Оле­ксан­дра Ма­твій­чук:

«Ні­хто не знає, як за­тяг­ти Ро­сію в пе­ре­го­во­ри про звіль­не­н­ня по­літв’язнів»

Ukrainskiy Tyzhden - - НА ЧАСІ - Ста­ні­слав Ко­злюк

Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся з го­ло­вою ор­га­ні­за­ції «Центр гро­ма­дян­ських сво­бод» та ко­ор­ди­на­тор­кою гро­мад­ської іні­ці­а­ти­ви «Єв­ро­май­дан SOS» Оле­ксан­дрою Ма­твій­чук про звіль­не­н­ня укра­їн­ських по­літв’язнів, по­шук вій­сько­во­по­ло­не­них і те, як май­бу­тні ви­бо­ри мо­жуть на це впли­ну­ти.

Остан­нім ча­сом гро­мад­ські акти­ві­сти об’єд­ну­ють те­му по­лі­ти­чних в’язнів і по­ло­не­них в одне. Чо­му? — Ко­ли ми го­во­ри­мо про укра­їн­ських за­ру­чни­ків Крем­ля, то ка­же­мо про та­кі ка­те­го­рії. По-пер­ше, про лю­дей, яких че­рез по­лі­ти­чні мо­ти­ви за­про­то­ри­ли в тюр­ми Ро­сії та Кри­му. По-дру­ге, про вій­сько­во­по­ло­не­них та ци­віль­них за­ру­чни­ків, яких три­ма­ють у під­ва­лах ОРДІЛО. І зре­штою, про всі п’ять із по­ло­ви­ною міль­йо­нів на­ших гро­ма­дян, які про­жи­ва­ють на оку­по­ва­них Ро­сі­єю укра­їн­ських те­ри­то­рі­ях. Від са­мо­го по­ча­тку вій­ни ми до­ку­мен­ту­є­мо ці істо­рії та пра­цю­є­мо над звіль­не­н­ням по­ло­не­них. Для цьо­го ще кіль­ка ро­ків то­му ми за­по­ча­тку­ва­ли кам­па­нію #Letmypeoplego, про­во­ди­ли кіль­ка акцій #Freedonbashostages. І вре­шті пе­ре­ко­на­ли­ся, що ко­ли по­ру­шу­є­мо те­му по­літв’язнів, то те­ма по­ло­не­них чо­мусь ав­то­ма­ти­чно зни­кає із по­ля ува­ги су­спіль­ства, і нав­па­ки. То­му, по­при рі­зні пра­во­ві ста­ту­си цих лю­дей, ми ви­рі­ши­ли об’єд­на­ти їх під на­звою «За­ру­чни­ки Крем­ля». Зре­штою, усі во­ни ста­ли за­ру­чни­ка­ми агре­сив­ної вій­ни, яку Ро­сія ве­де про­ти України.

Укра­ї­на за чо­ти­ри ро­ки вій­ни так і не ви­ро­би­ла чі­ткої по­лі­ти­ки що­до сан­кцій. Як ви до цьо­го ста­ви­те­ся? — Скла­да­є­ться див­на си­ту­а­ція. Укра­ї­на ви­ма­гає сан­кцій від сво­їх пар­тне­рів, але са­ма так і не ви­ко­на­ла «до­ма­шньо­го завдання». Во­дно­час у сво­їй ді­яль­но­сті ми зму­ше­ні ви­би­ра­ти прі­о­ри­те­ти. То­му зо­се­ре­ди­ли­ся на адво­ка­цій­ній ро­бо­ті. Ін­фор­му­є­мо між­на­ро­дні ор­га­ні­за­ції та за­лу­ча­є­мо де­мо­кра­ти­чні кра­ї­ни до ви­рі­ше­н­ня пи­тань звіль­не­н­ня за­ру­чни­ків Крем­ля. Нам ду­же до­по­ма­га­ють лю­ди, які в цих кра­їн про­жи­ва­ють. Пі­сля то­го як ми ого­ло­си­ли гло­баль­ну акцію #Saveolegsentsov у рі­зних кра­ї­нах, по всьо­му сві­ту бу­ли ство­ре­ні са­мо­ор­га­ні­зо­ва­ні гру­пи. Одна річ, ко­ли я роз­по­від­аю мі­ні­стру за­кор­дон­них справ Ні­меч­чи­ни про те, що Ро­сія ро­бить із ув’язне­ни­ми. І зов­сім ін­ша, ко­ли йо­му про це го­во­рять йо­го вла­сні ви­бор­ці. Це до­сить по­ту­жний ва­жіль впли­ву.

Не всі кра­ї­ни ро­зу­мі­ють суть кон­флі­кту з РФ. Чи важ­ко іно­зем­цям по­ясню­ва­ти, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні? Що від­бу­ва­є­ться з по­літв’язня­ми? І де скла­дні­ше це ро­би­ти? — Про­бле­ма в то­му, що й у са­мих кра­ї­нах роз­ви­не­ної де­мо­кра­тії си­ту­а­ція ду­же не­ста­біль­на. У Єв­ро­пі та Аме­ри­ці на­би­ра­ють си­лу по­пу­ліст­ські ру­хи, до пар­ла­мен­тів про­хо­дять ра­ди­каль­ні пар­тії, які чи не від­кри­то ко­ри­сту­ю­ться під­трим­кою Крем­ля. Ось ві­це-прем’єр Іта­лії Мат­тео Саль­ві­ні хо­дить у те­ні­сці з порт­ре­том Пу­ті­на й пе­ре­ко­нує, що сан­кції про­ти РФ по­трі­бно не­гай­но зня­ти. Якщо сьо­го­дні бу­ло лег­ко, це зов­сім не озна­чає, що зав­тра бу­де так са­мо. І то­му нам, щоб бу­ти по­чу­ти­ми по­лі­ти­чни­ми елі­та­ми, по­трі­бно працювати в рі­зних кра­ї­нах че­рез гро­ма­дян, які по­ді­ля­ють цін­но­сті сво­бо­ди й со­лі­дар­но­сті.

