Змі­на по­зи­цій

Чим від­рі­зня­ю­ться пре­зи­дент­ські ви­бо­ри-2014 від ни­ні­шньої кампанії з огля­ду на за­яви й обі­цян­ки по­лі­ти­ків

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Ан­дрій Го­луб

На­при­кін­ці бе­ре­зня 2014-го пре­зи­дент ГО «Все­укра­їн­ський єв­рей­ський кон­грес» Ва­дим Ра­бі­но­вич при­йшов до Цен­тр­ви­бор­чко­му по­да­ва­ти до­ку­мен­ти на ви­су­не­н­ня кан­ди­да­том у пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни. За сло­ва­ми по­лі­ти­ка, одні­єю з йо­го цілей бу­ло зруй­ну­ва­ти міф про ан­ти­се­міт­ську кра­ї­ну.

«Я, на­пев­но, най­більш вда­лий кан­ди­дат. Сьо­го­дні не­об­хі­дне об'єд­на­н­ня, а я об'єд­ну­ю­чий кан­ди­дат. У ме­не не­має ма­ні­а­каль­ної жа­ги вла­ди, я про­сто хо­чу до­по­мог­ти кра­ї­ні», — до­дав то­ді Ра­бі­но­вич.

На ви­бо­рах 25 трав­ня то­го ж ро­ку він по­ка­зав сьо­мий ре­зуль­тат із 2,25% го­ло­сів. Він і до­сі очо­лює ГО «Все­укра­їн­ський єв­рей­ський кон­грес», однак те­пер у йо­го акти­ві ще вла­сна пар­тія «За жи­т­тя» та пре­зи­дент­ський рей­тинг на рів­ні 3–5% із мо­жли­во­стя­ми до по­кра­ще­н­ня. Хо­ча рі­зни­ця в ци­фрах ні­би­то й не­ве­ли­ка, але за ни­ні­шніх умов із та­ким рей­тин­гом можна по­тен­цій­но пре­тен­ду­ва­ти на ви­хід у другий тур. Однак 15 ли­сто­па­да Ра­бі­но­вич роз­ча­ру­вав сво­їх при­хиль­ни­ків. Він за­явив про від­мо­ву ви­су­ва­ти­ся кан­ди­да­том на ви­бо­ри. По­я­сне­н­ня по­лі­ти­ка фа­кти­чно су­пе­ре­чать за­яві п’яти­лі­тньої дав­но­сті. На йо­го дум­ку, іу­дей не мо­же бу­ти пре­зи­ден­том Укра­ї­ни.

«Я дов­го ду­мав цю ніч. І ме­ні зда­є­ться, що я, як лю­ди­на, яка спо­від­ує іу­да­їзм, не мо­жу й не маю мо­раль­но­го пра­ва бу­ти суд­дею в пи­та­н­нях пра­во­слав'я, що є без­умов­ним обов'яз­ком май­бу­тньо­го пре­зи­ден­та. То­му, на пре­ве­ли­кий жаль, хо­чу ска­за­ти, що я зні­маю свою кан­ди­да­ту­ру. Я не ба­ло­ту­ва­ти­му­ся на пре­зи­дент­ський пост і звер­ну­ся сьо­го­дні до на­шої ра­ди, щоб бу­ла не­гай­но ви­су­ну­та но­ва кан­ди­да­ту­ра», — за­зна­чив він.

