Де­пор­то­ва­ні, а за три го­ди­ни зно­ву тут

Но­вий мі­гра­цій­ний мар­шрут з Афри­ки про­хо­дить че­рез Іспа­нію. Тож на кор­до­ні Фран­ції, про­сто бі­ля під­ніж­жя Пі­ре­не­їв, бі­жен­ці й по­лі­ція гра­ю­ться в ко­та й ми­шку

Ukrainskiy Tyzhden - - НА ЧАСІ | БЕЗПЕКА - Мар­ті­на Май­стер, Die Welt

Чо­му Єв­ро­па вда­є­ться до імі­та­ції до­по­мо­ги мі­гран­там

В Атлан­ти­чно­му оке­а­ні, бі­ля Ан­дая, остан­ньо­го фран­цузь­ко­го мі­ста пе­ред кор­до­ном з Іспа­ні­єю, цьо­го те­пло­го зи­мо­во­го дня сер­фе­ри гой­да­ю­ться на хви­лях. А на ін­шо­му бо­ці, в іспан­сько­му Іру­ні, Ян Ара­нґу­рен роз­по­чи­нає свій ран­ко­вий рейд у по­шу­ку мі­гран­тів.

Вер­ши­ни Пі­ре­не­їв стрим­лять на тлі ро­же­во­го не­ба. Ара­нґу­рен ви­пив ес­пре­со, ви­ку­рив пер­шу си­га­ри­лу, по­клав на за­днє си­ді­н­ня сво­го бу­си­ка ми­ли­ці, на яких хо­дить пі­сля ава­рії. Йо­го шлях про­ля­гає вздовж Бі­да­соа, не­ве­ли­чкої рі­чки, яка на 10 км є ме­жею між Іспа­ні­єю та Фран­ці­єю, до то­го мі­сця, де в бу­хті Тхін­гу­ді во­на впа­дає в мо­ре. Пер­шу зу­пин­ку ро­бить на кіль­це­вій розв’яз­ці пе­ред кор­до­ном, бі­ля го­те­лю «Єв­ро­па», який ба­чив кра­щі ча­си.

«Іспан­ська по­лі­ція за­плю­щує очі, — роз­по­від­ає кре­ме­зний чо­лов’яга із си­вим во­лос­сям і сі­ро-бла­ки­тни­ми очи­ма. — Во­ни хо­чуть, щоб бі­жен­ці без­пе­ре­шко­дно ру­ха­ли­ся да­лі. А фран­цу­зи про­сто пе­ре­во­зять їх зно­ву на­зад че­рез кор­дон».

Від­ко­ли мі­ністр вну­трі­шніх справ Іта­лії Мат­тео Саль­ві­ні пе­ре­крив кор­до­ни й жо­ден ря­тів­ний ка­тер не мо­же біль­ше на­бли­жа­ти­ся до іта­лій­сько­го узбе­реж­жя, вті­ка­чі зна­йшли но­вий мар­шрут — че­рез Ма­рок­ко до Іспа­нії. Пер­ші бан­ди не­ле­галь­них пе­ре­ві­зни­ків існу­ва­ли в Кра­ї­ні Ба­сків ще ра­ні­ше, пе­ред змі­ною кур­су в іта­лій­ців.

Але вже цьо­го року че­рез Гі­брал­тар­ську про­то­ку або екс­кла­ви Се­у­ту та Ме­лі­лью Іспа­нії ді­ста­ли­ся 50 тис. осіб — у пів­то­ра ра­за біль­ше, ніж то­рік, ко­ли їхня кількість збіль­ши­лась удві­чі по­рів­ня­но з 2016-м.

«БІЛЬ­ШІСТЬ ІЗ НИХ ГАД­КИ НЕ МА­ЮТЬ, ДЕ ВО­НИ»

Ара­нґу­рен — пен­сіо­нер, а за основ­ним ви­дом ді­яль­но­сті, якщо так мо­жна ска­за­ти, акти­віст-пра­во­за­хи­сник. Ро­зу­мі­ю­чи, що до­по­мог­ти мі­гран­там по-справ­жньо­му не мо­же, він не хо­че вда­ва­ти, ні­би не ба­чить їхньої бі­ди. «Біль­шість із них гад­ки не ма­ють, де во­ни, чи тут ще Іспа­нія, чи вже Фран­ція».

Ара­нґу­рен від­во­зить при­буль­ців на­зад у центр ба­ск­сько­го при­кор­дон­но­го мі­сте­чка Ірун. Пе­ред ра­ту­шею на пло­щі Сан Ху­ан Ар­ріа во­лон­те­ри роз­ли­ва­ють чай і роз­да­ють до­ма­шні пи­ро­ги. Троє мо­ло­ди­ків із Ма­лі гра­ють у фут­бол. Аскен, ба­ск­ська вів­чар­ка, шу­кає кри­хти по­між їхні­ми но­га­ми, во­лон­те­ри на­зи­ва­ють її «чо­ти­ри­ла­пою ду­шпа­стир­кою».