Тоб­то че­рез ви­бор­ців у кон­кре­тній кра­ї­ні? — Акція #Saveolegsentsov охо­пи­ла по­над 30 кра­їн. У Фран­ції на мі­тин­ги ви­йшло шість, а в Ні­меч­чи­ні сім міст. Це бу­ли син­хрон­ні де­мон­стра­ції, які від­бу­ли­ся по всьо­му сві­ту в одні й ті ж са­мі дні. Лю­ди звер­та­ли­ся до сво­їх уря­дів із одна­ко­ви­ми ме­се­джа­ми. І то­му це бу­ло по­мі­тно. Зви­чай­но, що всіх на­ди­хав при­клад Оле­га Сен­цо­ва.

Лю­ди, які твер­дять, що він го­ло­ду­ва­н­ням ні­чо­го так і не до­сяг, про­сто не ро­зу­мі­ють си­ту­а­ції. Я вже п’ять ро­ків пра­цюю в цій те­мі. І до­бре знаю, як скла­дно утри­ма­ти ува­гу на до­лі лю­дей, які пе­ре­бу­ва­ють за ґра­та­ми. А осо­бли­во, якщо їх 70, і біль­шість із них не ме­дій­ні. Ми три­ва­лий час при­вча­ли су­спіль­ство ба­чи­ти за ци­фрою кон­кре­тні до­лі. І тут одна лю­ди­на, яка до то­го ж пе­ре­бу­ває в ко­ло­нії на Край­ній Пів­но­чі, до­ма­га­є­ться, що про лю­дей зі Спи­ску Сен­цо­ва по­чи­на­ють го­во­ри­ти на між­на­ро­дних май­дан­чи­ках, а ро­сій­ські ре­жи­се­ри зні­ма­ти філь­ми. Це яскра­вий при­клад, як ба­га­то мо­же зро­би­ти одна лю­ди­на, на­віть якщо в неї ли­ши­ли­ся тіль­ки сло­ва й вла­сна по­зи­ція.

Остан­нім ча­сом чи­ма­ло роз­мов про по­шук між­на­ро­дно­го май­дан­чи­ка для пе­ре­го­во­рів що­до по­лі­ти­чних в’язнів. На­при­клад, го­во­ри­ли, що та­ким осе­ред­ком мо­же ста­ти Ту­реч­чи­на… — Роз­мо­ви про між­на­ро­дний май­дан­чик для ви­рі­ше­н­ня питання по­літв’язнів три­ва­ють до­сить дав­но. Мо­жна без­кі­не­чно мо­де­лю­ва­ти рі­зні фор­ма­ти, але до­сі ні­хто не має від­по­віді, як за­тяг­ти в ці пе­ре­го­во­ри Ро­сію. Ще 2016-го на «нор­манд­ській ве­че­рі» Пу­тін ска­зав, що по­літв’язні не під­па­да­ють під мін­ські до­мов­ле­но­сті. Але в них не зга­ду­є­ться й про Крим, хо­ча це все ча­сти­ни одні­єї істо­рії. Усі звіль­не­н­ня бу­ли си­ту­а­тив­ні, жо­дне не вда­ло­ся ал­го­ри­тмі­зу­ва­ти.

Ко­ли звіль­ни­ли Ахте­ма Чий­го­за та Іль­мі Уме­ро­ва, то по­кла­да­ли ве­ли­кі спо­ді­ва­н­ня на Ан­ка­ру. Але й там не все так глад­ко. То не про­сто Ер­до­ган по­про­сив Пу­ті­на про звіль­не­н­ня, а той ні­би­то зро­бив по­слу­гу сво­є­му дру­гу.

Це бу­ла уго­да, згі­дно з якою Ан­ка­ра на­то­мість від­да­ла Крем­лю кри­мі­наль­них ав­то­ри­те­тів, за яки­ми сто­ять ве­ли­кі зв’яз­ки та гро­ші. На­справ­ді ж ми за­гна­ли се­бе в кут. Ми по­стій­но го­во­ри­мо про обмі­ни. На­віть на пла­ка­тах у нас на­пи­са­но «всіх на всіх». А лю­дей тре­ба не обмі­ню­ва­ти, а звіль­ня­ти. Обмін — це еко­но­мі­чна ка­те­го­рія, во­на по­ро­джує по­пит. От уявіть, що ди­во ста­ло­ся й Пу­тін від­пу­скає по­над 100 по­ло­не­них на Дон­ба­сі й 70 по­літв’язнів в РФ та Кри­му. Що за­ва­жає йо­му зав­тра не за­про­то­ри­ти за ґра­ти стіль­ки са­мо? На оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях про­жи­ває по­над п’ять із по­ло­ви­ною міль­йо­нів лю­дей. І жо­дна ні від чо­го не за­стра­хо­ва­на. Нам тре­ба про­су­ва­ти кон­це­пцію одно­ча­сно­го звіль­не­н­ня. На­віть у мін­ських до­мов­ле­но­стях є сло­во­спо­лу­че­н­ня «не­від­кла­дно звіль­ни­ти». Не обмі­ня­ти. А звіль­ни­ти. Ста­ла­ся під­мі­на по­нять, а це про­гра­шна стра­те­гія.

