Па­трі­о­тизм як де­стру­кція

Ukrainskiy Tyzhden - - Тема Номера -

Ро­зма­ї­тий во­лон­тер­ський рух має чи­ма­ло вну­трі­шніх те­чій і кон­флі­ктів, однак за­га­лом це не стає на за­ва­ді до­по­мо­зі вій­ську

Ці­на сво­бо­ди... За пра­во ма­ти вла­сну дер­жа­ву ко­жен на­род пла­тить за сво­їм ін­ди­ві­ду­аль­ним ко­што­ри­сом. Він обра­хо­ву­є­ться не тіль­ки пе­ре­лі­ком по­ле­глих ге­ро­їв і здо­бу­тих пе­ре­мог, а й кіль­кі­стю за­сво­є­них уро­ків істо­рії. Вла­сне, якість по­лі­ти­чно­го про­це­су сьо­го­дні — це зна­н­ня чин­ни­ків та на­слід­ків учо­ра­шніх по­ра­зок. Елі­ти, які ігно­ру­ють істо­ри­чний до­свід, при­ре­че­ні на­сту­па­ти на ті са­мі гра­блі по ба­га­то ра­зів, до­по­ки не бу­де зро­бле­но не­об­хі­дні ви­снов­ки. «Як ти ду­ма­єш, лю­ди пра­гнуть віль­ної Укра­ї­ни чи швид­ко­го ба­гат­ства?» — до­пи­ту­ва­ла­ся поль­ська жур­на­ліс­тка До­ро­та Ко­валь­ська в да­ле­ко­му 1991-му. Бу­ло ясно як день, що на­род то­ді так вто­мив­ся від бі­дно­сті, що ба­га­то хто спо­ді­вав­ся швид­ко й лег­ко розба­га­ті­ти. Але зі­зна­ва­ти­ся в цьо­му ні со­бі, ні тим біль­ше іно­зем­ній ко­ле­зі не хо­ті­ло­ся.

Са­мо­на­ві­ю­ва­н­ня, ко­ли йде­ться про по­лі­ти­ку, — най­гір­ша з те­хно­ло­гій. Спо­тво­ре­ні ви­хі­дні да­ні га­ран­ту­ють хи­бний ре­зуль­тат, ха­ра­ктер­ні на­слід­ки яко­го — роз­ча­ру­ва­н­ня, гнів, уте­ча со­ра­тни­ків та еле­кто­ра­ту до опо­нен­тів. Па­ра­до­ксаль­но, але ци­ні­чна, сві­до­ма бре­хня в су­хо­му за­ли­шку менш шкі­дли­ва, ніж са­мо­об­ман фа­на­ти­ків, до яко­го во­ни втя­гу­ють на­ро­дні ма­си. Яскра­вий до­каз цьо­го — «бу­дів­ни­цтво ко­му­ні­зму », до яко­го до­лу­чи­ли­ся ле­гіо­ни щи­рих ко­ри­сних ідіо­тів. За­охо­чу­ють фа­на­ти­ків ци­ні­ки. За­без­пе­чу­ють про­па­ган­дист­ським ма­те­рі­а­лом і га­сла­ми, на­ди­ха­ють, пле­ка­ють, ма­ють із про­це­су осо­би­сту ко­ристь.

Хоч би скіль­ки цю аксі­о­му до­во­ди­ла істо­рія, но­ві по­ко­лі­н­ня аван­тю­ри­стів лег­ко зна­хо­дять со­бі до вжи­тку но­ві по­ко­лі­н­ня лег­ко­вір­них. «Зем­лю — се­ля­нам!», «За­во­ди — ро­бі­тни­кам!» — обі­ця­ли 100 ро­ків то­му біль­шо­ви­ки, не зби­ра­ю­чись вті­лю­ва­ти свої га­сла в жи­т­тя. І лю­ди май­ну­ли аж бі­гом у по­пу­ліст­ську пас­тку, бо над­то со­лод­кою зда­ва­ла­ся при­ман­ка, над­то до­пе­кла вбо­гість і зов­сім не хо­ті­ло­ся пе­ре­ві­ря­ти, чи вар­то ві­ри­ти обі­цян­кам.

