Брент Ра­ян: «Укра­їн­ські мі­ста не ста­ють мен­ши­ми, про­те від­чу­тно за­не­па­да­ють » Аме­ри­кан­ський ур­ба­ніст про ре­ві­та­лі­за­цію пром­зон та осо­бли­во­сті мі­сько­го ди­зай­ну

«Укра­їн­ські мі­ста не ста­ють мен­ши­ми, про­те від­чу­тно за­не­па­да­ють»

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Спіл­ку­ва­ла­ся Ган­на Тре­губ

В ін­терв’ю Ти­жню про­фе­сор Мас­са­чу­сет­сько­го те­хно­ло­гі­чно­го ін­сти­ту­ту Брент Ра­ян роз­по­вів про спе­ци­фі­ку су­ча­сно­го мі­сько­го ди­зай­ну й пла­ну­ва­н­ня, їх не­від­рив­ність від по­лі­ти­ки та гро­мад на мі­сцях, а та­кож про ре­куль­ти­ва­цію екс-пром­зон, яка по­тре­бує уні­каль­них та ін­ди­ві­ду­аль­них, а не ско­пі­йо­ва­них рі­шень.

Чи існує та на які за­са­ди спи­ра­є­ться су­ча­сна фун­да­мен­таль­на те­о­рія мі­сько­го ди­зай­ну? Во­на від­по­від­ає тим ви­кли­кам, які ста­вить сьо­го­де­н­ня? — Те­о­ре­ти­чний ар­гу­мент, який я ви­су­ваю, по­ля­гає в то­му, що мі­ський ди­зайн по­стає як роз­ши­ре­н­ня ар­хі­те­кту­ри. Якщо по­спо­сте­рі­га­ти за мі­ста­ми, по­ба­чи­мо там ба­га­то ін­ди­ка­то­рів, які сто­су­ю­ться ур­ба­ні­сти­чно­го ди­зай­ну, а по­ряд із тим — ми­сте­цтва. Мо­ва про ди­на­мі­чне ми­сте­цтво, і в цьо­му не­має про­бле­ми. На­при­клад, музика ди­на­мі­чна. Будь-яке ми­сте­цтво, що існує в ча­сі, ди­на­мі­чне. Ці­ка­во, що між ур­бан-ди­зай­ном і му­зи­кою та­кож на­яв­ні зв’яз­ки. Для ме­не спо­ча­тку це бу­ло не­о­че­ви­дно, про­те в про­це­сі до­слі­джень я зро­зу­мів, що те­о­ре­ти­чно між ни­ми є спіль­ність. Пер­ший має на­ба­га­то біль­ше про­сто­ру для ви­яву, ніж музика, про­те так са­мо роз­гор­та­є­ться і в ча­сі, і в про­сто­рі. Це яви­ще шир­ше та скла­дні­ше за ми­сте­цтво. Ар­хі­те­кту­ра — ком­по­нент мі­сько­го ди­зай­ну — йо­го не за­мі­няє та йо­му не до­рів­нює. Мі­ський ди­зайн є кон­це­пту­аль­ним, він за­ро­див­ся в ХІХ сто­літ­ті та пов’яза­ний із пла­ну­ва­н­ням і за­бу­до­вою Па­ри­жа. Са­ме ці за­са­ди ми сьо­го­дні мо­же­мо й по­вин­ні пе­ре­гля­ну­ти.

