Ми­сте­цтво мов­ча­ти

Чо­му укра­їн­ські спор­тсме­ни ча­сом пе­ре­тво­рю­ю­ться на ко­ри­сних ідіо­тів у ін­фор­ма­цій­ній війні

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Іван Вер­би­цький

По­дії в Керченській протоці зно­ву згур­ту­ва­ли українців дов­ко­ла одні­єї те­ми. Люди рі­зних ха­ра­кте­рів і ви­дів ді­яль­но­сті вко­тре пе­ре­тво­ри­ли­ся на екс­пер­тів мор­сько­го пра­ва, а по­тім плав­но по­вер­ну­ли­ся до зви­чної по­лі­ти­чної та дер­жа­во­твор­чої те­ма­ти­ки. Своєї дум­ки про по­дії в Азов­сько­му мо­рі та вве­де­н­ня во­єн­но­го ста­ну не ви­сло­вив хі­ба що лі­ни­вий. Ін­ша річ, що ці одна­ко­во без­цін­ні фа­хо­ві роз­ду­ми про­лу­на­ли не­о­дна­ко­во гу­чно. Зро­зумі­ло, що до своєї ау­ди­то­рії до­сту­ка­ли­ся бо­ти всіх ма­стей. Про­те одна справа — дур­ни­ці для вну­трі­шньо­го вжи­тку й зов­сім ін­ша — на екс­порт.

«Дав­но не див­лю­ся це про­зоре ві­кно в тру­бі ду­хов­но­го сміт­тє­про­во­ду. Але жи­т­тя іно­ді зму­шує. По­дії не­ді­лі зму­си­ли стру­си­ти по­рох із пуль­та і впи­ти­ся очи­ма й ву­ха­ми в те­ле­е­кран. Та ще й ди­ви­ти­ся за­сі­да­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди. Я не те що пі­до­зрю­вав у не­о­су­дно­сті де­яких на­ших кан­ди­да­тів на по­са­ду гла­ви дер­жа­ви, я був упев­не­ний у цьо­му. І ра­дий, що не по­ми­лив­ся у сво­їх ви­снов­ках» — цю гли­бо­ку, з тра­ди­цій­ним для себе фі­ло­соф­ським під­текс­том ана­лі­ти­ку за­ли­шив на вла­сній сто­рін­ці у Facebook ко­ли­шній во­ро­тар, а ни­ні тре­нер на­ціо­наль­ної збір­ної Укра­ї­ни з фут­бо­лу Оле­ксандр Шов­ков­ський.

Зро­зумі­ло, що ви­слов­лю­ва­н­ня ві­до­мої й ав­то­ри­те­тної в спор­тив­них ко­лах осо­би­сто­сті про не­до­лу­гих українських по­лі­ти­ків швид­ко під­хо­пи­ли й роз­ду­ли в по­трі­бно­му для себе ру­слі про­па­ган­ди­сти дер­жа­ви­агре­со­ра. Вони вко­тре ви­ко­ри­ста­ли по­зи­цію лю­дей, які «по­за по­лі­ти­кою», так, як їм бу­ло по­трі­бно.

По­за сум­ні­вом, ті, хто вчив­ся би­ти по м’ячу, бі­га­ти, бо­ро­ти­ся чи тре­ну­ва­ти, не мо­жуть бу­ти фа­хів­ця­ми в ін­ших сфе­рах, але в умо­вах ін­фор­ма­цій­ної вій­ни це нікого не ці­ка­вить. Ска­за­не Шов­ков­ським мало по­двій­ну ціну ще й то­му, що за­зви­чай йо­го ви­слов­лю­ва­н­ня бу­ли про­укра­їн­ськи­ми.

