ОНУХ про мі­сію псев­до­ні­мів

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

Істо­рія псев­до­ні­мів, ма­буть, не менш дов­га, ніж істо­рія куль­ту­ри, при­найм­ні ті­єї, яку за­пи­су­ють. При­чин, чо­му лю­ди бе­руть со­бі псев­до­ні­ми, ба­га­то, але де­фі­ні­ції уяв­ле­н­ня про них до­сить схо­жі між со­бою. Тер­мі­но­ло­гі­чний слов­ник із бі­бліо­гра­фії та ка­та­ло­гі­за­ції ви­зна­чає псев­до­нім як «ко­жну на­зву, від­мін­ну від на­зви, якою осо­ба по­слу­го­ву­є­ться на осно­ві пра­ва, і взя­ту нею нав­ми­сне або ж да­ну їй ін­ши­ми лю­дьми». От­же, псев­до­нім ― це, без­пе­ре­чно, вла­сна на­зва, але з ба­га­тьох при­чин до­сить спе­ци­фі­чна. Во­на не тіль­ки іден­ти­фі­кує осо­бу, а мо­же ма­ти ще й до­да­тко­ві зна­че­н­ня та фун­кції. У сло­ва «псев­до­нім», як і в ба­га­тьох ін­ших у на­шій куль­ту­рі, дав­ньо­гре­цьке ко­рі­н­ня, по­хо­дить во­но від сло­ва ψευδώνυμος (бу­кваль­но «під ви­га­да­ним ім’ям») та озна­чає ін­ди­ві­ду­аль­ну на­зву осо­би, від­мін­ну від її офі­цій­но­го ім’я та прі­зви­ща. Тер­мін має ще й ба­га­то си­но­ні­мів: alias, ало­нім, кри­пто­нім, нік, прі­зви­сько, на­зви­сько, які да­ють змо­гу роз­рі­зня­ти псев­до­ні­ми.

Алі­о­фі­кто­нім ― ви­га­да­на на­зва, яка за­сту­пає справ­жню. На­при­клад, Лев Тро­цький ― Лев Да­ви­до­вич Брон­штейн.

Лі­те­ро­нім ― іні­ці­ал ім’я та прі­зви­ща, що ви­ко­нує фун­кцію псевдоніма. На­при­клад, М. ― сер Майлз Мес­сер­ві (Джеймс Бонд).

Псев­до­нім ми­сте­цький ― псев­до­нім як сце­ні­чне або лі­те­ра­тур­не ім’я, яке за­зви­чай ви­ко­ри­сто­вує лю­ди­на. На­при­клад, Джо­зеф Кон­рад ― Юзеф Те­о­дор Кон­рад Ко­же­ньов­ський.

Кри­пто­нім ― псев­до­нім, ужи­ва­ний тіль­ки з ме­тою при­хо­ва­ти іден­ти­чність осо­би, за­зви­чай то­ді, ко­ли роз­кри­т­тя справ­жньої осо­би­сто­сті ін­ди­ві­да мо­же за­шко­ди­ти йо­му або най­ближ­чим йо­го лю­дям. На­при­клад, Та­рас Чу­прин­ка ― Ро­ман Шу­хе­вич.

Прі­зви­сько ― на­зва, яка за­зви­чай має пе­йо­ра­тив­ний від­ті­нок, під­кре­слює пев­ну фі­зи­чну або пси­хі­чну ва­ду та яку дає ото­че­н­ня, на­то­мість на­ді­ле­на прі­зви­ськом лю­ди­на не ви­знає йо­го.

Нік (по­хі­дне від ан­глій­сько­го сло­ва nickname) ― прі­зви­сько, вжи­ва­не в ін­тер­не­ті.

Сло­ва­цький бі­бліо­граф Ян Вла­ді­мір Ор­міс ви­дав «Слов­ник сло­ва­цьких псев­до­ні­мів». Зав­дя­ки йо­му ми ді­зна­є­мо­ся, що лі­те­ра­тур­ний псев­до­нім ― це «ко­жне ці­льо­ве по­зна­че­н­ня ав­тор­ства будь-якої лі­те­ра­тур­ної або па­ра­лі­те­ра­тур­ної пра­ці, що тим або тим спосо­бом від­рі­зня­є­ться від але­то­ні­ма, тоб­то ім’я та прі­зви­ща, обов’яз­ко­вих у гро­ма­дян­сько­му жит­ті автора».

На­при­клад, та­кий со­бі Фран­суа-ма­рі Аруе, ві­до­мий у всьо­му сві­ті як Воль­тер, ужи­вав кіль­ка­над­цять де­ся­тків псев­до­ні­мів. На­скіль­ки убо­гі­шим був би си­лу­ет Воль­те­ра, як­би бі­бліо­гра­фи та до­слі­дни­ки псев­до­ні­мів не з’ясо­ву­ва­ли тер­пля­че, хто той до­ктор Ака­кіа, ра­бин Акіб, Іван Але­тоф, Ма­ксим де Ма­дер, Risorius Apuleius ― і так до­ве­ло­ся б пе­ре­лі­чи­ти по­над 160 псев­до­ні­мів фі­ло­со­фа з Фер­нея, псев­до­ні­мів на всі лі­те­ри абе­тки, за ви­ня­тком Y.

