ВПРИТУЛ Ма­ксим Не­сте­лє­єв про ко­ли­шніх і ни­ні­шніх хіп­сте­рів

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ма­ксим Не­сте­лє­єв

Хіп­сте­ри — це ли­хо. Сти­хій­не, бо мо­дне, і спо­ку­сли­ве, бо за­кор­дон­не. Ми всі їх ба­чи­ли, але ко­жен, хто вва­жає се­бе хіп­сте­ром, на­справ­ді ним не є. Хо­ча будь-який су­ча­сний глян­це­вий жур­нал на­ве­де вам із де­ся­ток ознак то­го, хто та­кий хіп­стер і як йо­му жи­ти, але ві­ри­ти цим вка­зів­кам мо­жна ли­ше ті­єю мі­рою, якою мо­жна до­ві­ря­ти муль­ти­на­ціо­наль­ним кор­по­ра­ці­ям і по­лі­ти­ка­ми по­стін­ду­стрі­аль­но­го су­спіль­ства. Тоб­то десь так, як ві­ри­ти в те, що хіп­сте­ри — це най­но­ві­ша суб­куль­ту­ра. Адже по­ча­ло­ся все по­над 70 ро­ків то­му.

Пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни культурний центр сві­ту пе­ре­їхав із Па­ри­жа до Нью-йор­ка, де єв­ро­пей­ські сти­лі змі­ша­ли­ся зі стро­ка­тим се­ре­до­ви­щем США. Із 1920-х тут ша­ле­ної по­пу­ляр­но­сті на­був джаз, який впли­вав на всі сфе­ри жи­т­тя — від мо­ви до про­фе­сії. Най­по­ши­ре­ні­шим тан­цем став свінг, ри­тмі­чні ме­ло­дії яко­го в 1940-ві ро­ки вже по­ча­ли де­що на­бри­да­ти, дав­ши до­ро­гу урив­ча­сто­му ви­ко­нан­ню та­ко­го джа­зо­во­го рі­зно­ви­ду, як бі­боп. Де­да­лі по­пу­ляр­ні­шим ста­ва­ло слів­це «хіп» чи «хеп», яке за­сто­со­ву­ва­ли до всіх, хто тя­мив­ся на му­зи­ці й мав смак до гар­но­го вбра­н­ня. Тих, що бу­ли «хі­по­ви­ми», ста­ли на­зи­ва­ти хіп­сте­ра­ми.

Істо­ри­чні хіп­сте­ри бу­ли афро­а­ме­ри­кан­ця­ми, які гу­ля­ли по Таймс­сквер у ши­ро­чен­них шта­нях, лан­ту­ху­ва­тих піджа­ках із під­кла­дни­ми пле­чи­ка­ми й ка­пе­лю­хах із ве­ли­ки­ми кри­са­ми, слу­ха­ли джаз і за­га­лом лю­би­ли му­зи­ку, однак не лю­би­ли тан­цю­ва­ти. Пі­зні­ше бі­лі аме­ри­кан­ці теж за­хо­пи­ли­ся ці­єю мо­дою, то­му Нор­ман Мей­лер і на­зи­вав хіп­сте­рів «бі­ли­ми не­гра­ми». Окси­мо­рон у цьо­му сло­во­спо­лу­чен­ні є осно­вою хіп­сте­ри­зму, адже жо­ден справ­жній хіп­стер ні­ко­ли не на­зве се­бе хіп­сте­ром. Бунт без при­чи­ни й ме­ти та во­дно­час но­сталь­гія за ми­ну­лим ла­дом і куль­ту­рою — ось ще одна ба­за цьо­го сві­то­гля­ду. Як ка­зав Гер­берт Ґолд: «Ко­ли хіп­стер кра­де ав­тів­ку, то не про­дає її та не ли­шає со­бі, а хо­ває так, щоб дов­го не змо­гли зна­йти, та ще й на­пи­ше ми­лом на ві­тро­во­му склі «Смерть Луї А».

Ка­ро­лін Берд слу­шно за­зна­ча­ла, що ду­же спо­ку­сли­во опи­са­ти хіп­сте­ра в пси­хі­а­три­чних тер­мі­нах як ін­фан­тиль­но­го, але стиль йо­го ін­фан­ти­лі­зму був озна­кою ча­су; про­сто він не на­ма­гав­ся нав’яза­ти свою во­лю ін­шим. Афро­а­ме­ри­кан­ці пер­ші під­хо­пи­ли цей стиль, бо в США во­ни дов­гий час жи­ли в ста­ні по­двій­ної упо­слі­дже­но­сті: на їхнє скла­дне ра­со­ве ста­но­ви­ще на­клав­ся но­вий страх атом­ної вій­ни, то­му зро­бив із них, як пе­ре­ко­нує Мей­лер, ек­зи­стен­ці­а­лі­стів, тоб­то «фі­ло­соф­ських пси­хо­па­тів». Ґолд за­зна­чав, що ти­по­вий хіп­стер ски­да­є­ться на «хво­рий хо­ло­диль­ник», який пра­цює з жа­хли­вою не­са­мо­ви­ті­стю, ви­да­ю­чи шум і спе­ку за­ра­ди одні­єї ме­ти — ли­ша­ти­ся прохо­ло­дним (cool). Це слів­це та­кож має зна­че­н­ня «кру­тий», а в 1930-ті так кли­ка­ли «роз­сла­бле­них та обі­зна­них». Не­кру­тих і не­хі­по­вих спо­ча­тку на­зи­ва­ли джеф­фа­ми (jeff), а по­тім ква­дра­тни­ми (square). Так опи­су­ва­ли лю­дей ту­пих, не­мо­дних і не в те­мі; тих, які не тям­ля­ться на су­ча­сно­му сти­лі, зокре­ма не ро­зу­мі­ють усі­єї кру­то­сті джа­зу й зав­жди мір­ку­ють сте­ре­о­ти­пно.

