ОБИРАЮЧИ ШИНУ, ДУ­МАЙ, ЩО ТИ БОГ

Ukrainskiy Tyzhden - - СВІТ -

Сі­да­ю­чи в ав­то, чи ми за­ду­му­є­мо­ся про те, на­скіль­ки за­хи­ще­ни­ми бу­де­мо під час по­до­ро­жі? А на­ші па­са­жи­ри? Чи пі­шо­хо­ди на до­ро­зі? Обираючи ши­ни, біль­шість во­ді­їв пе­ре­йма­є­ться пи­та­н­ням ці­ни, а не без­пе­ки.

Чим на­справ­ді є ши­на сьо­го­дні та чо­му від неї за­ле­жить три­ва­лість жи­т­тя, роз­по­від­ає в екс­клю­зив­но­му ін­терв’ю пред­став­ник під­роз­ді­лу шин ком­па­нії Continental в Укра­ї­ні сандр Во­ро­бєй.

Ти­ждень: Чо­му су­ча­сні які­сні ши­ни та­кі до­ро­гі?

Оле­ксандр Во­ро­бєй: Спір­не твер­дже­н­ня. Ми зви­кли ду­ма­ти, що ши­на — це про­сто шма­ток гу­ми з про­те­кто­ром. Біль­шість не уявляє гли­би­ни до­слі­джень та кіль­ко­сті ви­про­бу­вань, які про­во­дить Continental пе­ред за­пу­ском у ви­ро­бни­цтво но­вої мо­де­лі шин. Увесь про­цес триває до чо­ти­рьох ро­ків. Ми ство­рю­є­мо по­над 12 тис. ва­рі­а­цій гу­мо­вих су­мі­шей, які про­хо­дять те­сти, щоб по­тім ви­бра­ти з 20 фі­на­лі­стів кіль­ка най­кра­щих. Гу­мо­ва су­міш на­би­рає фор­ми, одя­гає кар­кас і про­те­ктор, який пе­ре­ва­жно є ви­тво­ром ін­же­нер­но­го ми­сте­цтва, і ли­ше то­ді стає ши­ною. І ця вже но­ва ши­на зно­ву про­хо­дить ви­сна­жли­вий про­цес ви­про­бу­вань. У ла­бо­ра­то­рії та в ре­аль­них умовах. Де­ся­тки до­свід­че­них тест-пі­ло­тів на рі­зних ав­то­мо­бі­лях у всьо­му сві­ті те­сту­ють ши­ни в най­екс­тре­маль­ні­ших умовах, про­хо­дя­чи від­стань, що екві­ва­лен­тна 500 обер­там нав­ко­ло Зем­лі! Во­ни ру­ша­ють, галь­му­ють, роз­га­ня­ю­ться, по­вер­та­ють, на во­ді, сні­гу, льо­ду та бо­ло­ті. Тоб­то про­цес ство­ре­н­ня «про­сто­го шма­тка гу­ми» ви­яв­ля­є­ться не та­ким уже й де­ше­вим.

Ти­ждень: На­ві­що ці міль­йо­ни те­сто­вих кі­ло­ме­трів? Нев­же не мо­жна спро­е­кту­ва­ти шину на комп’юте­рі?

Оле­ксандр Во­ро­бєй: Мо­жна, але без по­стій­но­го те­сту­ва­н­ня в ре­аль­них умовах як га­ран­ту­ва­ти, що всі те­хно­ло­гії ді­ють і збе­рі­га­ють свої яко­сті в про­це­сі що­ден­ної екс­плу­а­та­ції в ре­аль­них умовах. Справ­ді, що­ро­ку 140 тис. шин до­ла­ють у ме­жах ви­про­бу­вань 200 млн км. Са­ме це ро­бить ши­ни Continental пре­мі­аль­ним про­ду­ктом. Жи­т­тя ком­па­нії кру-

