Оле­ксандр Лін­чев­ський: «Ме­та ме­дре­фор­ми — від­сі­я­ти лі­ка­рів із хи­бною мо­ти­ва­ці­єю» За­сту­пник мі­ні­стра охо­ро­ни здо­ров’я про ко­ру­пцію та якість ме­ди­чної осві­ти

«Ме­та ме­дре­фор­ми — від­сі­я­ти лі­ка­рів із хи­бною мо­ти­ва­ці­єю»

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Спіл­ку­ва­ла­ся Ган­на Ча­ба­рай

За­сту­пник мі­ні­стра охо­ро­ни здо­ров’я Оле­ксандр Лін­чев­ський роз­по­вів Ти­жню про про­бле­ми ме­ди­чної осві­ти та но­ву ме­ди­чну куль­ту­ру. Чо­му са­ме за­раз пар­ла­мент­ський Ко­мі­тет з пи­тань охо­ро­ни здо­ров’я ви­рі­шив ви­ма­га­ти звіль­не­н­ня Уля­ни Су­прун? — Ме­ні осо­ру­жні всі ці ігри в по­лі­ти­ку: ко­мусь ми зру­чні, ко­мусь ні. Во­ю­ва­ти про­ти Ко­мі­те­ту ме­ні не­ці­ка­во. Від­бу­ва­є­ться вій­на цін­но­стей. Ми во­ю­є­мо не про­ти, а за. За якість, за но­ву ме­ди­чну куль­ту­ру, за ме­ди­ци­ну для лі­ка­ря та па­ці­єн­та. На рів­ні су­спіль­но­го сприйня­т­тя ме­ди­чна га­лузь вва­жа­є­ться одні­єю з най­ко­рум­по­ва­ні­ших. Як по­до­ла­ти цю не­до­ві­ру? — На­два­жли­вість пи­та­н­ня ко­ру­пції в ме­ди­ци­ні — це хи­бне, але ду­же вко­рі­не­не в су­спіль­стві уяв­ле­н­ня. Ство­рю­є­ться вра­же­н­ня, що пі­сля її по­до­ла­н­ня ме­ди­ци­на за­пра­цює. Але це не так. На­ві­що по­трі­бна охо­ро­на здо­ров’я: щоб лю­ди бу­ли здо­ро­ві й оду­жу­ва­ли, ко­ли за­хво­рі­ли. Нам тре­ба, щоб на­ші ба­тьки жи­ли дов­ше, а ді­ти на­ро­джу­ва­ли­ся та ви­ро­ста­ли здо­ро­ви­ми. І щоб нам са­мим бу­ло не бо­ля­че.

Для до­ся­гне­н­ня цих ці­лей є чи­ма­ло скла­до­вих. Здо­ров’я — це нор­маль­ний спо­сіб жи­т­тя лю­ди­ни та лі­ку­ва­н­ня. Та­бле­тку тре­ба ку­пи­ти, але ва­жли­во, щоб во­на бу­ла пра­виль­на. Тре­ба ма­ти чим ді­а­гно­сту­ва­ти хво­ро­бу, а го­лов­не — умі­ти це ро­би­ти. Під­го­тов­ка лі­ка­ря щось ко­штує для су­спіль­ства, але ве­ли­ке зна­че­н­ня має те, який йо­го рі­вень. У цьо­му про­це­сі, ймо­вір­но, на­яв­на ко­ру­пція та щось пра­цює не так. Але пи­та­н­ня яко­сті ві­ді­грає на­ба­га­то біль­шу роль, ніж пи­та­н­ня гро­шей. Пів­то­ра ро­ку то­му, ко­ли ми тіль­ки при­йшли в мі­ні­стер­ство, я ка­зав, що якість має бу­ти на­шим сло­га­ном. По­мил­ко­во. У ме­не за­пи­ту­ва­ли: чим є на­ша ре­фор­ма? Що ми по­вин­ні да­ти лю­дям? Я спо­ча­тку ка­зав тіль­ки про якість. Але за­раз мій сло­ган змі­нив­ся: ка­жу, що це змі­на куль­ту­ри. Куль­ту­ри від­но­син між лі­ка­ря­ми, лі­ка­рем і па­ці­єн­том, су­спіль­ством і ме­ди­ци­ною.