У 1960- ті ро­ки в аме­ри­кан­сько­му мі­сто­пла­ну­ван­ні бу­ло від­ки­ну­то са­му ідею ди­зай­ну. Чо­му? Бо ви­ник шквал кри­ти­ки з бо­ку ар­хі­те­кто­рів та пла­ну­валь­ни­ків, які твер­ди­ли, мов­ляв, ну який там мо­же бу­ти ди­зайн у пла­ну­ван­ні міст і що ар- хі­те­кто­рів не над­то ці­ка­вить дум­ка лю­дей. То­ді ста­ло зро­зумі­ло: ви­не­сти вер­дикт, яким має бу­ти облич­чя мі­ста, мо­же не ли­ше фа­хо­ва спіль­но­та. Це спіль­не рі­ше­н­ня ба­га­тьох осіб. Ота по­лі­фо­ні­чність — ре­во­лю­цій­ний крок у мі­сько­му пла­ну­ван­ні. Сьо­го­дні до­слу­ха­ти­ся до жи­те­лів є ма­кси­мою для пла­ну­валь­ни­ків мі­ста. Ар­хі­те­кту­ра пев­ним чи­ном зву­зи­ла сфе­ру сво­їх во­ло­дінь, бо ми­сли­ти про спо­ру­ди по­де­ку­ди зру­чні­ше й про­сті­ше, ніж про мі­сто­пла­ну­ва­н­ня. Ар­хі­те­кту­ра — це про до­вер­ше­ні, за­кін­че­ні фор­ми, що мо­жуть бу­ти кра­си­ви­ми. А мі­ське пла­ну­ва­н­ня — зав­жди про не­за­вер­ше­ність і не­до­вер­ше­ність мі­ста. То до­во­лі скла­дна при­кла­дна га­лузь.

Змін­ність ар­хі­те­кту­ри та мі­сько­го пла­ну­ва­н­ня від­бу­ва­ю­ться по­рі­зно­му та по­тре­бу­ють рі­зної кіль­ко­сті ча­су. Є та­кі ар­хі­те­кто­ри, ме­та яких по­ля­гає в ефе­ктно­сті бу­дів­лі. Мі­ське пла­ну­ва­н­ня сто­су­є­ться рад-

ше пи­та­н­ня як і в який спо­сіб мі­стя­ни вза­є­мо­ді­ють із про­сто­ра­ми та еле­мен­та­ми та­кої бу­дів­лі в той чи той час. То­му це зав­жди про­цес.

У чо­му, на ва­шу дум­ку, по­ля­гає зв’язок між есте­ти­чним і по­лі­ти­чним ком­по­нен­та­ми в пла­ну­ван­ні міст? Яку роль і зна­че­н­ня має ко­жен із них? — Тут зно­ву тре­ба по­вер­ну­ти­ся до то­го, що ур­бан-ди­зайн — це ми­сте­цтво. Ча­сто ко­ли мо­ва за­хо­дить про су­ча­сне ми­сте­цтво, то ви­ни­кає дис­ку­сія, чи во­но справ­ді та­ким є. Йде­ться не зав­жди про ка­те­го­рію кра­си. На­при­клад, не всі кар­ти­ни Пі­кас­со кра­си­ві, про­те це ви­со­ке ми­сте­цтво. Так са­мо й що­до міст. Чи є ву­ли­ця Хре­ща­тик ви­тво­ром ми­сте­цтва? Пев­ною мі­рою. Хтось же її спро­е­кту­вав і по­бу­ду­вав. Так, во­на мо­же не по­до­ба­ти­ся, про­те є той, хто над нею та­ки пра­цю­вав, за­кла­да­ю­чи есте­ти­чні еле­мен­ти.

Оскіль­ки мі­ське пла­ну­ва­н­ня пря­мо тор­ка­є­ться ба­га­тьох ар­хі­те­кто­рів і ве­ли­кої кіль­ко­сті не­ру­хо­мо­сті, то на­бу­ває по­лі­ти­чно­го зна­че­н­ня. Із ми­сте­цтвом не зав­жди так: во­но мо­же бу­ти й по­за по­лі­ти­чним ди­скур­сом. У мі­сто­пла­ну­ван­ні так не ви­хо­дить, бо до ньо­го за­лу­че­на ве­ли­ка кіль­кість лю­дей, які та­кож бе­руть участь у по­лі­ти­чно­му про­це­сі та ухва­лен­ні рі­шень. Ар­хі­те­кто­ри до­сить ча­сто не­за­до­во­ле­ні тим, що по­лі­ти­ка так чи іна­кше вди­ра­є­ться до їхньої ро­бо­ти, якщо ка­за­ти про ар­хі­те­кту­ру як ча­сти­ну ху­до­жньо­го ми­сте­цтва. Що­ра­зу, ко­ли ар­хі­те­ктор бе­ре­ться за пла­ну­ва­н­ня бу­дів­лі чи про­сто­ру для за­галь­но­го, пу­блі­чно­го ко­ри­сту­ва­н­ня, це зав­жди про по­лі­ти­ку. Ур­бан-ди­зайн не­рід­ко роз­ка­зує лю­дям, що при­їха­ли ку­дись упер­ше, про суть мі­сце­во­го по­лі­ти­чно­го ре­жи­му. Як- от про мі­цну вла­дну вер­ти­каль у Ро­сії або ж про мі­цну в мі­жна­ро­дній по­лі­ти­ці, про­те до­во­лі ча­сто без­по­мі­чну на ло­каль­но­му рів­ні вла­ду США.