Ко­жній ро­зум­ній лю­ди­ні вже за­раз ціл­ком зро­зумі­ло, що ман­тра «спорт по­за по­лі­ти­кою» теж ста­ла по­лі­ти­чним зна­ря­д­дям. А от­же, на­ші то­по­ві атле­ти по­вин­ні усві­дом­лю­ва­ти: ко­жну їхню дію мо­же бу­ти ви­ко­ри­ста­но у ви­гі­дно­му во­ро­го­ві ру­слі. І щоб не бу­ти ко­ри­сни­ми ідіо­та­ми, на­шим спортс­ме­нам тре­ба зва­жу­ва­ти сло­ва і вчин­ки, мо­жли­во, на­віть біль­ше, ніж по­лі­ти­кам.

Зви­чай­но, укра­їн­ські атле­ти з їхнім ро­зу­мі­н­ням про­це­сів, які тво­ря­ться в дер­жа­ві, да­ле­ко не уні­каль­ні. Як мо­ви­ться, хто на що вчив­ся. Зна­ме­ни­тий бо­ксер Му­хам­мед Алі сво­го ча­су теж завдав Спо­лу­че­ним Шта­там Аме­ри­ки чи­ма­лих ре­пу­та­цій­них втрат, від­мо­вив­шись слу­жи­ти у вій­ську на­віть під за­гро­зою тю­рем­но­го ув’язне­н­ня. Йо­го то­ді під­да­ли стра­шен­ній об­стру­кції, на тлі якої на­смі­шки над укра­їн­ським

чем­піо­ном Оле­ксан­дром Уси­ком із йо­го «Крим — ето Крим» зда­ю­ться ди­тя­чи­ми за­бав­ка­ми.

Зре­штою, усіх по мі­сцях роз­ста­вив час. З ви­со­ти про­жи­тих ро­ків Алі жо­дно­го ра­зу не по­ка­яв­ся, про­те на по­ча­тку 1960-х че­рез власну не­стри­ма­ність пе­ре­жив ду­же скла­дні мо­мен­ти.

Су­ча­сна аме­ри­кан­ська спіль­но­та теж на­ла­што­ва­на до До­наль­да Трам­па зде­біль­шо­го не­га­тив­но. При­мі­ром, ба­скет­бо­лі­сти Golden State Warriors пі­сля пе­ре­мо­ги в чем­піо­на­ті НБА відмовилися від тра­ди­цій­но­го при­йо­му в Бі­ло­му до­мі че­рез зви­ну­ва­че­н­ня пре­зи­ден­та в ра­си­змі. Не при­хо­вує сво­го зне­ва­жли­во­го став­ле­н­ня до Трам­па й най­зір­ко­ві­ша гір­сько­ли­жни­ця су­ча­сно­сті Лінд­сі Вонн.

В Укра­ї­ні до­не­дав­на кар­ти­на бу­ла про­ти­ле­жною. Атле­ти всіх ка­те­го­рій за ко­жної зру­чної чи не ду­же на­го­ди ро­би­ли в бік ке­рів­ни­ків дер­жа­ви ре­ве­ран­си. Апо­ге­єм ста­ла пре­зи­дент­ська кам­па­нія 2004 ро­ку, коли всі про­від­ні спор­тсме­ни згур­ту­ва­ли­ся дов­ко­ла кан­ди­да­ту­ри то­ді­шньо­го прем’єр- мі­ні­стра й очіль­ни­ка На­ціо­наль­но­го олім­пій­сько­го ко­мі­те­ту Віктора Яну­ко­ви­ча. Це й не див­но, адже «зав­гар», від­чув­ши смак близь­ко­го при­хо­ду до вла­ди, не шко­ду­вав для атле­тів ні­чо­го. Напередодні Олім­пі­а­ди- 2004 в Афі­нах укра­їн­ській ко­ман­ді за­без­пе­чи­ли та­кі умо­ви для під­го­тов­ки, як ні­ко­ли ні до, ні пі­сля то­го. Не див­но, що по­тім, у роз­пал По­ма­ран­че­вої революції, чем­піо­ни Ігор у Гре­ції Яна Ко­чко­ва, Ель­брус Те­де­єв, Юрій Бі­ло­ног, Ва­ле­рій Гон­ча­ров та ба­га­то ін­ших під­пи­су­ва­ли ли­сти на під­трим­ку не­д­опу­ще­но­го до вла­ди фаль­си­фі­ка­то­ра, щи­ро вва­жа­ю­чи, що прав­да на йо­го бо­ці.

