Від­кри­ти «епо­ху ґрюн­дер­ства»

Яки­ми ма­ли би бу­ти прі­о­ри­те­ти еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки дер­жа­ви, щоб ви­рва­ти­ся з дов­го­три­ва­лої низ­хі­дної спі­ра­лі остан­ніх де­ся­ти­літь

Ukrainskiy Tyzhden - - НА ЧАСІ | БЕЗПЕКА - Оле­ксандр Кра­мар

Чим Укра­ї­ні за­ра­дить ні­ме­цький до­свід кін­ця XIX сто­лі­т­тя

Укра­їн­ська еко­но­мі­ка май­же від­но­ви­ла до­во­єн­ні по­ка­зни­ки. Як уже звер­тав ува­гу Ти­ждень, об­сяг ва­ло­во­го про­ду­кту по кра­ї­ні без ура­ху­ва­н­ня До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей упав по­рів­ня­но з 2013-м ли­ше на 2%. Це за­га­лом від­по­від­ає тем­пу змен­ше­н­ня кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня на під­кон­троль­ній те­ри­то­рії за від­по­від­ні ро­ки. Об­сяг ВВП 2019-го на цій-та­ки те­ри­то­рії мо­же пе­ре­вер­ши­ти по­ка­зни­ки 2013 року на­віть за умо­ви збе­ре­же­н­ня на­яв­них по­мір­них тем­пів зро­ста­н­ня, що ста­нов­лять 2,5–3%.

Однак ця швид­кість не­до­ста­тня для та­кої бі­дної кра­ї­ни, як ни­ні­шня Укра­ї­на. Во­на ниж­ча від се­ре­дньо­сві­то­вої і ті­єї, із якою роз­ви­ва­ю­ться су­сі­дні дер­жа­ви. Тоб­то, зро­ста­ю­чи та­ки­ми тем­па­ми, ми на­справ­ді що­ро­ку ду­же від­ста­є­мо. Тим ча­сом сві­то­ва еко­но­мі­ка, ймо­вір­но, ось-ось за­ну­ри­ться в чер­го­ву ци­клі­чну еко­но­мі­чну кри­зу, яка зно­ву бо­лі­сно вда­рить по на­дмір­но за­ле­жній від зов­ні­шньої кон’юн­кту­ри й по­га­но ди­вер­си­фі­ко­ва­ній ві­тчи­зня­ній еко­но­мі­ці. Тож мо­же­мо вже не­за­ба­ром ді­ста­ти чер­го­ве під­твер­дже­н­ня пе­ре­бу­ва­н­ня Укра­ї­ни в низ­хі­дній спі­ра­лі, ко­ли ко­жен но­вий еко­но­мі­чний цикл зро­ста­н­ня-спа­ду для нас за­вер­шу­є­ться тим, що еко­но­мі­ка кра­ї­ни опи­ня­є­ться в де­да­лі гір­шо­му ста­но­ви­щі. У ре­зуль­та­ті, по­при пе­рі­о­ди більш чи менш ди­на­мі­чно­го зро­ста­н­ня у 2000–2007-му, 2010–2012-му та 2016–2018-му, ре­аль­ний ВВП цьо­го­річ усе ще за­ли­ша­ти­ме­ться в кра­що­му ра­зі в 1,6 ра­за мен­шим, ніж 1990-го.

За цей час ми над­то від­ста­ли від усіх су­сі­дів: якщо у 1992, 2004 та 2017 ро­ках ВВП за ПКС на осо­бу в Укра­ї­ні МВФ оці­нив у $6,1 тис., $6,3 тис. і $8,6 тис., то в Поль­щі за цей час він зріс із $6,6 тис. (май­же укра­їн­сько­го рів­ня) 1992-го до $14,1 тис. 2004-го й $29,2 тис. 2007-го. А в Ру­му­нії від $6,2 тис. 1992-го до $24 тис. 2017-го. Від­по­від­на тен­ден­ція три­ває, бо в її осно­ві — зна­чно ви­щі тем­пи еко­но­мі­чно­го

зро­ста­н­ня су­сі­дніх кра­їн із Цен­траль­ної Єв­ро­пи по­рів­ня­но з Укра­ї­ною. До при­кла­ду, за 2,5–3% при­ро­сту укра­їн­ської еко­но­мі­ки ти­ми ро­ка­ми тем­пи Поль­щі та Ру­му­нії ста­но­ви­ли від­по­від­но 4–5%, а об­сяг їхньої еко­но­мі­ки ни­ні на 20–25% біль­ший, ніж був, на­при­клад, 2013-го.

