Етні­чна кон­це­пція Ско­во­ро­ди:

«Усі рі­зні, бо го­во­рять рі­зни­ми мо­ва­ми»

Ukrayina Moloda - - Культура - Ко­стян­тин ДИКАНЬ

Ра­дян­ська біо­гра­фі­сти­ка — жанр, в су­ті спра­ви, шкіль­ний, а то­му про­стий, ба на­віть три­ві­аль­ний: да­ти-по­дії-ета­пи. Хро­но­ло­гі­чний стри­жень сю­же­ту го­ди­ться, ска­жі­мо, для жит­тє­пи­су Ве­ли­ко­го Оле­ксан­дра. А як зро­би­ти за­хо­пли­вою роз­по­відь про жи­т­тя фі­ло­со­фа — жи­т­тя, яке на­справ­ді від­бу­ва­є­ться в йо­го го­ло­ві та сла­бо зчі­плю­є­ться із тим, що від­бу­ва­є­ться нав­кру­ги? На ща­стя для біо­гра­фів, зем­не бу­т­тя ви­да­тно­го укра­їн­сько­го ман­дрів­но­го фі­ло­со­фа Гри­го­рія Ско­во­ро­ди ма­ло ба­га­то ці­ка­вих по­бу­то­вих про­я­вів, а про­те роз­рі­зне­ні ві­до­мо­сті трьо­хсо­тлі­тньої дав­ни­ни та­ки вар­то на­дій­ні­ше це­мен­ту­ва­ти си­сте­мою йо­го по­гля­дів.

Ле­о­нід Ушка­лов у книж­ці «Ло­ви­тва не­вло­ви­мо­го пта­ха: жи­т­тя Гри­го­рія Ско­во­ро­ди» (К.: Дух і Лі­те­ра, 2017) пра­кти­чно в ко­жно­му роз­ді­лі на­ма­га­є­ться про­ни­кну­ти у все­світ «ско­во­ро­дин­ства» та, на жаль, не на­ва­жу­є­ться ви­йти за рам­ки шко­ляр­ської па­ра­ди­гми хро­но­ло­гі­зму. При­кро, бо жи­т­тя Ве­ли­ко­го сло­бо­жан­ця пе­ре­пов­ня­ють фі­ло­соф­ські алю­зії. Так, він обрав фор­му ви­кла­ду сво­їх по­гля­дів, як у Пла­то­на, — діа­ло­ги. Й Ари­сто­тель, гу­ля­ю­чи з учня­ми, «по хо­ду» про­го­во­рю­вав свої ле­кції. Та по­ді­бність не так у цьо­му, як у ба­га­то в чо­му спіль­но­му ме­та­фі­зи­чно­му вчен­ні про ду­шу в усіх цих ми­сли­те­лів (а да­лі — і з То­мою Аквін­ським та ін­ши­ми) — у від­чут­ті жи­во­го спіл­ку­ва­н­ня з Бо­гом та пе­ре­бу­ва­н­ням під йо­го пиль­ним на­гля­дом.

А у став­лен­ні Г. Ско­во­ро­ди до ма­те­рі­аль­но­го про­зи­рає Ді­о­ген Си­ноп­ський, най­ві­до­мі­ший кі­нік. Го­стрі ви­сло­ви Ді­о­ге­на є на­дба­н­ням істо­рії, про­те до­шкуль­ність язи­ка Г. Ско­во­ро­ди теж зна­на. Фра­за Епі­ку­ра: «Спа­си­бі бла­жен­но­му Бо­гу за те, що по­трі­бне зро­бив не­важ­ким, а важ­ке не­по­трі­бним» , — ма­ла для Гри­го­рія Са­ви­ча не сло­ве­сну фор­му роз­ра­ди. Йо­го са­мість бу­ла не грою, не ма­ска­ра­дом, а су­тні­стю на­ту­ри: в єд­но­сті сло­ва й ді­ла, сло­ва і пе­ре­ко­нань — весь Ско­во­ро­да.

Л. Ушка­лов від­зна­чає вплив на Г. Ско­во­ро­ду за­снов­ни­ка ні­ме­цько­го ре­лі­гій­но­го мі­сти­ци­зму фі­ло­со­фа-са­мо­учки Я. Бьо­ме, та ро­бить це де­що по­бі­жно, хо­ча обом ми­сли­те­лям при­та­ман­на ві­ра у спа­сі­н­ня лю­ди­ни че­рез вну­трі­шню ві­ру сер­ця, ду­хов­не пе­ре­ро­дже­н­ня, діа­ло­гі­чне «спіл­ку­ва­н­ня» з Бо­гом, від­чу­т­тя єд­на­н­ня з Аб­со­лю­том: «Бог ве­де схо­же до схо­жо­го» .

