Пас­тки по­пу­лі­зму

Що, крім ба­жа­н­ня вла­ди, зму­шує кан­ди­да­тів у пре­зи­ден­ти за­гра­ва­ти з ви­бор­ця­ми та чим це не­без­пе­чно для Укра­ї­ни

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Ма­ксим Ві­хров

До пре­зи­дент­ських ви­бо­рів ли­ши­ло­ся ще чо­ти­ри мі­ся­ці, але пе­ред­ви­бор­чі кампанії вже три­ва­ють. Що­прав­да, рей­тин­ги до­сить низь­кі на­віть у фа­во­ри­тів, тож здо­бу­ти сим­па­тії еле­кто­ра­ту бу­де не­про­сто. До то­го ж за­сто­со­ву­ва­ти від­пра­цьо­ва­ні політичні стра­те­гії в су­ча­сних об­ста­ви­нах стає де­да­лі важ­че.

Пе­рі­од істо­ри­чної не­ви­зна­че­но­сті, який три­вав пра­кти­чно всі ро­ки не­за­ле­жно­сті, був для ви­бо­рів ду­же зру­чним. Спо­ча­тку дер­жа­ва ба­лан­су­ва­ла між де­ра­дя­ні­за­ці­єю та кон­сер­ва­ці­єю за­ли­шків со­ці­а­лі­зму, пі­зні­ше — між де­ко­ло­ні­за­ці­єю та «рус­ским ми­ром». Брак чі­ткої дер­жав­ної від­по­віді на фун­да­мен­таль­ні пи­та­н­ня (не ли­ше що­до мо­ви чи історії, а й мо­ду­су існу­ва­н­ня Укра­ї­ни взагалі) три­мав су­спіль­ство в на­пру­жен­ні, що ви­ли­ва­ло­ся у від­по­від­ні політичні за­пи­ти. По­лі­ти­чний про­стір стру­кту­ру­вав­ся пра­кти­чно сам со­бою, і кан­ди­да­там бу­ло до­ста­тньо зайня­ти своє мі­сце по той чи ін­ший бік іде­о­ло­гі­чних ба­ри­кад. При­чо­му йшло­ся не про ста­лі до­ктри­ни, а про си­ту­а­тив­не по­зи­ціо­ну­ва­н­ня. Якщо в 1991-му екс-но­мен­кла­тур­ни­ко­ві Крав­чу­ко­ві опо­ну­вав на­ціо­нал-де­мо­крат Чорновіл, то в 1994 ро­ці ви­бор­ці остан­ньо­го вже під­три­ма­ли Крав­чу­ка про­ти Ку­чми, оскіль­ки той за­гра­вав із про­ро­сій­ським еле­кто­ра­том. Але 1999-го вони під­три­ма­ють Ку­чму на про­ти­ва­гу ра­ди­каль­но про­ро­сій­сько­му ко­му­ні­сту Си­мо­нен­ку. За ана­ло­гі­чним сце­на­рі­єм ми­ну­ли ви­бо­ри 2004 та 2010 ро­ків: свої рей­тин­ги кан­ди­да­ти-ан­та­го­ні­сти чер­па­ли із са­мо­го про­ти­сто­я­н­ня, а то­му не об­тя­жу­ва­ли себе ґрун­тов­ни­ми про­гра­ма­ми, не гре­бу­ю­чи за­пов­ню­ва­ти змі­стов­ні ла­ку­ни ціл­ком ша­блон­ним со­ці­аль­ним по­пу­лі­змом.

Єв­ро­май­дан по­чи­нав­ся як на­сту­пний етап про­ти­сто­я­н­ня, що мало за­вер­ши­ти­ся чер­го­ви­ми або до­стро­ко­ви­ми ви­бо­ра­ми за стан­дар­тним сце­на­рі­єм, у яко­му кан­ди­дат від на­ціо­нал-де­мо­кра­ти­чної опо­зи­ції зі­йшов­ся б із ре­гіо­на­лом. Однак ре­жим Яну­ко­ви­ча впав, по­хо­вав­ши під со­бою рей­тинг Пар­тії ре­гіо­нів, і за від­су­тно­сті силь­но­го вну­трі­шньо­го ан­та­го­ні­ста вчо­ра­шні опо­зи­ціо­не­ри бу­ли зму­ше­ні зма­га­ти­ся між со­бою. Че­рез ане­ксію Кри­му та оку­па­цію Дон­ба­су пе­ре­го­ни 2014-го за сво­їм змі­стом бу­ли ка­стин­гом на роль то­го, хто по­вер­не Укра­ї­ні мир і без­пе­ку.

