ВПРИТУЛ Га­зо­ва­на мрія

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Оле­на Гро­зов­ська

Ме­не над­зви­чай­но при­ва­блює кон­це­пція ін­фор­ма­цій­ної буль­ба­шки, згі­дно з якою в епо­ху но­вих ме­діа ми за­ка­псу­льо­ва­ні все­ре­ди­ні гру­пи одно­дум­ців. Ал­го­ри­тми Facebook під­ки­да­ють нам зру­чну й акту­аль­ну ін­фор­ма­цію, гну­чкий Youtube від­би­рає ро­ли­ки до сма­ку, і зре­штою ми втра­ча­є­мо будь- яку мо­жли­вість ба­чи­ти щось по­за штучно окре­сле­ни­ми ме­жа­ми. Отри­му­є­мо ін­фор­ма­цію, яку за­зда­ле­гідь по­го­дже­но з на­ши­ми впо­до­ба­н­ня­ми, і та­ким чи­ном опи­ня­є­мо­ся все­ре­ди­ні за­ча­ро­ва­но­го ко­ла й втра­ча­є­мо об’єм­ну опти­ку. Як не­до­ла­дний фо­тон, що втра­пив у гра­ві­та­цій­не по­ле чор­ної ді­ри, ми при­ре­че­ні ві­чно па­да­ти за го­ри­зонт по­дій. «Ство­ріть по­дію», — за­кли­кає Facebook й одра­зу ж дбай­ли­во про­по­нує го­стей. Хо­ма Брут окре­слює зону ком­фор­ту й втра­чає будь- які пер­спе­кти­ви осо­би­сті­сно­го зро­ста­н­ня. Буль­ба­шки мно­жа­ться, по­дрі­бню­ю­ться — і ось уже не­здо­лан­на прір­ва роз­ді­ляє фейс­бу­чні спіль­но­ти «Обу­хів­ська фа­бри­ка ту­а­ле­тно­го па­пе­ру » та «Кри­пто­ва­лю­ти з ну­ля». Так ін­фор­ма­цій­не по­ле стає «га­зо­ва­ною во­дою», на­пов­не­ною мі­кро­ско­пі­чни­ми буль­ба­шка­ми, — ци­фро­вий Де­мі­ург, пев­но, ко­нає від пе­чії. За їх ха­ра­кте­ром можна су­ди­ти про мар­ки на­по­їв у рі­зних кра­ї­нах. В Аме­ри­ці це, зві­сно ж, Coca- Cola, у Фран­ції — шам­пан­ське, у Ро­сії — на­ціо­наль­ний ко­ктейль «Йорш», в Укра­ї­ні — все­на­ро­дно ша­но­ва­ний «Жив­чик ».

РУ­ТИН­НА ПРО­ЦЕ­ДУ­РА ЗА­ТВЕР­ДЖЕ­Н­НЯ МИ­СТЕ­ЦЬКИХ ПРО­Е­КТІВ ВІД УКРА­Ї­НИ НА ВЕ­НЕ­ЦІ­АН­СЬКУ БІ­Є­НА­ЛЕ ПЕ­РЕ­ТВО­РИ­ЛА­СЯ НА ПО­ДО­БУ АБ­СУР­ДИСТ­СЬКОЇ ДО­КУ­МЕН­ТАЛЬ­НОЇ ДРА­МИ, ПО­РО­ДИВ­ШИ БЕЗ­ЛІЧ МЕ­МІВ, ФО­ТО­ЖАБ І НА­ВІТЬ СА­МО­СТІЙ­НИХ ВИ­ТВО­РІВ МИ­СТЕ­ЦТВА

Я та­кож є ме­шкан­кою одні­єї з чи­слен­них ін­фор­ма­цій­них буль­ба­шок і схиль­на пе­ре­оці­ню­ва­ти ї ї мас­штаб ( утім, як ко­жен із нас). Так, гу­чна в мо­є­му ма­лень­ко­му сві­ті бу­ря, яка не­що­дав­но стру­сну­ла укра­їн­ську арт- спіль­но­ту, на­пев­но, за­ли­ши­ла­ся не­по­мі­че­ною в да­ле­ких від ми­сте­цтва сфе­рах. Ру­тин­на про­це­ду­ра за­твер­дже­н­ня ми­сте­цьких про­е­ктів від Укра­ї­ни на Ве­не­ці­ан­ську бі­є­на­ле пе­ре­тво­ри­ла­ся на по­до­бу аб­сур­дист­ської до­ку­мен­таль­ної дра­ми, по­ро­див­ши без­ліч ме­мів, фо­то­жаб і на­віть са­мо­стій­них ви­тво­рів ми­сте­цтва.