Трій­ця з Ма­лі роз­по­ві­ла, що один «брат», як во­ни тут де­що со­ром’язли­во на­зи­ва­ють не­ле­галь­них пе­ре­ві­зни­ків, по­обі­цяв пе­ре­пра­ви­ти їх че­рез кор­дон. Але він ли­ше взяв гро­ші й ки­нув їх на­при­зво­ля­ще. Во­ни ці­кав­ля­ться, як їм кра­ще не­по­мі­тно пі­шки пе­ре­йти у Фран­цію. «Ви чор­ні, то­му бу­де ви­дно, що бі­жен­ці, — по­яснює Ара­нґу­рен, спи­ра­ю­чись на свої ми­ли­ці. — Тож ідіть по­о­дин­ці, ма­кси­мум удвох. Не по­ка­зуй­те стра­ху, по­водь­те­ся так, ні­би ви про­сто ту­ри­сти».

Мі­гран­ти, мо­же, і не ро­зу­мі­ють, де во­ни, на­то­мість фран­цузь­кі при­кор­дон­ни­ки чу­до­во зна­ють, де за­кін­чу­є­ться Іспа­нія й по­чи­на­є­ться Фран­ція. Че­рез Бі­да­соа є два мо­сти. Тре­тій, ду­же ста­рий, пе­ре­кри­тий. На ін­шо­му бо­ці Пон­то Сан­тья­го на них уже че­кає при­кор­дон­на по­лі­ція — Police aux Frontières, ско­ро­че­но PAF. Її пред­став­ни­ки чер­гу­ють і на ан­дай­сько­му вок­за­лі, кон­тро­лю­ю­чи швид­кі по­їзди до Па­ри­жа. По­си­ле­ні спе­ці­аль­ни­ми па­тру­ля­ми, во­ни сто­ять і на про­пу­скних пун­ктах ав­то­ба­ну. При­кор­дон­ни­ки по­во­дя­ться так, ні­би став­ля­ться до сво­го зав­да­н­ня по­ва­жно. Але на­справ­ді зна­ють, що за­ти­ка­ють ли­ше окре­мі дір­ки ве­ле­тен­сько­го си­та.

«Ті, ко­го ми від­си­ла­є­мо на­зад, за дві-три го­ди­ни по­вер­та­ю­ться», — ви­знає Фре­де­рік Іва­ньє в роз­мо­ві з одним із ба­ск­ських ти­жне­ви­ків. Роз­по­вів­ши про це, ви­со­ко­по­став­ле­ний офі­цер при­кор­дон­ної по­лі­ції не ви­бов­кав жо­дної та­єм­ни­ці. У Кра­ї­ні Ба­сків ко­жен знає, що мар­шрут бі­жен­ців змі­нив­ся. Ко­жен знає та­кож і про те, що фран­цузь­ка по­лі­ція ве­де на кор­до­ні аб­сур­дну гру в ко­та й ми­шок.

ШЛЯХ НА ПІВНІЧ

Біль­шість мі­гран­тів, які при­бу­ва­ють че­рез Ірун, — мо­ло­ді чо­ло­ві­ки з фран­ко­мов­но­го за­хо­ду Афри­ки, Ма­лі, Котд’іву­а­ру, Гві­неї. Усі во­ни пря­му­ють на північ. Скіль­ки їх, ні­хто то­чно не ска­же. Що­но­чі фран­цузь­ка по­лі­ція за­вер­тає на­зад при­бли­зно 50 осіб, на ви­хі­дних — при­бли­зно вдві­чі біль­ше. Іспан­ці на­зи­ва­ють цей фран­цузь­кий ме­тод devoluciones caliente — не­гай­на де­пор­та­ція.

Ха­бі має із цим спра­ву що­дня. Іспан­ський по­лі­цей­ський п’є ка­ву в кон­ди­тер­ській за кіль­ка ме­трів від ірун­ської ра­ту­ші. Справ­жнє йо­го ім’я не Ха­бі. Ми йо­го так на­зи­ва­є­мо, бо він не хо­че, щоб йо­го впі­зна­ли. Кав’яр­ню по­лю­бля­ють стар­ші па­ні, які ма­ють та­кий ви­гляд, ні­би всі во­ни гра­ють у філь­мі Аль­мо­до­ва­ра. Представників по­лі­ції, та­ких як Ха­бі, у мі­сте­чку зо дві дю­жи­ни. За йо­го сло­ва­ми, на­віть йо­го ді­ти не зна­ють, що він пра­цює на дер­жа­ву. При­хо­вує це, бо тут ба­га­то хто до­сі вва­жає іспан­ських чи­нов­ни­ків зра­дни­ка­ми ба­ск­ської спра­ви.

