Уль­ріх Валь­тер:

«Якщо во­ни при­йдуть, то за­хо­чуть Зем­лю»

Ukrainskiy Tyzhden - - СВІТ - Нор­берт Лос­сау, Die Welt

Ко­жен астро­навт, зві­сно, за­ду­му­є­ться над тим, чи десь там у ко­смо­сі існу­ють ін­ші ро­зум­ні істо­ти. Ні­ме­цький астро­навт і про­фе­сор ко­смі­чної те­хні­ки Мюн­хен­сько­го те­хні­чно­го уні­вер­си­те­ту Уль­ріх Валь­тер по­яснює, чи че­ка­ти нам на во­ро­же за­хо­пле­н­ня при­буль­ця­ми.

Чо­му нас усіх так ці­ка­вить те­ма іно­пла­не­тних ци­ві­лі­за­цій? — Хто ми, звід­ки при­йшли, ку­ди йде­мо? Це пра­дав­ні питання, які лю­ди ста­ви­ли со­бі зав­жди. І за­ми­слю­ю­чись над ни­ми, ав­то­ма­ти­чно до­хо­диш до ін­шо­го: а чи са­мі ми у Все­сві­ті? Ве­ли­кі фі­ло­со­фи, як-от Ім­ма­ну­їл Кант, за­ми­слю­ва­ли­ся над тим. Аль­берт Ве­ли­кий на­віть ска­зав, що це «одне з на­йшля­хе­тні­ших і най­пі­дне­се­ні­ших пи­тань у ви­вчен­ні при­ро­ди». І, тре­ба ви­зна­ти, одне з най­скла­дні­ших.

Чи є шанс ді­ста­ти на ньо­го відповідь? — 100 ро­ків то­му ка­за­ли, що ми ні­ко­ли не зро­зу­мі­є­мо, як пра­цює люд­ський мо­зок. Ни­ні нам ба­га­то що вже ві­до­мо про наш ор­ган ми­сле­н­ня. Так са­мо мо­же бу­ти з іно­пла­не­тя­на­ми. Мо­жли­во, за 100 ро­ків ми ста­не­мо на­ба­га­то ро­зум­ні­ши­ми. По­ле­ті­ти по­ди­ви­ти­ся не ви­йде, але прийня­ти си­гна­ли чу­жо­пла­не­тян — ціл­ком мо­жли­во. То­ді ми зна­ти­ме­мо, що во­ни існу­ють. Однак це не озна­чає зво­ро­тно­го ви­снов­ку. Якщо ми ні­чо­го не прийме­мо, то є ймо­вір­ність, що ко­смі­ти не ма­ють ба­жа­н­ня звер­та­ти на се­бе на­шу ува­гу.

Але ж є ста­ти­сти­чні оцін­ки, на­скіль­ки ре­аль­не ро­зум­не жи­т­тя на да­ле­ких пла­не­тах. — За ци­ми оцін­ка­ми, ми, мо­жли­во, у на­шо­му Чу­ма­цько­му Шля­ху єди­ні. Але є дум­ка, що існує при­найм­ні ще кіль­ка ін­ших ци­ві­лі­за­цій. Це не­важ­ко об­ґрун­ту­ва­ти з по­гля­ду ево­лю­цій­ної біо­ло­гії. У про­це­сах роз­ви­тку в на­прям­ку ро­зум­но­го жи­т­тя по­трі­бно по­до­ла­ти кіль­ка кри­ти­чних бар’єрів, що, вре­шті-решт, ду­же ма­ло­ймо­вір­но. Во­дно­час Все­світ на­стіль­ки ве­ле­тен­ський, що десь там ма­ють бу­ти іно­пла­не­тя­ни і, ймо­вір­но, ти­ся­чі ци­ві­лі­за­цій. Але до­сте­мен­но ми цьо­го ні­ко­ли не зна­ти­ме­мо. ні­ко­ли не ді­зна­є­мо­ся на­пев­но. На­віть усе­ре­ди­ні на­шо­го Чу­ма­цько­го Шля­ху ми ма­є­мо шанс при­йма­ти чу­жо­пла­не­тні си­гна­ли тіль­ки до кіль­кох ти­сяч сві­тло­вих ро­ків. До ти­ся­чі сві­тло­вих ро­ків ми вже все об­шу­ка­ли й ні­чо­го не зна­йшли.

