«Стра­те­гі­чна ав­то­но­мія» Єв­ро­пи — це ілю­зія

Едвард Лу­кас, стар­ший ві­це-пре­зи­дент Цен­тру ана­лі­зу єв­ро­пей­ської по­лі­ти­ки (CEPA, Вар­ша­ва й Ва­шинг­тон)

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення -

ЄВ­РО­ПА СИПЛЕ ПОРОЖНІМИ БАЛАЧКАМИ ПРО АВ­ТО­НО­МІЮ, ЩО ВИ­ЛИ­ВА­Ю­ТЬСЯ В ІДЕЮ ЄВ­РО­ПЕЙ­СЬКОЇ АР­МІЇ — БЕЗГЛУЗДОГО ВІЙ­СЬКО­ВО­ГО УТВО­РЕ­Н­НЯ, ЯКЕ ЗА­ГРО­ЖУЄ ПОСЛАБЛЕННЯМ НАТО В ЧАС, КОЛИ ВІН ПО­ВИ­НЕН ДІ­Я­ТИ БІЛЬ­ШЕ, А НЕ МЕНШЕ

Усім ба­тькам під­лі­тків ві­до­мий такий сце­на­рій: роз­дра­то­ва­не й не­по­слі­дов­не пра­гне­н­ня не­за­ле­жно­сті на­штов­ху­є­ться на жор­сто­ку ре­аль­ність сві­ту. До­ки до­ро­слі опла­чу­ють ра­хун­ки й дба­ють про без­пе­ку ро­ди­ни, мо­ло­де покоління не мо­же спри­йма­ти­ся сер­йо­зно. То­му мо­лодь грю­кає две­ри­ма і то­му ви­ру­ють при­стра­сті. Ба­жа­н­ня Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу ма­ти «стра­те­гі­чну ав­то­но­мію» (з 2016 ро­ку це офі­цій­на скла­до­ва зов­ні­шньої по­лі­ти­ки), на пер­ший по­гляд, не менш до­шкуль­не, ніж під­лі­тко­ві мрії. США за­без­пе­чу­ють Єв­ро­пі «ядер­ну па­ра­соль­ку », опла­чу­ють ра­хун­ки за без­пе­ку кон­ти­нен­ту, тя­гнуть на собі гло­баль­не лі­дер­ство, три­во­жа­ться про Ки­тай і те­ро­ризм, на­ма­га­ю­ться три­ма­ти пер­шість За­хо­ду в га­лу­зі ко­смі­чних до­слі­джень, шту­чно­го інтелекту та на ін­ших те­хно­ло­гі­чних фрон­тах, що ви­зна­ча­ти­муть жи­т­тя сві­ту в на­сту­пні 100 ро­ків. За­мість то­го щоб за­кри­ва­ти про­га­ли­ни, Єв­ро­па на­рі­кає. Єв­ро­пей­ці обу­рю­ю­ться по­лі­ти­кою Адмі­ні­стра­ції Трам­па що­до Іра­ну і бояться, що їх втя­гнуть в еко­но­мі­чну війну з Ки­та­єм. Вони стри­во­же­ні тим, що пре­зи­дент США зне­ва­жає між­на­ро­дні уго­ди, за­над­то м’яко ста­ви­ться до Ро­сії й за­над­то по-ді­ло­во­му до НАТО. Де­які єв­ро­пей­ці пра­гнуть взя­ти іні­ці­а­ти­ву у свої ру­ки, укла­да­ю­чи уго­ди з Ки­та­єм та ін­ши­ми тор­го­вель­ни­ми пар­тне­ра­ми (Ла­тин­ською Аме­ри­кою, Япо­ні­єю), які по­тер­па­ють від мер­кан­ти­ліст­сько­го під­хо­ду «Аме­ри­ка по­над усе». Вони хо­чуть, щоб євро ста­ло ре­зерв­ною ва­лю­тою, яка по­кла­де край єв­ро­пей­ській за­ле­жно­сті від за­сно­ва­ної на до­ла­рах між­на­ро­дної фі­нан­со­вої ін­фра­стру­кту­ри. За їхні­ми сло­ва­ми, у пи­тан­ні «жорс­ткої» без­пе­ки Єв­ро­па сла­бень­ка, але в ре­шті три­ма­є­ться не­по­га­но: уявіть ли­шень, що бу­де, коли єв­ро­пей­ці стра­те­гі­чно об’єд­на­ють свої мо­жли­во­сті в га­лу­зі між­на­ро­дної до­по­мо­ги, ди­пло­ма­тії, фі­нан­сів, тор­гів­лі та м’якої си­ли. Такий під­хід бу­де ці­ка­вим і, на­пев­но, під­штов­хне Адмі­ні­стра­цію Трам­па пе­ре­гля­ну­ти від­но­си­ни з Єв­ро­пою, хо­ча, мо­же, й не так, як хо­ті­ло­ся б єв­ро­пей­цям. Про­те на сьо­го­дні й у най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му це пи­та­н­ня су­то те­о­ре­ти­чне. На пра­кти­ці Єв­ро­па тя­жіє рад­ше до без­по­ра­дно­сті, ніж до ав­то­но­мії. Brexit від­во­лі­кає ува­гу. Фран­ко-ні­ме­цька вісь, на яку ли­ше рік то­му по­кла­да­ли­ся ве­ли­кі на­дії, роз­ко­ло­ла­ся. Дру­го­ря­дні кра­ї­ни, як- от Іта­лія ( де за­прав­ля­ють екс­цен­три­чні по­пу­лі­сти) та Іспа­нія (зі слабким уря­дом мен­шо­сті), Шве­ція (взагалі без уря­ду) та Поль­ща (що са­ма себе мар­гі­на­лі­зує), не зда­тні взя­ти на себе свою час­тку обов’яз­ків. На рів­ні єв­ро­пей­ських ін­сти­ту­цій ні­чо­го не ста­не­ться, до­ки не вля­жу­ться при­стра­сті пі­сля ви­бо­рів до Єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­ту, мо­жли­во, аж до кін­ця на­сту­пно­го ро­ку. Як на­слі­док — Єв­ро­па зо­се­ре­джу­є­ться на вну­трі­шніх про­бле­мах та без­по­ра­дно­сті, а це спри­я­тли­ві умо­ви для втру­ча­н­ня ро­сі­ян і зро­ста­н­ня впли­ву ки­тай­ців. Це згу­бно для всіх, зокре­ма й для США, які ро­ка­ми за­кли­ка­ють Єв­ро­пу ро­би­ти біль­ше. Та за­мість сер-