Кру­гло­ли­ций, коротко стри­же­ний, Ха­бі на­ле­жить до тих, хто тут, на іспан­сько­му бо­ці, за­плю­щує одне око, ко­ли на го­ри­зон­ті з’яв­ля­ю­ться бі­жен­ці. «Я біль­ше не слу­ха­ю­ся на­ка­зів мо­го на­чаль­ства, за­те кра­ще сплю. Чи я маю від­пра­ви­ти до в’язни­ці жін­ку, у якої на ру­ках ма­лень­ка ди­ти­на? Або чо­ло­ві­ка, який не ско­їв жо­дно­го зло­чи­ну?»

Ко­ли він за­пи­тує мі­гран­тів, ку­ди во­ни пря­му­ють, ба­га­то хто з них ка­же: «Ні­меч­чи­на, Ні­меч­чи­на, Ні­меч­чи­на!». По­лі­цай ру­бає до­ло­нею по­ві­тря, по­ка­зу­ю­чи цим же­стом, як хтось нав­про­стець ру­ха­є­ться до сво­єї ме­ти. «Як нам із дво­ма ко­ле­га­ми зу­пи­ни­ти й пе­ре­ві­ри­ти 30, 40 осіб?» — за­пи­тує він. Це не­мо­жли­во. Про­пу­скає лю­дей і кри­чить услід ба­ск­ською мо­вою: «Ща­сли­вої до­ро­ги!». «У на­шо­го ке­рів­ни­цтва по оби­два бо­ки кор­до­ну лиш одне на дум­ці: во­ни хо­чуть по­ка­за­ти до­бру ста­ти­сти­ку, ци­фри».

Спер­шу фран­цу­зи, вда­ю­чись до не­гай­ної де­пор­та­ції, по­ясню­ва­ли це за­гро­зою те­ра­ктів і по­си­ла­ли­ся на уго­ду з Іспа­ні­єю, укла­де­ну 2002 року в Ма­ла­зі. Про­те во­ни вже дав­но на­віть не на­ма­га­ю­ться пе­ре­да­ва­ти мі­гран­тів іспан­ській по­лі­ції, як це пе­ред­ба­че­но до­мов­ле­но­стя­ми. Про­сто пе­ре­во­зять їх бу­са­ми че­рез кор­дон і там від­пу­ска­ють.

Так бу­ло до­ти, до­ки Ха­бі не­що­дав­но не за­про­сив мі­сце­вих те­ле­ві­зій­ни­ків, які все це зня­ли. Пі­сля скан­да­лу, що ви­бу­хнув пі­сля де­мон­стра­ції тих ка­дрів, фран­цу­зи ста­ли оба­чні­ши­ми. Те­пер ви­са­джу­ють мі­гран­тів по­се­ре­ди­ні мо­сту. Ре­шту до­ро­ги ті му­сять біг­ти. Вер­та­ти­ся на­зад — це ви­про­бо­ву­ва­ти до­лю.

Кор­дон че­рез Піренеї завдовжки 430 км Фран­ція де­фа­кто роз­гля­дає як зов­ні­шній. Шенген — це про­сто сло­во. Про­те по-справ­жньо­му кон­тро­лю­ва­ти всіх, хто в’їжджає, не вда­є­ться. Не­тра­ди­цій­не тра­кту­ва­н­ня уго­ди з Іта­лі­єю вже при­зве­ло до по­ді­бних сцен на фран­цузь­ко-іта­лій­сько­му кор­до­ні бі­ля Вен­ті­мі­льї. У Кра­ї­ні Ба­сків пра­во­за­хи­сні ор­га­ні­за­ції та­кож кри­ти­ку­ють фран­цузь­кі ме­то­ди.

Но­вий мі­ністр вну­трі­шніх справ Фран­ції Крі­стоф Ка­ста­нер го­во­рить про «окре­мі ви­пад­ки». Щой­но обійняв­ши по­са­ду, у пер­ше від­ря­дже­н­ня він ви­ру­шив до пі­ре­ней­сько­го мі­сте­чка Ле-пер­тю, а то­ді одра­зу да­лі до Ма­дри­да, де зу­стрів­ся зі сво­їм іспан­ським ко­ле­гою Фер­нан­до Ґран­де­Мар­ла­скою. Під­пи­са­ли спіль­ні де­кла­ра­ції про на­мі­ри, об­умо­ви­ли за­про­ва­дже­н­ня по­са­ди упов­но­ва­же­но­го у спра­вах ко­о­пе­ра­ції, а за­га­лом уда­ва­ли, ні­би ні­чо­го не від­бу­ва­є­ться. Хі­ба що окре­мі ви­пад­ки.