За ре­зуль­та­та­ми опи­ту­ва­н­ня, яке про­вів Ки­їв­ський між­на­ро­дний ін­сти­тут со­ціо­ло­гії та в яко­му взя­ло участь май­же 40 тис. укра­їн­ців, ши­ни Continental ви­пе­ре­ди­ли всі ін­ші брен­ди й отри­ма­ли на­го­ро­ду лі­де­ра ро­ку «Фа­во­рит Успі­ху» рік ста­ло­ся 146 000 ДТП, із них 34 677 із важ­ки­ми трав­ма­ми, 3500 за­ги­блих. Це справ­жня вій­на, яку ми ве­де­мо са­мі із со­бою. За єв­ро­пей­ською ста­ти­сти­кою, при­чи­ною май­же 26% ава­рій є вла­сне ши­ни і тіль­ки 20%, на­при­клад, галь­ма.

Є чо­ти­ри го­лов­них еле­мен­ти, які без­по­се­ре­дньо вли­ва­ють на смер­тність на до­ро­зі. Це, зви­чай­но, ін­фра­стру­кту­ра, си­сте­ми без­пе­ки ав­то, гра­мо­тний та сві­до­мий во­дій і ши­ни. Вла­сне, пра­цю­ю­чи за ци­ми на­пря­ма­ми, ми на при­кла­ді Ні­меч­чи­ни по­ка­зу­є­мо, що змен­ши­ти смер­тність мо­жли­во. Там із 1980 по 2010 рік кіль­кість за­ги­блих впа­ла на 75%. Ни­ні на­ша ме­та — змен­ше­н­ня кіль­ко­сті смер­тей у Єв­ро­пі до 2020 ро­ку в 3,5 ра­за по­рів­ня­но з 2001-м. І ми не обме­жу­є­мо­ся ство­ре­н­ням най­без­пе­чні­ших шин. У ком­па­нії пра­цю­ють над новими си­сте­ма­ми без­пе­ки. Ми кон­суль­ту­є­мо му­ні­ци­па­лі­те­ти, опти­мі­зу­ю­чи ін­фра­стру­кту­ру.

А ще вчи­мо во­ді­їв бу­ти сві­до­ми­ми та від­по­від­аль­ни­ми не ли­ше за своє жи­т­тя, а й за жи­т­тя лю­дей дов­ко­ла. І це го­лов­не, бо тіль­ки ро­зу­мі­н­ня то­го, що, сі­да­ю­чи за кер­мо, ми, як бо­ги, одним ру­хом мо­же­мо пе­ре­кре­сли­ти чи­юсь до­лю, зда­тне кар­ди­наль­но змі­ни­ти ста­ти­сти­ку на укра­їн­ських до­ро­гах.

Ра­птом усі во­ни по­вер­ну­ли­ся: зе­ле­ні чо­ло­ві­чки, три­но­гі мон­стри, Чор­ний Мо­но­літ і, зві­сно, вул­кан­ці. Ко­ли не­що­дав­но гар­вард­ський уче­ний Абра­гам Леб ви­су­нув свою те­зу про ві­зит при­буль­ців, вклю­чи­ла­ся куль­тур­на пам’ять і нам на гад­ку зно­ву спа­ли «Близь­кі кон­та­кти тре­тьо­го сту­пе­ня».

Ав­то­ри­те­тний астро­фі­зик про­ана­лі­зу­вав ре­зуль­та­ти ви­мі­рю­вань па­ра­ме­трів не­бе­сно­го ті­ла Оу­му­а­муа, яке то­рік про­не­сло­ся крізь на­шу Со­ня­чну си­сте­му. Об’єкт не­зви­чної фор­ми при­швид­шив­ся ку­ди біль­ше, ніж мо­жна бу­ло очі­ку­ва­ти вна­слі­док си­ли тя­жі­н­ня Сон­ця. На дум­ку Ле­ба, цю за­гад­ку мо­жна по­ясни­ти тіль­ки тим, що Оу­му­а­муа ру­ха­ло­ся си­лою сві­тло­во­го ві­три­ла. Тож не­бе­сне ті­ло, що при­бу­ло з гли­бин Усе­сві­ту, бу­ло зон­дом по­за­зем­ної ци­ві­лі­за­ції. Своєю про­во­ка­тив­ною пра­цею Леб ки­дає ви­клик на­у­ко­вій спіль­но­ті: мов­ляв, не­хай спро­бу­ють за­про­по­ну­ва­ти кра­ще по­ясне­н­ня!