По­слі­дов­ність — да­ле­ко не най­силь­ні­ша ри­са українських по­лі­ти­ків. Во­дно­час та­ку по­ве­дін­ку то­ле­рує біль­шість ви­бор­ців. За да­ни­ми Цен­тру Ра­зум­ко­ва, ли­ше 18% гро­ма­дян мо­жуть лег­ко або ду­же лег­ко ви­зна­чи­ти власну по­зи­цію з по­лі­ти­чних пи­тань. Чи­ма­ла ча­сти­на українців, згі­дно з цим опи­ту­ва­н­ням, уза­га­лі не ці­ка­ви­ться по­лі­ти­кою та не вва­жає за до­ціль­не ви­тра­ча­ти на та­ке час. Се­ред го­лов­них тен­ден­цій пар­тій­но­го бу­дів­ни­цтва — ре­гіо­на­лізм і по­лі­тси­ли лі­дер­сько­го ти­пу. Такий ви­сно­вок можна зро­би­ти, якщо по­гля­ну­ти на пе­ре­ре­є­стро­ва­ні уже пі­сля Майдану пар­тії: «Чер­ка­ща­ни», «Хер­сон­ці», «Ци­ган­ська пар­тія Укра­ї­ни», «Гру­зин­ська пар­тія Укра­ї­ни», «Укра­їн­ська га­ли­цька пар­тія» і по­ді­бні. Сто­сов­но лі­дер­ських про­е­ктів, до­сить згадати «ра­ди­ка­лів» Ля­шка та «Со­лі­дар­ність» По­ро­шен­ка, хо­ча цей пе­ре­лік можна й про­дов­жи­ти. По­над те, хо­ча за да­ни­ми со­ціо­ло­гів українці зде­біль­шо­го ви­сту­па­ють за по­си­ле­н­ня дер­жав­но­го ре­гу­лю- ва­н­ня в рі­зних сфе­рах, однак вони про­ти дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня по­лі­тсил (близь­ко 10% у 2017-му, за да­ни­ми «Де­мо­кра­ти­чних іні­ці­а­тив») або їх фі­нан­су­ва­н­ня з вла­сної ки­ше­ні (13%). На дум­ку гро­ма­дян, пар­тії по­ви­нен фі­нан­су­ва­ти лі­дер (49%) або ря­до­ві чле­ни (48%), яки­ми, до сло­ва, українці та­кож не по­спі­ша­ють ста­ва­ти (близь­ко 1% ста­ном на 2018-й).

За та­ких умов скла­дно ве­сти сер­йо­зні роз­мо­ви про рі­зни­цю в про­гра­мах кан­ди­да­тів. Їх та­кож чи­тає мен­шість ви­бор­ців. Пе­ред­ви­бор­чі кампанії пе­ре­тво­рю­ю­ться на зма­га­н­ня су­то ре­клам­них про­е­ктів, де обгор­тка зна­чно ва­жли­ві­ша за на­пов­не­н­ня. Це й розв’язує ру­ки са­мим кан­ди­да­там, які мо­жуть не стри­му­ва­ти себе у змі­нах обра­зу, акцен­тів та не надто сте­жи­ти за су­пе­ре­чно­стя­ми у вла­сній позиції.

На­о­чни­ми до­ка­за­ми та­кої си­ту­а­ції ста­ють пе­ред­ви­бор­чі кампанії. Осо­бли­во це сто­су­є­ться ви­бо­рів пре­зи­ден­та — го­лов­них пе­ре­го­нів кра­ї­ни в очах біль­шо­сті її гро­ма­дян. По­пу­лізм, про який чи­ма­ло пи­шуть і го­во­рять остан­нім ча­сом, на­справ­ді є су­пу­тни­ком ко­жних ви­бо­рів. По­пе­ре­дні пе­ре­го­ни 2014-го, по­при осо­бли­вий ста­тус, ви­клю­че­н­ням не ста­ли. Сут­тє­вою від­мін­ні­стю ті­єї кампанії ста­ло тіль­ки те, що во­на три­ва­ла ли­ше три мі­ся­ці, як і пе­ред­ба­че­но законом. А за­га­лом во­на не­о­фі­цій­но по­чи­на­є­ться десь за рік до ви­бо­рів. Єди­ним дже­ре­лом по­чу­ти й за­фі­ксу­ва­ти більш-менш змі­стов­ну по­зи­цію кан­ди­да­тів ста­ють пе­ред­ви­бор­чі де­ба­ти. Го­лов­на ува­га за­зви­чай при­ку­та до зма­гань напередодні дру­го­го ту­ру го­ло­су­ва­н­ня, де го­лов­ні опо­нен­ти схо­дя­ться у сло­ве­сно­му дво­бої віч-на-віч. 2014-го та­ко­го не ста­ло­ся, адже ви­бо­ри від­бу­ли­ся в один тур. Тож і де­ба­ти від­бу­ли­ся в урі­за­но­му фор­ма­ті: рей­тин­го­ві кан­ди­да­ти сто­я­ли не один про­ти одно­го, а по­руч із ма­ло­ві­до­ми­ми ши­ро­ко­му за­га­лу осо­ба­ми й ча­сто від­по­від­а­ли на рі­зні за­пи­та­н­ня.

