Гол­ка Мо­скви

Лу­ка­шен­ка хо­тів пе­ре­гра­ти Кремль, але ли­ше по­си­лив свою за­ле­жність від ньо­го

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Сяр­гєй Пуль­ша, Мінськ

Як Кремль кон­тро­лює Бі­ло­русь

«Бу­ра­ті­но, ти сам со­бі во­рог!» — ця фра­за з ра­дян­ської ди­тя­чої каз­ки якнай­кра­ще під­хо­дить до су­ча­сної Бі­ло­ру­сі. У то­му, що кра­ї­на по­тра­пи­ла під силь­ний вплив Ро­сії, Лу­ка­шен­ка ви­нен сам. Йо­го ам­бі­ції зле по­жар­ту­ва­ли з ним.

Для ко­ли­шньо­го ди­ре­кто­ра ра­дго­спу «Го­ро­дец» не­за­ле­жність і су­ве­ре­ні­тет Ре­спу­блі­ки Бі­ло­русь ні­ко­ли не бу­ли цін­ні­стю. Аля­ксандр Лу­ка­шен­ка одер­жи­мий вла­дою: що біль­ше, то кра­ще. Злет на хви­лі пе­ре­бу­до­ви в де­пу­та­ти, а звід­ти в пре­зи­ден­ти Бі­ло­ру­сі він спри­ймав ли­ше як схо­дин­ки до все біль­шої і біль­шої вла­ди.

Са­ме це — не­стрим­ну жа­гу вла­ди — про­гле­ді­ли сво­го ча­су ті, хто при­вів Лу­ка­шен­ку в пре­зи­ден­ти кра­ї­ни. Всі во­ни по­тім по­га­но за­кін­чи­ли: хтось став опо­зи­ціо­не­ром, хтось на­зав­жди по­ки­нув по­лі­ти­ку, а ко­ли­шній го­ло­ва Цен­тр­ви­бор­чко­му кра­ї­ни Ві­ктар Ган­чар, яко­го на­зи­ва­ють ма­ло не основ­ним ар­хі­те­кто­ром пе­ре­мо­ги Лу­ка­шен­ки на пер­ших пре­зи­дент­ських ви­бо­рах, уза­га­лі зник не без уча­сті ство­ре­них Аля­ксан­дром Ри­го­ра­ві­чем «еска­дро­нів смер­ті»…

У 1995–1998 ро­ках очіль­ник Бі­ло­ру­сі ви­бу­до­ву­вав із Ро­сі­єю схе­му «Со­ю­зної дер­жа­ви». Він роз­ра­хо­ву­вав, що Бо­ріс Єль­цин на сво­їй по­са­ді дов­го не про­тя­гне, і хо­тів (та й не над­то це при­хо­ву­вав) вла­шту­ва­ти­ся в Крем­лі. Са­ме в ті ча­си Лу­ка­шен­ка за­яв­ляв, що «на ко­лі­нах го­то­вий повз­ти в Ро­сію», ви­ко­пу­вав ра­зом із Чєр­но­мир­ді­ним при­кор­дон­ні стов­пи й за­гра­вав із ро­сій­ськи­ми гу­бер­на­то­ра­ми. Під своє май­бу­тнє пре­зи­дент­ство в РФ він укла­дав до­го­во­ри про ко­ле­ктив­ну без­пе­ку, єди­не військове угру­по­ва­н­ня, прив’язу­ю­чи Бі­ло­русь до Ро­сії по­лі­ти­чно та еко­но­мі­чно. І всі­ля­ко фор­су­вав юри­ди­чне ство­ре­н­ня «Со­ю­зної дер­жа­ви», роз­ра­хо­ву­ю­чи на те, що змо­же бра­ти участь у ви­бо­рах ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та.

Але 31 гру­дня 1999 ро­ку Бо­ріс Єль­цин за­явив: «Я йду». І на­сту­пни­ком ли­шив Вла­ді­мі­ра Пу­ті­на. Від­то­ді Лу­ка­шен­ка й роз­грі­бає на­слід­ки сво­єї «об’єд­нав­чої по­лі­ти­ки».