Ви­ня­тко­во ва­жли­вим є те, що від­бу­ва­є­ться між па­ці­єн­та­ми й лі­ка­ря­ми. Пер­шим зда­є­ться, що ме­ди­ки — окре­ма ка­ста. А дру­гі ду­ма­ють: «О, ці па­ці­єн­ти…» І не­має ро­зу­мі­н­ня, що ми ра­зом. Одні від одних за­ле­жать, але не бу­ду­ють до­вір­ли­вих від­но­син. Лі­ка­рі ка­жуть: «Ви нас не ці­ну­є­те». Па­ці­єн­ти від­по­від­а­ють: «Ви не за­слу­го­ву­є­те на оцін­ку». Це го­лов­на бі­да.

Хтось у ко­гось ви­про­сив 50 грн, але не в цьо­му ж річ. Так, це по­га­но! Хтось зма­хлю­вав на за­ку­пів­лях і вкрав мі­льярд — це теж ду­же по­га­но. Але не в то­му суть, бо якщо усу­ну­ти цей фа­ктор, то кра­ще не ста­не. На­ші з ва­ми від­но­си­ни одна­ко­во не по­лі­пша­ться, па­ці­єн­ти так са­мо не вкла­да­ти­муть у лі­ка­ря ні пря­мо, ні опо­се­ред­ко­ва­но. А остан­ній усе одно не за­до­воль­ня­ти­ме як слід по­тре­би тих, хто до ньо­го звер­та­є­ться. Ко­ру­пція є, але від її по­до­ла­н­ня куль­ту­ра не з’яви­ться. Ми бо­ре­мо­ся про­ти неї, але це по­бі­чне яви­ще. Про­бу­є­мо мі­ня­ти куль­ту­ру від­но­син, і як ре­зуль­тат — ма­є­мо вплив на ко­ру­пцію.

Мій улю­бле­ний при­клад, на­ймас­шта­бні­ший: є па­ці­єн­ти з ді­а­бе­том, які ко­лють со­бі ін­су­лін що­дня. Дер­жа­ва дає гро­ші в область, оста­н­ня ого­ло­шує тен­дер, за­ку­по­вує ін­су­лін і роз­дає лі­ка­рям. Ра­ні­ше хво­рі при­хо­ди­ли до лі­ка­ря, який ви­да­вав їм із хо­ло­диль­ни­ка їхні шпри­ци. Чим по­га­на та­ка схе­ма? Тен­дер бло­ку­є­ться, бо хтось ви­рі­шує свої фі­нан­со­ві про­бле­ми. Тож ін­су­лін не за­ку­по­ву­є­ться та па­ці­єн­ти зму­ше­ні пла­ти­ти за пре­па­рат са­мо­стій­но, бо жи­ти без ньо­го не мо­жуть. Во­ни за­ру­чни­ки. Ба­чи­мо по­га­ний спо­сіб за­ку­пів­лі й за­без­пе­че­н­ня лю­дей пре­па­ра­том, їхню за­ле­жність від лі­ка­ря, від за­ку­пів­лі. Так не має бу­ти.

Що ми хо­че­мо: щоб ін­су­лін для хво­ро­го був у ко­жній апте­ці й лю­ди­на не за­йма­ла чер­гу в клі­ні­ці чи ще десь. Нам по­трі­бен ком­форт па­ці­єн­та, щоб він по-люд­ськи лі­ку­вав­ся. І ми зро­би­ли це: впро­ва­ди­ли еле­ктрон­ний ре­єстр, у яко­му за­пи­са­ні всі па­ці­єн­ти, усі лі­ка­рі та всі апте­ки — одна ве­ли­ка еле­ктрон­на си­сте­ма. Те­пер хво­рий мо­же при­йти до лі­ка­ря, до апте­ки, йо­го по­ба­чать у си­сте­мі та ви­да­дуть ін­су­лін. Про­бле­ми не­має. Тіль­ки па­ра­лель­но ви­яви­ло­ся, що в нас не 220 тис. па­ці­єн­тів, а на­ба­га­то мен­ше. За час ро­бо­ти ре­є­стру ми ви­яви­ли по­над 40 тис. «мер­твих душ». Ко­ли за­пи­ту­ва­ли в обла­стей, скіль­ки в них хво­рих, нам на­зи­ва­ли біль­шу ци­фру. Це пів­мі­льяр­да пе­ре­пла­ти на рік. Че­рез від­су­тність тен­дер­них во­єн, при­пи­сок, від­ка­тів ця істо­рія при­пи­ни­ла­ся. Ми не бі­га­ли за ко­ру­пціо­не­ра­ми по ре­гіо­нах, а зро­би­ли еле­ктрон­ну си­сте­му, зру­чну пе­ред­усім для па­ці­єн­та. Як ви оці­ню­є­те рі­вень ви­щої ме­ди­чної осві­ти в Укра­ї­ні? — Ми з ва­ми ма­є­мо по­тре­бу в осві­че­них лі­ка­рях. Є абі­ту­рі­єн­ти, які всту­па­ють до уні­вер­си­те­ту. Су­спіль­ство пла­тить по­да­тки, із них ча­сти­на спря­мо­ву­є­ться на ме­ди­чну осві­ту. Сту­ден­ти до­вча­ю­ться до шо­сто­го кур­су, а по­тім із них ви­хо­дять не най­кра­щі лі­ка­рі. У нас слаб­кі ме­ди­чні уні­вер­си­те­ти — усі як один. Наш ди­плом не ви­зна­є­ться у сві­ті.