«МИ НЕ ХО­ЧЕ­МО ТУТ МА­ТИ ДРУ­ГЕ КАЛЕ»

Мі­гран­ти, яким із дру­гої чи тре­тьої спро­би та­ки вда­є­ться по­тра­пи­ти до кра­ї­ни, зу­пи­ня­ю­ться в Ба­йон­ні, пер­шо­му ве­ли­ко­му мі­сті з фран­цузь­ко­го бо­ку. Мей­те, сту­ден­тка, яка ви­вчає пра­во, у ве­ре­сні ба­чи­ла пер­ших афри­кан­ців, які спа­ли на ву­ли­ці. «Ко­ли похо­ло­дні­ша­ло, ми да­ру­ва­ли їм на­ші све­три, ку­пу­ва­ли сен­дві­чі», — роз­по­від­ає дів­чи­на.

Ме­шкан­ці Ба­йон­ни об’єд­на­ли­ся в то­ва­ри­ство «Дья­кі­те» («Diakité»), на­зва­не іме­нем пер­шо­го хло­пця, яко­му во­ни до­по­мо­гли. Тим ча­сом мі­ський го­ло­ва дав їм у роз­по­ря­дже­н­ня по­ро­жній со­ці­аль­ний центр. Там пе­ре­бу­ває при­бли­зно 150 мі­гран­тів і бі­жен­ців, але не дов­ше ніж три дні. Во­ни отри­му­ють їжу, мо­жуть схо­ди­ти в душ, роз­дру­ку­ва­ти кви­тки на ав­то­бус до Па­ри­жа, Брюс­се­ля чи ні­ме­цько­го кор­до­ну.

КОР­ДОН ЧЕ­РЕЗ ПІРЕНЕЇ ЗАВДОВЖКИ 430 КМ ФРАН­ЦІЯ ДЕ- ФА­КТО РОЗ­ГЛЯ­ДАЄ ЯК ЗОВ­НІ­ШНІЙ. ШЕНГЕН — ЦЕ ПРО­СТО СЛО­ВО. ПРО­ТЕ ПО- СПРАВ­ЖНЬО­МУ КОН­ТРО­ЛЮ­ВА­ТИ ВСІХ, ХТО В’ ЇЖДЖАЄ, НЕ ВДА­Є­ТЬСЯ

Мер Ба­йон­ни знає, що це має по­двій­ну ме­ту: мі­сто до­по­ма­гає мі­гран­там, але на­сам­пе­ред во­но ро­бить усе, щоб їхня по­до­рож від­бу­ва­ла­ся без за­три­мок. «Ми хо­че­мо, щоб наш центр при­йо­му за­ли­шав­ся тран­зи­тним мі­сцем, — ка­же Да­від Тол­ліс, від­по­від­аль­ний за со­ці­аль­ні пи­та­н­ня у мі­ській ра­ді Ба­йон­ни. — Ми сві­до­мо не ста­ви­мо лі­жок, а да­є­мо їм ли­ше ма­тра­ци. Не хо­че­мо тут дру­го­го Кале».

І щоб та­кий «тран­зит» і да­лі фун­кціо­ну­вав, мі­ський го­ло­ва не­що­дав­но по­дав по­зов­ну за­яву на ні­ме­цьку ком­па­нію Flixbus: во­дії за­хо­ті­ли ба­чи­ти па­спор­ти й від­мо­ви­ли­ся бра­ти мі­гран­тів. Це не­за­кон­но. Па­спор­ти по­трі­бні тіль­ки для пе­ре­ти­ну кор­до­ну.

На го­ло­ві в Мо­ха­ме­да Ка­ма­ри сі­ра вов­ня­на ша­пка, хоч він і в те­плі. Чо­ло­вік сто­їть у со­ці­аль­но­му цен­трі Ба-

Кор­до­ни назам­ку. Іта­лій­ський мі­ністр за­кор­дон­них справ та лі­дер уль­тра­пра­вої «Лі­ги» Мат­тео Саль­ві­ні у сво­є­му Twitter на­га­дав, що су­днам із мі­гран­та­ми за­бо­ро­не­но за­хо­ди­ти в пор­ти кра­ї­ни. Та­кою бу­ла ре­а­кція по­лі­ти­ка на чер­го­ву спро­бу зай­ти в порт ко­ра­бля з лі­вій­ськи­ми бі­жен­ця­ми під ні­дер­ланд­ським пра­по­ром

Для іспан­ських та фран­цузь­ких по­лі­цей­ських про­сті­ше пе­ре­ки­да­ти від­по­від­аль­ність на ін­шу сто­ро­ну, ніж на­ма­га­ти­ся по- справ­жньо­му ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня мі­гран­тів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.