Де­хто не сум­ні­ва­є­ться, що чу­жин­ці вже дав­но се­ред нас або ж їх роз­ти­на­ють у та­єм­них уря­до­вих ла­бо­ра­то­рі­ях. Однак жо­ден з епі­зо­дів, ко­ли ні­би­то бу­ли по­мі­че­ні не­ві­до­мі лі­таль­ні об’єкти, ні­ко­ли не ді­став хоч яко­гось під­твер­дже­н­ня. Ця те­ма ці­ка­вить пи­сьмен­ни­ків і ре­жи­се­рів,

від­ко­ли 1898 ро­ку Гер­берт Веллс у сво­їй «Вій­ні сві­тів» від­ря­див на Зем­лю мар­сі­ан. Ви­га­да­ні при­буль­ці то кро­во­жер­ні чу­до­ви­ська, то все­силь­ні вті­ле­н­ня ба­тьків­ської тур­бо­ти, то за­гад­ко­ві не­зна­йом­ці. Питання, чи ми са­мі у Все­сві­ті, — не­аби­яке тре­ну­ва­н­ня для фан­та­зії: на­скіль­ки рі­зни­ми мо­жуть бу­ти фор­ми жи­т­тя, ро­зу­му й ци­ві­лі­за­ції?

НЕ МИ­НАЄ ЖО­ДНО­ГО ТИ­ЖНЯ, ЩОБ УЧЕНІ НЕ ВІД­КРИ­ЛИ ЩЕ ОДНУ ЕКЗОПЛАНЕТУ

Однак по­шук ін­шо­го жи­т­тя — це не ди­ва­цтво, а сер­йо­зна ам­бі­цій­на на­у­ка. Стар­то­вий си­гнал бу­ло да­но 1961-го. То­го са­мо­го ро­ку, ко­ли ра­дян­ський ко­смо­навт Юрій Ґа­ґа­рін став пер­шою лю­ди­ною, що обле­ті­ла дов­ко­ла Зем­лі, аме­ри­кан­ський астро­ном Френк Дрейк пре­зен­ту­вав свою жар­тів­ли­ву фор­му­лу, за якою мо­жна ви­ра­ху­ва­ти ймо­вір­ність пер­шо­го кон­та­кту.

То­ді рів­ня­н­ня з ба­га­тьма не­ві­до­ми­ми за­свід­чу­ва­ло на­сам­пе­ред не­зна­н­ня: це бу­ли ще аб­со­лю­тні спе­ку­ля­ції, оскіль­ки ні­хто не знав, чи по­за ме­жа­ми Со­ня­чної си­сте­ми вза­га­лі існу­ють пла­не­ти. Ни­ні пра­кти­чно не ми­нає жо­дно­го ти­жня, щоб до­слі­дни­ки пла­нет не по­ві­дом­ля­ли про від­кри­т­тя но­вої ек­зо­пла­не­ти в га­ла­кти­ці Чу­ма­цький Шлях. На­ра­зі під­твер­дже­но на­яв­ність близь­ко 4 тис. пла­нет, 122 із них кру­жля­ють дов­ко­ла сво­єї зір­ки в при­да­тно­му для жи­т­тя ді­а­па­зо­ні, тоб­то на тій від­ста­ні, на якій мо­же існу­ва­ти вода в рід­ко­му ста­ні.