Кон­спе­ктно істо­рія та­ка. Пе­ре­мож­цем кон­кур­су бу­ло ого­ло­ше­но про­ект «Па­да­ю­ча тінь «Мрії» на са­ди Джар­ді­ні» ку­ра­тор­ства «Від­кри­тої гру­пи». Акція скла­да­є­ться з двох ча­стин. Спо­ча­тку (9 трав­ня у ви­зна­че­ний час) най­біль­ший у сві­ті лі­так «Мрія», все­ре­ди­ні яко­го мі­сти­ться ін­фор­ма­ція про всіх українських ху­до­жни­ків, про­лі­тає над Ве­не­ці­єю, від­ки­да­ю­чи тінь на Джар­ді­ні. А пер­фор­манс, що про­дов­жить цю те­му, пе­ред­ба­ча­є­ться пре­зен­ту­ва­ти в екс­по­зи­ції укра­їн­сько­го па- віль­йо­ну. Дру­ге мі­сце по­сів про­ект ме­тра су­ча­сно­го ві­тчи­зня­но­го ми­сте­цтва Ар­се­на Са­ва­до­ва «Го­ло­си лю­бо­ві» — ві­део­від­тво­ре­н­ня ві­зи­ту Ме­рі­лін Мон­ро на аме­ри­кан­ську вій­сько­ву ба­зу в Ко­реї 1954 ро­ку. Роль Ме­рі­лін ви­ко­ну­ють El Крав­чук і Марія Ма­кса­ко­ва, дію пе­ре­не­се­но на вій­сько­ві ба­зи на Схо­ді Укра­ї­ни: у По­па­сну та під Де­баль­це­ве. Са­ва­дов ула­шту­вав прес- кон­фе­рен­цію, на якій пу­блі­чно пред­ста­вив свій про­ект і ви­сло­вив обу­ре­н­ня рі­ше­н­ням ко­мі­сії на ко­ристь «Від­кри­тої гру­пи». Сло­ва ху­до­жни­ка роз­ле­ті­ли­ся на ци­та­ти, пе­ре­тво­рив­шись на ме­ми. Ми­сте­цька спіль­но­та осо­бли­во впо­до­ба­ла по­е­ти­чну фра­зу: «Я, как пёс, за куль­ту­ру бу­ду бить в нос ».

Спо­сте­рі­га­ю­чи за ці­єю пу­блі­чною су­пе­ре­чкою, я не мо­гла не за­ува­жи­ти, що за зов­ні­шньої опо­зи­цій­но­сті про­е­ктів вони не­вло­ви­мо пов’яза­ні між со­бою. Об’єд­нав­чий кон­текст, на мою дум­ку, ле­жить у пло­щи­ні та­ко­го ва­жли­во­го по­ня­т­тя су­ча­сної куль­ту­ри, як кар­го- культ, або ре­лі­гія лі­та­ко­ша­ну­валь­ни­ків. Культ, по­ши­ре­ний се­ред на­ро­дів Ме­ла­не­зії пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, став яскра­вим ви­явом «ма­гі­чно­го ми­сле­н­ня». Лі­та­ки з їжею та ко­ри­сни­ми то­ва­ра­ми острів’яни вва­жа­ли по­слан­ця­ми бо­гів. Щоб при­вер­ну­ти їх, по­слі­дов­ни­ки куль­ту бу­ду­ва­ли « злі­тно- по­сад­ко­ві сму­ги», « ае­ро­пор­ти» й « лі­та­ки» із со­ло­ми та па­ли­чок.

Оби­два укра­їн­ські про­е­кти від­си­ла­ють нас до ці­єї те­ми. Про­ект «Мрія» вті­лює ї ї бу­кваль­но, яв­ля­ю­чи Ве­не­ції справ­жній, але уні­каль­ний, по­бу­до­ва­ний ще за ра­дян­ських ча­сів у єди­но­му ек­зем­пля­рі лі­так. «Го­ло­си лю­бо­ві» від­тво­рю­ють «із со­ло­ми та па­ли­чок » образ Ме­рі­лін. В обох ви­пад­ках це «сни про де­що біль­ше»: мрія про най­біль­ший лі­так, про най­силь­ні­шу ар­мію, про най­ба­жа­ні­шу кі­но­ді­ву… У та­ко­му кон­текс­ті ці ідеї ціл­ком мо­жуть спів­існу­ва­ти як дві ча­сти­ни єди­но­го ці­ло­го й оби­дві за­слу­го­ву­ють бу­ти пред­став­ле­ни­ми на бі­є­на­ле. До то­го ж ви­я­ви­ло­ся, що ку­ра­то­ри «Від­кри­тої гру­пи» не пла­ну­ва­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти при­мі­ще­н­ня, за яке Україна вже пе­ре­ра­ху­ва­ла 3 млн грн. А ви­до­ви­щний ві­део­про­ект Ар­се­на Са­ва­до­ва якраз міг би при­кра­си­ти укра­їн­ський па­віль­йон в Arsenale. Об’єд­на­н­ня двох са­мо­стій­них про­е­ктів, цих сми­сло­вих буль­ба­шок, у но­вий син­те­ти­чний ви­слів, на мою дум­ку, ціл­ком від­по­від­а­ло б ду­ху Ве­не­ці­ан­ської бі­є­на­ле 2019 ро­ку, го­лов­на те­ма якої зву­чить так: «Щоб ви жи­ли в епо­ху змін».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.