Ві­тер зі Схо­ду

Чо­му у 2019-му пів­ден­но-схі­дні ре­гіо­ни мо­жуть про­мі­ня­ти про­ро­сій­ські сло­га­ни на со­ці­аль­ний по­пу­лізм

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Ма­ксим Ві­хров

За ко­го го­ло­су­ва­ти­муть ме­шкан­ці Пів­ден­но­го Схо­ду у 2019-му

Під час будь- яких за­галь­но­на­ціо­наль­них ви­бо­рів осо­бли­ву ува­гу при­вер­тає пів­ден­но- схі­дна ча­сти­на Укра­ї­ни. Са­ме там сво­го ча­су бу­ла ци­та­дель ре­гіо­на­лів, а до то­го ко­му­ні­стів. Кам­па­нія 2014 ро­ку все­ли­ла на­дію, що ситуація змі­ни­ла­ся і ці ре­гіо­ни пе­ре­ста­нуть бу­ти дже­ре­лом по­лі­ти­чних за­гроз. Однак якщо при­ди­ви­ти­ся до по­лі­ти­чних ме­та­мор­фоз у тих обла­стях, то пер­спе­кти­ви не ви­да­ю­ться без­хмар­ни­ми. На­віть пі­сля ане­ксії Кри­му та оку­па­ції Дон­ба­су во­ни мо­жуть зно­ву ста­ти опо­рою де­стру­ктив­них сил, а еле­кто­раль­ний роз­кол від­но­ви­ти­ся в ме­жах, ві­до­мих із ча­сів По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції.

Щоб кра­ще уяви­ти си­ту­а­цію на Пів­дні та Схо­ді, слід по­ди­ви­ти­ся в ми­ну­ле. Про­тя­гом пер­ших 15 ро­ків не­за­ле­жно­сті май­же всю­ди в Укра­ї­ні до­мі­ну­ва­ли лі­ві пар­тії. Так, пі­сля ви­бо­рів 1994- го від­но­сну біль­шість (168 ман­да­тів) у Вер­хов­ній Ра­ді ІІ скли­ка­н­ня ста­но­ви­ли без­пар­тій­ні кан­ди­да­ти, але на дру­го­му мі­сці зі 117 ман­да­та­ми опи­нив­ся кон­со­лі­до­ва­ний лі­вий блок КПУ, СПУ та Се­лян­ської пар­тії. «Чер­во­ною» бу­ла й ВР ІІІ скли­ка­н­ня, у якій на­ціо­нал-де­мо­кра­ти­чні си­ли ста­но­ви­ли аб­со­лю­тну мен­шість, а їхня еле­кто­раль­на ба­за бу­ла зо­се­ре­дже­на пе­ре­ва­жно за Збру­чем. Щоб по­ті­сни­ти лі­вих у пар­ла­мен­ті, зна­до­би­ло­ся май­же де­ся­ти­лі­т­тя: ли­ше у 2002- му на­ціо нал-де­мо­кра­ти (блок «На­ша Укра­ї­на») опа­ну­ва­ли цен­траль­ні та пів­ні­чні обла­сті, від­ті­снив­ши лі­вих на Пів­ден­ний Схід. Ано­ма­лі­єю то­ді ста­ла ли­ше До­неч­чи­на, де біль­шість під­три­ма­ла ку­чміст­ський блок «За єди­ну Укра­ї­ну », але за­га­лом роз­ста­нов­ка сил у кра­ї­ні не за­зна­ва­ла кар­ди­наль­них змін аж до 2014- го. Це був стан від­но­сно­го па­ри­те­ту: цен­траль­ні, за­хі­дні та пів­ні­чні ре­гіо­ни під­три­му­ва­ли на­ціо­нал-де­мо­кра­ти­чні й на­ціо­на­лі­сти­чні си­ли, а пів­ден­ні та схі­дні — їхніх опо­нен­тів. Пі­сля По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції в ши­ро­кий ужи­ток уві­йшов по­лі­то­ло­гі­чний мем про «кон­флікт Схо­ду та За­хо­ду Укра­ї­ни», який по­тім довго обго­во­рю­вав­ся на по­лі­ти­чних три­бу­нах, шпаль­тах га­зет і на­у­ко­вих кон­фе­рен­ці­ях.