Чи є то­чна ін­фор­ма­ція про кіль­кість лю­дей у під­ва­лах ОРДІЛО? — Ні. І скла­дно на­віть при­бли­зно ска­за­ти. Я три ти­жні то­му го­во­ри­ла з лю­ди­ною, яку взя­ли в по­лон улі­тку й за кіль­ка мі­ся­ців від­пу­сти­ли. Во­на ні­ко­ли не ці­ка­ви­ла­ся по­лі­ти­кою. Її обви­ну­ва­ти­ли в ро­бо­ті на СБУ. Кіль­ка ра­зів ви­во­зи­ли на під­вал та ка­ту­ва­ли стру­мом. Так ось, ця лю­ди­на не бу­ла в жо­дних спи­сках. Її істо­рію за­фі­ксу­ва­ла ли­ше на­ша ор­га­ні­за­ція. До дер­жав­них ор­га­нів по­тер­пі­лий про­сто від­мо­вив­ся звер­та­ти­ся.

Пі­сля кіль­кох де­ся­тків роз­мов із по­ло­не­ни­ми я зро­зумі­ла, що не існує ал­го­ри­тму, як тре­ба по­во­ди­ти­ся, щоб не ста­ти жер­твою. Ти мо­жеш обо­жню­ва­ти Ро­сію та мо­ли­ти­ся на Пу­ті­на. Але якщо ти пе­ре­йдеш до­ро­гу пе­ред ав­тів­кою, в якій їха­ти­ме са­мо­про­го­ло­ше­ний лі­дер «ДНР» чи «ЛНР», і йо­му це не спо­до­ба­є­ться — ти пі­деш на під­вал. Ми зна­є­мо зі сво­їх дже­рел, що ли­ше в До­не­цьку кіль­ка де­ся­тків не­пов­но­лі­тніх пе­ре­бу­ва­ють за ґра­та­ми. Ча­сти­ну з них за­про­то­ре­но че­рез про­укра­їн­ські гра­фі­ті. І цих лю­дей за до­ку­мен­та­ми про­сто не існує. Рі­дні за­ля­ка­ні й зне­ві­ре­ні. Во­ни зна­ють, що дер­жав­ні ор­га­ни ре­аль­но до­по­мог­ти не мо­жуть. То­му ми не ма­є­мо жо­дно­го уяв­ле­н­ня, скіль­ки лю­дей про­хо­дять че­рез під­ва­ли. Ко­гось три­ма­ють три ро­ки, ко­гось три­ма­ють три го­ди­ни... І це від­бу­ва­є­ться пря­мо за­раз.

У Кри­му Ро­сія актив­но за­сто­со­вує ан­ти­те­ро­ри­сти­чне за­ко­но­дав­ство, про­хо­дять об­шу­ки, крим­ських та­тар за­три­му­ють, ки­да­ють за ґра­ти. Чи мо­жна їх за­хи­сти­ти? — Тре­ба бу­ти че­сни­ми: ми не мо­же­мо за­хи­сти­ти цих лю­дей. Те, що во­ни бо­рю­ться в та­ких умовах, їхній осо­би­стий ви­бір. І я на­віть ска­жу, що цей ви­бір ге­ро­ї­чний. Тож наше завдання зро­би­ти так, щоб бо­роть­ба крим­ських та­тар і про­укра­їн­ських акти­ві­стів у Кри­му бу­ла ви­ди­мою. Ми не зна­є­мо, як убез­пе­чи­ти Сер­ве­ра Му­ста­фа­є­ва, щоб за ді­яль­ність у до­по­мо­зі по­літв’язням йо­го не за­про­то­ри­ли до в’язни­ці. Але ми мо­же­мо зро­би­ти так, щоб про ньо­го та йо­го бо­роть­бу го­во­ри­ли у сві­ті. І то­ді ні­чо­го не ми­не­ться на­мар­не.

Ме­ні це на­га­дує спо­га­ди ди­си­ден­тів. Во­ни пи­са­ли, що ма­ли мрії, але в них не бу­ло на­дій. Бо не бу­ло про­стих від­по­від­ей, що по­трі­бно для по­ва­ле­н­ня то­та­лі­тар­но­го ре­жи­му. На­віть біль­ше, во­ни ро­зумі­ли, що ре­жим мо­же їх пе­ре­мо­ло­ти, і що це, най­імо­вір­ні­ше, ста­не­ться. Але во­ни все-одно не мо­гли по­ве­сти­ся іна­кше. І ко­ли зви­чай­на лю­ди­на ки­дає ви­клик ре­жи­му, який пе­ре­вер­шує у сто­крат люд­ські мо­жли­во­сті, це ви­су­ває ви­мо­ги й для ко­жно­го з нас. Щоб лю­ди, які цей ви­клик ро­блять, не ли­ши­ли­ся су­хою ста­ти­сти­кою. Щоб за ко­жною ци­фрою бу­ло ім’я.