Сти­слість кампанії 2014 ро­ку не за­ва­ди­ла то­му, що бю­ле­тень скла­дав­ся із двох де­ся­тків прі­звищ. При­бли­зно та­ка

По­слі­дов­ність — да­ле­ко не най­силь­ні­ша ри­са українських по­лі­ти­ків. Во­дно­час та­ку по­ве­дін­ку то­ле­рує біль­шість ви­бор­ців. За да­ни­ми Цен­тру Ра­зум­ко­ва, ли­ше 18% гро­ма­дян мо­жуть лег­ко або ду­же лег­ко ви­зна­чи­ти власну по­зи­цію з по­лі­ти­чних пи­тань

са­ма кіль­кість ви­су­ва­ла­ся на всіх ін­ших ви­бо­рах. Ре­є­стра­ція кан­ди­да­тів на ви­бо­ри-2019 ще не роз­по­ча­ла­ся, але вже можна на­пев­не про­гно­зу­ва­ти, що їх бу­де не менше. Із го­лов­них ді­йо­вих осіб кампанії-2014 у ни­ні­шній збирається взя­ти участь че­твір­ка то­ді­шніх лі­де­рів — Петро По­ро­шен­ко, Юлія Ти­мо­шен­ко, Олег Ля­шко та Ана­то­лій Гри­цен­ко. З ве­ли­кою ві­ро­гі­дні­стю до них при­єд­на­є­ться Юрій Бойко, який на ми­ну­лих ви­бо­рах став ли­ше 14-м. Про на­мі­ри ви­су­ва­ти­ся за­явив та­кож Ми­хай­ло Доб­кін, який чо­ти­ри ро­ки то­му по­сів шо­сте мі­сце. Йо­го вва­жа­ли го­лов­ним кан­ди­да­том від про­ро­сій­ських сил. Це по­зна­чи­ло­ся на то­му, що по­лі­ти­чна ре­кла­ма Доб­кі­на чи не най­біль­ше по­стра­жда­ла від зе­лен­ки та ін­ших барв­ни­ків. Те­пер по­лі­тик із Хар­ко­ва зна­чи­ться го­ло­вою пар­тії «Хри­сти­ян­ські со­ці­а­лі­сти», але актив­ної кампанії не про­во­дить.

Одна з ба­га­тьох ін­триг ви­бо­рів-2019 — хто по­ся­де мі­сце умов­но­го про­ро­сій­сько­го кан­ди­да­та. До остан­ньо­го ча­су го­лов­них пре­тен­ден­тів бу­ло двоє — уже зга­да­ні Бойко й Ра­бі­но­вич. Однак по­лі­ти­ки об’єд­на­ли зу­си­л­ля й за­лу­чи­ли до спіль­ної спра­ви ще Віктора Ме­двед­чу­ка. Це й спри­чи­ни­ло са­мо­усу­не­н­ня Ра­бі­но­ви­ча з пе­ре­го­нів. Во­дно­час кон­ку­рен­тів у Бой­ка до­ста­тньо: і ко­ли­шній со­ра­тник Ра­бі­но­ви­ча Єв­ге­ній Му­ра­єв із но­вим про­е­ктом «На­ші», й екс-одно­пар­ті­єць Оле­ксандр Віл­кул, який актив­но ре­кла­мує себе з біл-бор­дів пе­ре­ва­жно на схо­ді й пів­дні кра­ї­ни.