В одній зі сво­їх кни­жок я зга­дую по­лі­ти­чно­го те­о­ре­ти­ка Але­ксі­са де То­кві­ля, який пи­сав про мі­ське пла­ну­ва­н­ня. Ви­яв­ля­є­ться, він ро­зу­мів, що те, яким чи­ном по­бу­до­ва­но мі­ста, впли­ває на по­лі­ти­чні си­ли. До­брий при­клад — ди­зайн ву­лиць у Мо­скві та час­тко­во в Ки­є­ві пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Та­ке со­бі вті­ле­н­ня по­лі­ти­чних по­гля­дів і сма­ків у це­глі й це­мен­ті. Сталінський ам­пір ба­га­то про що свід­чить пе­ред­усім що­до по­лі­ти­ки. Так са­мо хру­щов­ки пі­зні­шо­го ча­су.

Ко­ли я впер­ше при­їхав до Ки­є­ва, то зро­зу­мів, що для Ста­лі­на та йо­го адмі­ні­стра­ції ва­ше мі­сто бу­ло ду­же ва­жли­вим. До то­го я по­ба­чив кіль­ка міст із за­бу­до­вою ста­лін­ських ча­сів і мо­жу ска­за­ти, що спо­ру­дже­н­ня по­во­єн­но­го Хре­ща­ти­ка — це мо­ну­мент, ще й не­де­ше­вий як на кра­ї­ну пі­сля вій­ни. Ви­дно, що за­бу­ду­ва­ти са­ме в сти­лі, схва­ле­но­му вла­дою, бу­ло на той час ва­жли­вим зав­да­н­ням. Ще один при­клад — Па­лац куль­ту­ри та на­у­ки у Вар­ша­ві, та­кий со­бі «да­ру­нок Ста­лі­на» мі­сту, яке не знає, що з ним те­пер ро­би­ти. Яким чи­ном ро­зі­бра­ти­ся з та­кою істо­ри­чною спад­щи­ною — скла­дне пи­та­н­ня.

Укра­ї­на має ба­га­то ду­же ва­жли­вих спо­руд та ар­хі­те­кту­ру, при­ва­бли­ву для ту­ри­стів. Во­дно­час у ній та мі­сто­пла­ну­ван­ні чи­ма­ло й та­ко­го, із чим пра­цю­ва­ти вель­ми скла­дно, осо­бли­во ко­ли йде­ться про сим­во­лі­чні й по­лі­ти­чні ре­чі. У Вар­ша­ві це одна бу­дів­ля, а в Ки­є­ві — що­най­мен­ше ці­ла ву­ли­ця, якщо не бра­ти до ува­ги всі ті хру­щов­ки й ста­лін­ки, які ста­нов­лять ва­го­му час­тку жи­тло­во­го фон­ду укра­їн­ської сто­ли­ці. Із пли­ном ча­су во­ни ста­ва­ти­муть де­да­лі менш сим­во­лі­чно за­барв­ле­ни­ми.

АР­ХІ­ТЕ­КТУ­РА — ЦЕ ПРО ДО­ВЕР­ШЕ­НІ, ЗА­КІН­ЧЕ­НІ ФОР­МИ, ЩО МО­ЖУТЬ БУ­ТИ КРА­СИ­ВИ­МИ. А МІ­СЬКЕ ПЛА­НУ­ВА­Н­НЯ — ЗАВ­ЖДИ ПРО НЕ­ЗА­ВЕР­ШЕ­НІСТЬ І НЕ­ДО­ВЕР­ШЕ­НІСТЬ МІ­СТА. ТО ДО­ВО­ЛІ СКЛА­ДНА ПРИ­КЛА­ДНА ГА­ЛУЗЬ

