­ти­жне­ви­ка Kultura Liberalna «чо­му спра­ва Cambridge Analytica спри­чи­ни­ла та­ку бу­рю?» Джей­мі Бар­тлетт, ав­тор книж­ки «Тем­на ме­ре­жа: у по­той­біч­чі ци­фро­во­го сві­ту» («The Dark Net: Inside the Digital World»), від­по­вів: «По-пер­ше, скан­дал пов’яза­ний із пи­та­н­ням за­кон­но­сті. Чи мо­гла ком­па­нія Cambridge Analytica ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти да­ні, взя­ті з Facebook, без до­зво­лу? Ке­рів­ни­цтво ком­па­нії впер­то ствер­джує, що не ро­би­ло ні­чо­го не­за­кон­но­го. Цей ін­ци­дент має й глиб­ше ко­рі­н­ня. Іде­ться про по­бо­ю­ва­н­ня зна­чної ча­сти­ни су­спіль­ства, ко­тре не знає, як ви­ко­ри­сто­ву­ють у по­лі­ти­чних ці­лях ве­ли­кі су­ку­пно­сті да­них і як про­фі­лю­ва­н­ня мо­же змі­ни­ти ви­бор­чі впо­до­ба­н­ня. Про те, що це не­за­кон­но, на­віть не йде­ться, адже фір­ми вда­ю­ться до та­ких дій ба­га­то ро­ків. Пи­та­н­ня по­ля­гає в то­му, що лю­ди по­чу­ва­ю­ться не­за­ти­шно. Не­спо­кій по­ро­дже­ний уже тим, що ком­па­нії, не­хай на­віть Facebook, ма­ють без­ліч ін­фор­ма­ції про нас са­мих». Це на­чеб­то не є для нас яко­юсь осо­бли­вою но­ви­ною, а спра­ва Cambridge Analytica тя­гне­ться вже при­найм­ні три ро­ки, але зав­дя­ки роз­дму­ху­ван­ню її про­від­ни­ми ме­діа десь у за­ку­тках на­шої сві­до­мо­сті з’яви­ли­ся сум­ні­ви. Кіль­ка днів то­му я ди­вив­ся ізра­їль­ський до­ку­мен­таль­ний фільм про ще

одне яви­ще, про яке, прав­ду ка­жу­чи, знав не­ба­га­то та яким, що ще гір­ше, не ці­ка­вив­ся, хо­ча мав би. Ни­ні на­ма­га­ю­ся по­спі­хом на­до­лу­жи­ти від­ста­лість і, на­тхне­ний стрі­чкою «Down The Deep Dark Web», пе­ре­гля­даю ве­ли­кий ма­сив літератури, що сто­су­є­ться мір­ку­вань, яки­ми хо­чу по­ді­ли­ти­ся з ва­ми.

«The dark web», «the deep web» ― «тем­на ме­ре­жа» або «гли­бо­ка ме­ре­жа» — та­єм­ни­чі ме­та­фо­ри, які на­да­ють ін­тер­не­ту ще біль­шої не­про­ни­кно­сті й ма­гі­чно­сті. Ін­ші тер­мі­ни, яки­ми на­ма­га­ю­ться оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти та­ке яви­ще, як «dark net», а са­ме «invisible web», «dark address space», «murky address space», «dirty address space», хоч і є близь­ки­ми за зву­ча­н­ням, озна­ча­ють ін­ші ре­чі. Якщо ска­за­ти най­про­сті­ше, «dark net» — це ви­ко­ри­ста­н­ня ін­тер­не­ту спосо­бом, який робить йо­го не­про­ни­кним для не­у­пов­но­ва­же­них ко­ри­сту­ва­чів. Тем­на ме­ре­жа ви­ко­ри­сто­вує, як і ба­га­то ін­ших до­сту­пних у від­кри­то­му ін­тер­не­ті до­да­тків, без­пла­тне й не­важ­ке для опа­ну­ва­н­ня про­грам­не за­без­пе­че­н­ня. Ті, хто хо­че за­ну­ри­ти­ся в бе­зо­дні тем­ної ме­ре­жі, ма­ють уста­но­ви­ти Tor або I2P. Ці про­гра­ми до­сту­пні на та­ких тра­ди­цій­них сер­ве­рах, як Google, Bing і Yahoo, і да­ють змо­гу ши­фру­ва­ти по­ві­дом­ле­н­ня, а та­кож га­ран­ту­ва­ти ано­нім­ність ви­ко­ри­ста­н­ня ін­тер­не­ту й при­хо­ву­ва­ти адре­си від­ві­да­них сай­тів.

При­хиль­ни­ки ви­ко­ри­ста­н­ня зга­да­них про­грам на­го­ло­шу­ють, що цю си­сте­му ство­ри­ли як від­по­відь на дії ре­пре­сив­них дер­жав, які на­ма­га­ли­ся обме­жи­ти до­ступ до від­кри­то­го ін­тер­не­ту. Tor Project, са­ме та­ку на­зву ма­ла ця іні­ці­а­ти­ва, вва­жа­ли до­ско­на­лим ін­стру­мент для спри­я­н­ня сво­бо­ді сло­ва, до­сту­пу до за­бло­ко­ва­них но­вин і для до­слі­джень «де­лі­ка­тних» тем. Дер­жде­пар­та­мент США ви­ді­лив по­над $3 млн, щоб до­да­тко­во фі­нан­су­ва­ти фун­кціо­ну­ва­н­ня тем­ної ме­ре­жі в ме­жах про­грам під­трим­ки де­мо­кра­тії та прав лю­ди­ни. Одне сло­во, Tor ви­ко­ри­сто­ву­ють і Спо­лу­че­ні Шта­ти, і їхні за­тя­ті во­ро­ги.

