Ети­ка уяв­но­го

Ukrainskiy Tyzhden - - СВІТ -

Пе­ре­йма­ю­чись тим, що пі­сля кра­ху мар­кси­зму ін­те­ле­кту­а­ли ча­сто схи­ля­ю­ться до лі­бе­ра­лі­зму як істо­тної те­о­рії, фран­цузь­кий фі­ло­соф Ален Ба­дью в пра­ці «Ети­ка» (2003) під­ва­жує уні­вер­саль­не ро­зу­мі­н­ня «люд­сько­го суб’єкта». До­шу­ку­ю­чи ко­ле­ктив­них форм по­лі­ти­чно­го ви­зво­ле­н­ня й тя­жі­ю­чи до «те­о­ре­ти­чно­го ан­ти­гу­ма­ні­зму», він від­хи­ляє кон­це­пцію прав лю­ди­ни й аме­ри­кан­ський спо­сіб жи­т­тя, по­зна­ча­ю­чи все це мар­ке­ром «ети­чної іде­о­ло­гії».

Чим же зу­мов­ле­на та­ка не­зго­да? Пе­ре­дов­сім тим, що лі­бе­раль­на ідея ви­хо­дить із на­яв­но­сті суб’єкта, який ні­би­то на­ра­жа­є­ться на уні­вер­саль­не зло (при­гно­бле­н­ня, на­си­л­ля, го­лод то­що). То­му вся за­хі­дна ети­ка не­по­слі­дов­на й его­їсти­чна. А над­то че­рез те, що ви­знає (бі­лу) лю­ди­ну ма­ло не за тва­рин­ну жер­тву. То­му й усі ре­во­лю­цій­ні змі­ни спри­йма­ю­ться як зло й то­та­лі­та­ризм. Тим­ча­сом лі­бе­раль­ні аль­тер­на­ти­ви ви­бір­ко­ві й кон­се­рва­тив­ні.

Що про­по­нує Ба­дью? По-пер­ше, звер­та­ти­ся до «без­смер­тної су­тно­сті» лю­ди­ни. Це пе­ре­гу­ку­є­ться з ро­до­вою су­тні­стю в Мар­кса. По-дру­ге, здій­сню­ва­ти ра­ди­каль­ний роз­рив із на­яв­ним ста­ном справ, по­кла­да­ти­ся на мо­жли­во­сті й уяв­ля­ти (sic!) до­бро. Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що по­ді­бно до гно­сти­ків Ба­дью про­сто пе­ре­вер­тає ство­ре­ну ним же схе­му до­бра — зла лі­бе­раль­ної «ети­чної іде­о­ло­гії». Він на­по­ля­гає: за­мість то­го щоб ви­хо­ди­ти з уяв­ле­н­ня про фун­да­мен­таль­не зло, яке бу­цім­то сто­їть на за­ва­ді прав лю­ди­ни, вар­то ка­за­ти про до­бро як ви­ко­ри­ста­н­ня мо­жли­во­стей. А но­ва ети­ка має бу­ти не аб­стра­ктною, а кон­кре­тною.

Та­ка кри­ти­ка до­сить слушна, ко­ли йде­ться про ли­це­мір­ство Заходу що­до кра­їн, які ні­би­то не до­тя­гу­ють до йо­го рів­ня. Чи про не­на­да­н­ня ме­ди­чної до­по­мо­ги, ко­ли не­має до­ку­мен­тів або стра­ху­ва­н­ня. Це не від­по­від­ає то­му, що в «іде­о­ло­гі­чній ети­ці» на­зи­ва­є­ться ша­ну­ва­н­ням від­мін­но­сті, ви­зна­н­ням ін­шо­го, тер­пи­мі­стю то­що. Та­ка ети­ка ґрун­ту­є­ться на те­о­рії Ле­ві­на­са, який лиш о- бо­жнює Ін­шо­го, за­мі­ня­ю­чи кла­со­ву бо­роть­бу про­по­від­дю. Са­ме в та­кій ре­лі­гій­но­сті Ба­дью до­ба­чає ре­а­кціо­нізм, адже Ін­шо­го ми­слять по­кір­ли­вим суб’єктом, який не за­гро­жу­ва­ти­ме пар­ла­мент­ській де­мо­кра­тії, рин­ко­вій еко­но­мі­ці, сво­бо­ді сло­ва, фе­мі­ні­зму, еко­ло­гі­зму. Вре­шті-решт, «не­має сво­бо­ди во­ро­гам сво­бо­ди». Та чи не при­пу­скає то­ді Ба­дью, що не­сво­бо­да є кра­щим ста­ном? А мо­же, він ке­ру­є­ться іна­кшим сен­сом сво­бо­ди?