Щоб ви­рва­ти­ся з ці­єї низ­хі­дної спі­ра­лі, ко­ли ві­тчи­зня­на еко­но­мі­ка що­ра­зу опи­ня­є­ться в де­да­лі гір­шо­му ста­но­ви­щі, по­трі­бні три­ва­лі дво­зна­чні по­ка­зни­ки зро­ста­н­ня. А во­ни, сво­єю чер­гою, мо­жли­ві ли­ше зав­дя­ки кар­ди­наль­ним змі­нам еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки дер­жа­ви. Ва­жли­во ві­ді­йти від па­ра­зи­ту­ва­н­ня на де­да­лі мен­ших за­ли­шках на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства й по­стій­но­го фо­ку­су­ва­н­ня на то­му, що ще мо­жна пе­ре­роз­по­ді­ли­ти в ме­жах ко­ру­пцій­но-олі­гар­хі­чної мо­де­лі при­вла­сне­н­ня. На­то­мість слід узя­ти курс на збіль­ше­н­ня «на­ціо­наль­но­го пи­ро­га» та вста­нов­ле­н­ня та­ких прин­ци­пів йо­го роз­по­ді­лу, які під­штов­ху­ва­ли б ко­жно­го бра­ти яко­мо­га актив­ні­шу участь у йо­го при­мно­жен­ні. У цьо­му сен­сі на­сту­пні п’ять ро­ків мо­жуть ви­яви­ти­ся ви­зна­чаль­ни­ми. Адже остан­нім ча­сом з’яв­ля­є­ться де­да­лі біль­ше свід­чень то­го, що, за­вер­шу­ю­чи пе­ре­трав­ле­н­ня та­ких ко­лись «ба­зо­вих» се­кто­рів укра­їн­ської еко­но­мі­ки, як гір­ни­чо-ви­до­був­на про­ми­сло­вість, ме­та­лур­гія, хі­мія, важ­ке ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня, а остан­нім ча­сом і зер­но­во-олій­на га­лузь сіль­сько­го го­спо­дар­ства, укра­їн­ські олі­гар­хи шу­ка­ють но­вої по­жи­ви. Нею мо­жуть ви­яви­ти­ся ті сфе­ри на­шої еко­но­мі­ки, де до­не­дав­на пе­ре­ва­жав ма­лий та се­ре­дній бі­знес че­рез свої мен­ші мас­шта­би і ниж­чу при­ва­бли­вість для ве­ли­ких грав­ців по­рів­ня­но зі зга­да­ни­ми ви­ще «ба­зо­ви­ми» й екс­пор­то­о­рі­єн­то­ва­ни­ми. Іде­ться, зокре­ма, про до­не­дав­на не­о­лі­гар­хі­чний агро­бі­знес, хар­чо­ву, лег­ку, де­ре­во­об­ро­бну й ме­бле­ву про­ми­сло­вість, а та­кож лі­со­ве го­спо­дар­ство. У зо­ні ри­зи­ку, крім то­го, ті се­кто­ри, які до остан­ньо­го ча­су пе­ре­бу­ва­ли в дер­жав­ній або ко­му­наль­ній вла­сно­сті, як-от зна­чна ча­сти­на енер­ге­ти­ки, жи­тло­во-ко­му­наль­на сфе­ра, ме­ди­ци­на, вій­сько­во-про­ми­сло­вий ком­плекс, за­ли­шки ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чних ма­ши­но­бу­дів­них під­при­ємств.

Та­ким чи­ном, кра­ї­на сто­їть на роз­до­ріж­жі. Або олі­гар­хат пе­ре­тра­вить і ці га­лу­зі із су­про­від­ним зни­ще­н­ням у них кон­ку­рен­ції, руй­ну­ва­н­ням здо­ро­вої со­ці­аль­ної тка­ни­ни ло­каль­но­го ма­ло­го й се­ре­дньо­го бі­зне­су. Або, нав­па­ки, до­сі дер­жав­но-ко­му­наль­ні та ре­пре­зен­то­ва­ні пе­ре­ва­жно ма­лим і се­ре­днім бі­зне­сом се­кто­ри укра­їн­ської еко­но­мі­ки ста­нуть плац­дар­ма­ми й драй­ве­ра­ми зро­ста­н­ня укра­їн­ської еко­но­мі­ки як не­о­лі­гар­хі­чної. А успіх у них на­ціо­наль­но­го ма­ло­го й се­ре­дньо­го бі­зне­су, який, зокре­ма, зро­сте до мас­шта­бів ве­ли­ко­го не­о­лі­гар­хі­чно­го, стане від­прав­ною то­чкою для стрім­ко­го роз­ви­тку Укра­ї­ни за­га­лом. І сфор­мує в та­кий спо­сіб у ни­ні олі­гар­хі­зо­ва­них сфе­рах но­ву осно­ву для оздо­ров­ле­н­ня на­ціо­наль­но­го кон­ку­рен­тно­го се­ре­дньо­го й ве­ли­ко­го бі­зне­су.