йо­зних вне­сків у сві­то­ву без­пе­ку Єв­ро­па сипле порожніми балачками про ав­то­но­мію, що ви­ли­ва­ю­ться в ідею єв­ро­пей­ської ар­мії — безглуздого вій­сько­во­го утво­ре­н­ня, яке за­гро­жує послабленням НАТО у час, коли він по­ви­нен ді­я­ти біль­ше, а не менше. За та­ких по­хму­рих об­ста­вин до­во­лі лег­ко впа­сти у від­чай. Але слід пам’ята­ти, що За­хід пе­ре­жив хо­ло­дну війну, коли був у зна­чно гір­шій фор­мі, ніж те­пер. СРСР — сер­йо­зний стра­те­гі­чний про­тив­ник, що кон­тро­лю­вав пів- Єв­ро­пи і на­га­няв стра­ху на весь світ. Ро­сія до­шку­ляє, але не ста­но­вить за­гро­зи. Успі­хів во­на до­ся­гає завдяки бле­фу, а не справ­жній мо­ці. Роз­кол у транс­а­тлан­ти­чній спіль­но­ті теж не но­вин­ка. Єв­ро­па три­ма­ла­ся осто­ронь хо­ло­дної вій­ни США в Ла­тин­ській Аме­ри­ці, Афри­ці та Азії. Фран­ція час­тко­во ви­йшла з НАТО 1966 ро­ку і не по­вер­та­ла­ся аж до 2009- го. Плу­та­ні, лег­ко­ва­жні роз­мо­ви про «ав­то­но­мію» (стра­те­гі­чну чи ще якусь) мало що озна­ча­ють, коли мі­гра­ція, змі­на клі­ма­ту, гу­ма­ні­тар­ні ка­та­стро­фи та те­хно­ло­гі­чні змі­ни постійно на­га­ду­ють єв­ро­пей­цям про ви­со­ко­кон­ку­рен­тний, не­без­пе­чний і вза­є­мо­пов’яза­ний зов­ні­шній світ. По­до­ба­є­ться нам чи ні, а ці за­гро­зи ви­ма­га­ють зла­го­дже­но­сті, рі­шу­чо­сті та силь­но­го транс­а­тлан­ти­чно­го альян­су.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.