Чи був Пав­ло Ско­ро­пад­ський фе­де­ра­лі­стом?

Як утво­рив­ся один із не­га­тив­них мі­фів про ді­яль­ність геть­ма­на

Ukrainskiy Tyzhden - - Тема Номера - Юрій Те­ре­щен­ко

Во­рог Лє­ні­на. За ви­зна­че­н­ням біль­шо­ви­цько­го во­ждя, подаль­ше існу­ва­н­ня Ге­тьма­на­ту Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го зву­зить ро­сій­ську дер­жав­ність до меж Мо­сков­ської дер­жа­ви ХV сто­лі­т­тя

У «Гра­мо­ті до всьо­го укра­їн­сько­го на­ро­ду» 29 кві­тня 1918 ро­ку Пав­ло Ско­ро­пад­ський кон­ста­ту­вав, що «був­ше укра­їн­ське пра­ви­тель­ство (Цен­траль­на Ра­да. — Ред.) не здій­сни­ло дер­жав­но­го бу­ду­ва­н­ня Укра­ї­ни, бо бу­ло зов­сім не зда­тне до цьо­го. Бе­шке­ти й анар­хія про­дов­жу­ю­ться на Укра­ї­ні, еко­но­мі­чна ру­ї­на й без­ро­бі­т­тя збіль­шу­ю­ться з ко­жним днем, і вре­шті пе­ред най­ба­га­тшою ко­лись Укра­ї­ною стає грі­зна ма­ра го­ло­ду. При та­кім ста­но­ви­щі, яке за­гро­жує но­вою ка­та­стро­фою Укра­ї­ні, гли­бо­ко ско­ли­хну­ло всі тру­до­ві ма­си на­се­ле­н­ня, які ви­сту­пи­ли з ка­те­го­ри­чним до­ма­га­н­ням не­гай­но збу­ду­ва­ти та­ку дер­жав­ну вла­ду, яка зда­тна бу­ла б за­без­пе­чи­ти на­се­лен­ню спо­кій, за­кон і мо­жли­вість твор­чої пра­ці. Яко вір­ний син Укра­ї­ни, я по­ста­но­вив від­гу­кну­ти­ся на цей по­клик і взя­ти на се­бе тим­ча­со­во всю пов­но­ту вла­ди. Ці­єю Гра­мо­тою я ого­ло­шую се­бе Ге­тьма­ном Всі­єї Укра­ї­ни».

Пав­ло Ско­ро­пад­ський узяв на се­бе тяж­ке зав­да­н­ня утвер­ди­ти на­ціо­наль­ну дер­жав­ність у її тра­ди­цій­ній істо­ри­чній фор­мі — геть­ман­стві, що, на від­мі­ну від со­ці­а­лі­сти­чної орі­єн­та­ції Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди, ма­ла слу­гу­ва­ти ін­те­ре­сам всі­єї на­ції, а не яко­мусь окре­мо­му кла­су чи вер­стві на­се­ле­н­ня.

На цій тер­ни­стій до­ро­зі геть­ман, на жаль, не зу­стрів ро­зу­мі­н­ня та під­трим­ки лі­бе­раль­но- со­ці­а­лі­сти­чної біль­шо­сті то­го­ча­сно­го укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му. Пав­ло Ско­ро­пад­ський і ство­ре­ний ним Ге­тьма­нат на дов­гий час ста­ли об’єктом упе­ре­дже­них по­лі­ти­чних ха­ра­кте­ри­стик, без­під­став­них за­ки­дів у зра­ді, не­ви­прав­да­ної не­га­тив­ної мі­фо­ло­гі­за­ції їхніх дій, від­вер­тих фаль­си­фі­ка­цій.

