«Нас і сьо­го­дні на­ма­га­ю­ться «ура­зу­міть» ме­то­да­ми ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя»

Ще один суд над ви­ну­ва­тця­ми Го­ло­до­мо­ру, жи­ві «пам’ятни­ки» та ін­ші аспе­кти, що ря­ту­ють від істо­ри­чної ам­не­зії

Ukrayina Moloda - - Політика - Лі­на ТЕСЛЕНКО

Тема шту­чних го­ло­до­мо­рів в Укра­ї­ні не за­кри­та. Її до­слі­джу­ва­ти­ме ще не одне по­ко­лі­н­ня істо­ри­ків. І той факт, що до ви­сту­пів на Між­на­ро­дній кон­фе­рен­ції «Шту­чні го­ло­ди в Укра­ї­ні ХХ сто­лі­т­тя» за­ре­є­стру­ва­ло­ся 140 до­по­від­а­чів iз рі­зних ре­гіо­нів Укра­ї­ни та з-за кор­до­ну, свід­чить про не­зга­са­ю­чий ін­те­рес до ці­єї те­ми і на­ма­га­н­ня до­ко­па­ти­ся до прав­ди. Кон­фе­рен­ція від­бу­ла­ся в Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка. Ор­га­ні­за­то­ра­ми на­у­ко­вої дис­ку­сії ста­ли Все­укра­їн­ська пра­во­за­хи­сна ор­га­ні­за­ція «Ме­мо­рі­ал» іме­ні Ва­си­ля Сту­са, Мі­но­сві­ти, Мін­куль­ту­ри, МЗС, Укра­їн­ський ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті, На­ціо­наль­ний му­зей «Ме­мо­рі­ал жертв Го­ло­до­мо­ру», за під­трим­ки Сві­то­во­го ко­нґре­су укра­їн­ців. За­хід про­йшов під егі­дою трьох пре­зи­ден­тів Ле­о­ні­да Крав­чу­ка, Ле­о­ні­да Ку­чми та Ві­кто­ра Ющен­ка.

Тем під час обго­во­ре­н­ня по­ру­шу­ва­ли ба­га­то. Го­во­ри­ли про про­бле­ми під­ра­хун­ку втрат під час Го­ло­до­мо­ру 1932-33 ро­ків, про ви­пад­ки ма­со­во­го за­ве­зе­н­ня ро­бо­чої си­ли в Укра­ї­ну з Ро­сії, то­ді як са­мим го­ло­дним укра­їн­цям у ро­бо­ті від­мов­ля­ли (ці ар­хів­ні до­ку­мен­ти бу­ли опри­лю­дне­ні ши­ро­ко­му за­га­лу впер­ше), про «гу­ман­не» по­гра­бу­ва­н­ня укра­їн­ців че­рез ме­ре­жу «тор­гзін», ку­ди до­ве­де­ні до від­чаю се­ля­ни від­да­ва­ли за жме­ню зер­на іко­ни та остан­ні ро­дин­ні ко­штов­но­сті, і про від­вер­тий гра­біж, ко­ли за­би­ра­ли зем­лю, ху­до­бу, збіж­жя. Ба­га­та на­ція на ро­дю­чій зем­лі за ко­ро­ткий час ста­ла не тіль­ки на­ці­єю же­бра­ків, а на­ці­єю, при­ре­че­ною на смерть.

«Ми ма­є­мо від­по­ві­сти на за­пи­та­н­ня: хто ор­га­ні­за­тор цьо­го ли­ха? — ка­же тре­тій Пре­зи­дент Укра­ї­ни Ві­ктор Ющен­ко. — В укра­їн­сько­му за­ко­ні ми на­зва­ли зло­чин­ців — лідерів Ко­му­ні­сти­чної пар­тії. Але ми ро­зу­мі­є­мо, що це під­текст. За цим сто­їть ро­сій­ський політичний ре­жим ра­дян­сько­го ти­пу. Слово «ро­сій­ський» я ро­блю клю­чо­вим, бо слово «ра­дян­ський» ду­же ба­га­то чо­го хо­ває. Ва­жли­вим для су­ті на­шої по­ле­мі­ки є лист Ста­лі­на від 1928 ро­ку, в яко­му він пи­ше, що на­справ­ді на­ціо­наль­не ви­зволь­не пи­та­н­ня в су­ті сво­їй є се­лян­ське і при­бор­ка­н­ня се­лян­ства є клю­чо­вим пи­та­н­ням. Юрист Ра­фа­ель Лем­кін ціл­ком слу­шно ка­зав: «До­ки Укра­ї­на збе­рі­гає свою на­ціо­наль­ну єд­ність, до­ки її на­род про­дов­жує ду­ма­ти про се­бе як про укра­їн­ців і до­ма­га­є­ться не­за­ле­жно­сті, до­ти во­на ста­но­вить сер­йо­зну за­гро­зу для са­мої су­ті со­вє­ти­зму». Чо­му по­мер­ли на­ші ді­ди-пра­ді­ди? Бо в них ба­чи­ли за­гро­зу ство­ре­н­ня су­ве­рен­ної укра­їн­ської на­ціо­наль­ної дер­жа­ви. За це нас ка­ра­ли. А хі­ба сьо­го­дні нас не за те са­ме ка­ра­ють? Нас на­ма­га­ю­ться «ура­зу­міть», як і в 20-х ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. Па­ра­лель оче­ви­дна і зро­зумі­ла».

