Чор­не і бі­ле Ма­ле­ви­ча

Ми­сте­цтво­зна­вець Дми­тро Гор­ба­чов — про укра­їн­ське ко­рі­н­ня ав­то­ра зна­ме­ни­то­го ми­сте­цько­го ква­дра­та і вплив укра­їн­сько­го на­ро­дно­го ми­сте­цтва на все­сві­тньо ві­до­мо­го ху­до­жни­ка

Ukrayina Moloda - - Постать - Ва­лен­ти­на САМЧЕНКО

Прі­зви­ще ав­то­ра зна­ме­ни­то­го «Чор­но­го ква­дра­та» Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча з ми­сте­цьких чи не най­ві­до­мі­ше за­га­лу. Втім не всі зна­ють про йо­го укра­їн­ське ко­рі­н­ня і вплив укра­їн­сько­го на­ро­дно­го ми­сте­цтва на ху­до­жни­ка, що має все­сві­тню сла­ву. Менш ві­до­мі й так зва­ні пер­ший та дру­гий се­лян­ськi ци­кли ро­біт Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча, який, за ви­ня­тком одно­го пи­сьмо­во­го зга­ду­ва­н­ня, весь час на­зи­вав се­бе ви­ня­тко­во укра­їн­цем. І ли­ше оди­ни­ці зна­ють, що в 1930-ті ро­ки у твор­чо­сті Ма­ле­ви­ча ми­сте­цтво­знав­ці зна­хо­дять ре­а­кцію на стра­шні по­дії Го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні. Про все це роз­по­вів дня­ми в На­ціо­наль­но­му му­зеї укра­їн­сько­го на­ро­дно­го де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва істо­рик ми­сте­цтва Дми­тро Гор­ба­чов на ле­кції «Ки­їв­ський чо­ти­ри­ку­тник Ма­ле­ви­ча (Пи­мо­нен­ко, Бо­го­ма­зов, Паль­мов, Бой­чук)», при­свя­че­ній най­ві­до­мі­шо­му в сві­ті ки­я­ни­но­ві.

Ко­смос укра­їн­ської ха­ти

Зв’язок з Укра­ї­ною Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча — пи­то­мий, кон­ста­тує ми­сте­цтво­зна­вець Дми­тро Гор­ба­чов. На­ро­див­ся 1878-го в Ки­є­ві, пи­сав про се­бе ху­до­жник. Хо­ча на­у­ков­ці до­во­дять, що з’явив­ся на світ ро­ком пі­зні­ше. Ба­тько — по­ляк, ма­ти — укра­їн­ка з Пол­тав­щи­ни. Ба­тько — те­хнік цукро­вих за­во­дів, хо­див до пра­во­слав­ної цер­кви і до ко­стьо­лу; бу­ва­ло, за­ра­ди смі­ху за­про­шу­вав до се­бе одно­ча­сно і по­па, і ксьон­дза.

Ка­зи­мир до 17 ро­ків ме­шкав iз ба­тька­ми пе­ре­ва­жно по се­лах і мі­сте­чках, де пра­цю­ва­ли цукро­ві за­во­ди — на По­діл­лі (Ям­піль — до 12 ро­ків), на Хар­ків­щи­ні (Пар­хо­мів­ка, Бі­ло­пі­л­ля — при­бли­зно з 1900-го), на Чер­ні­гів­щи­ні (Вол­чок, Ко­но­топ — 1893-95), роз­мов­ляв укра­їн­ською (ро­сій­ська зда­ва­ла­ся йо­му то­ді ек­зо­ти­чною).

«Се­ло за­йма­ло­ся ми­сте­цтвом (та­ко­го сло­ва я не знав то­ді). Пра­виль­ні­ше ска­за­ти, во­но ро­би­ло та­кі ре­чі, що ме­ні ду­же по­до­ба­лись. В оцих-то ре­чах й бу­ла вся та­єм­ни­ця мо­їх сим­па­тій до се­лян. Я з ве­ли­ким хви­лю­ва­н­ням спо­сте­рі­гав, як се­ля­ни ро­блять роз­пи­си й до­по­ма­гав їм ви­ма­зу­ва­ти гли­ною до­лів­ку ха­ти і ро­би­ти ві­зе­рун­ки на пе­чі. Се­ля­ни чу­до­во зо­бра­жу­ва­ли пів­нів, ко­ни­ків і кві­ти... Пам’ятаю ве­сі­л­ля, що на них на­ре­че­на з то­вар­ка­ми бу­ли яки­мось ко­льо­ро­вим ві­зе­рун­ко­вим на­ро­дом». Це спо­га­ди Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча на схи­лі жи­т­тя. Ху­до­жник, на­при­клад, зга­ду­вав і та­ке про жи­т­тя в укра­їн­ських се­лах в ав­то­біо­гра­фії: «Же­них в бла­ки­тних ша­ро­ва­рах, на ши­т­тя яких йшло не менш як 12 ме­трів ма­те­рії» (з ав­то­біо­гра­фії).