СТВО­РЮ­ВА­ТИ, А НЕ ПРИВЛАСНЮВАТИ

Що­би пі­ти дру­гим шля­хом, кра­ї­ні по­трі­бна пе­ре­орі­єн­та­ція дер­жав­ної по­лі­ти­ки на фор­му­ва­н­ня куль­ту про­ду­ктив­ної пра­ці, за­сну­ва­н­ня та роз­ви­ток но­вих бі­зне­сів за­для ба­га­ті­н­ня їхніх вла­сни­ків і зро­ста­н­ня за­галь­но­го ба­гат­ства для всіх. Слід ві­ді­йти від при­вла­сне­н­ня та спо­жи­ва­цтва вже на­яв­них ре­сур­сів. Цій ме­ті має бу­ти під­по­ряд­ко­ва­на як ін­фор­ма­цій­на, так і по­да­тко­ва й кре­ди­тно-гро­шо­ва по­лі­ти­ка. На ча­сі та­кож ство­ре­н­ня умов, ви­гі­дних для ве­де­н­ня ле­галь­но­го «бі­ло­го» бі­зне­су та при­ва­бли­вих для пра­ці в ньо­му ма­кси­маль­ної кіль­ко­сті осіб. На­ле­жне ви­на­го­ро­дже­н­ня під­при­єм­ли­вих, іні­ці­а­тив­них і про­фе­сій­них гро­ма­дян за­ли­ша­ти­ме їх у кра­ї­ні, а не ви­штов­ху­ва­ти­ме за її ме­жі.

Са­ме ця ча­сти­на су­спіль­ства має ста­ти орі­єн­ти­ром дер­жав­ної по­лі­ти­ки, а не та, яка спо­ді­ва­є­ться по­лі­пши­ти вла­сний рі­вень жи­т­тя, пе­ре­роз­по­ді­ля­ю­чи чу­жі ста­тки чи до­хо­ди. Адже, по­при справ­ді вра­жа­ю­чі про­я­ви со­ці­аль­ної не­рів­но­сті, яскра­ві при­кла­ди ме­жу­ва­н­ня край­ньої бі­дно­сті з не­при­стой­ни­ми для та­кої не­за­мо­жної кра­ї­ни роз­ко­ша­ми, вла­сне пе­ре­роз­по­діл не зда­тен ви­рі­ши­ти про­бле­му за­галь­ної бі­дно­сті. Збіль­ши­ти до­хо­ди пе­ре­ва­жної ча­сти­ни укра­їн­ців бо­дай удві­чі-втри­чі жо­дним із ва­рі­ан­тів пе­ре­роз­по­ді­лу на­яв­но­го на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства не вда­сться. Пе­ре­роз­по­діл акти­вує де­мо­ти­ва­цій­ну для біль­шо­сті лю­дей не­впев­не­ність у ко­ри­сту­ван­ні пло­да­ми сво­їх зу­силь, а от­же, бло­кує роз­ви­ток кра­ї­ни. То­му тре­ба ви­хо­ву­ва­ти по­ва­гу до тих, хто за­ро­бляє та має біль­ше, пра­гне­н­ня на­слі­ду­ва­ти їх, упев­не­ність у не­до­тор­кан­но­сті при­ва­тної вла­сно­сті.

Да­ти ре­аль­ний шанс по­до­ла­ти бі­дність і сут­тє­во під­ви­щи­ти до­ста­ток укра­їн­ців мо­же ви­клю­чно збіль­ше­н­ня на­ціо­наль­но­го до­хо­ду. Адже на­ра­зі ефе­ктив­на зайня­тість у кра­ї­ні на рів­ні близь­ко 50% на­яв­них тру­до­вих ре­сур­сів. А ре­шта — при­хо­ва­ні без­ро­бі­тні, кількість яких ся­гає що­най­мен­ше 8 млн пра­це­зда­тних гро­ма­дян. У та­ких умо­вах дер­жав­на по­лі­ти­ка має бу­ти спря­мо­ва­на на при­швид­ше­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня че­рез ство­ре­н­ня но­вих і роз­ши­ре­н­ня на­яв­них бі­зне­сів, під­трим­ку на стар­ті, нав­ча­н­ня та пе­ре­ква­лі­фі­ка­цію гро­ма­дян, го­то­вих узя­ти актив­ну участь в еко­но­мі­чно­му рив­ку. Усім, хто хо­че роз­по­ча­ти вла­сну спра­ву, дер­жа­ва має да­ти мо­жли­вість здо­бу­ти не­об­хі­дні ба­зо­ві зна­н­ня, кон­суль­ту­ва­н­ня для по­ча­тку вла­сної спра­ви, «зе­ле­ну ву­ли­цю» в отри­ман­ні усіх по­трі­бних для цьо­го до­зво­лів та до­ку­мен­тів.