Ба­га­то хто в Укра­ї­ні ди­ву­є­ться, ко­ли Бі­ло­русь під час го­ло­су­ва­н­ня в між­на­ро­дних ор­га­ні­за­ці­ях під­три­мує Ро­сію. Це без­по­се­ре­дній на­слі­док «Со­ю­зної дер­жа­ви», яку Лу­ка­шен­ка ство­рю­вав під се­бе. Бі­ло­русь має з Ро­сі­єю «со­ю­зний» до­го­вір про по­го­дже­ні дії в сфе­рі зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. Про­гра­ма ви­ко­на­н­ня цьо­го до­го­во­ру онов­лю­є­ться раз на два ро­ки. На 2018–2019-й во­на пе­ред­ба­чає, зокре­ма, «фор­му­ва­н­ня узго­дже­ної по­зи­ції в ООН, ОБСЄ та ін­ших між­на­ро­дних ор­га­ні­за­ці­ях».

Зві­сно, у зов­ні­шній по­лі­ти­ці Лу­ка­шен­ка хо­тів би біль­ше са­мо­стій­но­сті. Але хто пла­тить, той і за­мов­ляє му­зи­ку.

Бі­ло­русь ду­же прив’яза­на до Ро­сії еко­но­мі­чно. Кра­ї­на пра­кти­чно не має ко­ри­сних ко­па­лин (за ви­ня­тком ка­лій- ної со­лі та до­брив), тож усе до­во­ди­ться екс­пор­ту­ва­ти. А по­за­як Бі­ло­русь ще за ча­сів СРСР вва­жа­ла­ся «зби­раль­ним це­хом», її про­ми­сло­вість ду­же зав’яза­на на енер­го­ре­сур­си, про що Мо­сква зга­дує по­стій­но.

Га­зо­ві й на­фто­ві вій­ни з РФ уже дав­но ста­ли що­ден­ною дій­сні­стю Бі­ло­ру­сі. Втім, і на За­хо­ді ні­хто не сум­ні­ва­є­ться, що Газ­пром пе­ре­тво­рив свої ре­сур­си на ін­стру­мент по­лі­ти­чно­го ти­ску. Те са­ме і з на­фтою.

Бі­ло­русь хо­ті­ла б отри­му­ва­ти на­фту й газ від РФ за ці­на­ми ро­сій­сько­го рин­ку. Мо­сква на це не по­го­джу­є­ться, але ро­бить сер­йо­зну зниж­ку «стра­те­гі­чно­му пар­тне­ро­ві» в обмін на по­лі­ти­чну ло­яль­ність. Це при­зве­ло до то­го, що, за да­ни­ми МВФ, за­галь­на під­трим­ка бі­ло­ру­ської еко­но­мі­ки Ро­сі­єю ли­ше у 2005–2015-му ста­но­ви­ла $106 млрд, тоб­то близь­ко $9,7 млрд що­ро­ку. У рі­зний час об­сяг «за­галь­ної чи­стої під­трим­ки» РФ ва­рі­ю­вав­ся от 11% до 27% бі­ло­ру­сько­го ВВП. Ле­во­ва йо­го час­тка — суб­си­дії в на­фто­га­зо­вій сфе­рі.

Спро­би Бі­ло­ру­сі зі­ско­чи­ти з на­фто­вої гол­ки че­рез по­ста­ча­н­ня на­фти з Ве­не­су­е­ли, Азер­бай­джа­ну (ни­ні, по­дей­ку­ють, від­пра­цьо­ву­є­ться мар­шрут ім­пор­ту іран­ської на­фти) слід роз­гля­да­ти не тіль­ки як про­бні, а й як по­лі­ти­чні з ме­тою «на­ля­ка­ти» Ро­сію й ви­тор­гу­ва­ти со­бі біль­ше са­мо­стій­но­сті. Мов­ляв, у кри­ти­чні ча­си ми й без вас обі­йде­мо­ся. Але вар­тість цих по­ста­вок та­ка, що ре­аль­ної аль­тер­на­ти­ви РФ у на­фто­га­зо­вій сфе­рі не спо­сте­рі­га­є­ться. Та її сер­йо­зно й не шу­ка­ють.

