Зо­ря­ний

Як Си­дір Ков­пак на Бу­ко­вель ман­дру­вав

Ukrayina Moloda - - Минуле І Думи - Ігор БІГУН («УП. Істо­ри­чна прав­да»)

«Не­зва­жа­ю­чи на жо­дні тру­дно­щі, по­лю­ва­ти на Ков­па­ка і йо­го бан­ду до тих пір, по­ки чо­ло­ві­ки не зда­ду­ться в по­лон, а Ков­пак жи­вим або мер­твим опи­ни­ться в на­ших ру­ках», — на­ка­зу­вав рай­хсфю­рер СС Ген­ріх Гімм­лер 3 сер­пня 1943 ро­ку.

Чер­во­ні пар­ти­за­ни й укра­їн­ські пов­стан­ці

Пар­ти­зан­ська ко­ло­на здій­сню­ва­ла свій чер­го­вий пе­ре­хід. По­за­ду ці­єї дов­гої «змії» з 255 во­зів, які тя­гну­ли 611 ко­ней, був мі­сяць по­хо­ду й 600 км прой­де­но­го з бо­я­ми шля­ху. А по­пе­ре­ду — Кар­пат­ські го­ри. Чо­ти­ри за­го­ни-ба­таль­йо­ни Сум­сько­го пар­ти­зан­сько­го з’єд­на­н­ня ма­ли ста­ти пер­шо­про­хід­ця­ми, які роз­дму­ха­ють ва­тру ра­дян­сько­го пар­ти­зан­сько­го ру­ху в Га­ли­чи­ні.

У не­ві­до­ме, в цю «те­ру ін­ко­гні­ту» ве­ли сво­їх лю­дей ко­ман­дир з’єд­на­н­ня — ко­ли­шній го­ло­ва мі­ськви­кон­ко­му («мер») м. Пу­тив­ля 56-рі­чний Си­дір Ков­пак і йо­го ко­мі­сар — 44-рі­чний Се­мен Ру­днєв, до вій­ни — ка­дро­вий по­лі­тпра­ців­ник і ке­рів­ник пу­тивль­сько­го Тсо­а­віа­хі­му. Штаб пар­ти­зан­сько­го з’єд­на­н­ня очо­лю­вав ко­ли­шній ди­ре­ктор шко­ли 55-рі­чний Гри­го­рій Ба­зи­ма.

Пе­ред ни­ми сто­я­ло зав­да­н­ня Укра­їн­сько­го шта­бу пар­ти­зан­сько­го ру­ху (УШПР) іні­ці­ю­ва­ти й роз­ви­ну­ти про­ра­дян­ський пар­ти­зан­ський рух у Ста­ні­слав­ській (ни­ні Іва­но­Фран­ків­ській), Львів­ській і Чер­ні­ве­цькій обла­стях Укра­ї­ни та під­го­ту­ва­ти мі­сце­ве на­се­ле­н­ня до зброй­но­го пов­ста­н­ня про­ти на­цист­ських оку­пан­тів.

12 черв­ня 1943 ро­ку май­же дві ти­ся­чі пар­ти­за­нів-ков­па­ків­ців ви­ру­ши­ли в не­без­пе­чну до­ро­гу з пар­ти­зан­ської ба­зи в с. Ми­ла­ше­ви­чі на бі­ло­ру­сько­му По­ліс­сі. Їхній мар­шрут про­ля­гав че­рез Рів­нен­ську та пів­ні­чну ча­сти­ну Тер­но­піль­ської обла­стей, до кор­до­ну між рай­хско­мі­са­рі­а­том «Укра­ї­на» та ди­стри­ктом «Га­ли­чи­на».

На цих те­ре­нах па­ну­ва­ли со­тні й ку­ре­ні Укра­їн­ської пов­стан­ської ар­мії й під­роз­ді­ли Та­ра­са Бо­ров­ця-«Буль­би» з та­кою ж на­звою. До ра­дян­ських пар­ти­за­нів укра­їн­ські са­мо­стій­ни­ки ста­ви­ли­ся во­ро­же, й це бу­ло вза­єм­но.

