Ки­їв, вул. Со­фі­їв­ська, 8

Veteranopizza. com

Ukrainskiy Tyzhden - - СВІТ -

на­ме­ті Тру­де­рі­нґу ска­за­ла, що на дав­ніх дру­зів біль­ше не мо­жна по­кла­да­ти­ся й тре­ба шу­ка­ти но­вих, але яких са­ме, во­на за­ли­ши­ла в та­єм­ни­ці. Але це не до­по­мо­же вже то­му, що атлан­ти­чна ар­ка і її краї, а от­же, і Фе­де­ра­тив­на Ре­спу­блі­ка, без про­е­кції си­ли made in the USА опи­ни­ли­ся б у ста­но­ви­щі, яке б за­про­шу­ва­ло рі­шу­чо­го про­тив­ни­ка до ата­ки. «America first» — у зво­ро­тно­му зна­чен­ні га­сло Трам­па дій­сне й для пі­до­пі­чних на єв­ро­пей­ських бе­ре­гах Атлан­ти­чно­го оке­а­ну, хо­че­мо ми чи ні, Трамп тві­тить нон­сенс чи ні, про­цві­тає ЄС, чи йде на­зу­стріч хо­ло­ду не­вдо­во­ле­н­ня.

У ча­си, ко­ли на Спо­лу­че­ні Шта­ти та їхній за­хист, га­ран­то­ва­ний по­зи­ціо­ну­ва­н­ням військ і ядер­ним стри­му­ва­н­ням, біль­ше не мо­жна ціл­ко­ви­то по­кла­сти­ся, існує стра­те­гі­чна та мо­раль­на по­тре­ба в єв­ро­пей­ській ар­мії. Усі по­пе­ре­дні спро­би її ство­ре­н­ня, яких із 1945-го не бра­ку­ва­ло, з’яв­ля­ли­ся або за­ра­но, або за­пі­зно.

У будь-яко­му разі за­ра­но — Єв­ро­пей­ська обо­рон­на спіль­но­та, якій 1954 ро­ку в Assemblee National спіль­но за­ва­ди­ли ґол­лі­сти й ко­му­ні­сти. Пі­сля Су­е­цької кри­зи у 1956-му, ко­ли з Ва­шинг­то­на на­ді­йшло по­пе­ре­дже­н­ня, що га­ран­тії НАТО не по­ши­рю­ю­ться на ко­ло­ні­аль­ні ар’єр­гар­дні бої, Фран­ція й Ні­меч­чи­на зна­йшли відповідь у фран­ко-ні­ме­цько-іта­лій­ській ядер­ній роз­роб­ці. Але це при­пи­ни­ло­ся, ко­ли Че­твер­та ре­спу­блі­ка впа­ла че­рез Ал­жир, а де Ґолль за­сну­вав П’яту ре­спу­блі­ку за прин­ци­пом стра­те­гі­чної ав­то­но­мії з на­ціо­наль­ним ядер­ним ар­се­на­лом. Ге­не­раль­ний штаб у Па­ри­жі так опи­су­вав на­прям­ки фран­цузь­кої стра­те­гії: скрізь.