Ни­щів­но­го удару по лі­вих за­вда­ла Пар­тія ре­гіо­нів, яка обли­ши­ла со­ці­аль­ний по­пу­лізм і зу­пи­ни­ла ви­бір на про­ро­сій­ській ри­то­ри­ці. Вже у 2006-му пар­ла­мент­ські ви­бо­ри за­свід­чи­ли, як лег­ко «пе­ре­фар­бу­вав­ся» Пів­ден­ний Схід: ПР здо­бу­ла 32,14%, а КПУ та СПУ ле­две по­до­ла­ли 3% бар’єр. Мі­сця для лі­вих у цих ре­гіо­нах про­сто не ли­ши­ло­ся, за­те сим­па­тії до ре­гіо­на­лів за­шка­лю­ва­ли: у Кри­му їх під­три­ма­ло по­над 60% ви­бор­ців, а на Дон­ба­сі — близь­ко 75%. Про те, щоб чі­пля­ти­ся за за­ли­шки «роз­ви­не­но­го со­ці­а­лі­зму », біль­ше ні­хто не ду­мав: на по­ряд­ку ден­но­му сто­я­ли пи­та­н­ня дер­жав­но­го ста­ту­су ро­сій­ської мо­ви, бо­роть­би з «фа­ши­змом» та ін­те­гра­ції до ро­сій­ських еко­но­мі­чних і по­лі­ти­чних стру­ктур. Роз­ши­ри­ти свій вплив на ін­ші обла­сті ПР не змо­гла, а на по­за­чер­го­вих пар­ла­мент­ських ви­бо­рах 2007-го втра­ти­ла ще й Пол­тав­щи­ну, де лі­де­ром ви­бор­чих сим­па­тій став Блок Юлії Ти­мо­шен­ко. А от­же, ре­гіо­на­лам не за­ли­ша­ло­ся ні­чо­го, окрім як здій­сню­ва­ти по­стій­ну мо­бі­лі­за­цію еле­кто­ра­ту на сво­їй те­ри­то­рії — у Кри­му та ще во­сьми обла­стях. Для цьо­го там роз­дму­ху­ва­ла­ся історія дов­ко­ла «за­хи­сту ро­сій­ської мо­ви», ор­га­ні­зо­ву­ва­лись ан­ти­пре­зи­дент­ські та ан­ти­уря­до­ві акції, ство­рю­вав­ся культ «Ве­ли­кої Ві­тчи­зня­ної вій­ни» то­що. Пі­ді­грі­ва­ли­ся й про­ро­сій­ські на­строї: са­ме в цей час, у 2007-му, Вла­ді­мір Путін ви­тяг із не­бу­т­тя при­за­бу­ту до­ктри­ну « рус­ско­го ми­ра».