Ни­ні­шні по­пу­лі­сти — і в Укра­ї­ні, і на За­хо­ді — так са­мо хва­цько обі­ця­ють «змен­ши­ти по­да­тки та збіль­ши­ти со­ці­аль­ні ви­пла­ти», «зни­зи­ти ці­ни на про­до­воль­чий ко­шик», «ви­ве­сти на но­ві ща­блі на­у­ку, ме­ди­ци­ну, осві­ту ». І все це за одну свою на­сту­пну ка­ден­цію. За­ле­жно від ре­гіо­ну обі­ця­ють або не­гай­но «при­пи­ни­ти вій­ну », або «спи­ни­ти по­то­ки мі­гран­тів із тре­тьо­го сві­ту ». Іна­кше ка­жу­чи, го­во­рять пев­ній ка­те­го­рії лю­дей те, що во­на хо­ті­ла б чу­ти. Біль­шо­ви­цький по­пу­лізм зва­бив ча­сти­ну не­осві­че­но­го укра­їн­сько­го се­лян­ства й ро­бі­тни­ків і в та­кий спо­сіб зу­мів за­гна­ти Укра­ї­ну до онов­ле­ної чер­во­ної ім­пе­рії не ли­ше ба­гне­та­ми, а й до­вір­ли­ви­ми укра­їн­ськи­ми ру­ка­ми. По­пу­лізм ра­дян­ських апа­ра­тни­ків у 1991-му до­по­міг їм ви­хо­пи­ти з рук ди­си­ден­тів та па­трі­о­ти­чної ін­те­лі­ген­ції жов­то- бла­ки­тний пра­пор і в та­кий спо­сіб утри­ма­ти­ся при вла­ді у фор­маль­но не­за­ле­жній Укра­ї­ні.

Під­да­тли­вість до по­пу­лі­зму біль­шо­ви­ків бу­ла, ма­буть, най­біль­шою су­ку­пною по­мил­кою укра­їн­ців під час пер­шої не­за­ле­жно­сті 1917–1919 ро­ків. Чи убез­пе­че­ні ми від її по­вто­ре­н­ня сьо­го­дні, у но­вих умо­вах? Со­ці­о­ло­гі­чні опи­ту­ва­н­ня, що за­свід­чу­ють по­пу­ляр­ність Ти­мо­шен­ко, Ля­шка, Зе­лен­сько­го та ін­ших май­стрів не­здій­снен­них обі­ця­нок, свід­чать про про­ти­ле­жне. Як і 100 ро­ків то­му, на­род мріє про лег­кий хліб, ра­пто­ве зба­га­че­н­ня та спра­ве­дли­вість, за яку не тре­ба бо­ро­ти­ся.

На­слід­ки ін­фан­тиль­но­сті еле­кто­ра­ту більш руй­нів­ні, ніж не­до­ско­на­ло­сті й не­да­ле­ко­гля­дно­сті еліт. Чи­ма­ло ска­за­но про не­до­свід­че­ність лі­де­рів укра­їн­ських ви­зволь­них зма­гань Ми­хай­ла Гру­шев­сько­го, Си­мо­на Пе­тлю­ри, Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го... Але й то­го­ча­сні поль­ські, бал­тій­ські, че­ські, сло­ва­цькі, ру­мун­ські по­лі­ти­ки не бу­ли на­ба­га­то до­свід­че­ні­ши­ми. Утім, Есто­нія, Ли­тва, Ла­твія, Фін­лян­дія, Поль­ща свою не­за­ле­жність збе­ре­гли: одні спо­ча­тку ли­ше на 20 ро­ків, ін­ші до сьо­го­дні. То­ді як Укра­ї­на не ви­три­ма­ла по­ту­жної ін­тер­вен­ції Ро­сії: не ли­ше зброй­ної, а й ін­фор­ма­цій­ної. Ко­ле­ктив­на не­сві­до­мість на­ро­дних мас спра­цю­ва­ла на за­гар­бни­ка.

«Так ба­га­то укра­їн­ців, які не зна­ли, що во­ни ни­ми є, і так ба­га­то тих, хто на­звав­ся укра­їн­цем, хоч ним не на­ро­див­ся», — свід­чить у жов­тні 1917-го фран­цузь­кий ге­не­рал Жорж-ан­ту­ан-ма­рі Та­буї, який пред­став­ляв при УНР фран­цузь­кий уряд. Від­то­ді си­ту­а­ція не над­то змі­ни­ла­ся. Май­дан по­ста­вив ру­ба пи­та­н­ня іден­ти­чно­сті. Сьо­го­дні, як і 100 ро­ків то­му, укра­їн­ця­ми ста­ють не­за­ле­жно від по­хо­дже­н­ня — від­по­від­но до по­лі­ти­чно­го ви­бо­ру. Скіль­ки є тих, хто го­то­вий

Чи­ма­ло укра­їн­ських по­лі­ти­ків здій­снює за­кор­дон­ні тур­не за­ра­ди са­мо­пі­а­ру й кри­ти­ки чин­ної вла­ди

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.