ГІ­БРИ­ДНОЇ ВІЙ­НИ

Ukrainskiy Tyzhden - - Світ -

вну­трі­шньої пра­во­вій­ни в ній. Істо­ри­чно скла­ло­ся так, що Мо­сква вда­є­ться до юри­ди­чної вій­ни про­ти Укра­ї­ни з 1654 ро­ку (Пе­ре­я­слав­ська уго­да), а про­ти ін­ших між­на­ро­дних про­тив­ни­ків — із 1774-го (Кю­чук-кай­нар­джій­ський мир­ний до­го­вір з Осман­ською ім­пе­рі­єю). Оби­два за­зна­че­ні до­ку­мен­ти Ро­сія ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла для то­го, щоб втру­ча­ти­ся — бу­цім­то для за­хи­сту ко­за­ків і бал­кан­ських хри­сти­ян — і по­тім оку­по­ву­ва­ти де­да­лі біль­ше те­ри­то­рій. Ось де­які кон­кре­тні при­кла­ди су­ча­сної пра­во­вій­ни РФ про­ти Укра­ї­ни, що ве­де­ться з лю­то­го 2014 ро­ку: про­ект по­прав­ки до за­ко­ну про ін­кор­по­ра­цію те­ри­то­рій до Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції (щоб РФ мо­гла ане­ксу­ва­ти ре­гіо­ни су­сі­дніх дер­жав за ре­зуль­та­та­ми на­ро­дних ре­фе­рен­ду­мів); по­прав­ки до за­ко­ну про на­да­н­ня ро­сій­сько­го гро­ма­дян­ства на осно­ві про­жи­ва­н­ня ще за ча­сів СРСР і Ро­сій­ської ім­пе­рії; «па­спор­ти­за­ція» — пра­кти­ка ви­да­ва­ти ро­сій­ські па­спор­ти, щоб збіль­ши­ти кількість ро­сій­ських гро­ма­дян у су­сі­дніх дер­жа­вах (в Аб­ха­зії, Пів­ден­ній Осе­тії, у Кри­му й на Дон­ба­сі); «кор­до­ні­за­ція» — пе­ре­не­се­н­ня фі­зи­чно­го кор­до­ну глиб­ше на те­ри­то­рію кра­ї­ни-мі­ше­ні (Гру­зія) або від­мо­ва ви­рі­шу­ва­ти су­пе­ре­чки про кор­до­ни (Укра­ї­на, Есто­нія); спро­би ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти Ра­ду Без­пе­ки ООН, щоб сан­кціо­ну­ва­ти від­кри­т­тя «гу­ма­ні­тар­них кор­до­нів» на Дон­ба­сі; ви­ко­ри­ста­н­ня Ко­со­во та Лі­вії як пра­во­вих пре­це­ден­тів для дій Ро­сії в Укра­ї­ні; за­о­чні ви­ро­ки в ро­сій­ських су­дах укра­їн­ським по­лі­ти­чним лі­де­рам і вій­сько­вим ко­ман­ди­рам за зви­ну­ва­че­н­ня­ми в «зло­чи­нах про­ти лю­дя­но­сті». Те­пер Мо­сква за­про­ва­ди­ла ще й вій­сько­во-мор­ську юри­ди­чну кам­па­нію про­ти Укра­ї­ни в Чор­но­му й Азов­сько­му мо­рях, що обме­жує сво­бо­ду на­ві­га­ції від і до укра­їн­ських пор­тів. Це ство­рює не­га­тив­ний вплив на укра­їн­ську еко­но­мі­ку.

На­ве­де­ні ви­ще при­кла­ди за­свід­чу­ють без­ме­жну кре­а­тив­ність ро­сі­ян, які пе­ре­кру­чу­ють та ін­тер­пре­ту­ють мі­жна­ро­дне пра­во як за­ма­не­ться, щоб до­ся­га­ти стра­те­гі­чних ці­лей в Укра­ї­ні. Є не­без­пе­ка, що вла­да ін­ших кра­їн за при­кла­дом Ро­сії й со­бі по­чне пре­тен­ду­ва­ти на су­пе­ре­чли­ві те­ри­то­рії, де ме­шка­ють їхні спів­ві­тчи­зни­ки або одно­вір­ці. Ки­тай уже вда­є­ться до де­яких за­со­бів пра­во­вій­ни, ви­су­ва­ю­чи те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії в Пів­ден­но-ки­тай­сько­му мо­рі. Осо­бли­во вра­зли­ві Близь­кий Схід, Афри­ка та Азія з огля­ду на до­віль­ний ха­ра­ктер ба­га­тьох там­те­шніх дер­жав­них кор­до­нів. Про­те де­які кра­ї­ни — чле­ни НАТО теж не ма­ють іму­ні­те­ту, осо­бли­во ті, у яких є чи­слен­не ро­сій­сько­мов­не на­се­ле­н­ня. Щоб не до­че­ка­ти­ся, по­ки Ро­сія зро­бить з Укра­ї­ни пре­це­дент, який зав­дасть уда­ру ни­ні­шній ар­хі­те­кту­рі без­пе­ки в Єв­ро­пі, між­на­ро­дна спіль­но­та та її ін­сти­ту­ції по­вин­ні й да­лі під­три­му­ва­ти су­ве­ре­ні­тет Укра­ї­ни вклю­чно з те­ри­то­рі­єю Кри­му й ви­зна­ва­ти за нею пра­во на за­хист вла­сних те­ри­то­рій і дер­жав­них кор­до­нів від будь-яких «ле­га­лі­зо­ва­них» ро­сій­ських ін­тер­вен­цій — і ни­ні, і в май­бу­тньо­му.

