Ки­їв, вул. Со­фі­їв­ська, 8

Veteranopizza. com

Ukrainskiy Tyzhden - - На Часі -

цін­но­сті, яки­ми ма­ла б ди­ха­ти вся Укра­ї­на. То­му в УКУ не мо­же бу­ти на­віть за­па­ху ко­ру­пції чи пла­гі­а­ту, лю­ди­на має пе­ре­бу­ва­ти в цен­трі ува­ги, її слід по­ва­жа­ти, по­вин­на па­ну­ва­ти атмо­сфе­ра спра­ве­дли­во­сті.

Якою ви ба­чи­те роль УКУ в елі­то­ге­не­зі? — У су­ча­сно­му сві­ті зруй­но­ва­но від­чу­т­тя спра­ве­дли­во­сті, ав­то­ри­те­ти зні­ве­льо­ва­но. Це ду­же змі­нює су­спіль­ство, ми ста­є­мо без­за­хи­сни­ми. Не­має ар­ти­ку­льо­ва­них ці­лей, які за­зви­чай ви­зна­чає елі­та. Су­спіль­ство, мо­жли­во, не зав­жди з та­ки­ми ці­ля­ми по­го­джу­ва­ло­ся, але по­ва­жа­ло елі­ту. Сьо­го­дні во­но не по­чу­ва­є­ться за­хи­ще­ним з її бо­ку. Мо­жли­во, якийсь час це три­ва­ти­ме, але так не має бу­ти. На­вряд чи са­ме су­спіль­ство за­ці­кав­ле­не в по­то­чно­му ста­ні ре­чей, во­ни мо­жуть бу­ти шту­чно спро­во­ко­ва­ні пев­ни­ми си­ла­ми, що пра­гнуть ма­ні­пу­лю­ва­ти й ке­ру­ва­ти лю­дьми, за­ли­ша­ю­чись при цьо­му осто­ронь, зне­осо­бле­ни­ми. І ко­ли ра­птом хтось стає лі­де­ром, йо­го що­си­ли пра­гнуть дис­кре­ди­ту­ва­ти.

Ми, сво­єю чер­гою, по­вин­ні да­ва­ти мо­жли­вість лю­дям, щоб во­ни зро­зумі­ли по­то­чний стан справ і са­мі по­чи­на­ли змі­ню­ва­ти світ нав­ко­ло. По­трі­бно по­вер­ну­ти до­ві­ру в су­спіль­стві. Ми ство­ри­ли та­ку не­ве­ли­чку спіль­но­ту, що має на­зву «се­ре­до­ви­ще до­ві­ри», за­про­ва­ди­ли від­зна­ку «Гі­дний до­ві­ри», яку да­є­мо окре­мим осо­бам, ін­сти­ту­ці­ям чи ком­па­ні­ям — так де­мон­стру­є­мо, що є ті, ко­му до­ві­ря­є­мо, і в та­кий спо­сіб про­па­гу­є­мо до­ві­ру. Ще одна на­ша іні­ці­а­ти­ва — «Бі­є­на­ле до­ві­ри», за­хід, що не­дав­но від­був­ся у Льво­ві. Ми на­ма­га­є­мо­ся зі сту­ден­та­ми й ви­кла­да­ча­ми шу­ка­ти від­по­віді, як бу­ду­ва­ти су­спіль­ство на ба­зі цін­но­стей.

Ви ка­же­те: «Є си­ли, які за­ці­кав­ле­ні». Хто во­ни? — Во­ни об’єктив­но існу­ють. На­зва­ти їх на ім’я скла­дно. Ми ма­є­мо від­чу­ва­ти за­гро­зу для се­бе та всьо­го су­спіль­ства. На­ве­ду та­ку ана­ло­гію: хтось за­вів дви­гун ма­ши­ни й пі­шов, а ми ви­му­ше­ні ди­ха­ти отруй­ни­ми га­за­ми. Мо­жли­во, у нас зго­дом до них ви­ро­би­ться іму­ні­тет, але на­ра­зі нам про­сто тре­ба уни­ка­ти шкі­дли­во­го по­ві­тря. Ата­ка вчи­ня­є­ться на ко­жну лю­ди­ну окре­мо й на се­ре­до­ви­ще, у яко­му во­на жи­ве.

Отруй­ний газ лег­ко від­чу­ти, а тро­лінг і де­з­ін­фор­ма­ція ді­ють при­хо­ва­но, ча­сто апе­лю­ю­чи до люд­ських при­стра­стей та ін­стин­ктів. Ба­га­тьом лю­дям при­єм­но обма­ню­ва­ти­ся… — Це не зов­сім так. У ко­жної лю­ди­ни є вну­трі­шня по­тре­ба до зро­ста­н­ня. Але ко­ли ба­чи­мо по­стій­ні ата­ки на ін­ших, це де­мо­ти­вує й нас вдо­ско­на­лю­ва­ти­ся та змі­ню­ва­ти­ся. Кіль­ка днів то­му роз­мов­ля­ли з бла­жен­ній­шим Свя­то­сла­вом (Шев­чу­ком, го­ло­вою УГКЦ. — Ред.) про пі­ар і ха­ри­зма­ти­чних осіб. Пі­а­ря­ться ті, ко­му не­має що ска­за­ти, тож так во­ни на­ма­га­ю­ться зда­ва­ти­ся кра­щи­ми за ін­ших. Ха­ри­зма­ти­чна лю­ди­на пі­а­ру не по­тре­бує, во­на є ав­тен­ти­чною, при­ро­дною, щи­рою та при­ва­блює ін­ших. Але на­стає мо­мент, ко­ли якась гру­па осіб пра­гне де­мо­ти­ву­ва­ти її, дис­кре­ди­ту­ва­ти. Ми по­вин­ні ря­ту­ва­ти та­ких лю­дей, бо ко­ли не бу­де ко­му за­да­ва­ти тон су­спіль­ству, то до­мі­ну­ва­ти­муть ті си­ли, які хо­чуть ма­ні­пу­лю­ва­ти.

