Про­гра­ма ви­жи­ва­н­ня

Які дер­жав­ни­цькі прі­о­ри­те­ти сто­я­ти­муть на по­ряд­ку ден­но­му Укра­ї­ни най­ближ­чи­ми ро­ка­ми

Ukrainskiy Tyzhden - - НА ЧАСІ | БЕЗПЕКА - Ма­ксим Ві­хров

Які дер­жав­ни­цькі прі­о­ри­те­ти сто­я­ти­муть на по­ряд­ку ден­но­му Укра­ї­ни най­ближ­чи­ми ро­ка­ми

У су­спіль­ній сві­до­мо­сті вій­на по­во­лі від­хо­дить на дру­гий план: цьо­го року най­біль­шою про­бле­мою для роз­ви­тку Укра­ї­ни 79% на­се­ле­н­ня вва­жа­ли ко­ру­пцію і ли­ше 55% — вій­ну на Дон­ба­сі (Фонд «Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви»). Однак, як свід­чить не­що­дав­нє за­го­стре­н­ня на Азов­сько­му мо­рі (див. Ти­ждень, № 48/2018), із 2014-го си­ту­а­ція гло­баль­но не змі­ни­ла­ся. Го­лов­ним на­ціо­наль­ним прі­о­ри­те­том за­ли­ша­є­ться про­ти­сто­я­н­ня ро­сій­ській агре­сії: за­хист кор­до­нів, змі­цне­н­ня обо­ро­но­зда­тно­сті, боротьба за де­о­ку­па­цію Кри­му та Дон­ба­су, а та­кож ви­зво­ле­н­ня на­ших бран­ців. Однак не на­ба­га­то мен­шу за­гро­зу для укра­їн­ської дер­жав­но­сті ста­но­вить її вну­трі­шня слаб­кість. Згі­дно з Кон­сти­ту­ці­єю «Укра­ї­на є уні­тар­ною та до­сить цен­тра­лі­зо­ва­ною дер­жа­вою», про­те на пра­кти­ці со­бор­ність ду­же за­ле­жить від хис­тко­го кон­сен­су­су між Ки­є­вом та ре­гіо­наль­ни­ми елі­та­ми. Про це вко­тре на­га­да­ло «ди­ке по­лю­ва­н­ня» на гро­мад­ських акти­ві­стів, що про­ко­ти­ло­ся цьо­го­річ у пів­ден­них обла­стях. На жаль, то не се­рія пре­це­ден­тів,

а ли­ше чер­го­вий сим­птом за­ста­рі­лої хво­ро­би Укра­ї­ни. Не ма­ю­чи сил чи по­лі­ти­чної во­лі, но­во­обра­на цен­траль­на вла­да укла­дає мов­ча­зну уго­ду з мі­сце­ви­ми князь­ка­ми, «ку­пу­ю­чи» їхню по­вер­хо­ву ло­яль­ність в обмін на не­втру­ча­н­ня (пов­не або час­тко­ве) у по­лі­ти­чне жи­т­тя ре­гіо­нів. Який сто­су­нок це має до на­ціо­наль­ної без­пе­ки, яскра­во свід­чить істо­рія до­не­цьких. Іду­чи їм на гран­діо­зні еко­но­мі­чні по­сту­пки й ви­пле­кав­ши в них від­чу­т­тя пов­ної по­лі­ти­чної без­кар­но­сті (зокре­ма, за шан­таж се­па­ра­ти­змом), Київ отри­мав те, що отри­мав.

Зви­чай­но, це не озна­чає, що ко­жно­му ре­гіо­ну Укра­ї­ни за­гро­жує дон­ба­ський сце­на­рій. Але й пе­ре­оці­ню­ва­ти по­лі­ти­чну му­дрість мі­сце­вих князь­ків не слід. Тим біль­ше що де­які за­хі­дні су­сі­ди вже не про­сто бу­ду­ють вла­сні від­но­си­ни з на­ши­ми ре­гіо­на­ми, а зон­ду­ють ре­а­кції Укра­ї­ни на зов­ні­шні втру­ча­н­ня. До­ста­тньо при­га­да­ти си­ту­а­цію з Угор­щи­ною. Втім, за­гро­зи дер­жав­ній ці­лі­сно­сті ви­хо­дять не ли­ше ззов­ні. При­мі­ром, не­ле­галь­ний ви­до­бу­ток бурш-

