Та­рас Лю­тий про сте­ре­о­ти­пи й ко­му­ні­ка­цію

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Та­рас Лю­тий

Для то­го щоб не за­плу­та­ти­ся чи мог­ти по­ро­зу­мі­ти­ся під час спіл­ку­ва­н­ня з ін­ши­ми, а та­кож під­три­му­ва­ти зви­клий для куль­ту­ри, до якої на­ле­жи­мо, триб жи­т­тя, за­зви­чай ми орі­єн­ту­є­мо­ся на пев­ні фор­ми по­ве­дін­ки й по­слу­го­ву­є­мо­ся спе­ци­фі­чною ле­кси­кою. На пер­ший по­гляд це ви­да­є­ться не­ймо­вір­ним. Але хі­ба то справ­ді так? Нев­же ми та­кі по­валь­ні при­сто­су­ван­ці?

Уя­ві­мо та­ку си­ту­а­цію. Ви при­йшли у ве­ли­кий ма­га­зин, який спе­ці­а­лі­зу­є­ться, при­мі­ром, на те­хні­ці. Сто­ї­те й ува­жно роз­гля­да­є­те все нав­ко­ло. За якийсь час під­хо­дить про­да­ве­цькон­суль­тант і чем­но за­пи­тує: « До­брий день! Чим мо­жу до­по­мог­ти? Мо­жли­во, ви щось шу­ка­є­те?». А ви зне­на­цька на це від­по­від­а­є­те при­бли­зно та­ке: «Ви­ба­чте, я шу­каю істи­ну. Бу­кваль­но щой­но бу­ла ось тут. А те­пер от за­гу­би­ла­ся. Не до­по­мо­же­те?». Що на це від­по­вість спів­ро­змов­ник? Швид­ше за все, вва­жа­ти­ме вас не­спов­на ро­зу­му. Бо йо­го сло­ва пе­ред­ба­ча­ли щось зов­сім ін­ше.

Аме­ри­кан­ський со­ціо­лог Га­рольд Ґар­фін­кел у «До­слі­джен­ні з етно­ме­то­до­ло­гії» (1967) ви­клав ре­зуль­та­ти сво­їх роз­ві­док, які ґрун­ту­ва­ли­ся на чи­слен­них екс­пе­ри­мен­тах, що пе­ред­ба­ча­ли де­мон­стра­тив­не не­до­три­ма­н­ня узви­ча­є­них у су­спіль­стві за­сад. Під «етно­ме­то­до­ло­гі­єю» він ро­зу­міє те, як пред­став­ни­ки пев­ної куль­ту­ри фор­му­ють ра­ціо­наль­ні прин­ци­пи, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться ни­ми в про­це­сі ко­му­ні­ка­ції й при­жи­ва­ю­ться в пра­кти­ках пов­сяк­ден­но­сті.

У сво­їх житейських стосунках з ін­ши­ми лю­ди мір­ку­ють, що використовувані ни­ми мовні ви­слов­лю­ва­н­ня всі уча­сни­ки діа­ло­гу спри­йма­ють як ціл­ком дохідливі. Хо­ча їхня мо­ва мо­же при цьо­му складатися з фразеологізмів, просторіччя, сленгової лексики й по­ді­бних конструктів. Смисл ска­за­но­го ви­ни­кає з кон­текс­ту, який за­дає за­са­ди спіл­ку­ва­н­ня. Але пра­ви­ла ні­хто кон­кре­тно не вста­нов­лює. Во­ни спри­йма­ю­ться ні­би за мов­ча­зної зго­ди всіх, хто опи­ня­є­ться в си­ту­а­ції роз­мо­ви. Ні­хто не до­ма­га­є­ться до­да­тко­вих по­яснень до ви­слов­ле­но­го. А ро­зу­мі­н­ня є ре­зуль­та­том ко­ле­ктив­ної на­ле­жно­сті до спіль­но­го кон­текс­ту куль­ту­ри. Тоб­то в та­кій роз­мо­ві най­ча­сті­ше не на­во­ди­ться аж за­над­то ба­га­то по­дро­биць. Во­ни за­кла­да­ють ори­гі­наль­не тло бе­сі­ди. Неабияке зна­че­н­ня на­да­є­ться не­до­мов­ле­но­стям і під­текс­там. Діа­лог роз­гор­та­є­ться в ча­сі як на­ра­тив. А ко­жен із йо­го уча­сни­ків орі­єн­ту­є­ться на за­галь­не по­ро­зу­мі­н­ня.

Ґар­фін­кел на­во­дить ось та­кий при­клад. Хтось за­пи­тує в при­я­те­ля: «Як ся ма­єш?». А той зі всі­єю сер­йо­зні­стю, але при­хо­ва­ним на­мі­ром нав­за­єм пе­ре­пи­тує: «Що ти кон­кре­тно ма­єш на ува­зі?». Зди­во­ва­ний ві­за­ві по­яснює: «Я маю на ува­зі, як у те­бе спра­ви?». Той зно­ву вдає: «У чо­му са­ме спра­ви?». Лю­ди­на по­чи­нає по­мі­тно дра­ту­ва­ти­ся: «Ти ме­не ро­зі­гру­єш? На­справ­ді не влов­лю­єш, про що за­пи­тую?». За­пи­та­н­ня «Як ся ма­єш?» за­зви­чай ста­ви­ться для під­три­ма­н­ня ком­па­ній­ської ба­ла­ка­ни­ни. Во­но є са­мо­бу­тнім узу­сом спіл­ку­ва­н­ня. Ко­ли ж при­ки­да­ти­ся, що не схо­плю­єш йо­го зна­че­н­ня, це що­най­мен­ше ви­кли­кає по­див. Оскіль­ки роз­па­да­є­ться вся си­ту­а­ція вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня. Лю­ди­на ду­має, що з неї зну­ща­ю­ться.