Бу­ла Єли­сей­ська ні­ме­цько-фран­цузь­ка уго­да від 1963-го. Але «esprit de defense» Фран­ції й ні­ме­цький па­ци­фізм, фран­цузь­кий сум­нів що­до на­дій­но­сті США й ні­ме­цька за­ле­жність від ядер­них га­ран­тій НАТО не хо­ті­ли по­єд­ну­ва­ти­ся. Ко­ли 1967 ро­ку де Ґолль за­брав сво­їх сол­да­тів з-під ко­ман­ду­ва­н­ня аме­ри­кан­ців і з Альян­су, су­пе­ре­чність ста­ла дра­ма­ти­чною. Нім­ці ду­ма­ли про Західний Бер­лін, шля­хи спо­лу­че­н­ня й за­лі­зну за­ві­су, фран­цу­зи — про не­по­діль­ну ядер­ну зброю і від­ля­ку­ва­н­ня à la Française. Во­но й до­сі за­ли­ша­є­ться в цій спра­ві остан­нім сло­вом. Спіль­на з Ні­меч­чи­ною єв­ро­пей­ська стра­те­гія ви­ни­кну­ти з цьо­го не мо­гла. Стра­те­гі­чні пла­ни Фран­ції пе­ред­ба­ча­ли ви­ко­ри­ста­н­ня ядер­ної зброї, то­ді як для Афри­ки йшло­ся про за­сто­су­ва­н­ня кон­вен­цій­них сил. На­то­мість нім­ці, зга­дує Фоль­кер Рюе, ко­ли­шній мі­ністр обо­ро­ни, нав­па­ки: «Єв­ро­пей­ський кор­пус — це не афри­кан­ський кор­пус». Але що то­ді? Стра­те­гі­чні ди­со­нан­си за­тьма­ри­ли за­галь­но­єв­ро­пей­ські ін­те­ре­си. Мі­ждер­жав­ні про­е­кти озбро­є­н­ня не мо­гли зму­си­ти до спіль­них стра­те­гі­чних орі­єн­ти­рів.

Пі­сля хо­ло­дної вій­ни на­став час кін­ця істо­рії, «ди­ві­денд ми­ру» для ін­ду­стрі­аль­них де­мо­кра­тій ви­явив­ся та­ким, що йо­му не мо­жна бу­ло про­ти­сто­я­ти, за ви­ня­тком США. Уря­дам бра­ку­ва­ло стра­те­гі­чної фан­та­зії. На­то­мість во­ни до­зво­ля­ли со­бі убо­гі жар­ти про те, що Ні­меч­чи­ну ото­чу­ють дру­зі.

11 ве­ре­сня 2001-го ста­ло сим­во­лом епо­хи, але не ли­ше во­но. Гло­ба­лі­за­ція по­ка­зує своє по­твор­не облич­чя. Ци­фро­ві те­хно­ло­гії то­ру­ють ко­ро­ткі шля­хи в не­ві­до­ме. Ядер­на зброя, яка біль­ше не стри­му­є­ться до­го­во­ром про її не­роз­по­всю­дже­н­ня 1960-го і 1970-го, за­гро­жує апо­ка­лі­пси­сом: по­гро­зи Пів­ні­чної Ко­реї Ки­таю й США ви­гля­да­ють див­ни­ми, але це ли­ше на пер­ший по­гляд. Ядер­на зброя — стра­те­гі­чний зрів­ню­вач пер­шо­го ґа­тун­ку. Пі­зно по­мі­ти­ли за­йма­н­ня на­ціо­на­лі­сти­чно­го во­гню в кра­ї­нах і по­між ни­ми, так са­мо як і по­вер­не­н­ня ста­рої ім­пе­рії, фан­том­но­го бо­лю Ро­сії, по­єд­на­но­го з гі­бри­дною вій­ною й ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чним озбро­є­н­ням. Тлом ста­ло пра­гне­н­ня Ки­таю до сві­то­во­го до­мі­ну­ва­н­ня, дер­жав­на ме­та не лі­бе­раль­ної де­мо­кра­тії, а ста­ле­вої ди­сци­плі­ни.

Пі­сля хо­ло­дної вій­ни ні­ко­ли не бра­ку­ва­ло си­гна­лів, що три де­ся­тки ро­ків па­ну­ва­н­ня без­пе­ки (чи то­го, що в єв­ро­пей­ських сто­ли­цях цим вва­жа­ють) на­бли­жа­ю­ться до за­вер­ше­н­ня. На Близь­ко­му Схо­ді за­па­ла­ла «араб­ська ве­сна» — і кін­ця їй не ви­дно. У блі­до­му сяй­ві цьо­го во­гню ні­ме­цькі де­ба­ти про два від­со­тки ва­ло­во­го на­ціо­наль­но­го про­ду­кту чи на­віть мен­ше для вій­сько­вої без­пе­ки див­но не акту­аль­ні. Пер­ше й го­лов­не — ося­гну­ти гло­баль­ну кри­зу, яка охо­пи­ла світ, і що йде­ться про чи­слен­ні за­гро­зи, які пе­ре­плі­та­ю­ться й по­си­лю­ють одна одну.