На­са­дже­н­ня куль­ту про­ду­ктив­ної пра­ці та під­при­єм­ли­во­сті має су­про­во­джу­ва­ти­ся за­без­пе­че­н­ням ре­аль­но­го вер­хо­вен­ства пра­ва, га­ран­ту­ва­н­ням пра­ва вла­сно­сті, при­бор­ка­н­ням ти­ску і ви­ма­га­н­ня з бо­ку си­ло­ви­ків. На­то­мість пра­ців­ни­ки ор­га­нів, які за­без­пе­чу­ва­ти­муть пра­во­су­д­дя та під­три­ма­н­ня пра­во­по­ряд­ку в кра­ї­ні, ма­ють отри­ма­ти до­ста­тній рі­вень ви­на­го­ро­ди, що за­без­пе­чить по­стій­ний ви­со­кий кон­курс і мо­жли­вість ви­су­не­н­ня ви­со­ких про­фе­сій­но-ква­лі­фі­ка­цій­них ви­мог до кан­ди­да­тів на всі по­са­ди — від ря­до­вих до ке­рів­них. І рі­вень мо­ти­ва­ції, і су­во­рість по­ка­рань ма­ють ство­рю­ва­ти не­об­хі­дний бар’єр, який утри­му­вав би від ко­ру­пції та зло­вжи­вань і зму­шу­вав до­ро­жи­ти ро­бо­чим мі­сцем і ав­то­ри­те­том. Збіль­ше­н­ня дер­жав­них ви­да­тків, зокре­ма й на за­без­пе­че­н­ня які­сних дер­жав­них по­слуг і ре­аль­но­го вер­хо­вен­ства пра­ва, по­тре­бу­ва­ти­ме кар­ди­наль­но­го по­си­ле­н­ня від­по­від­аль­но­сті за не­спла­ту по­да­тків і збо­рів, уне­мо­жлив­ле­н­ня три­ва­ло­го ве­де­н­ня фор­маль­но «зби­тко­во­го» бі­зне­су, спро­ще­н­ня про­це­ду­ри бан­крут­ства.

Над­зви­чай­но ва­жли­во та­кож ство­ри­ти ма­кси­маль­но не­ком­фор­тні умо­ви для тих, хто мо­же, але не хо­че пра­цю­ва­ти які­сно й про­ду­ктив­но, спла­чу­ю­чи всі не­об­хі­дні по­да­тки та від­ра­ху­ва­н­ня до бю­дже­тів і со­ці­аль­них фон­дів. Лі­но­щі чи без­від­по­від­аль­ність ма­ють ста­ти над­то до­ро­гим за­до­во­ле­н­ням, і ро­зра­хо­ву­ва­ти на будь-яку під­трим­ку чи до­по­мо­гу з бо­ку дер­жа­ви та­ким лю­дям не до­во­ди­ти­ме­ться.

Бі­дність у та­ких ви­пад­ках не по­вин­на бу­ти при­во­дом до спів­чу­т­тя чи пре­тен­зій на дер­жав­ну під­трим­ку, а гань­бою, яка в біль­шо­сті су­спіль­ства асо­ці­ю­ва­ти­ме­ться з не­ба­жа­н­ням лю­дей пра­цю­ва­ти. Адже ва­жли­во ка­на­лі­зу­ва­ти енер­гію

В УКРА­Ї­НІ Є КОЛОСАЛЬНІ СТАР­ТО­ВІ УМО­ВИ ДЛЯ ТО­ГО, ЩОБ НО­ВІ НА­ЦІО­НАЛЬ­НІ БІЗНЕСИ НАРОДЖУВАЛИСЯ Й ЗРОСТАЛИ НЕ ЛИ­ШЕ В НО­ВІ­ТНІХ СЕКТОРАХ І НІШАХ, ЯКІ ЛИ­ШЕ З’ЯВ­ЛЯ­Ю­ТЬСЯ У СВІТОВІЙ ЕКО­НО­МІ­ЦІ, А Й У ТИХ ЧИ­СЛЕН­НИХ СФЕ­РАХ, ЩО НА­РА­ЗІ НАСИЧУЮТЬСЯ ВЕ­ЛИ­КОЮ МІ­РОЮ АБО Й ПЕ­РЕ­ВА­ЖНО ВИРОБНИКАМИ З ІН­ШИХ КРА­ЇН

бі­дні­ших, на­вчи­ти та, якщо по­трі­бно, зму­си­ти їх пра­цю­ва­ти, ви­ро­бля­ю­чи то­ва­ри чи по­слу­ги, до­кла­да­ю­чи вла­сні зу­си­л­ля та ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи вмі­н­ня в тих сфе­рах, де на них є ма­кси­маль­но ви­со­кий по­пит як на на­ціо­наль­но­му, так і на сві­то­во­му рин­ках.