Щось ана­ло­гі­чне ви­йде у ви­пад­ку, ко­ли хтось при­хо­дить до­до­му, але ін­сце­нує, що він/во­на квар­ти­ро­на­ймач, а не член ро­ди­ни: від­сто­ро­ню­є­ться, від­чу­жу­є­ться, вдає, що ба­га­то чо­го не влов­лює. Якщо за­сто­су­ва­ти та­кий екс­пе­ри­мент до близь­ких лю­дей, мо­жна їх не на жарт за­сму­ти­ти, ба на­віть зі­псу­ва­ти з ни­ми до­бро­сер­де­чні сто­сун­ки. Де­які уча­сни­ки до­слі­ду на­віть від­мов­ля­ли­ся бра­ти в ньо­му участь або від­чу­ва­ли по­лег­ше­н­ня, ко­ли все ми­на­ло й уда­ва­ти біль­ше не бу­ло по­трі­бно. По­за­як чле­ни ро­ди­ни не­рід­ко роз­ці­ню­ва­ли та­ку по­ве­дін­ку як по­гор­ду, на­ру­гу, ке­пку­ва­н­ня, зу­хва­лість. Де­хто з них пі­сля всіх по­яснень на­ма­гав­ся «про­чи­та­ти мо­раль» і ви­ма­гав ні­ко­ли в жит­ті не про­во­ди­ти з ни­ми та­кі до­слі­ди. От­же, у пов­сяк­ден­них об­ста­ви­нах лю­ди ча­сто га­да­ють, що во­ни ви­хо­дять при­бли­зно з тих са­мих прин­ци­пів, як і ре­шта лю­дей.

Ще при­клад. Якщо між дво­ма осо­ба­ми ви­ни­кає вза­єм­ність, їхні по­ба­че­н­ня в якийсь мо­мент ма­ють пе­ре­ро­сти в ін­тим­ну близь­кість: по­ці­лун­ки, ні­жно­сті, на­ре­шті, се­ксу­аль­ний кон­такт. Бу­ло б не­аби­яким кур­йо­зом у най­від­по­від­аль­ні­ший мо­мент за­пи­та­ти пар­тне­ра/ку, на­ві­що він/во­на це ро­бить. Так са­мо бу­ло б див­ним, але вже в ін­шій си­ту­а­ції, що­хви­ли­ни пе­ре­пи­ту­ва­ти во­дія ав­то­бу­са, чи чі­тко він до­три­мує мар­шру­ту. Якщо під­кре­сле­но спро­во­ку­ва­ти си­ту­а­цію не­до­ві­ри, мов­ляв, «ме­не всі ду­рять», «кру­гом зра­да», «всі під­сту­пні», то мо­жна на­ра­зи­ти­ся на не над­то по­бла­жли­ве став­ле­н­ня ото­че­н­ня. Й остан­ній при­клад. Якщо тор­гу­ва­ти­ся на ба­за­рі до­ти, до­по­ки не пра­гну­ти ски­ну­ти ці­ну аж до ну­ля, то до­ве­де­ться по­спі­хом по­ки­да­ти мі­сце екс­пе­ри­мен­ту.

Ви­сно­вок, яко­го до­хо­дить Га­рольд Ґар­фін­кел, та­кий. Су­спіль­ство три­ма­є­ться на сте­ре­о­ти­пах по­ве­дін­ки й ро­зу­мі­н­ня. Пев­ні си­ту­а­ції по­ро­джу­ють від­по­від­ні мовні фор­му­лю­ва­н­ня й ре­ле­ван­тні їм уяв­ле­н­ня. Та будь- яке не­ор­ди­нар­не ста­но­ви­ще має бу­ти по­вер­ну­те у своє тра­ди­цій­не рі­чи­ще. Іна­кше кон­флі­ктів не уни­кну­ти. Будь-хто зда­тен бу­ти суб’єктом уні­фі­ко­ва­них су­джень. І хо­ча стан­дар­ти­за­ція спри­яє нор­маль­но­му фун­кціо­ну­ван­ню су­спіль­ства, якщо на­вчи­ти­ся нею ма­ні­пу­лю­ва­ти, мо­жна ви­га­да­ти чи­ма­ло ме­ха­ні­змів пе­ре­тво­ре­н­ня лю­дей на кон­фор­мі­стів. Адже не ко­жен мо­же зва­жи­ти­ся на не­кон­вен­цій­ні же­сти чи зу­ми­сне пі­ти на не­ша­блон­ну по­ве­дін­ку че­рез страх жи­ти не­стан­дар­тно. Мо­жли­во, у цьо­му й кри­є­ться один із се­кре­тів ма­со­вої куль­ту­ри?

У СВО­ЇХ ЖИТЕЙСЬКИХ СТОСУНКАХ З ІН­ШИ­МИ ЛЮ­ДИ МІР­КУ­ЮТЬ, ЩО ВИКОРИСТОВУВАНІ НИ­МИ МОВНІ ВИ­СЛОВ­ЛЮ­ВА­Н­НЯ ВСІ УЧА­СНИ­КИ ДІА­ЛО­ГУ СПРИ­ЙМА­ЮТЬ ЯК ЦІЛ­КОМ ДОХІДЛИВІ. ХО­ЧА ЇХНЯ МО­ВА МО­ЖЕ ПРИ ЦЬО­МУ СКЛАДАТИСЯ З ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ, ПРОСТОРІЧЧЯ, СЛЕНГОВОЇ ЛЕКСИКИ Й ПО­ДІ­БНИХ КОНСТРУКТІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.