По­шук ін­шо­го жи­т­тя має рі­зні гра­ні. Астро­біо­ло­ги до­слі­джу­ють, за яких умов во­но вза­га­лі мо­же за­ро­ди­ти­ся й існу­ва­ти. На­у­ков­ці шу­ка­ють йо­го слі­ди на пла­не­тах і їхніх су­пу­тни­ках у Со­ня­чній си­сте­мі та роз­ду­му­ють над тим, що, вла­сне, для ньо­го ха­ра­ктер­не та як мо­жна роз­пі­зна­ти йо­го озна­ки.

«Жи­т­тя — це са­мо­збе­ре­жна хі­мі­чна си­сте­ма, що має зда­тність до дар­ві­нів­ської ево­лю­ції» — так від се­ре­ди­ни 1990-х зву­чить ро­бо­ча де­фі­ні­ція НАСА. Пе­ре­ва­жно вче­ні одно­стай­ні, що та­ка си­сте­ма му­сить існу­ва­ти на осно­ві ву­гле­це­вих спо­лук: із за­па­мо­ро­чли­во скла­дною біо­хі­мі­єю, ДНК, біл­ка­ми та ще ба­га­то чим. Про­те зав­жди за­ли­ша­є­ться питання: мо­же, нам бра­кує фан­та­зії, тоб­то чи мо­гло б усе фун­кціо­ну­ва­ти аб­со­лю­тно іна­кше.

Скла­дність по­ля­гає в то­му, що до­те­пер нам ві­до­мий ли­ше оди­н­єди­ний при­клад жи­т­тя, а са­ме зем­но­го. Усі ор­га­ні­зми Зем­лі по­хо­дять від одно­клі­тин­них, які жи­ли на пла­не­ті вже близь­ко 3,5 млрд ро­ків то­му. Що тут ви­па­док, а що не­об­хі­дність — про це ми мо­же­мо ли­ше здо­га­ду­ва­ти­ся. Жи­т­тя про­ни­кло в усі ку­то­чки на­шої пла­не­ти й ада­пту­ва­ло­ся до нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща, хоч би яким екс­тре­маль­ним во­но бу­ло. Йо­го зна­хо­дять у ві­чній мер­зло­ті, у вул­ка­ні­чній ла­ві, бі­ля га­ря­чих дже­рел і на мор­сько­му дні. Зем­ні мі­кро­би ви­жи­ва­ють у ки­пля­чій во­ді, ки­сло­ті, за жорс­тко­го опро­мі­не­н­ня та на­віть у ко­смі­чно­му ва­ку­у­мі.

Ха­ра­ктер­но, що жи­т­тя по­ста­ло на мо­ло­дій Зем­лі від­но­сно ра­но, от­же, мо­жли­во, пла­не­ти ав­то­ма­ти­чно про­ду­ку­ють жи­ві стру­кту­ри. Що­до то­го, як це мо­гло ста­ти­ся, є де­таль­ні те­о­рії. Уяв­ле­н­ня про «пер­вин­ний буль­йон», у яко­му під впли­вом бли­ска­вок ви­ни­кли біо­ло­гі­чні мо­ле­ку­ли й пер­ші клі­ти­ни, уже вва­жа­є­ться

за­ста­рі­лим. За но­ві­шою те­о­рі­єю, на­при­клад, ті­єю, що її за­про­по­ну­вав бри­тан­ський біо­хі­мік Нік Лейн, жи­т­тя мо­гло ви­ни­кну­ти на дні мо­ря, у по­ри­сто­му ка­мін­ні бі­ля те­плих гли­бин­них мор­ських дже­рел, спри­чи­не­не хі­мі­чною ре­а­кці­єю по­ро­ди, що мі­сти­ла за­лі­зо, та во­ди. У сво­їй книж­ці «Іскра жи­т­тя» він зма­льо­вує сце­на­рій, за яко­го для ви­ни­кне­н­ня жи­т­тя по­трі­бні ли­ше вода, ву­гле­ки­сло­та й скель­на по­ро­да — три ре­чо­ви­ни, ши­ро­ко по­ши­ре­ні у Все­сві­ті.

