Шпи­гу­но­ма­нія

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Юрій Ма­ка­ров

Дн Дня­ми га­зе­та Kyiv Post на­дру­ку­ва ва­ла вра­жа­ю­чий ма­те­рі­ал із по­си си­ла­н­ням на екс­пер­тів між­на­ро ро­дної до­слі­дни­цької гру­пи Be Bellingcat. На­га­дую, Bellingcat — це ті, хто, зокре­ма, ре­кон­стру­ю­ва вав увесь шлях зе­ні­тної уста­но нов­ки «Бук» від Кур­ська до се­лищ ли­ща Пер­во­май­ське на До­неч­чи­ні, де во­на в зби­ла Boeing рей­су MH17, і це вже ста­ло ча­сти­ною обви­ну­валь­ног валь­но­го акта між­на­ро­дно­го три­бу­на­лу. Те­пер ці ди­во­ви­жні хло­пці по­ві­дом­ля­ють про роз­гор­та­н­ня в Укра­ї­ні ме­ре­жі шпи­гу­нів і ди­вер­сан­тів, за­сла­них слав­но­зві­сним ГРУ. Kyiv Post — га­зе­та ан­гло­мов­на, її чи­та­ють пе­ре­ва­жно екс­па­ти, от­же, не ска­за­ти, що цей ма­те­рі­ал ро­зі­йшов­ся ме­ре­жею до­сить ши­ро­ко, а шко­да. На­яв­ність у на­шій кра­ї­ні во­ро­жих аген­тів ні в ко­го не повинна ви­кли­ка­ти по­див. Ба­га­тьох із них ми зна­є­мо в облич­чя. Во­дно­час є рі­зни­ця між сим­па­ти­ка­ми, по­лі­ти­чни­ми утри­ман­ця­ми, дав­ньою ідей­ною (або геть без­ідей­ною) п’ятою ко­лон­ною й пря­ми­ми по­слан­ця­ми ро­сій­ської вій­сько­вої роз­від­ки, про­фе­сіо­на­ла­ми, ко­ле­ги яких остан­нім ча­сом на­бе­шке­ту­ва­ли в рі­зних мі­сцях від Ва­шинг­то­на, округ Ко­лум­бія, США, до Солс­бе­рі, граф­ство Віл­тшир, Ве­ли­ка Бри­та­нія. Чо­го від них че­ка­ти — це не аж та­ка вже за­гад­ка, тіль­ки «но­ві­чка» нам тут бра­ку­ва­ло.

Ав­тор Kyiv Post Джек Ло­рен­сон по­си­ла­є­ться на до­слі­дни­ка Хрі­сто Ґро­зє­ва, бол­га­ри­на, який пев­ний час пра­цю­вав у Ро­сії, від­ві­ду­вав Укра­ї­ну, а ни­ні постійно ме­шкає в Ні­дер­лан­дах. Во­че­видь, пан Ґро­зєв анон­сує май­бу­тню пу­блі­ка­цію, оскіль­ки на сай­ті Bellingcat та­ко­го ма­те­рі­а­лу ще не­має.

В ін­терв’ю ки­їв­сько­му ви­дан­ню він ви­кла­дає ці­ка­ве­зні по­дро­би­ці ле­га­лі­за­ції аген­тів, зокре­ма, че­рез фі­ктив­ні бі­зне­си, які не му­сять при­вер­та­ти до себе ува­гу ве­ли­ки­ми гро­шо­ви­ми обо­ро­та­ми. Та­ких фа­хо­вих роз­ві­дни­ків-ди­вер­сан­тів на на­шій те­ри­то­рії на­лі­чу­є­ться «що­най­мен­ше 200». Їхнє зав­да­н­ня — про­во­ку­ва­ти за­во­ру­ше­н­ня в день «д» (на­при­клад, у день ви­бо­рів 31 бе­ре­зня), а в ра­зі від­кри­тих во­єн­них дій спри­я­ти за­хо­плен­ню органів вла­ди, як це пра­кти­ку­ва­ло­ся на Дон­ба­сі 2014 ро­ку. Та­кі ме­ре­жі фірм працюють і в ін­ших кра­ї­нах, але остан­нім ча­сом до 20% ресурсів ГРУ спря­мо­ва­но са­ме на опе­ра­ції про­ти Укра­ї­ни, кон­ста­тує Хрі­сто Ґро­зєв.