по­лі­ти­чні від­но­си­ни із Со­ю­зом у май­бу­тньо­му, роз­кри­ти­ку­ва­ли її як не­за­до­віль­ний ком­про­міс. Крім то­го, по­лі­ти­ки з Пів­ні­чної Ір­лан­дії за­яви­ли, що уго­да по­кли­ка­на від­окре­ми­ти про­він­цію від ре­шти Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства. А ти­ся­чі стри­во­же­них бри­тан­ських гро­ма­дян, які бо­я­ться згу­бно­го впли­ву на еко­но­мі­ку кра­ї­ни, те­пер за­кли­ка­ють про­ве­сти дру­гий ре­фе­рен­дум.

Прем’єр-мі­ністр Ве­ли­кої Бри­та­нії Те­ре­за Мей упер­то за­хи­щає уго­ду, на­по­ля­га­ю­чи: го­лов­не те, що кра­ї­на від­сто­я­ла основ­ні ви­мо­ги ре­фе­рен­ду­му дво­рі­чної дав­но­сті, адже те­пер по­вер­не кон­троль над сво­їм за­ко­но­дав­ством, кор­до­на­ми та ім­мі­гра­цій­ною по­лі­ти­кою. Во­на під­твер­ди­ла, що, як по­пе­ре­ди­ли лі­де­ри 27 кра­їн — чле­нів ЄС, біль­ше не бу­де ані пе­ре­го­во­рів, ані змін у до­ку­мен­ті на 599 сто­рі­нок. І за­сте­ре­гла: якщо пар­ла­мент не ухва­лить до­мов­ле­но­сті за­раз, Бри­та­нія ри­зи­кує на­при­кін­ці бе­ре­зня «ви­ва­ли­ти­ся» із Со­ю­зу без уго­ди, без но­вих до­го­во­рів про спів­пра­цю та без жо­дної ба­зи на змі­ну ти­ся­чам за­ко­нів та угод, що по­єд­ну­ва­ли Ве­ли­ку Бри­та­нію з Єв­ро­пою про­тя­гом остан­ніх 45 ро­ків.

За­гро­за та­ко­го без­ла­дно­го за­вер­ше­н­ня й без то­го не­про­стих від­но­син бри­тан­ців із су­сі­да­ми ви­кли­ка­ла по­бо­ю­ва­н­ня, про які ні­хто не ду­мав, іду­чи на ре­фе­рен­дум у черв­ні 2016- го. Уря­дов­ці ви­зна­ли, що мо­жуть ста­ти­ся за­трим­ки в усіх бри­тан­ських пор­тах, а до­ро­ги пе­ре­тво­ря­ться на пар­кін­ги зав­довж­ки 20 км, бо бра­ку­ва­ти­ме ми­тних до­го­во­рів, які ре­гу­лю­ють екс­порт до ЄС. Рей­си до Єв­ро­пи мо­жуть при­зу­пи­ни­ти че­рез брак но­вої уго­ди про по­ві­тря­не спо­лу­че­н­ня. Ви­ни­кне де­фі­цит ме­ди­ка­мен­тів і ядер­но­го па­ли­ва. Швид­ко ви­чер­па­ю­ться хар­чі пі­сля при­пи­не­н­ням ім­пор­ту фру­ктів та ово­чів із Єв­ро­пи. ВВП змен­ши­ться на 3,9%. За­во­ди при­пи­нять ви­пу­ска­ти про­ду­кцію, якщо не отри­му­ва­ти­муть не­об­хі­дних зап­ча­стин із кра­їн — чле­нів ЄС. Сут­тє­во зро­сте рі­вень без­ро­бі­т­тя, впа­де курс фун­та стер­лін­гів. Слід очі­ку­ва­ти про­те­стів у ве­ли­ких мі­стах. Уряд на­віть го­ту­вав­ся від­прав­ля­ти вій­сько­ві за­го­ни для під­три­ма­н­ня там по­ряд­ку.

