Ра­ху­нок?

Ukrayina Moloda - - Політика -

лу го­во­ри­ти про ду­хов­но-ін­те­ле­кту­аль­ний по­тен­ці­ал ско­ро­ба­га­тьків, їхні мо­раль­но-па­трі­о­ти­чні, со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гі­чні та ін­ші яко­сті, що при­ни­жу­ють укра­їн­ство, яке хо­че в сво­є­му до­мі чу­ти свою мо­ву. От­же, без на­ле­жно­го впро­ва­дже­н­ня укра­їн­ської мо­ви ні­чо­го не зро­би­мо, аби ви­ча­ви­ти з се­бе ра­ба, усу­ну­ти ма­ло­ро­сій­ство зi шля­ху на­ціо­наль­но­го і ду­хов­но­го від­ро­дже­н­ня.

В Укра­ї­ні не тіль­ки не­до­ста­тньо по­пу­ля­ри­зу­є­ться ме­це­нат­ство за­хі­дних ко­манд, ві­до­мих у спор­ті осо­би­сто­стей. Що нам ві­до­мо про до­по­мо­гу Крiшті­а­ну Ро­нал­ду ве­ли­ки­ми су­ма­ми гро­шей хво­рим ді­тям? Окрім цьо­го, він за­явив, що хо­че пі­сля «Ре­а­ла» по­вер­ну­ти­ся до­до­му і до­по­ма­га­ти на­бу­тим до­сві­дом роз­ви­ва­ти ди­тя­чий пор­ту­галь­ський фут­бол. Я ра­дий, що у фі­на­лі в Ки­є­ві він зу­стрі­не­ться з Са­ла­хом — мо­ло­дою єги­пет­ською зір­кою, — який, ви­сту­па­ю­чи ни­ні за «Лі­вер­пуль» чи зав­тра — за ма­дрид­ський «Ре­ал», дба­ти­ме про роз­ви­ток ві­тчи­зня­но­го фут­бо­лу так, як це чи­нить Крі­шті­а­ну що­до сво­єї ба­тьків­щи­ни. У рі­дно­му се­лі Са­лах уже по­бу­ду­вав шко­лу, про­фі­нан­су­вав спо­ру­дже­н­ня фут­боль­но­го ста­діо­ну та ку­пив ма­ши­ни швид­кої до­по­мо­ги, рі­зне обла­дна­н­ня для лі­кар­ні. Укра­ї­ні не да­ли успад­ку­ва­ти тра­ди­ції ме­це­нат­ства Си­ми­рен­ків, не­має су­ча­сної стра­те­гії роз­ви­тку фут­бо­лу як на­ціо­наль­ної си­сте­ми. Але ми по­вин­ні бу­ти вдя­чні ша­ну­валь­ни­кам оде­сько­го «Чор­но­мор­ця», що во­ни два ро­ки то­му 2 трав­ня не да­ли се­бе обду­ри­ти ім­пер­ською іде­о­ло­гі­єю «рус­ско­го мі­ра». А яку ви­со­ку на­ціо­наль­ну сві­до­мість, па­трі­о­тизм про­яв­ля­ли ша­ну­валь­ни­ки гри ки­їв­ських ди­на­мів­ців. Ще на­при­кін­ці 80-х ро­ків т. з. львів­ська фут­боль­на «Клум­ба» актив­но під­три­ма­ла ру­хи на­ціо­наль­но­го від­ро­дже­н­ня. Па­трі­о­тизм фут­боль­них гро­мад­ських ін­сти­ту­цій стає трен­дом. Я ра­ді­ти­му, ко­ли елі­та фут­бо­лу Укра­ї­ни від­най­де се­бе, як це зро­би­ли Пе­ле, Бе­кен­ба­у­ер, Пла­ті­ні та ін­ші в на­ціо­наль­но­му і сві­то­во­му ме­не­джмен­ті.

