Ма­ксим Ві­хров про «еле­кто­раль­ні» спорт­май­дан­чи­ки

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ма­ксим Ві­хров

Стур­бо­ва­ність по­лі­ти­ку­му фі­зи­чним роз­ви­тком на­ції різ­ко зро­стає пе­ред ви­бо­ра­ми, осо­бли­во пе­ред пар­ла­мент­ськи­ми та мі­сце­ви­ми. Бо на скри­жа­лях по­лі­то­ло­гії на­пи­са­но: у будь-якій не­зро­зумі­лій си­ту­а­ції від­кри­вай спор­тив­ні май­дан­чи­ки. Пе­ре­мо­ги це не га­ран­тує, але то­чно не на­шко­дить, оскіль­ки на­ша куль­ту­ра до­зво­ляє го­во­ри­ти про спорт, як про по­кій­ни­ків: або до­бре, або ні­чо­го. За­сі­ва­ю­чи округ гре­чкою, мо­жна на­ра­зи­ти­ся на зви­ну­ва­че­н­ня в під­ку­пі ви­бор­ців, але важ­ко при­га­да­ти, щоб ко­мусь до­рі­ка­ли спортмайданчиками. Бо фіз­куль­ту­ра — то свя­те! За на­яв­но­сті ре­сур­сів мо­жна бу­ду­ва­ти фут­боль­ні по­ля, про­кла­да­ти ве­ло­до­ріж­ки, ре­мон­ту­ва­ти ста­діо­ни, спон­со­ру­ва­ти зма­га­н­ня, а при­на­гі­дно й са­мо­му про­де­мон­стру­ва­ти здо­ро­ве ті­ло, у яко­му, за не­під­твер­дже­ни­ми да­ни­ми, жи­ве здо­ро­вий дух. Якщо ви­бор­ці ви­пи­шуть кви­ток до Ки­є­ва, мо­жна очо­ли­ти якусь спор­тив­ну фе­де­ра­цію — і по­че­сно, і пре­сти­жно, та й держ­фі­нан­су­ва­н­ня фе­де­ра­ції отри­му­ють те­пер на­пря­му, без по­се­ре­дни­цтва Мін­мо­лодь­спор­ту... Ко­ро­тше, як пи­сав де Ку­бер­тен, «низь­кий, о Спорт, то­бі уклін!». Так са­мо по­лі­ти­ки дба­ють про ду­хов­ність. До­по­ки цер­ква в лі­де­рах су­спіль­ної до­ві­ри, кан­ди­да­ти фо­то­гра­фу­ва­ти­му­ться зі свя­ще­ни­ка­ми, че­кі­ни­ти­му­ться на свя­та у хра­мах то­що. Що­прав­да, спор­ту, на від­мі­ну від цер­кви, кон­такт із по­лі­ти­кою шко­дить на­ба­га­то мен­ше. При­мі­ром, для УПЦ МП зв’язок із «рус­ским ми­ром» обер­нув­ся ма­со­вою вте­чею вір­них до Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту. Але я ще ні ра­зу не чув, щоб хтось не пу­скав ді­тей на май­дан­чи­ки, вста­нов­ле­ні, на­при­клад, Оле­ксан­дром Віл­ку­лом. Або щоб хтось ви­йшов із Фе­де­ра­ції важ­кої атле­ти­ки, бо її очо­лює Оле­ксандр Ге­ре­га — той са­мий, який у сі­чні 2014-го го­ло­су­вав за ди­кта­тор­ські за­ко­ни. Во­че­видь, спорт у нас не по­за по­лі­ти­кою, а рад­ше по­над нею: віл­ку­ли при­хо­дять і (хо­че­ться ві­ри­ти) йдуть, а спорт­май­дан­чи­ки за­ли­ша­ю­ться. І ко­ри­сті від цих май­дан­чи­ків на­ба­га­то біль­ше, ніж від про­па­ган­ди фіз­куль­ту­ри та спор­ту, яку на­ма­га­ю­ться ве­сти чи­нов­ни­ки. І річ тут не в чи­нов­ни­ках, а в то­му, що про­па­гу­ва­ти спорт не тре­ба вза­га­лі. Так, у на­шо­му куль­тур­но-по­лі­ти­чно­му кон­текс­ті це зву­чить єре­ти­чно: як не про­па­гу­ва­ти спорт, ко­ли на­род наш хво­ріє, спи­ва­є­ться, не­д­оби­рає ме­да­лей на олім­пі­а­дах, бу­кваль­но ви­ми­рає?! Ні­чо­го не ска­жеш, ар­гу­мен­та­ція силь­на. Але на­ба­га­то біль­шою єрес­сю для ме­не є по­зи­ція, що на­род — це збі­го­ви­сько кво­лих на ро­зум ін­фан­ти­лів, яких тре­ба без­пе­ре­стан­ку ви­хо­ву­ва­ти й на­став­ля­ти, іна­кше во­ни тіль­ки те й ро­би­ти­муть, що цму­ли­ти­муть пи­во, аж по­ки по­ви­зди­ха­ють. Ще більш див­но чу­ти, що лю­дей до спор­ту тре­ба при­вча­ти. Фі­зи­чна актив­ність — це не ко­ри­сна зви­чка, а при­ро­дна по­тре­ба. Щоб лю­ди її за­до­воль­ня­ли, їм не­об­хі­дні зру­чне мі­сце й тро­хи віль­но­го ча­су, а не на­пу­тли­ве дзиж­ча­н­ня бі­ля ву­ха. До­ста­тньо схо­ди­ти в ки­їв­ський Гі­дро­парк чи будь-який спорт­май­дан­чик у спаль­но­му ра­йо­ні, щоб упев­ни­ти­ся: там, де є умо­ви для за­нять спор­том, ни­ми ко­ри­сту­ю­ться, при­чо­му не ли­ше ді­ти та мо­лодь. Фі­тнес-клу­би, тре­на­жер­ні за­ли, ба­сей­ни, спор­тив­ні гур­тки та се­кції та­кож не сто­ять по­ро­жні­ми: укра­їн­ці го­то­ві не ли­ше ко­ри­сту­ва­ти­ся спор­тив­ною ін­фра­стру­кту­рою, а й пла­ти­ти за неї, при­чо­му без жо­дно­го дер­жав­но­го на­по­ум­ле­н­ня.