З огля­ду на те що пра­во­вій­на є ва­жли­вим еле­мен­том за­галь­ної ро­сій­ської гі­бри­дної вій­ни про­ти Укра­ї­ни й За­хо­ду, ре­а­гу­ва­н­ня на неї теж має бу­ти за­галь­ним і ком­пле­ксним. По­трі­бно роз­ро­би­ти ме­ре­жу до­слі­дни­цьких про­грам, при­свя­че­них цій вій­ні («Ме­ре­жу обо­ро­ни про­ти пра­во­вій­ни») у рі­зних уні­вер­си­те­тах і ана­лі­ти­чних цен­трах — пе­ред­усім в Укра­ї­ні, а та­кож в Есто­нії, Ла­твії, Че­чні, Сер­бії, Гру­зії, у США та Об’єд­на­но­му Ко­ро­лів­стві. Го­лов­ною ме­тою та­кої ме­ре­жі має ста­ти ува­га й під­трим­ка з бо­ку за­ко­но­дав­ців, по­лі­ти­чних лі­де­рів і гро­мад­сько­сті кра­їн — чле­нів НАТО та ЄС для ство­ре­н­ня цен­тру пе­ре­до­вих знань із пра­во­вій­ни на кшталт цен­трів стра­те­гі­чної ко­му­ні­ка­ції (Ри­га), кі­бе­р­обо­ро­ни (Тал­лінн), енер­ге­ти­чної без­пе­ки (Віль­нюс) то­що. Він мо­же роз­та­шу­ва­ти­ся в одній із кра­їн, що вхо­дить до НАТО або ЄС, чи в тій, яка пра­гне всту­пу в ці ін­сти­ту­ції, як-от Укра­ї­на. Та не­за­ле­жно від то­го, де пра­цю­ва­ти­ме центр, оста­н­ня має очо­лю­ва­ти цю іні­ці­а­ти­ву як із по­гля­ду мо­ра­лі (адже во­на сто­лі­т­тя­ми бу­ла го­лов­ною мі­шен­ню ро­сій­ської пра­во­вій­ни), так і пра­кти­чно (ор­га­ні­зу­ва­ти основ­ний ор­ган до­слі­джень та ана­лі­зу ни­ні­шніх дій ро­сі­ян у ме­жах пра­во­вій­ни). Укра­ї­на мо­же за­лу­чи­ти та­ла­но­ви­тих мо­ло­дих сту­ден­тів і про­від­них на­у­ков­ців у га­лу­зі пра­во­знав­ства й по­лі­то­ло­гії. То­ді іні­ці­а­ти­ва бу­де успі­шною, адже, окрім знань та вмінь, ці лю­ди від­чу­ва­ти­муть па­трі­о­ти­чний обов’язок. Уні­вер­си­те­ти із силь­ни­ми фа­куль­те­та­ми пра­во­знав­ства, як-от «Ки­є­во-мо­ги­лян­ська ака­де­мія» і На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка в Ки­є­ві; На­ціо­наль­ний юри­ди­чний уні­вер­си­тет іме­ні Яро­сла­ва Му­дро­го в Хар­ко­ві; Укра­їн­ський ка­то­ли­цький уні­вер­си­тет і На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Іва­на Фран­ка у Льво­ві, мо­гли би ста­ти чу­до­ви­ми осе­ред­ка­ми для за­про­ва­дже­н­ня та­ких про­грам. Ко­ли остан­ні з’яв­ля­ться та за­пу­стя­ться в ро­бо­ту в ана­лі­ти­чних цен­трах і уні­вер­си­те­тах, фа­хів­ці змо­жуть зо­се­ре­ди­ти­ся на кон­кре­тних ви­кли­ках для їхніх кра­їн у зв’яз­ку з пра­во­вій­ною, щоб кра­ще мо­бі­лі­зу­ва­ти ре­сур­си ко­жної кра­ї­ни. Май­бу­тній центр пе­ре­до­вих знань із юри­ди­чної вій­ни зби­ра­ти­ме й ана­лі­зу­ва­ти­ме до­слі­дже­н­ня ко­жної дер­жа­ви та да­ва­ти­ме пра­кти­чні й до­ціль­ні ре­ко­мен­да­ції окре­мим із них і НАТО за­га­лом.

ма­цію, здо­бу­ту в ре­зуль­та­ті ха­кер­ських атак Крем­ля, під­ри­ва­ю­чи до­ві­ру гро­мад­сько­сті до вла­ди та при­зво­дя­чи до ка­та­стро­фі­чних ре­зуль­та­тів на ви­бо­рах.

Ні, усе це ми ро­би­ли са­мі. І ро­би­мо да­лі. Мо­сква про­штов­хну­ла сво­го кан­ди­да­та Алє­ксан­дра Про­ко­пчу­ка, щоб він став лі­де­ром се­ред пре­тен­ден­тів на по­са­ду го­ло­ви Ін­тер­по­лу — ва­кан­сія з’яви­ла­ся пі­сля то­го, як ки­тай­ська вла­да ви­кра­ла по­пе­ре­дньо­го го­ло­ву Ме­на Хун­вея. М’яко ка­жу­чи, до­во­лі див­но, що се­ред істе­блі­шмен­ту на За­хо­ді ні­хто не очі­ку­вав та­ко­го роз­ви­тку по­дій. Без сум­ні­ву, ве­ли­кі за­хі­дні кра­ї­ни з на­ле­жним дер­жав­ним управ­лі­н­ням мо­гли ра­зом по­дба­ти про те, щоб на цю ви­со­ку по­са­ду зна­йшло­ся біль­ше гі­дних кан­ди­да­тів.

Не­втру­ча­н­ня діє то­ді, ко­ли си­сте­ма пра­цює на осно­ві ро­зум­них пра­вил, яких усі до­три­му­ю­ться. Уряд не має втру­ча­ти­ся в ро­бо­ту ор­га­нів кри­мі­наль­ної юсти­ції, і вже на­пев­но у ви­да­ва­н­ня чи бло­ку­ва­н­ня ор­де­рів на арешт. Це спра­ва про­ку­ро­рів і суд­дів. Та що ро­би­ти, ко­ли така країна, як Ро­сія (те­пер, а зго­дом це мо­же бу­ти Ки­тай), сві­до­мо за­сто­со­вує ці ін­стру­мен­ти в по­лі­ти­чних ці­лях.