«Со­ю­зна дер­жа­ва» та від­су­тність кор­до­нів при­зве­ли до пе­ре­ко­су тор­го­вель­но­го ба­лан­су РБ. На­при­клад, при­бли­зно 80% екс­пор­то­ва­ної кра­ї­ною сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції над­хо­дить до Ро­сії. Во­на ж є основ­ним по­ку­пцем бі­ло­ру­ських то­ва­рів — від хо­ло­диль­ни­ків і те­ле­ві­зо­рів до тра­кто­рів і ком­бай­нів. А ось із За­хо­дом Бі­ло­русь тор­гує пе­ре­ва­жно ка­лій­ни­ми до­бри­ва­ми та на­фто­про­ду­кта­ми.

Уже по­над де­ся­ток ро­ків Лу­ка­шен­ка ви­ма­гає «ві­ді­йти від Ро­сії» в збу­ті бі­ло­ру­ської про­ду­кції. Вка­зів­ку про­су­ва­ти про­ду­кцію вже бу­ло да­но без­по­се­ре­дньо по­слам. По­ки що це вда­є­ться по­га­но, але якось вда­є­ться. У 2017 ро­ці екс­порт про­до­воль­ства до РФ упав на 4%. «Тоб­то ми йде­мо на но­ві рин­ки збу­ту», — за­явив то­ді на­чаль­ник го­лов­но­го управ­лі­н­ня зов­ні­шньо­еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті Мі­ні­стер­ства сіль­сько­го го­спо­дар­ства та про­до­воль­ства Бі­ло­ру­сі Алє­ксєй Бо­г­да­нов.

Слід та­кож від­зна­чи­ти лег­кість кре­ди­ту­ва­н­ня бі­ло­ру­ської мо­де­лі еко­но­мі­ки Ро­сі­єю. По­ло­ви­на зов­ні­шніх ви­плат за кре­ди­та­ми РБ при­па­дає на РФ. В умо­вах від­су­тно­сті ста­біль­но­го при­пли­ву в кра­ї­ну ва­лю­ти ці бор­ги до­во­ди­ться по­стій­но ре­фі­нан­су­ва­ти. Тоб­то в Мо­скви ще один ва­жіль впли­ву на Мінськ — фі­нан­со­вий.

«Со­ю­зна дер­жа­ва» при­зве­ла до то­го, що РБ і РФ ма­ють спіль­ний ін­фор­ма­цій­ний про­стір. При­чо­му фі­нан­со­ві вли­ва­н­ня у ЗМІ двох кра­їн не­зі­став­ні. Ро­сій­ські те­ле­ка­на­ли віль­но транс­лю­ю­ться в Бі­ло­ру­сі. Зре­штою, са­ме во­ни фор­му­ють су­спіль­ну дум­ку гро­ма­дян РБ сто­сов­но зов­ні­шньої по­лі­ти­ки.

Цей вплив Ро­сії най­сут­тє­ві­ший. Ро­сій­ська про­па­ган­да пра­цює не ли­ше че­рез но­ви­ни. Бі­ло­ру­си див­ля­ться ро­сій­ські се­рі­а­ли, ток-шоу на кшталт Со­лов­йо­ва та Кі­сє­льо­ва. Що­прав­да, ві­тчи­зня­ні «ре­гу­ля­то­ри» ма­ють змо­гу змі­ни­ти

За да­ни­ми МВФ, за­галь­на під­трим­ка бі­ло­ру­ської еко­но­мі­ки Ро­сі­єю ли­ше у 2005–2015-му ста­но­ви­ла $106 млрд, тоб­то близь­ко $9,7 млрд що­ро­ку. У рі­зний час об­сяг «за­галь­ної чи­стої під­трим­ки» РФ ва­рі­ю­вав­ся от 11% до 27% бі­ло­ру­сько­го ВВП

ро­сій­ську сі­тку мов­ле­н­ня, але ро­блять це вже пос­тфа­ктум. На­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку на ро­сій­сько­му НТВ у про­гра­мі «Мі­сце зу­стрі­чі» ро­сій­ські екс­пер­ти по­рів­ня­ли Бі­ло­русь із «дру­жи­ною, яка на­лі­во не хо­дить, але що­ро­ку отри­мує по кіль­ка мі­льяр­дів че­рез шан­таж». Пі­сля цьо­го в Бі­ло­ру­сі цю пе­ре­да­чу біль­ше не по­ка­зу­ва­ли.