Вла­сне, рі­зно­ма­ні­т­тя на про­ро­сій­сько­му флан­зі по­ки що є одні­єю з клю­чо­вих від­мін­но­стей ни­ні­шніх пе­ре­го­нів від кампанії 2014-го. На цьо­му по­лі про­сте­жу­є­ться ще одна де­таль. Доб­кін у 2014-му хоч і йшов на ви­бо­ри як са­мо­ви­су­ва­нець, але по­ка­зо­во ви­ко­ри­став у ре­кла­мі сим­во­лі­ку Пар­тії ре­гіо­нів по­руч із га­слом «Єдина кра­ї­на». Це можна бу­ло сприйня­ти як не­при­хо­ва­ний ви­клик та зну­ща­н­ня над ті­єю ча­сти­ною кра­ї­ни, яка під­три­ма­ла Єв­ро­май­дан, адже ми­ну­ло тіль­ки два мі­ся­ці пі­сля вбивств у Ки­є­ві й анексії Кри­му. Ре­зуль­та­том ста­ли 3% го­ло­сів та про­граш на­віть Сер­гі­є­ві Ті­гі­пку, який спро­міг­ся на­бра­ти по­над 5%. Цей теж асо­ці­ю­вав­ся з вла­дою Яну­ко­ви­ча, але обрав спо­кій­ні­ші на­ціо­наль­ні ко­льо­ри та про­сте га­сло «Ві­дно­ви­мо по­ря­док, під­ні­ме­мо еко­но­мі­ку». Че­рез пів­ро­ку на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах Ті­гі­пко ви­сту­пить із трі­а­дою «Мир, еко­но­мі­ка, май­бу­тнє». І хо­ча це не при­не­се успі­ху, але ни­ні оче­ви­дно, що йо­го умов­на стра­те­гія пе­ре­мо­гла стра­те­гію Доб­кі­на. Про­ро­сій­ські по­лі­ти­ки (за ви­клю­че­н­ням Ме­двед­чу­ка) на­ма­га­ю­ться пря­мо не де­мон­стру­ва­ти са­бо­таж змін, які від­бу­ли­ся в Укра­ї­ні, та не обі­ця­ють пов­но­го від­ка­ту в ми­ну­ле. На­то­мість ностальгія за ста­ри­ми ча­са­ми про­яв­ля­є­ться в по­здо­ров­ле­н­нях з усі­ма мо­жли­ви­ми свя­та­ми, а го­лов­ни­ми ста­ли обі­цян­ки ми­ру, однак без за­зна­че­н­ня йо­го умов. Що­прав­да, Ті­гі­пко під час де­ба­тів-2014 зна­йшов у собі си­ли ви­зна­ти ане­ксію Кри­му Росією, чо­го не ска­жеш про біль­шість із ни­ні­шніх кан­ди­да­тів про­ро­сій­сько­го табору.

Ана­то­лій Гри­цен­ко — по­лі­тик з ін­шо­го табору, але теж трохи змі­нив акцен­ти по­рів­ня­но з ми­ну­лою кам­па­ні­єю. 2014-го екс-мі­ністр обо­ро­ни ди­вив­ся з біл-бор­дів у ка­му­фля­жі та з га­слом «Га­ран­тую без­пе­ку». Те­пер він у ді­ло­во­му ко­стю­мі, а по­руч на­пи­са­но ней­траль­не «Че­сних біль­ше». В ін­ших де­та­лях кам­па­нія Гри­цен­ка ду­же нагадує пар­ла­мент­ські пе­ре­го­ни п’яти­лі­тньої дав­но­сті. То­ді він обіцяв ство­ри­ти ши­ро­ку ко­а­лі­цію про­єв­ро­пей­ських сил, однак у ре­зуль­та­ті до­мо­вив­ся про об’єд­на­н­ня тіль­ки з «Де­мо­кра­ти­чним альян­сом» Ва­си­ля Га­цька. Цьо­го ра­зу Гри­цен­ко теж вів ба­га­то роз­мов про об’єд­на­н­ня, але на­ра­зі клю­чо­вий із йо­го мо­жли­вих пар­тне­рів Ан­дрій Са­до­вий ви­рі­шив ви­су­ва­ти­ся окре­мо. Га­цько, до ре­чі, під­три­мав са­ме ме­ра Льво­ва. Змін за­зна­ло й ба­че­н­ня Гри­цен­ком об­ся­гу пов­но­ва­жень гла­ви дер­жа­ви. 2014-го під час де­ба­тів він за­яв­ляв, що слід по­зба­ви­ти пре­зи­ден­та ча­сти­ни з них, зокре­ма, що­до при­зна­че­н­ня кан­ди­да­тур у си­ло­ві ор­га­ни. Гри­цен­ко зраз­ка 2018-го вже рі­шу­че про­ти урі­за­н­ня пов­но­ва­жень очіль­ни­ка дер­жа­ви й про­па­гує ідею «силь­ної ру­ки».