Зре­штою, якщо всі зга­да­ні ви­ще бу­ли за­ле­жні від Яну­ко­ви­ча без­по­се­ре­дньо, то­чні­ше від гро­шей, які він ви­ді­ляв, то най­біль­ше в той час зди­ву­вав фут­бо­ліст Ан­дрій Шевченко, який на­чеб­то ви­сту­пав за іта­лій­ський «Мі­лан» і був са­мо­до­ста­тньою зір­кою сві­то­во­го фут­бо­лу. Пі­сля пе­ре­мо­ги збір­ної Укра­ї­ни над тур­ка­ми з ра­хун­ком 3:0 він у пі­сля­ма­тче­во­му ко­мен­та­рі при­свя­тив пе­ре­мо­гу «прем’єр-мі­ні­стро­ві Ві­кто­ру Фе­до­ро­ви­чу Яну­ко­ви­чу ».

То бу­ло якраз напередодні ре­во­лю­цій­них по­дій, і одна з іта­лій­ських га­зет від­ре­а­гу­ва­ла кра­сно­мов­ним за­го­лов­ком: «Ан­дрію, твої сло­ва зму­си­ли твою кра­ї­ну пла­ка­ти». Там, на Апен­ні­нах, не усві­дом­лю­ва­ли, що пре­зи­дент Фе­де­ра­ції фут­бо­лу Укра­ї­ни Гри­го­рій Сур­кіс уже ро­бив ре­ве­ран­си в бік май­бу­тньо­го гла­ви дер­жа­ви, а фут­бо­ліст Шевченко, який ви­хо­ву­вав­ся в умо­вах сов­ко­вої па­ра­ди­гми, звик про­ха­н­ня ке­рів­ни­цтва сум­лін­но ви­ко­ну­ва­ти. На­віть не при­пу­ска­ю­чи, що ста­тус дає йо­му змо­гу чи­ни­ти іна­кше.

На жаль, змі­ни в мен­таль­но­сті укра­їн­сько­го су­спіль­ства, скла­до­вою яко­го є спор­тсме­ни, ста­ли від­бу­ва­ти­ся не пі­сля По­ма­ран­че­вої революції, а ли­ше пі­сля про­ли­т­тя кро­ві на Май­да­ні та по­ча­тку ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни. Ком­со­моль­ське ке­рів­ни­цтво ві­тчи­зня­но­го спор­ту на чо­лі з Юрі­єм Пав­лен­ком за ча­сів Ющен­ка не на­ма­га­ло­ся впли­ну­ти на пе­ре­ко­на­н­ня атле­тів то­чно так са­мо, як державні му­жі — на не­змі­цні­лі з по­гля­ду на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті уми ме­шкан­ців Укра­ї­ни за­га­лом. То­му й не див­но, що бо­ксе­ри Усик і Ло­ма­чен­ко, які за­пам’ята­ли­ся ба­жа­н­ням ви­яви­ти власну укра­їн­ськість під час пе­ре­мо­жної Олім­пі­а­ди- 2012 у Лондоні, по­вер­нув­шись до­до­му, че­рез лі­че­ні мі­ся­ці вже си­ді­ли в шта­бі Пар­тії ре­гіо­нів у ніч пі­сля пар­ла­мент­ських ви­бо­рів.