Але на­справ­ді та­кі ви­пад­ки — то ли­ше ре­а­кція на те, що ста­ло­ся. Зре­штою, тре­ба бу­ло б за­ду­ма­ти­ся про те, щоб ство­рю­ва­ти свій на­ціо­наль­ний ін­фор­ма­цій­ний про­стір. Однак на це по­трі­бні ве­ли­че­зні ко­шти, взя­ти які ні­де.

Утім, гро­ші зна­йшли­ся б, як­би вла­да Бі­ло­ру­сі чі­тко усві­дом­лю­ва­ла не­без­пе­ку чу­жо­го ін­фор­ма­цій­но­го впли­ву у сво­їй сфе­рі ін­те­ре­сів. Однак по­стій­ні за­я­ви Лу­ка­шен­ки про «брат­ський на­род» або, як остан­нім ча­сом, «Мо­ги­лів — ро­сій­ське мі­сто» ро­блять ці кро­ки й ви­тра­ти ні­би­то не та­ки­ми й не­об­хі­дни­ми… У під­сум­ку РБ ри­зи­кує ді­ста­ти удар звід­ти, звід­ки во­на не очі­кує.

Віль­не пе­ре­мі­ще­н­ня ро­бо­чої си­ли та від­су­тність кор­до­нів із РФ у ме­жах «Со­ю­зної дер­жа­ви» при­зво­дять до ті­сної спів­пра­ці бі­ло­ру­ських і ро­сій­ських спец­служб. Ви­кра­де­н­ня в Го­ме­лі укра­їн­ця Пав­ла Гри­ба — це не пер­ший і не остан­ній та­кий ви­па­док. На­при­клад, ро­сій­ські ефес­бе­шни­ки зна­йшли в Москві бі­ло­ру­сько­го анар­хі­ста Іга­ря Алі­не­ві­ча й ви­ве­зли до Бі­ло­ру­сі, де йо­го по­са­ди­ли на ві­сім ро­ків.

Про єди­ний обо­рон­ний про­стір у ме­жах ОДКБ і «Со­ю­зної дер­жа­ви», спіль­ні вій­сько­ві на­вча­н­ня й го­во­ри­ти не вар­то.

Пі­сля за­сі­да­н­ня «роз­коль­ни­цько­го» Свя­щен­но­го Си­но­ду в Мін­ську 15 жов­тня в ба­га­тьох укра­їн­ських ЗМІ з’яви­лась ін­фор­ма­ція про те, що «Бі­ло­ру­ська пра­во­слав­на цер­ква під­три­ма­ла рі­ше­н­ня РПЦ». Однак за ве­ли­ким ра­хун­ком ка­за­ти так украй не­пра­виль­но.

Хоч як див­но, але Бі­ло­ру­ської пра­во­слав­ної цер­кви на­справ­ді не існує. Є лиш одна на всю кра­ї­ну па­ра­фія емі­грант­ської Бі­ло­ру­ської ав­то­ке­фаль­ної пра­во­слав­ної цер­кви. А те, що ми зви­кли на­зи­ва­ти БПЦ, офі­цій­но іме­ну­є­ться «Бі­ло­ру­ський ек­зар­хат Ро­сій­ської пра­во­слав­ної цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту». Тоб­то ка­за­ти, що Бі­ло­ру­ська пра­во­слав­на цер­ква під­три­ма­ла РПЦ, — це про те, що лі­ва но­га під­три­ма­ла пра­ву.

