Юрій Ма­ка­ров про гри­ма­си ре­во­лю­цій

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Юрій Ма­ка­ров

Ко Ко­ли в пер­ші мі­ся­ці вій­ни я зна­йо йо­мив­ся зі свід­че­н­ня­ми тих, хто зі сво­єї во­лі чи під ти­ском обст ста­вин за­ли­шив­ся там, під оку­па па­ці­єю, ме­не не по­ли­ша­ло від­чу чу­т­тя то­го, що я це вже ко­лись чи чи­тав або чув, тіль­ки про ін­ший ча час. Мо­жна бу­ло здо­га­да­ти­ся від від­ра­зу, але за­ва­жав шлейф по­бу­то бу­то­вих ре­а­лій: це ж про ре­во­лю­цію — ту са­му, яку за­ле­жно від по­лі­ти­чни лі­ти­чних сим­па­тій ми до­сі на­зи­ва­є­мо Жов­тне­вою або про­сто ро­сій­ською. По­дро­би­ці збі­га­ю­ться до де­та­лей: те­рор, де­ма­го­гія, сва­ві­л­ля, швид­кі со­ці­аль­ні лі­фти, бан­ди­тизм, не­без­пе­ка, страх, апа­тія, на­ре­шті, го­ре­зві­сний «сток­гольм­ський син­дром».

У ди­тин­стві я зро­став се­ред опо­від­ок про по­дії, які на ба­га­то ро­ків ви­ки­ну­ли мо­їх рі­дних із Ба­тьків­щи­ни (що, вла­сне, їх і вря­ту­ва­ло). Як го­ди­ться, спо­га­ди бу­ли ви­пад­ко­ві, фра­гмен­тар­ні, зав­жди ду­же яскра­ві й ча­сто не­зро­зумі­лі, бо при­зна­ча­ли­ся не ме­ні, рад­ше нав­па­ки. Оскіль­ки за сті­на­ми на­шої квар­ти­ри про­стя­га­ла­ся ба­наль­на ра­дян­ська дій­сність, це сут­тє­во роз­бі­га­ло­ся з тим, що мо­жна бу­ло ді­зна­ти­ся з кон­вен­цій­них дже­рел. Якраз у 60- ті ро­ки ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя в СРСР пра­кти­чно з ну­ля бу­ло ство­ре­но по­ту­жний міф про без­стра­шних, аске­ти­чних і са­мо­від­да­них ре­во­лю­ціо­не­рів- біль­шо­ви­ків, які ро­би­ли рі­зні не­при­єм­ні ре­чі за­ра­ди сві­тло­го майбутнього. Він, по-пер­ше, бре­хли­вий за сво­єю су­т­тю, а по-дру­ге, бре­хли­вий у по­дро­би­цях, бо пра­кти­чно всі по­мі­тні ді­я­чі ті­єї ре­во­лю­ції по­тім по­ля­гли жер­тва­ми між­усо­бної бо­роть­би. Але на­віть в офі­цій­но до­зво­ле­них ра­дян­ськи­ми бю­ро­кра­та­ми кла­си­чних тво­рах, як- от «Два­над­цять» Бло­ка, «Ча­па­єв» Фур­ма­но­ва, «Як гар­ту­ва­ла­ся сталь» Остров­сько­го, мо­жна бу­ло за ба­жа­н­ня ді­зна­ти­ся й від­чу­ти по­дро­би­ці про­це­су.

Ре­во­лю­ція — це пе­ред­усім гра­бу­нок. По­тім ре­пре­сії. По­тім зба­га­че­н­ня тих, хто пе­ре­хо­пив вла­ду. По­тім бо­роть­ба між со­бою. Ні­чо­го ані до­бро­го, ані ра­ціо­наль­но­го тут не зна­йдеш. Якщо зав­дя­ки зла­му ста­ро­го, віджи­ло­го по­ряд­ку ре­чей ство­рю­є­ться щось фун­кціо­наль­не, то це не за­ко­но­мір­ність, а по­бі­чний ре­зуль­тат, над­то ко­ли все від­бу­ва­є­ться на чу­жих шти­ках або за іно­зем­ні гро­ші, що вза­га­лі не пе­ред­ба­чає ні­яких ро­зум­них на­слід­ків. І про­ха­н­ня не плу­та­ти з на­ціо­наль­но-ви­зволь­ною бо­роть­бою — там зов­сім ін­ша хі­мія про­це­су.