Су­ча­сний ін­тер­нет вва­жа­ють дже­ре­лом сво­бо­ди та від­кри­то­сті. Чи­ма­ло спостерігачів пе­ре­ко­на­ні: якщо во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ють Google, от­же, ма­ють до­ступ до всіх гра­ней ме­ре­жі. Про­те Ананд Ра­джа­ра­ман, за­снов­ник Kosmix, одно­го з но­вих по­шу­ко­вих сер­ве­рів, ство­ре­них пі­сля Google, знає біль­ше: «Я ду­маю, по­шу­ко­ві сер­ве­ри ді­ста­ють на по­верх­ню тіль­ки не­ве­ли­ку час­тку гли­бин­ної ме­ре­жі. Якщо че­сно, я не знаю, яку са­ме. Ні­хто на­справ­ді не зда­тний то­чно оці­ни­ти, на­скіль­ки ве­ли­кою є гли­бин­на ме­ре­жа. У 500 ра­зів біль­ша, ніж по­верх­не­ва, ― єди­на оцін­ка, яку я знаю».

Майкл Бер­ґман у стат­ті, опу­блі­ко­ва­ній ще да­ле­ко­го 2001 ро­ку, але до­сі ши­ро­ко ци­то­ва­ній, оці­нив, що «гли­бин­на ме­ре­жа ни­ні при­бли­зно в 400–550 ра­зів біль­ша за зви­чай­но ви­зна­че­ну все­сві­тню ме­ре­жу. Гли­бин­на ме­ре­жа ― най­швид­ше збіль­шу­ва­на ка­те­го­рія но­вої ін­фор­ма­ції в ін­тер­не­ті. Цін­ність її змі­сту не­змір­на, ко­ри­сту­ва­чі ін­тер­не­ту до­слі­джу­ють тіль­ки 0,03% за­галь­ної кіль­ко­сті на­яв­них веб-сто­рі­нок».

Зде­біль­шо­го тем­ну ме­ре­жу не ви­ко­ри­сто­ву­ють у не­за­кон­них ці­лях. У ній пов­но акти­ві­стів, ано­нім­них грав­ців на біржі, во­на є дже­ре­лом ін­фор­ма­ції для жур­на­лі­стів і на­у­ков­ців, мі­сцем по­лі­ти­чних дис­ку­сій, служб мит­тє­вих по­ві­дом­лень, пла­тфор­мою для ми­тців, а та­кож для пор­та­лу Wikileaks, де мо­жна ано­нім­но пу­блі­ку­ва­ти не­до­сту­пну й ча­сто не­за­кон­но здо­бу­ту ін­фор­ма­цію.

Але є й дру­гий бік тем­ної ме­ре­жі. Ко­ли хакери крадуть ін­фор­ма­цію про на­ші кредитні картки, ча­сто в тих підземних ме­ре­жах різноманітні ошуканці про­да­ють ін­фор­ма­цію, ку­пу­ють щось на­шим коштом, «відмивають» гро­ші й ви­ко­ну­ють ба­га­то ін­ших тем­них опе­ра­цій. Со­тні міль­йо­нів укра­де­них но­ме­рів на­ших кре­ди­тних кар­ток про­хо­дять че­рез за­ку­тки тем­ної ме­ре­жі, да­ю­чи змо­гу зло­чин­ним кар­те­лям фі­нан­су­ва­ти свою ді­яль­ність.

«Існує до­бре ві­до­мий зло­чин­ний син­ди­кат, на­зва­ний Russian Business Network (RBN), ― ка­же Крейґ Ла­бо­віц, го­лов­ний фа­хі­вець ком­па­нії Arbor Networks», ― і ці зло­чин­ці зав­жди стри­ба­ють по ін­тер­не­ту, ха­па­ють час­тки вже не­вжи­ва­но­го адре­сно­го про­сто­ру, роз­си­ла­ють звід­ти міль­йо­ни еле­ктрон­них спам-ли­стів, а по­тім швид­ко від’єд­ну­ю­ться».

Я не знаю, чи ви­ко­нав як слід своє до­ма­шнє зав­да­н­ня, але здо­бу­та ін­фор­ма­ція да­ла ме­ні змо­гу по­ба­чи­ти не­ве­ли­чку вер­хів­ку айс­бер­га, яка ви­сту­пає з ін­тер­не­тно­го оке­а­ну. Я вже сам не знаю, чи не кра­ще бу­ло жи­ти в на­їв­но­му спо­ді­ван­ні, що це ме­не не об­хо­дить. Але ж, якщо існує сві­тлий бік, не­ми­ну­че має бу­ти й тем­ний. Як ка­же мій тесть на­при­кін­ці та­ких мір­ку­вань, «так бу­ло, так є і так бу­де».

ЗДЕ­БІЛЬ­ШО­ГО ТЕМ­НУ МЕ­РЕ­ЖУ НЕ ВИ­КО­РИ­СТО­ВУ­ЮТЬ У НЕ­ЗА­КОН­НИХ ЦІ­ЛЯХ. АЛЕ Є Й ДРУ­ГИЙ БІК. КО­ЛИ ХАКЕРИ КРАДУТЬ ІН­ФОР­МА­ЦІЮ ПРО НА­ШІ КРЕДИТНІ КАРТКИ, ЧА­СТО В ТИХ ПІДЗЕМНИХ МЕ­РЕ­ЖАХ РІЗНОМАНІТНІ ОШУКАНЦІ ПРО­ДА­ЮТЬ ІН­ФОР­МА­ЦІЮ, КУ­ПУ­ЮТЬ ЩОСЬ НА­ШИМ КОШТОМ, «ВІДМИВАЮТЬ» ГРО­ШІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.