Та­ким чи­ном, сво­бо­да ар­хі­те­кто­ра й про­е­кту­валь­ни­ка мі­ста від по­лі­ти­ків і від су­спіль­ства, ді­яль­ність за­для чи­сто­го ми­сте­цтва — це уто­пія? — Ар­хі­те­ктор у пев­них ви­пад­ках мо­же ді­я­ти віль­но від по­лі­ти­ки. На­при­клад, у проектуванні бу­дин­ків для ба­га­ті­їв на мор­сько­му узбе­реж­жі, де не йде­ться про по­лі­ти­чний про­ект аж ні­як. А от кон­курс на ство­ре­н­ня про­е­кту мо­ну­мен­та Ре­во­лю­ції гі­дно­сті — ду­же по­лі­ти­чна річ. Одне сло­во, бу­ває по- рі­зно­му, але ур­ба­нізм і мі­сто­пла­ну­ва­н­ня зав­жди в по­лі­ти­ці. Адже до­во­ди­ться ма­ти спра­ву з ве­ле­тен­ськи­ми те­ри­то­рі­я­ми, на яких ме­шка­ють лю­ди. Ко­ли пра­цю­єш із та­ки­ми те­ре­на­ми, ма­єш спра­ву з ці­лою гру­пою вла­сни­ків і до­во­лі ча­сто з та­ки­ми, що на­ді­ле­ні впли­вом та вла­дою. То­му ті, хто за­йма­є­ться ур­бан-ди­зай­ном та мі­сто­про­е­кту­ва­н­ням, ма­ють бу­ти не ли­ше ми­тця­ми, а й осо­ба­ми, які ро­зу­мі­ю­ться на по­лі­ти­ці, щоб їхні про­е­кти мо­жли­во бу­ло вті­ли­ти. Для ро­зу­мі­н­ня си­ту­а­ції зі змен­ше­н­ням про­сто­ру аме­ри­кан­ських міст ви про­по­ну­є­те два тер­мі­ни — зву­же­н­ня та за­не­пад. У чо­му са­ме по­ля­гає про­бле­ма з мі­ським про­сто­ром крізь при­зму цих двох про­це­сів? — По­ча­ти тре­ба з то­го, що та­ка си­ту­а­ція но­ва. Спо­сте­рі­гаю за нею в США. По­де­ку­ди вра­же­н­ня та­ке: що ж від­бу­ва­є­ться? Як так мо­же бу­ти? Ми ж не в ча­си Ста­ро­дав­ньо­го Ри­му жи­ве­мо! На­пи­сав сво­го ча­су ста­т­тю «Мі­ста, що змен­шу­ю­ться, світ, що вуж­чає». Там я ка­жу про те, як із роз­ви­тком сві­ту мі­ста по­тро­ху за­не­па­да­ють. Це те, що че­кає Ки­тай ро­ків че­рез 10 і чо­го там бо­я­ться. Те са­ме сто­су­є­ться Япо­нії, Сін­га­пу­ру та Латинської Аме­ри­ки. Цю про­бле­му ма­ють ви­рі­шу­ва­ти ті, хто при­йде пі­сля нас. До­дам: у та­ко­му сві­ті, де ва­ги на­бе­ре Афри­кан­ський кон­ти­нент.

Мо­ва про два рі­зні поняття. Роз­кла­да­н­ня — це зни­кне­н­ня, а зву­же­н­ня — втра­та роз­мі­ру. Для Аме­ри­ки про­бле­мою є дру­ге, бо мі­ста змен­шу­ю­ться, втра­ча­ють своє на­се­ле­н­ня, ста­ють бі­дні­ши­ми. Та­кож усе це рі­зни­ться за­ле­жно від кра­ї­ни. На­при­клад, Япо­нія — дер­жа­ва, що змен­шу­є­ться. Що­ро­ку во­на втра­чає близь­ко 500 тис. осіб. Кра­ї­на не за­не­па­дає, але стає мен­шою, що ви­дно по її мі­стах: во­на не бі­дні­шає, про­те ста­рі­шає. США на­то­мість ста­ють бі­дні­ши­ми. Лю­ди де­да­лі ча­сті­ше пе­ре­їжджа­ють жи­ти до мі­ських око­лиць. Те, що від­бу­ва­є­ться із су­спіль­ством, як во­но се­бе по­во­дить, по­зна­ча­є­ться на мі­стах. Якщо на­се­ле­н­ня ста­ріє та ви­ми­рає, то мі­ста ста­ють мен­ши­ми. Якщо лю­ди ви­їжджа­ють — отри­му­є­мо той са­мий ефект плюс зу­бо­жі­н­ня.

