Су­во­рий укра­їн­ський клі­мат Про рей­тин­ги та ре­аль­ні умо­ви для бі­зне­су

Про умо­ви ве­де­н­ня бі­зне­су в Укра­ї­ні

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Лю­бо­мир Ша­ва­люк

Що та­ке ін­ве­сти­цій­ний клі­мат? По­ня­т­тя до­сить амор­фне, а для ба­га­тьох і не­зро­зумі­ле. Як при­ро­дний клі­мат ви­зна­чає, на­скіль­ки в кон­кре­тній мі­сце­во­сті се­ре­до­ви­ще спри­я­тли­ве для існу­ва­н­ня та роз­ви­тку жи­вих ор­га­ні­змів, так ін­ве­сти­цій­ний клі­мат по­ка­зує, чи хо­ро­ші умо­ви в кра­ї­ні для існу­ва­н­ня та роз­ви­тку під­при­єм­ни­цтва. Однак при­ро­дний клі­мат ві­дно­сно лег­ко опи­са­ти, бо йо­го ви­зна­чає низ­ка зро­зумі­лих, лег­ко ви­мі­рю­ва­них ве­ли­чин, як-от тем­пе­ра­ту­ра, во­ло­гість, кіль­кість опа­дів чи со­ня­чних днів. На­то­мість ін­ве­сти­цій­ний клі­мат фор­му­ють зна­чно аб­стра­ктні­ші фа­кто­ри. Де­які з них лег­ше ви­зна­чи­ти, як-от кіль­кість не­об­хі­дних до­ку­мен­тів для від­кри­т­тя юри­ди­чної осо­би. Ін­ші ду­же ком­пле­ксні та амор­фні, як-от тиск си­ло­вих стру­ктур на бі­знес чи рі­вень за­хи­сту прав вла­сно­сті.

Аб­стра­ктність ви­зна­чни­ків ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту зу­мов­лює об’єктив­ну скла­дність йо­го оці­ню­ва­н­ня. І то­му це ком­пле­ксне яви­ще оку­та­не сер­пан­ком за­гад­ко­во­сті, мі­фі­чно­сті та по­лі­ти­чних ма­ні­пу­ля­цій. За та­ких об­ста­вин ду­же важ­ко ро­зі­бра­ти­ся, які го­лов­ні пе­ре­шко­ди для роз­ви­тку під­при­єм­ни­цтва в Укра­ї­ні, вста­но­ви­ти пра­виль­ний ді­а­гноз. А без цьо­го не­мо­жли­во ви­ве­сти кра­ї­ну на тра­є­кто­рію ста­ло­го, швид­ко­го, дов­го­три­ва­ло­го економічного роз­ви­тку.

ІНДЕКСИ ТА РЕЙ­ТИН­ГИ

Щоб оці­ни­ти ін­ве­сти­цій­ний клі­мат у кра­ї­ні, на­ма­га­ю­ться якось ви­мі­ря­ти всю рі­зно­ма­ні­тність фа­кто­рів, які йо­го фор­му­ють. Одні об­чи­слю­ють без­по­се­ре­дньо, ін­ші — з ви­ко­ри­ста­н­ням пев­них на­бли­жень, екс­пер­тних оці­нок і рей­тин­гів. Від­так су­му­ють та усе­ре­дню­ють усі по­ка­зни­ки, отри­му­ю­чи пев­не чи­сло для ко­жної кра­ї­ни. Так фор­му­ю­ться рі­зні індекси. На­при­клад, Ін­декс гло­баль­ної кон­ку­рен­то­спро­мо­жно­сті, який роз­ра­хо­вує Сві­то­вий еко­но­мі­чний фо­рум. Їхні зна­че­н­ня по­рів­ню­ють між со­бою та скла­да­ють рей­тин­ги кра­їн на кшталт «Лег­ко­сті ве­де­н­ня бі­зне­су» від Сві­то­во­го бан­ку.

Рей­тин­ги та індекси — єди­ний до­сту­пний ви­мір­ник ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту. Без них ми не ма­ли б жо­дно­го уяв­ле­н­ня про це ком­пле­ксне яви­ще. То­му во­ни та­кі по­пу­ляр­ні й ча­сто ци­то­ва­ні. Рух уго­ру та­ки­ми рей­тин­га­ми вва­жа­є­ться до­ся­гне­н­ням у всьо­му сві­ті. Укра­ї­на не ви­ня­ток. То­рік у рей­тин­гу «Лег­кість ве­де­н­ня бі­зне­су» на­ша кра­ї­на під­ня­ла­ся на чо­ти­ри по­зи­ції вго­ру (див. «Сум­нів­ні успі­хи») , про що По­ро­шен­ко по­спі­шив від­ра­пор­ту­ва­ти за день до офі­цій­ної пу­блі­ка­ції. Але чи справ­ді в нас по­кра­щив­ся ін­ве­сти­цій­ний клі­мат?