ФІ­НАН­СУ­ВА­ТИ ВИ­РО­БНИ­ЦТВО, А НЕ СПО­ЖИ­ВА­Н­НЯ

Во­дно­час ва­жли­во зва­жа­ти на те, що там, де уко­рі­не­но ком­плекс еко­но­мі­чної мен­шо­вар­то­сті, стрім­ких еко­но­мі­чних під­йо­мів бу­ти не мо­же. В усіх кра­ї­нах во­ни по­чи­на­ли­ся з усві­дом­ле­н­ня, що ми зда­тні ви­ро­бля­ти не гір­ше, ніж кон­ку­рен­ти. Але в ре­а­лі­ях су­ча­сної Укра­ї­ни по­лі­ти­ка дер­жа­ви має ви­сту­па­ти ка­та­лі­за­то­ром цих про­це­сів. Во­на не мо­же за­ли­ша­ти­ся від­сто­ро­не­ним спо­сте­рі­га­чем за тим, як во­ни по­віль­но і, ймо­вір­но, не­до­ста­тньо актив­но від­бу­ва­ти­му­ться, щоб да­ти ре­зуль­тат не про­сто на мі­кро­рів­ні окре­мих успі­шних стар­та­пів. Дер­жа­ва му­сить ста­ти сти­му­ля­то­ром, який за­без­пе­чу­ва­ти­ме до­ста­тній мас­штаб та­ких про­це­сів для то­го, щоб во­ни ви­ли­ли­ся в стрім­ке зро­ста­н­ня на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки за­га­лом.

І в кра­ї­ні є колосальні стар­то­ві умо­ви для то­го, щоб но­ві на­ціо­наль­ні бізнеси народжувалися й зростали не ли­ше в но­ві­тніх секторах і нішах, які ли­ше з’яв­ля­ю­ться у світовій еко­но­мі­ці, а й у тих чи­слен­них сфе­рах, що на­ра­зі насичуються ве­ли­кою мі­рою або й пе­ре­ва­жно виробниками з ін­ших дер­жав. Біль­шість кра­їн сві­ту ім­пор­тує для вну­трі­шньо­го спо­жи­ва­н­ня ве­ли­ку час­тку ті­єї про­ду­кції, яку не мо­же ви­го­то­ви­ти чи ви­до­бу­ти са­мо­стій­но, або ж ті­єї, яку ви­ро­бля­ти їм зна­чно до­рож­че, ніж тра­ди­цій­ним по­ста­чаль­ни­кам. А в Укра­ї­ні чи­ма­лу кількість пе­ре­ва­жно ім­порт­них ста­нов­лять ті то­ва­ри, які ціл­ком мо­гли б ви­ро­бля­ти­ся в ній са­мій за ці­на­ми, зі­став­ни­ми з ім­порт­ни­ми ана­ло­га­ми.

Укра­їн­ська «епо­ха за­сну­ва­н­ня» чи­слен­но­го ма­ло­го та се­ре­дньо­го бі­зне­су (по­ді­бно до «епо­хи ґрюн­дер­ства», яка сво­го ча­су да­ла старт пе­ре­тво­рен­ню Ні­меч­чи­ни на єв­ро­пей­сько­го еко­но­мі­чно­го лі­де­ра) має до­брі шан­си стар­ту­ва­ти з від­во­ю­ва­н­ня зна­чної час­тки в тих се­гмен­тах вну­трі­шньо­го рин­ку, які до­сі за­пов­не­ні пе­ре­ва­жно іно­зем­ни­ми по­ста­чаль­ни­ка­ми. Але за сти­му­лю­ю­чої дер­жав­ної по­лі­ти­ки та­кі ви­ро­бни­ки з ча­сом мо­жуть успі­шно ви­йти й на зов­ні­шні рин­ки. Адже пе­ре­ва­га вну­трі­шньо­го рин­ку та став­ка на ім­пор­то­за­мі­ще­н­ня, як стар­то­ва мо­жли­вість, по­ля­гає в то­му, що тут з’яв­ля­ю­ться шан­си спро­бу­ва­ти се­бе для но­вих під­при­єм­ців, які не на­ва­жа­ться від­ра­зу ри­зи­ку­ва­ти на гло­баль­но­му рин­ку че­рез брак не­об­хі­дних знань чи на­ви­чок. По­збав­ле­ні мо­жли­во­стей стар­ту­ва­ти на вну­трі­шньо­му рин­ку не­скла­дних то­ва­рів чи про­ду­ктів ма­со­во­го по­пи­ту, во­ни про­сто за­ли­ша­ти­му­ться без­ро­бі­тни­ми або ж шу­ка­ти­муть спосо­би пра­цю­ва­ти за кор­до­ном.

Во­дно­час мас­шта­бна «епо­ха ґрюн­дер­ства» в су­ча­сних умо­вах не­мо­жли­ва без за­без­пе­че­н­ня но­во­ство­рю­ва­них бі­зне­сів стар­то­вим ка­пі­та­лом і до­сту­пним кре­ди­тним ре­сур­сом для актив­но­го роз­ши­ре­н­ня ви­ро­бни­цтва. У цьо­му ви­пад­ку зав­да­н­ня кре­ди­тно-фі­нан­со­вої по­лі­ти­ки дер­жа­ви по­ля­гає в пе­ре­тво­рен­ні бан­ків­ської си­сте­ми з ін­стру­мен­ту сти­му­лю­ва­н­ня спо­жив­чо­го по­пи­ту, іпо­те­ки чи фі­нан­су­ва­н­ня вну­трі­шньо­го бор­гу кра­ї­ни на за­сіб спри­я­н­ня по­яві й зро­стан­ню на­ціо­наль­но­го бі­зне­су, роз­ши­ре­н­ня ним ви­ро­бни­цтва й екс­пор­ту.