Від­то­ді си­ту­а­ція де­що змі­ни­ла­ся. Про­ро­сій­ські си­ли ви­йшли з нок­ау­ту й на­сту­пно­го ро­ку мо­жуть роз­ра­хо­ву­ва­ти на по­лі­пше­н­ня ре­зуль­та­тів як на пре­зи­дент­ських, так і на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах. Утім, пер­спе­кти­ва їхньо­го ре­ван­шу ви­да­є­ться ма­ло­ймо­вір­ною: хоч у схі­дних та пів­ден­них ре­гіо­нах вони ма­ють свою ау­ди­то­рію (і мо­жли­вість її на­ро­щу­ва­ти), але без еле­кто­ра­ту, що ли­шив­ся в оку­по-

ва­них Кри­му та ОРДІЛО, шан­си по­вто­ри­ти успіх 2010-го вкрай не­ве­ли­кі. Тож за­сто­су­ва­ти дав­ній план пе­ред­ви­бор­чої ба­та­лії не вий­де, і пре­зи­дент­ські пе­ре­го­ни 2019 ро­ку ста­нуть зма­га­н­ням кан­ди­да­тів із «па­трі­о­ти­чни­ми» про­гра­ма­ми, між яки­ми не існу­ва­ти­ме яв­но­го (при­найм­ні для пе­ре­сі­чно­го ви­бор­ця) іде­о­ло­гі­чно­го ан­та­го­ні­зму. Най­імо­вір­ні­ше, оби­два го­лов­ні пре­тен­ден­ти бу­дуть одно­стай­ні в пи­та­н­нях що­до НАТО та ЄС, Кри­му й Дон­ба­су, ста­ту­су укра­їн­ської мо­ви. А от­же, бу­ти «сво­їм» ви­яви­ться не­до­ста­тньо, кан­ди­да­там до­ве­де­ться пред­ста­ви­ти су­спіль­ству кон­кре­тні­ші від­по­віді на най­бо­лю­чі­ші пи­та­н­ня. І про­бле­ма в то­му, що лег­ких (чи­тай: еле­кто­раль­но ви­гі­дних) від­по­від­ей на них не існує.

Про які пи­та­н­ня йде­ться? За да­ни­ми опи­ту­вань, ці­єї осе­ні най­ва­жли­ві­ши­ми про­бле­ма­ми Укра­ї­ни су­спіль­ство вва­жа­ло війну на Схо­ді (66%), ко­ру­пцію у вла­ді (43%), без­ро­бі­т­тя (30%), низь­кі зар­пла­ти та пен­сії (30%), під­ви­ще­н­ня ко­му­наль­них та­ри­фів (27%) (КМІС, 2018). У рей­тин­гу про­блем, що сто­су­ю­ться їх осо­би­сто, українці пе­ре­ва­жно за­зна­ча­ли під­ви­ще­н­ня та­ри­фів (59%), низь­кий рі­вень зар­плат і пен­сій (52%), зро­ста­н­ня цін та ін­фля­цію (42%), а ли­ше по­тім війну на Схо­ді (28%), ко­ру­пцію у вла­ді (19%) та без­ро­бі­т­тя (18%) (КМІС, 2018). Ціл­ком оче­ви­дно, що жо­ден із цих не­га­ра­здів не має швид­ко­го, без­бо­лі­сно­го та ефе­ктив­но­го рі­ше­н­ня. По­вер­не­н­ня Кри­му та звіль­не­н­ня Дон­ба­су — це фор­му­ла, у якій за­ба­га­то не­ві­до­мих, а то­му га­ран­ту­ва­ти якийсь ре­зуль­тат (осо­бли­во дося­жний про­тя­гом ка­ден­ції) не­мо­жли­во. Пе­ре­хід до рин­ко­вих цін на енер­го­но­сії є об’єктив­ною не­об­хі­дні­стю, низь­кі пен­сії — за­ко­но­мір­ною по­хі­дною від не­ефе­ктив­ної пен­сій­ної си­сте­ми, а об­сяг зар­плат і стан ринку пра­ці за­га­лом від­по- ві­да­ють ста­но­ві укра­їн­ської еко­но­мі­ки. Та й по­до­ла­ти ко­ру­пцію на­віть за ма­кси­маль­но­го на­пру­же­н­ня по­лі­ти­чної во­лі не так про­сто, зокре­ма че­рез за­ле­жність по­лі­ти­чно­го ке­рів­ни­цтва кра­ї­ни від кон­сен­су­су олі­гар­хі­чних еліт.