Укра­їн­ські мі­ста — це де­що ці­ка­ве. Во­ни аж ні­як не ста­ють мен­ши­ми, про­те від­чу­тно за­не­па­да­ють. Чо­ти­ри ро­ки то­му я від­ві­дав Хер­сон. Це при­клад мі­ста, яке за­не­па­дає. За­пи­тав, чи втра­чає во­но на­се­ле­н­ня, — ви­я­ви­ло­ся, що ні. Лю­дям там не­має ку­ди по­ді­ти­ся. Ста­ра ін­ду­стрія за­кри­ла­ся й не пра­цює

вже дав­но, від­бу­ва­є­ться ста­ти­чний за­не­пад. Не­мо­біль­не суспільство та­кож ві­ді­грає ва­го­му роль у цьо­му про­це­сі. Та­ка си­ту­а­ція ду­же скла­дна й по­тре­бує ве­ли­ких зу­силь на по­до­ла­н­ня ста­ну, що склав­ся.

Із най­дав­ні­ших ча­сів жи­т­тя мі­ста обер­та­є­ться дов­ко­ла йо­го цен­тру. Ни­ні ж, ко­ли від­бу­ва­є­ться ма­со­ве пе­ре­се­ле­н­ня та пе­ре­не­се­н­ня актив­но­стей містян до око­лиць, до­во­ди­ться ка­за­ти про за­не­пад мі­ських цен­трів чи рад­ше про збіль­ше­н­ня їхньої кіль­ко­сті? — Мі­ста без цен­трів — та­ке мо­же бу­ти. Так са­мо як цен­три без міст або мі­ста з ба­га­тьма цен­тра­ми. На­при­клад, у ФРН є ви­лю­дні­ла по­стін­ду­стрі­аль­на зо­на в Ру­рі. Дор­тмунд, Дюс­сель­дорф, Ес­сен — усе це

там. На­справ­ді ціл­ком при­ро­дно, що в якийсь мо­мент одні те­ри­то­рії роз­ви­ва­ю­ться стрім­ко, а ін­ші ні. Від­бу­ва­є­ться те, що я на­зи­ваю «кла­пти­ко­вим ур­ба­ні­змом»: па­ра­лель­но в мі­стах спо­сте­рі­га­є­ться як роз­бу­до­ва, так і за­не­пад. З одно­го бо­ку, ми вже не ма­є­мо чі­ткої мі­ської стру­кту­ри, а з дру­го­го — з’яв­ля­є­ться ба­га­то від­кри­то­го про­сто­ру, місць для про­жи­ва­н­ня то­що.

Чи всі ті про­це­си, про які йшло­ся ви­ще, впли­нуть на рі­вень ті­сня­ви в мі­стах? Якщо так, то в який спо­сіб? — Із ча­сом рі­вень ті­сня­ви в мі­стах ста­не ниж­чим. Якщо ка­за­ти про Япо­нію, для якої це ни­ні про­бле­ма, то ба­га­то що за­ле­жить від там­те­шньої вла­ди й ке­рів­ни­цтва. Во­ни вже сьо­го­дні стри­му­ють роз­ро­ста­н­ня сво­їх міст, чі­тко окре­слю­ють ме­жі, за які ті не ма­ють ви­хо­ди­ти. Во­дно­час спо­ну­ка­ють жи­те­лів пе­ред­мість пе­ре­їжджа­ти вглиб мі­ста, бо там є шир­ший до­ступ як до со­ці­аль­них по­слуг, так і до мі­ських ко­му­наль­них ме­реж. Зокре­ма, це сто­су­є­ться по­лі­ти­ки, згі­дно з якою осіб по­хи­ло­го ві­ку спо­ну­ка­ють пе­ре­се­ля­ти­ся ту­ди, де по­ряд є цен­три з на­да­н­ня від­по­від­них со­ці­аль­них по­слуг.