Брон­зо­вим «при­зе­ром» по­пе­ре­дньої пре­зи­дент­ської кампанії не­спо­ді­ва­но для ба­га­тьох став Олег Ля­шко. Завдяки йо­го кам­па­ні­ям можемо від­сте­жи­ти го­лов­ні про­бле­ми, які тур­бу­ють українців не згір­ше, ніж со­ціо­ло­гі­чні опи­ту­ва­н­ня. Го­лов­ний ра­ди­кал не­змін­но обі­цяє ви­рі­ши­ти їх усі. 2014-го Ля­шко став єди­ним, хто ви­ко­ри­став те­му оку­по­ва­но­го Кри­му в сво­їй ре­кла­мі. На за­пи­та­н­ня, як по­вер­ну­ти Крим, під час де­ба­тів він від­по­вів так: «У бо­роть­бі. Всі­ма спосо­ба­ми — еко­но­мі­чний, ди­пло­ма­ти­чний, вій­сько­вий. Ми від­да­ли Крим без жо­дно­го по­стрі­лу. Я єди­ний де­пу­тат, який за­кли­кав во­ю­ва­ти за Крим. Ме­не на­зи­ва­ли про­во­ка­то­ром. У то­му чи­слі пар­ти­зан­ська вій­на. Ну й най­го­лов­ні­ше — еко­но­мі­ка. Коли вони бу­дуть жи­ти гір­ше, то са­мі до нас по­про­ся­ться». За сло­ва­ми де­пу­та­та, для по­вер­не­н­ня Кри­му необхідно че­ка­ти від трьох до се­ми ро­ків: «Пу­тін ві­ді­йде — роз­ва­ли­ться си­сте­ма вла­ди. Зно­ву за­го­во­рять Че­чня, Да­ге­стан і ска­жуть, чо­му Кри­му можна, а нам ні. Оцим ми й ско­ри­ста­є­мо­ся, коли вони бу­дуть слаб­кі».

Ни­ні го­ло­ва Ра­ди­каль­ної пар­тії обі­цяє укра­їн­цям низь­кі та­ри­фи, ви­со­кі пен­сії та зар­пла­ти й від­мо­ву від кре­ди­тів МВФ. Во­дно­час по­вто­ри­ти успіх на ви­бо­рах 2019-го Ля­шку бу­де скла­дно. Бо­дай то­му, що на йо­го по­лі з’яви­ло­ся чи­ма­ло кон­ку­рен­тів.

Го­лов­ни­ми опо­нен­та­ми на по­пе­ре­дніх ви­бо­рах пре­зи­ден­та ста­ли Петро По­ро­шен­ко та Юлія Ти­мо­шен­ко. Існує ви­со­ка ймо­вір­ність, що си­ту­а­ція по­вто­ри­ться зно­ву. Про­те стар­то­ві позиції кан­ди­да­тів сут­тє­во від­рі­зня­ю­ться від то­го, що бу­ло 4,5 ро­ку то­му. Чин­ний пре­зи­дент у 2014 ро­ці здо­був пе­ре­мо­гу завдяки ці­лій низ­ці фа­кто­рів. Час­тко­во це й су­спіль­ний за­пит на но­ві облич­чя, який акту­аль­ний і до­сі. Хо­ча По­ро­шен­ко в укра­їн­ській по­лі­ти­ці з кін­ця 1990-х, але ні­ко­ли не був лі­де­ром рей­тин­го­вої по­лі­тси­ли. Однак він успі­шний бі­зне­смен, який асо­ці­ю­вав­ся з по­ряд­ком і спро­мо­жні­стю ухва­лю­ва­ти во­льо­ві рі­ше­н­ня. Пі­сля по­дій Майдану та по­ча­тку вій­ни цьо­го кон­че не ви­ста­ча­ло. Тре­тьою скла­до­вою успі­ху По­ро­шен­ка ста­ло зня­т­тя з ви­бо­рів на йо­го ко­ристь Ві­та­лія Кли­чка. Це да­ло змо­гу здо­бу­ти пе­ре­мо­гу вже в пер­шо­му ту­рі.

Те­пер си­ту­а­ція на­ба­га­то скла­дні­ша. По-перше, По­ро­шен­ку до­ве­де­ться роз­пла­чу­ва­ти­ся за не­ви­ко­на­ні обі­цян­ки 2014-го, зокре­ма, про­да­ти бі­знес та швид­ко за­вер­ши­ти вій-