До­кла­дний ана­ліз ін­де­ксів і рей­тин­гів свід­чить про те, що не все так одно­зна­чно. Бе­зу­мов­но, во­ни по­ка­зу­ють ба­га­то, бо скла­да­ю­ться з ве­ли­кої кіль­ко­сті по­ка­зни­ків, які за­га­лом охо­плю­ють які­сні про­це­си в еко­но­мі­ці та ін­ве­сти­цій­но­му клі­ма­ті. Але при цьо­му ре­гу­ляр­но да­ють чи­ма­лу по­хиб­ку, іно­ді зда­тну ні­ве­лю­ва­ти на­віть по­мі­тне зро­ста­н­ня зна­че­н­ня ін­де­ксу. Во­на ви­пли­ває з двох прин­ци­по­вих мо­мен­тів.

ЗА­КОН МІНІМУМУ ЛІБІХА

Пер­ший ви­пли­ває з ме­то­до­ло­гії. Усі по­ка­зни­ки, які вхо­дять до ін­де­ксів, су­му­ють та усе­ре­дню­ють. Оця «се­ре­дня тем­пе­ра­ту­ра по па­ла­ті» ча­сто вво­дить в ома­ну, адже еко­но­мі­ка та ін­ве­сти­цій­ний клі­мат фун­кціо­ну­ють не за прин­ци­пом се­ре­дньо­го, а рад­ше за прин­ци­пом обме­жу­валь­них фа­кто­рів, за за­ко­ном мінімуму Лібіха. Тоб­то як у так зва­ній бо­чці До­бе­не­ка (Лібіха), скла­де­ній із до­ще­чок рі­зної дов­жи­ни, во­да ви­ті­кає че­рез най­ко­ро­тшу, так са­мо ди­на­мі­ку еко­но­мі­чних про­це­сів ви­зна­ча­ють най­де­пре­сив­ні­ші фа­кто­ри.

Для при­кла­ду ві­зьмі­мо Укра­ї­ну. Хоч би як лег­ко тут бу­ло ство­ри­ти під­при­єм­ство (за остан­ні ро­ки цей по­ка­зник тіль­ки по­кра­щу­вав­ся), на­шу ін­ве­сти­цій­ну при­ва­бли­вість на­да­лі ви­зна­ча­ють рі­вень за­хи­сту прав вла­сно­сті та ефе­ктив­ність су­до­чин­ства. Бо мо­жна до­кла­сти зу­силь до ство­ре­н­ня під­при­єм­ства, зви­кну­ти до ко­ру­пції в ро­зум­них ме­жах, але ко­ли є пер­ма­нен­тний ри­зик втра­ти­ти бі­знес че­рез рейдерство або пра­цю­ва­ти зби­тко­во че­рез не­скін­чен­ні не­спра­ве­дли­ві су­до­ві про­це­си, то ін­ве­стор ви­рі­шить, що кра­ще з кра­ї­ною не зв’язу­ва­ти­ся вза­га­лі. І йо­го рі­ше­н­ня бу­де аб­со­лю­тно ло­гі­чним, хо­ча мо­же й не від­по­від­а­ти її ди­на­мі­ці в ін­де­ксах та рей­тин­гах.

То­рік за Ін­де­ксом гло­баль­ної кон­ку­рен­то­спро­мо­жно­сті ми під­ня­ли­ся на чо­ти­ри по­зи­ції вго­ру й по­сі­ли 81-ше мі­сце зі 137 кра­їн. На пер­ший по­гляд, ні­би не­по­га­но. Але при цьо­му за рів­нем до­три­ма­н­ня прав вла­сно­сті ми 128-мі, за сту­пе­нем не­за­ле­жно­сті су­до­вої си­сте­ми — 129-ті, тоб­то плен­та­є­мо­ся у хво­сті рей­тин­гу. А са­ме ці фа­кто­ри ви­зна­ча­ють наш ін­ве­сти­цій­ний клі­мат, пе­ре­кре­слю­ю­чи весь про­грес в ін­ших скла­до­вих, усю ро­бо­ту, ви­ко­на­ну з ме­тою їх по­кра­ще­н­ня. Ре­зуль­тат оче­ви­дний: то­рік пря­мі іно­зем­ні ін­ве­сти­ції в Укра­ї­ну ледь пе­ре­ви­щи­ли $2 млрд і ста­но­ви­ли менш як тре­ти­ну рів­ня до кри­зи. За та­ких умов ма­со­во­го на­пли­ву ін­ве­сто­рів не­має та не мо­же бу­ти. Си­ту­а­ція ціл­ком від­по­від­ає за­ко­ну мінімуму Лібіха: кіль­ка де­пре­сив­них фа­кто­рів ви­зна­ча­ють ін­ве­сти­цій­ний клі­мат, пе­ре­кре­слю­ю­чи про­грес в ін­де­ксах та рей­тин­гах.