США сьо­го­дні на­ма­га­ю­ться да­ти ра­ду ці­лій низці міст, об’єд­на­них у так зва­ний ір­жа­вий по­яс, сим­во­лом яко­го є Де­тройт. Які рі­ше­н­ня зі сфе­ри мі­сько­го пла­ну­ва­н­ня мо­жуть бу­ти ді­є­ви­ми для то­го, щоб вди­хну­ти в цю зо­ну но­ве жи­т­тя? — Аме­ри­ка бу­ла ті­єю кра­ї­ною, яка ду­же ра­но ін­ду­стрі­а­лі­зу­ва­ла­ся. Ба­га­то з її міст пів­ні­чно­го схо­ду та се­ре­дньо­го за­хо­ду ста­ли ін­ду­стрі­аль­ни­ми цен­тра­ми ще на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя. То був мо­мент, ко­ли всі еко­но­мі­чні та фі­нан­со­ві си­ли пра­цю­ва­ли на їхнє бла­го. Транс­пор­том то­го ча­су бу­ла за­лі­зни­ця. Біль­шість аме­ри­кан­ців то­ді про­жи­ва­ла са­ме на пів­но­чі кра­ї­ни, то­му що пів­день ду­же спе­ко­тний і во­ло­гий. Одне сло­во, не най­при­єм­ні­ший там клі­мат. Ті си­ли, що на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя до­по­ма­га­ли зга­да­ним мі­стам, у се­ре­ди­ні сто­лі­т­тя вда­ри­ли по них. Ко­ли го­лов­ним транс­пор­том ста­ли ав­то­мо­бі­лі, за­во­ди та фа­бри­ки ви­рі­ши­ли пе­ре­не­сти своє ви­ро­бни­цтво на мі­ські око­ли­ці. Бу­ли й та­кі, що зня­ли­ся з мі­сця та пе­ре­не­сли свої ви­ро­бни­цтва на пів­день США. От­же, мі­ста пів­ні­чно­го схо­ду та се­ре­дньо­го за­хо­ду Аме­ри­ки зі­ткну­ли­ся зі спа­дом еко­но­мі­чної актив­но­сті, що ви­ли­ло­ся в ре­зуль­та­ті в змен­ше­н­ня кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня.

Є до­слі­дже­н­ня си­ту­а­ції в цих ре­гіо­нах, які свід­чать, що те­хно­ло­гі­чні та еко­но­мі­чні си­ли, по­трі­бні для про­цві­та­н­ня в них, уже ні­ко­ли біль­ше не бу­дуть від­тво­ре­ні до­ста­тньою для за­мо­жно­сті мі­рою. Ті, хто за­йма­є­ться мі­сто­пла­ну­ва­н­ням та ухва­ле­н­ням мі­сце­вих по­лі­тик, не ма­ють ши­ро­ко­го ви­бо­ру тих за­со­бів, які до­по­мо­гли б від­но­ви­ти зга­да­ні мі­ста. Де­хто пе­ре­кла­дає про­ви­ну за си­ту­а­цію із за­не­па­дом Де­трой­та, на­при­клад, на кон­кре­тних осіб. Про­те на­справ­ді про­бле­му зу­мо­ви­ла де­цен­тра­лі­за­ція, і шу­ка­ти її ви­рі­ше­н­ня теж тре­ба в де­цен­тра­лі­за­тор­ських пра­кти­ках.

Я роз­мір­ко­ву­вав над по­шу­ком рі­шень для та­ких міст, як Де­тройт. У ви­снов­ках книж­ки «Ди­зайн пі­сля за­не­па­ду » ви­су­нув кіль­ка ідей, як мо­жна до­по­мог­ти зга­да­ним по­се­ле­н­ням. На­ма­га­ю­ся бу­ти пра­гма­ти­ком, по­ка­зу­ю­чи мо­жли­во­сті цих міст. Мо­ва пе­ред­усім про та­ку со­бі, якщо хо­че­те, не­ре­фор­ма­тор­ську ре­фор­му. По­за на­шою ува­гою та впли­вом ли­ша­є­ться ду­же ба­га­то рі­зних сил, і так са­мо з мі­ста­ми. Якщо за­сто­су­є­мо цю ідею до аме­ри­кан­ських міст, що змен­шу­ю­ться, то ви­яви­ться, що ми не мо­же­мо від­ки­ну­ти ані ка­пі­та­лізм, ані на­яв­ну со­ціо­по­лі­ти­чну ре­аль­ність. Во­дно­час є здо­ро­вий глузд у по­лі­ти­ці та мі­сто­бу­ду­ван­ні, який до­по­ма­гає про­ва­ди­ти змі­ни на­віть за ті­єї си­сте­ми, що вже скла­ла­ся.