ну на Дон­ба­сі. Сто­сов­но остан­ньо­го, то він уже ви­ба­чив­ся, а ось пе­ре­да­ча Roshen у слі­пий траст за­мість про­да­жу так і не отри­ма­ла в очах ви­бор­ців ви­прав­да­н­ня. Про­те най­го­лов­ні­ше в ін­шо­му. Основ­не га­сло По­ро­шен­ка під час ті­єї кампанії ві­до­ме всім — «Жи­ти по-но­во­му». Влу­чність ви­слов­ле­н­ня те­пер грає про­ти йо­го ав­то­ра. Во­но бу­ло на­стіль­ки хо­ро­шим, що йо­го скла­дно за­бу­ти. Ко­жен уклав своє ро­зу­мі­н­ня, але одним із основ­них ба­жань ви­бор­ців бу­ло зни­же­н­ня рів­ня ко­ру­пції та покарання зло­чин­ців у вла­ді. У ви­рі­шен­ні цих пи­тань кра­ї­на по­ки що сильно не про­су­ну­ла­ся. Під час де­ба­тів По­ро­шен­ко по­обі­цяв укра­їн­цям спра­ве­дли­вий суд уже за рік, завдяки лю­стра­ції. Однак пе­ре­а­те­ста­ція в су­до­вій си­сте­мі не завершена й до­сі. Та ра­зом із тим він від по­ча­тку ви­сту­пав про­ти ви­бор­но­сті суд­дів, адже це не га­ран­тує їхньої че­сно­сті. Біль­шість про­блем і з ко­ру­пці­єю, і з утвер­дже­н­ням вер­хо­вен­ства пра­ва ма­ла ви­рі­ши­ти Уго­да про асо­ці­а­цію з ЄС. Та­кож пре­зи­дент був ске­пти­ком сто­сов­но всту­пу Укра­ї­ни в НАТО, на­то­мість актив­но про­па­гує те­пер: «У ни­ні­шньо­му ста­ту­сі ні­хто Укра­ї­ну в НАТО не прийме че­рез те­ри­то­рі­аль­ну су­пе­ре­чку. По­пу­ляр­ність НАТО зро­сла, але пи­та­н­ня без­пе­ки теж не має роз­ді­ля­ти кра­ї­ну. Сьо­го­дні під­го­тов­ле­на уго­да, яка за­без­пе­чить без­пе­ку дер­жа­ви… Я ба­чу, що ста­ном на за­раз умов для всту­пу в НАТО не­має. Кра­пка, то­чні­ше мно­го­то­чіє». Про яку уго­ду ка­зав По­ро­шен­ко, так і за­ли­ши­ло­ся за­гад­кою.

Свої успі­хи пре­зи­дент уже ви­клав на но­вих пла­ка­тах: «Ар­мія, мо­ва, ві­ра». Але йо­го про­бле­ма в то­му, що до­да­ти до цьо­го пе­ре­лі­ку ще щось не вда­сться. З ви­ко­на­них обі­ця­нок — пе­ре­мо­га в Сток­гольм­сько­му ар­бі­тра­жі, від­мо­ва від ро­сій­сько­го га­зу та де­цен­тра­лі­за­ція. Це По­ро­шен­ко по­обі­цяв під час де­ба­тів у 2014-му. Однак про газ нав­ряд чи ни­ні зга­да­ють з огля­ду на та­ри­фи за ко­му­наль­ні по­слу­ги. У пре­зи­ден­та вже не­має ре­сур­су у ви­гля­ді по­тен­цій­них рей­тин­го­вих со­ю­зни­ків. Чи­ма­ло за­ле­жа­ти­ме не тіль­ки від то­го, чи ви­су­ну­ться в кан­ди­да­ти Свя­то­слав Ва­кар­чук та Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський як по­тен­цій­ні «но­ві облич­чя» зраз­ка 2019-го. Ва­жли­во й те, ко­го са­ме вони під­три­ма­ють на ви­бо­рах, якщо не бра­ти­муть уча­сті в пе­ре­го­нах са­мі. Шан­сів на та­ку під­трим­ку в пре­зи­ден­та не­має.

Ни­ні­шній лі­дер рей­тин­гів Юлія Ти­мо­шен­ко на по­пе­ре­дніх ви­бо­рах мо­гла й не ви­су­ну­ти­ся. При­найм­ні, її від­мов­ля­ло чи­ма­ло лю­дей із ото­че­н­ня. То­ді во­на про­ве­ла ти­ху кам­па­нію й тіль­ки на­при­кін­ці ви­су­ну­ла га­сло «Силь­ний лі­дер для важ­ких ча­сів». То­ді Ти­мо­шен­ко ар­гу­мен­ту­ва­ла рі­ше­н­ня тим, що по­лі­ти­кам слід ви­тра­ча­ти­ся не на ре­кла­му, а на допомогу ар­мії.