Про­рив за до­по­мо­гою… фут­бо­лу

Я цю ста­т­тю на­пи­сав за час на­ба­га­то мен­ший, аніж ду­мав: чи її опри­лю­дню­ва­ти?! І на­ді­слав ли­ше то­му, що зно­ву укра­їн­цям, пе­ре­дов­сім убо­лі­валь­ни­кам, не­за­слу­же­но за­ки­да­ють не­то­ле­ран­тність, ксе­но­фо­бію. Ка­жу всім: а) укра­їн­ці істо­ри­чно біль­ше по­стра­жда­ли від сво­єї за­по- па­дли­вої то­ле­ран­тно­сті, аніж всі чу­жин­ці ра­зом від їхньої агре­сив­ної не­то­ле­ран­тно­сті як ти­туль­ної на­ції; б) в Укра­ї­ні ні­ко­ли на­ціо­наль­не не ви­зна­ча­ло­ся етні­чнім. Ми­хай­ло Гру­шев­ський укра­їн­цем вва­жав ко­жно­го, хто жи­ве в Укра­ї­ні, лю­бить її та пра­цює за­ра­ди до­бра укра­їн­сько­го на­ро­ду. А Іван Фран­ко ще в 1913 ро­ці на­го­ло­шу­вав, що «по­трі­бно ви­тво­ри­ти з ве­ли­че­зної етні­чної ма­си укра­їн­сько­го на­ро­ду укра­їн­ську на­цію, су­ціль­ний куль­тур­ний ор­га­нізм, зді­бний до са­мо­стій­но­го куль­тур­но­го й по­лі­ти­чно­го жи­т­тя».

Си­лу Укра­їн­ській дер­жа­ві на­дає та­кий со­ці­аль­ний про­цес, як іден­ти­фі­ка­ція та са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ція. В око­пах ООСо не­має ча­су зва­жа­ти на мо­ву, якою роз­мов­ляє па­трі­от і за­хи­сник Укра­ї­ни. Во­дно­час ті, хто від­сто­ю­ють ни­ні її во­лю, жер­тву­ю­чи най­до­рож­чим — сво­їм жи­т­тям, як ні­хто ін­ший, ба­чать і ро­зу­мі­ють: як­би ша­ну­ва­ли на Дон­ба­сі укра­їн­ську мо­ву, то ма­ли б сьо­го­дні до­неч­ча­ни і ков­ба­су, і ву­гі­л­ля, і не бу­ло б на їхніх по­двір’ях ро­сій­ських тан­ків, де­з­ін­фор­ма­ції і гі­бри­дної вій­ни. Вже ви­ра­зно ви­дно всім, хто хо­че ба­чи­ти: тяж­кі зло­чи­ни чи­ни­ли ті, що, роз­хи­ту­ю­чи на­ціо­наль­ну без­пе­ку, по-ксе­но- фоб­сько­му роз­ма­ху­ю­чи три­ко­ло­ром, ду­же не­то­ле­ран­тно кри­ча­ли «Рас­сея», сві­до­мо чи ні, пі­ді­грі­ва­ли під­ки­ну­тій ро­сій­ськи­ми те­хно­ло­га­ми мов­ній кар­ті. Са­ме її ви­ко­ри­ста­ли і ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­муть да­лі олі­гар­хи як пар­тій­но-ре­гіо­наль­ний ін­стру­мен­та­рій для до­ся­гне­н­ня пе­ре­ваг у ви­бор­чо­му про­це­сі.

Мо­же, якраз за до­по­мо­гою вбо­лі­валь­ни­ків на­ре­шті Укра­ї­на зро­бить про­рив, ство­рить ан­ти­ко­ру­пцій­ний суд, роз­бе­ре­ться з отру­є­н­ням сво­го Пре­зи­ден­та — Ві­кто­ра Ющен­ка, а під їх ти­ском Ге­не­раль­ний про­ку­рор при­ско­рить від­кри­т­тя кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня що­до ор­га­ні­за­ції Кер­не­сом і Доб­кі­ним по­ка­зо­во­го роз­би­ва­н­ня ку­вал­дою на очах усі­єї «ксе­но­фоб­ської» Укра­ї­ни юві­лей­ної до­шки, вста­нов­ле­ної в Хар­ко­ві на честь все­сві­тньо ві­до­мо­го вче­но­го Юрія Ше­ве­льо­ва. До­по­мо­жи, Ве­ли­кий Бо­же, на­шим ша- ну­валь­ни­кам фут­бо­лу зро­би­ти для Укра­ї­ни те До­бро, яке не під си­лу ні уря­ду, ні На­ціо­наль­ній ака­де­мії на­ук, ні «Мо­ги­лян­ці», ні уні­вер­си­те­там Шев­чен­ка і Фран­ка, ні роз’єд­на­ній Укра­їн­ській цер­кві!

Чи не по­ра фут­бо­лу в Укра­ї­ні ста­ти укра­їн­ським?