Про­те бо­роть­ба з на­ціо­на­лі­ста­ми не бу­ла го­лов­ним зав­да­н­ням Ков­па­ка, який по­ви­нен був ді­йти до Кар­пат із мі­ні­маль­ни­ми втра­та­ми. «При зу­стрі­чі з на­ціо­на­лі­ста­ми во­гонь пер­ши­ми не від­кри­ва­ти. Від ко­ло­ни оди­на­кам не від­ри­ва­ти­ся, на зу­пин­ках да­ле­ко в ліс не за­хо­ди­ти», — на­ка­зу­вав пар­ти­зан­ський ва­та­жок.

Уве­че­рі, о 18-й го­ди­ні, ко­ло­на ру­ша­ла в путь, яка три­ва­ла до 7—8-ї ран­ку. Що­до­би во­ни про­хо­ди­ли по 30-40 км — біль­ше не да­ва­ли ко­ро­ткі лі­тні но­чі.

Хо­ча від сво­їх під­ле­глих Ков­пак ви­ма­гав ухи­ля­ти­ся від зі­ткнень з укра­їн­ськи­ми пов­стан­ця­ми, пов­ні­стю їх ви­клю­чи­ти бу­ло не­мо­жли­во. Пер­шу су­ти­чку з буль­бів­ця­ми чер­во­ні ма­ли під час пе­ре­хо­ду 2122 черв­ня бі­ля с. Біль­ча­ки ни­ні Бе­ре­знів­сько­го ра­йо­ну і с. Ве­ли­ка Кле­цька на Ко­реч­чи­ні.

Да­лі зі­ткне­н­ня не при­пи­ня­ли­ся. «По се­лах буль­бів­ці змі­ню­ю­ться бан­де­рів­ця­ми», — фі­ксу­вав у що­ден­ни­ку Си­дір Ар­те­мо­вич.

25 черв­ня не­по­да­лік с. Зві­здів­ка Ко­сто­піль­сько­го ра­йо­ну пар­ти­за­нів че­ка­ла сер­йо­зні­ша пе­ре­шко­да. Окрім то­го, що че- рез р. Го­ринь не бу­ло пе­ре­пра­ви, в се­лі ота­бо­ри­ло­ся до 300 бан­де­рів­ців під про­во­дом «Гон­ти», які зу­стрі­ли пар­ти­за­нів во­гнем і не ба­жа­ли їх про­пу­ска­ти.

Спро­ба фор­су­ва­ти рі­чку мо­гла обер­ну­ти­ся ве­ли­ки­ми втра­та­ми. Пар­ти­зан­ський штаб по­чав мір­ку­ва­ти, як ви­йти із си­ту­а­ції.

«Ко­ли по­ста­ло пи­та­н­ня, як бра­ти пе­ре­пра­ву, то з Ков­па­ком ро­зі­йшли­ся. Він на­по­ля­гав бра­ти з бо­єм, роз­гро­ми­ти се­ло, я був про­ти, сто­я­чи за мир­не ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня, оскіль­ки бій за­тя­гне­ться, бу­дуть жер­тви й осо­бли­во се­ред мир­но­го на­се­ле­н­ня, і цим бо­єм ми тіль­ки да­мо ко­зир у ру­ки нім­ців.

На цьо­му ґрун­ті ста­ла­ся ве­ли­ка й ду­же ве­ли­ка су­пе­ре­чка. А моя то­чка [зо­ру] здо­бу­ла пе­ре­мо­гу. Нам і тре­ба [так] ве­сти по­лі­ти­ку: би­ти нім­ця ра­зом, а жи­ти на­рі­зно, свої по­лі­ти­чні ці­лі ми зна­є­мо», — за­пи­сав у що­ден­ни­ку ко­мі­сар з’єд­на­н­ня Се­мен Ру­днєв.

Пе­ре­го­вір­ни­ки від пар­ти­за­нів змо­гли до­мо­ви­ти­ся, щоб в обмін на звіль­не­н­ня за­хо­пле­них у по­пе­ре­дніх бо­ях 30 по­ло­не­них пов­стан­ці пропу­сти­ли чер­во­них і за­ли­ши­ли се­ло. О 7-й ран­ку 26 черв­ня по збу­до­ва­но­му міс­тку Сум­ське з’єд­на­н­ня пе­ре­пра­ви­ло­ся на за­хі­дний бе­рег Го­ри­ні.