Най­ві­до­мі­шою жер­твою та­кої та­кти­ки є Білл Брав­дер — ко­ли­шній фі­нан­сист, чи­йо­го бух­гал­те­ра-ау­ди­то­ра Сєр­ґєя Ма­ґніт­ско­го 2009 ро­ку за­би­ли до смер­ті в мо­сков­ській в’язни­ці. Брав­дер став рев­ним за­хи­сни­ком прав лю­ди­ни, і Кремль те­пер на­ма­га­є­ться зо­бра­зи­ти йо­го зло­чин­цем-уті­ка­чем. Не­що­дав­но він був в Іспа­нії, де там­те­шня по­лі­ція за­а­ре­шту­ва­ла йо­го в го­тель­но­му но­ме­рі, під­твер­див­ши свої пов­но­ва­же­н­ня ци­дул­кою від ро­сій­сько­го бю­ро Ін­тер­по­лу. Та ви­йшло так, що Брав­дер має впли­во­ві зв’яз­ки в мас-ме­діа й на­дій­ну юри­ди­чну під­трим­ку, тож за кіль­ка го­дин йо­го звіль­ни­ли. Він ствер­джує, що РФ уже сім ра­зів до­ма­га­ла­ся йо­го аре­шту та екс­тра­ди­ції.

За­хід жо­дним чи­ном не мо­же аде­ква­тно на це від­ре­а­гу­ва­ти. Мо­же, тре­ба спро­бу­ва­ти ви­клю­чи­ти Ро­сію та Ки­тай з Ін­тер­по­лу? Мо­же, слід змі­ни­ти на­шу спів­пра­цю з цим між­на­ро­дним ор­га­ном? Мо­же, вар­то за­сну­ва­ти но­ву ор­га­ні­за­цію для кра­їн, які ро­зу­мі­ють і до­три­му­ю­ться вер­хо­вен­ства права? На ці пи­та­н­ня не­має про­стих чи оче­ви­дних від­по­від­ей. Між­на­ро­дна спів­пра­ця в га­лу­зі кри­мі­наль­ної юсти­ції зав­жди не­до­ско­на­ла. На­віть між кра­ї­на­ми- одно­дум­ця­ми, як- от Ве­ли­ка Бри­та­нія та Спо­лу­че­ні Шта­ти, від­мін­но­сті в пра­во­вих си­сте­мах і дис­кре­цій­них пов­но­ва­же­н­нях мо­жуть спри­чи­ня­ти су­пе­ре­чки та сер­йо­зні по­лі­ти­чні кон­флі­кти.

До­сить ті­ши­ти­ся ілю­зі­єю, ні­би Ро­сія та Ки­тай — нор­маль­ні дер­жа­ви, із яки­ми мо­жна ма­ти до­брі ди­пло­ма­ти­чні від­но­си­ни. Їх слід вва­жа­ти кра­ї­на­ми­па­рі­я­ми, так са­мо як Пів­ні­чну Ко­рею або Іран. Хо­ча, зві­сно, пер­ші зна­чно біль­ші, ба­га­тші та ма­ють кра­щі зв’яз­ки. Нам по­трі­бні еко­но­мі­чні й по­лі­ти­чні від­но­си­ни з ни­ми. Та не вар­то обма­ню­ва­ти­ся що­до то­го, із ким ма­є­мо спра­ву: ці дер­жа­ви ви­кра­да­ють і вби­ва­ють лю­дей — та­кі в них ін­стру­мен­ти дер­жав­ної по­лі­ти­ки ( до ре­чі, те са­ме сто­су­є­ться й Са­у­дів­ської Ара­вії). Во­ни не за­ці­кав­ле­ні в то­му, щоб гра­ти за пра­ви­ла­ми міжнародної си­сте­ми, їм лі­пше екс­плу­а­ту­ва­ти й злов­жи­ва­ти ни­ми для ре­а­лі­за­ції по­лі­ти­чних устрем­лінь. Щой­но ми це усві­до­ми­мо, ма­ти­ме­мо шанс за­хи­сти­ти се­бе та сво­їх со­ю­зни­ків.

З XIV сто­лі­т­тя зав­дя­ки вправ­ній по­лі­ти­ці вклю­чно з ди­на­стій­ни­ми шлю­ба­ми Поль­щі ди­во­ви­жним чи­ном вда­ло­ся роз­ши­ри­ти свої во­ло­ді­н­ня. По­ста­ла Поль­сько-ли­тов­ська унія, на той час най­біль­ша за пло­щею дер­жа­ва Єв­ро­пи, те­ри­то­рія якої ся­га­ла від Бал­тій­сько­го мо­ря й аж до Кри­му. Однак її осо­бли­ві­стю був не роз­мір, а при­та­ман­не їй роз­ма­ї­т­тя. Бри­тан­ський істо­рик Нор­ман Де­віс опи­сує це так: «Спе­ци­фі­чною озна­кою су­спіль­ства поль­сько-ли­тов­ської дер­жа­ви був йо­го муль­ти­куль­тур­ний ха­ра­ктер. У Ре­чі По­спо­ли­тій бу­ло ба­га­то на­ро­дів, ре­лі­гій і мов.