І сьо­го­дні ча­стень­ко по­ши­рю­є­ться твер­дже­н­ня, що геть­ман був фе­де­ра­лі­стом й у сво­їй по­лі­ти­чній ді­яль­но­сті 1918-го ке­ру­вав­ся на­мі­ром від­но­ви­ти до­ре­во­лю­цій­ну Ро­сію. Між тим, йо­го по­зи­ція ви­пли­ва­ла з гли­бо­ко­го пе­ре­ко­на­н­ня в не­об­хі­дно­сті по­слі­дов­но­го тво­ре­н­ня дер­жав­ни­цьких ін­сти­ту­цій в Укра­ї­ні та утвер­дже­н­ня її са­мо­стій­но­сті. У кон­кре­тній си­ту­а­ції 1918 ро­ку біль­шо­визм був го­лов­ною за­гро­зою укра­їн­ській не­за­ле­жно­сті. Ось чо­му ре­а­лі­за­ція про­го­ло­ше­ної Укра­їн­ською Дер­жа­вою вла­сної істо­ри­чної мі­сії — об’єд­на­н­ня нав­ко­ло се­бе всіх уне­за­ле­жне­них но­во­по­ста­лих дер­жав, яким за­гро­жу­ва­ла ро­сій­ська біль­шо­ви­цька екс­пан­сія, — ста­ва­ла ва­жли­вим зав­да­н­ням Ге­тьма­на­ту. Здій­сню­ю­чи дер­жав­не бу­дів­ни­цтво в Укра­ї­ні, Ско­ро­пад­ський зро­бив ан­ти­ко­му­нізм її до­ктри­ною, що по­тя­гну­ло за со­бою на­ма­га­н­ня утво­ри­ти со­юз із учо­ра­шні­ми по­не­во­ле­ни­ми на­ро­да­ми ім­пе­рії. Ось чо­му за­гро­зу ро­сій­ській дер­жав­ній уні­та­ри­за­ції ба­чи­ли в Мо­скві не в га­ла­сли­вих на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чних ви­сту­пах і де­кла­ра­ці­ях укра­їн­ських со­ці­а­лі­стів, а в існу­ван­ні ре­аль­ної Укра­їн­ської Дер­жа­ви. Най­ви­щу су­тні­сну оцін­ку їй дав Вла­ді­мір Лє­нін, який за­явив, що подаль­ше існу­ва­н­ня Ге­тьма­на­ту Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го зву­зить ро­сій­ську дер­жав­ність до меж Мо­сков­ської дер­жа­ви ХV сто­лі­т­тя.

Ста­ви­ти пи­та­н­ня, був чи ні Ско­ро­пад­ський при­хиль­ни­ком фе­де­ра­ції з Ро­сі­єю, що пов’язу­ють на­сам­пе­ред із так зва­ною фе­де­ра­тив­ною гра­мо­тою, по­тре­бує шир­шо­го тра­кту­ва­н­ня по­лі­ти­чної по­зи­ції геть­ма­на, чо­го, зви­чай­но, не ро­блять йо­го опо­нен­ти. Від по­ча­тку по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті та до по­яви цьо­го до­ку­мен­та Пав­ло Ско­ро­пад­ський ні­де не ви­яв­ляв се­бе як при­хиль­ник фе­де­ра­ції. Нав­па­ки, він не раз ви­слов­лю­вав­ся про жит­тє­вість пер­спе­ктив і роз­ви­ток укра­їн­ської дер­жав­но­сті. Во­дно­час са­ме укра­їн­ські со­ці­а­лі­сти бу­ли при­хиль­ни­ка­ми фе­де­ра­ції з Ро­сі­єю, при­чо­му над­зви­чай­но по­слі­дов­ни­ми.

На­віть пі­сля про­го­ло­ше­н­ня в ІІІ Уні­вер­са­лі УНР во­ни не від­мо­ви­ли­ся від фе­де­ра­ції та роз­гля­да­ли Укра­ї­ну як скла­до­ву Ро­сії. Її цен­траль­но­му уря­ду згі­дно з про­е­ктом Кон­сти­ту­ції УНР пе­ре­да­ва­ли­ся фун­кції ве­де­н­ня за­кор­дон­ної по­лі­ти­ки, ухва­ле­н­ня рі­шень про вій­ну та мир, ко­ман­ду­ва­н­ня вій­сько­ви­ми си­ла­ми то­що. ІV Уні­вер­сал Цен­траль­ної Ра­ди, який де­кла­ру­вав са­мо­стій­ність Укра­ї­ни, пе­ред­ба­чав, однак, по­вер­не­н­ня в пер­спе­кти­ві до ідеї фе­де­ра­ції.