Хо­ча ме­не не за­че­пи­ла ця ма­нія, я все-та­ки му­шу зі­зна­ти­ся, що ін­ко­ли ви­ко­ри­сто­вую ми­сте­цькі псев­до­ні­ми, про­те їх до­сить лег­ко роз­ши­фру­ва­ти. Є лю­ди, які до­рі­ка­ють ме­ні за це, га­да­ю­чи, ні­би за тим кри­ю­ться якісь ту­ман­ні пла­ни. Якщо це справ­ді так, то я ні­чо­го про те не знаю, тож тут го­ди­ло­ся б за­пи­та­ти моє alter ego або alias.

Свої стат­ті я під­пи­сую ОНУХ, що є ки­ри­ли­чною транс­лі­те­ра­ці­єю мо­го прі­зви­ща, пи­са­но­го ла­ти­ни­цею як Onuch. Во­но, сво­єю чер­гою, ста­но­вить ла­тин­ську, а до то­го поль­ську транс­кри­пцію мо­го укра­їн­сько­го прі­зви­ща, яке, на­пев­не, ко­лись у да­ле­ко­му ми­ну­ло­му зву­ча­ло як ОНУК, хоч у ро­дин­них до­ку­мен­тах по­ча­тку XVIII сто­лі­т­тя я вже зна­йшов спо­ло­ні­зо­ва­не на­пи­са­н­ня мо­го ро­до­во­го прі­зви­ща Onuch. У мо­їй ро­ди­ні, що жи­ве в Укра­ї­ні, ко­ли го­во­рять про гіл­ку ро­ду, з якої я по­хо­джу, вжи­ва­ють прі­зви­сько Го­дний. Так про­зи­ва­ли мо­го ді­да, мо­го ба­тька й так лю­ди, які ще пам’ята­ють те, ка­жуть про ме­не: «А, то Юр­ко, син Ан­дрія Го­дно­го» або «внук Ми­ко­ли Го­дно­го». Кіль­ка ра­зів я ви­ко­ри­став своє ро­до­ве прі­зви­сько як ми­сте­цький псев­до­нім.

Де­які мої ка­над­ські зна­йо­мі, а над­то при­я­тель­ки дру­жи­ни вва­жа­ють, що Onukh (та­кий це має ви­гляд в ан­глій­ській транс­лі­те­ра­ції) ― моє ім’я, а якщо не ім’я, то, ма­буть, прі­зви­сько, тож і звер­та­ю­ться до ме­не, вжи­ва­ю­чи йо­го: «How are you Onukh?». Я на­віть не на­ма­га­ю­ся ви­прав­ля­ти їх, Onukh ― це Onukh, до­бре хоч не Онуч, Онак чи Ouch (Ауч), що ан­глій­ською озна­чає «Ай!», «Ау! » або «Ух!».

У де­яких ста­т­тях вжи­ваю лі­те­ра­тур­ний псев­до­нім Юрій Ан­дрі­є­вич, що є укра­їн­ським ва­рі­ан­том мо­го ім’я та ім’я мо­го ба­тька. Я міг би, на­при­клад, під­пи­са­ти­ся Єжи Ан­дже­йо­вич, але це не ма­ло б ве­ли­ко­го сен­су, хо­ча та­кий псев­до­нім міг би ціл­ком до­бре фун­кціо­ну­ва­ти в Поль­щі.

Уживання псевдоніма ― це форма гри з тра­ди­ці­єю, суспільними нор­ма­ми, істо­рі­єю, одне сло­во, з куль­ту­рою, у яку ми занурені по ву­ха.

Ав­то­ри ду­же ча­сто оби­ра­ють та­кі псев­до­ні­ми, зав­дя­ки яким пра­гнуть під­не­сти­ся на ви­щий су­спіль­ний рі­вень. На­віть Баль­зак не мав до­ві­ри до без­смер­тя сво­їх тво­рів, тож спи­рав­ся на псев­до­нім лорд Рун (Rhoone) або при­найм­ні ушля­хе­тню­вав своє прі­зви­ще час­ткою «де»: де Баль­зак. Пи­сьмен­ни­ки за­зви­чай пи­шуть не в шу­хля­ду, а для чи­та­чів і за­га­лом лю­блять «зби­ра­ти від­со­тки» від сла­ви. Але не всі. Про Ан­рі Бей­ля ка­жуть, що він не­на­ви­дів по­пу­ляр­ність, не дбав про сла­ву й то­му від­го­ро­див­ся від чи­та­чів по­над 70 псев­до­ні­ма­ми, з яких один ― Стен­даль ― за­без­пе­чив йо­му без­смер­тя. На­пи­са­н­ня ста­тей ― твор­чість, при­зна­че­на не для шу­хля­ди (і тим па­че не про­ни­за­на дум­кою про без­смер­тя!), а для не­гай­но­го вжи­тку. А втім, при­єм­но усві­дом­лю­ва­ти, що ти пе­ре­бу­ва­єш у до­бро­му то­ва­ри­стві з та­ки­ми псев­до­ні­ма­ми, як Воль­тер, Баль­зак чи Стен­даль.

ПСЕВ­ДО­НІМ — ЦЕ, БЕЗ­ПЕ­РЕ­ЧНО, ВЛА­СНА НА­ЗВА, АЛЕ З БА­ГА­ТЬОХ ПРИ­ЧИН ДО­СИТЬ СПЕ­ЦИ­ФІ­ЧНА. УЖИВАННЯ ПСЕВДОНІМА — ЦЕ ФОРМА ГРИ З ТРА­ДИ­ЦІ­ЄЮ, СУСПІЛЬНИМИ НОР­МА­МИ, ІСТО­РІ­ЄЮ, ОДНЕ СЛО­ВО, З КУЛЬ­ТУ­РОЮ, У ЯКУ МИ ЗАНУРЕНІ ПО ВУ­ХА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.