Ки­тай­ське мі­сце під сон­цем

До 2050 ро­ку ве­ле­тен­ська кра­ї­на хо­че ста­ти сві­то­вим лі­де­ром, не над­то пе­ре­йма­ю­чись еко­ло­гі­чни­ми про­бле­ма­ми чи ста­рі­н­ням на­се­ле­н­ня. Без сер­йо­зних кон­флі­ктів тут не обі­йде­ться

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Мі­ха­ель Штюр­мер, Die Welt

Якою пра­гне ста­ти Пі­дне­бе­сна до 2050-го

Рів­но­ва­га чи ге­ге­мо­нія? Між ци­ми дво­ма дав­ні­ми по­лю­са­ми ве­ли­кої по­лі­ти­ки до­сі ру­ха­є­ться ма­я­тник ве­ли­кої вла­ди та ве­ли­ких дер­жав, за­гро­жу­ю­чи вій­ною зно­ву й зно­ву. У Гар­вард­сько­му уні­вер­си­те­ті, де ве­де­ться ба­га­то близь­кої до по­лі­ти­ки ін­те­ле­кту­аль­ної ро­бо­ти, є проект «Фу­кі­дід», на­зва­ний на честь афін­сько­го ге­не­ра­ла й лі­то­пи­сця Пе­ло­пон­не­ської вій­ни, яка то­чи­ла­ся більш як 2 тис. ро­ків то­му. Що це? Про­сто якась ли­хо­ві­сна гра? Фу­кі­дід опи­сав трид­ця­ти­лі­тню бо­роть­бу між Афі­на­ми й Спар­тою, під­йом і за­не­пад, який за­кін­чив­ся ка­та­стро­фою для обох гре­цьких дер­жав, увер­тю­ру до ко­ро­тко­го па­ну­ва­н­ня Але­ксан­дра й дов­го­го — Рим­ської ім­пе­рії. Чи не мар­ну­ють обі­зна­ні зі сві­то­ви­ми ре­а­лі­я­ми вій­сько­ві екс­пер­ти зі схі­дно­го узбе­реж­жя Аме­ри­ки свій і наш час? Мо­жли­во, бо­роть­ба за рів­но­ва­гу чи ге­ге­мо­нію в Ста­ро­му сві­ті мо­же на­вчи­ти нас управ­лі­н­ня кон­флі­кта­ми у сві­ті сьо­го­дні­шньо­му й зав­тра­шньо­му.

Хо­ло­дна вій­на, пі­сля то­го як во­жді в Мо­скві й Ва­шинг­то­ні за­зир­ну­ли в бе­зо­дню, ста­ла хис­тким ба­лан­сом між Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми та Ра­дян­ським Со­ю­зом: гло­баль­ним, ядер­ним, бі­по­ляр­ним. Про­ти­ле­жні іде­о­ло­гії не бу­ли пе­ре­шко­дою для ро­зу­мі­н­ня то­го, що сві­то­ві по­ту­ги або ви­жи­вуть ра­зом, або ж ра­зом за­ги- нуть. Це зму­шу­ва­ло їх до стри­му­ва­н­ня, спів­існу­ва­н­ня та обме­же­н­ня ре­аль­них су­пе­ре­чно­стей. Управ­лі­н­ня кон­флі­кта­ми, кон­троль за озбро­є­н­ням, за­хо­ди, по­кли­ка­ні змі­цни­ти до­ві­ру та без­пе­ку, су­про­во­джу­ва­ли три­ва­лий ядер­ний мир, убез­пе­чу­ю­чи йо­го во­дно­час від по­ру­шни­ків спо­кою се­ре­дньо­го мас­шта­бу, та­ких як Пів­ні­чна Ко­рея та Іран. Кон­тро­лю­ва­ти подаль­ше не­стрим­не по­ши­ре­н­ня атом­них те­хно­ло­гій та ядер­ної зброї, яко­мо­га ре­тель­ні­ше за­по­бі­га­ти цьо­му ста­ло спіль­ною ме­тою су­пер­дер­жав. Тим ча­сом із роз­па­дом Ра­дян­сько­го Со­ю­зу цьо­му на­став кі­нець.

На змі­ну при­йшла сві­то­ва ге­ге­мо­нія Спо­лу­че­них Шта­тів: на во­ді, на су­ші, у по­ві­трі та в ко­смо­сі, у ми­сте­цтві м’якої си­ли, у вста­нов­лен­ні пра­вил та управ­лін­ні, на­при­клад, сві­то­ви­ми фі­нан­со­ви­ми по­то­ка­ми. Однак во­на бу­ла ко­ро­тко­ча­сна, і не тіль­ки че­рез крах Lehman Brothers на Волл- стрит, що по­ка­зав ме­жі фі­нан­со­вої вла­ди. А ще біль­ше че­рез те, що Ро­сія — ядер­на над­дер­жа­ва, усе ще на­фто­ва та си­ро­вин­на кра­ї­на з дов­гою пам’ят­тю — не за­хо­ті­ла ми­ри­ти­ся з по­ни­же­н­ням ста­ту­су у сві­ті, но­ви­ми кор­до­на­ми в Схі­дно-цен­траль­ній Єв­ро­пі, втра­тою пре­сти­жу та мо­жли­ві­стю ди­кту­ва­ти пра­ви­ла. «New order or no order» — ось що зву­ча­ло за­сте­ре­жли­во з Крем­ля і бу­ло ні­ким не по­чу­то.