По­літв’язні мо­жуть спіл­ку­ва­ти­ся із зов­ні­шнім сві­том ли­ста­ми. Чи є та­ка мо­жли­вість у вій­сько­во­по­ло­не­них? — У по­ло­не­них на Дон­ба­сі та­кої мо­жли­во­сті не­має. Бу­ла одна ни­то­чка, яка, на жаль, обір­ва­ла­ся. Ми на­віть не уяв­ля­є­мо, як це стра­шно — бу­ти в ізо­ля­ції. Ми що­ро­ку про­во­ди­мо ма­ра­фо­ни з на­пи­са­н­ня ли­стів по­літв’язням. Для лю­дей у не­во­лі час те­че іна­кше. Їм ва­жли­во усві­дом­лю­ва­ти, що про них не за­бу­ли, що за них бо­рю­ться. І то­му про­стий крок на­пи­са­ти лист та­кий ва­жли­вий. По­ло­не­ні, на жаль, та­кої мо­жли­во­сті по­збав­ле­ні. Однак я спо­ді­ва­ю­ся, що ко­ли у сві­ті го­во­ри­ти­муть про укра­їн­ських бран­ців, то ін­фор­ма­ція про­со­чи­ться на­віть крізь сті­ни під­ва­лів. Умов­но ка­жу­чи, щоб на­віть охо­рон­ці в тих за­ка­пел­ках ди­ву­ва­ли­ся по­між со­бою: і чим ці лю­ди та­кі ва­жли­ві, що весь світ за них бо­ре­ться? І щоб по­ло­не­ні це чу­ли. Десь так це має бу­ти.

До­ма­шнє завдання для України. Що Укра­ї­на ма­ла зро­би­ти й не зро­би­ла для сво­їх гро­ма­дян? — Кра­ї­на тіль­ки вчи­ться за­хи­ща­ти сво­їх гро­ма­дян. І з ко­жним ро­ком вправ­ля­є­ться із цим кра­ще. Але до­сі ли­ша­ю­ться про­бле­ми. Дер­жав­ним стру­кту­рам вар­то зро­зу­мі­ти, що це «гра в дов­гу». Що істо­рія з по­ло­не­ни­ми й по­літв’язня­ми не на один рік, то­му по­трі­бно на­пра­цьо­ву­ва­ти стра­те­гію. І во­на має бу­ти актив­на. За­раз щось ста­ло­ся — ми на­прав­ля­є­мо но­ту, ро­би­мо за­яву. А тре­ба те­сту­ва­ти рі­зні спосо­би пре­вен­тив­но­го впли­ву на си­ту­а­цію, пе­ре­хо­плю­ва­ти іні­ці­а­ти­ву. Так, про­стих від­по­від­ей не­має. Але є ряд ре­чей, які ма­ють бу­ти в осно­ві та­кої стра­те­гії. Дав­но існує ро­зу­мі­н­ня, що по­ви­нен бу­ти ор­ган, який ко­ор­ди­нує ро­бо­ту всіх дер­жав­них стру­ктур із цьо­го питання. Щоб ро­ди­ни ув’язне­них не ли­ша­ли­ся сам-на­сам зі своєю бі­дою, щоб не бу­ли зму­ше­ні про­хо­ди­ти пра­во­вий пінг-понг, про­сту­ю­чи від одно­го ві­дом­ства до ін­шо­го. Укра­ї­на має бу­ти більш про­актив­ною і в про­ве­ден­ні роз­слі­ду­вань. Мо­жна за­пев­ню­ва­ти, що во­ни не ма­ють сен­су, що всі вин­ні в Ро­сії, тож їх не ви­да­дуть. Але вже за якийсь час за­до­ку­мен­то­ва­на прав­да ста­не на­шою збро­єю в між­на­ро­дних су­дах. Нам по­трі­бні до­ка­зи, до­ку­мен­ти, фа­кти. Ко­ли всі за­бу­дуть, як це бу­ло на­справ­ді, ми ма­є­мо від­тво­рю­ва­ти істо­рію не тіль­ки по за­явах по­лі­ти­ків чи по­ста­но­вах пар­ла­мен­ту.

Ви го­во­ри­ли, що си­ту­а­ція із за­хи­стом укра­їн­ців по­лі­пшу­є­ться. Як са­ме? — Си­ту­а­ція по­лі­пшу­є­ться, бо з’яв­ля­ю­ться нові грав­ці. Ми дав­но пра­цю­є­мо з об’єд­на­н­ням ро­ди­чів крем­лів­ських в’язнів, гро­мад­ською ор­га­ні­за­ці­єю рі­дних по­ло­не­них,

не­що­дав­но бу­ла ство­ре­на ор­га­ні­за­ція ро­ди­чів зни­клих без­ві­сти. Це ду­же мо­ти­во­ва­ні лю­ди. Во­ни не да­дуть про­це­су за­гло­хну­ти чи спу­сти­ти йо­го на галь­мах. Ра­но чи пі­зно во­ни зму­сять усіх при­слу­ха­ти­ся до сво­го го­ло­су.