«Я ко­ро­тко ска­жу про всі про­гра­ми й ре­кла­ми. На­справ­ді не зов­сім їх чи­тай­те й не зов­сім ди­ві­ться всі ці ре­кла­ми. То­му що на­справ­ді їх уже бу­ло со­тні. Й «По­чую ко­жно­го», і «по­кра­щу ка­ждо­го» (ре­плі­ка збо­ку: «І Укра­їн­ський про­рив»). Та все бу­ло. Але про­сто по­ди­ві­ться на жи­т­тя лю­дей і все. Я маю на ува­зі кан­ди­да­тів у пре­зи­ден­ти. По­ди­ві­ться, що вони у сво­є­му жит­ті зро­би­ли й оби­рай­те так. Не­що­дав­но їха­ла й ди­ви­ла­ся на ре­кла­му одно­го із кан­ди­да­тів. І там ре­кла­ма пе­ре­вер­та­є­ться й за­стря­гла: «Го­лов­на ме­та», а по­тім уже дру­га: «Ку­пи­ти ко­та». То­му про­ха­н­ня не ду­же на це орі­єн­ту­ва­ти­ся», — та­ка за­ява Юлії Ти­мо­шен­ко під час де­ба­тів кан­ди­да­тів у пре­зи­ден­ти в трав­ні 2014-го.

Вій­на до­сі три­ває, а ось ре­кла­ма Ти­мо­шен­ко су­не зві­ду­сіль. Лі­дер­ка «Ба­тьків­щи­ни» на­ма­га­є­ться пра­цю­ва­ти на кіль­кох полях. Во­на по­пу­ліст, який мо­же за­тьма­ри­ти на­віть Ля­шка зі сво­єю обі­цян­кою зни­зи­ти ціну на газ удві­чі. Про­по­зи­ція про­да­ва­ти газ укра­їн­сько­го ви­до­бу­тку для по­треб на­се­ле­н­ня не но­ва й лу­на­ла від Ти­мо­шен­ко ще 2014-го. І тут слід ви­зна­ти по­слі­дов­ність очіль­ни­ці «Ба­тьків­щи­ни». Що ж до ви­со­кої ці­ни ро­сій­сько­го га­зу в кон­тра­ктах, під­пи­са­них нею, то за сло­ва­ми під­пи­сан-

та — це пла­та за не­за­ле­жність. Можна до­да­ти, що під час де­ба­тів у 2014 ро­ці на не­зру­чне за­пи­та­н­ня сто­сов­но бла­ки­тно­го па­ли­ва во­на від­по­ві­ла тіль­ки з дру­гої спро­би. Однак Ти­мо­шен­ко про­по­нує про­гра­му ре­форм «Но­вий курс» для мо­лод­шої ау­ди­то­рії. Лі­дер­ка «Ба­тьків­щи­ни» змо­гла по­вер­ну­ти собі втра­че­ні у 2014-му позиції в рей­тин­гах завдяки по­стій­ній кри­ти­ці вла­ди. З дру­гою скла­до­вою — про­ду­ку­ва­н­ням сми­слів — усе скла­дні­ше. «Но­вий курс» ви­кли­кав біль­ше жар­тів, ніж під­трим­ки се­ред мо­ло­ді. Тож ви­ни­ка­ють сум­ні­ви, чи вда­сться Ти­мо­шен­ко про­дов­жи­ти зро­ста­н­ня під­трим­ки. Але, з огля­ду на про­бле­ми го­лов­но­го кон­ку­рен­та, мо­же ви­ста­чи­ти й то­го, що є.

Петро По­ро­шен­ко. По­ста­ви­ти дер­жа­ву на но­ві рей­ки вда­ло­ся да­ле­ко не скрізь

Юлія Ти­мо­шен­ко. Не­вда­ла кам­па­нія 2014 ро­ку зму­си­ла лі­дер­ку «Ба­тьків­щи­ни» на­ре­шті змі­ни­ти за­чі­ску

Олег Ля­шко. Лі­дер ра­ди­ка­лів по­вер­нув­ся від во­йов­ни­чо­го імі­джу до зви­чно­го обра­зу лю­ди­ни з народу

Ана­то­лій Гри­цен­ко. «Справ­жній полковник» змі­нив ка­му­фляж на ді­ло­вий ко­стюм

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.