НА­ЦІО­НАЛЬ­НА СПЕЦИФІКА

Дру­гий прин­ци­по­вий мо­мент — яви­ща, фа­кто­ри ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту, що при­та­ман­ні ли­ше окре­мим кра­ї­нам чи гру­пам кра­їн і то­му не охо­пле­ні гло­баль­ни­ми рей­тин­га­ми. Ві­зьмі­мо рейдерство. У роз­ви­не­них дер­жа­вах цьо­го яви­ща не існує, бо там судова си­сте­ма справ­ля­є­ться зі сво­ї­ми фун­кці­я­ми. У не­ро­з­ви­не­них йо­го не­має, бо там слаб­кість су­до­вої си­сте­ми ча­сто ком­пен­сує ав­то­ри­тар­ність вла­ди, що під­три­мує по­ря­док, і ні­хто не має смі­ли­во­сті по­ста­ви­ти під сум­нів та­кий стан справ. А от Укра­ї­на — фе­но­мен. Де­мо­кра­тія в по­лі­ти­ці ра­зом із ціл­ко­ви­тою сва­во­лею в су­до­чин­стві — ось бла­го­да­тний ґрунт для рей­дер­ства. Чи вхо­дить це яви­ще до гло­баль­них ін­де­ксів та рей­тин­гів? Ні. Чи впли­ває во­но на ін­ве­сти-

РЕЙДЕРСТВО Є ДУ­ЖЕ ВАГОМИМ ФАКТОРОМ ІН­ВЕ­СТИ­ЦІЙ­НО­ГО КЛІ­МА­ТУ, ЯКИЙ, ІМО­ВІР­НО, ПРО­ХО­ДИТЬ ПОВЗ СВІ­ТО­ВІ ІНДЕКСИ Й РЕЙ­ТИН­ГИ. АЛЕ ЦЕ НА­ШІ РЕ­А­ЛІЇ, ЯКІ ВИНИКЛИ ДАВ­НО ТА ЯКІ НІ­ХТО НЕ БАЖАЄ ЗМІ­НЮ­ВА­ТИ, ПРИ­НАЙМ­НІ НЕ ПАЛАЄ БА­ЖА­Н­НЯМ ЦЕ РО­БИ­ТИ

цій­ні рі­ше­н­ня? Так, бе­зу­мов­но. Для ін­ве­сто­рів це тем­не се­ре­дньо­віч­чя, у яке ні­хто не хо­че по­вер­та­ти­ся.

Спе­ци­фі­чні фа­кто­ри є ве­ли­че­зною про­бле­мою. Бо ко­ли по­гля­ну­ти на індекси та рей­тин­ги, ми десь усе­ре­ди­ні, але якщо при­ди­ви­ти­ся до то­го, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні, то в іно­зем­ця мо­же скла­сти­ся вра­же­н­ня, що це кон­цта­бір не­гі­дни­ків, ша­хра­їв, зло­ді­їв і роз­би­шак, у який кра­ще не по­ти­ка­ти­ся зі сво­їм ка­пі­та­лом. На­віть ко­ли взя­ти ло­каль­ний рей­тинг Єв­ро­пей­ської Бі­знес Асо­ці­а­ції (EBA), який скла­да­ють тіль­ки для Укра­ї­ни, то й у ньо­му, імо­вір­но, при­ді­ля­є­ться не­до­ста­тньо ува­ги рей­дер­ству як си­стем­но­му фа­кто­ру ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту, бо біль­шість її чле­нів, на опи­ту­ван­ні яких бу­ду­ють рей­тинг, — це ве­ли­кі ком­па­нії, ко­трим так зва­не не­дру­жнє по­гли­на­н­ня (рейдерство) не за­гро­жує. У ре­зуль­та­ті Ін­декс ін­ве­сти­цій­ної при­ва­бли­во­сті Укра­ї­ни зро­стає з де­ся­ток квар­та­лів по­спіль (див. «Сум­нів­ні успі­хи») , але це ні­як не за­ва­жає рей­де­рам на­ро­щу­ва­ти мас­шта­би ді­яль­но­сті.

ЛАКМУСОВИЙ RYANAIR

Обме­жу­валь­ні фа­кто­ри та вну­трі­шня специфіка сут­тє­во ви­крив­ля­ють ін­ве­сти­цій­ний клі­мат в Укра­ї­ні. Як­би їх на­ле­жно вра­хо­ву­ва­ли, зна­че­н­ня ін­де­ксів для на­шої кра­ї­ни зна­чно змен­ши­ли­ся б, а мі­сце кра­ї­ни в рей­тин­гах бу­ло б ку­ди ближ­чим до кін­ця. То­рік в Укра­ї­ні спа­ла­хну­ло кіль­ка гу­чних скан­да­лів, які зай­вий раз це до­во­дять.

Пер­шою хро­но­ло­гі­чно бу­ла спро­ба най­біль­шо­го єв­ро­пей­сько­го опе­ра­то­ра де­ше­вих авіа­пе­ре­ве­зень Ryanair зай­ти в Укра­ї­ну, що за­кін­чи­ла­ся гу­чним про­ва­лом че­рез кон­флікт ло­у­ко­сте­ра з ке­рів­ни­цтвом дер­жав­но­го ае­ро­пор­ту «Бо­ри­спіль».