Усі ці за­хо­ди ви­яви­лись ефе­ктив­ни­ми. Якщо у Вер­хов­ній Ра­ді VI скли­ка­н­ня на­ціо­нал-де­мо­кра­ти­чні си­ли ста­но­ви­ли біль­шість, то в Ра­ді VIІ скли­ка­н­ня вже пе­ре­ва­жа­ли ре­гіо­на­ли та їхні ки­шень­ко­ві ко­му­ні­сти. До то­го ж на те­ри­то­рії на­ціо­нал-де­мо­кра­тів по­вто­ри­ла­ся за­кар­пат­ська ано­ма­лія 1998- го: то­ді лі­де­ром сим­па­тій в обла­сті ста­ла лі­ва СДПУ(О), а те­пер про­ро­сій­ська ПР. За пре­зи­дент­ства Віктора Яну­ко­ви­ча па­ну­ва­н­ня ре­гіо­на­лів на Схо­ді та Пів­дні бу­ло то­таль­ним, хо­ча ви­йти за ме­жі сво­го еле­кто­раль­но­го по­ля во­ни так і не змо­гли. Із тим ре­жи­мом по­кін­чив Єв­ро­май­дан, а шанси ре­гіо­на­лів на реванш на ви­бо­рах 2014 ро­ку змен­ши­ла ще й ро­сій­ська оку­па­ція. Там, у Кри­му та най­більш гу­сто­на­се­ле­них ра­йо­нах Дон­ба­су, про­ро­сій­ські си­ли втра­ти­ли зна­чну ча­сти­ну сво­го еле­кто­ра­ту. Для по­рів­ня­н­ня: з 6,1 млн го­ло­сів, від­да­них за ПР у 2012-му, Дон­бас і Крим за­без­пе­чи­ли близь­ко тре­ти­ни, тоб­то 2,2 млн. У ре­зуль­та­ті за під­сум­ка­ми пар­ла­мент­ських ви­бо­рів 2014- го ре­гіо­на­ли втра­ти­ли Пів­день: Крим — че­рез оку­па­цію, а Оде­щи­на, Ми­ко­ла­їв­щи­на та Хер­сон­щи­на впер­ше в істо­рії не­за­ле­жної Укра­ї­ни від­да­ли пе­ре­ва­гу на­ціо­нал-де­мо­кра­ти­чній про­єв­ро­пей­ській пар­тії, а са­ме Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка. Та­ким чи­ном, еле­кто­раль­не по­ле про­ро­сій­ських сил зву­зи­ло­ся до п’яти схі­дних обла­стей, дві з яких час­тко­во оку­по­ва­ні. Від­по­від­но ексре­гіо­на­ли опи­ни­лись у Вер­хов­ній Ра­ді в аб­со­лю­тній мен­шо­сті: до фра­кції Опо­зи­цій­но­го бло­ку вхо­дить ли­ше 43 де­пу­та­ти, ще стіль­ки са­мо — до груп «Во­ля на­ро­ду » та «Пар­тія «Ві­дро­дже­н­ня».

Чи мо­жна вва­жа­ти це по­сту­пом на­ціо­нал-де­мо­кра­ти­чних сил? Бе­зу­мов­но, оскіль­ки про це свід­чать оче­ви­дні фа­кти. Ін­ше пи­та­н­ня, на­скіль­ки успіх

Го­то­вих на «мир за будь-яку ці­ну» на Схо­ді 27%, а на Пів­дні більш як 33%. Тих, хто вва­жає, що Укра­ї­ні не по­трі­бне член­ство в ЄС, у цих ре­гіо­нах по­над 57%, про­тив­ни­ків всту­пу до НАТО по­над 64%