Усу­пе­реч та­кій по­зи­ції, ужи­ва­ю­чи під впли­вом рі­зних по­лі­ти­чних по­дій у то­му чи ін­шо­му кон­текс­ті тер­мін «фе­де­ра­ція», Пав­ло Ско­ро­пад­ський вва­жав, що в цьо­му об’єд­нан­ні має бу­ти за­без­пе­че­но еко­но­мі­чно-куль­тур­ний роз­ви­ток «ці­ло­го укра­їн­сько­го на­ро­ду на мі­цних під­ста­вах на­ціо­наль­но-дер­жав­ної са­мо­бу­тно­сті». То­му аб­со­лю­тно має ра­цію ви­да­вець «Спо­га­дів» геть­ма­на ро­сій­ською мо­вою Яро­слав Пе­лен­ський, який вва­жає, що «не є істо­ри­чним під­хо­дом вва­жа­ти Ско­ро­пад­сько­го без­за­пе­ре­чним фе­де­ра­лі­стом тіль­ки че­рез те, що він ко­ри­сту­вав­ся цим тер­мі­ном до­віль­но».

По­при за­сто­су­ва­н­ня ті­єї чи іншої тер­мі­но­ло­гії на озна­че­н­ня май­бу­тньо­го Укра­їн­ської Дер­жа­ви, Ско­ро­пад­ський бу­ду­вав ре­аль­ні уста­но­ви, які ви­зна­ча­ли су­тність дер­жав­ни­цько­го існу­ва­н­ня са­мо­стій­ної Укра­ї­ни. Для укра­їн­ських со­ці­а­лі­стів дер­жа­во­твор­ча ді­яль­ність не ви­хо­ди­ла за ме­жі ли­ше по­лі­ти­чних де­кла­ра­цій. Про­те май­же від са­мо­го по­ча­тку ство­ре­н­ня Ге­тьма­на­ту лі­де­ри укра­їн­ських со­ці­а­лі­сти­чних партій роз­по­ча­ли під­го­тов­ку пов­ста­н­ня про­ти вла­ди геть­ма­на. Та­ким чи­ном, пе­ре­кре­слю­ва­ла­ся кон­стру­ктив­на тен­ден­ція дер­жав­но­го бу­дів­ни­цтва в Укра­ї­ні.

ДЛЯ ПАВ­ЛА СКО­РО­ПАД­СЬКО­ГО ТАК ЗВАНА ФЕДЕРАТИВНА ГРАМОТА БУ­ЛА ЛИ­ШЕ ЕПІЗОДИЧНИМ ТАКТИЧНИМ КРОКОМ ДИПЛОМАТИЧНОГО ХА­РА­КТЕ­РУ, ВИКЛИКАНИМ ЗМІНОЮ ВОЄННО-ПО­ЛІ­ТИ­ЧНОЇ ОБСТАНОВКИ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВ­РО­ПІ, РЕВОЛЮЦІЄЮ В НІ­МЕЧ­ЧИ­НІ ТА АВСТРОУГОРЩИНІ Й БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИМ ТИСКОМ АНТАНТИ НА УКРА­Ї­НУ