Якщо ка­за­ти про ме­ди­чні про­бле­ми, то це про­бле­ми осві­тні. Го­лов­не — якість лі­ка­ря, бо ця лю­ди­на вас об­сте­жує, вста­нов­лює ді­а­гноз, лі­кує. Во­на має зна­ти, яка хво­ро­ба якою та­бле­ткою лі­ку­є­ться. На­ші ме­ди­ки на цьо­му ро­зу­мі­ю­ться не так до­бре, як хо­ті­ло­ся б. Від то­го бі­ди на­ба­га­то біль­ше, ніж від ко­ру­пції. Слаб­ка осві­та з’їдає ку­ди біль­ше лю­дей і здо­ров’я. Справ­жнє ли­хо — це сту­дент, який не про­чи­тав книж­ку, і ви­кла­дач, який не дав її сту­ден­то­ві для про­чи­та­н­ня.

Мі­ні­стер­ство цю си­ту­а­цію змі­нює. Рік то­му ми да­ли укра­їн­ським лі­ка­рям-ін­тер­нам від­по­ві­сти на пи­та­н­ня аме­ри­кан­сько­го те­сту USMLE. Йо­го скла­ло ли­ше 3%. Ми ду­ма­ли, що в одних уні­вер­си­те­тах скла­да­ти­муть до­бре, а в ін­ших гір­ше. Не вга­да­ли: усю­ди одна­ко­во по­га­но. Це пи­та­н­ня та­кож фі­ло­соф­ське, бо Ра­дян­ський Со­юз зав­жди ці­ка­ви­ло не те, який лі­кар, а те, скіль­ки їх. У се­лі не­має ме­ди­ка — да­вай­те в ко­жне се­ло по лі­ка­рю, у ко­жну область по ме­ду­ні­вер­си­те­ту! Зро­би­мо стіль­ки їх, щоб черг не бу­ло, щоб до­ктор си­дів і че­кав на вас! Це був ра­дян­ський під­хід.

Ми одні з пер­ших у сві­ті за кіль­кі­стю лі­кар­ня­них лі­жок на ду­шу на­се­ле­н­ня. Ра­дян­ська мо­дель на­си­чу­ва­ла ри­нок пра­ці. Про від­бір кра­щих, мо­ти­ва­цію, спра­ве­дли­ву ви­на­го­ро­ду не йшло­ся, на­то­мість у зві­тах усе бу­ло до­бре. За­раз лю­блять зга­ду­ва­ти про до­ся­гне­н­ня ра­дян­ської ди­спан­се­ри­за­ції. Але, до при­кла­ду, па­ці­єн­ти з он­ко­ло­гі­єю ви­яв­ля­ли­ся все одно тіль­ки на пі­зніх ста­ді­ях, ко­ли ні­чо­го не мо­жна бу­ло вді­я­ти. Ро­бив­ся ви­сно­вок, що, ма­буть, охо­пле­н­ня лі­ка­ря­ми не­до­ста­тнє, тре­ба їх ще біль­ше, «по­дво­ро­ві об­хо­ди». Але який був сенс від то­го, що за­мість одно­го два по­га­но на­вче­ні лі­ка­рі огля­да­ли па­ці­єн­та?

