ОНУХ про му­зи­чну кла­си­ку та ка­ко­фо­нію но­вин

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

Остан­нім ча­сом я слу­хаю на день до­брий пла­тів­ки (без­пе­ре­чно, ві­ні­ло­ві) з «Бран­ден­бурзь­ки­ми кон­цер­та­ми» Йо­ган­на Се­ба­стья­на Ба­ха в не­зрів­нян­но­му ви­ко­нан­ні Бер­лін­сько­го фі­лар­мо­ні­чно­го ор­ке­стру під ке­ру­ва­н­ням Гер­бер­та фон Ка­ра­я­на (за­пис фір­ми Deutsche Grammophon, 1980). Вла­сне, слу­хаю 4-й і 5-й кон­цер­ти, але зде­біль­шо­го 4-й. Зокре­ма, allegro ство­рює в ме­не до­брий на­стрій. У цьо­му кон­цер­ті ще чу­ти ви­ра­зні впли­ви Ві­валь­ді, хо­ча Бах то­ді вже змі­нив ві­валь­дів­ську фор­му, змен­шив­ши го­стрий кон­траст між tutti ritornelli (ри­тур­не­ля­ми з грою на всіх ін­стру­мен­тах) і соль­ни­ми епі­зо­да­ми. Ге­ній Ба­ха, що чер­пав із ве­не­цій­ської тра­ди­ції Ві­валь­ді, ста­но­вить для ме­не ран­ко­ву ду­хов­ну стра­ву, як і до­бра ка­ва Illy для під­не­бі­н­ня. Так, вла­сне, і по­чи­на­ю­ться мої осін­ні ран­ки в очі­ку­ван­ні то­го, що при­не­се день. Слу­ха­н­ня но­вин ли­шаю тро­хи на по­тім, ко­ли з’їм що­ден­ну су­міш жи­тніх пла­стів­ців, на­сі­н­ня со­ня­шни­ку, гар­бу­за, чіа, ко­но­плі, сма­же­них гре­ча­них пла­стів­ців, кі­ноа, ме­ле­них на­сі­нин льо­ну з на­ту­раль­ним йо­гур­том, мо­ло­тим бі­лим ми­гда­лем і тер­тим яблу­ком. Ни­ні ці ста­ро­дав­ні су­мі­ші на­зи­ва­ють superfoods,

не­оці­нен­ни­ми хар­ча­ми з огля­ду на на­яв­ні в них ко­ри­сні для ор­га­ні­зму ре­чо­ви­ни. Тож так, з одно­го бо­ку, піджив­люю свій ор­га­нізм здо­ро­ви­ми скла­дни­ка­ми superfoods, а з дру­го­го ― ма­ши­наль­ним пе­ре­гля­даю ран­ко­ві но­ви­ни, по­чи­на­ю­чи від BBC і йду­чи до Deutsche Welle та аме­ри­кан­сько­го CNN. Іна­кше ка­жу­чи, піджив­люю свій ор­га­нізм до­зою стре­су, який до­став­ля­ють те­ле­ві­зій­ні ме­ре­жі що­ден­ни­ми по­ві­дом­ле­н­ня­ми зі сві­ту.

Мо­їм «улю­бле­ним» отруй­ни­ком, оче­ви­дя­чки, є CNN, що по­чи­нає но­ви­ни з чер­го­во­го тві­та пре­зи­ден­та Трам­па й за­кін­чує ни­щів­ною кри­ти­кою то­го са­мо­го пре­зи­ден­та. Мо­жна ска­за­ти, що Трамп і CNN ста­нов­лять сим­біоз, який ви­тво­рює своє­рі­дний над­зви­чай­но отруй­ний superfood для на­шо­го моз­ку.

Що ж, за­ле­жність — це за­ле­жність. Як­би не ран­ко­вий Бах із від­лу­н­ням Ві­валь­ді, жи­т­тя бу­ло б уже ні­кчем­ним, бо про ін­ші не­мо­чі ті­ла та ро­зу­му я мов­ча­ти­му, адже в до­бро­му то­ва­ри­стві тре­ба зна­ти якусь мі­ру.

Не­що­дав­но, на­при­клад, но­ви­ною дня бу­ла ін­фор­ма­ція про від­прав­ле­н­ня пі­до­зрі­лих по­си­лок на адре­су Гіл­ла­рі Клін­тон, ко­ли­шньо­го пре­зи­ден­та Оба­ми, лі­бе­раль­но­го мі­льяр­де­ра та фі­лан­тро­па Джор­джа Со­ро­са, нью-йорк­сько­го бю­ро CNN. З’ясо­ва­но, що їх бу­ло при- найм­ні дев’ять, але не ска­за­но, що це кі­нець. Во­ни мі­стять при­строї, схо­жі на са­мо­ро­бні бом­би, які, спи­ра­ю­чись на на­яв­ну в ін­тер­не­ті ін­фор­ма­цію, мо­же скла­сти, і то з лег­ко­до­сту­пних ком­по­нен­тів, ко­жна лю­ди­на з пе­ре­сі­чним ро­зу­мом.