Ро­зум­ні­ши­ми й віль­ні­ши­ми їх ро­бить са­ме жи­т­тя, на­віть то­го са­мо­го Уси­ка. Так, га­сла­ми про «Бо­жий Крим» і єд­ність на­ро­дів він озву­чує те, що ко­жно­го аде­ква­тно­го укра­їн­ця ви­во­дить із себе. Однак ці ви­слов­лю­ва­н­ня вку­пі з пу­блі­чною від­мо­вою від за­про­по­но­ва­но­го на сло­вах прем’єром Грой­сма­ном зва­н­ня Ге­роя Укра­ї­ни — то вже не ко­ли­шнє під­ла­бу­зни­цтво, а дум­ка віль­ної лю­ди­ни, на яку ні Усик, ні 99% зви­клих при­хи­ля­ти­ся пе­ред мо­жно­влад­ця­ми ін­ших на­ших спортс­ме­нів до 2014 ро­ку не на­ва­жу­ва­ли­ся.

Хі­ба не по­ка­зо­во, що в 2004-му По­ма­ран­че­ву ре­во­лю­цію від­кри­то під­три­ма­ло ли­ше п’яте­ро ві­до­мих пред­став­ни­ків спор­ту: фут­боль­ний тре­нер Ми­рон Мар­ке­вич, ша­хіст Ру­слан По­но­ма­рьов, олім­пій­ська чем­піон­ка зі спор­тив­ної гім­на­сти­ки Стел­ла За­ха­ро­ва, а та­кож фут­бо­лі­сти Олег Лу­жний і Сер­гій Ре­бров, які на той час ви­сту­па­ли в Ан­глії. Че­рез 10 ро­ків під час революції Гі­дно­сті кіль­кість зро­сла сут­тє­во.

Ін­ших вчить са­ме жи­т­тя. При­мі­ром, те­ні­сис­тка Елі­на Сві­то­лі­на ще недавно за­гра­ва­ла з ро­сі­я­на­ми, під­пи­су­ва­ла в Instagram фо­то з кра­є­ви­да­ми рі­дної Оде­си не­до­лу­ги­ми клі­ше «щоб не казали, що в моїй кра­ї­ні постійно хо­ло­дно і ву­ли­ця­ми хо­дять ве­дме­ді», а сьо­го­дні вже по­ка­зо­во уни­кає уча­сті в тур­ні­рах на те­ри­то­рії РФ і ста­вить у со­цме­ре­жах об­кла­дин­ку з га­слом «Pray for Ukraine!» на тлі укра­їн­сько­го стя­га. Те са­ме пі­сля ро­сій­сько­го ди­кун­ства в Керченській протоці зро­би­ла й ві­це-чем­піон­ка сві­ту з лег­кої атле­ти­ки Юлія Лев­чен­ко, яка не так дав­но в одно­му з ін­терв’ю на­смі­ши­ла від­по­від­дю: «Грой­сман? А хто це?». Зві­сно, ці сло­ва теж ста­ли ла­сим шма­тком для ро­сій­ських про­па­ган­ди­стів, які вдо­во­ле­но роз­по­від­а­ли, що укра­їн­ські спор­тсме­ни так не по­ва­жа­ють свою вла­ду, що на­віть не зна­ють, як зва­ти прем’єра. Зате сьо­го­дні «Pray for Ukraine!» від Сві­то­лі­ної та Лев­чен­ко з їхні­ми 380 тис. і 120 тис. під­пи­сни­ків з усьо­го сві­ту лу­на­ють гу­чно й не­дво­зна­чно.

Так са­мо зму­сив про себе го­во­ри­ти екс- фут­бо­ліст львів­ських «Кар­пат» Юрій Га­бов­да, який ни­ні ви­сту­пає за угор­ський клуб «Ха­ла­даш» із Сом­бат­гея. Фут­бол­ку з над­пи­сом «Pray for Ukraine!» під ігро­ву фор­му він одя­гнув ще до су­бо­тньо­го ма­тчу вну­трі­шньо­го чем­піо­на­ту про­ти ДВТК. І про­де­мон­стру­вав пі­сля гри, чі­тко усві­дом­лю­ю­чи, що отри­має за цей вчи­нок штраф і, мо­жли­во, кіль­ка­ма­тче­ву дис­ква­лі­фі­ка­цію. Юрій під­кре­слює, що хо­тів при­вер­ну­ти ува­гу до укра­їн­ської бі­ди. Най­ці­ка­ві­ше, що ро­дом Га­бов­да з Му­ка­че­ва і в йо­го кро­ві є угор­ські ко­ре­ні.