Поль­ська шля­хта й укра­їн­ські се­ля­ни змі­шу­ва­ли­ся з ні­ме­цьки­ми мі­стя­на­ми та єв­рей­ськи­ми чи вір­мен­ськи­ми ку­пця­ми. Лю­ди пи­ша­ли­ся сво­їм ре­аль­ним чи уяв­ним по­хо­дже­н­ням від сар­ма­тів, або ха­за­рів, або від гол­ланд­ських, швед­ських, іта­лій­ських, шо­тланд­ських мі­гран­тів. Дов­ко­ла ри­мо-ка­то­ли­цької біль­шо­сті гру­пу­ва­ла­ся стро­ка­та су­міш кон­фе­сій: каль­ві­ні­сти, лю­те­ра­ни, арі­а­ни, уні­та­рії, пра­во­слав­ні, уні­а­ти і ста­ро­ві­ри, ор­то­до­ксаль­ні єв­реї, ка­ра­ї­ми, ха­си­ди і фран­кі­сти, вір­мен­ські мо­но­фі­зи­ти і та­тар­ські

Са­ме чу­жі дер­жа­ви, пе­ре­дов­сім Ро­сія і Прус­сія — Ні­меч­чи­на, над­зви­чай­ним на­си­л­лям за­ва­ди­ли Поль­щі пі­ти да­лі шля­хом ін­клю­зив­ної, дру­жньої на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті, яка бу­ла за­кла­де­на в її істо­рії. Мо­но­куль­тур­не зву­же­н­ня, яке ре­а­лі­зує те­пе­рі­шній уряд, — це та­кож про­дукт на­сам­пе­ред за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­го ігно­ру­ва­н­ня на­ро­ду, який, як­би йо­му да­ли при­єд­на­ти­ся до За­хі­дної Єв­ро­пи, міг роз­кві­тну­ти на­ба­га­то ра­ні­ше.

Це сто­су­є­ться і 1918 ро­ку, ко­ли за Юзе­фа Піл­суд­сько­го Поль­ща зно­ву здо­бу­ла на­ціо­наль­ну не­за­ле­жність. Що­прав­да, кра­ї­ни — пе­ре­мо­жни­ці Пер­шої сві­то­вої вій­ни, пе­ред­усім США, ви­сту­па­ли за пра­во на­ро­дів на са­мо­ви­зна­че­н­ня. Але всу­пе­реч усім про­кла­ма­ці­ям но­вої «ве­сни на­ро­дів» по­вто­ри­ла­ся поль­ська дра­ма Ві­ден­сько­го кон­гре­су: Поль­ща бу­ла хоч і ва­жли­ва, але не­до­ста­тньо. В очах кра­їн-пе­ре­мо­жниць во­на ле­жа­ла на мар­гі­не­сі, а не в цен­трі Єв­ро­пи. І так ста­ло­ся, що й у Вер­са­лі вра­ху­ва­ли ін­те­ре­си Ро­сії. Під час трьох по­ді­лів 1772, 1793 і 1795 ро­ків Поль­ща бу­ла роз­ді­ле­на між Ро­сі­єю, Прус­сі­єю та Ав­стрі­єю. Але й у 1918-му, йду­чи на по­сту­пки Ро­сії, їй по­вер­ну­ли на­зад не всі зем­лі. Во­на здо­бу­ла не­за­ле­жність, але за­ли­ши­лась об­кро­є­ною дер­жа­вою.

То­ді на­став ви­рі­шаль­ний 1939-й. Ще раз по­вто­ри­ла­ся дра­ма по­ля­ків. Ко­ли не мо­жна бу­ло біль­ше не по­мі­ча­ти, що тиск гі­тле­рів­ської Ні­меч­чи­ни за­гро­жує са­мо­му існу­ван­ню Поль­щі, дер­жа­ви За­хо­ду за­пев­ни­ли її у сво­їй со­лі­дар­но­сті, ска­за­ли, що ні­ко­ли не за­ли­шать са­му. Але са­ме так і ста­ло­ся. Ко­ли 1 ве­ре­сня 1939 ро­ку гі­тле­рів­ський Вер­махт на­пав на Поль­щу, во­на ли­ши­ла­ся за­хі­дної під­трим­ки.

Ли­ше за кіль­ка днів до по­ча­тку вій­ни Рейх і СРСР укла­ли пакт про не­на­пад. Він до­зво­лив Гі­тле­ру за­хо- пи­ти Поль­щу, не бо­я­чись, що зі схо­ду йо­му чи­ни­ти­муть опір. Як ста­ло ві­до­мо зі зна­чно пі­зні­ше опри­лю­дне­но­го та­єм­но­го до­да­тко­во­го про­то­ко­лу, Ні­меч­чи­на і СРСР до­мо­ви­ли­ся про те, щоб ра­зом на­па­сти на Поль­щу й Бал­тію та по­ді­ли­ти їх між со­бою. І це ста­ло­ся. Мі­сти­чним чи­ном по­вто­ри­ло­ся те са­ме, що Поль­ща вже пе­ре­жи­ва­ла під час трьох по­ді­лів на­при­кін­ці XVIII сто­лі­т­тя, однак те­пер уже одним уда­ром.

Ра­дян­ський мі­ністр за­кор­дон­них справ Мо­ло­тов за­до­во­ле­но кон­ста­ту­вав: «Поль­ща при­пи­ни­ла своє існу­ва­н­ня». На за­хо­ді кра­ї­ни нім­ці одра­зу ж роз­по­ча­ли де­пор­та­ції та роз­стрі­ли — від­кри­то йшло­ся про те, щоб ви­ни­щи­ти елі­ту кра­ї­ни. Май­да­нек, Со­бі­бор, Тре­блін­ка, Бел­жець, Хелм­но й Ау­швіц-бір­ке­нау — ве­ли­кі та­бо­ри смер­ті нав­ми­сно бу­ли вла­што­ва­ні са­ме на поль­ській зем­лі. На схо­ді Поль­щі не від­ста­ва­ла ра­дян­ська вла­да. Тут теж бу­ли де­пор­то­ва­ні або вби­ті со­тні ти­сяч, і тут теж ішло­ся чі­тко про те, щоб ви­ни­щи­ти про­ша­рок осві­че­них та за­мо­жних. Тіль­ки в ка­тин­сько­му лі­сі під Смо­лен­ськом у 1940 ро­ці ра­дян­ські ен­ка­ве­ди­сти роз­стрі­ля­ли 4 тис. поль­ських офі­це­рів.