РФ по­ту­жно пра­цює на рів­ні ди­пло­ма­тії для ство­ре­н­ня обра­зу «укра­їн­ців-ка­ра­те­лів», а в Укра­ї­ні ди­пло­ма­ти­чно­го ре­сур­су не­має… — Ро­сія вкла­дає ве­ли­кі ко­шти в рі­зні фрон­ти гі­бри­дної вій­ни. Дипломатичний, куль­тур­ний, ін­фор­ма­цій­ний... За ви­ня­тком кіль­кох не­за­ле­жних ви­дань, які по­стій­но пе­ре­бу­ва­ють під ти­ском, го­лов­не завдання всьо­го муль­ти­ме­дій­но­го ком­пле­ксу РФ — об­слу­го­ву­ва­ти її вій­сько­ві опе­ра­ції. Ре­сур­сне зма­га­н­ня із Ро­сі­єю ми не ви­гра­є­мо. І ме­то­ди ав­то­ри­тар­но­го ре­жи­му нам як де­мо­кра­тії не­прийня­тні. По­трі­бно шу­ка­ти аси­ме­три­чні спосо­би впли­ву на си­ту­а­цію. По­бу­до­ва між­на­ро­дної ме­ре­жі — один із них. Пі­сля чер­го­вої хви­лі пе­ре­слі­ду­ва­н­ня Емі­ля Кур­бе­ді­но­ва в Кри­му ми опри­лю­дни­ли звер­не­н­ня на під­трим­ку не­за­ле­жних крим­ських адво­ка­тів. У 35 кра­ї­нах, де в нас є ко­ор­ди­на­то­ри #Saveolegsentsov, ми бу­де­мо ко­му­ні­ку­ва­ти звер­не­н­ня із на­ціо­наль­ни­ми адво­кат­ськи­ми асо­ці­а­ці­я­ми.

В України на це ні­ко­ли не ви­ста­чи­ло б ре­сур­сів. Пе­ре­кла­сти звер­не­н­ня, зро­би­ти йо­му «но­ги», по­ясни­ти іно­зем­ним адво­ка­там, що їхні ко­ле­ги в Кри­му по­тре­бу­ють під­трим­ки… Це вій­на між дво­ма мо­де­ля­ми управ­лі­н­ня. Ко­ли пі­сля па­ді­н­ня ре­жи­му Яну­ко­ви­ча за­гро­за де­мо­кра­тії пі­ді­йшла ближ­че до кор­до­нів РФ, Пу­тін роз­по­чав вій­ну, щоб зу­пи­ни­ти Укра­ї­ну на шля­ху де­мо­кра­ти­чної транс­фор­ма­ції. Це до­сить па­ра­до­ксаль­но зву­чить, але Мо­сква ве­де за­хи­сну вій­ну, щоб збе­рег­ти свій ав­то­ри­тар­ний ре­жим. Бо ко­ли Укра­ї­на про­де­мон­струє успіх де­мо­кра­ти­чної мо­де­лі, а це так чи іна­кше ста­не­ться, Пу­ті­ну чи йо­го на­сту­пни­кам ро­сій­ський на­род ста­ви­ти­ме до­во­лі не­зру­чні за­пи­та­н­ня. Я га­даю, що за­си­л­лю гро­шей, бре­хні й на­си­л­лю мо­жна про­ти­ста­ви­ти тіль­ки щи­рі й без­ко­ри­сли­ві дії. Та­кі, ко­ли ти ви­хо­диш із зо­ни ком­фор­ту. Се­ред уча­сни­ків акції #Saveolegsentsov у Ро­сії лю­ди вже де­ся­тки ра­зів ви­хо­ди­ли на оди­но­чні пі­ке­ти. Хтось отри­мав уже кіль­ка адмін­про­то­ко­лів. У РФ за пла­кат «Крим — це Укра­ї­на» мо­жна сі­сти на чо­ти­ри ро­ки. Там за лай­ки й пе­ре­по­сти лю­дей са­джа­ють у тюр­ми. А де на­ша бо­роть­ба? Я не­рід­ко пи­таю єв­ро­пей­ців: а де ваш ви­хід із зо­ни ком­фор­ту? Ви­йти в Брюс­се­лі з пла­ка­том на під­трим­ку Сен­цо­ва — це ду­же про­сто. Тож я по­стій­но за­пи­тую се­бе: а що я ро­блю, що­би бу­ти гі­дною тих ви­кли­ків, які де­мон­стру­ють ці лю­ди?

Чо­го че­ка­ти від на­сту­пно­го ро­ку? — В Укра­ї­ні по­чи­на­ю­ться ви­бо­ри. Те­ма по­літв’язнів і по­ло­не­них до­сить чу­тли­ва для су­спіль­ства, а то­му ро­зі­гру­ва­ти­ме­ться по­лі­ти­ка­ми. Бу­де чи­ма­ло шу­му. Але ре­аль­них по­зи­тив­них си­гна­лів по­ки що не­має. Пу­тін за­явив, що про до­лю ув’язне­них він го­во­ри­ти­ме вже з на­сту­пним ке­рів­ни­цтвом кра­ї­ни. Пев­но, має на дум­ці про­ро­сій­ські си­ли та по­кла­дає на них спо­ді­ва­н­ня. І мо­же, як по­да­ру­нок для них, ко­гось і звіль­нить. Во­дно­час є ва­жли­ва то­чка до­кла­да­н­ня зу­силь. Я не­що­дав­но бу­ла на одній дис­ку­сій­ній па­не­лі з лю­ди­ною, яка від­по­від­аль­на за зов­ні­шню по­лі­ти­ку Ні­меч­чи­ни по на­шо­му ре­гіо­ну. Во­на на­зи­ва­ла прі­о­ри­те­ти сво­єї кра­ї­ни у ви­рі­шен­ні кон­флі­кту на Дон­ба­сі. Ішло­ся про роз­збро­є­н­ня, ам­ні­стію, а ось питання звіль­не­н­ня по­ло­не­них і по­літв’язнів не зву­ча­ло. Це те, на що ми мо­же­мо та му­си­мо впли­ну­ти. І на цьо­му бу­де скон­цен­тро­ва­на ува­га на­шої ме­ре­жі 2019-го.