ти­ну на Во­ли­ні, який пре­зи­дент пу­блі­чно по­обі­цяв при­бор­ка­ти («лі­кві­ду­ва­ти кри­шу­ва­н­ня») ще влі­тку 2015-го, три­ває і до­сі. При­чо­му ко­па­чі, які не ма­ють у сво­є­му роз­по­ря­джен­ні ані «війсь­ктор­гу», ані за­блу­ка­них «ту­ри­стів» із Ро­сії, вже не пер­ший рік від­кри­то про­ти­сто­ять дер­жав­ним стру­кту­рам: всту­па­ють у си­ло­ві зі­ткне­н­ня з пра­во­охо­рон­ця­ми, тро­щать по­лі­цей­ські ав­то, пе­ре­кри­ва­ють до­ро­ги. Еко­но­мі­чні й еко­ло­гі­чні зби­тки, яких зав­да­ють ці та ін­ші не­ле­галь­ні про­ми­сли, ні­що по­рів­ня­но з тим, на­скіль­ки во­ни під­то­чу­ють укра­їн­ську дер­жав­ність. Бо та­кі ви­пад­ки свід­чать про те, що дер­жа­ва в нас не має мо­но­по­лії на вла­ду, а от­же, пе­ре­ло­ми­ти цю си­ту­а­цію — зав­да­н­ня не ли­ше по­лі­ти­чне, а й у пов­но­му сен­сі без­пе­ко­ве.

Без­пе­ко­ве зна­че­н­ня має та­кож до­три­ма­н­ня чин­но­го зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го кур­су. Сьо­го­дні йо­го схва­лює по­над 50% укра­їн­ців, то­ді як при­бі­чни­ки під­ро­сій­ських со­ю­зів пе­ре­бу­ва­ють у мен­шо­сті (11%). Однак час­тка тих, хто ви­сту­пає за гео­по­лі­ти­чний «ней­тра­лі­тет», до­сить зна­чна (по­над 32%). По­мі­тно зро­стає й час­тка тих, хто не очі­кує жо­дних ви­гід від єв­ро­ін­те­гра­ції (з 22% до 26% про­тя­гом 2015–2016 ро­ків) (Фонд «Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви»). То­му оче­ви­дно, що ро­бо­та із су­спіль­ною дум­кою має три­ва­ти. Щоб убез­пе­чи­ти кра­ї­ну на ви­па­док мо­жли­во­го ре­ван­шу деструктивних сил, зда­є­ться до­ціль­ним за­фі­ксу­ва­ти курс на збли­же­н­ня з Єв­ро­пою і НАТО на кон­сти­ту­цій­но­му рів­ні. Во­дно­час Укра­ї­на на рів­ні елі­ти та су­спіль­ства за­га­лом му­сить го­ту­ва­ти­ся до то­го, що зі збли­же­н­ням із ЄС від­но­си­ни з кра­ї­на­ми-чле­на­ми мо­жуть та­кож ускла­дню­ва­ти­ся. Про це яскра­во свід­чить при­клад з Угор­щи­ною. Тож ке­рів­ни­цтву кра­ї­ни до­ве­де­ться вчи­ти­ся не ли­ше спро­ти­ву Ро­сії, а й обе­ре­жної не­по­сту­пли­во­сті в ко­му­ні­ка­ці­ях із За­хо­дом. По­при те що ци­ві­лі­за­цій­на на­ле­жність Укра­ї­ни до Єв­ро­пи — це на­ша не­змін­на куль­тур­на «ге­не­ти­ка», став­ле­н­ня до ЄС має бу­ти пра­гма­ти­чним. Зре­штою, ЄС зов­сім не то­то­жний Єв­ро­пі, це ли­ше чер­го­ва фор­ма спів­жи­т­тя єв­ро­пей­ських на­ро­дів, до то­го ж аж ні­як не все­о­хо­пна й не без­до­ган­на (див. Ти­ждень, № 51/2018 і № 29/2018). Тож ба­лан­су­ва­ти між пра­гне­н­ням єд­но­сті (й об’єктив­ною за­ле­жні­стю) та здо­ро­вим на­ціо­наль­ним его­ї­змом бу­де вкрай не­про­сто.