Жо­дна ін­ша оку­по­ва­на під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни країна не за­зна­ла та­ких жа­хіть: ані Фран­ція, ані Ні­дер­лан­ди, ані Нор­ве­гія. І во­ни всі мо­гли спо­ді­ва­ти­ся на те, що пі­сля за­кін­че­н­ня вій­ни са­мо­стій­но про­дов­жать ко­жна свою на­ціо­наль­ну істо­рію. Але не Поль­ща. Зно­ву на Ял­тин­ській і По­тс­дам­ській кон­фе­рен­ці­ях що­до неї від за­хі­дних со­ю­зни­ків про­зву­ча­ло кіль­ка за­пев­нень, але не біль­ше. Во­на зно­ву ви­яви­ла­ся не­до­ста­тньо ва­жли­вою, щоб че­рез неї сва­ри­ти­ся з Ро­сі­єю.

Поль­ща бу­ла пер­шою жер­твою Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Про­те пі­сля її за­кін­че­н­ня за сто­лом пе­ре­го­во­рів у ко­лі пе­ре­мож­ців не си­ді­ла. По­за­як Ра­дян­ський Со­юз і не ду­мав від­да­ва­ти оку­по­ва­ні на схо­ді те­ри­то­рії, Поль­ща отри­ма­ла, при­чо­му про те на­віть не спи­та­ли жодного по­ля­ка, те­ри­то­рі­аль­ну ком­пен­са­цію на за­хо­ді. Міль­йо­ни по­ля­ків пе­ре­се­ли­ли на ці но­ві те­ри­то­рії, кра­ї­ну бу­ло пе­ре­су­ну­то май­же на 200 км на за­хід. Во­на ста­ла ін­шою дер­жа­вою. Одра­зу ж пі­сля вар­вар­ства на­ціо­нал- со­ці­а­лі­сти­чної Ні­меч­чи­ни при­йшли де­ся­ти­лі­т­тя зли­днів ко­му­ні­сти­чно­го па­ну­ва­н­ня.

Те­пе­рі­шній поль­ський уряд ого­ло­сив се­бе по­бор­ни­ком ор­то­до­ксаль­но­го ка­то­ли­ци­зму. Ба­га­то хто вва­жає, що ця по­зи­ція свід­чить про від­ста­лість. Однак не­с­прийня­т­тя уря­дом ПІС су­ча­сно­сті і є про­ду­ктом ці­єї су­ча­сно­сті. Ко­лись Поль­ща бу­ла муль­ти­е­тні­чною, муль­ти­кон­фе­сій­ною і то­ле­ран­тною. Все це з по­ля­ків по­сту­по­во ви­би­ли. З ко­жним по­ді­лом, із ко­жним пе­ре­су­ва­н­ням кор­до­нів, із ко­жною де­пор­та­ці­єю країна втра­ча­ла рі­зно­ма­ні­т­тя. У 1773-му, а це був рік Пер­шо­го по­ді­лу, ка­то­ли­ка­ми бу­ло тро­хи менш як по­ло­ви­на по­ля­ків. Ко­ли у 1918-му Поль­ща зно­ву ста­ла не­за­ле­жною дер­жа­вою, во­ни ста­но­ви­ли вже 66% гро­ма­дян. А 1946-го за­ли­ши­лось тіль­ки 4% по­ля­ків, які не бу­ли ка­то­ли­ка­ми. Са­ме по­ді­ли, чу­жин­ські па­ну­ва­н­ня і, вре­шті-решт, ко­му­нізм зро­би­ли її на­скрізь ка­то­ли­цькою кра­ї­ною.

З 1989 ро­ку Поль­ща зро­би­ла над­зви­чай­ний мо­дер­ні­за­цій­ний стри­бок. Про­те во­на до­сі ли­ша­є­ться скла­дною кра­ї­ною. А крім то­го, зві­сно, й кра­ї­ною, біль­шість гро­ма­дян якої до­сі схва­лює ЄС і єв­ро­пей­ський шлях. Кра­ї­ною з актив­ним гро­ма­дян­ським су­спіль­ством, яке мо­же се­бе за­хи­сти­ти. Кра­ї­ною, ін­те­ле­кту­а­ли якої пе­ре­ва­жно вва­жа­ють се­бе єв­ро­пей­ськи­ми ко­смо­по­лі­та­ми. Поль­ща за­слу­жи­ла, щоб ми сте­жи­ли за її роз­ви­тком із біль­шою ці­ка­ві­стю та ем­па­ті­єю, ніж до­сі. Во­на зав­жди ди­ви­ла­ся на За­хід. По­глянь­мо ж і ми ува­жні­ше на Схід.

Па­ді­н­ня ні­ме­цько­го фон­до­во­го ін­де­ксу мо­же вка­зу­ва­ти на на­бли­же­н­ня еко­но­мі­чної кри­зи

їхніх ста­тків. Зав­дя­ки пра­виль­ним стра­те­гі­ям втра­ти мо­жна мі­ні­мі­зу­ва­ти або на­віть отри­ма­ти сер­йо­зні при­бу­тки. Адже від­ва­жні та озбро­є­ні пра­виль­ни­ми ін­стру­мен­та­ми мо­жуть ді­ста­ти зиск на­віть від кра­ху. Той, хто не по­тре­бує сво­їх вкла­де­них гро­шей уже зав­тра, мо­же по­го­ди­ти­ся, що тим­ча­со­ві втра­ти від змін кур­су на бір­жі є так са­мо нор­маль­ни­ми, як і ко­ли­ва­н­ня кон’юн­кту­ри. Однак це пра­ви­ло діє ли­ше то­ді, ко­ли в порт­фе­лі цін­них па­пе­рів є ве­ли­кий на­бір рі­зних акцій. Для мо­ло­дих лю­дей є на­про­чуд про­стий ме­тод зро­би­ти свої вкла­ди кри­зо­стій­ки­ми: дов­го­стро­ко­вий план за­оща­джень. «Мо­жли­во, пе­ред кін­цем ро­ку рин­ки ще пе­ре­жи­вуть своє остан­нє ура», — ка­же Крі­сто­фер Поттс, го­лов­ний стра­тег у Investmenthaus Kepler Cheuvreux. Однак по­га­ний жов­тень уже став пе­ред­чу­т­тям то­го, що че­кає на вкла­дни­ків да­лі. На фронт кон’юн­кту­ри на­су­ва­є­ться бі­да. Пі­сля пе­рі­о­ду бу­му те­пер на обрії ви­ма­льо­ву­є­ться все­сві­тній спад. У Ні­меч­чи­ні Ра­да екс­пер­тів по­ни­зи­ла про­гноз зро­ста­н­ня на цей рік на 0,7 пун­кту до 1,6%. На 2019-й ця п’ятір­ка му­дре­ців про­гно­зує 1,5% зро­ста­н­ня. Він мо­же бу­ти най­слаб­шим пі­сля 2013 ро­ку. Хма­ри­ться не ли­ше в Ні­меч­чи­ні: для США Investment Bank JP Morgan об­чи­слює ри­зик ре­це­сії упро­довж на­сту­пних 12 мі­ся­ців у 30%.