Та ще ці­ка­ві­шим є по­рів­ня­н­ня фі­ло­со­фії Ско­во­ро­ди з фі­ло­ло­гі­чни­ми роз­від­ка­ми Оле­ксан­дра По­те­бні. Цьо­му при­свя­че­на ле­во­ва час­тка пе­ред­мо­ви. Дум­ка Гри­го­рія Са­ви­ча — «пев­но, мова та­ка, яким є жи­т­тя, а жи­т­тя та­ке, яким є сер­це» , — над­зви­чай­но плі­дна й пер­спе­ктив­на. Сло­во «сер­це», до ре­чі, вжи­те фі­ло­со­фом 1146 ра­зів, і це по­ня­т­тя є, на йо­го дум­ку, «єством лю­ди­ни».

На­у­ко­вий під­хід Г. Ско­во­ро­ди, по­при йо­го схиль­ність до ме­та­фі­зи­ки, мі­сти­ци­зму, ем­бле­ма­ти­чно­сті, до­сто­ту ра­ціо­наль­ний: лю­ди­на тво­рить дум­ку за «вла­сним обра­зом і по­до­бою» , дум­ка лю­ди­но­по­ді­бна: «Пі­зна­ва­ти се­бе ми мо­же­мо ли­ше шля­хом пі­зна­н­ня сві­ту — і нав­па­ки» . Зна­н­ня від­но­сне, лю­ди­на завж- ди суб’єктив­на, та пі­зна­н­ня однак мо­жли­ве, «якщо ро­зу­мі­ти під ми­сле­н­ням ту ча­сти­ну ро­зу­мо­вої ді­яль­но­сті, яка опри­яв­ню­є­ться в мо­ві» .

Для О. По­те­бні «сло­ва не є дум­кою, але во­ни по­єд­на­ні з дум­кою» , тоб­то це символ дум­ки: пі­зна­ти се­бе і світ мо­жна тіль­ки в сло­ві, що об’єкти­вує дум­ку. Са­мо­пі­зна­н­ня мо­жли­ве ли­ше на ґрун­ті рі­дної мо­ви. «По­те­бне­ва мор­фо­ло­гія сло­ва має ге­не­ти­чний зв’язок з мор­фо­ло­гі­єю обра­зів «сим­во­лі­чно­го сві­ту» Ско­во­ро­ди» , — зна­чить Л. Ушка­лов. Мо­во­зна­вець По­те­бня, про­вів­ши ети­мо­ло­гі­чну роз­від­ку де­яких слів Ско­во­ро­ди, «під­кре­слив на­ціо­наль­ні осо­бли­во­сті мо­ви та ми­сле­н­ня ста­ро­го фі­ло­со­фа» . Це «сро­дність» епі­сте­мо­ло­гі­чно­го під­хо­ду обох ве­ли­ких укра­їн­ців. Чи­тач, який очі­кує роз­ви­тку ці­єї лі­нії й роз­гор­та­н­ня її в алю­зії з ло­гі­чним по­зи­ти­ві­змом, іде­я­ми Ві­ден­сько­го гур­тка, бу­де де­що роз­ча­ро­ва­ний, адже ідеї про «не­рів­ність» одно­го сло­ва ін­шо­му, про «не­рів­ну рівність» як уні­вер­саль­ний прин­цип кан­ті­ан­ства Ско­во­ро­ди — роз­ви­тку не зна­йшли.

Гли­бо­ка етні­чність Г. Ско­во­ро­ди про­я­ви­ла­ся не ли­ше у від­ра­зі до пів­ні­чних сто­лиць, а й у під­кре­слен­ні рі­зно­сті лю­дей: «Усі рі­зні, бо го­во­рять рі­зни­ми мо­ва­ми» . І це — по­при все­за­галь­ну то­ді мо­ду на воль­тер’ян­ську рівність. При­ро­да лю­ди­ни — у рі­зно­сті: «Уся­ка спра­ва успі­шна, ко­ли пе­ред у ній ве­де при­ро­да. Тіль­ки не за­ва­жай їй, а ко­ли мо­жеш, при­бе­ри пе­ре­по­ни, ні­би звіль­ня­ю­чи їй до­ро­гу» . Від­по­від­а­ти при­ро­ді по­трі­бно з лю­бов’ю і чи­стим сер­цем: «Лю­бов — це донь­ка Со­фії. Су­спіль­на гар­мо­нія мо­жли­ва ли­ше за умо­ви чи­сто­ти на­ших сер­дець. Лю­бов усе по­єд­нує, бу­дує, тво­рить, по­ді­бно до то­го, як во­ро­жне­ча руй­нує» . На­ше пі­зна­н­ня «мо­жна уяви­ти як без­кі­не­чне зні­ма­н­ня по­кри­вів істи­ни» . Це й є ско­во­ро­дин­ська ло­ви­тва пре­кра­сно­го пта­ха-істи­ни без на­дії йо­го пі­йма­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.