Укра­їн­ська ж си­ту­а­ція під будь- яким ку­том зо­ру ви­да­є­ться не­стер­пною: за­кон­сер­во­ва­на елі­та по­во­лі втра­чає зв’язок із на­ро­дом, який зне­ві­ре­ний і за­ну­рю­є­ться в бі­дність та апа­тію або емі­грує ту­ди, де со­ці­аль­ні лі­фти від­кри­ті не ли­ше для ма­жо­рів і не­чи­слен­ної об­слу­ги олі­гар­хів. Однак за по­зір­ною са­мо­о­че­ви­дні­стю та­ких твер­джень при­хо­ву­є­ться їхня су­пе­ре­чли­вість. По­при сте­ре­о­ти­пи, со­ці­аль­ні лі­фти в Укра­ї­ні та­ки пра­цю­ють. Але для то­го, щоб во­ни ді­я­ли на пов­ну по­ту­жність і ви­ко­ну­ва­ли спов­на свої фун­кції, по­трі­бні си­стем­ні зру­ше­н­ня.

Пе­ре­д­усім слід за­зна­чи­ти та­ке. У ма­со­вій сві­до­мо­сті со­ці­аль­ний ліфт по­стає пев­ним по­стій­ним ме­ха­ні­змом, до­ступ до яко­го та кін­це­вий ре­зуль­тат га­ран­то­ва­ні ко­жно­му. На­справ­ді ж він є про­сто со­ціо­ло­гі­чною ме­та­фо­рою, яка озна­чає більш-менш три­ва­лу су­ку­пність умов, за яких зна­чна частина су­спіль­ства мо­же здій­сню­ва­ти ви­схі­дну со­ці­аль­ну мо­біль­ність, тоб­то по­лі­пшу­ва­ти своє ста­но­ви­ще. Рів­но­го та за­галь­но­го до­сту­пу до со­ці­аль­них лі­фтів не­має на­віть у най­гар­мо­ній­ні­ших су­спіль­ствах про­сто то­му, що ні­де не існує рів­но­сті зді­бно­стей, жит­тє­вих об­ста­вин то­що. Тож на ко­жну яскра­ву істо­рію успі­ху при­па­дає на по­ряд­ки біль­ша кіль­кість по­ра­зок. Обме­же­ною є й ви­со­та під­йо­му, на яку мо­же роз­ра­хо­ву­ва­ти пе­ре­сі­чний «па­са­жир» со- ці­аль­но­го лі­фта: за­зви­чай во­на обме­же­на се­ре­днім кла­сом. Не га­ран­то­ва­ний і по­жит­тє­вий ре­зуль­тат: ті, хто здій­снює ви­схі­дну мо­біль­ність, у будь- який мо­мент мо­жуть ков­зну­ти вниз уна­слі­док осо­би­стих про­ра­хун­ків чи то під ти­ском не­пе­ре­бор­них зов­ні­шніх об­ста­вин. Ко­ро­тко ка­жу­чи, дій­сність до­сить да­ле­ка від іде­а­лі­зо­ва­ної кар­ти­ни, яку ма­лю­ють пе­ред ау­ди­то­рі­єю по­пу­лі­сти.

Що зму­шує со­ці­аль­ні лі­фти ру­ха­тись уго­ру? У су­ча­сно­му су­спіль­стві та­кою си­лою є пра­ця, пе­ре­д­усім під­при­єм­ни­цтво та на­ле­жність до про­шар­ку осві­че­них фа­хів­ців. Са­ме во­ни — бі­зне­сме­ни, управ­лін­ці, фа­хів­ці та не­ве­ли­ка частина ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків — ста­нов­лять, за да­ни­ми со­ціо­ло­гів, ядро укра­їн­сько­го се­ре­дньо­го кла­су. Ана­ло­гі­чною є й стру­кту­ра пе­ри­фе­рії се­ре­дньо­го кла­су ( Центр Ра­зум­ко­ва, 2014).

Однак фун­кції со­ці­аль­них лі­фтів не зво­дя­ться до за­без­пе­че­н­ня пер­спе­ктив зро­ста­н­ня. Крім то­го, во­ни зрів­но­ва­жу­ють су­спіль­ну не­рів­ність, за­по­бі­га­ю­чи кон­сер­ва­ції та вза­єм­но­му від­чу­жен­ню про­шар­ків су­спіль­ства. А та­кож за­охо­чу­ють осо­би­сту актив­ність і кон­ку­рен­цію, що є ру­ші­я­ми рин­ко­вої еко­но­мі­ки, на­сам­пе­ред це сто­су­є­ться сфе­ри бі­зне­су. І на­о­ста­нок: со­ці­аль­ні лі­фти — зно­ву- та­ки че­рез кон­ку­рен­цію — спри­я­ють від­бо­ру най­ква­лі­фі­ко­ва­ні­ших ка­дрів у від­по­від­них сфе­рах ви­ро­бни­цтва, а та­кож у дер­жав­но­му та пу­блі­чно­му се­кто­рах.