Але на­віть три­во­га че­рез без­лад в еко­но­мі­ці та по­лі­ти­ці не змі­ни­ла дум­ки пред­став­ни­ків прав­ля­чої Кон­се­рва­тив­ної пар­тії, на­ла­што­ва­них про­ти уго­ди. Впли­во­ва гру­па в пар­ла­мен­ті з 80 чле­нів обу­рю­є­ться, що во­на за­ли­шає Ве­ли­ку Бри­та­нію в скла­ді ми­тно­го со­ю­зу та єди­но­го рин­ку ЄС при­найм­ні на два пе­ре­хі­дні ро­ки, а мо­же, і на дов­ше. Це зму­сить Ве­ли­ку Бри­та­нію на­да­лі спла­чу­ва­ти Брюс­се­лю внес ки й за­ва­дить їй до­мов­ля­ти­ся про окре­мі тор­го­вель­ні уго­ди з ре­штою кра­їн сві­ту. При­хиль­ни­ки Brexit ка­жуть, що так кра­ї­на опи­ни­ться в най­гір­ших умовах: уже не член ЄС, але й не зов­сім по­за ним. На їхню дум­ку, во­на ста­не «ва­са­лом» Брюс­се­ля, що бу­де зму­ше­ний до­три­му­ва­ти пра­вил Со­ю­зу, але біль­ше не ма­ти­ме впли­ву на їх фор­му­ва­н­ня.

Кон­сер­ва­то­ри та лей­бо­ри­сти, які го­ло­су­ва­ли в пар­ла­мен­ті про­ти Brexit, теж обу­рю­ю­ться, бо Ве­ли­ка Бри­та­нія опи­ни­ла­ся в гір­ших умовах, ніж як­би за­ли­ши­ла­ся в ЄС. Во­ни хо­чуть го­ло­су­ва­ти про­ти уго­ди й зму­си­ти уряд до дру­го­го ре­фе­рен­ду­му. Спо­ді­ва­ю­ться, що він ска­сує ре­зуль­та­ти го­ло­су­ва­н­ня за ви­хід і до­зво­лить кра­ї­ні ли­ши­ти­ся в Со­ю­зі, адже со­ціо­ло­гі­чні опи­ту­ва­н­ня свід­чать про те, що де­да­лі біль­ше лю­дей, осо­бли­во мо­лодь, ви­сту­пає про­ти Brexit. Не­що­дав­но в цен­трі Лон­до­на в акції про­те­сту «за­ли­шен­ців» взя­ло участь 750 тис. осіб.

У пар­ла­мен­ті 12 де­пу­та­тів із Пів­ні­чної Ір­лан­дії сер­дя­ться че­рез при­кор­дон­не «галь­мо», вна­слі­док яко­го бу­де ство­ре­но но­вий ми­тний кор­дон в Ір­ланд­сько­му мо­рі, якщо Ве­ли­ка Бри­та­нія і ЄС не при­ду­ма­ють, як зу­пи­ни­ти кон­тра­бан­ду че­рез су­хо­пу­тний кор­дон із Ре­спу­блі­кою Ір­лан­дія.

