Cе­зон де­ба­тів По­ро­жній ринг

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Дми­тро Кра­пи­вен­ко

Якщо не бу­де ва­го­мих під­став по­дов­жи­ти воєнний стан пі­сля Но­во­го ро­ку, кра­ї­на, за пла­ном, по­ри­не у ви­бор­чу кам­па­нію. Во­на, вла­сне, вже три­ває, але офі­цій­ний старт — за три мі­ся­ці до дня го­ло­су­ва­н­ня. Ми ще до­сі ла­ма­є­мо го­ло­ву над тим, чиї прі­зви­ща по­ба­чи­мо в бю­ле­те­ні, чи бу­дуть по­між них рей­тин­го­ві шо­у­ме­ни, чи все ж та­ки ма­ти­ме­мо кла­си­чні­ший пе­ре­лік. Але хоч би скіль­ки лю­дей ви­ши­ку­ва­ло­ся в чер­гу до пре­зи­дент­сько­го крі­сла, вони, за ло­гі­кою про­це­су, ма­ли б взя­ти участь у де­ба­тах.

По-перше, це ви­до­ви­щно: кан­ди­да­ти ви­хо­дять із зо­ни ком­фор­ту й су­нуть на сво­го опо­нен­та, ка­жуть в очі одне одно­му все, що вва­жа­ють за по­трі­бне. По-дру­ге, це спо­сіб ри­зи­кну­ти й спро­бу­ва­ти змі­ни­ти свій рей­тинг. По-тре­тє, це га­ран­то­ва­ний до­ступ до ме­діа-простору, яко­го, за сло­ва­ми де­яких пре­тен­ден­тів на по­са­ду пре­зи­ден­та, ча­сом бра­кує.

Однак шоу мо­же ви­яви­ти­ся до­во­лі про­він­цій­ним. У ра­зі якщо важ­ко­ва­го­ви­ки утри­ма­ю­ться від де­ба­тів пе­ред пер­шим ту­ром, у сло­ве­сних ба­та­лі­ях зій­ду­ться ті, хто по­справ­жньо­му ні на що не пре­тен­дує, хі­ба що роз­ми­на­є­ться пе­ред пар­ла­мент­ськи­ми ви­бо­ра­ми. Ве­ли­кі при­стра­сті тут не ви­ру­ва­ти­муть. За жан­ром, та­кі зма­га­н­ня, ма­буть, біль­ше ски­да­ти­му­ться на ко­ме­дію си­ту­а­цій, ніж на пов­но­цін­не про­ти­сто­я­н­ня по­тен­цій­них очіль­ни­ків дер­жа­ви. За­пам’ята­ю­ться най­біль­ші ко­мі­ки: хто по­жбу­рить склян­ку, ма­тю­кне­ться в пря­мо­му ефі­рі, вий­де зі сту­дії в роз­пал дис­ку­сії. У дру­го­му ту­рі, якщо кан­ди­да­ти від­чу­ють, що або пан, або про­пав, то мо­жуть ри­зи­кну­ти вийти на ринг — вла­сне, і тре­не­ри-по­літ­те­хно­ло­ги це на­по­ле­гли­во ра­ди­ти­муть, адже тут, як у спор­ті: не з’явив­ся, от­же, про­грав.