Однак іще біль­ше США як лі­дер, що роз­по­ро­шив свої по­лі­ти­чні та вій­сько­ві си­ли на Близь­ко­му Схо­ді, ого­ло­сив­ши ісла­міст­ським го­ло­во­рі­зам вій­ну, у якій не­мо­жли­во пе­ре­мог­ти, по­тра­пи­ли в скру­тне ста­но­ви­ще на про­ти­ле­жно­му бо­ці Ти­хо­го оке­а­ну. Ки­тай­ська На­ро­дна Ре­спу­блі­ка, яка вже кіль­ка де­ся­ти­літь то­му за­ли­ши­ла по­за­ду ма­о­їст­ське бо­же­ві­л­ля й ви­про­бу­ва­ла су­міш із ко­му­ні­сти­чної диктатури, жит­тє­вої ети­ки та кон­фу­ці­ан­ства, пе­ре­тво­ри­ла­ся на най­ста­рі­шу та най­но­ві­шу сві­то­ву дер­жа­ву в Азії.

Спер­шу це від­бу­ва­ло­ся з ви­ко­ри­ста­н­ням ви­бу­ду­ва­ної на пра­ви­лах західної си­сте­ми тор­гів­лі й ав­тор­ських прав і про­дов­жи­ло­ся під ри­ту­аль­не де­кла­ру­ва­н­ня мир­них на­мі­рів за одно­ча­сної пре­тен­зії на рів­но­прав­ну участь у сві­то­вих по­ді­ях, зокре­ма у сві­то­вій тор­гів­лі.

Те, що Спо­лу­че­ним Шта­там, осо­бли­во від по­ча­тку пре­зи­дент­ства До­наль­да Трам­па, зда­є­ться ци­віль­ною агресією і під­сту­пним уда­ром по аме­ри­кан­ських ро­бо­чих мі­сцях, до­бро­бу­ту аме­ри­кан­ських ви­бор­ців та се­ре­дньо­му кла­су, ке­рів­ни­цтво Пі­дне­бе­сної, ви­яв­ля­є­ться, ба­чить як по­вер­не­н­ня при­ро­дно­го по­ряд­ку на не­бі й під не­бом. То­му «Мир­но­го під­йо­му », про­гра­ми остан­ньо­го де­ся­ти­лі­т­тя, біль­ше не­до­ста­тньо. До 2050 ро­ку силь­ний пе­кін­ський лі­дер во­ліє ба­чи­ти Ки­тай про­від­ною кра­ї­ною сві­ту, не над­то пе­ре­йма­ю­чись еко­ло­гі­чни­ми про­бле­ма­ми чи ста­рі­н­ням на­се­ле­н­ня.

Без сер­йо­зних кон­флі­ктів це не обі­йде­ться, як вій­сько­вих, так і ци­віль­них, ти­хі­ших що­до мен­ших су­сі­дів, які вмі­ють до­па­со­ву­ва­ти­ся до силь­ні­шо­го, і го­ло­сні­ших що­до Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки ча­сів До­наль­да Трам­па. Зна­чне під­ви­ще­н­ня аме­ри­кан­сько­го ім­порт­но­го ми­та на ки­тай­ські то­ва­ри — це тіль­ки по­ча­ток.

Пу­блі­чне при­ни­же­н­ня ки­тай­ців ва­жить не мен­ше, ніж нав’яза­ний ззов­ні еко­но­мі­чний галь­мів­ний ма­невр. Втра­ти­ти облич­чя в Азії до­сі не­прийня­тно. Вну­трі­шня рів­но­ва­га та еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня ва­жли­ві, але ще ва­жли­ві­ши­ми є ле­гі­тим­ність ке­рів­ни­цтва та йо­го ре­пу­та­ція.