Ви­зна­че­н­ня Єв­ро­май­да­ну як «Ре­во­лю­ції гі­дно­сті» слід спри­йма­ти пе­ред­усім як гор­ду ме­та­фо­ру (те са­ме сто­сов­но «окса­ми­то­вих ре­во­лю­цій» як яви­ща). Ми не бра­ли ні Ба­сти­лію, ні Зи­мо­вий па­лац, не бу­ду­ва­ли гіль­йо­ти­ну й не ство­рю­ва­ли ВЧК, не­до­ди­кта­тор обі­срав­ся до­бро­віль­но, ле­гі­тим­ність змі­ни укра­їн­ської вла­ди бе­ре­ться під сум­нів хі­ба що крем­лів­ськи­ми кра­сно­мов­ця­ми. А от на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії все нав­па­ки. Зір­ка ди­тя­чих ран­ків, охо­ро­нець су­пер­мар­ке­ту, клерк фі­нан­со­вої пі­ра­мі­ди ста­ють «во­ждя­ми» й «мі­ні­стра­ми», ре­ци­ди­ві­сти очо­лю­ють ба­таль­йо­ни, « лю­ди­на з ру­шни­цею» та сту­кач ви­рі­шу­ють до­лю оби­ва­те­ля. По­ня­т­тя вла­сно­сті, не­до­тор­кан­но­сті, пре­зум­пції не­ви­ну­ва­то­сті втра­ча­ють сенс. «На під­вал» по­тра­пля­ють за прин­ци­пом ро­сій­ської, при­чо­му в бу­кваль­но­му сен­сі, ру­ле­тки. Ну й ку­ма­че­ві транс­па­ран­ти, як же без них! А в ті­ні — сі­рі лю­ди з пі­тер­ською ви­мо­вою й тьмя­ни­ми псев­до. Ось яке облич­чя ре­во­лю­ції, ось як во­на зву­чить, ось як во­на тхне.

Сьо­го­дні, чи­та­ю­чи або чу­ю­чи ви­слов­лю­ва­н­ня не­тер­пля­чих шу­ка­чів спра­ве­дли­во­сті (ка­жу це без най­мен­шої іро­нії чи сум­ні­ву в до­брих на­мі­рах, при­найм­ні сто­сов­но ча­сти­ни з них), я фі­зи­чно від­чу­ваю за­пах... ні, не во­гнищ бі­ля Бу­дин­ку проф­спі­лок, не бен­зи­ну на Гру­ші, а ви­хло­пу ро­сій­ських тан­ків, по­ро­хо­во­го га­ру. За­пах утор­гне­н­ня, що ма­ску­є­ться під ре­во­лю­цію та гро­ма­дян­ську вій­ну. Зві­сно, я ри­зи­кую бу­ти зви­ну­ва­че­ним у спе­ку­ля­ції, хо­ча, по су­ті, це еле­мен­тар­на дво­хо­дів­ка.

Хід пер­ший: ски­да­н­ня зло­чин­ної вла­ди, яка роз­кра­дає кра­ї­ну в ін­те­ре­сах олі­гар­хів. Га­разд, не спе­ре­ча­ю­ся, вла­да ( усі три: за­ко­но­дав­ча, ви­ко­на­вча й су­до­ва) справ­ді так со­бі. Ба­га­то з то­го, на що ми спо­ді­ва­ли­ся чо­ти­ри з по­ло­ви­ною ро­ки то­му, не від­бу­ло­ся або від­бу­ло­ся, але спо­тво­ре­но. При­чи­на то­го — не ли­ше за­ви­ще­ні спо­ді­ва­н­ня іде­а­лі­стів, а й ор­га­ні­ка прав­ля­чо­го кла­су, який не зда­тен змі­ни­ти се­бе сам зсе­ре­ди­ни. Зло­ді­їв і ба­риг мо­жна по­збу­ти­ся че­рез або за­галь­но­на­ціо­наль­ний кон­сен­сус, до яко­го ще да­ле­ко, або зу­си­л­ля­ми до­бре ор­га­ні­зо­ва­них груп лю­дей із «га­ря­чим сер­цем, хо­ло­дною го­ло­вою та чи­сти­ми ру­ка­ми». Єди­ні, хто на та­ку роль пре­тен­дує, сьо­го­дні зде­біль­шо­го по­мі­тні на акці­ях про­ти ЛГБТ і ви­сту­пах, на ща­стя, не­чи­слен­них, про­ти «Валь­цма­на». Стиль пе­ред­ба­чу­ва­ний, на­слід­ки теж. Хід дру­гий: вій­сько су­сі­дньої дер­жа­ви, яке ціл­ком ви­пад­ко­во зо­се­ре­дже­не вздовж ці­лої лі­нії кор­до­ну, за­хо­дить із ме­тою «за­хи­сту ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня від екс­тре­мі­стів». Дав­но не ба­чи­ли­ся!

Лу­па­ти сю ска­лу слід на­по­ле­гли­во, але по­сту­по­во, по ка­мін­чи­ку, те­хно­ло­гі­чно. Не вар­то під­кла­да­ти під неї ди­на­міт: улам­ка­ми за­ва­лить.

РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЯ — ЦЕ ПЕ­РЕД­УСІМ ГРА­БУ­НОК. ПО­ТІМ РЕ­ПРЕ­СІЇ. ПО­ТІМ ЗБА­ГА­ЧЕ­Н­НЯ ТИХ, ХТО ПЕ­РЕ­ХО­ПИВ ВЛА­ДУ. ПО­ТІМ БО­РОТЬ­БА МІЖ СО­БОЮ. ВИ­ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ ЄВ­РО­МАЙ­ДА­НУ ЯК «РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ ГІ­ДНО­СТІ» СЛІД СПРИ­ЙМА­ТИ ПЕ­РЕД­УСІМ ЯК ГОР­ДУ МЕ­ТА­ФО­РУ (ТЕ СА­МЕ СТО­СОВ­НО «ОКСА­МИ­ТО­ВИХ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЙ» ЯК ЯВИ­ЩА)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.