Те­о­ре­ти­чно клю­чем до еле­кто­раль­но­го успі­ху мо­гла б ста­ти стра­те­гія, спря­мо­ва­на на від­вер­те та сер­йо­зне обго­во­ре­н­ня на­галь­них про­блем — такий кан­ди­дат міг би ви­гі­дно ви­рі­зни­ти себе з-по­між по­пу­лі­стів, які обі­ця­ють про­сті рі­ше­н­ня й мо­мен­таль­ні результати. Але в українських ре­а­лі­ях ефект бу­де зво­ро­тним, при­найм­ні якщо йде­ться про пре­зи­дент­ські пе­ре­го­ни. У то­му, що сто­су­є­ться ре­форм, біль­шість українців ви­ма­гає якраз та­ки швид­ких ре­зуль­та­тів. На­ве­сні по­то­чно­го ро­ку ли­ше 33% на­се­ле­н­ня за­яв­ля­ли про го­тов­ність тер­пі­ти зни­же­н­ня рів­ня жи­т­тя заради кін­це­во­го успі­ху ре­форм, при­чо­му 24% з них бу­ли зго­дні ми­ри­ти­ся з тим не біль­ше ніж рік. Тим­ча­сом 62% не мо­гли або не ба­жа­ли тер­пі­ти взагалі («Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви», 2018). Зви­чай­но, со­ці­аль­но-еко­но­мі­чні пи­та­н­ня на­ле­жать пе­ре­ва­жно до ком­пе­тен­ції уря­ду, а не пре­зи­ден­та, про­те су­спіль­ство не надто чі­тко усві­дом­лює це роз­ме­жу­ва­н­ня, по­кла­да­ю­чи відповідальність на «вла­ду» за­га­лом, пер­со-

За да­ни­ми опи­ту­вань, ці­єї осе­ні най­ва­жли­ві­ши­ми про­бле­ма­ми Укра­ї­ни су­спіль­ство вва­жа­ло війну на Схо­ді (66%), ко­ру­пцію у вла­ді

(43%), без­ро­бі­т­тя (30%), низь­кі зар­пла­ти та пен­сії (30%), під­ви­ще­н­ня ко­му­наль­них та­ри­фів (27%) (КМІС, 2018)

ні­фі­ка­ці­єю якої є три­мач бу­ла­ви. А раз оми­ну­ти со­ці­ал­ку кан­ди­да­там у пре­зи­ден­ти не вий­де, то до­ве­де­ться вда­ва­ти­ся до по­пу­лі­зму, щоб не втратити за­во­йо­ва­ний із та­ки­ми тру­дно­ща­ми еле­кто­рат. Су­дя­чи з по­то­чних рей­тин­гів, би­тва від­бу­ва­ти­ме­ться бу­кваль­но за ко­жен го­лос.