Бе­зре­зуль­та­тни­ми ви­яви­ли­ся пе­ре­го­во­ри з трьо­ма лі­де­ра­ми Укра­їн­ської пар­тії со­ці­а­лі­стів- фе­де­ра­лі­стів ( УПСФ) (Ан­дрі­єм Ні­ков­ським, Сер­гі­єм Єфре­мо­вим і Ко­стян­ти­ном Ма­ці­є­ви­чем), які рі­шу­че на­зва­ли цей на­мір аван­тю­рою та від­мо­ви­ли­ся від уча­сті у пов­стан­ні. Є й ін­ші свід­че­н­ня, що УНС фа­кти­чно не був на­ле­жним чи­ном по­ін­фор­мо­ва­ний про під­го­тов­ку пов­ста­н­ня. Йо­го ор­га­ні­за­то­ри всі­ля­ко ма­ні­пу­лю­ва­ли су­спіль­ною дум­кою, че­ка­ли слу­шно­го по­лі­ти­чно­го мо­мен­ту, який міг би до­по­мог­ти їм ви­ко­ри­ста­ти йо­го на вла­сну ко­ристь. Та­ким спри­я­тли­вим для іні­ці­а­то­рів пов­ста­н­ня фа­кто­ром ста­ла грамота Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го про фе­де­ра­цію Укра­ї­ни з Ро­сі­єю.

По­я­ва так зва­ної фе­де­ра­тив­ної гра­мо­ти бу­ла пов’яза­на на­сам­пе­ред із по­зи­ці­єю Антанти що­до Укра­ї­ни. Під час ві­зи­ту Дми­тра До­ро­шен­ка до Швей­ца­рії ( де він зу­стрів­ся з іта­лій­ським прем’єр-мі­ні­стром Віт­то­ріо Ор­лан­до), а та­кож Іва­на Ко­ро­стов­ця на пе­ре­го­во­ри до Яс­сів, бу­ло з’ясо­ва­но, що Ан­тан­та не хо­че ви­зна­ти Укра­ї­ну окре­мою дер­жа­вою та ба­чить її ли­ше як скла­до­ву Ро­сії. Під за­гро­зою тра­кту­ва­н­ня Укра­ї­ни як во­ро­жої дер­жа­ви та на­по­ля­га­н­ня, щоб геть­ман про­го­ло­сив фе­де­ра­цію з май­бу­тньою Ро­сі­єю, вла­сне, і бу­ло фор­маль­но про­го­ло­ше­но ві­до­мий акт геть­ма­на про на­мір укла­сти фе­де­ра­цію з остан­ньою. Цей крок фа­кти­чно ні­чим не за­че­пив окре­мі­шнє існу­ва­н­ня Укра­їн­ської Дер­жа­ви та да­вав мо­жли­вість виграти час для фор­му­ва­н­ня ре­гу­ляр­ної укра­їн­ської ар­мії. Він мав до­ко­рін­но змі­ни­ти роз­ста­нов­ку воєнно-по­лі­ти­чних сил на Схо­ді Єв­ро­пи й за­без­пе­чи­ти подаль­ше існу­ва­н­ня не­за­ле­жної укра­їн­ської дер­жав­но­сті, по­при її не­спри­я­тли­ве зов­ні­шньо­по­лі­ти­чне ста­но­ви­ще.

ПО­ПРИ ЗА­СТО­СУ­ВА­Н­НЯ ТІ­ЄЇ ЧИ ІНШОЇ ТЕР­МІ­НО­ЛО­ГІЇ НА ОЗНА­ЧЕ­Н­НЯ МАЙ­БУ­ТНЬО­ГО УКРА­ЇН­СЬКОЇ ДЕР­ЖА­ВИ, СКО­РО­ПАД­СЬКИЙ БУ­ДУ­ВАВ РЕ­АЛЬ­НІ УСТА­НО­ВИ, ЯКІ ВИ­ЗНА­ЧА­ЛИ СУ­ТНІСТЬ ДЕР­ЖАВ­НИ­ЦЬКО­ГО ІСНУ­ВА­Н­НЯ СА­МО­СТІЙ­НОЇ УКРА­Ї­НИ Ва­жли­вий ар­гу­мент. Ге­тьма­ну­ва­н­ня Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го ви­яви­ло­ся спро­бою по­до­ла­н­ня ав­то­но­міст­сько-фе­де­ра­лі­сти­чно­го ба­че­н­ня від­но­син Укра­ї­ни та Ро­сії, яке пе­ре­ва­жа­ло у сві­то­гля­дних по­зи­ці­ях лі­бе­раль­но-со­ці­а­лі­сти­чної біль­шо­сті укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му