При­га­дую, як пе­ред про­ве­де­н­ням в Укра­ї­ні Єв­ро-2012 один за дру­гим від­кри­ва­ли ста­діо­ни. Пер­шу стрі­чку го­тов­но­сті пе­ре­рі­за­ли в До­не­цьку. Яким гу­лом «ре­гіо­на­ли» зу­стрі­ли укра­ї­но­мов­ний ви­ступ Пре­зи­ден­та Ві­кто­ра Ющен­ка. Це бу­ло ду­же обра­зли­во не ли­ше для укра­їн­сько­го ша­ну­валь­ни­ка фут­бо­лу, а й Укра­їн­ської дер­жа­ви. Це був по­га­ний знак, на який Ки­їв своє­ча­сно і на­ле­жно не від­ре­а­гу­вав. І Ахме­тов мав би це за­раз зро­зу­мі­ти і при­пи­ни­ти ру­си­фі­ка­цію ре­гіо­ну, зокре­ма че­рез фут­боль­ну ко­ман­ду «Ша­хтар». Олі­гар­хам Яну­ко­ви­ча, ма­буть, ві­до­мо, що ще жо­дна збір­на не ста­ла чем­піо­ном сві­ту чи Єв­ро­пи, не ко­ри­сту­ю­чись мо­вою сво­єї кра­ї­ни, сво­єї на­ції. На­віть збір­на Іспа­нії то­ді, ко­ли за неї гра­ли сві­то­ві, але за­їжджі сві­ти­ла, — не до­ся­га­ла успі­ху.

Сьо­го­дні до­ся­гне­н­ня збір­ної за­галь­но­ві­до­мі, а вже ці­єї ве­сни іспан­ські клу­би вста­но­ви­ли два ре­кор­ди. Пер­ший: «Ре­ал» втре­тє по­спіль ви­йшов у фі­нал Лі­ги чем­піо­нів УЄФА. Дру­гий: дві іспан­ські ко­ман­ди у фі­на­лі двох пре­сти­жних єв­ро­пей­ських тур­ні­рів. Адже, окрім «Ре­а­ла», ще «Атле­ти­ко» ді­став­ся фі­на­лу Куб­ка Єв­ро­пи. І ні­хто не мо­же ска­за­ти, що оби­дві ко­ман­ди не ма­ють шан­сів ви­гра­ти ба­жа­ні Куб­ки. Як на ме­не, нав­па­ки, во­ни — фа­во­ри­ти. І я ба­жаю їм успі­ху. Во­ни па­трі­о­ти своє Ба­тьків­щи­ни і пра­цю­ють на роз­ви­ток де­мо­кра­тії. Іспа­нія по-єв­ро­пей­ськи по­ве­ла­ся з Ка­та­ло­ні­єю, де на­ші пів­ні­чні су­сі­ди ду­же пі­ді­грі­ва­ли ідею про­ве­де­н­ня ре­фе­рен­ду­му про від­ді­ле­н­ня від Ма­дри­да. А не­що­дав­но се­па­ра­тист­ське угру­по­ва­н­ня ЕТА за­яви­ло, що не змо­гло ви­рі­ши­ти по­лі­ти­чний кон­флікт у Кра­ї­ні Ба­сків і са­мо­роз­пу­ска­є­ться. Уряд мав твер­ду по­лі­ти­ку сто­сов­но се­па­ра­ти­стів і до­бив­ся за­галь­но­на­ціо­наль­но­го ре­зуль­та­ту.