До то­го ж зма­га­ти­ся до­ве­де­ться за ви­бір не ли­ше при­бі­чни­ків за­яв­ле­них ре­форм, а і їх про­тив­ни­ків, яких у су­спіль­стві чи­ма­ло. Най­актив­ні­ше з цим се­гмен­том ви­бор­ців ни­ні працюють екс-ре­гіо­на­ли, але й про­укра­їн­ські кан­ди­да­ти пра­гну­ти­муть якщо не сі­сти на два стіль­ці, то хо­ча б не від­ля­ка­ти тих, хто ба­жає не так ре­форм, як по­си­ле­н­ня дер­жав­ної опіки. Остан­ні, до ре­чі, становлять сьо­го­дні аб­со­лю­тну біль­шість, і їхня кіль­кість по­тро­ху зро­стає. Так, зго­дних із тим, що дер­жа­ва повинна на­да­ва­ти ма­кси­мум без­пла­тних по­слуг, у 2017–2018 ро­ках зро­сла з 62,7% май­же до 65%, тим ча­сом кіль­кість про­тив­ни­ків пра­кти­чно не змі­ни­ла­ся (23,5 та 22,6% від­по­від­но) («Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви», 2018). Зви­чай­но, на укра­їн­ську вла­ду, крім то­го, ти­сне про­гре­сив­на гро­мад­ськість, яка ви­ма­гає не від­сту­па­ти від єв­ро­пей­сько­го кур­су й не за­гра­ва­ти із со­ці­а­лі­змом, про­те дра­ма­тизм си­ту­а­ції по­ля­гає в то­му, що без цих за­гра­вань здо­бу­ти вла­ду, тоб­то мо­жли­вість про­ва­ди­ти єв­ро­пей­ські ре­фор­ми, бу­де не­мо­жли­во. Та­ким чи­ном, в Укра­ї­ні скла­ла­ся де­що па­ра­до­ксаль­на си­ту­а­ція, у якій на­віть для вті­ле­н­ня ан­ти­по­пу­ліст­ських про­грам до­ве­де­ться йти на ви­бо­ри під по­пу­ліст­ськи­ми га­сла­ми. Але це тіль­ки по­вер­хо­вий шар про­бле­ми. Ефе­ктив­ний пе­ред­ви­бор­чий по­пу­лізм мо­же при­ве­сти кан­ди­да­та до бу­ла­ви, але во­дно­час за­кла­дає мі­ну під йо­го май­бу­тній рей­тинг. Що ви­ще бу­де під­ня­то план­ку су­спіль­них очі­ку­вань, то швид­ше на­ста­не роз­ча­ру­ва­н­ня й вра­зли­ві­шим бу­де ста­но­ви­ще май­бу­тньо­го пре­зи­ден­та. При­чо­му в най­гір­ших об­ста­ви­нах опи­ни­ться якраз той, хто ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ме по­пу­лізм ли­ше як ви­му­ше­ний пе­ред­ви­бор­чий при­йом і не на­ма­га­ти­ме­ться вті­лю­ва­ти фан­та­сти­чні обі­цян­ки в жи­т­тя, при­мі­ря­ю­чи на себе лав­ри Ци­пра­са, Ма­ду­ро чи ще яко­гось «за­хи­сни­ка про­стих лю­дей».

В УКРА­Ї­НІ СКЛА­ЛА­СЯ ДЕ­ЩО ПА­РА­ДО­КСАЛЬ­НА СИ­ТУ­А­ЦІЯ, У ЯКІЙ НА­ВІТЬ ДЛЯ ВТІ­ЛЕ­Н­НЯ АН­ТИ­ПО­ПУ­ЛІСТ­СЬКИХ ПРО­ГРАМ ДО­ВЕ­ДЕ­ТЬСЯ ЙТИ НА ВИ­БО­РИ ПІД ПО­ПУ­ЛІСТ­СЬКИ­МИ ГА­СЛА­МИ

Про­те по­пу­лізм є пас­ткою не тіль­ки для окре­мих кан­ди­да­тів, а й для всьо­го су­спіль­ства. Ви­бо­рець, при­вче­ний до то­го, що вла­да ко­му­ні­кує з ним ви­клю­чно в та­ко­му сти­лі, стає не­чу­тли­вим до сер­йо­зно­го та від­вер­то­го обго­во­ре­н­ня про­блем. Бе­звід­по­від­аль­них по­лі­ти­чних діл­ків це ціл­ком вла­што­вує, однак вра­зли­ви­ми до по­пу­лі­зму українці ста­ли че­рез то­та­лі­тар­ну спад­щи­ну, по­мно­же­ну на брак жи­вих де­мо­кра­ти­чних тра­ди­цій. У ра­дян­ські ча­си в ко­ле­ктив­ній сві­до­мо­сті за­кар­бу­ва­ло­ся уяв­ле­н­ня про май­же бо­же­ствен­ну все­силь­ність вла­ди, яка бу­кваль­но тримає клю­чі від жи­т­тя й смер­ті, не ка­жу­чи про ма­те­рі­аль­ні бла­га. Че­рез це не­спо­ді­ва­но отри­ма­ні ме­ха­ні­зми де­мо­кра­тії бу­ли сприйня­ті не як спо­сіб ар­ти­ку­ля­ції та ре­а­лі­за­ції вла­сних ін­те­ре­сів, а як ва­жіль для змі­ни чин­но­го бож­ка в на­дії, що йо­го за­сту­пить ще­дрі­ший та при­хиль­ні­ший до народу. Са­ме в цих не­ви­слов­ле­них уяв­ле­н­нях, а зов­сім не в со­ці­а­лі­сти­чних пе­ре­ко­на­н­нях за­ля­гає ко­рі­н­ня укра­їн­сько­го па­тер­на­лі­зму: він на­ро­джу­є­ться там, де не­вір’я гро­ма­дя­ни­на у вла­сні си­ли зу­стрі­ча­є­ться з ві­рою у все­силь­ність вла­ди. І в си­ту­а­ції, де тре­ба бо­ро­ти­ся за сим­па­тії мільйонів, по­лі­ти­кум на­ма­га­ти­ме­ться не так пе­ре­ви­хо­ва­ти ма­си, як від­по­від­а­ти їхнім очі­ку­ва­н­ням, вда­ю­чи із себе тих, хто мо­же «по­кра­щи­ти жи­т­тя вже сьо­го­дні» одним по­ма­хом бу­ла­ви.