Па­ра­до­ксаль­ність си­ту­а­ції по­ля­гає ось у чо­му. По-пер­ше, при­хід Ryanair з огля­ду на мас­шта­би пе­ре­ві­зни­ка та єв­ро­ін­те­гра­цію Укра­ї­ни є по­ді­єю на­ціо­наль­но­го зна­че­н­ня. Во­на кар­ди­наль­но змі­ни­ла б ри­нок па­са­жир­ських авіа­пе­ре­ве­зень у кра­ї­ні. Вла­сне, то­му про­вал і на­був та­ко­го ве­ли­ко­го ре­зо­нан­су в ЗМІ. По-дру­ге, до по­ча­тку пе­ре­го­во­рів з ае­ро­пор­том Ryanair під­пи­сав із мі­ні­стром ін­фра­стру­кту­ри про­то­кол про на­мі­ри. Тоб­то в мі­ні­стер­стві хо­ті­ли при­хо­ду ло­у­ко­сте­ра, про що не раз за­яв­ляв Во­ло­ди­мир Оме­лян. Але ке­рів­ни­цтво «Бо­ри­спо­ля», фор­маль­но під­по­ряд­ко­ва­но­го Мі­нін­фра­струк-

ту­ри, за­без­пе­чи­ло про­ти­ле­жний ба­жа­но­му ре­зуль­тат. То хто ко­му на­чаль­ник і хто ким ке­рує? По-тре­тє, ви­яв­ля­є­ться, прем’єр про це не знав, іна­кше не від­ре­а­гу­вав би тіль­ки то­ді, ко­ли кон­флікт між Ryanair та ае­ро­пор­том уже про­ми­нув най­го­стрі­шу ста­дію. Тоб­то про­це­си на­ціо­наль­но­го зна­че­н­ня в Укра­ї­ні мо­жуть від­бу­ва­ти­ся без ві­до­ма очіль­ни­ка уря­ду.

Зві­сно, кра­ще пі­зно, ніж ні­ко­ли. Пі­сля кон­флі­кту вла­да взя­ла­ся ви­рі­шу­ва­ти про­бле­му. За­раз уже ві­до­мо, що Ryanair цьо­го ро­ку та­ки по­чне лі­та­ти в Укра­ї­ну. Але від то­го суть спра­ви не змі­ни­ла­ся: якийсь про­да­жний чи­нов­ник від­ки­нув кра­ї­ну в роз­ви­тку на один рік і не від­по­вів за це. Си­ту­а­ція по­ка­зо­ва. Во­на чі­тко де­мон­струє, що в нас не­має вер­ти­ка­лі ви­ко­нав­чої вла­ди, бо не тіль­ки го­ло­ва не знає, що ро­бить ру­ка, а й па­лець не слу­ха­є­ться зап’ястя. Ціл­ко­ви­те сва­ві­л­ля чи­нов­ни­ків, які мо­жуть ро­би­ти все, що їм за­ма­не­ться. І ро­блять те, за що їм до­бре пла­тять на сто­ро­ні, без­кар­но став­ля­чи ви­го­ду одно­го олі­гар­ха ви­ще за по­тре­би дер­жа­ви та міль­йо­нів лю­дей. За зра­ду еко­но­мі­чних ін­те­ре­сів кра­ї­ни ні­хто не си­дить, не пе­ре­бу­ває під слід­ством, на­віть не був оштра­фо­ва­ний чи звіль­не­ний.

Чи це спри­я­тли­во для ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту? Ні. Адже пра­кти­чно всі сві­то­ві ін­фор­ма­цій­ні аген­ції від­ра­пор­ту­ва­ли про про­вал Ryanair в Укра­ї­ні. Це за­вда­ло до­бря­чо­го уда­ру по на­шо­му між­на­ро­дно­му імі­джу. Чо­му так по­вин­но бу­ти?

Ми ча­сто зви­ну­ва­чу­є­мо олі­гар­хів у та­ких си­ту­а­ці­ях. Але в цьо­му управ­лін­сько­му бо­ло­ті, яким є си­сте­ма ви­ко­нав­чої вла­ди в Укра­ї­ні, олі­гар­хи про­сто бе­руть те, що по­га­но ле­жить, ви­ко­ри­сто­ву­ють на­яв­ні мо­жли­во­сті для зба­га­че­н­ня. Во­ни не роз­ва­лю­ва­ли си­сте­му ви­ко­нав­чої вла­ди й не за­ва­жа­ють її від­нов­лен­ню. Так, олі­гар­хи спо­ку­ша­ють, але під­да­ю­ться спо­ку­сі не во­ни. За ро­зум­но­го під­хо­ду ціл­ком мо­жна зро­би­ти так, щоб їхні спо­ку­си не ді­я­ли на чи­нов­ни­ків. Та ні­хто не ро­бить.

Ця про­бле­ма на­га­дує се­ре­дньо­віч­чя. То­ді був су­ве­рен, який май­же без­ви­їзно си­дів у сто­ли­ці, і ку­па князь­ків на мі­сцях. Ко­жен жив сво­їм жи­т­тям, і су­ве­рен впли­вав на фе­о­да­лів тіль­ки під час вій­ни, ко­ли во­ни над­хо­ди­ли в йо­го роз­по­ря­дже­н­ня. У нас гір­ше, бо ма­є­мо вій­ну, а центр не мо­же да­ти ра­ду чи­нов­ни­кам не те що на мі­сцях, а без­по­се­ре­дньо в пе­ред­мі­сті сто­ли­ці. Та­кий со­бі ви­ро­дже­ний фе­о­да­лізм. Для

іно­зем­них ін­ве­сто­рів це си­гнал «стоп», бо якщо до­ля ба­га­то­міль­йон­них ін­ве­сти­цій за­ле­жить від сва­во­лі яко­гось чи­нов­ни­ка, то ви­ни­ка­ють ви­со­кі ри­зи­ки, з яки­ми ні­хто не хо­че ма­ти спра­ву. Ма­буть, є ду­же ма­ло кра­їн, у яких мо­жна зна­йти щось по­ді­бне, не ка­жу­чи про те, щоб ви­мі­ря­ти та вклю­чи­ти до ін­де­ксів ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту.