Пе­ред Укра­ї­ною — до­ле­но­сний ви­бір і ар­хі­ва­жли­ве по­зи­ціо­ну­ва­н­ня що­до ви­бо­ру влас- но­го шля­ху роз­ви­тку, зокре­ма єв­ро­ін­те­гра­цій­но­го на­прям­ку, всту­пу в НАТО. І го­лов­не — по­кін­чи­ти з вій­ною, при­пи­ни­ти смерть і роз­ру­ху. Як по­ка­за­ла по­над чвер­тьві­ко­ва істо­рія на­шої Не­за­ле­жно­сті, бу­дів­ни­цтво со­бор­ної Укра­ї­ни зав­жди ве­ли­кою мі­рою за­ле­жа­ло і за­ле­жить від во­лі, му­дро­сті та до­сві­ду пер­шої в дер­жа­ві осо­би. Не всім лег­ко зро­зу­мі­ти основ­ні на­прям­нi сво­го шля­ху та усві­до­ми­ти, що йо­го яко­сті — ком­пле­ксні, а їх по­ка­зни­ки — ін­те­гра­тив­ні, на­ціо­наль­ні й за­галь­но­люд­ські. Для укра­їн­ців во­ни ха­ра­кте­ри­зу­ють, по-пер­ше, со­бор­ність (не ли­ше те­ри­то­рі­аль­но-про­сто­ро­ву, а й ду­хов­но-сві­то­гля­дну), що аку­му­лює су­ве­рен­ність, суб’єктність, са­мо­стій­ність, суб­си­ді­ар­ність та ін­ші за­галь­но­люд­ські про­я­ви сво­бо­ди, осо­бли­во по­трі­бної нам за­раз, аби не­за­ле­жно ру­ха­ти­ся і бу­ду­ва­ти у сві­то­во­му роз­ма­їт­ті свою, — Укра­їн­ську — дер­жа­ву. По-дру­ге, що її укра­їн­ськість у ши­ро­ко­му сен­сі — це екс­клю­зив­ний наш со­бор­но-на­ціо­наль­ний здо­бу­ток у рі­зно­ко­льо­ро­во­му су­цвіт­ті про­гре­сив­них до­ся­гнень сві­ту. Цей екс­клю­зив слід бе­рег­ти і роз­ви­ва­ти не ли­ше як мов­но-куль­тур­ний спа­док ро­ду — на­ціо­наль­ну йо­го бар­ву в сві­то­во­му роз­ма­їт­ті, а й як со­ці­аль­но-еко­но­мі­чний, на­у­ко­во-те­хні­чний та ін­ший ек­зи­стен­цій­но-не­об­хі­дний ре­сурс, що тво­рить по­тен­ці­ал май­бу­тньо­го. По-тре­тє, гі­дність у за­по­зи­чен­ні й впро­ва­джен­ні про­гре­сив­них до­ся­гнень ін­ших ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їн для роз­бу­до­ви вла­сно­го до­му («рі­дної ха­ти»), не про­ти­став­ля­ю­чи се­бе і не за­ва­жа­ю­чи це ро­би­ти ін­шим. Не по­ки­да­ти свою осе­лю, мов­ляв, усе про­па­ло, тут жи­ти не­мо­жли­во, а важ­ко пра­цю­ва­ти і, пе­ре­йма­ю­чи пе­ре­до­вий сві­то­вий до­свід.

Укра­їн­цям тре­ба бу­ти на­ці­о­цен­три­чни­ми, ке­ру­ва­ти­ся єди­ни­ми со­бор­ни­ми ін­те­ре­са­ми, роз­ви­ва­ти ко­ле­ктив­не ми­сле­н­ня на­ції та емер­джен­тно удо­ско­на­лю­ва­ти скла­до­ві ідеї укра­їн­сько­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня як йо­го які­сно но­ві стру­ктур­но-фун­кціо­наль­ні стра­те­ге­ми, які ди­ктує ХХІ сто­річ­чя, — Укра­ї­на: со­бор­на, укра­їн­ська і гі­дна ци­ві­лі­зо­ва­но­го люд­ства. Фор­му­ла СУГ (со­бор­ність, укра­їн­ськість, гі­дність) про­е­ктує ві­зію і мі­сію су­ча­сної на­ціо­наль­ної ідеї, а її скла­до­ві слу­гу­ють своє­рі­дни­ми СУГе­сті­я­ми, які мо­жуть впли­ва­ти на опра­цю­ва­н­ня стра­те­гії роз­ви­тку дер­жа­ви, які­сно мо­дер­ні­зу­ю­чи її си­сте­му че­рез ме­ха­нізм емер­джен­тно­сті. Тоб­то удо­ско­на­лю­ва­ти як су­спіль­ну си­сте­му, де лю­ди­на, на­ція і ци­ві­лі­зо­ва­ний світ — три­єди­но-не­об­хі­дне під­ґрун­тя, а скла­до­ві СУГ — осно­во­по­ло­жні мар­ке­ри та орі­єн­ти­ри по­сту­пу ра­зом iз ци­ві­лі­зо­ва­ним сві­том. Тіль­ки транс­фор­му­вав­ши скла­до­ві укра­їн­ської на­ціо­наль­ної ідеї (УНІ) в стра­те­ге­ми, мо­же­мо від­по­ві­сти «Хто я?» і «Що зро­бив для Укра­їн­ської дер­жа­ви?». У та­ко­му сен­сі стра­те­ге­ми — це ге­не­раль­ні на­прям­ні дер­жа­во­тво­ре­н­ня, за до­ро­жньою кар­тою яких має ру­ха­тись та са­мо­від­да­но пра­цю­ва­ти і лю­ди­на, і на­ція, аби не про­ва­ли­ти­ся в не­бу­т­тя.