Спро­бу­є­мо при­пу­сти­ти, хо­ча пря­мо це не де­кла­ру­є­ться, що йде­ться про та­ке. Не­хай мар­ксизм де­ін­де й при­пу­стив­ся гру­бих по­ми­лок, а мо­же, на­віть і зло­ді­янь, але зав­жди за­ли­ша­є­ться мо­жли­вість справ­жньо­го йо­го вті­ле­н­ня. То­му що є, бо­дай і те­о­ре­ти­чний, шанс звіль­ни­ти люд­ство, то­ді як ети­ка прав лю­ди­ни зо­рі­єн­то­ва­на ли­ше на са­мо­вдо­во­ле­ну іден­ти­чність. Во­на ви­ма­гає по­ва­жа­ти від­мін­но­сті тіль­ки то­ді, ко­ли є зго­да ви­зна­ва­ти сво­бо­ду ко­жно­го. Ба­дью ка­же: «Якщо я маю ін­шу дум­ку, зі мною не ра­ху­ва­ти­му­ться». То­ді за­пи­та­є­мо: а як ста­ви­ти­ся до дум­ки, но­сії якої апе­лю­ють до до­ктрин на­віть не лю­ди­но­не­на­ви­сни­цьких, а хо­ча б на­силь­ни­цько­го оща­слив­ле­н­ня? Спо­сте­рі­га­ю­ться й де­які кон­тро­вер­зи: якщо кла­со­ва бо­роть­ба сто­су­є­ться всьо­го про­ле­та­рі­а­ту, то в який спо­сіб ети­ка кон­кре­тно­го має за­сто­со­ву­ва­ти­ся до ко­ле­кти­ву? Ви­дно, що у фі­ло­со­фа до­сить на­бли­же­не ба­че­н­ня то­го, як жи­ве­ться в кра­ї­ні, де ре­а­лі­зо­ву­ва­ли ко­му­ні­сти­чне вче­н­ня. Про­те ба­жа­н­ня ви­про­бу­ва­ти йо­го оче­ви­дне.

Те­зи Ба­дью та­кі: Бо­га як га­ран­та єд­но­сті не існує, є ли­ше мно­жин­но­сті тва­ри­ни ви­ду homo sapiens, роз­рі­зне­н­ня між яки­ми про­ля­га­ють у не­скін­чен­ність. На­длюд­ське (без­смер­тне) в лю­ди­ні про­го­ло­шу­є­ться до­бром. Як ба­чи­мо, в ети­ці Ба­дью ви­ри­на­ють та­ки й аб­стра­ктні ка­те­го­рії, як- от аж за­над­то хи­мер­не по­ня­т­тя «без­смер­тя». Тоб­то це не спов­на ети­ка кон­кре­тно­го. Ще раз. Згі­дно з Ба­дью, лю­ди­на — це по­кли­ка­на до без­смер­тя тва­ри­на, що орі­єн­ту­є­ться на мно­жин­ність мо­жли­во­стей. Пра­гну­чи істин­ної по­дії як сут­тє­вої ін­шо­сті (та­ким, ка­же він, бу­ло ми­сле­н­ня Мар­кса), во­на по­ри­ває з осо­ру­жною іде­о­ло­гі­чною ре­аль­ні­стю й хо­че по­стій­но пе­ре­вер­шу­ва­ти своє існу­ва­н­ня й ми­сле­н­ня. До­мо­ви­ти­ся ні з ким не­мо­жли­во. То­му це не ети­ка ко­му­ні­ка­ції, а ети­ка істи­ни. Оста­н­ня по­тре­бує вір­но­сті та від­да­но­сті. А не над­то вже ре­лі­гій­ні тер­мі­ни як для ате­їста? Зре­штою, це до­ля ре­во­лю­ціо­не­ра або са­мо­тньо­го ге­нія. Чи не від­чу­ва­є­ться тут по­вер­не­н­ня до по­ня­т­тя «жер­тва»? Кіль­ка ра­зів Ба­дью по­кли­ка­є­ться на «чер­во­них вар­то­вих» (ма­о­їстів-хун­вей­бі­нів) як тих, кому так і не вда­ло­ся по­рва­ти з ми­ну­лим. Ски­да­є­ться на те, що їхнім ка­раль­ним за­хо­дам із ре­а­лі­за­ції «куль­тур­ної ре­во­лю­ції» він ціл­ком сим­па­ти­зує.

Кон­це­пція роз­ри­ву з іде­о­ло­гі­чною ре­аль­ні­стю пі­дохо­чує по­рів­ня­ти кон­це­пцію Ба­дью з Май­да­ном. Але щó фі­ло­соф ка­же про Укра­ї­ну? На се­мі­на­рі L’immanence des vérités від 12 бе­ре­зня 2014 ро­ку він де­мон­струє якусь див­ну обі­зна­ність: ар­мія Вла­со­ва бу­цім­то ма­со­во скла­да­ла­ся з укра­їн­ців, які па­ци­фі­ку­ва­ли, зокре­ма, фран­цузь­кі се­ла. За­га­лом па­тос до­по­віді по­ля­гає в то­му, що укра­їн­ці не ма­ли чо­го ска­за­ти на Май­да­ні, бо ви­тя­га­ють із ми­ну­ло­го свої про­фа­шист­ські ідеї.

Ко­ли Ба­дью обу­рю­є­ться те­зою про «кі­нець іде­о­ло­гії», він має на ува­зі, що лі­бе­ра­лізм про­по­нує то­таль­ний кон­фор­мізм. Але скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що, апе­лю­ю­чи до пра­кти­ки Мао, він вдає, ні­би ко­му­нізм не іде­о­ло­гія. Бо, на від­мі­ну від су­ча­сних су­спільств, йо­го мо­жна уні­вер­саль­но уяви­ти. Та по­го­дьмо­ся: ли­ше уяви­ти. Ети­ці «до­бро­го жи­т­тя» про­ти­став­ля­є­ться «ети­ка істин» як «мо­жли­вість не­мо­жли­во­го». Про­те чи ж не звер­та­є­ться Ба­дью зно­ву до уто­пі­чно­го?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.