Спро­би Ро­сії на чо­лі з пре­зи­ден­том Вла­ді­мі­ром Пу­ті­ним ре­а­лі­зу­ва­ти ам­бі­ції з ге­ге­мо­нії над Укра­ї­ною та ін­ши­ми кра­ї­на­ми, які Мо­сква вва­жає сво­їм «близь­ким за­ру­біж­жям», ство­рю­ють сер­йо­зні ви­кли­ки не тіль­ки для без­пе­ки ре­гіо­ну, а й для між­на­ро­дно­го ла­ду ХХІ сто­лі­т­тя. Ни­ні Кремль за­сто­со­вує ці­лий ком­плекс за­со­бів про­ти Укра­ї­ни для ве­де­н­ня пов­но­мас­шта­бної гі­бри­дної вій­ни, що охо­плює не­вій­сько­ві ін­стру­мен­ти (по­лі­ти­чні, ди­пло­ма­ти­чні, еко­но­мі­чні, ін­фор­ма­цій­ні та кі­бе­ра­та­ки) і вій­сько­ві — кон­вен­цій­ні й та­єм­ні. З огля­ду на те що два ти­пи гі­бри­дної вій­ни, до яких вда­є­ться Ро­сія, — ін­фор­ма­цій­на та кі­бер­вій­на, — над­то до­шку­ля­ють, сьо­го­дні гро­мад­ськість та ана­лі­ти­ки при­ді­ля­ють цьо­му пи­тан­ню ба­га­то ува­ги. Про­те є й тре­тій рі­зно­вид в ар­се­на­лі Ро­сії — це lawfare (чи то пак пра­во­вій­на). Він не менш ва­жли­вий і не менш не­без­пе­чний, утім, спіль­но­та ана­лі­ти­ків ма­ло йо­го до­слі­джує, а ши­ро­ко­му за­га­лу про ньо­го вза­га­лі пра­кти­чно не ві­до­мо.

Тер­мін за­про­ва­див Чарльз Дан­леп, аме­ри­кан­ський ге­не­рал-ма­йор (ни­ні від­став­ний) і ви­кла­дач між­на­ро­дно­го права в Дюк­сько­му уні­вер­си­те­ті, що в Пів­ні­чній Ка­ро­лі­ні. Пра­во­вій­на — це згу­бна екс­плу­а­та­ція між­на­ро­дно­го та вну­трі­шньо­го права, до якої вда­є­ться Кремль на шко­ду про­тив­ни­кам, тоб­то про­ти За­хо­ду й Укра­ї­ни, але й та­кож про­ти ро­сій­сько­го на­се­ле­н­ня. Во­на ві­ді­грає ва­жли­ву роль у ком­пле­ксній стра­те­гії Ро­сії, тож Укра­ї­на й За­хід по­вин­ні кра­ще ро­зі­бра­ти­ся в цьо­му рі­зно­ви­ді гі­бри­дної вій­ни та роз­ро­би­ти узго­дже­ну стра­те­гію для про­ти­дії, адже ни­ні во­на ста­но­вить сер­йо­зну за­гро­зу для ар­хі­те­кту­ри єв­ро­пей­ської без­пе­ки й для всьо­го сві­то­во­го ла­ду.