Мао Цзе­дун по­мер 1976 ро­ку, зро­бив­ши ки­тай­цям не­аби­яку по­слу­гу. Адже це дов­го­о­чі­ку­ва­не про­ща­н­ня при­бра­ло пе­ре­шко­ди для ви­віль­не­н­ня ре­зер­вів, яке від­то­ді ціл­ком змі­ни­ло не ли­ше Ки­тай, а й усе дов­ко­ла, до­ки ре­шта сві­ту до­сі не ро­зу­міє, що в май­бу­тньо­му гра від­бу­ва­ти­ме­ться за ін­ши­ми пра­ви­ла­ми, чи то йде­ться про еко­но­мі­ку, чи то про по­лі­ти­ку, чи ди­пло­ма­тію та стра­те­гію. Бли­ску­чі ми­сли­те­лі, та­кі як Ген­рі Кіс­сін­джер, дав­но по­пе­ре­джа­ли, що май­бу­тня ре­во­лю­ція сві­то­во­го по­ряд­ку, якщо до цьо­го не під­хо­ди­ти з обе­ре­жні­стю та обме­же­н­ня­ми, мо­же при­зве­сти до мас­шта­бно­го зла­му сві­то­во­го ла­ду, по­ді­бно­го до то­го, яко­го світ за­знав че­рез під­йом віль­гель­мів­ської Ні­меч­чи­ни пе­ред 1914 ро­ком.

Ні­хто не хо­тів звіль­ня­ти мі­сце для но­вої кай­зе­рів­ської над­дер­жа­ви, а німецькі елі­ти ба­га­то чо­го не зро­зумі­ли, тож по­пе­ре­дже­н­ня ста­ро­го Бі­смар­ка ли­ши­ло­ся не­по­чу­тим: ні­ме­цька по­лі­ти­ка, за­сте­рі­гав він, не по­вин­на по­во­ди­тись «як чо­ло­вік, ко­трий що- йно до­рвав­ся до гро­шей, б’є се­бе по на­би­тих мо­не­та­ми ки­ше­нях і з ко­жним за­ди­ра­є­ться». То­ді злет над­дер­жа­ви з пре­тен­зі­єю на сві­то­ве лі­дер­ство зро­зумі­ли й не­пра­виль­но по­тра­кту­ва­ли як не­до­зво­ле­ну ні­ме­цьку ре­во­лю­цію — не без уча­сті на­щад­ків Бі­смар­ка. Ни­ні пов­ним хо­дом іде ки­тай­ська ре­во­лю­ція — з до­зво­лу чи без до­зво­лу Аме­ри­ки.

ТЕ, ЩО СПО­ЛУ­ЧЕ­НИМ ШТА­ТАМ ЗДА­Є­ТЬСЯ ЦИ­ВІЛЬ­НОЮ АГРЕСІЄЮ І ПІД­СТУ­ПНИМ УДА­РОМ ПО АМЕ­РИ­КАН­СЬКИХ РО­БО­ЧИХ МІ­СЦЯХ, ДО­БРО­БУ­ТУ АМЕ­РИ­КАН­СЬКИХ ВИ­БОР­ЦІВ ТА СЕ­РЕ­ДНЬО­МУ КЛА­СУ, КЕ­РІВ­НИ­ЦТВО ПІ­ДНЕ­БЕ­СНОЇ, ВИ­ЯВ­ЛЯ­Є­ТЬСЯ, БА­ЧИТЬ ЯК ПО­ВЕР­НЕ­Н­НЯ ПРИ­РО­ДНО­ГО ПО­РЯД­КУ НА НЕ­БІ Й ПІД НЕ­БОМ

Рів­но­ва­га чи ге­ге­мо­нія? Пе­кін не хо­че за­ли­ша­ти від­по­відь на це пи­та­н­ня ін­шим кра­ї­нам. Ініціатива «Один по­яс — один шлях», яка має з’єд­на­ти су­хо­пу­тни­ми шля­ха­ми ки­тай­ську про­ми­сло­вість із єв­ро­пей­ськи­ми пун­кта­ми при­зна­че­н­ня, так са­мо на­ле­жить до ки­тай­ської ве­ли­кої стра­те­гії як і змі­цне­н­ня та мі­лі­та­ри­за­ція до­те­пер не­за­се­ле­них ри­фів Пів­ден­но-ки­тай­сько­го мо­ря — основ­ної осі сві­то­вої тор­гів­лі й во­дно­час пе­ре­дньої лі­нії обо­ро­ни ма­те­ри­ко­вої ча­сти­ни Ки­таю. На­то­мість США на­по­ля­га­ють на віль­но­му про­хо­ді. Ва­шинг­тон­ський «пол­тер­гейст» мо­же і да­лі руй­ну­ва­ти від­но­си­ни з Пе­кі­ном. Але це бу­ло б не впер­ше, ко­ли еко­но­мі­чна вій­на, за­го­стрю­ю­чись, стає не­кон­тро­льо­ва­ною. Історія про­по­нує не­ми­ло­сер­дні уро­ки.

При­хо­ва­на ре­во­лю­ція. При­спав­ши ува­гу ми­ро­лю­бни­ми ди­пло­ма­ти­чним за­ява­ми, Пе­кін роз­по­чав свій шлях до ге­ге­мо­нії у сві­ті

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.