По­літв’язень Лев­ко Лук’янен­ко на­га­дує, що кри­мі­наль­на спра­ва за фа­ктом ге­но­ци­ду 1932-33 ро­ків бу­ла по­ру­ше­на Слід­чим управ­лі­н­ням СБУ в трав­ні 2009 ро­ку. Одна­че Апе­ля­цій­ний суд Ки­є­ва в 2010 ро­ці по­ста­но­вив за­кри­ти спра­ву, по­ру­ше­ну про­ти Ста­лі­на, Мо­ло­то­ва, Ка­га­но­ви­ча, По­сти­ше­ва, Ко­сі­о­ра, Чу­ба­ря та Ха­та­є­ви­ча з огля­ду на їхню смерть. «Це — стра­у­со­ве рі­ше­н­ня, на­го­ло­шує Лев­ко Лук’янен­ко. — Суд зне­ва­жив 300-том­ну пра­цю слід­чих і, ско­ри­став­шись фа­ктом смер­ті сі­мох ке­рів­них ді­я­чів ім­пе­рії, уни­кнув роз­гля­ду спра­ви по су­ті. На­ція, яка сту­пає сво­ї­ми но­га­ми по зем­лі, всі­я­ній міль­йо­на­ми без­вин­но за­ка­то­ва­них укра­їн­ців, які во­ла­ють до нас, жи­вих, про пам’ять і пом­сту, не мо­же за­до­воль­ни­ти­ся та­ким рі­ше­н­ням су­ду. За­для від­нов­ле­н­ня спра­ве­дли­во­сті дер­жа­ва зо­бов’яза­на до­слі­ди­ти між­на­ро­дний аспект мо­сков­сько­го ко­му­ні­сти­чно­го ім­пе­рі­а­лі­зму, йо­го іде­о­ло­гію і мо­раль та по­ка­ра­ти тих пар­тій­них і адмі­ні­стра­тив­них по­са­дов­ців, які при­че­тні до ор­га­ні­за­ції чи без­по­се­ре­дньої уча­сті у ско­єн­ні зло­чи­нів».

Збе­рег­ти пам’ять про жертв «кри­ва­во­го сто­лі­т­тя» — обов’язок Укра­ї­ни. Во­дно­час ця пам’ять мо­же бу­ти не тіль­ки у ви­гля­ді пам’ятни­ків і мо­ну­мен­тів. «Щоб пам’ять бу­ла жи­вою, во­на по­вин­на ске­ро­ву­ва­ти­ся не тіль­ки в ми­ну­ле, а й у те­пе­рі­шнє, — ка­же вла­ди­ка УГКЦ Бо­г­дан Дзю­рах. — На­ша вра­зли­вість уна­слі­док пе­ре­жи­то­го го­ло­ду не мо­же за­кри­ти на­ші очі на бі­ду ін­ших на­ро­дів, які сьо­го­дні пе­ре­жи­ва­ють ана­ло­гі­чну тра­ге­дію — мо­же, не з тих са­мих мо­ти­вів, але не менш стра­шну. Сьо­го­дні є іні­ці­а­ти­ва, щоб Укра­ї­на в пам’ять про жертв го­ло­до­мо­рів ви­ді­ли­ла сим­во­лі­чні 32-33 ти­ся­чі тонн зер­на для по­ря­тун­ку ді­тей, які вми­ра­ють від го­ло­ду в Афри­ці. Це бу­де жи­вим пам’ятни­ком на­шим за­ги­блим бра­там і се­страм. На­шим га­слом має ста­ти: «Пам’ята­ю­чи про Го­ло­до­мор, ря­ту­є­мо від смер­ті сьо­го­дні»...

Усі ма­те­рі­а­ли кон­фе­рен­ції можна пе­ре­гля­ну­ти на спе­ці­аль­но ство­ре­но­му сай­ті holodomor.com.ua.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.