Адже все ще ду­же низь­кий рі­вень на­ко­пи­чень і ви­ро­бни­чих ін­ве­сти­цій, який спо­сте­рі­га­є­ться ни­ні, не мо­же на­да­ти по­трі­бно­го по­штов­ху еко­но­мі­ці, за­без­пе­чи­ти стрім­кі тем­пи її зро­ста­н­ня. До­свід най­успі­шні­ших під­йо­мів по усьо­му сві­ту свід­чить, що са­ме ва­ло­ве на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу на рів­нях, близь­ких до 30–40% ВВП, і йо­го прі­о­ри­те­тне ін­ве­сту­ва­н­ня в при­бу­тко­ві ви­ро­бни­чі се­кто­ри дає шан­си на швид­ке онов­ле­н­ня стру­кту­ри еко­но­мі­ки та ви­пе­ре­джаль­ні тем­пи її зро­ста­н­ня. В су­ча­сній Укра­ї­ні не йде­ться на­віть про тре­ти­ну цих об­ся­гів.

По­трі­бно та­кож сти­му­лю­ва­ти бі­знес до ри­зи­ку із за­про­ва­дже­н­ням най­рі­зно­ма­ні­тні­ших ін­но­ва­цій­них роз­ро­бок. Адже сьо­го­дні кла­си­чних ін­ве­сти­цій у но­ві роз­роб­ки та до­слі­дже­н­ня ми фа­кти­чно не ма­є­мо. Бі­знес якщо й укла­дає ко­шти, то пе­ре­ва­жно в мо­дер­ні­за­цію сво­їх ви­ро­бництв на осно­ві вже апро­бо­ва­них за кор­до­ном, а от­же, вто­рин­них те­хно­ло­гій, які за­ку­по­ву­ю­ться в ін­ших кра­ї­нах. Ви­со­кі кре­ди­тні став­ки та на­дмір­на рен­та­бель­ність мо­но­по­лі­зо­ва­них ре­сур­сних га­лу­зей еко­но­мі­ки ро­блять не­до­ціль­ною ри­зи­ко­ва­ну ді­яль­ність у сфе­рі ін­но­ва­цій.

То­му пер­шо­чер­го­вим зав­да­н­ням для дер­жа­ви має ста­ти ком­плекс за­хо­дів по­да­тко­вої та кре­ди­тно-гро­шо­вої по­лі­ти­ки, який по­клав би край ви­ми­ван­ню кре­ди­тно­го ре­сур­су на по­тре­би спо­жи­ва­н­ня та пе­ре­спря­му­вав би їх на ви­ро­бни­че ін­ве­сту­ва­н­ня. Слід або змен­ши­ти до мі­ні­му­му дер­жав­ні за­по­зи­че­н­ня на вну­трі­шньо­му фі­нан­со­во­му рин­ку, або пе­ре­йти до пря­мо­го ви­ку­пу Нац­бан­ком ОВДП, щоб при­пи­ни­ти ви­лу­че­н­ня кре­ди­тно­го ре­сур­су з рин­ку. Уряд та НБУ ма­ють па­ра­лель­но шу­ка­ти ре­гу­ля­тор­ні та фі­скаль­ні ін­стру­мен­ти, щоб змен­ши­ти при­бу­тко­вість і при­ва­бли­вість спо­жив­чо­го кре­ди­ту­ва­н­ня для бан­ків і під­ви­щи­ти йо­го кін­це­ву ці­ну для гро­ма­дян.

Те, що бан­ки на­ко­пи­чи­ли ве­ли­кий порт­фель не­ро­бо­чих кре­ди­тів, аж ні­як не привід ускла­дню­ва­ти умо­ви кре­ди­ту­ва­н­ня бі­зне­су, осо­бли­во но­во­го, як це від­бу­ва­ло­ся остан­ні­ми ро­ка­ми. Нав­па­ки, по­трі­бно на­ро­щу­ва­ти кре­ди­ту­ва­н­ня ви­ро­бни­чо­го се­кто­ру, а над­то но­во­ство­ре­них ком­па­ній, спро­стив­ши й на­віть ав­то­ма­ти­зу­вав­ши про­це­ду­ри стя­гне­н­ня за­ста­ви, бан­крут­ства та змі­ни вла­сни­ків або продажу акти­вів під­при­ємств за бор­ги. Ли­ше за та­ких умов мо­жна ро­зра­хо­ву­ва­ти на стрім­кий еко­но­мі­чний роз­ви­ток і зро­ста­н­ня рів­ня до­хо­дів біль­шо­сті на­віть на тлі нор­маль­них для ка­пі­та­лі­сти­чної еко­но­мі­ки бан­крутств зна­чної ча­сти­ни під­при­єм­ців, які ви­яв­ля­ться менш успі­шни­ми.