Пев­но, остан­нє бо­є­зі­ткне­н­ня з укра­їн­ськи­ми пов­стан­ця­ми на Во­ли­ні пар­ти­за­ни Ков­па­ка ма­ли 30 черв­ня в с. Обгів (ни­ні Со­снів­ка) на Ду­бен­щи­ні. У хо­ді пе­ре­го­во­рів упів­ці по­го­ди­ли­ся на при­пи­не­н­ня во­гню.

«Оку­пан­тів би­ли, бу­дем би­ти знов»

Да­лі шлях з’єд­на­н­ня про­ля­гав на пів­день. 5 ли­пня пар­ти­за­ни роз­гро­ми­ли ні­ме­цьку ав­то­ко­ло­ну на шо­се Зба­раж—Во­ло­чиськ, 6-го — пе­ре­тну­ли кор­дон між рай­хско­мі­са­рі­а­том і Ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ством.

Уно­чі 8-9 ли­пня нім­ці ата­ку­ва­ли та­бір Сум­сько­го з’єд­на­н­ня в лі­сі бі­ля м. Ска­лат Тер­но­піль­ської обл. Ві­дби­ва­ю­чи на­пад, пар­ти­за­ни за­о­дно за­хо­пи­ли й мі­сте­чко, яке бу­ло цен­тром по­ві­ту.

Оку­пан­ти втра­ти­ли вби­ти­ми до 95 сол­да­тів, зни­ще­ни­ми 16 ав­то­мо­бі­лів і 18 мо­то­ци­клів. До рук 1-го ба­таль­йо­ну по­тра­пи­ли со­лі­дні тро­феї, а звіль­не­ні з гет­то єв­реї на­віть ви­яви­ли ба­жа­н­ня всту­пи­ти в за­гін.

По­раз­ки у Ска­ла­ті за­зна­ла бо­йо­ва гру­па «Дорш», яку оку­пан­ти сфор­му­ва­ли са­ме для про­ти­дії Ков­па­ку. Во­на скла­да­ла­ся з еска­дро­ну жан­дар­ме­рії, під­роз­ді­лів шу­цпо­лі­ції з Тер­но­по­ля, 3-го ба­таль­йо­ну 23-го по­лі­цей­сько­го пол­ку СС та за­го­ну укра­їн­ської по­лі­ції (ра­зом — 283 чо­ло­ві­ки). Крім то­го, до фор­му­ва­н­ня вхо­ди­ли по­лі­цей­ський ба­таль­йон СС «Бре­слау» та Га­ли­цький ка­ва­ле­рій­ський еска­дрон.

По­я­ва ра­дян­ських пар­ти­за­нів ви­кли­ка­ла в оку­па­цій­ної вла­ди Га­ли­чи­ни не­пі­дро­бну па­ні­ку. Упер­ше за два ро­ки в цьо­му від­но­сно спо­кій­но­му краї нім­цям до­ве­ло­ся ма­ти спра­ву з та­ким чи­слен­ним, ор­га­ні­зо­ва­ним і до­свід­че­ним про­тив­ни­ком.

«Українці! У Ва­шу спо­кій­ну окру­гу вдер­ла­ся бан­да боль­ше­ви­цьких те­ро­ри­стів, які мор­ду­ють і зна­си­лу­ють Ва­ших бра­тів та се­стер, па­лять Ва­ші го­спо­дар­ства і мі­сця пра­ці, гра­блять Ва­шу ху­до­бу і Ва­ші ко­ні», — ре­пе­ту­вав штан­дар­тен­фю­рер СС Віл­лі Ост, в. о. ко­ман­ду­ва­ча СС і по­лі­ції Га­ли­цько­го ди­стри­кту.

Штан­дар­тен­фю­рер за­кли­кав усе на­се­ле­н­ня краю до­по­мог­ти йо­му зни­щи­ти Сум­ське з’єд­на­н­ня. За го­ло­ву Ков­па­ка Ост ого­ло­сив на­го­ро­ду в 100 тис. зло­тих.