Уні­вер­си­тет має не го­ту­ва­ти гвин­ти­ків, яких по­тім при­му­со­во роз­по­ді­ля­ти­муть по се­лах, а ви­хо­ва­ти нор­маль­но­го лі­ка­ря та гро­ма­дя­ни­на, який ро­зу­мі­ти­ме, на­ві­що він по­трі­бен. Крім куль­ту­ри від­но­син є ще одне не зна­не ра­ні­ше сло­во­спо­лу­че­н­ня — хи­бна мо­ти­ва­ція. Та­ких зу­стрі­ча­є­мо се­ред лі­ка­рів і ви­кла­да­чів. Во­ни пра­цю­ють не для то­го, щоб вам до­по­ма­га­ти: у ко­гось це сі­мей­на тра­ди­ція, хтось ви­рі­шив за­ро­би­ти гро­шей або пе­ре­їхав у мі­сто й всту­пив в ін­сти­тут. Це лю­ди, які при­йшли в про­фе­сію з хи­бною мо­ти­ва­ці­єю. Уя­віть со­бі лі­ка­ря, який став ним, бо хо­че до­по­ма­га­ти лю­дям. Не то­му, що в ньо­го та­то був лі­ка­рем, не то­му, що мо­жна до­бре за­ро­бля­ти або біль­ше не бу­ло ку­ди йти. Це са­ме той, ко­го шу­ка­ють па­ці­єн­ти, той, хто слу­ха­ти­ме й чу­ти­ме. Та­кі лі­ка­рі нам по­трі­бні.

Як дер­жа­ва ми вво­ди­мо мі­ні­маль­ний бар’єр 150 ба­лів ЗНО під час всту­пу на ме­ди­чні спе­ці­аль­но­сті. Та­ким чи­ном, оби­ра­є­мо кра­щих «на вхо­ді». Да­лі ши­ро­кий кон­курс: мі­сця дер­жав­но­го за­мов­ле­н­ня роз­по­ді­ля­ю­ться ту­ди, ку­ди по­да­ю­ться най­кра­щі абі­ту­рі­єн­ти. Близь­ко 4 тис. місць держ­за­мов­ле­н­ня бу­дуть про­пор­цій­но роз­по­ді­ле­ні між ви­ша­ми з най­кра­щи­ми ба­ла­ми в абі­ту­рі­єн­тів. Ми ство­рю­є­мо кон­ку­рен­тне се­ре­до­ви­ще між уні­вер­си­те­та­ми, зму­шу­є­мо їх бо­ро­ти­ся одне з одним і бу­ти кра­щи­ми. Тре­тя річ — єди­ний дер­жав­ний ква­лі­фі­ка­цій­ний іспит. Це дер­жав­ний ін­стру­мент кон­тро­лю яко­сті осві­ти: хто не склав, той ди­плом не отри­має. За­зі­ха­н­ня на цей ін­стру­мент є не­при­пу­сти­мим. Якщо дер­жа­ва цен­тра­лі­зо­ва­но не кон­тро­лює уні­вер­си­те­ти, во­ни по­чи­на­ють ви­да­ва­ти ди­пло­ми, ко­му за­хо­чуть: за­пла­тив — отри­мав. І ми втра­ча­є­мо кон­троль над які­стю. Так бу­ти не мо­же.

Уяв­ля­є­те, як нас «лю­блять» уні­вер­си­те­ти? Вве­де­н­ня про­хі­дно­го ба­ла 150 ЗНО не допу­стить до на­вча­н­ня близь­ко 30% абі­ту­рі­єн­тів, пе­ре­ва­жно кон­тра­ктни­ків. Уні­вер­си­те­ти втра­тять гро­ші, але па­ці­єнт отри­має кра­що­го сту­ден­та та кра­що­го лі­ка­ря. Те­пер ми ка­же­мо, що ви­пу­скний єди­ний дер­жав­ний ква­лі­фі­ка­цій­ний іспит бу­де жорс­тким:

з ан­глій­ською мо­вою про­фе­сій­но­го спря­му­ва­н­ня, суб­те­стом мі­жна­ро­дно­го зраз­ка, пра­кти­чним іспи­том і во­дно­час з мо­жли­ві­стю тіль­ки одно­го пе­ре­скла­да­н­ня, а не без­лі­чі, як бу­ло ра­ні­ше. На це ви­ни­кає су­про­тив ста­рої си­сте­ми: во­на за­хи­ща­є­ться. Во­ю­є­мо за те, щоб да­ти кра­ї­ні нор­маль­но­го лі­ка­ря, а ви­хо­дить так, що ко­ру­пціо­не­ри стра­жда­ють.

Як ви оці­ню­є­те рі­вень знань і на­ви­чок укра­їн­ців у сфе­рі на­да­н­ня до­ме­ди­чної до­по­мо­ги? — Їх не­має.