вда­сться за­крі­пи­ти й чи не че­кає на Укра­ї­ну по­вер­не­н­ня до ста­ро­го між­ре­гіо­наль­но­го роз­ко­лу? Пе­ред­усім слід ура­хо­ву­ва­ти, що ре­зуль­та­ти ви­бо­рів 2014 ро­ку бу­ли отри­ма­ні за вель­ми спе­ци­фі­чних об­ста­вин. Вте­ча Віктора Яну­ко­ви­ча та низ­ки ін­ших по­мі­тних ре­гіо­на­лів обва­ли­ли їхній рей­тинг, зокре­ма, се­ред про­ро­сій­ськи на­ла­што­ва­ної пу­блі­ки: їм за­ки­да­ли слаб­кість, не­по­слі­дов­ність і ба­наль­не бо­я­гуз­тво. Си­сте­ма кла­но­вих ло­яль­но­стей, на якій три­ма­ла­ся ПР, за­хи­та­ла­ся, й екс- ре­гіо­на­ли не зумі­ли об’єд­на­ти свої ре­сур­си та зу­си­л­ля за­для до­ся­гне­н­ня спіль­но­го ре­зуль­та­ту, як це ро­би­ли в по­пе­ре­дні ро­ки. Но­ві про­е­кти, під пра­по­ра­ми яких во­ни зі­бра­ли­ся (Опо­зи­цій­ний блок, «Наш край», «Ві­дро­дже­н­ня» то­що), бу­ли ство­ре­ні не­за­дов­го до ви­бо­рів і не змо­гли за­ру­чи­ти­ся до­ста­тньою під­трим­кою еле­кто­ра­ту. До то­го ж усі во­ни па­сли­ся на одно­му еле­кто­раль­но­му по­лі, по фа­кту зма­га­ю­чись одне з одним. Крім то­го, на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах 2014- го са­ме в пів­ден­но- схі­дних ре­гіо­нах бу­ла най­ниж­ча яв­ка — як пра­ви­ло, менш як 45%. Сло­вом, умо­ви для по­лі­ти­чної по­раз­ки скла­ли­ся іде­аль­ні. У 2019-му ситуація бу­де ін­шою: в остан­ні ро­ки на еле­кто­раль­но­му по­лі Пів­ден­но­го Схо­ду з’яви­ли­ся но­ві грав­ці, а ста­рі ма­ли до­ста­тньо ча­су, щоб зро­зу­мі­ти, чо­го хо­чуть їхні по­тен­цій­ні ви­бор­ці.