Га­даю, не вар­то пі­до­зрю­ва­ти сві­до­му частину су­спіль­ства в на­дмір­ній тер­пи­мо­сті до актив­но­сті кра­ї­ни- агре­со­ра. Нав­па­ки, одні­єю з най­по­ши­ре­ні­ших ре­а­кцій у на­ших пов­сяк­ден­них со­ці­аль­них ко­му­ні­ка­ці­ях є зви­ну­ва­че­н­ня в ро­бо­ті на во­ро­га. «Крем­лів­ська кон­сер­ва» — це ре­фле­ктор­ний ко­зир, коли за бра­ком ар­гу­мен­тів у га­ря­чій су­пе­ре­чці то­бі кор­тить за­тав­ру­ва­ти опо­нен­та. «Крем­лів­ськи­ми кон­сер­ва­ми» пе­рі­о­ди­чно та­кож на­зи­ва­ють пре­зи­ден­та, прем’єра, окре­мих мі­ні­стрів, біль­шість де­пу­та­тів, жур­на­лі­стів, акти­ві­стів, во­лон­те­рів. Ці­на та­ко­му ви­кри­т­тю мі­ні­маль­на, адже коли зви­ну­ва­чу­ють усіх, ви­окре­ми­ти шта­тно­го во­ро­га шан­сів не­має. Во­дно­час усі­ля­кі ле­галь­ні цен­три за­по­ре­бри­ко­во­го впли­ву вклю­чно з по­ту­жни­ми ме­діа- ре­сур­са­ми, що­до дже­рел фі­нан­су­ва­н­ня і тим біль­ше ме­ти ді­яль­но­сті яких осо­бли­вих сум­ні­вів не­має, по­чу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні до­сить віль­но й на­віть ком­фор­тно.

Що в та­ких ви­пад­ках тре­ба ро­би­ти? На­пев­но, по­слі­дов­но й без­упин­но від­ді­ля­ти пле­ве­ли від ко­злищ, акцен­ту­ва­ти ува­гу на актив­них про­тив­ни­ках, роз’ясню­ва­ти, об­ґрун­то­ву­ва­ти, при­чо­му без істе­рик і фаль­це­ту. І в будь-яко­му ра­зі не мо­ро­зи­ти­ся, коли з’яв­ля­ю­ться реальні ін­фор­ма­цій­ні при­во­ди. А те­пер за­ма­льов­ка з на­ту­ри. Оскіль­ки ваш по­кір­ний слу­га має без­по­се­ре­дній сто­су­нок до ді­яль­но­сті На­ціо­наль­ної су­спіль­ної те­ле­ра­діо­ком­па­нії, щой­но з’явив­ся ма­те­рі­ал, те­ле­фо­ную до прес- слу­жби СБУ. Мов­ляв, у нас три цен­траль­них те­ле­ка­на­ли, два де­ся­тки ре­гіо­наль­них, три ка­на­ли ра­діо, ось вам три­бу­на. Хо­че­те — за­спо­ко­юй­те, хо­че­те — мо­бі­лі­зуй­те, хо­че­те — за­кли­кай­те до пиль­но­сті, хо­че­те — ска­жіть, що це не на­ша справа, роз­бе­ре­мо­ся. Але го­во­ріть бо­дай щось! Не обов’язково цим має за­йма­ти­ся без­по­се­ре­дньо го­ло­ва. Нев­же у ві­дом­стві не зна­йде­ться ком­пе­тен­тно­го пе­ре­кон­ли­во­го офі­це­ра?