Ва­жли­во до то­го ж ма­кси­маль­но ско­ри­ста­ти­ся в на­ціо­наль­них ін­те­ре­сах ти­ми змі­на­ми в тор­гі­вель­ній ца­ри­ні, які остан­нім ча­сом на­би­ра­ють обер­тів у сві­ті. Еко­но­мі­чний на­ціо­на­лізм, який більш чи менш ви­ра­же­ний, зав­жди був на озбро­єн­ні успі­шних еко­но­мік сві­ту, стає не та­ким при­хо­ва­ним. І це ство­рює для на­стіль­ки за­ле­жної від зов­ні­шньої тор­гів­лі еко­но­мі­ки, як укра­їн­ська, не ли­ше оче­ви­дні ри­зи­ки. Мо­жли­во­сті, які по­тен­цій­но зда­тен від­кри­ти нам пе­ре­гляд тор­го­вель­но­го ре­жи­му з ін­ши­ми кра­ї­на­ми, їх спря­му­ва­н­ня в зба­лан­со­ва­ні­ший фор­мат, мо­жуть сут­тє­во до­по­мог­ти укра­їн­ській «епо­сі ґрюн­дер­ства».

Вре­шті, уяв­ле­н­ня про над­зви­чай­но ве­ли­ку за­ле­жність укра­їн­ської еко­но­мі­ки від зов­ні­шньої тор­гів­лі є пе­ре­ва­жно ре­зуль­та­том її не­ро­з­ви­не­но­сті та вкрай ма­лих мас­шта­бів. Зро­ста­н­ня ви­ро­бни­цтва, зокре­ма для вну­трі­шніх по­треб, за­мі­ще­н­ня ча­сти­ни нинішнього ім­пор­ту, по­шу­ки аль­тер­на­тив­них мо­де­лей енер­го­за­без­пе­че­н­ня, роз­ши­ре­н­ня вну­трі­шньо­го спо­жи­ва­н­ня в ре­зуль­та­ті збіль­ше­н­ня до­хо­дів гро­ма­дян, а від­по­від­но й пов’яза­ний із цим роз­ви­ток сфе­ри по­слуг, не ви­клю­че­но, ви­яв­лять, що об­сяг зов­ні­шньої тор­гів­лі, зі­став­ної

На­ра­зі ефе­ктив­на зайня­тість у кра­ї­ні на рів­ні близь­ко 50% на­яв­них тру­до­вих ре­сур­сів. А ре­шта — при­хо­ва­ні без­ро­бі­тні, кількість яких ся­гає що­най­мен­ше 8 млн пра­це­зда­тних гро­ма­дян

з ВВП кра­ї­ни, мо­же ви­яви­ти­ся близь­ким до 30–40% но­во­го, уже збіль­ше­но­го ва­ло­во­го вну­трі­шньо­го про­ду­кту. При­чо­му це не за­пе­ре­чу­ва­ти­ме зна­чно­го зро­ста­н­ня ни­ні­шніх по­ка­зни­ків в аб­со­лю­тних об­ся­гах екс­пор­ту й ім­пор­ту.

Утім, ва­жли­ві не так об­ся­ги екс­пор­ту та ім­пор­ту, як їх стру­кту­ра, а та­кож до­да­на вар­тість від тих чи ін­ших то­ва­рів. У цьо­му сен­сі в но­вій ре­аль­но­сті по­ши­ре­н­ня у сві­ті «еко­но­мі­чно­го на­ціо­на­лі­зму» ми з на­шою си­ро­вин­но-на­пів­фа­бри­ка­тною стру­кту­рою екс­пор­ту та ім­пор­то­за­ле­жні­стю від го­то­вих то­ва­рів, зна­чну ча­сти­ну яких, якщо не біль­шість, зда­тні ви­ро­бля­ти са­мо­стій­но, ма­є­мо шанс зна­чно по­лі­пши­ти умо­ви тор­гів­лі.

Адже на­ра­зі Укра­ї­на, на­при­клад, за­ли­ша­є­ться ве­ли­ким екс­пор­те­ром си­ро­вин­ної та на­пів­фа­бри­ка­тної ме­та­лур­гій­ної про­ду­кції, до якої во­дно­час по­стій­но зро­стає ім­порт ме­та­ло­ви­ро­бів зі зна­чно ви­щим рів­нем оброб­ки. Це су­про­во­джу­є­ться зро­ста­н­ням без­ро­бі­т­тя се­ред про­ми­сло­во­го пер­со­на­лу в ін­ду­стрі­аль­них цен­трах Пів­ден­но­го Схо­ду. А по­ста­чаль­ни­ка­ми та­кої про­ду­кції є пе­ре­ва­жно еко­но­мі­ки з на­ба­га­то ви­щою вар­ті­стю пра­ці в цій сфе­рі. Так са­мо роз­ви­ток ві­тчи­зня­но­го АПК су­про­во­джу­є­ться зро­ста­н­ням ім­пор­ту агро­те­хні­ки, агро­хі­мії, ін­ших за­со­бів ви­ро­бни­цтва, низ­ки про­до­воль­чих про­ду­ктів із ви­щою до­да­ною вар­ті­стю. Усе це мо­же ста­ти жи­виль­ним ґрун­том для роз­бу­до­ви чи­слен­но­го на­ціо­наль­но­го бі­зне­су рі­зних роз­мі­рів — від ма­ло­го й се­ре­дньо­го до ве­ли­ко­го.