Че­рез брак уго­ди про кон­троль на но­во­му зов­ні­шньо­му кор­до­ні ЄС до­ве­де­ться по­вер­та­ти­ся до не­на­ви­сних про­пу­скних пун­ктів, ска­со­ва­них ро­ків 20 то­му на під­ста­ві до­го­во­ру, що по­клав край зброй­но­му кон­флі­кту з ір­ланд­ськи­ми ре­спу­блі­кан­ця­ми й при­ніс Пів­ні­чній Ір­лан­дії мир. Де­мо­кра­ти­чна юніо­ніст­ська пар­тія вва­жає, що «галь­мо» (пе­ред­ба­че­не ли­ше на ви­па­док, якщо не вда­сться ви­рі­ши­ти при­кор­дон­не питання) на­зав­жди прив’яже Пів­ні­чну Ір­лан­дію, на від­мі­ну від ре­шти Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства, до ЄС. Про­те­стан­ти про­він­ції зав­жди бо­я­ться всьо­го, що по­сла­блює кон­сти­ту­цій­ні зв’яз­ки з Ве­ли-

Ні­хто з бри­тан­ських по­лі­ти­чних лі­де­рів не має ді­є­во­го ре­це­пту по­ря­тун­ку кра­ї­ни від кри­зи пі­сля Brexit

Під ди­пло­ма­ти­чним при­кри­т­тям із но­мер­ни­ми зна­ка­ми CD (абре­ві­а­ту­ра від фран­цузь­ко­го «corps diplomatique», що озна­чає «дипломатичний кор­пус ») їздить 71 ав­то­мо­біль, у зв’яз­ку з чим ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: для чо­го ро­сій­ським ди­пло­ма­там по­трі­бно так ба­га­то ма­шин? Є ін­фор­ма­ція, що ро­сій­ські ди­пло­ма­ти­чні ма­ши­ни бу­ли за­три­ма­ні, на­при­клад, у су­сі­дній Ні­меч­чи­ні. З огля­ду на те що в По­соль­стві Ро­сії пра­цює 141 пра­ців­ник, ви­хо­дить, що на одне ав­то при­па­дає по два ди­пло­ма­ти.

Ве­ли­ка кіль­кість ма­шин пов’яза­на з не­про­пор­цій­но чи­слен­ною мі­сі­єю ро­сій­ських ди­пло­ма­тів у Пра­зі. У по­соль­стві та кон­суль­ських уста­но­вах РФ у Че­хії на­лі­чу­ва­ла­ся 141 осо­ба, 53 з них ма­ли ди­пло­ма­ти­чні па­спор­ти. Во­дно­час у По­соль­стві Ні­меч­чи­ни пра­цю­ва­ло 26 осіб, а ди­пло­ма­ти­чні па­спор­ти ма­ло 25 із них. Для по­рів­ня­н­ня: у По­соль­стві США то­рік пра­цю­ва­ло 40 ди­пло­ма­тів і ще 26 осіб — адмі­ні­стра­тив­но- те­хні­чний пер­со­нал.

Зви­чай­но, ба­га­тьом чи­та­чам бу­де ці­ка­во, що всі ті лю­ди там ро­блять: або во­ни ні­чим не за­йма­ю­ться, або ж ве­дуть не­стан­дар­тну й не­при­та­ман­ну ди- пло­ма­ти­чним уста­но­вам ді­яль­ність. Че­ська кон­тр­ро­звід­ка вже дав­но вка­зує на ді­яль­ність ро­сій­ських спец­служб. Зокре­ма, во­на ду­же кон­кре­тно зга­дує про ці ри­зи­ки у сво­їх рі­чних зві­тах.

«Ро­сій­ські роз­ві­ду­валь­ні ор­га­ни не змі­ни­ли сво­го екс­тен­сив­но­го під­хо­ду у ви­ко­ри­стан­ні не­ле­галь­них офі­це­рів спец­служб, які злов­жи­ва­ють ди­пло­ма­ти­чним при­кри­т­тям. Ро­сій­ський дипломатичний пер­со­нал за­ли­ша­є­ться най­ва­жли­ві­шим дже­ре­лом ри­зи­ку не­у­сві­дом­ле­но­го кон­та­кту з офі­це­ром роз­від­ки іно­зем­ної дер­жа­ви й уже дав­но збе­рі­гає цю не­га­тив­ну пер­шість се­ред іно­зем­них ди­пло­ма­ти­чних пред­став­ництв, які пра­цю­ють на те­ри­то­рії Че­ської Ре­спу­блі­ки», — мо­ви­ться в остан­ній до­по­віді че­ської кон­тр­ро­звід­ки.