Замість роз­би­тої бо­йо­вої гру­пи «Дорш» ко­ман­ду­вач СС і по­лі­ції ки­нув нав­пе­рейми Ков­па­ку но­во­сфор­мо­ва­ну гру­пу га­у­птма­на Кар­ла. Це об’єд­на­н­ня бу­ло де­що силь­ні­шим: ту­ди вві­йшли ко­ли­шні во­я­ки гру­пи «Дорш», 543-й ба­таль­йон те­ри­то­рі­аль­ної охо­ро­ни, ча­сти­ни зв’яз­ку по­лі­ції СС із Кра­ко­ва та під­роз­ді­ли 425-го ре­зерв­но­го гре­на­дер­сько­го ба­таль­йо­ну Вер­ма­хту (ра­зом — 640 сол­да­тів).

Та­кож до ан­ти­пар­ти­зан­ської опе­ра­ції, що ма­ла кри­пто­нім «Вер­вольф» («Вовк-за­хи­сник»), за­лу­чи­ли 4-й по­лі­цей­ський полк СС у пов­но­му скла­ді та айн­зац­гру­пу СД Пі­пе­ра (457 осіб).

На­льо­ти 6 лі­та­ків-роз­ві­дни­ків «Фі­зе­лер-Шторх», 5 штур­мо­ви­ків «Хен­шель» Hs-129 і 9 ви­ни­щу­ва­чів-бом­бар­ду­валь­ни­ків «Мес­сер­шмітт» Bf-110 псу­ва­ли кров пар­ти­за­нам від пер­ших днів мар­шу Га­ли­чи­ною.

Пар­ти­зан­ська вал­ка ще пев­ний час ру­ха­ла­ся на пів­день уздовж шо­се Ска­лат—Гу­ся­тин і р. Гни­ла. 12 ли­пня 1-й і 4-й ба­таль­йо­ни ата­ку­ва­ли гар­ні­зон 4-го пол­ку в с. Ра­штів­ці Гу­ся­тин­сько­го ра­йо­ну. Оку­пан­ти втра­ти­ли 37 ав­то й до 20 сол­да­тів уби­ти­ми.

Ко­ло­на з’єд­на­н­ня по­вер­ну­ла на за­хід і пев­ний час ру­ха­ла­ся па­ра­лель­но Дні­стру.

Пе­ре­пра­ви че­рез рі­чку ре­тель­но охо­ро­ня­ли сто­ро­жо­ві по­сти гі­тле­рів­ців. Тож до­ла­ти во­дні пе­ре­шко­ди пар­ти­зан­сько­му з’єд­нан­ню до­ве­ло­ся з бо­я­ми. У ніч із 14 на 15 ли­пня пар­ти­за­ни прор­ва­ли ні­ме­цьку обо­ро­ну, за­хо­пи­ли міст бі­ля с. Сів­ка­Вой­ни­лів­ська, ни­ні Ка­лу­сько­го р-ну Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті, й ви­йшли на пра­вий бе­рег Дні­стра.

Дру­гий ру­біж обо­ро­ни гі­тле­рів­ці ор­га­ні­зу­ва­ли на р. Лім­ни­ця, роз­та­шу­вав­ши в се­лах уздовж бе­ре­га ба­таль­йон з ар­ти­ле­рі­єю й кіль­ко­ма тан­ка­ми.

2,5 го­ди­ни в ніч на 17 ли­пня чо­ти­ри пар­ти­зан­ські ро­ти по гру­ди у во­ді штур­му­ва­ли брід під с. Те­ми­рів­ці. Під час фор­су­ва­н­ня рі­чки во­ни втра­ти­ли 10 во­я­ків за­ги­бли­ми й 40 по­ра­не­ни­ми. Але, про­рвав­ши обо­ро­ну нім­ців, уся ко­ло­на ри­ну­ла­ся до лі­со­во­го ма­си­ву на за­хід від м. Ста­ні­слав (Іва­но-Фран­ків­ська).

Ліс під Ста­ні­сла­вом — це май­же ле­ген­дар­ний Чор­ний ліс, який зго­дом ста­не одно­ймен­ним та­кти­чним від­тин­ком УПА. Звід­си до Кар­пат бу­ло вже ру­кою по­да­ти.