Наш уні­вер­си­тет на­ма­га­є­ться пра­цю­ва­ти в рі­зних се­ре­до­ви­щах. Але й на­ші зу­си­л­ля за­хо­чуть зні­ве­лю­ва­ти, щоб ми не зав­да­ва­ли тон. Я по­стій­но мо­лю­ся, щоб це від­бу­ло­ся яко­мо­га пі­зні­ше. Або не від­бу­ло­ся вза­га­лі. Це мо­жли­во ли­ше то­ді, ко­ли ста­не­мо силь­ни­ми у спів­пра­ці та до­ві­рі з ін­ши­ми. Ми по­вин­ні по­вер­ну­ти лю­дям ві­ру в те, що вар­то жи­ти цін­но­стя­ми, звід­си ро­стуть іден­ти­чність і гі­дність. Муль­ти­куль­ту­ра­лізм — це ви­клик чи цін­ність? — Аб­со­лю­тна цін­ність! Го­сподь ство­рив лю­дей рі­зни­ми. Нам ва­жли­во від­чу­ва­ти по­ва­гу одне до одно­го. Ми не по­вин­ні ля­ка­ти лю­ди­ну лю­ди­ною. А це сьо­го­дні від­бу­ва­є­ться скрізь. В Укра­ї­ні, мо­жли­во,

ПІ­А­РЯ­ТЬСЯ ТІ, КО­МУ НЕ­МАЄ ЩО СКА­ЗА­ТИ, ТОЖ ТАК ВО­НИ НА­МА­ГА­Ю­ТЬСЯ ЗДА­ВА­ТИ­СЯ КРА­ЩИ­МИ ЗА ІН­ШИХ. ХА­РИ­ЗМА­ТИ­ЧНА ЛЮ­ДИ­НА ПІ­А­РУ НЕ ПО­ТРЕ­БУЄ, ВО­НА Є АВ­ТЕН­ТИ­ЧНОЮ, ПРИ­РО­ДНОЮ, ЩИ­РОЮ ТА ПРИ­ВА­БЛЮЄ ІН­ШИХ. АЛЕ НА­СТАЄ МО­МЕНТ, КО­ЛИ ЯКАСЬ ГРУ­ПА ОСІБ ПРА­ГНЕ ДЕ­МО­ТИ­ВУ­ВА­ТИ ЇЇ, ДИС­КРЕ­ДИ­ТУ­ВА­ТИ

був ви­кли­ком, ко­ли в ін­шій лю­ди­ні ба­чать во­ро­га. Сло­во «ін­ший» зав­жди на­сто­ро­жує, ля­кає, ви­кли­кає агре­сію.

Але під га­сла­ми муль­ти­куль­ту­ра­лі­зму руй­ну­ю­ться під­ва­ли­ни хри­сти­ян­ської ци­ві­лі­за­ції в Єв­ро­пі. Хі­ба це не за­гро­жує іден­ти­чно­сті єв­ро­пей­ців? — Ди­ску­сія про те, якою має бу­ти Єв­ро­па, не но­ва, во­на то­чи­ться ще від за­вер­ше­н­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни. У 1950–1960-х ро­ках єв­ро­пей­ські на­ро­ди та їхні лі­де­ри до­бре ро­зумі­ли­ся на то­му, як роз­бу­ду­ва­ти муль­ти­куль­ту­ра­лізм і при цьо­му не за­не­дба­ти хри­сти­ян­ські цін­но­сті. Са­ме то­му ми ни­ні ба­чи­мо Єв­ро­пу без кор­до­нів. Те­пер це ду­же хо­чуть зруй­ну­ва­ти: десь у то­му за­ці­кав­ле­на Мо­сква, десь ін­ші си­ли. На­скіль­ки ни­ні єв­ро­пей­ські на­ро­ди усві­дом­лю­ють, що їхня культура по­бу­до­ва­на на хри­сти­ян­ських цін­но­стях? На спіль­но­му існу­ван­ні на­ро­дів і ба­зу­є­ться хри­сти­ян­ська до­ктри­на.

НА­ША МЕ­ТА — ПО­КА­ЗА­ТИ МОЛОДИМ ЛЮ­ДЯМ, ЩО В УКРА­Ї­НІ МО­ЖНА ЖИ­ТИ ІНА­КШЕ. ТРЕ­БА СТВО­РЮ­ВА­ТИ КОМ­ФОР­ТНІ СЕ­РЕ­ДО­ВИ­ЩА ТУТ, І ЇХ МАЄ СТА­ВА­ТИ БІЛЬ­ШЕ. ТО­ДІ ЦЕ СТА­НЕ АР­ГУ­МЕН­ТОМ. УКУ — ОДНЕ З ТА­КИХ СЕ­РЕ­ДО­ВИЩ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.