У бе­ре­зні цьо­го ро­ку Че­ська Ре­спу­блі­ка ви­дво­ри­ла трьох ро­сій­ських ди­пло­ма­тів у відповідь на спро­бу отру­є­н­ня нер­во­во-па­ра­лі­ти­чною ре­чо­ви­ною «Но­ви­чок» по­двій­но­го аген­та Сєр­ґєя Скрі­па­ля та йо­го донь­ки в бри­тан­сько­му мі­сті Солс­бе­рі. Їхні пер­со­наль­ні да­ні не бу­ло опри­лю­дне­но, але по­ві­дом­ля­ло­ся, що во­ни на­ле­жа­ли до не­ви­зна­них чле­нів ро­сій­ських спец­служб.

За вста­нов­ле­ним сце­на­рі­єм ве­де­ться при­хо­ва­на вій­на нав­ко­ло пе­ре­вір­ки ди­пло­ма­ти­чних акре­ди­та­цій у Че­ській Ре­спу­блі­ці. Оста­н­ня обмі­ню­є­ться ін­фор­ма­ці­єю про ді­яль­ність ро­сій­ських шпи­гу­нів у спе­ці­аль­ній ба­зі да­них, до якої та­кож вно­си­ться ін­фор­ма­ція ін­ши­ми єв­ро­пей­ськи­ми кра­ї­на­ми. Однак будь-яка від­мо­ва в акре­ди­та­ції мо­же зу­мо­ви­ти ана­ло­гі­чний крок із бо­ку Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції під час чер­го­вої ро­та­ції че­ських ди­пло­ма­тів у Мо­скві.

На­пру­же­ність у від­но­си­нах по­си­ли­ла­ся, осо­бли­во пі­сля всту­пу Че­хії до НАТО, уна­слі­док чо­го во­на фа­кти­чно по­тра­пи­ла до чи­сла кра­їн, які Ро­сія вва­жає во­ро­жи­ми. По­мі­тною є та­кож спро­ба по­сла­би­ти й за­пе­ре­чи­ти про­за­хі­дний на­прям у че­ській по­лі­ти­ці.

Та­кож уже дов­гий час триває че­сько- ро­сій­ська су­пе­ре­чка що­до про­я­ву по­ша­ни до пам’ятни­ка ра­дян­ським во­ї­нам. По­соль­ство Ро­сії за­яв­ляє про свою не­зго­ду з над­пи­сом на ін­фор­ма­цій­ній та­бли­чці на пам’ятни­ку ра­дян­сько­му мар­ша­лу Іва­ну Ко­нє­ву в Пра­зі. Ме­рія мі­ста ви­рі­ши­ла роз­мі­сти­ти на скуль­пту­рі текст, у яко­му зга­ду­ю­ться не ли­ше йо­го за­слу­ги у звіль­нен­ні Єв­ро­пи та Пра­ги під час Другої світової вій­ни, а й роль мар­ша­ла в кри­ва­во­му при­ду­шен­ні Угор­ської ре­во­лю­ції 1956 ро­ку та участь у роз­ві­ду­валь­ній опе­ра­ції, що пе­ре­ду­ва­ла втор­гнен­ню військ Вар­шав­сько­го па­кту в сер­пні 1968- го.

Ро­сій­ське по­соль­ство не хо­че ви­зна­ва­ти зга­да­них фа­ктів і вва­жає це фаль­си­фі­ка­ці­єю істо­рії. «Та­кі кро­ки мо­жуть ма­ти сер­йо­зні не­га­тив­ні на­слід­ки для подаль­шо­го роз­ви­тку дво­сто­рон­ніх від­но­син у вій­сько­во- ме­мо­рі­аль­ній сфе­рі», — за­явив пред­став­ник по­сла Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції Фєо­до­сій Вла­ди­шев­скій, ко­ли скар­жив­ся на че­ську ди­пло­ма­тію.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.