Пе­ре­дов­сім йде­ться про по­ступ ду­хов­ний, який пе­ред­ба­ча­ти­ме не ли­ше те­ри­то­рі­аль­но­про­сто­ро­ву, а й ду­хов­но-ін­те­лек- ту­аль­ну со­бор­ність укра­їн­ців як єд­ність та спро­мо­жність ра­зом, то­ло­кою, си­нер­гій­но тво­ри­ти вла­сну дер­жа­ву на но­вих іде­о­ло­гі­чно-ци­ві­лі­за­цій­них за­са­дах, кон­со­лі­ду­ю­чись і об’єд­ну­ю­чись мен­таль­но, на­ціо­наль­но. Це не про­ста, а ком­пле­ксно-ін­те­гро­ва­на єд­ність, що та­кож має три­єди­ну осно­ву: ви­зна­н­ня спіль­ної істо­рії ми­ну­ло­го, кон­со­лі­да­цію ба­жань гро­мад сьо­го­де­н­ня пра­цю­ва­ти за­ра­ди ви­мрі­я­ної дер­жа­ви май­бу­тньо­го (по­лі­ти­чна во­ля впро­ва­дже­н­ня со­ці­аль­но-еко­но­мі­чних ре­форм, єв­ро­ін­те­гра­ції, спіл­ку­ва­ти­ся укра­їн­ською мо­вою, ма­ти єди­ну на­ціо­наль­ну цер­кву то­що). Ін­ши­ми сло­ва­ми, іде­ться про мо­дель со­бор­но­сті в ду­хов­но-ін­те­ле­кту­аль­но­му, мов­но-куль­тур­но­му, ідей­но-по­лі­ти­чно­му, сві­то­гля­дно­му ви­мі­рах, що на со­ціо­гу­ма­ні­сти­чних за­са­дах фор­мує, скле­ює і кри­ста­лі­зує із сі­рої ма­си на­се­ле­н­ня на­цію як на­ціо­наль­но-сві­до­му спіль­но­ту з при­та­ман­ни­ми ли­ше їй які­сни­ми ха­ра­кте­ри­сти­ка­ми (усві­дом­ле­н­ням на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, по­тре­би збе­ре­же­н­ня тра­ди­цій, ви­хо­ва­н­ня па­трі­о­ти­зму і згур­то­ва­но­сті на­ції, во­дно­час ба­жань ста­ти про­ду­цен­том но­во­го про­ду­кту, пе­ре­до­вих но­ва­цій для даль­шо­го по­сту­пу, про­ри­ву на сві­то­ві про­сто­ри і рин­ки то­що). Ма­є­ться на ува­зі мо­дель по­сту­пу на осно­ві ці­ло­го па­ке­та ви­ди­мих і не­ви­ди­мих акти­вів, які умо­жлив­лю­ють збе­ре­же­н­ня на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті у си­сте­мі аксі­о­ло­гі­чних (цін­ні­сних) аспе­ктів ци­ві­лі­зо­ва­но­сті.

«Хоч си­нам, як не со­бі»

Тіль­ки за та­ко­го все­бі­чно­го вра­ху­ва­н­ня па­ке­та всіх на­зва­них (і не зга­да­них) чин­ни­ків мо­жна пра­виль­но ви­бра­ти стра­те­гію пе­ре­мо­ги на схо­ді, де на­ціо­наль­на Ідея ста­не її на­рі­жним ка­ме­нем. Цей ка­мінь для нас — не спе­ці­аль­но спе­че­ний агло­ме­рат для подаль­шої ім­пер­ської пе­ре­плав­ки в ім’я во­зве­ли­че­н­ня но­во­го са­мо­держ­ця; не шту­чний про­па­ган­дист­сько-гі­бри­дний кон­гло­ме­рат, ство­ре­ний для роз­ши­ре­н­ня па­ну­ва­н­ня над ін­ши­ми на­ро­да­ми, а ске­ле­по­ді­бний ви­твір. І ли­ше на­був­ши, за Іва­ном Фран­ком, яко­стей, при­та­ман­них роз­ви­не­ним на­ці­ям, роз­бив­ши ске­лю пе­ре­шкод су­сі­дів, змо­же­мо про­кла­сти «хоч си­нам, як не со­бі» ши­ро­кий шлях у віль­ний світ. І та­кі куль­тур­но-по­ка­зо­ві ін’єкції, як про­ве­де­н­ня єв­ро­пей­ських фі­наль­них фут­боль­них за­хо­дів у Ки­є­ві, ма­ли б не ли­ше емо­цій­не, а й ко­гні­тив­но-фі­ло­соф­ське сприйня­т­тя і сві­то­гля­дну на­прав­ле­ність.