КАН­ДИ­ДА­ТИ ЗАСІВАЮТЬ СПОРТМАЙДАНЧИКАМИ ПЕ­РЕ­ВА­ЖНО «ЖИРНІ» ОКРУГИ — БАГАТОТИСЯЧНІ СПАЛЬ­НІ РА­ЙО­НИ ВЕ­ЛИ­КИХ МІСТ, ДЕ ОЧІ­КУ­Є­ТЬСЯ НАЙПОТУЖНІШИЙ ЕЛЕ­КТО­РАЛЬ­НИЙ ЕФЕКТ. ТО­МУ ЩО ГЛИБ­ШЕ В ПРОВІНЦІЮ, ТО МЕН­ШЕ ФУТБОЛЬНИХ ПОЛІВ, БАСЕЙНІВ, СЕКЦІЙ ТО­ЩО

Єди­на сут­тє­ва пе­ре­шко­да на шля­ху до ма­со­во­го спор­ту — це вкрай не­рів­но­мір­ний до­ступ до спор­тив­ної ін­фра­стру­кту­ри. При­га­дую, як ді­тла­ха­ми ми гра­ли у фут­бол на за­смі­че­них пу­сти­рях, за­йма­ли­ся пар­ку­ром у не­до­бу­до­вах, пла­ва­ли в рі­чці, вар­тій на­пи­са­н­ня са­ні­тар­но-епі­де­міо­ло­гі­чно­го три­ле­ра. На ща­стя, за­раз уже не 1990-ті й су­спіль­ство ста­ло ви­ба­гли­ві­шим. Однак кан­ди­да­ти засівають спортмайданчиками пе­ре­ва­жно «жирні» округи — багатотисячні спаль­ні ра­йо­ни ве­ли­ких міст, де очі­ку­є­ться найпотужніший еле­кто­раль­ний ефект. То­му що глиб­ше в провінцію, то мен­ше футбольних полів, басейнів, секцій то­що. Тут та­кож по­трі­бна не агі­та­ція (і не по­да­чки бла­го­дій­ни­ків), а гро­ші вку­пі з мо­жли­ві­стю ко­ри­сту­ва­ти­ся ни­ми на вла­сний роз­суд, а в пе­ре­кла­ді екс­пер­тним слен­гом де­цен­тра­лі­за­ція та пар­ти­си­па­тив­ні бю­дже­ти. Вла­сне, по­ди­ві­ться на про­е­кти, по­да­ні ки­я­на­ми на фі­нан­су­ва­н­ня з гро­мад­сько­го бю­дже­ту. На пер­шо­му мі­сці осві­тні іні­ці­а­ти­ви (220), на дру­го­му — спор­тив­ні (124). Лю­ди хо­чуть ще біль­ше спорт­май­дан­чи­ків, скейт-пар­ків, ка­тків то­що. Для по­рів­ня­н­ня: ко­му­наль­них про­е­ктів ли­ше 55, еко­ло­гі­чних — 41, со­ці­аль­них — 35. Ви­снов­ки, як на ме­не, ціл­ком оче­ви­дні.

Що ж сто­су­є­ться олім­пі­ад, то про­фе­сій­ний спорт — це зов­сім ін­ша па­ра­фія. Тут уже йде­ться про за­до­во­ле­н­ня не по­треб, а осо­би­стих та кар’єр­них ам­бі­цій. Там, де від лю­ди­ни ви­ма­га­ють ро­би­ти не­мо­жли­ве, ри­зи­ку­ю­чи здо­ров’ям і жи­т­тям, є мі­сце для зви­тя­ги, ге­ро­ї­зму та па­трі­о­ти­чної са­мо­по­жер­тви. Але ге­рої — це зав­жди оди­ни­чні ек­зем­пля­ри, які з’яв­ля­ю­ться на прим­ху до­лі. Якщо ж дер­жа­ві по­трі­бні більш пе­ред­ба­чу­ва­ні ре­зуль­та­ти, тре­ба ство­рю­ва­ти гі­дні умо­ви для про­фе­сій­них тре­ну­вань, да­ва­ти спортс­ме­нам га­ран­тії, фор­му­ва­ти спор­тив­ні шко­ли, сло­вом, ін­сти­ту­цій­ні пе­ред­умо­ви для роз­ви­тку укра­їн­сько­го спор­ту. А про­па­ган­да фіз­куль­ту­ри... на­віть не знаю, ко­му во­на по­трі­бна вза­га­лі. Хі­ба що са­мим про­па­ган­ди­стам.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.