По­я­ва Ков­па­ка ви­кли­ка­ла за­не­по­ко­є­н­ня не тіль­ки в оку­пан­тів. При­хід май­же двох ти­сяч ко­му­ні­сти­чних пар­ти­за­нів кра­йо­вий про­від ОУН(б) на За­хі­дно­укра­їн­ських зем­лях роз­ці­нив як за­гро­зу для сво­го впли­ву на га­ли­чан.

«Боль­ше­ви­цькі пар­ти­зан­ські бан­ди Ков­па­ка ма­ють за зав­да­н­ня вне­сти ха­ос в укра­їн­ське на­ціо­наль­не жи­т­тя Га­ли­чи­ни, — за­ля­ку­ва­ли оу­нів­ці мі­сце­ве на­се­ле­н­ня у ві­до­зві, ви­да­ній із при­во­ду рей­ду пар­ти­за­нів. — Во­ни зри­ва­ють мо­сти, ни­щать на­ро­дній до­рі­бок, гра­бу­ють лю­дей, за­ду­му­ють па­ли­ти вро­жаї, хо­чуть спро­во­ку­ва­ти на наш на­рід ні­ме­цькі ре­пре­сії і та­ким чи­ном спри­чи­ни­ти ви­ни­ще­н­ня укра­їн­сько­го на­ро­ду ні­ме­цьки­ми ру­ка­ми».

«У по­ве­дін­ці з на­се­ле­н­ням ду­же ко­ре­ктні»

Рейд Сум­сько­го з’єд­на­н­ня спо­ну­кав Про­від ОУН роз­гор­ну­ти пов­стан­ські за­го­ни за взір­цем во­лин­ської УПА і в Га­ли­чи­ні: «Укра­їн­ський на­рід не дасть се­бе ні­ко­ли по­не­во­ли­ти і то­му ор­га­ні­зує Укра­їн­ську На­ро­дню Са­мо­обо­ро­ну для бо­роть­би з боль­ше­ви­цьки­ми пар­ти­зан­ськи­ми бан­да­ми в Кар­па­тах». Прав­да, за ви­ня­тком па­ри пе­ре­стрі­лок, від­ді­лам УНС по­во­ю­ва­ти з ков­па­ків­ця­ми не су­ди­ло­ся. Але на­ціо­на­лі­сти­чне під­пі­л­ля ува­жно сте­жи­ло за пар­ти­за­на­ми.

«У по­ве­дін­ці з на­се­ле­н­ням во­ни ду­же ко­ре­ктні, осо­бли­во по­лі­тру­ки. Пу­ска­ю­ться на­віть на та­кі же­сти, що ски­да­ють із се­бе остан­ню ма­ри­нар­ку [піджак. – І. Б.], від­да­ю­чи її бі­дним се­ля­нам. Про­па­ган­ди май­же не про­во­дять», — пи­сав не­ві­до­мий ав­тор одно­го з над­зви­чай­них зві­тів ОУН.

Ко­ман­дир Сум­сько­го з’єд­на­н­ня удо­сто­їв­ся та­кої ха­ра­кте­ри­сти­ки від на­ціо­на­лі­стів: «Сам Ков­пак — лю­ди­на ін­те­лі­ген­тна [...] Се­ре­дньо­го ро­сту, чор­на бо­рід­ка, за­чі­ска на­пра­во. Хо­дить без ша­пки, в ци­віль­но­му убран­ні, на гру­дях 4-5 ор­де­нів Ле­ні­на [ста­ном на 1943 рік у ньо­го був ли­ше один ор­ден. — І. Б.]. Іде на чо­лі бан­ди пер­ший. До укра­їн­ців го­во­рить по-укра­їн­ськи, до мо­ска­лів по­мо­сков­ськи. З лю­дьми по­во­ди­ться ду­же вві­чли­во. На за­гал ро­бить вра­жі­н­ня ви­со­ко­куль­тур­но­го чо­ло­ві­ка».

Член ОУН(б), лі­со­вий ін­же­нер Єв­ген По­ло­тнюк-«Ой­ген» (йо­го дру­жи­ною бу­ла пи­сьмен­ни­ця Іри­на Віль­де) пі­шов на­віть да­лі. Пра­цю­ю­чи на­длі­сни­чим у с. Ми­ку­ли­чин На­двір­нян­сько­го ра­йо­ну, він із вла­сної іні­ці­а­ти­ви до­по­ма­гав ков­па­ків­цям, ко­ли ті з’яви­ли­ся в око­ли­цях.