МАСКИ-ШОУ

Ще одна низ­ка одно­рі­дних по­дій — ре­гу­ляр­ні «маски-шоу», які вла­што­ву­ють си­ло­ві стру­кту­ри. До­не­дав­на вла­да по­во­ди­ла­ся так, ні­би про­бле­ми не існує. «Маски-шоу» в Укра­ї­ні ма­ють дов­гу істо­рію. Сам тер­мін існує ро­ків 20, тож і яви­ще, яке він по­зна­чає, не на­ба­га­то мо­лод­ше. За ча­сів Яну­ко­ви­ча во­но ста­ло си­стем­ним, на­бу­ло роз­кві­ту, бо так зва­на вер­ти­каль вла­ди ці­ле­спря­мо­ва­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла си­ло­ві стру­кту­ри та су­ди, зокре­ма «маски-шоу», щоб пе­ре­би­ра­ти кон­троль над бі­зне­сом укра­їн­ських під­при­єм­ців. По­ді­бних ви­пад­ків бу­ло ду­же ба­га­то: та­кий спо­сіб дій то­ді по­ста­ви­ли на по­тік. При цьо­му Укра­ї­на стрім­ко ру­ха­ла­ся вго­ру в рей­тин­гу «Лег­кість ве­де­н­ня бі­зне­су» (на 56 по­зи­цій про­тя­гом 2011–2014-го).

СИ­ТУ­А­ЦІЯ З ІНВЕСТИЦІЙНИМ КЛІМАТОМ В УКРА­Ї­НІ НА­ГА­ДУЄ РА­ДЯН­СЬКІ ПРА­КТИ­КИ ЗВІТУВАННЯ: ДЛЯ РЕВІЗОРІВ У НАС УСЕ ПРЕ­КРА­СНО (ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ ІН­ДЕ­КСІВ БІ­ЗНЕС-КЛІ­МА­ТУ ВІ­ДНО­СНО ВИ­СО­КІ, У РЕЙ­ТИН­ГАХ МИ РУ­ХА­Є­МО­СЯ ВГО­РУ), А ДЛЯ СВО­ЇХ ЯК ЗАВ­ЖДИ

За­раз то­ді­шньої «вер­ти­ка­лі вла­ди» не існує, але си­ло­вий ре­сурс за­ли­шив­ся й да­лі пра­цює на тих, хто спри­тні­ший, і на са­мо­го се­бе. Зно­ву не уни­кну­ти по­рів­нянь із се­ре­дньо­віч­чям. То­ді існу­ва­ли ли­ца­рі. Каз­ки роз­по­від­а­ють, що во­ни бу­ли лю­дьми че­сті, які опа­ну­ва­ли вій­сько­ву спра­ву, за­хи­ща­ли зне­до­ле­них і за­во­йо­ву­ва­ли сер­ця пре­кра­сних дам. Але в най­гір­ших сво­їх про­я­вах це бу­ли бан­ди­ти, не­ро­би, які за­ро­бля­ли со­бі на жи­т­тя роз­бо­єм та гра­бун­ком і спо­кій­но роз­гу­лю­ва­ли Єв­ро­пою, ма­ю­чи та­ку со­бі ін­дуль­ген­цію від су­ве­ре­нів, здо­бу­ту в обмін на ло­яль­ність та зо­бов’яза­н­ня всту­па­ти до вій­ська у ви­пад­ку вій­ни. Ви­хо­дить, що си­ло­ви­ки в Укра­ї­ні — це се­ре­дньо­ві­чні ли­ца­рі в най­гір­ших про­я­вах. Та­кий стан справ склав­ся ду­же дав­но. Але, щоб йо­го по­мі­ти­ти, пре­зи­ден­то­ві зна­до­би­ло­ся по­над три ро­ки на по­са­ді, а прем’єро­ві — май­же пів­то­ра.

То­рік По­ро­шен­ко та Грой­сман про­ве­ли спе­ці­аль­ну зу­стріч із пред­став­ни­ка­ми бі­зне­су та си­ло­вих стру­ктур. Іден­ти­фі­ку­вав­ши на­ре­шті про­бле­му (си­ло­ви­ки, зві­сно, за­пе­ре­чу­ва­ли її на­яв­ність), вла­да ли­ше спро­мо­гла­ся ухва­ли­ти за­кон, на­зва­ний у на­ро­ді «маски-шоу стоп». Він за­про­ва­див обов’яз­ко­ву ау­діо- та ві­део­фі­кса­цію об­шу­ків і су­до­вих про­це­сів, за­бо­ро­нив ви­лу­ча­ти те­хні­ку та до­ку­мен­ти, ви­знав не­дій­сни­ми до­ка­зи, ви­яв­ле­ні під час об­шу­ку, якщо не був при­су­тній адво­кат сто­ро­ни за­хи­сту, і за­про­ва­див ще кіль­ка норм. Чер­го­ва спро­ба про­ве­сти ко­сме­ти­чний ре­монт у бу­дин­ку, який роз­ва­лю­є­ться на очах. Ні­чо­го, окрім роз­ча­ру­ва­н­ня, зокре­ма й се­ред ін­ве­сто­рів, та­кий за­кон не міг ви­кли­ка­ти.