Мі­жна­ро­дне за­ко­но­дав­ство роз­ро­бля­ло­ся на­сам­пе­ред для то­го, щоб ви­рі­шу­ва­ти кон­флі­кти між дер­жа­ва­ми й уни­ка­ти во­єн че­рез пе­ре­го­во­ри й до­мов­ле­но­сті; ре­гу­лю­ва­ти пра­во на розв’яза­н­ня вій­ни й ви­зна­ча­ти пра­ви­ла уча­сті; нор­ма­лі­зу­ва­ти пі­сля­во­єн­ні від­но­си­ни зав­дя­ки при­пи­нен­ню во­гню, пе­ре­мир’ям та мир­ним уго­дам. У су­ча­сній ін­тер­пре­та­ції во­но не по­кли­ка­не сан­кціо­ну­ва­ти чи ви­прав­до­ву­ва­ти втор­гне­н­ня та ане­ксії те­ри­то­рій так, як це ро­бить Ро­сія, утвер­джу­ю­чи гі­бри­дну ге­ге­мо­нію над Укра­ї­ною. Однак зви­чай­не мі­жна­ро­дне пра­во не ви­кар­бу­ва­не на ка­ме­ні, адже во­но ґрун­ту­є­ться на до­сві­ді рі­зних кра­їн («Мі­жна­ро­дне пра­во є та­ким, яким ро­блять йо­го дер­жа­ви»). Та­ке роз­ми­те тлу­ма­че­н­ня до­пу­скає до­віль­ні ін­тер­пре­та­ції, що Ро­сія актив­но ви­ко­ри­сто­вує (при­чо­му якнай­кре­а­тив­ні­ше) у гі­бри­дних ата­ках про­ти Укра­ї­ни й За­хо­ду.

На жаль, чин­на між­на­ро­дна си­сте­ма, за­сно­ва­на на вер­хо­вен­стві права, до­три­ман­ні умов до­го­во­рів та ав­то­ри­те­тно­сті між­на­ро­дних ін­сти­ту­цій, не вбе­ре­гла Укра­ї­ну від ро­сій­ської агре­сії. РФ не ді­ста­ла ціл­ко­ви­то­го кон­тро­лю над між­на­ро­дною пра­во­вою си­сте­мою, про­те від­чай­ду­шно на­ма­га­є­ться пі­ді­рва­ти її фун­да­мен­таль­ні за­са­ди.

У цій юри­ди­чній вій­ні Ро­сія екс­плу­а­тує за­са­ду етні­чно­го са­мо­ви­зна­че­н­ня, оскар­жу­ю­чи єд­ність Укра­ї­ни як етні­чної кра­ї­ни, та звер­та­є­ться до сум­нів­них куль­тур­них кон­це­пцій, як-от «рус­ский мир», для за­сто­су­ва­н­ня са­мо­про­го­ло­ше­но­го права ро­сі­ян на «гу­ма­ні­тар­ну ін­тер­вен­цію» для за­хи­сту «ро­сій­сько­мов­но­го на­се­ле­н­ня». Ін­фор­ма­цій­на вій­на мо­же руй­ну­ва­ти гро­мад­ський лад і пе­ре­шко­джа­ти єд­но­сті про­тив­ни­ків Крем­ля, до­по­ма­га­ти ро­сі­я­нам втру­ча­ти­ся у ви­бо­ри в ЄС та США, ба на­віть впли­ва­ти на зов­ні­шню по­лі­ти­ку кра­їн — чле­нів ЄС (Brexit). А от пра­во­вій­на — це де­що біль­ше, ніж про­дукт про­па­ган­ди й де­з­ін­фор­ма­ції, адже во­на за­без­пе­чує Ро­сію юри­ди­чною пе­ре­мо­гою на стра­те­гі­чно­му рів­ні. На та­кти­чно­му ж роз­та­шу­ва­н­ня ро­сій­ських військ на іно­зем­них те­ри­то­рі­ях по­тре­бує фор­маль­но­го (ква­зі­ю­ри­ди­чно­го) ви­прав­да­н­ня, що пев­ною мі­рою та­кож є пра­во­вій­ною. Во­дно­час ле­га­лі­зо­ва­не за­сто­су­ва­н­ня си­ли про­ти уча­сни­ків на­ро­дних про­те­стів із ме­тою за­по­біг­ти «ко­льо­ро­вій ре­во­лю­ції» в Ро­сії або при­ду­ши­ти її, є при­кла­дом

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.