Ви­хо­дя­чи з Чор­но­го лі­су, в ніч на 19 ли­пня дві ро­ти 1-го ба­таль­йо­ну під ко­ман­дою Да­ви­да Ба­кра­дзе вда­ри­ли на по­зи­ції 7-ї ро­ти 4-го по­лі­цей­сько­го пол­ку СС в с. Ро­сіль­на Бо­го­род­чан­сько­го ра­йо­ну.

Пар­ти­за­ни вби­ли 18 нім­ців і гра­на­та­ми зни­щи­ли 37 ван­та­жі­вок, спа­ли­ли за­хо­пле­ні мо­то­ци­кли, мі­но­ме­ти, гар­ма­ти й ку­ле­ме­ти, роз­гро­ми­ли штаб пол­ку. Втра­ти чер­во­них скла­ли 10 вби­ти­ми і 24 по­ра­не­ни­ми.

Чи­слен­ні тро­феї — 820 т бо­ро­шна, цукру, ма­сла й вер­шків, до 2000 м рі­зної ма­ну­фа­кту­ри, 300 пар ди­тя­чо­го взу­т­тя — пар­ти­за­ни роз­да­ли на­се­лен­ню.

Основ­на ко­ло­на в цей час об­хо­ди­ла се­ло че­рез Са­джа­ву, Ле­сів­ку, Гли­бів­ку, Дзви­няч, Со­ло­твин і Мар­ко­ву.

У Дзви­ня­чі пар­ти­за­ни під­па­ли­ли три на­фто­ві свер­дло­ви­ни, а о 3-й ран­ку 19 ли­пня вві­йшли в Со­ло­твин, де роз­би­ли не­ве­ли­кий гар­ні­зон укра­їн­ської по­лі­ції.

По­ки хвіст вал­ки ще за­ли­шав Со­ло­твин, її го­ло­ва вже бу­ла в Ма­ня­ві. Тут чер­во­ні пі­дір­ва­ли ще 4 на­фто­ві ве­жі та спа­ли­ли на­фто­пе­ре­гін­ний за­вод із 60 тон­на­ми на­фто­про­ду­ктів.

З’єд­на­н­ня Ков­па­ка по­ча­ло під­йом у го­ри. Схо­дже­н­ня три­ва­ло з 7:00 до 21:00, і за цей час во­гонь чо­ти­рьох «Мес­сер­шміт­тів» до­бря­че по­шар­пав пар­ти­зан­ську ко­ло­ну: 10 за­ги­блих і 25 по­ра­не­них лю­дей та 148 уби­тих ко­ней.

«Ми зму­ше­ні бу­ли по­до­ла­ти гір­ські пе­ре­ва­ли, під­йо­ми на го­ри, обоз про­хо­див кру­ти­ми гір­ськи­ми до­ро­га­ми; по­вер­ну­ти на та­ких до­ро­гах не­мо­жли­во; спра­ва го­ри, злі­ва ур­ви­ще; за­хо­пив­ши обоз у та­ко­му ста­но­ви­щі, лі­та­ки про­тив­ни­ка за­вда­ли нам ве­ли­ких жертв», — пи­сав Ков­пак, ко­ли ці­ле з’єд­на­н­ня ви­дер­ло­ся на ви­со­ту 936.

Прав­да, пар­ти­за­ни теж да­ли зда­чі: во­гнем із ку­ле­ме­тів та про­ти­тан­ко­вих ру­шниць уда­ло­ся зби­ти «Мес­се­ра» і «Штор­ха».

Ши­ку­ва­н­ня Сум­сько­го пар­ти­зан­сько­го з’єд­на­н­ня на мі­тин­гу, при­свя­че­но­му ви­хо­ду в Кар­пат­ський рейд, с. Ми­ла­ше­ви­чі, По­лі­ська область Бі­ло­ру­ської РСР, чер­вень 1943 ро­ку. Фо­то на­да­не істо­ри­ком Іва­ном Ка­па­сем.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.