СПРА­ВА «НО­ВОЇ ПОШТИ»

Під­твер­дже­н­ня без­глу­здо­сті за­ко­ну не за­ба­ри­ло­ся. Кіль­ка ти­жнів то­му Ге­не­раль­на про­ку­ра­ту­ра при­йшла з аб­со­лю­тно нев­мо­ти­во­ва­ни­ми об­шу­ка­ми до «Но­вої Пошти». Ро­зго­рів­ся мас­шта­бний скан­дал із ве­ли­че­зним су­спіль­ним ре­зо­нан­сом. Тут вар­то звер­ну­ти ува­гу на кіль­ка мо­мен­тів. По-пер­ше, ре­чни­ця ГПУ по­ві­до­ми­ла, що об­шук про­во­ди­ли без ма­сок, тож ін­ве­сти­цій­но­му клі­ма­ту не зав­да­но жо­дних зби­тків. Во­ни та­кі ту­пі чи про­сто зну­ща­ю­ться?! По-дру­ге, Лу­цен­ко ви­сту­пив із за­явою що­до «Но­вої Пошти» ли­ше че­рез кіль­ка днів пі­сля об­шу­ків: скла­да­ло­ся вра­же­н­ня, що він ви­прав­до­вує сво­їх пі­до­пі­чних. Нев­же ген­про­ку­рор не знав про під­го­тов­ку чо­гось та­ко­го, що має всі шан­си пе­ре­тво­ри­ти­ся на скан­дал на­ціо­наль­но­го мас­шта­бу, який ви­кли­че резонанс у між­на­ро­дної ін­ве­сти­цій­ної спіль­но­ти? Нев­же він та­кож не кон­тро­лює дії про­ку­ро­рів і на­віть у ме­жах одні­єї стру­кту­ри — ГПУ — ма­є­мо се­ре­дньо­ві­чний фе­о­да­лізм? На­ре­шті, хто ва­жли­ві­ший для су­спіль­ства: «Но­ва По­шта», яка за до­сить ко­ро­ткий час без жо­дної дер­жав­ної під­трим­ки ство­ри­ла ти­ся­чі ро­бо­чих місць та що­ро­ку пла­тить до бю­дже­ту мі­льяр­ди гри­вень по­да­тків, чи Лу­цен­ко зі сво­ї­ми «ор­га­на­ми», що тіль­ки й умі­ють руй­ну­ва­ти та на­га­ня­ти страху? Хто від­по­вість за ве­ли­че­зну шко­ду, зав­да­ну ін­ве­сти­цій­но­му клі­ма­ту та імі­джу Укра­ї­ни жмень­кою про­ку­ро­рів, які зви­кли до край­ньої без­кар­но­сті? І чи ро­би­ти­муть пре­зи­дент і прем’єр щось сут­тє­ве, а не ко­сме­ти­чне, щоб та­ких ви­пад­ків біль­ше не тра­пи­ло­ся? Дня­ми Грой­сман ви­сло­вив­ся за те, щоб по­си­ли­ти за­кон «маски-шоу стоп», чим не­пря­мо ви­знав, що цей до­ку­мент не ви­рі­шує про­бле­ми. Пра­гне­н­ня прем’єра щось уді­я­ти гі­дне по­хва­ли, але ж про­бле­ма гли­бо­ка, то­му по­тре­бує кон­це­пту­аль­но­го, про­ду­ма­но­го рі­ше­н­ня, а не та­ко­го за­ко­ну.

ДИ­ВИ­ТИ­СЯ В КОРІНЬ

Оче­ви­дно, що «маски-шоу» да­ле­ко не єди­ний спо­сіб си­стем­но­го ти­ску си­ло­ви­ків на бі­знес. Є без­ліч аль­тер­на­тив (по­гро­зи, «про­по­зи­ції, від яких не мо­жна від­мо­ви­ти­ся», без­при­чин­ні кри­мі­наль­ні спра­ви то­що), ле­во­ву час­тку ко­трих ау­діо- та ві­део­за­пис не за­фі­ксує. Тож фор­ми ти­ску пі­сля ухва­ле­н­ня за­ко­ну «маски-шоу стоп», ймо­вір­но, змі­ня­ться, але сам він не зни­кне.

Сва­ві­л­ля си­ло­ви­ків — це про­бле­ма не фор­ми, а су­ті, у цьо­му ви­пад­ку кіль­ко­сті си­ло­вих стру­ктур та чи­сель­но­сті їхніх пра­ців­ни­ків. Ми ді­ста­ли у спа­док від Ра­дян­сько­го Со­ю­зу на­дмір­ну кіль­кість «ор­га­нів». Во­на бу­ла не­об­хі­дна то­ді­шній дер­жа­ві, бо по­всю­дним те­ро­ром за­без­пе­чу­ва­ли су­спіль­ний по­ря­док і єд­ність те­ри­то­рій. У Ро­сії та­кий під­хід до­сі збе­рі­га­є­ться, але в Укра­ї­ні на­род ін­ший, і дер­жа­ва по­вин­на йо­му від­по­від­а­ти. У нас не­має по­тре­би в по­лі­цей­ській дер­жа­ві та на­дмір­ній кіль­ко­сті си­ло­ви­ків, яка ма­ло змі­ни­ла­ся від ра­дян­ських ча­сів.