ЛІ­ФТИ ЧИ КАТАПУЛЬТИ

Зви­чай­но, жо­дна з пе­ре­лі­че­них ви­ще фун­кцій не вті­ли­ться в жи­т­тя в аб­со­лю­тно­му об­ся­зі: ані то­таль­на рів­ність, ані іде­аль­ний ри­нок, ані ме­ри­то­кра­тія не бу­ли ре­а­лі­зо­ва­ні ще ні­де й ні­ко­ли. Однак якщо со­ці­аль­ні лі­фти пра­цю­ють над­то по­га­но, у кра­ї­ні по­чи­на­є­ться сер­йо­зна кри­за, що до­бре ви­дно на при­кла­ді то­го ж та­ки СРСР. Хва­ле­ні ра­дян­ські со­ці­аль­ні лі­фти іде­аль­но пра­цю­ва­ли ли­ше в спо­га­дах но­сталь­гі­ків. У пе­рі­од ста­нов­ле­н­ня СРСР та за ча­сів ста­лі­ні­зму йшло­ся рад­ше про со­ці­аль­ні катапульти: в умовах ха­о­су й бра­ку ка­дрів, від яко­го по­тер­па­ла біль­шо­ви­цька вла­да, вда­ва­ло­ся ро­би­ти за­па­мо­ро­чли­ві кар’єри. Але ці зле­ти ча­сто за­вер­шу­ва­ли­ся стрім­ким па­ді­н­ням ( роз­стрі­лом, за­сла­н­ням то­що), та й шанс «по­лі­та­ти» ма­ла до­сить не­ве­ли­ка час­тка на­се­ле­н­ня. Тим ча­сом ба­га­то­міль­йон­ні вер­стви ру­ха­ли­ся ли­ше вниз, за­зна­ю­чи рі­зних ком­бі­на­цій те­ро­ру, гра­бун­ку та за­крі­па­че­н­ня. Пі­сля хру­щов­ської від­ли­ги си­ту­а­ція де­що по­кра­щи­ла­ся, але лі­фти ве­зли ду­же по­віль­но й на не­ве­ли­ку ви­со­ту. Чи сти­му­лю­ва­ли во­ни ді­ло­ву та про­фе­сій­ну актив-

До­сту­пність ди­пло­мів не га­ран­тує під­го­тов­ку ви­со­ко­про­фе­сій­них ка­дрів

ху­нок суб’єктів мі­кро­бі­зне­су. Однак на­строї ма­ло­го та се­ре­дньо­го бі­зне­су зде­біль­шо­го опти­мі­сти­чні. За да­ни­ми Ін­сти­ту­ту еко­но­мі­чних до­слі­джень та по­лі­ти­чних кон­суль­та­цій, що вхо­дить до Ре­а­ні­ма­цій­но­го па­ке­ту ре­форм, на­при­кін­ці 2017- го 47,8% опи­та­них ма­лих та се­ре­дніх під­при­єм­ців пла­ну­ва­ли роз­ши­ри­ти ді­яль­ність про­тя­гом 2018– 2019 ро­ків і ли­ше 10,2% зби­ра­ли­ся змен­шу­ва­ти її об­ся­ги. Най­біль­ше опти­мі­стів якраз се­ред вла­сни­ків ма­лих під­при­ємств ( 59%), се­ред них і най­мен­ше пе­си­мі­сти­чно на­ла­што­ва­них (7%).

Що ж сто­су­є­ться пе­ре­шкод для бі­зне­су (чи­тай для ро­бо­ти цьо­го со­ці­аль­но­го лі­фта), то си­ту­а­ція та­ка. Ро­з­гля­не­мо пер­шу де­ся­тку про­блем (із 22 по­зи­цій) на рів­ні ма­ло­го та се­ре­дньо­го під­при­єм­ни­цтва. За да­ни­ми Ін­сти­ту­ту еко­но­мі­чних до­слі­джень та по­лі­ти­чних кон­суль­та­цій, до пер­шої п’ятір­ки про­блем на­при­кін­ці 2017- го уві­йшли низь­кий по­пит, із яким сти­ка­ли­ся 59% ма­лих та се­ре­дніх під­при­єм­ців, не­ста­біль­на по­лі­ти­чна си­ту­а­ція (44%), ви­со­кі став­ки по­да­тків ( 35%), скла­дне адмі­ні­стру­ва­н­ня по­да­тків, бу­хо­блік (27%) та ін­фля­ція (26%). У дру­гій п’ятір­ці — ви­со­кий ре­гу­ля­тор­ний тиск (23%), ко­ру­пція (23%), вій­на на Схо­ді (20%) та брак ква­лі­фі­ко­ва­них пра­ців­ни­ків (20%). Усе це ма­ло ски­да­є­ться на кар­ти­ни за­ду­ше­но­го бі­зне­су, що їх ма­лю­ють де­які по­пу­лі­сти: не­зва­жа­ю­чи на пе­ре­шко­ди, цей со­ці­аль­ний ліфт пра­цює. Однак за­пу­сти­ти йо­го на пов­ну по­ту­жність украй не­про­сто, оскіль­ки да­ле­ко не всі про­бле­ми бі­зне­су пов’яза­ні з не­ре­а­лі­зо­ва­ни­ми ре­фор­ма­ми, не­ро­зу­мі­н­ням із бо­ку вла­ди чи са­бо­та­жем олі­гар­хів. Ро­збу­до­ва ефе­ктив­них дер­жав­них ін­сти­ту­тів, під­ви­ще­н­ня про­ду­ктив­но­сті на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки, ін­те­гра­ція до гло­баль­них рин­ків — усе це по­тре­бує зу­силь і ча­су. Не ка­жу­чи про вій­ну, яка та­кож є по­ту­жним галь­мом для роз­ви­тку України, зокре­ма бі­зне­су. А то­му під­при­єм­ни­цтво на­віть за ма­кси­маль­но­го спри­я­н­ня уря­ду ще дов­го не змо­же роз­кри­ти свій по­тен­ці­ал.