Усі адре­са­ти пе­ре­хо­пле­них слу­жба­ми без­пе­ки по­си­лок — лю­ди, пов’яза­ні з Де­мо­кра­ти­чною пар­ті­єю, її при­хиль­ни­ки, спон­со­ри або ж про­сто осо­би, які кри­ти­чно на­ла­што­ва­ні що­до пре­зи­дент­ства у ви­ко­нан­ні єди­но­го і не­по­втор­но­го До­наль­да Трам­па. У цій си­ту­а­ції аж ніяк не до смі­ху, а рі­вень роз­дму­ху­ва­н­ня при­стра­стей аме­ри­кан­сько­го еле­кто­ра­ту за два ти­жні до ви­бо­рів до Па­ла­ти пред­став­ни­ків і Се­на­ту ся­гнув до­сі не­ба­че­но­го рів­ня. Мо­жна за­пи­та­ти: хто тут ви­нен? Отри­ма­є­мо рі­зні від­по­віді за­ле­жно від по­лі­ти­чної орі­єн­та­ції. Де­мо­кра­ти або, за­га­лом ка­жу­чи, лю­ди з лі­бе­раль­ни­ми по­гля­да­ми, на­пев­не, ки­ва­ти­муть на пре­зи­ден­та Трам­па як на го­лов­не дже­ре­ло роз­па­лю­ва­н­ня емо­цій. А той ві­діб’є м’яч у бік про­від­них ЗМІ, або, як він на­зи­ває їх, fake media. Пастка, у яку по­лі­ти­ки загнали су­спіль­ство, пра­цює бездоганно. Поляризація громадської дум­ки, яка, що­прав­да, зав­жди при­су­тня в американській по­лі­ти­ці, ся­гну­ла рів­ня, на яко­му вже тре­ба бо­я­ти­ся. Мо­жли­во, не про­стим гро­ма­дя­нам, а по­лі­ти­кам та акти­ві­стам, які ви­яви­ли­ся на при­ці­лі ша­лен­ців, ла­дних ви­са­ди­ти світ у по­ві­тря, аби тіль­ки бу­ло по-їхньо­му. Во­стан­нє та­ке на­пру­же­н­ня Аме­ри­ка пе­ре­жи­ва­ла в 1960-х ро­ках, за ча­сів «куль­тур­них війн» і змі­ни мо­де­лі здій­сне­н­ня вла­ди на лі­бе­раль­ну. Та мо­дель на на­ших очах ді­йшла яко­їсь ме­жі, і «ве­ли­кий руй­нів­ник» Трамп ви­ко­ри­сто­вує це з то­чні­стю хі­рур­га. За­пи­та­н­ня: чи це на ко­ристь і ко­му са­ме?

Най­швид­ше, на­пев­не, да­дуть від­по­відь на за­пи­та­н­ня, хто сто­їть за на­ді­сла­ни­ми бом­ба­ми, які, на ща­стя, не ви­бу­ха­ють. Сте­жа­чи за ЗМІ, і то за най­біль­ши­ми та най­впли­во­ві­ши­ми, я не маю сум­ні­ву, що во­ни ста­ють транс­мі­сі­єю в по­бу­до­ві сві­ту, у яко­му ми на­чеб­то жи­ве­мо.

Але ж на­справ­ді зов­сім не так, світ із по­гля­ду ЗМІ є тіль­ки одним із ба­га­тьох на­бли­жень на на­шо­му шля­ху від пун­кту А до пун­кту Б. Цьо­го бу­ло б, ма­буть, до­сить на сьо­го­дні. Ага, ЙСБ у на­зві — це, без­пе­ре­чно, Йо­ганн Се­ба­стьян Бах, так са­мо як ча­сто зга­ду­ва­ний у сві­то­вих ЗМІ MБС — це Му­хам­мад ібн Сал­ман, на­сту­пник са­у­дів­сько­го тро­ну. Ми жи­ве­мо в ча­си, ко­ли вчин­ки яко­го-не­будь MБС і по­ді­бних до ньо­го до­мі­ну­ють у ме­дій­ній сі­чці із CNN на чо­лі, а ви­тво­ри ЙСБ за­ре­зер­во­ва­ні тіль­ки для знав­ців у кон­цер­тних за­лах або в до­ма­шніх ко­ле­кці­ях зву­ко­за­пи­сів, бо­дай та­ких, як моя. Зав­дя­ки їй я маю змо­гу що­ран­ку по­слу­ха­ти 4-й і 5-й із «Бран­ден­бурзь­ких кон­цер­тів» ЙСБ у ви­ко­нан­ні Бер­лін­сько­го фі­лар­мо­ні­чно­го ор­ке­стру під ке­ру­ва­н­ням Гер­бер­та фон Ка­ра­я­на.

На жаль, не­вдов­зі по то­му вми­каю но­ви­ни CNN, BBC чи DW, щоб ді­зна­ти­ся не про змен­ше­н­ня «го­стро­го кон­тра­сту між tutti ritornelli із соль­ни­ми епі­зо­да­ми» в ком­по­зи­ці­ях ЙСБ, а про вчин­ки та­ко­го со­бі MБС і про те, що про них ка­же POTUS (President Of The United States), ві­до­мий та­кож як ДТ, для при­я­те­лів про­сто До­нальд, а мо­же, на­віть Дон. Ка­ру­сель аб­сур­ду кру­ти­ться на­ба­га­то швид­ше за ві­ні­ло­ву гра­мо­фон­ну пла­тів­ку з му­зи­кою не­зрів­нян­но­го ЙСБ, ві­до­мо­го як Йо­ганн Се­ба­стьян Бах.

ПАСТКА, У ЯКУ ПО­ЛІ­ТИ­КИ ЗАГНАЛИ СУ­СПІЛЬ­СТВО, ПРА­ЦЮЄ БЕЗДОГАННО. ПОЛЯРИЗАЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМ­КИ, ЯКА, ЩО­ПРАВ­ДА, ЗАВ­ЖДИ НАЯВНА В АМЕРИКАНСЬКІЙ ПО­ЛІ­ТИ­ЦІ, СЯ­ГНУ­ЛА РІВ­НЯ, НА ЯКО­МУ ВЖЕ ТРЕ­БА БО­Я­ТИ­СЯ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.