Си­ло­ви­ки та­кож хо­чуть жи­ти до­бре, але про­ду­кту не ство­рю­ють. То­му пре­тен­ду­ють на ча­сти­ну про­ду­кту тих, хто йо­го ство­рює. Як во­ни це ро­блять, не­має зна­че­н­ня. Го­лов­не — прин­цип: спо­ча­тку по­дба­ти про те, щоб у під­при­єм­ців виникли про­бле­ми, а по­тім взя­ти гро­ші за їх ви­рі­ше­н­ня. Ва­рі­а­ції мо­жуть бу­ти рі­зні, то­му си­ло­ви­ки не гре­бу­ють ні пря­мим «кри­шу­ва­н­ням» і ре­ке­том, ні пла­тною ро­бо­тою на бо­ці сто­рін кор­по­ра­тив­них кон­флі­ктів, зокре­ма рей­де­рів, ні по­ді­бни­ми «спосо­ба­ми за­ро­би­ти». Не­по­оди­но­ки­ми є ви­пад­ки, ко­ли во­ни ста­ють на бік про­тив­ни­ків ре­форм, зві­сно, за ви­на­го­ро­ду. Про­ти го­ло­ви На­фто­га­зу Ан­дрія Ко­бо­лє­ва (йо­го ко­ман­да ви­ве­ла ком­па­нію на при­бу­тко­ву ді­яль­ність і ство­ри­ла умо­ви для від­мо­ви Укра­ї­ни від ро­сій­сько­го га­зу) по­ру­ше­но дві кри­мі­наль­ні спра­ви, на Укр­га­зви­до­бу­ва­н­ня та йо­го ме­не­дже­рів (во­ни при­пи­ни­ли схе­ми з роз­кра­да­н­ня дер­жав­них ко­штів у ком­па­нії на мі­льяр­ди гри­вень) по­стій­но чи­ни­ться тиск, зокре­ма й із за­сто­су­ва­н­ням «маски-шоу» в са­мій ком­па­нії. Та­ких при­кла­дів ба­га­то.

Си­ло­ві стру­кту­ри, ймо­вір­но, не­мо­жли­во ре­фор­му­ва­ти зсе­ре­ди­ни, при­найм­ні в ни­ні­шніх умо­вах. Та це й не по­трі­бно ро­би­ти: до­ста­тньо змі­ни­ти ба­ланс сил так, щоб си­ло­ви­ки втра­ти­ли вплив як на рів­ні за­ко­но­дав­ства, так і на рів­ні люд­сько­го ре­сур­су. Єди­ний спо­сіб по­збу­ти­ся їхньо­го сва­ві­л­ля — змен­ши­ти чи­сель­ність до рів­ня роз­ви­не­них кра­їн та за­ко­но­дав­чо по­зба­ви­ти їх пра­ва будь-яким чи­ном

вза­є­мо­ді­я­ти з бі­зне­сом. Най­фі­лі­гран­ні­ший крок — ство­ри­ти Слу­жбу фі­нан­со­вих роз­слі­ду­вань (На­ціо­наль­не бю­ро фі­нан­со­вої без­пе­ки — ва­рі­ант пре­зи­ден­та) та де­ле­гу­ва­ти тіль­ки їй усі пов­но­ва­же­н­ня, що сто­су­ю­ться бі­зне­су та еко­но­мі­чних зло­чи­нів. Але чо­гось цей про­цес, м’яко ка­жу­чи, бу­ксує, на­то­мість пре­зи­дент і прем’єр пло­дять ні­ко­му не по­трі­бні за­ко­но­дав­чі акти на кшталт за­ко­ну «маски-шоу стоп».

Го­ді й ка­за­ти, що «маски-шоу» ду­же не­га­тив­но впли­ва­ють на ін­ве­сти­цій­ний клі­мат, хо­ча рі­зні рей­тин­ги та індекси цьо­го яви­ща, ма­буть, не охо­плю­ють. Та­кі на­ші ре­а­лії: у ХХІ сто­літ­ті в до­сить де­мо­кра­ти­чній кра­ї­ні жи­вуть ор­дин­ці з фе­одаль­ним устро­єм у го­ло­ві та ін­те­ле­ктом не­ан­дер­таль­ців, які за­ва­жа­ють жи­ти та роз­ви­ва­ти­ся ін­шим. Во­ни не­мов п’ята вла­да в кра­ї­ні: по­лі­ти­ки при­хо­дять і йдуть, а си­ло­ви­ки за­ли­ша­ю­ться (ко­ли­шніх не бу­ває) і по­стій­но ури­ва­ють свою ча­сти­ну економічного пи­ро­га. Осо­бли­ве за­го­стре­н­ня пе­ред ви­бо­ра­ми: до­ки по­лі­ти­ки за­йма­ю­ться пе­ред­ви­бор­чою кам­па­ні­єю, а пі­сля її за­кін­че­н­ня ко­а­лі­ці­а­дою та пе­ре­да­чею пов­но­ва­жень, си­ло­ви­ки від­ри­ва­ю­ться на бі­зне­сі на пов­ну ко­ту­шку, бо, по­ки но­ва вла­да роз­бе­ре­ться, що до чо­го, про їхні огрі­хи вже ні­хто й не зга­дає. З та­ки­ми яви­ща­ми важ­ко бо­ро­ти­ся, бо во­ни ком­пле­ксні й за­дав­не­ні, але про­бле­ма в то­му, що не ви­дно осо­бли­во­го пра­гне­н­ня вла­ди щось ро­би­ти за су­т­тю, а не за фор­мою.