МАРКЕР ОСВІТИ

Си­ту­а­ція у сфе­рі ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­ної на­йма­ної пра­ці не менш скла­дна. Між рів­ня­ми освіти та до­бро­бу­ту справ­ді є пря­ма ко­ре­ля­ція, про­те сам ди­плом не є пе­ре­пус­ткою до ви­щих со­ці­аль­них про­шар­ків, оскіль­ки не га­ран­тує мі­сця на рин­ку пра­ці. Ви­ща осві­та в Укра­ї­ні — яви­ще ма­со­ве: якщо у 1990-му із за­кла­дів I–IV рів­ня акре­ди­та­ції ви­пу­сти­ло­ся 365 тис. осіб, то у 2013-му 576 тис. ( Держ­стат). Про­те ма­со­вою є та­кож не­від­по­від­ність між по­пи­том еко­но­мі­ки та про­по­зи­ці­єю фа­хів­ців, що фор­му­є­ться у ви­шах. Але це не чер­го­ва су­то укра­їн­ська кри­за, а ціл­ком нор­маль­на (при­найм­ні ти­по­ва) си­ту­а­ція су­ча­сно­го су­спіль­ства. Ще у 1992-му ні­ме­цький со­ціо­лог Уль­ріх Бек по­рів­ню­вав ви­щу осві­ту з при­мар­ним вок­за­лом: сі­сти в по­тяг мо­жна ли­ше за на­яв­но­сті кви­тка, про­те й він не га­ран­тує то­го, що по­тяг при­йде вча­сно, у за­да­но­му на­прям­ку й що в ньо­му вза­га­лі бу­дуть віль­ні мі­сця. Та­кі ре­а­лії ХХІ сто­лі­т­тя, і ні­чо­го не вка­зує, що си­ту­а­ція до­ко­рін­ним чином змі­ни­ться. Ви­ща осві­та є ін­ве­сти­ці­єю лю­ди­ни у вла­сне май­бу­тнє, у вла­сні кар’єр­ні пер­спе­кти­ви, про­те, як і в бі­зне­сі, ні­хто не за­стра­хо­ва­ний від по­ми­лок і нев­дач у май­бу­тньо­му.

В Укра­ї­ні це ускла­дню­є­ться су­пу­тні­ми про­бле­ма­ми. Пе­ре­д­усім які­стю осві­тніх по­слуг у ви­шах, яка да­ле­ко не зав­жди від­по­від­ає за­яв­ле­ним стан­дар­там. Бо­ро­ти­ся з цим яви­щем усер­йоз по­ча­ли від­но­сно не­дав­но, ко­ли в бе­ре­зні 2014- го в Мі­ні­стер­стві освіти іні­ці­ю­ва­ли при­пи­не­н­ня ді­яль­но­сті 60 ви­шів та їхніх під­роз­ді­лів. Утім, і ре­шті ві­тчи­зня­них ви­щих на­вчаль­них за­кла­дів є ку­ди зро­ста­ти, оскіль­ки в між­на­ро­дно­му рей­тин­гу QS World University Rankings цьо­го ро­ку при­су­тні ли­ше шість укра­їн­ських ви­шів, при­чо­му до топ- 500 уві­йшов тіль­ки один. Не слід по­ясню­ва­ти, що між які­стю освіти й шан­са­ми на на­сту­пне пра­це­вла­шту­ва­н­ня та під­йом со­ці­аль­ним лі­фтом та­кож є пря­ма ко­ре­ля­ція.

Однак слід вра­хо­ву­ва­ти й те, що еко­но­мі­ка України хо­ча й по­тре­бує фа­хів­ців, але на­у­ко­міс­тки­ми га­лу­зя­ми не пе­ре­об­тя­же­на: то­рік ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чний екс­порт ста­но­вив ли­ше 5,5% за­галь­но­го об­ся­гу ( Мі­н­еко­ном­ро­з­ви­тку, 2017).

Тож для то­го, щоб цей со­ці­аль­ний ліфт збіль­шив свою «ван­та­жо­пі­д­йом­ність», по­трі­бні не тіль­ки зру­ше­н­ня в осві­тній сфе­рі, а й мо­дер­ні­за­ція ви­ро­бництв, від­ро­дже­н­ня на­у­ко­во-до­слі­дної ді­яль­но­сті то­що. Остан­нє не­мо­жли­ве без за­про­ва­дже­н­ня су­ча­сних ме­то­дик оці­ню­ва­н­ня яко­сті освіти та на­у­ко­вої ро­бо­ти, а та­кож по­до­ла­н­ня ко­ру­пції в на­зва­них сфе­рах. Без цьо­го за­пу­сти­ти кон­ку­рен­цію та на­ла­го­ди­ти по­зи­тив­ний від­бір бу­де не­мо­жли­во. Але й тут обі­йти­ся тіль­ки ре­фор­ма­тор­ськи­ми зу­си­л­ля­ми не ви­йде. А то­му в кін­це­во­му під­сум­ку очі­ку­ва­н­ня що­до со­ці­аль них лі­фтів в Укра­ї­ні тре­ба ді­ли­ти не ли­ше на не­до­лі­ки ни­ні­шньої вла­ди, а й на об’єктив­ну дій­сність і скла­дність істо­ри­чних зав­дань, що сто­ять пе­ред Укра­ї­ною.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.