«Ду­же пи­ша­ю­ся тим, що на­ро­див­ся в Укра­ї­ні. Ща­сли­вий, коли пі­сля мо­їх бо­їв під­ні­ма­ють наш на­ціо­наль­ний пра­пор. Я українець, і пи­ша­ю­ся цим. Україна — зем­ля, на якій жи­вуть мої ба­тьки. Тут вони по­да­ру­ва­ли ме­ні жи­т­тя, тут я ді­став шанс ста­ти ві­до­мим спортс­ме­ном, атле­том. Ця кра­ї­на ви­ро­сти­ла ме­не», — ска­зав най­кра­щий бо­ксер сві­ту не­за­ле­жно від ва­го­вої ка­те­го­рії Ва­силь Ло­ма­чен­ко під час не­що- дав­ньо­го ін­терв’ю для ка­на­лу Boxnation. Йо­го сло­ва ши­ро­ко роз­ти­ра­жу­ва­ли про­від­ні сві­то­ві ЗМІ.

У ви­пад­ку з Ло­ма­чен­ком ма­є­мо зво­ро­тний бік ме­да­лі. Вдо­ма він шо­кує зем­ля­ків лю­бов’ю до шан­со­ну й по­ка­зо­вою під­трим­кою ро­сій­ських бій­ців, а за кор­до­ном ви­дав ба­тьків­щи­ні ефе­ктний ре­ве­ранс. Мо­жли­во, не менш для по­зи­тив­но­го імі­джу на­шої дер­жа­ви, ніж ви­ступ бо­ксе­ра Оле­ксан­дра Хи­жня­ка укра­їн­ською мо­вою під час на­го­ро­дже­н­ня зва­н­ням най­кра­що­го бій­ця сві­ту в ро­сій­сько­му Со­чі у 2017-му.

Хо­ча, зві­сно, най­біль­шою про­мо­ці­єю Укра­ї­ни че­рез спорт є пе­ре­мо­ги на­ших атле­тів. Троє бо­ксе­рів у топ-15 сві­то­во­го рей­тин­гу не­за­ле­жно від ва­го­вої ка­те­го­рії, пе­ре­мо­га Елі­ни Сві­то­лі­ної в під­сум­ко­во­му чем­піо­на­ті WTA, най­мо­лод­ша чем­піон­ка сві­ту з дзю­до Да­ри­на Бі­ло­дід, ві­чні сві­то­ві ре­кор­ди лег­ко­атле­тів Сер­гія Буб­ки та Іне­си Кра­вець — це ли­ше вер­хів­ка до­ся­гнень, завдяки яким на­зва «Україна» лу­нає у сві­ті най­гу­чні­ше. Ін­ша річ — ча­си ни­ні та­кі, що ми очі­ку­є­мо від спортс­ме­нів чо­гось біль­шо­го, ніж пе­ре­мо­ги.

Сьо­го­дні «Pray for Ukraine!» від Сві­то­лі­ної та Лев­чен­ко з їхні­ми 380 тис. і 120 тис. під­пи­сни­ків з усьо­го сві­ту лу­на­ють гу­чно й не­дво­зна­чно

Пас во­ро­гу. Пост Оле­ксан­дра Шов­ков­сько­го про воєнний стан актив­но по­ши­рю­ва­ли ро­сій­ські ме­діа

Коли ав­то­ри­тет пра­цює. Пі­сля по­дій у Керченській протоці те­ні­сис­тка Елі­на Сві­то­лі­на за­пу­сти­ла успі­шний мем Pray for Ukraine

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.