Що з цим мо­жна зро­би­ти? — Гло­баль­но ба­га­то чо­го тре­ба ро­би­ти. Якщо по­хва­ли­ти­ся, то мі­ні­стер­ство взя­ло які­сний іно­зем­ний курс пер­шої до­по­мо­ги, за­твер­ди­ло йо­го в Укра­ї­ні. Курс є, а ін­стру­кто­ри хто? Де їх узя­ти? Тре­ба, щоб був по­пит. При­пу­сті­мо, ми їх зна­хо­ди­мо, але не­має рин­ку ці­єї по­слу­ги. Ми з ва­ми як гро­ма­дя­ни ще не го­то­ві за­пла­ти­ти ні че­рез по­да­тки, ні осо­би­сто за те, щоб нас на­вчи­ли на­да­ва­ти цю до­по­мо­гу.

Мо­жна бу­ло хо­ча б учи­те­лів цьо­го на­вчи­ти. Але ба­тьків у шко­лах ці­ка­вить ре­монт, а не кур­си для вчи­те­лів із на­да­н­ня до­по­мо­ги. Лю­дей ці­ка­вить скан­дал і ко­ру­пція, але ні­ко­ли осві­та. Та нам по­га­но не від ко­ру­пції, а від не­ві­гла­ства.

Так чи іна­кше вже за­твер­дже­ні кур­си пер­шої до­по­мо­ги на мі­сці по­дії, які чи­та­ти­му­ться про­фе­сій­ним во­ді­ям, учи­те­лям, стю­ар­де­сам. Ство­рю­є­ться агент­ство екс­тре­ної ме­ди­ци­ни, яке сер­ти­фі­ку­ва­ти­ме ін­стру­кто­рів: щоб ін­стру­кта­жі бу­ли не­фор­маль­ни­ми, а на­вче­ні справ­ді мо­гли ко­мусь до­по­мог­ти. Для цьо­го їх тре­ба на­вчи­ти, по­трі­бні ма­не­ке­ни, го­ди­ни тре­ну­вань, ба­га­то скла­дних іспи­тів, як це від­бу­ва­є­ться в ін­ших кра­ї­нах. Ми, зі сво­го бо­ку, це зро­би­мо, але че­ка­є­мо на від­по­від­ну під­трим­ку та ро­зу­мі­н­ня гро­ма­дян, що це справ­ді ва­жли­во. Як МОЗ пла­нує бо­ро­ти­ся з го­мео­па­ті­єю та «фу­фло­мі­ци­на­ми»? — По-пер­ше, це та­кож про­бле­ма осві­тня. Ко­ли ми від­сі­ка­є­мо лю­дей із хи­бною мо­ти­ва­ці­єю, ли­ше най­кра­щим да­є­мо мо­жли­вість на­вча­ти­ся та ста­ва­ти ме­ди­ком, то лі­кар сам пра­гне справ­ді до­по­мог­ти. Чо­му ме­дик при­зна­чає «фу­фло­мі­ци­ни»? Або він не­гра­мо­тний, або йо­му за­но­сять «від­кат». Мо­жна на ньо­го по­скар­жи­ти­ся, але це не­ефе­ктив­но, то­му що на­рі­ка­ти тре­ба чи не на всіх. Пі­сля від­сі­ка­н­ня фа­хів­ців із хи­бною мо­ти­ва­ці­єю за­ли­ша­ти­му­ться ті, хто про­чи­тав і знає, що «фу­фло­мі­ци­ни» не пра­цю­ють. По-дру­ге, фі­нан­со­ві ме­ха­ні­зми. На­ціо­наль­на слу­жба здо­ров’я не пла­ти­ти­ме за «фу­фло­мі­ци­ни». Ще один ре­гу­ля­тор­ний вплив: ми за­твер­ди­ли між­на­ро­дні клі­ні­чні про­то­ко­ли, які ля­жуть в осно­ву ро­бо­ти НСЗУ. На­ціо­наль­на слу­жба здо­ров’я ві­зьме єв­ро­пей­ський про­то­кол лі­ку­ва­н­ня із со­тнею най­по­ши­ре­ні­ших хво­роб. Уя­віть: ме­ди­ки ма­ти­муть змо­гу лі­ку­ва­ти вас так, як лі­ку­ють у Фін­лян­дії! «Фу­фло­мі­ци­нів» там не бу­де.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.