Слід за­зна­чи­ти, що ра­ні­ше в РПЦ бу­ло сім ек­зар­ха­тів. Однак у ре­зуль­та­ті істо­ри­чних пе­ри­пе­тій Бі­ло­ру­ський ек­зар­хат ли­шив­ся єди­ним.

А ось те, що се­ред свя­ще­ни­ків РПЦ, які зі­бра­ли­ся в Мін­ську на Свя­щен­ний Си­нод, не бу­ло жо­дно­го бі­ло­ру­са, про що пи­са­ли ін­ші ЗМІ, прав­да. Ми­тро­по­лит Мін­ський і Слу­цький, Па­трі­ар­ший ек­зарх всія Бі­ло­ру­сі Па­вєл при­сла­ний у кра­ї­ну з Ря­за­ні.

Вплив РПЦ у Бі­ло­ру­сі не вар­то ні не­до­оці­ню­ва­ти, ні пе­ре­оці­ню­ва­ти. Пі­сля «роз­коль­ни­цько­го» Си­но­ду для про­стих при­хо­жан, у прин­ци­пі, ні­чо­го не змі­ни­ло­ся. Про­те най­сві­до­мі­ші за­ми­сли­ли­ся: той, хто мо­ли­ться ра­зом із роз­коль­ни­ка­ми, сам ви­зна­є­ться роз­коль­ни­ком. І по­ча­ли ду­ма­ти, де їм те­пер мо­ли­ти­ся. Хтось ра­дить гре­ко-ка­то­ли­ків, хтось уні­а­тів, хтось про­те­стан­тів. Однак тен­ден­ція оче­ви­дна: бі­ло­ру­си ото­то­жню­ють се­бе не з Мо­сков­ським па­трі­ар­ха­том, а з Кон­стан­ти­но­по­лем — Все­сві­тньою пра­во­слав­ною цер­квою. До «роз­коль­ни­цько­го» Со­бо­ру про це ні­хто не за­ми­слю­вав­ся.

Ін­ту­ї­тив­но від­чу­вав не­без­пе­ку впли­ву РПЦ й Аля­ксандр Лу­ка­шен­ка. Ра­ні­ше, на­зи­ва­ю­чи се­бе «пра­во­слав­ним ате­їстом», він актив­но від­ві­ду­вав храм і сто­яв слу­жбу ра­зом із ко­ли­шнім ми­тро­по­ли­том Бі­ло­ру­сі Фі­ла­ре­том. Остан­ній пі­шов на пен­сію на­при­кін­ці 2017 ро­ку, за­мість ньо­го при­сла­ли Пав­ла, але з ним у Лу­ка­шен­ки сто­сун­ки яв­но не скла­ли­ся. Та і як во­ни мо­гли скла­сти­ся, якщо Па-

вєл за­мі­ря­є­ться на те, чим Бі­ло­русь про­сла­ви­ла­ся у ві­ках: ре­лі­гій­ну то­ле­ран­тність. За не­пов­ний рік сво­го слу­жі­н­ня в Си­ньо­окій новий вла­ди­ка згор­нув іні­ці­а­ти­ву са­мо­ке­ро­ва­но­сті БПЦ і влип у ве­ли­кий скан­дал, за­явив­ши, що в пра­во­слав­них та уні­а­тів рі­зний Бог.

У під­сум­ку на Рі­здво Лу­ка­шен­ка про­був на зу­стрі­чі з Пав­лом ли­ше 15 хв за­мість за­пла­но­ва­них 30 хв. А на Ве­лик­день уза­га­лі обі­йшов­ся без ньо­го, по­їхав­ши ві­та­ти ко­ли­шньо­го Па­трі­ар­ха Фі­ла­ре­та.

Лу­ка­шен­ка — по­лі­тик-по­пу­ліст, який ду­же тон­ко від­чу­ває су­спіль­ні на­строї. І, во­че­видь, він або усві­дом­лює не­без­пе­ку без­роз­діль­но­го «обго­до­ву­ва­н­ня» пра­во­слав­них РПЦ, або від­чув не­прийня­т­тя но­во­го Па­трі­ар­ха ві­ря­на­ми.