Я ви­окре­мив п’ять аргументів, які мо­жуть до­по­мог­ти змі­нам тра­пи­ти­ся на­віть у мі­стах аме­ри­кан­сько­го «ір­жа­во­го по­ясу ». Так чи іна­кше всі во­ни сто­су­ю­ться рі­зних аспе­ктів мі­сто­про­е­кту­ва­н­ня та ди­зай­ну. Пе­ред­усім іде­ться про те, що я на­зи­ваю «па­лі­а­тив­ним пла­ну­ва­н­ням». Па­лі­а­тив­ний — та­кий, ко­ли не мо­жеш від­вер­ну­ти чи ска­су­ва­ти на­слід­ки не­га­тив­них змін, про­те мо­жеш по­лег­ши­ти важ­кість цьо­го не­га­ти­ву. Пра­кти­чно так са­мо, як і в си­ту­а­ції опі­ки над не­ви­лі­ков­ни­ми чи важ­ко хво­ри­ми осо­ба­ми. Що це озна­чає? По­вер­ну­ти ко­мусь йо­го гі­дність і змен­ши­ти за змо­гою біль, якщо не­мо­жли­во при­пи­ни­ти те, що з ни­ми від­бу­ва­є­ться. Дру­гий ар­гу­мент по­ля­гає в то­му, що по­лі­ти­ка мі­сько­го пла­ну­ва­н­ня має бу­ти ду­же ін­тер­вен­цій­ною: пла­ну­валь­ник по­ви­нен за­кла­да­ти якнай­біль­ше ви­ди­мих змін зав­дя­ки фі­зи­чним ре­сур­сам, на­яв­ним у йо­го роз­по-

ОДНА­КО­ВІ РІ­ШЕ­Н­НЯ В МІ­СЬКО­МУ ПЛА­НУ­ВАН­НІ НЕМОЖЛИВІ В РІ­ЗНИХ КУ­ТО­ЧКАХ ПЛА­НЕ­ТИ. КО­ЖНА ТА­КА ІДЕЯ УНІ­КАЛЬ­НА. ТО­МУ МІ­СЬКЕ ПЛА­НУ­ВА­Н­НЯ МАЄ ЗАСНОВУВАТИСЯ НА УВАЖНІЙ ПРА­ЦІ МІ­СЦЕ­ВИХ КРЕАТИВНИХ СПІЛЬНОТ І СПЕ­ЦІ­А­ЛІ­СТІВ ПЛЮС СА­МИХ МІСТЯН

ря­джен­ні. Та­ким чи­ном, час і ро­зум тре­ба вкла­да­ти в мас­шта­бні­ші, більш зна­чу­щі та ви­ди­мі про­е­кти, ніж ті, які не во­ло­ді­ють та­ки­ми ха­ра­кте­ри­сти­ка­ми. Це да­ва­ти­ме як по­лі­ти­чні, так і ме­дій­ні плю­си.

Тре­тій сто­су­є­ться ухва­ле­н­ня рі­шень, во­но має бу­ти на­стіль­ки де­мо­кра­ти­чним, на­скіль­ки це ли­шень мо­жли­во. Ва­жли­во за­лу­ча­ти до та­ко­го про­це­су містян, бо во­ни ча­сто бу­ва­ють не над­то ба­га­ти­ми, не на­ді­ле­ни­ми вла­дою, але на­слід­ки мі­сько­го пла­ну­ва­н­ня від­чу­ва­ють на со­бі пов­ною мі­рою. Пла­ну­валь­ни­кам ва­жли­во спіл­ку­ва­ти­ся з ме­шкан­ця­ми, чу­ти їх та вра­хо­ву­ва­ти їхню дум­ку, бо річ про ша­но­ва­них чле­нів су­спіль­ства, дум­ка яких ва­жли­ва.