Зна­є­те, що ме­ні від­по­ві­ли? Весь склад під­роз­ді­лу на на­вчан­ні ( їй- бо­гу!). Уза­га­лі це не на­ша про­бле­ма, те­ле­фо­нуй­те до ін­шо­го де­пар­та­мен­ту. Ін­ший де­пар­та­мент пе­ре­адре­со­вує до ще одно­го. А ще один — до прес- слу­жби. При цьо­му не мо­жу ска­за­ти, що ме­не зло­сти­во фут­бо­ли­ли. Усі, з ким я спіл­ку­вав­ся, щи­ро на­ма­га­ли­ся до­по­мог­ти, бу­ли гра­ни­чно чем­ни­ми, спів­чу­ва­ли… Єдина пра­кти­чна по­ра­да, яку я ді­став, — на­ді­сла­ти офі­цій­ний за­пит. Тер­мін роз­гля­ду — при­бли­зно шість ро­бо­чих днів.

Ме­не осо­би­сто як фі­гу­ран­та са­кра­мен­таль­но­го «спи­ску 47-ми» важко за­пі­до­зри­ти в нев­дя­чно­сті до спец­служб за­га­лом і Слу­жби без­пе­ки зокре­ма. Це про­бле­ма не одні­єї уста­но­ви, а за­галь­ної сві­до­мо­сті. Воєнний стан мало ого­ло­си­ти, йо­го тре­ба впро­ва­ди­ти в міз­ки. Як на Май­да­ні або в пер­ші дні вій­ни. Є про­бле­ма. Мо­жеш до­лу­чи­ти­ся? А хто ще? Те­ле­фон є? Ді­є­мо!

ВОЄННИЙ СТАН МАЛО ОГО­ЛО­СИ­ТИ, ЙО­ГО ТРЕ­БА ВПРО­ВА­ДИ­ТИ В МІЗ­КИ. ЯК НА МАЙ­ДА­НІ АБО В ПЕР­ШІ ДНІ ВІЙ­НИ. Є ПРО­БЛЕ­МА. МО­ЖЕШ ДО­ЛУ­ЧИ­ТИ­СЯ? А ХТО ЩЕ? ТЕ­ЛЕ­ФОН Є? ДІ­Є­МО!

При­кла­дів, коли акти­ві­сти та во­лон­те­ри ста­ли ке­рів­ни­ка­ми на мі­сце­во­му рів­ні, я знаю чи­ма­ло. У ба­га­тьох но­вих гро­ма­дах, що бу­ли ство­ре­ні в про­це­сі де­цен­тра­лі­за­ції, такий про­цес уже від­був­ся. На­при­клад, у Зва­нів­ській ОТГ Ба­хмут­сько­го ра­йо­ну всі пред­став­ни­ки мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня ви­ро­сли з акти­ві­стів. Люди об’єд­на­ли­ся й до­мо­гли­ся змі­ни ге­не­раль­но­го пла­ну та ство­ре­н­ня окре­мої

гро­ма­ди, ста­ли в ній го­спо­да­рю­ва­ти. А біль­шо­сті акти­ві­стів, які роз­по­ча­ли свою ді­яль­ність під час вій­ни на До­неч­чи­ні, пі­ти хо­ча б у мі­сце­ві де­пу­та­ти, якщо одра­зу не в ке­рів­ни­ки міст і се­лищ, за­ва­жає еле­мен­тар­на від­су­тність ви­бо­рів. Хо­ча впев­не­ний, що ба­га­то во­лон­те­рів, уча­сни­ків АТО, акти­ві­стів ма­ють та­кі ам­бі­ції. Бо, на мій по­гляд, це ре­аль­на мо­жли­вість змін, ство­ре­н­ня ді­є­вої ко­ман­ди. А ми вже ко­трий рік си­ди­мо зі ста­рою вла­дою... А чо­му не йдуть у чи­нов­ни­ки? Бо змі­ни­ти си­сте­му, про­сто вбу­до­ву­ю­чись у неї гвин­ти­ком, не­мо­жли­во. То­ді вже кра­ще бу­ти акти­ві­стом, біль­ше ко­ри­сті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.