За­зви­чай кур­си вже па­да­ють, по­ки ще збе­рі­га­є­ться кон’юн­кту­ра, по­яснює Сай­мон Уард, еко­но­міст лон­дон­сько­го Janus Henderson Investors: «За 18 мі­ся­ців до най­ниж­чої то­чки ци­клу кон’юн­кту­ри фі­нан­со­ві рин­ки роз­ви­ва­ю­ться по­га­но. Якщо мій про­гноз слу­шний,

По­ра­да 7. Швей­цар­ські фран­ки

«У кри­зо­во­му 2008- му ні­ме­цькі акції втра­ти­ли близь­ко 40%, на­то­мість швей­цар­ські — ли­ше 28%. До то­го ж франк зу­мів змі­цни­ти­ся що­до єв­ро при­бли­зно на 10%», — ка­же Бурк­гард Ва­ґнер із мюн­хен­сько­го Partners Vermögensmanagement. На­віть якщо істо­рія не по­вто­рю­є­ться, то еска­ла­ція су­пе­ре­чки про за­бор­го­ва­ність ЄС змі­цню­ва­ти­ме швей­цар­ський франк. Ва­лю­та аль­пій­ської кон­фе­де­ра­ції — без­пе­чна га­вань у ча­си єв­ро­кри­зи. Окрім то­го, швей­цар­ські ком­па­нії, при­мі­ром, сві­то­ві кон­цер­ни Nestlé, Novartis чи Roche, хоч і на­ле­жать до ви­щої лі­ги, на­ра­зі не пе­ре­оці­не­ні.

По­ра­да 8. Зо­ло­то Зре­штою, ще є зо­ло­то. Во­но вва­жа­є­ться най­дав­ні­шим у сві­ті ін­стру­мен­том убез­пе­че­н­ня ка­пі­та­лу, але це вже не без­пе­чна га­вань на всі ви­пад­ки жи­т­тя. Цьо­го ро­ку вар­тість зо­ло­та роз­ви­ва­ла­ся кра­ще за DАХ. У пе­ре­ра­хун­ку на єв­ро трой­ська ун­ція втра­ти­ла ли­ше 1%, а DАХ по­ка­зав дво­зна­чний мі­нус. Бла­го­ро­дний ме­тал зро­стає не зав­жди, ко­ли па­да­ють бір­жі, але за­зви­чай у час еко­но­мі­чно­го спа­ду втра­чає зна­чно мен­ше. Утім, пра­гну­чи убез­пе­чи­ти свої вкла­ди, слід рад­ше по­ду­ма­ти про зо­ло­тий фонд, ніж ку­пу­ва­ти зли­тки. Зо­ло­ті фон­ди за­ра­хо­ву­ю­ться у порт­фе­лях як цін­ні па­пе­ри. На­при­клад, Xetra- Gold на 100% по­кри­ва­є­ться фі­зи­чним зо­ло­том. Аль­тер­на­тив­но Штут­гарт­ська бір­жа про­по­нує EUWAX Gold, який ґрун­ту­є­ться на то­му са­мо­му прин­ци­пі. За­ли­ша­є­ться про­бле­ма, адже ці­на за ун­цію на си­ро­вин­них рин­ках ви­зна­ча­є­ться в до­ла­рах. Для цьо­го та­кож є рі­ше­н­ня: за до­по­мо­гою X-trackers Physical Gold Euro- Hedged мо­жна ви­клю­чи­ти ри­зик втрат на кур­сі обмі­ну.

По­ра­да 9. План ве­де­н­ня за­оща­джень За­ли­ша­є­ться ще мо­жли­вість роз­гля­да­ти крах як шанс і вда­ло за­без­пе­чи­ти­ся цін­ни­ми па­пе­ра­ми за низь­ких кур­сів. Оскіль­ки ні­хто не мо­же пе­ред­ба­чи­ти, ко­ли бу­де до­ся­гну­то дна, то на­сам­пе­ред молодим вкла­дни­кам вар­то вхо­ди­ти по­ета­пно. Най­кра­щим для цьо­го вва­жа­є­ться план вве­де­н­ня за­оща­джень, за яким вкла­дник мі­сяць за мі­ся­цем ін­ве­стує пев­ну су­му. Із пра­виль­ною стра­те­гі­єю кри­за пе­ре­стає бу­ти стра­шною. Хто бо­ї­ться за свої ста­тки, мо­же вда­ти­ся до пе­ре­вір­ки вла­сних вкла­дів, яку про­по­ну­ють WELT AM SONNTAG і V- Bank. Не­за­ле­жні фі­нан­со­ві екс­пер­ти в осо­би­стій роз­мо­ві пе­ре­ві­рять ва­ші вкла­ди й да­дуть по­ра­ду що­до їхньої опти­мі­за­ції. Ре­зуль­та­ти бу­дуть у сти­сло­му пи­сьмо­во­му зві­ті. Пе­ре­вір­ка без­пла­тна. Єди­на умо­ва: ви во­ло­ді­є­те що­най­мен­ше € 25 тис. або хо­че­те вкла­сти та­ку су­му.