Однак про істо­ри­чних хіп­сте­рів ми теж ма­є­мо сте­ре­о­ти­пне уяв­ле­н­ня. Ка­жуть, на­при­клад, що іде­а­лом для них бу­ло ку­ри­ти си­га­ру, ви­вча­ти Daily News, ма­ю­чи во­дно­час мля­вий секс. То­ді­шній хіп­стер був ура­же­ний ві­до­мою трій­кою хво­роб аме­ри­кан­сько­го чо­ло­ві­ка: па­сив­ність, во­ро­жість і ну­дьга. Їхня жит­тє­ва по­зи­ція — це кру­тість (coolness), спо­рі­дне­на з ду­шев­ною та ду­хов­ною прохо­ло­дою, яка й за­ве­ла їх у глу­хий кут. Са­ме брак те­пла й при­звів до за­не­па­ду хіп­стер­сько­го ру­ху, що то­чно від­чув То­мас Пін­чон у ро­ма­ні «V.» (1963). Там альт-са­ксо­фо­ніст Мак­клін­тик Сфе­ра, час­тко­во спи­са­ний із ві­до­мо­го джа­зме­на Те­ло­ні­у­са Сфе­ри Мон­ка, ви­го­ло­шує своє жит­тє­ве га­сло: «У те­мі будь, та й дба­ти не за­будь» («Keep cool but care»).

У 1950-х ро­ках хіп­сте­ри по­сту­пи­ли­ся бі­тни­кам, а ті хі­пі. Да­лі бу­ли пан­ки й ще ба­га­то мо­дних лих змі­ни­ли одне одно­го, аж по­ки в 1990-х хіп­сте­ри від­ро­ди­ли­ся в еру гло­ба­лі­за­ції, ке­ро­ва­ну фа­на­ти­змом віль­но­го рин­ку. Цей не­ве­ли­чкий рух, де по­єд­на­ло­ся лі­бер­та­рі­ан­ство й апа­тія, ви­ник у «бі­лих» пе­ред­мі­стях, а в на­шо­му ти­ся­чо­літ­ті зі сві­жи­ми си­ла­ми по­но­вив­ся у Ві­льямс­бер­зі (ра­йон нью-йорк­сько­го Бру­клі­на). За за­ко­на­ми ча­су, він з’явив­ся на біл­бор­дах по всьо­му сві­ту й да­лі ви­зна­чає су­ча­сну куль­ту­ру. Най­го­лов­ні­ший на­стрій хіп­сте­ра — но­сталь­гія та ви­зна­н­ня не­спро­мо­жно­сті ви­на­йти но­ве, що ціл­ко­ви­то су­го­ло­сне по­стмо­дер­ній спря­мо­ва­но­сті на ре­про­ду­кцію, а не про­ду­кцію. Го­лов­на від­мін­ність між хіп­сте­ра­ми 1940-х і 1990-х у то­му, що дав­ні про­ти­став­ля­ли се­бе мейн­стри­му, а но­ві — яп­пі. А на­зва­ти­ся хіп­сте­ром за­раз — це зна­чить за­свід­чи­ти, що по­шу­ки ав­тен­ти­чно­сті за­зна­ли по­раз­ки від са­мо­го по­ча­тку, адже ав­тен­ти­чні хіп­сте­ри бу­ли ли­ше в 1940-х.

Мей­лер пи­сав, що по­во­єн­ні хіп­сте­ри по­во­ди­ли­ся, як ді­ти, які б’ються за цу­кер­ки, а сьо­го­ча­сні — це по­ко­лі­н­ня «ді­є­ти­чної ко­ли», «хі­по­ві» спо­жи­ва­чі чи «бун­та­рі-спо­жи­ва­чі» (Том Франк). Ні­ко­го не об­хо­дить те, що 2009 ро­ку з’явив­ся зна­ко­вий есей Ро­ба Гор­ні­нґа «Смерть хіп­сте­ра», а 2010-го со­ці­о­ло­гі­чне до­слі­дже­н­ня «Що та­ке хіп­стер?». Психологічна провінція доношуватиме хіпстерські лахи й пе­ре­ко­на­н­ня, а глобалізація не­вдов­зі вкаже на но­ву субкультуру, до якої обов’яз­ко­во тре­ба долучитися, бо від стихійно-спокусливого лиха тікати немодно.

ПСИХОЛОГІЧНА ПРОВІНЦІЯ ДОНОШУВАТИМЕ ХІПСТЕРСЬКІ ЛАХИ Й ПЕ­РЕ­КО­НА­Н­НЯ, А ГЛОБАЛІЗАЦІЯ НЕ­ВДОВ­ЗІ ВКАЖЕ НА НО­ВУ СУБКУЛЬТУРУ, ДО ЯКОЇ ОБОВ’ЯЗ­КО­ВО ТРЕ­БА ДОЛУЧИТИСЯ, БО ВІД СТИХІЙНО- СПОКУСЛИВОГО ЛИХА ТІКАТИ НЕМОДНО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.