Чи мо­же бу­ти не­без­пе­чно актив­но по­си­ла­ти свої си­гна­ли? — Ін­ші й справ­ді мо­жуть ма­ти на­ба­га­то ви­щий те­хні­чний рі­вень і ста­ти для нас не­без­пе­чни­ми. Однак для цьо­го во­ни му­сять спер­шу при­бу­ти до нас. Ве­ли­кі від­ста­ні, на ща­стя, є пра­кти­чно не­здо­лан­ною пе­ре­по­ною. По­я­сню це та­ким при­бли­зним роз­ра­хун­ком. Від­стань до най­ближ­чої за­се­ле­ної ек­зо­пла­не­ти — 150 сві­тло­вих ро­ків — це до­сить ре­а­лі­сти­чне при­пу­ще­н­ня. Якщо по­до­ро­жу­ва­ти на швид­ко­сті, що ста­но­вить 10% швид­ко­сті світла, — біль­ша не­ре­аль­на, — то для по­до­ро­жі по­трі­бно бу­ло б 1,5 тис. ро­ків. Це над­зви­чай­но скла­дно. Та­кий по­літ не ро­блять про­сто так, за­для роз­ва­ги, хі­ба що тіль­ки ко­ли йде­ться про ви­жи­ва­н­ня вла­сно­го ви­ду. От­же, якщо іно­пла­не­тя­ни й при­бу­дуть до нас, то на ве­ле­тен­ських ко­ра­блях у пошуку но­вої ба­тьків­щи­ни. То­ді в нас ви­ни­кне сер­йо­зна про­бле­ма. Адже во­ни за­хо­чуть на­шу Зем­лю. Ін­шої при­чи­ни не­має.

Мо­жли­во, ці істо­ти жи­ти­муть не 100, а 1 млн ро­ків. То­ді по­літ на зем­лю озна­чав би для них щось на кшталт екс­кур­сії на ви­хі­дні? — Астро­біо­ло­ги одно­стай­но до­три­му­ю­ться дум­ки, що ро­зум­не жи­т­тя на сво­є­му шля­ху не мо­же оми­ну­ти хі­мії спо­лук ву­гле­цю. Скла­дна си­сте­ма збе­ре­же­н­ня да­них у ДНК, стру­кту­рі клі­тин, обмі­ну ре­чо­вин, по­ста­ча­н­ня енер­гії че­рез ки­сень — усе це фун­кціо­нує тіль­ки че­рез хі­мію спо­лук ву­гле­цю. Є те­за, що мо­жли­вою бу­ла б ана­ло­гі­чна хі­мія на осно­ві крем­нію. Цен­траль­ною про­бле­мою при цьо­му є те, що ме­та­бо­лі­чні про­ду­кти роз­па­ду SIO2 на від­мі­ну від CO2 пе­ре­бу­ва­ють не в га­зо­по­ді­бно­му, а у твер­до­му ста­ні, тож не роз­чи­ня­ю­ться в жо­дно­му роз­чи­ні для ви­ве­де­н­ня з ор­га­ні­зму. Якщо ж ко­смі­ти теж скла­да­ю­ться з ву­гле­це­вих спо­лук, то в них та­кі са­мі обме­же­н­ня, як і в нас — се­ред ін­шо­го, і що­до ма­кси­маль­ної три­ва­ло­сті жи­т­тя. Мо­жли­во, во­ни мо­жуть жи­ти кіль­ка со­тень ро­ків, але не ти­ся­чу. А ми мо­же­мо від­кри­ти жи­т­тя на ін­ших пла­не­тах за до­по­мо­гою те­ле­ско­пів? — Та­ка на­дія ви­прав­да­на. Ін­тер­фе­ро­ме­три­чні те­ле­ско­пи спро­мо­жні де­таль­но про­ана­лі­зу­ва­ти склад атмо­сфе­ри пев­ної ек­зо­пла­не­ти. Якщо ми зна­йде­мо там ки­сень або від­по­від­но озон, або, на­при­клад, ме­тан, то це бу­дуть сер­йо­зні свід­че­н­ня на ко­ристь на­яв­но­сті жи­т­тя.

Чо­му? — Озон утво­рю­є­ться з ки­сню. Як­би цей ки­сень не онов­лю­вав­ся по­стій­но ро­сли­на­ми, то за де­який час йо­го не ста­ло б. Бо озон роз­кла­дав­ся б уль­тра­фі­о­ле­то­вим сві­тлом зір­ки, а ки­сень зв’язу­вав­ся б гір­ськи­ми по­ро­да­ми пла­не­ти.

Та­кі до­слі­дже­н­ня має ро­би­ти те­ле­скоп «Джеймс Вебб»? — Ні. Він змо­же час­тко­во ви­зна­ча­ти пев­ні ре­чо­ви­ни в атмо­сфе­рах пла­нет, але з на­ба­га­то мен­шим роз­ши­ре­н­ням, ніж зга­да­ні вже ін­тер­фе­ро­ме­три­чні те­ле­ско­пи, яких для до­ся­гне­н­ня ефе­кту по­трі­бно кіль­ка. На та­кі про­е­кти на­ра­зі про­сто не­має гро­шей. Це ко­шту­ва­ло би близь­ко €25 млрд.

Луцьк вул. Ле­сі Укра­їн­ки, 30

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.