Що сто­су­є­ться су­спіль­но-по­лі­ти­чної сфе­ри, то на по­ряд­ку ден­но­му за­ли­ша­є­ться де­о­лі­гар­хі­за­ція, тоб­то усу­не­н­ня від вла­ди ве­ли­ко­го бі­зне­су, який ко­ри­ста­є­ться впли­вом на уряд за­ра­ди уча­сті в си­стем­ній ко­ру­пції та отри­ма­н­ня до­сту­пу до рен­то­о­рі­єн­то­ва­них га­лу­зей. І зно­ву ж та­ки це пи­та­н­ня не ли­ше по­до­ла­н­ня ко­ру­пції, а й без­пе­ки. До­ста­тньо при­га­да­ти, на­скіль­ки не­о­дно­зна­чну роль ві­ді­гра­ли укра­їн­ські олі­гар­хи в ство­рен­ні си­ту­а­ції 2014 року. До­по­ки Мо­сква не за­пу­сти­ла сце­на­рій, що пе­ред­ба­чає без­по­се­ре­дній гра­бу­нок Укра­ї­ни та зни­ще­н­ня на­шої еко­но­мі­ки, біль­шість із них не чи­ни­ли жо­дно­го спро­ти­ву «м’якій оку­па­ції» і ціл­ком ком­фор­тно по­чу­ва­ли­ся в аре­а­лі «рус­ско­го ми­ра». Однак 2014-й уна­о­чнив та­кож про­бле­ми, що на­ко­пи­чи­ли­ся в су­спіль­них ни­зах. Не се­крет, що головною опо­рою РФ у її гі­бри­дній агре­сії став укра­їн­ський люмпен, який ство­рю­вав ма­сов­ку під час «рус­ской ве­сны» й ра­до став гар­ма­тним м’ясом се­па­ра­тист­сько­го «опол­че­н­ня». Всу­пе­реч за­спо­кій­ли­вим сте­ре­о­ти­пам, про­бле­ма люм­пе­ні­за­ції ха­ра­ктер­на не ли­ше для де­пре­сив­них ра­йо­нів Дон­ба­су, а для всі­єї Укра­ї­ни. Люм­пе­ни — про­ша­рок со­ці­аль­но де­за­да­пто­ва­но­го, мар­гі­на­лі­зо­ва­но­го, бі­дно­го і най­ча­сті­ше не­зайня­то­го (хо­ча й пра­це­зда­тно­го) на­се­ле­н­ня — є «со­ці­аль­ною бом­бою», під­кла­де­ною під укра­їн­ську дер­жав­ність.

Якщо се­ре­дній клас небезпідставно вва­жа­є­ться осно­вою ста­біль­но­сті та де­мо­кра­тії, то люмпен, який має низь­кий рі­вень до­бро­бу­ту, осві­ти та за­галь­ної куль­ту­ри, є цільовою ау­ди­то­рі­єю зов­ні­шніх і вну­трі­шніх деструктивних сил, по­чи­на­ю­чи від кри­мі­наль­них суб­куль­тур та сект і за­кін­чу­ю­чи те­ро­ри­сти­чни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми та ра­ди­каль­ни­ми по­пу­ліст­ськи­ми ру­ха­ми. Однак де­люм­пе­ні­за­ція Укра­ї­ни по­тре­бує ком­пле­ксних ре­форм, в осно­ві яких має ле­жа­ти по­до­ла­н­ня бі­дно­сті, але че­рез під­ви­ще­н­ня зайня­то­сті та осві­ти, а не ме­ха­ні­чне роз­ду­ва­н­ня ви­да­тків на со­ці­ал­ку. Во­дно­час слід не ли­ше ство­рю­ва­ти умо­ви для змі­цні­н­ня та роз­ши­ре­н­ня се­ре­дньо­го кла­су, а й за­лу­ча­ти до управ­лі­н­ня кра­ї­ною яко­мо­га шир­ші вер­стви су­спіль­ства. Остан­нє спри­я­ти­ме як по­си­лен­ню гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства (на про­ти­ва­гу олі­гар­хам), так і фор­му­ван­ню гро­ма­дян­ської спіль­но­ти (на про­ти­ва­гу ато­мі­зо­ва­но­му та асо­ці­аль­но­му люм­пе­ну). Що­прав­да, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції ма­ють чи­ма­лий по­зи­тив­ний ба­ланс су­спіль­ної до­ві­ри, про­те до су­спіль­ної ді­яль­но­сті, за да­ни­ми Фон­ду «Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви», за­лу­че­но ли­ше при­бли­зно 7% укра­їн­ців. Са­ме то­му най­ближ­чим ча­сом му­сить бу­ти за­вер­ше­на ре­фор­ма де­цен­тра­лі­за­ції, зав­дя­ки якій міль­йо­ни про­стих гро­ма­дян здо­бу­ва­ють до­свід ни­зо­вої де­мо­кра­тії, на­ви­чки са­мо­ор­га­ні­за­ції та са­мо­управ­лі­н­ня.