За­про­ва­дже­н­ня рин­ку зем­лі є не­об­хі­дною умо­вою роз­бло­ку­ва­н­ня по­тен­ці­а­лу еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Але во­но та­кож не має бу­ти са­мо­ці­л­лю, а під­по­ряд­ко­ву­ва­ти­ся ме­ті успі­шно­го роз­ви­тку агро­се­кто­ру на осно­ві на­ціо­наль­но­го ма­ло­го й се­ре­дньо­го бі­зне­су. Во­дно­час не­без­пе­чно до­пу­ска­ти пе­ре­тво­ре­н­ня укра­їн­сько­го агро­се­кто­ру на по­ле ді­яль­но­сті іно­зем­них ТНК чи ві­тчи­зня­них латифундистів, які обме­жать йо­го роль ви­клю­чно до дже­ре­ла по­ста­ча­н­ня мо­но­спе­ці­а­лі­зо­ва­ної про­ду­кції з низь­ким рів­нем оброб­ки.

На­ша по­тен­цій­но силь­на позиція по­ля­гає в то­му, що пе­ре­ва­жно си­ро­вин­на стру­кту­ра нинішнього укра­їн­сько­го екс­пор­ту зо­рі­єн­то­ва­на зна­чною мі­рою на кра­ї­ни, що є ве­ли­ки­ми чи­сти­ми її ім­пор­те­ра­ми й не за­ці­кав­ле­ні в за­крит­ті сво­їх рин­ків для на­ших по­ста­чаль­ни­ків. При цьо­му во­ни ча­сто не ма­ють сер­йо­зної при­су­тно­сті на укра­їн­сько­му рин­ку го­то­вих то­ва­рів. На­то­мість йо­го за­ва­ле­но на дис­про­пор­цій­ній осно­ві го­то­ви­ми ви­ро­ба­ми з пе­ре­ва­жно азій­ських кра­їн, які три­ма­ють свої рин­ки за­га­лом за­кри­ти­ми для біль­шо­сті укра­їн­ських ви­ро­бни­ків. Пе­ре­гляд тор­го­вель­но­го ре­жи­му в цих ви­пад­ках мо­же від­кри­ти сер­йо­зні мо­жли­во­сті для ство­ре­н­ня та зро­ста­н­ня но­во­го ви­ро­бни­чо­го бі­зне­су в на­шій кра­ї­ні, за­мі­ще­н­ня ним як ча­сти­ни нинішнього ім­пор­ту, так і ви­хо­ду на рин­ки кра­їн — ве­ли­ких ім­пор­те­рів в Укра­ї­ну.

Щоб ско­ри­ста­ти­ся ци­ми мо­жли­во­стя­ми, по­трі­бно про­во­ди­ти жорс­тку й при­скі­пли­ву по­лі­ти­ку об­сто­ю­ва­н­ня на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів у дво­сто­рон­ній тор­гів­лі. До­ступ до ві­тчи­зня­но­го вну­трі­шньо­го рин­ку для іно­зем­них по­ста­чаль­ни­ків має су­про­во­джу­ва­ти­ся вза­єм­ним від­кри­т­тям рин­ку від­по­від­но­го пар­тне­ра для укра­їн­ських го­то­вих то­ва­рів та во­дно­час не ста­но­ви­ти за­гро­зи існу­ван­ню ті­єї чи ін­шої га­лу­зі еко­но­мі­ки в Укра­ї­ні. Якщо ж пев­ні то­ва­ри в на­шій кра­ї­ні не ви­ро­бля­ю­ться, але ціл­ком мо­жли­во, що бу­дуть, то до­ступ на ри­нок має узго­джу­ва­ти­ся зі спри­я­н­ням та­ким ім­пор­те­ром по­сту­по­вій ло­ка­лі­за­ції від­по­від­них ви­ро­бництв в Укра­ї­ні.

Gründerzeit, під­при­єм­ни­цький бум у Ні­меч­чи­ні кін­ця XIX сто­лі­т­тя. Ма­шин­но-ло­ко­мо­тив­на ме­та­лур­гія Borsig AG у Бер­лі­ні. Фейєр­ленд, 1847 рік. Жи­во­пис Кар­ла Еду­ар­да Бір­ман­на

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.