та­ми для ін­ве­сто­рів, щоб ті по­ві­ри­ли в еко­но­мі­ку кра­ї­ни. То­му що в нас, маю на ува­зі і Гру­зію, і Укра­ї­ну, не­має ре­сур­сів зро­би­ти це са­мо­туж­ки — від­но­ви­ти еко­но­мі­ку на­стіль­ки, щоб по­вер­ну­ти при­ва­бли­вість для бі­зне­су. Тож пар­тне­ри для нас — це зна­чний ре­сурс і під­трим­ка, які, однак, тре­ба ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти пра­виль­но. Адже ін­ко­ли бу­ва­ють си­ту­а­ції, ко­ли ми не мо­же­мо їх за­лу­чи­ти, бо ви­рі­ше­н­ня за­ле­жить тіль­ки від нас. Ін­ко­ли ми ду­ма­є­мо, ні­би­то нам хтось щось ви­нен, — ні. І з цим ча­сто ви­ни­ка­ють про­бле­ми.

У нас теж бу­ли пев­ні тру­дно­щі у від­но­си­нах із пар­тне­ра­ми, утім, те­пер ми їх ви­рі­ши­ли й на­ма­га­є­мо­ся під­три­му­ва­ти ста­біль­ну си­ту­а­цію. І хо­ча сьо­го­дні ще є не­ве­ли­кі по­бо­ю­ва­н­ня се­ред ін­ве­сто­рів, спо­ді­ва­ю­ся, що за два-п’ять ро­ків ми змо­же­мо швид­ко змі­ни­ти їхні на­строї. І Спо­лу­че­ні Шта­ти, і ЄС за­яв­ля­ють, що Гру­зія — один із го­лов­них пар­тне­рів у ре­гіо­ні, і це до­брий ме­седж для бі­зне­сме­нів.

Які кра­ї­ни ни­ні ін­ве­сту­ють в еко­но­мі­ку Гру­зії най­біль­ше? — Та­ке пи­та­н­ня по­тре­бує де­таль­но­го обго­во­ре­н­ня. Се­ред єв­ро­пей­ських кра­їн це Ве­ли­ка Бри­та­нія, Ні­дер­лан­ди, із­по­між су­сі­дів — Азер­бай­джан, Ту­реч­чи­на та Ро­сія. Ми щой­но роз­по­ча­ли гли­бо­кі еко­но­мі­чні від­но­си­ни з Ки­та­єм: із сі­чня 2018 ро­ку ма­є­мо з Пе­кі­ном уго­ду про зо­ну віль­ної тор­гів­лі, ста­ли над­хо­ди­ти пер­ші ін­ве­сти­ції з ці­єї кра­ї­ни. Вкла­да­ють свої гро­ші та­кож пред­став­ни­ки Іра­ну та ОАЕ, що пев­ним чи­ном пов’яза­но зі збіль­ше­н­ням ту­ри­сти­чно­го по­то­ку звід­ти. Зви­чай­но, цих бі­зне­сме­нів та­кож бен­те­жить на­яв­ність кон­флі­кту, утім, сво­бо­да у ве­ден­ні справ, яку мо­же за­про­по­ну­ва­ти Гру­зія, ці­ка­вить їх біль­ше.

Та ми тор­кну­ли­ся пи­та­н­ня, яке одна­ко­во ці­ка­ве і для Гру­зії, і для Укра­ї­ни. Йде­ться про те, щоб ін­ве­сти­ції не за­шко­ди­ли на­ціо­наль­ній без­пе­ці кра­ї­ни. Одним із до­во­лі ве­ли­ких ін­ве­сто­рів в еко­но­мі­ку Гру­зії є Ро­сія, яка, крім усьо­го, актив­но ку­пує в ній не­ру­хо­мість. І тут по­стає пи­та­н­ня без­пе­ки. Ко­ли ми ка­же­мо, що Гру­зія від­кри­та країна, це не озна­чає, ні­би­то всі віль­ні ро­би­ти що їм за­ма­не­ться. Ми не мо­же­мо ствер­джу­ва­ти, що ін­ве­сти­ції — це тіль­ки еко­но­мі­ка. Усе ж та­ки є пев­не по­лі­ти­чне під­ґрун­тя. У Гру­зії до 2012-го ро­сі­я­ни при­ва­ти­зу­ва­ли стра­те­гі­чно ва­жли­ві об’єкти, як-от енер­ге­ти­чний се­ктор чи пор­ти, це ви­кли­кає за­не­по­ко­є­н­ня. Усе ж та­ки я вва­жаю, що не мо­жна від­чи­ня­ти свої две­рі всім. Але є по­лі­ти­чні дру­зі та во­ро­ги, які го­то­ві ви­ко­ри­ста­ти ін­ве­сти­ції у вла­сних пла­нах. І та­ких при­кла­дів у Гру­зії до­ста­тньо, ко­ли ком­па­нії за­сто­со­ву­ють свою еко­но­мі­чну вла­ду, щоб впли­ва­ти на кра­ї­ну. Нам тре­ба бу­ти ува­жні­ши­ми, ди­ви­ти­ся на всі бо­ки й не да­ти при­ва­ти­зу­ва­ти аб­со­лю­тно все. У кра­ї­ну слід впу­ска­ти тіль­ки тих лю­дей, які не ство­рю­ва­ти­муть нам про­блем.