На­ра­зі у рів­нян­ні Дрей­ка всі ве­ли­чи­ни пе­ре­ва­жно не­ві­до­мі. Якщо ми зна­йде­мо жи­т­тя на якійсь ін­шій пла­не­ті, то це ста­не для люд­ства ко­смі­чним про­зрі­н­ням. Із по­шу­ком іно­пла­не­тян пов’яза­ні ква­зі­ре­лі­гій­ні питання, а пер­ший кон­такт до­ко­рін­но змі­нив би ро­зу­мі­н­ня на­ми се­бе, усе наше ми­сле­н­ня.

Най­імо­вір­ні­ше, пер­ши­ми при­буль­ця­ми ста­нуть при­мі­тив­ні одно­клі­тин­ні, якщо ке­ру­ва­ти­ся істо­рі­єю Зем­лі. Ба­га­то­клі­тин­ні ор­га­ні­зми, а тим па­че ро­зум­не жи­т­тя, ви­ни­кли на на­шій пла­не­ті до­во­лі пі­зно, ли­ше че­рез мі­льяр­ди ро­ків. Тож мо­же йти­ся про ви­па­док, і не­ві­до­мо, як ча­сто він по­вто­рю­вав­ся в на­шій га­ла­кти­ці.

Той, ко­го це роз­ча­ро­вує, не­хай по­ті­шить се­бе чи­слом — два триль­йо­ни. Стіль­ки га­ла­ктик, за най­но­ві­ши­ми оцін­ка­ми, в усьо­му Все­сві­ті, і ко­жна з них, як і наш Чу­ма­цький Шлях, мі­стить ба­га­то мі­льяр­дів зі­рок і пла­нет. Во­ни над­то да­ле­кі, щоб най­ближ­чим ча­сом ми змо­гли по­шу­ка­ти ци­ві­лі­за­ції. Однак за­ли­ша­є­ться до­ста­тньо мі­сця для мрій.

Але як­би щось зна­йшли за до­по­мо­гою те­ле­ско­па «Джеймс Вебб», то це мо­ти­ву­ва­ло б при­ди­ви­тись ува­жні­ше? — Так, мо­жли­во. При­найм­ні я на це спо­ді­ва­ю­ся.

Якщо ми від­кри­є­мо при­мі­тив­не жи­т­тя, чи при­швид­шить це по­шук існу­ва­н­ня ро­зум­но­го жи­т­тя? — Так, зві­сно, але та­ке від­кри­т­тя ще дов­го не озна­ча­ти­ме ймо­вір­ність ро­зум­но­го жи­т­тя. По­за­як від при­мі­тив­ної клі­ти­ни до ро­зум­ної істо­ти — до 20 кри­ти­чних ета­пів роз­ви­тку, які в се­ре­дньо­му три­ва­ють мі­льяр­ди ро­ків чи на­віть на­ба­га­то дов­ше.

Є сенс при­слу­ха­ти­ся до си­гна­лів із да­ле­ких сві­тів? Чи це ли­ше мар­ну­ва­н­ня гро­шей? — Му­си­мо слу­ха­ти. Якщо ми ні­чо­го не зна­йде­мо, це бу­де най­кра­щим до­ка­зом то­го, що на­ша ста­ти­сти­ка пра­виль­на.

Cу­ми вул. Со­бор­на, 44

Ки­їв вул. Ли­сен­ка, 3а вул. Хре­ща­тик, 46 вул. Спа­ська, 5 просп. По­ві­тро­флот­ський, 33/2 вул. Льва Тол­сто­го, 1 б-р Ле­сі Укра­їн­ки, 24 просп. Ми­ко­ли Ба­жа­на, 16д вул. Ва­ди­ма Ге­тьма­на, 1 вул. Ва­силь­ків­ська, 34 вул. Єв­ге­на Свер­стю­ка, 2а вул. Ан­дрія Ма­ли­шка, 2д

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.