Че­твер­тий ар­гу­мент — ур­бан­ди­зайн не має бу­ти кон­се­рва­тив­ним і ну­дним, а ін­но­ва­цій­ним та про­е­ктив­ним. П’ятий пункт зво­ди­ться до то­го, що я на­зи­ваю «кла­пти­ко­вим ур­ба­ні­змом». Ур­ба­ні­сти­чні фор­ми мі­ста вже ні­ко­ли не бу­дуть та­ки­ми, до яких ми зви­кли. Біль­ше не йде­ться про одно­рід- ні, го­мо­ген­ні мі­ські па­тер­ни. Мі­сто мо­же роз­ви­ва­ти­ся одно­ча­сно в рі­зних сво­їх зо­нах.

Які ре­ко­мен­да­ції ур­бан-ди­зайн має що­до ре­куль­ти­ва­ції екс- пром­зон у мі­стах? Це ви­клик для пла­ну­валь­ни­ків міст? — Ре­куль­ти­ва­ція по­стін­ду­стрі­аль­них мі­ських зон, за­ки­ну­тих фа­брик то­що — ве­ле­тен­ський ви­клик і зав­да­н­ня су­ча­сно­го мі­сько­го пла­ну­ва­н­ня. До­брою но­ви­ною є те, що у сві­ті чи­ма­ло при­кла­дів міст, які зна­йшли вда­ле за­сто­су­ва­н­ня для ко­ли­шніх пром­зон. На­при­клад, у Лон­до­ні та­кі зо­ни ви­ко­ри­сто­ву­ють для по­бу­до­ви но­во­го жи­тла, бі­зне­со­вих квар­та­лів, пу­блі­чних та ре­кре­а­цій­них зон. Нью-йорк так са­мо ре­куль­ти­вує екс-пром­зо­ни для зве­де­н­ня жи­тла, рі­зних креативних актив­но­стей і ми­сте­цьких про­сто­рів. У Пе­кі­ні та Шан­хаї ко­ли­шні пром­зо­ни ре­куль­ти­ву­ють як мі­сця для куль­тур­них по­дій та ді­яль­но­сті.

По­га­на но­ви­на в то­му, що та­ка мо­дель не уні­вер­саль­на для всіх міст сві­ту. На­зва­ним ви­ще це вда­ло­ся то­му, що в них є від­по­від­на щіль­ність на­се­ле­н­ня та рин­ко­ві ви­мо­ги, щоб ре­куль­ти­ва­ція екс-пром­зон від­бу­ва­ла­ся. Якщо ж мо­ва про Дні­про, то пром­зо­на там ве­ле­тен­ська, про­те не­має нью-йорк­сько­го рів­ня за­се­ле­н­ня, щоб ре­куль­ти­ву­ва­ти ці те­ри­то­рії. Ось тут з’яв­ля­є­ться та­кий со­бі кар­го- культ, ко­ли бе­руть два чи три вда­лі рі­ше­н­ня рі­зних міст сві­ту й ствер­джу­ють, мов­ляв, ось во­на, па­на­цея кон­кре­тно мо­го мі­ста, слі­по на­слі­ду­ють уже вті­ле­ні зраз­ки. Це не над­то чу­до­ва ідея. Одна­ко­ві рі­ше­н­ня в мі­сько­му пла­ну­ван­ні неможливі в рі­зних ку­то­чках пла­не­ти. Ко­жна та­ка ідея уні­каль­на. То­му мі­ське пла­ну­ва­н­ня має засновуватися на уважній пра­ці мі­сце­вих креативних спільнот і спе­ці­а­лі­стів плюс са­мих містян. На­при­клад, ре­куль­ти­ва­ція пром­зо­ни на ки­їв­сько­му По­до­лі по­тре­бує уні­каль­но­го рі­ше­н­ня, а не ту­по­го ко­пі­ю­ва­н­ня вже на­яв­них, які має Шан­хай чи Нью-йорк.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.