У мі­ру фор­му­ва­н­ня на­ви­чок справ­жньої де­мо­кра­тії та роз­ви­тку гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства за­пит на по­пу­лізм па­да­ти­ме, хо­ча й на­ро­дів, аб­со­лю­тно не­чу­тли­вих до ньо­го, не існує. Ни­ні ж опти­мі­сти­чний сце­на­рій є та­ким: тим, хто сфор­мує укра­їн­ську вла­ду про­тя­гом 2019 ро­ку, до­ве­де­ться ве­сти по­двій­ну гру. Щоб ді­ста­ти ва­же­лі управ­лі­н­ня дер­жа­вою, вони вда­ва­ти­му­ться до по­пу­лі­зму й гра­ти­муть на очі­ку­ва­н­нях па­тер­на­ліст­ськи на­ла­што­ва­но­го ма­со­во­го ви­бор­ця. Але по­тім для здій­сне­н­ня бо­лі­сних ре­форм і під­три­ма­н­ня ста­біль­но­сті про­тя­гом кри­зо­во­го пе­рі­о­ду вла­ді до­ве­де­ться спер­ти­ся на актив­ну мен­шість — тих, хто пра­гне си­стем­них змін і го­то­вий тер­пі­ти еко­но­мі­чні не­га­ра­зди заради май­бу­тньо­го. Однак ку­ди ре­аль­ні­шим зда­є­ться пе­си­мі­сти­чний сце­на­рій, коли на по­пу­лі­змі за­сно­ву­ва­ти­ме­ться не ли­ше пе­ред­ви­бор­ча стра­те­гія но­вої вла­ди, а і її по­лі­ти­ка пі­сля ви­бо­рів. У кра­що­му ра­зі це бу­дуть ефе­ктні сим­во­лі­чні же­сти та гу­чні, але без­змі­стов­ні за­яви, у гір­шо­му — не­про­ду­ма­ні кро­ки на кшталт во­люн­та­рист­сько­го під­ви­ще­н­ня пен­сій і мі­ні­маль­ної зар­пла­ти, а в най­гір­шо­му вла­да спро­бує від­ко­ти­ти за­по­ча­тко­ва­ні ре­фор­ми, щоб «ку­пи­ти» в такий спо­сіб під­трим­ку мас. У дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві на­слід­ки цьо­го бу­дуть тяж­ки­ми, але в ко­ро­тко­стро­ко­вій мо­же з’яви­ти­ся пев­ний ре­зуль­тат. Хо­ча б то­му, що пер­шою озна­кою не­зво­ро­тно­сті позитивних змін 46% українців вва­жа­ти­муть зро­ста­н­ня до­ста­тку в їхніх ро­ди­нах: у 2015–2017 ро­ках кіль­кість тих, хто так вва­жає, зро­сла з 35% до 46% (GFK Ukraine, 2017). І це «по­кра­ще­н­ня» можна бу­де ор­га­ні­зу­ва­ти, хай на­віть на ко­ро­ткий тер­мін, завдяки ін­фля­ції. З огля­ду на та­ку пер­спе­кти­ву за­ли­ша­є­ться по­кла­да­ти­ся на те, що для по­лі­ти­чних сил, зда­тних на цю без­від­по­від­аль­ність, пе­ред­ви­бор­чі обі­цян­ки зна­чать ще менше, ніж для ре­шти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.