РЕЙДЕРСТВО

Про про­бле­му не­дру­жньо­го по­гли­на­н­ня ду­же ба­га­то ска­за­но, бо во­на існує ще з 1990-х ро­ків. У її осно­ві ле­жить від­су­тність в Укра­ї­ні спра­ве­дли­во­го су­ду. Рі­зно­ма­ні­тність форм рей­дер­ства обме­жує ли­ше мас­штаб уяви рей­де­рів. За рі­зни­ми да­ни­ми, то­рік тіль­ки в агро­бі­зне­сі за­фі­ксо­ва­но від со­тні до кіль­кох ти­сяч фа­ктів рей­дер­ських за­хо­плень. І, як свід­чать дже­ре­ла, їх кіль­кість зро­сла вдві­чі-втри­чі. Ускла­днює си­ту­а­цію те, що за­зви­чай си­ло­ви­ки ви­сту­па­ють на бо­ці тих, хто за­хо­плює, а не тих, хто по­тер­пає від рей­дер­ства.

Як від­по­від­ає на цей ви­клик вла­да? Во­на спри­яє ство­рен­ню в ре­гіо­нах опе­ра­тив­них шта­бів із бо­роть­би зі спро­ба­ми рей­дер­ських за­хо­плень зе­мель та зі­бра­но­го вро­жаю. Це кра­ще, ніж ні­чо­го. Але чо­му не про­ве­сти нор­маль­ну су­до­ву ре­фор­му вклю­чно зі ство­ре­н­ням Ан­ти­ко­ру­пцій­но­го су­ду? Чо­му во­на ви­кли­кає стіль­ки не­по­трі­бних дис­ку­сій, якщо ни­ні­шній стан справ при­зво­дить до роз­кві­ту сва­ві­л­ля чи­нов­ни­ків, си­ло­ви­ків, ор­га­ні­зо­ва­них бан­ди­тів?

Рейдерство є ду­же вагомим фактором ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту, який, імо­вір­но, про­хо­дить повз сві­то­ві індекси й рей­тин­ги. Але це на­ші ре­а­лії, які виникли дав­но та які ні­хто не бажає змі­ню­ва­ти, при­найм­ні не палає ба­жа­н­ням це ро­би­ти.

От і ви­хо­дить, що си­ту­а­ція з інвестиційним кліматом в Укра­ї­ні на­га­дує ра­дян­ські пра­кти­ки звітування: для ревізорів у нас усе пре­кра­сно (зна­че­н­ня ін­де­ксів бі­знес-клі­ма­ту ві­дно­сно ви­со­кі, у рей­тин­гах ми ру­ха­є­мо­ся вго­ру), а для сво­їх як зав­жди. Ши­ла в мі­шку не вта­їш: Укра­ї­на за­над­то ве­ли­ка й від­кри­та кра­ї­на, аби не­ре­зи­ден­ти не зна­ли, що тут від­бу­ва­є­ться та з яки­ми ри­зи­ка­ми їм до­ве­де­ться ма­ти спра­ву, якщо во­ни ви­рі­шать вкла­сти сю­ди гро­ші. У сві­то­вий ін­фор­ма­цій­ний про­стір по­тра­пля­ють зде­біль­шо­го не­га­тив­ні еко­но­мі­чні но­ви­ни про Укра­ї­ну. Во­ни зай­вий раз під­твер­джу­ють, що ре­аль­ний стан ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту в нас не та­кий хо­ро­ший, як йо­го по­ка­зу­ють індекси та рей­тин­ги. Ін­ве­сто­ри ро­зу­мі­ють це й ухва­лю­ють від­по­від­ні рі­ше­н­ня, на що вка­зує вкрай не­за­до­віль­на ста­ти­сти­ка. А укра­їн­ська вла­да за­мість то­го, щоб ви­яв­ля­ти корінь про­бле­ми й ре­а­гу­ва­ти, пло­дить по­ро­жні за­ко­ни та не­по­трі­бні ор­га­ни на кшталт Офі­су із за­лу­че­н­ня та під­трим­ки ін­ве­сти­цій при Ка­бмі­ні чи На­ціо­наль­ної ін­ве­сти­цій­ної ра­ди при пре­зи­ден­то­ві. І при цьо­му за­грає з еле­кто­ра­том, хва­ля­чись по­сту­пом у рей­тин­гах та ін­де­ксах.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.