У ца­ри­ні куль­ту­ри (в ши­ро­ко­му сен­сі) го­лов­не зав­да­н­ня Укра­ї­ни — ство­ри­ти на­ле­жні умо­ви для по­сту­пу укра­ї­ні­за­ції. Дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня кі­не­ма­то­гра­фа, ство­ре­н­ня Укра­їн­сько­го куль­тур­но­го фон­ду та Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту — це кро­ки в пра­виль­но­му на­прям­ку, які да­ють ре­зуль­та­ти вже те­пер або да­ва­ти­муть у най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му. Але крім то­чко­вих за­хо­дів за окре­ми­ми на­пря­ма­ми по­трі­бні си­стем­ні рі­ше­н­ня, що сто­су­ю­ться про­від­них ін­сти­ту­тів, які за­без­пе­чу­ють по­ши­ре­н­ня та роз­ви­ток на­ціо­наль­ної куль­ту­ри, пе­ред­усім осві­ти. Зру­ше­н­ня тут уже є: но­вий за­кон про осві­ту ухва­ле­но, осві­тню ре­фор­му за­пу­ще­но, за­кон Кі­ва­ло­ва — Ко­ле­сні­чен­ка ска­со­ва­но то­що. На ча­сі За­кон «Про за­без­пе­че­н­ня фун­кціо­ну­ва­н­ня укра­їн­ської мо­ви як дер­жав­ної», вже ухва­ле­ний Вер­хов­ною Ра­дою в пер­шо­му чи­тан­ні. Але істо­рія не­за­ле­жної Укра­ї­ни до­во­дить, що ухва­ли­ти за­ко­ни й до­мог­ти­ся їх ви­ко­на­н­ня — це два окре­мих зав­да­н­ня, осо­бли­во ко­ли йде­ться про мов­не пи­та­н­ня. Щоб на­пов­ни­ти фор­маль­ний ста­тус укра­їн­ської ре­аль­ним змі­стом, по­трі­бні кон­со­лі­до­ва­ні зу­си­л­ля по­лі­ти­ку­му, дер­жав­них ор­га­нів та гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. Те са­ме сто­су­є­ться осві­тньої ре­фор­ми. Якщо Но­ва укра­їн­ська шко­ла вже за­пу­ще­на, то ре­фор­му­ва­ти про­фе­сій­но-те­хні­чну осві­ту та вве­сти в дію На­ціо­наль­но­го агент­ства із за­без­пе­че­н­ня яко­сті ви­щої осві­ти ще тіль­ки на­ле­жить. І не ви­клю­че­но, що й тут без ти­ску гро­мад­сько­сті не обі­йде­ться.

Зви­чай­но, пе­ре­лік зав­дань і в ца­ри­ні куль­ту­ри, і в ін­ших сфе­рах на­ба­га­то шир­ший. На­ціо­наль­ний по­ря­док ден­ний має фор­му­ва­ти­ся в ши­ро­ких пу­блі­чних дис­ку­сі­ях, на­бу­ва­ти зо­бов’язу­ю­чої си­ли в по­лі­ти­чних та уря­до­вих про­гра­мах і вті­лю­ва­ти­ся кон­со­лі­до­ва­ни­ми зу­си­л­ля­ми всьо­го су­спіль­ства. Але на пра­кти­ці все від­бу­ва­є­ться не зов­сім так, а іно­ді зов­сім не так: по­лі­ти­чні елі­ти ро­блять одне, ін­те­ле­кту­а­ли та лі­де­ри су­спіль­ної дум­ки — ін­ше, а су­спіль­ство пра­гне чо­гось тре­тьо­го. Однак в умо­вах обме­же­них сил, ча­су та про­сто­ру для ма­нев­рів ко­ор­ди­на­ція зу­силь для вті­ле­н­ня на­ціо­наль­них прі­о­ри­те­тів — це не іде­а­лі­сти­чна за­ба­ган­ка, а за­по­ру­ка ви­жи­ва­н­ня Укра­ї­ни як на­ції та дер­жа­ви.

ЯКЩО СЕ­РЕ­ДНІЙ КЛАС НЕБЕЗПІДСТАВНО ВВА­ЖА­Є­ТЬСЯ ОСНО­ВОЮ СТА­БІЛЬ­НО­СТІ ТА ДЕ­МО­КРА­ТІЇ, ТО ЛЮМПЕН, ЯКИЙ МАЄ НИЗЬ­КИЙ РІ­ВЕНЬ ДО­БРО­БУ­ТУ, ОСВІ­ТИ ТА ЗА­ГАЛЬ­НОЇ КУЛЬ­ТУ­РИ, Є ЦІЛЬОВОЮ АУ­ДИ­ТО­РІ­ЄЮ ЗОВ­НІ­ШНІХ І ВНУ­ТРІ­ШНІХ ДЕСТРУКТИВНИХ СИЛ

Прі­о­ри­тет. У ца­ри­ні куль­ту­ри (в ши­ро­ко­му сен­сі) го­лов­не зав­да­н­ня Укра­ї­ни — ство­ри­ти на­ле­жні умо­ви для по­сту­пу укра­ї­ні­за­ції

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.