Нам «ро­зум­но» ре­ко­мен­ду­ють де­які за­хі­дні по­лі­ти­ки шу­ка­ти по­ро­зу­мінь iз Ро­сі­єю. Чи зна­ють про це вбо­лі­валь­ни­ки сві­ту? Чи, мо­же, са­ме їх вар­то за­кли­ка­ти не від­мов­ля­ти­ся від по­їздок у Мо­скву на чем­піо­нат сві­ту 2018, а, нав­па­ки, їха­ти, аби то­ле­ран­тно «уро­зу­мі­ти» ор­га­ні­за­то­рів (чию ду­шу «умом не по­нять»), що не мо­жна в ХХІ сто­річ­чі ане­ксу­ва­ти чу­жі зем­лі та тру­ї­ти лю­дей? Укра­їн­ці ж від­дав­на зна­ють, що ци­ві­лі­зо­ва­ні вмов­ля­н­ня ро­сі­ян не про­ду­ктив­ні без: ре­аль­но­го при­пи­не­н­ня агре­сив­ної гі­бри­дної вій­ни на Дон­ба­сі, по­вер­не­н­ня ане­ксо­ва­но­го Кри­му; від­шко­ду­ва­н­ня зни­ще­них ре­сур­сів і по­ка­ра­н­ня за вби­тих, по­ка­лі­че­них і по­ра­не­них; вре­шті, без від­мо­ви від про­па­ган­ди «дез» про до­бро «рус­ско­го мі­ра», бо на­справ­ді — це но­ва ім­пер­ська іде­о­ло­гія роз­шма­ту­ва­н­ня та по­не­во­ле­н­ня со­бор­ної Укра­ї­ни (і не ли­ше її).

Укра­ї­ну ж біль­ше стра­шить, що не­прав­да, яку пра­кти­ку­ють по­лі­ти­ки, гло­ба­лі­зує гі­бри­ди­за­цію, ко­тра мо­же ста­ти пред­те­чею Тре­тьої сві­то­вої. При­чи­ни цьо­го не шу­кай­мо ні на фут­боль­но­му по­лі, ні по­за ним. Їх там, на від­мі­ну від ро­сій­ських вій­сько­вих на Дон­ба­сі, справ­ді «нєт!». Во­ни — в го­ло­вах су­ча­сних ма­ні­яків, го­то­вих за­ра­ди від­нов­ле­н­ня ім­пе­рії зла за­про­па­сти­ти лю­ди­ну, зо­дно­рі­дни­ти на­ції, аси­мі­лю­ва­ти їхні мо­ви, куль­ту­ри, ни­щи­ти пи­то­мі тра­ди­ції, ци­ві­лі­за­цій­ні цін­но­сті, ідеї та мрії ці­лих на­ро­дів і на­ро­дно­стей, не­хту­ю­чи між­на­ро­дни­ми кор­до­на­ми, пра­ви­ла­ми і по­ряд­ка­ми. Без ри­го­ри­сти­чно­го впро­ва­дже­н­ня со­ціо­гу­ма­ні­сти­чної ма­кси­ми: збе­рі­га­ю­чи лю­ди­ну і на­цію, збе­ре­же­мо ду­хов­но-куль­тур­не ба­гат­ство ци­ві­лі­зо­ва­но­го сві­ту, — цьо­го не усу­ну­ти, не роз­ро­би­ти ні стра­те­гії пе­ре­мо­ги на Дон­ба­сі, ні до­ся­гну­ти три­ва­ло­го ми­ру на Пла­не­ті!

Ще жо­дна збір­на не ста­ла чем­піо­ном сві­ту чи Єв­ро­пи, не ко­ри­сту­ю­чись мо­вою сво­єї кра­ї­ни. На­віть збір­на Іспа­нії то­ді, ко­ли за неї гра­ли сві­то­ві, але за­їжджі сві­ти­ла, не до­ся­га­ла успі­ху.

Фото з сай­та andriymatsola.org.

Укра­їн­ські фут­боль­ні фа­ни — по­ту­жна си­ла.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.