А це не­прийня­т­тя справ­ді є. На слу­жбу з Па­трі­ар­хом Кі­ріл­лом зі­бра­ла­ся ре­кор­дно ма­ла кіль­кість лю­дей — кіль­ка со­тень. Ко­ли він при­їздив ми­ну­ло­го ра­зу (я сам був свід­ком цьо­го) лю­ди йшли до ньо­го не­скін­чен­ним по­то­ком.

У під­сум­ку «роз­коль­ни­цький» Си­нод та від­кли­ка­н­ня Кон­стан­ти­но­по­лем акта 1686 ро­ку про пе­ре­да­чу Ки­їв­ської ми­тро­по­лії в юрис­ди­кцію Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту мо­же зі­гра­ти на ру­ку Бі­ло­ру­сі. У 1686-му зем­лі ни­ні­шньої РБ якраз на­ле­жа­ли Ки­їв­сько­му па­трі­ар­ха­ту, про що ба­га­то хто вмить зга­дав. І це теж «не в плюс» РПЦ.

Та­ким чи­ном, Ро­сія має на Бі­ло­русь ко­ло­саль­ний вплив — від фі­нан­со­во-еко­но­мі­чно­го до со­ці­аль­но-іде­о­ло­гі­чно­го. І в ра­зі по­тре­би мо­же спро­во­ку­ва­ти тут та­ку кри­зу, що Лу­ка­шен­ка нав­ряд чи втри­ма­є­ться на сво­є­му мі­сці.

Пи­та­н­ня тіль­ки в то­му, що зов­ні не­пе­ре­дба­чу­ва­ний Лу­ка­шен­ка Мо­скву вла­што­вує. З усі­ма йо­го «ви­бри­ка­ми» він ли­ша­є­ться про­ро­сій­ським. Що ж ви­йде вна­слі­док шту­чно спри­чи­не­ної кри­зи й хто в під­сум­ку при­йде йо­му на змі­ну, не бе­ре­ться пе­ред­ба­чи­ти ні­хто.

А для Лу­ка­шен­ки, як ми вже за­зна­ча­ли ви­ще, не­за­ле­жність і су­ве­ре­ні­тет Бі­ло­ру­сі не ста­нов­лять осо­бли­вої цін­но­сті. І він ра­до її про­дасть, якщо хтось за­про­по­нує від­по­від­ну ці­ну. Ці­на ви­ра­жа­є­ться не в гро­шо­во­му екві­ва­лен­ті, а у вла­ді, яку Лу­ка­шен­ка ді­ста­не в ре­зуль­та­ті ці­єї обо­руд­ки.

Пре­зи­дент­ство Пу­ті­на не ли­ши­ло йо­му шан­сів ста­ти на чо­лі РФ, і РБ не вві­йшла ші­стьма обла­стя­ми до її скла­ду. Лу­ка­шен­ка ви­рі­шив, що кра­ще бу­ти пре­зи­ден­том у сво­їй кра­ї­ні, ніж гу­бер­на­то­ром у чу­жій, і пе­ре­тво­рив­ся на по­бор­ни­ка не­за­ле­жно­сті та су­ве­ре­ні­те­ту Бі­ло­ру­сі. Са­ме то­му він на­ма­га­є­ться ла­ві­ру­ва­ти між За­хо­дом і Схо­дом, бу­ти «і ва­шим, і на­шим». До­ки хтось не за­про­по­нує «справ­жню ці­ну» за бі­ло­ру­ську не­за­ле­жність. На ща­стя, та­ких по­ку­пців не зна­хо­ди­ться. Спо­ді­ва­ю­ся, і не зна­йде­ться.

«Ка­но­ні­чна те­ри­то­рія». Ро­сій­ські по­лі­ти­ки, си­ло­ви­ки та свя­ще­ни­ки по­чу­ва­ю­ться в Бі­ло­ру­сі віль­но, ав­то­ри­тар­ний пре­зи­дент пе­ред ни­ми — зов­сім не­грі­зний во­ло­дар

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.