Хоч би що там ви­га­ду­ва­ли у ви­бор­чих шта­бах, го­лов­ною те­мою пе­ре­го­нів цьо­го ра­зу є не «ста­біль­ність і до­бро­бут», на­віть не гео­по­лі­ти­чний ви­бір (від­кри­то про згор­та­н­ня єв­ро­ін­те­гра­ції не ка­за­ти­ме на­віть жо­ден про­ро­сій­ський кан­ди­дат), а вій­на. На ній ба­га­то спе­ку­лю­ють, але всі «мир­ні пла­ни», які озву­чу­ють ни­ні­шні кан­ди­да­ти, — фан­та­сти­ка ду­же низь­кої якості. У чин­но­го пре­зи­ден­та є «ма­є­мо те, що ма­є­мо», цей стан ба­га­тьом не до впо­до­би, але йо­го можна бо­дай якось окре­сли­ти. Мін­ські уго­ди не ви­три­му­ють кри­ти­ки, ве­ле­тен­ські ро­сій­ські угру­по­ва­н­ня бі­ля кор­до­нів зро­ста­ють, об­стрі­ли на Дон­ба­сі не вщу­ха­ють, мо­ре — ще один фа­кти­чний фронт. А ма­є­мо, крім то­го, ін­фор­ма­цій­ний, кі­бер­не­ти­чний, ди­пло­ма­ти­чний, правовий. У ни­ні­шньої Бан­ко­вої є пев­ний по­ря­док ден­ний що­до цих на­пря­мів. У ре­шти кан­ди­да­тів — пе­ре­ва­жно ко­ро­ткі га­сла про мир. Коли ж ко­пну­ти глиб­ше, то стає зро­зумі­ло, що пред­став­ни­ки про­ро­сій­сько­го табору го­то­ві до пря­мих пе­ре­го­во­рів із те­ро­ри­ста­ми (чо­го, аб­со­лю­тно не при­хо­ву­ю­чи, ви­ма­гає, зі сво­го бо­ку, Мо­сква). Юлія Ти­мо­шен­ко на­го­ло­шує на не­об­хі­дно­сті ви­ко­на­н­ня ви­мог Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му, хо­ча не від­кри­ває та­єм­ни­ці, у який спо­сіб зму­сить ді­я­ти кра­ї­ни, що йо­го під­пи­са­ли. Ана­то­лій Гри­цен­ко на­по­ля­гає: він ве­де пе­ре­го­во­ри з «лі­бе­раль­ни­ми ро­сі­я­на­ми», які зда­тні по­кла­сти на стіл Пу­ті­ну аль­тер­на­тив­ний план мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня. Якщо взя­ти на ві­ру існу­ва­н­ня та­ко­го пла­ну, то все одно важко спри­йма­ти за прав­ду те, що пре­зи­дент РФ ві­зьме­ться не­гай­но ви­ко­ну­ва­ти сце­на­рій, на­кре­сле­ний «тро­шки лі­бе­ра­ла­ми» (!!!) із йо­го ото­че­н­ня. Вла­сне, де­ба­ти й по­вин­ні бу­ли б трохи під­ня­ти за­ві­су всіх цих та­єм­ниць. Іна­кше ви­бор­цям про­по­ну­ють: спо­ча­тку обе­ріть ме­не пре­зи­ден­том, а по­тім я вам і про­де­мон­струю свою «вун­дер­ваф­фе».

Ці пре­зи­дент­ські пе­ре­го­ни ста­нуть уже дру­ги­ми з ча­су Революції гі­дно­сті. У бу­рем­но­му 2014-му в пев­но­му сен­сі бу­ло лег­ше. Про­ро­сій­ські кан­ди­да­ти на­віть у ви­бор­чі по­їзд­ки кра­ї­ною їзди­ти не ри­зи­ку­ва­ли й зні­ма­ли­ся з ви­бо­рів один за одним. Не бу­ло як та­кої опо­зи­ції, бо й, вла­сне, вла­ди в її ста­ло­му кла­си­чно­му ро­зу­мін­ні не бу­ло. На по­ряд­ку ден­но­му сто­я­ла ле­гі­ти­мі­за­ція по­стре­во­лю­цій­ної кра­ї­ни, вій­ську був по­трі­бен пов­но­цін­ний вер­хов­ний го­лов­но­ко­ман­ду­вач — звід­си й пе­ре­мо­га най­рей­тин­го­ві­шо­го кан­ди­да­та в пер­шо­му ту­рі. Удру­ге істо­рія та­ко­го шан­су не дасть, тож і ха­ра­ктер при­йде­шньої виборчої кампанії на­кре­слю­є­ться прин­ци­по­во ін­ший.

Кан­ди­да­ти зви­ну­ва­чу­ва­ти­муть одне одно­го в по­пу­лі­змі й так чи іна­кше вправ­ля­ти­му­ться в ньо­му. У на­шо­му ура­же­но­му па­тер­на­лі­змом су­спіль­стві до­сі жи­ві уяв­ле­н­ня про те, що пре­зи­дент — це і га­рант Кон­сти­ту­ції, і ке­рів­ник ЖЕКА, то­му він мо­же одно­ча­сно ін­спе­кту­ва­ти ко­тель­ні, від­кри­ва­ти дитячі сад­ки й ви­сту­па­ти з три­бу­ни ООН. Коли ча­сти­на еле­кто­ра­ту че­кає на магію, цирковий ухил виборчої кампанії неминучий. Вла­сне, це й бу­де по­мі­тно на де­ба­тах: хто який рі­вень по­пу­лі­зму змо­же собі до­зво­ли­ти.

КОЛИ ЧА­СТИ­НА ЕЛЕ­КТО­РА­ТУ ЧЕ­КАЄ НА МАГІЮ, ЦИРКОВИЙ УХИЛ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ НЕМИНУЧИЙ. ВЛА­СНЕ, ЦЕ Й БУ­ДЕ ПО­МІ­ТНО НА ДЕ­БА­ТАХ: ХТО ЯКИЙ РІ­ВЕНЬ ПО­ПУ­ЛІ­ЗМУ ЗМО­ЖЕ СОБІ ДО­ЗВО­ЛИ­ТИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.