Як за та­ких умов по­ясни­ти нор­маль­ним бі­зне­сме­нам, що ве­де­ться бо­роть­ба са­ме з то­кси­чни­ми ін­ве­сти­ці­я­ми й во­дно­час не від­ля­ка­ти їх? — Га­даю, що зде­біль­шо­го ін­ве­сто­ри ці­кав­ля­ться між­на­ро­дною по­лі­ти­кою й то­му зна­ють: так ро­блять усі кра­ї­ни, зокре­ма США й ті, що в ЄС. У та­кий спо­сіб во­ни за­хи­ща­ють се­бе. Бі­зне­сме­ни ро­зу­мі­ють, що в нас, у Гру­зії та Укра­ї­ні, не най­те­плі­ші від­но­си­ни з РФ, то­му з огля­ду на прі­о­ри­те­ти без­пе­ки ми мо­же­мо бло­ку­ва­ти якісь еко­но­мі­чні іні­ці­а­ти­ви. У Гру­зії біль­шість стра­те­гі­чних об’єктів уже про­да­но, але ли­ша­є­ться, на­при­клад, за­лі­зни­ця. Пі­до­зрюю, якщо з’яви­ться про­по­зи­ція з ро­сій­сько­го бо­ку що­до її при­дба­н­ня за будь-яку ці­ну, це бу­де від­хи­ле­но. Ін­ко­ли є ре­чі, які зда­ю­ться еко­но­мі­чни­ми, а на­справ­ді є по­лі­ти­чни­ми. Для Гру­зії не­скла­дно ви­зна­чи­ти рі­зни­цю та справ­жні на­мі­ри бі­зне­сме­нів. Я не знаю, чи мо­же це бу­ти так са­мо лег­ко й для Укра­ї­ни, адже на­ші від­но­си­ни та по­лі­ти­чні си­ту­а­ції з РФ де­що рі­зня­ться. Во­дно­час не мо­жна ство­рю­ва­ти ро­сій­ським ком­па­ні­ям та­кі умо­ви, щоб їх не мо­жна бу­ло ви­ко­на­ти. Про­даж зе­мель­ної ді­лян­ки для бу­дів­ни­цтва го­те­лю не ста­но­вить за­гро­зи без­пе­ці. Тре­ба ство­рю­ва­ти че­сні умо­ви для бі­зне­су, але із за­хи­стом сво­їх на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів. Якщо так бу­де, то бай­ду­же, із якої кра­ї­ни на­ді­йдуть ко­шти.

Ви за­ува­жи­ли, що біль­шість стра­те­гі­чних під­при­ємств на­ра­зі при­ва­ти­зо­ва­но. Чи роз­гля­да­є­ться пи­та­н­ня по­вер­не­н­ня їх до дер­жав­ної вла­сно­сті? — По­ки що ні. Ми не роз­гля­да­є­мо їх на­ціо­на­лі­за­цію, адже не ма­є­мо та­ких пи­тань, які тор­ка­ли­ся б на­шої на­ціо­наль­ної без­пе­ки. Зви­чай­но, є пев­ні по­бо­ю­ва­н­ня, про­во­ди­ться ана­ліз що­до то­го, що мо­же ста­но­ви­ти про­бле­му в май­бу­тньо­му. Га­даю, в нас уже є ро­зу­мі­н­ня цьо­го й ми го­то­ві. Во­дно­час у ра­зі на­ціо­на­лі­за­ції ін­те­ре­си ін­ве­сто­ра-вла­сни­ка, не­за­ле­жно від то­го, хто він, бу­дуть за­хи­ще­ні, він отри­має спра­ве­дли­ву ком­пен­са­цію.

Пе­ре­хо­дя­чи до по­зи­тив­них ін­ве­сти­цій, чи мо­же­те ви на­зва­ти при­кла­ди успі­шних еко­но­мі­чних від­но­син між Укра­ї­ною та Гру­зі­єю? — У нас осо­бли­ві від­но­си­ни. Ми ма­є­мо спіль­ну істо­рію, спіль­ні про­бле­ми, про­ти­сто­ї­мо спіль­но­му во­ро­го­ві. То­му укра­їн­ські ін­ве­сто­ри до­ві­ря­ють гру­зин­ській еко­но­мі­ці. По­ки що йде­ться не про ве­ли­кі ком­па­нії, а са­ме про ма­лий і се­ре­дній бі­знес. Мо­жли­во, так і кра­ще, адже ве­ли­кі ін­ве­сти­ції — це вже пе­ре­ва­жно пи­та­н­ня по­лі­ти­ки, а не еко­но­мі­ки, то­ді як ма­лень­кі — це при­ро­дний ін­ди­ка­тор до­ві­ри до рин­ку. Зде­біль­шо­го укра­їн­ці за­йма­ю­ться роз­ви­тком го­тель­но­го бі­зне­су чи ін­ших об’єктів ту­ри­сти­чної ін­фра­стру­кту­ри. Крім то­го, ба­га­то гро­шей з Укра­ї­ни вкла­да­є­ться в не­ру­хо­мість. У Ба­ту­мі й Тбі­лі­сі чи­ма­ло укра­їн­ців, які ску­по­ву­ють ве­ли­ку кількість не­ру­хо­мо­сті для подаль­шої зда­чі в орен­ду, осо­бли­во в при­мор­ських ра­йо­нах. Лю­дей при­ва­блює те, що в Гру­зії без­пе­чно, у нас віль­на країна без жорс­тких пра­вил по­ве­дін­ки. Не менш ва­жли­вим є те, що гру­зи­ни по­зи­тив­но став­ля­ться до укра­їн­ців — це під­твер­джу­є­ться по­пу­ляр­ні­стю Гру­зії як ту­ри­сти­чно­го на­прям­ку. З огля­ду на та­ку си­ту­а­цію я впев­не­ний, що не за го­ра­ми ті часі, ко­ли в Гру­зію при­йдуть і ве­ли­кі укра­їн­ські грав­ці.

Чи є зво­ро­тний ін­те­рес із бо­ку гру­зин­ських бі­зне­сме­нів? — Так, є. Ба­га­то на­ших ком­па­ній ве­дуть бі­знес у ва­шій кра­ї­ні. Ми ба­чи­мо її по­тен­ці­ал, нам ці­ка­вий укра­їн­ський ри­нок. Утім, зва­жа­ю­чи на по­то­чну си­ту­а­цію, усе ж та­ки ли­ша­ю­ться ри­зи­ки. То­му по­ки що кількість та­ких про­е­ктів обме­же­на. Упев­не­ний, що в ра­зі ста­бі­лі­за­ції по­тік ін­ве­сти­цій одра­зу зро­сте. Ви ру­ха­є­те­ся в пра­виль­но­му на­прям­ку, роз­ви­ва­є­те­ся, а швид­ко чи по­віль­но, у цьо­му ви­пад­ку не­ва­жли­во.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.