Зви­чай­но, це не зна­чить, що у 2019-му ці ре­гіо­ни зно­ву гі­пно­ти­зу­ва­ти­муть сло­га­на­ми по дру­гу дер­жав­ну мо­ву та «дру­жбу » з Ро­сі­єю. Ті, хто від­ко­лю­вав Пів­ден­ний Схід від Укра­ї­ни, зда­тні ево­лю­ціо­ну­ва­ти. При­мі­ром, якщо 2007-го ре­гіо­на­ли йшли на ви­бо­ри, ви­сту­па­ю­чи за ЄЕП, про­ти при­єд­на­н­ня до НАТО й за на­да­н­ня ро­сій­ській мо­ві ста­ту­су дру­гої дер­жав­ної, то 2012-го во­ни обі­ця­ли не ли­ше «стра­те­гі­чне пар­тнер­ство з Ро­сі­єю», а й асо­ці­а­цію з ЄС і на­віть без­віз. Сьо­го­дні в пе­ред­ви­бор­чій про­гра­мі Опо­зи­цій­но­го бло­ку з тра­ди­цій­но­го на­бо­ру догм за­ли­ши­ло­ся тіль­ки пи­та­н­ня ро­сій­ської мо­ви, але і їй обі­ця­ють ли­ше ре­гіо­наль­ний ста­тус. Ан­ти­за­хі­дна ри­то­ри­ка ціл­ком зни­кла, а про Ро­сію йде­ться ли­ше в кон­текс­ті пе­ре­го­во­рів за­для до­ся­гне­н­ня ми­ру на Дон­ба­сі. Іде­о­ло­гі­чна фор­му­ла ста­ла ще ла­ко­ні­чні­шою: за­кін­чи­ти вій­ну й зу­пи­ни­ти зу­бо­жі­н­ня на­се­ле­н­ня. Су­дя­чи з на­яв­них да­них, рей­тинг Опо­бло­ку не­ви­со­кий — тро­хи більш як 10%. Але про­бле­ма в то­му, що йо­го ри­то­ри­ку від­тво­рю­ють й ін­ші пар­тії, зокре­ма «За жи­т­тя» з рей­тин­гом близь­ко 9%. Уже сьо­го­дні ці по­лі­тси­ли є лі­де­ра­ми сим­па­тій на Схо­ді та Пів­дні, що зму­шує зга­да­ти про тра­ди­цій­ний еле­кто­раль­ний роз­кол Укра­ї­ни (КМІС, 2018). І це да­ле­ко не ме­жа зро­ста­н­ня. При­мі­ром, го­то­вих на «мир за будь-яку ці­ну » на Схо­ді 27%, а на Пів­дні більш як 33%. Тих, хто вва­жає, що Укра­ї­ні не по­трі­бне член­ство в ЄС, у цих ре­гіо­нах по­над 57%, про­тив­ни­ків всту­пу до НАТО по­над 64% (Фонд «Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви», 2018). Зви­чай­но, в умо­вах оку­па­ції Кри­му та ча­сти­ни Дон­ба­су ре­ван­шу екс- ре­гіо­на­лів не ста­не­ться, але є сер­йо­зна не­без­пе­ка по­си­ле­н­ня їхніх по­зи­цій у пар­ла­мен­ті 2019 ро­ку. Ще за­гроз­ли­ві­ший сце­на­рій по­ля­гає в то­му, що во­ни об’єд­на­ю­ться в Ра­ді з ін­ши­ми по­пу­лі­ста­ми, які екс­плу­а­ту­ють ту са­му ри­то­ри­ку, але роз­бав­ля­ють її па­трі­о­ти­чни­ми сло­га­на­ми. Пи­та­н­ня, пов’яза­ні з вій­ною та зов­ні­шньою по­лі­ти­кою, — це да­ле­ко не єди­не, на чо­му мо­жна зби­ти еле­кто­раль­ний ка­пі­тал. Окрім вій­ни се­ред трій­ки про­блем, які най­біль­ше тур­бу­ють гро­ма­дян, та­кож зни­же­н­ня рів­ня жи­т­тя та еко­но­мі­чна не­ста­біль­ність — улю­бле­ні теми популістів ( КМІС, 2018). Не­до­ві­ра до ни­ні­шньої вла­ди, не­вдо­во­ле­н­ня ре­фор­ма­ми та си­ту­а­ці­єю в кра­ї­ні — май­стер­на «ро­бо­та» з ци­ми пи­та­н­ня­ми від­кри­ває не­спо­ді­ва­ні мо­жли­во­сті. При­мі­ром, на Схо­ді та Пів­дні май­же одна­ко­вий з Опо­зи­цій­ним бло­ком рей­тинг має ВО «Ба­тьків­щи­на» (Фонд «Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви», 2018). То­му, ймо­вір­но, на ви­бо­рах 2019-го ви­сту­пить ши­ро­кий фронт рі­зно­барв­них популістів, які обі­ця­ти­муть ска­су­ва­ти «ан­ти­на­ро­дні» ре­фор­ми, «при­пи­ни­ти» вій­ну, роз­мно­жи­ти со­ці­аль­ні хлі­би і т. д. Одні зай­дуть до Вер­хов­ної Ра­ди зав­дя­ки ви­бор­цям Пів­дня та Схо­ду, а ін­ші зна­йдуть свою ау­ди­то­рію в Цен­трі та на За­хо­ді. І не мо­жна від­ки­да­ти ва­рі­ант фор­му­ва­н­ня ни­ми у Вер­хов­ній Ра­ді IX скли­ка­н­ня «ши­ро­кої ко­а­лі­ції», що зна­чно ускла­днить по­лі­ти­чну си­ту­а­цію в Укра­ї­ні. Одно­го ра­зу в на­шій істо­рії це вже май­же тра­пи­ло­ся: у 2009-му та­ку ко­а­лі­цію — так зва­ну шир­ку — зби­ра­лись утво­ри­ти Юлія Ти­мо­шен­ко та Ві­ктор Яну­ко­вич. У пев­но­му сен­сі це мо­жна бу­ло б вва­жа­ти «істо­ри­чним при­ми­ре­н­ням» Схо­ду й За­хо­ду, але на­справ­ді кон­флі­кту між ре­гіо­на­ми Укра­ї­ни не існує. Є кон­флікт між ти­ми, хто пра­гне мо­дер­ні­за­ції та де­ко­ло­ні­за­ції Укра­ї­ни, і ти­ми, хто з тих чи ін­ших мір­ку­вань зно­ву хо­че да­ти за­дній хід.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.