Пер­ши­ми ху­до­жні­ми впра­ва­ми май­бу­тньо­го все­сві­тньо ві­до­мо­го ху­до­жни­ка бу­ли ві­зе­рун­ки на пе­чі по­діль­ської ха­ти. Ор­на­мен­ти на бі­ло­му тлі сті­ни або пе­чі транс­фор­му­ва­ли­ся в кар­ти­ни ін­шої сти­лі­сти­ки. Бі­ле тло — це без­кі­не­чність. Ко­смі­чно бу­де тра­кту­ва­ти бі­ле тло сво­їх аб­стра­ктних кар­тин Ка­зи­мир Ма­ле­вич: «Су­пре­ма­ти­чне по­ло­тно зо­бра­жує бі­лий про­стір, а не си­ній. При­чи­на зро­зумі­ла: си­нє не дає ре­аль­но­го уяв­ле­н­ня без­ко­не­чно­сті». «У се­лян­ських ком­по­зи­ці­ях Ка­зи­мир Ма­ле­вич iз ди­тя­чих ро­ків ба­чив пта­хів ві­чно­сті і то­тем­них «ко­ни­ків», спро­ще­них до умов­но­го зна­ка, — роз­по­від­ає Дми­тро Гор­ба­чов. — Від йо­го кар­тин, де на бі­ло­му тлі роз­ки­да­ні чі­тко окре­сле­ні ві­зе­рун­ки-за­лив­ки, дій­сно віє ду­хом на­ро­дно­го ми­сте­цтва, на­ро­дної ко­смо­го­нії. Хі­ба що ста­біль­ний по­ря­док се­лян­сько­го ор­на- мен­таль­но­го «дре­ва жи­т­тя» тут дра­ма­ти­зо­ва­но, ди­на­мі­зо­ва­но, збу­дже­но в ду­сі кар­ко­лом­но­го XX сто­річ­чя. В на­ро­ді йо­го аб­стра­кції спри­йма­лись са­ме як ор­на­мен­таль­ні ма­люн­ки — «ма­льов­ки»: за шкі­ца­ми Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча май­стри­ні з Вер­бів­ки ро­би­ли ви­шив­ки для ша­ли­ків і по­ду­шок».

У Ки­є­ві 1890-х Ка­зи­мир Ма­ле­вич ще жив обра­за­ми укра­їн­ських сіл. Ху­до­жник пи­сав про ро­бо­ти сво­го учи­те­ля Ми­ко­ли Пи­мо­нен­ка: «Ве­ли­ке вра­же­н­ня спра­ви­ли на ме­не йо­го кар­ти­ни. По­ка­зу­вав він ме­ні кар­ти­ну «Го­пак». Я був у за­хо­плен­ні від усьо­го по­ба­че­но­го у йо­го май­стер­ні. Си­ла моль­бер­тів, що на них сто­я­ли кар­ти­ни, де зо­бра­жу­ва­лось жи­т­тя Укра­ї­ни. Де­мон­струю свої ро­бо­ти, вже етю­ди з на­ту­ри. По­тра­пляю до Ки­їв­ської ху­до­жньої шко­ли».

Ку­бі­сти­чні бо­га­ти­рі й се­ля­ни з до­мо­ви­на­ми на го­ло­ві

У Мо­скву Ка­зи­мир Ма­ле­вич пе­ре­брав­ся 1904-го. У цей пе­рі­од зна­йо­мив­ся з ку­бі­сти­чним жи­во­пи­сом Пі­кас­со. Ще тро­хи зго­дом ві­ді­йде від ви­щої пла­сти­чної ма­те­ма­ти­ки Пі­кас­со й Бра­ка до су­пре­ма­ти­зму. По­тім Ле­нін­град 1920х, де Ма­ле­вич по­мі­чає «ко­льо­ро­бо­яз­кість» лю­дей, що одя­га­ю­ться у тем­не, актив­ні га­ми чор­но­го й бі­ло­го по­сі­дать по­че­сне мі­сце.

1926-го вла­да за­кри­ла ле­нін­град­ський ІНХУК, Ма­ле­вич за­ли­шив­ся без ро­бо­ти. Втім, ще по­та­ла­ни­ло ви­ста­ви­тись у Бер­лі­ні 1927 ро­ку. Що­прав­да, ще ау­кне­ться той успіх ви­би­ва­н­ням «прав­ди» про шпи­гун­ство на ко­ристь Ні­меч­чи­ни. Але то бу­де по­тім.

А по­ки що — Ки­їв. На той час у Ки­їв­сько­му ху­до­жньо­му ін­сти­ту­ті ви­кла­да­ли дру­зі Ма­ле­ви­ча — Ан­дрій Та­ран та Лев Кра­ма­рен­ко. Про­фе­со­ри Оле­ксандр Бо­го­ма­зов і Ві­ктор Паль­мов роз­ро­бля­ли в жи­во­пи­сі та в те­о­рії си­сте­му ко­льо­ро­пи­су. І Ка­зи­мир Ма­ле­вич стає про­фе­со­ром Ки­їв­сько­го ху­дін­сти­ту­ту в 1928-му. При­єд­ну­є­ться до «спе­ктра­лі­стів» з об’єд­на­н­ня су­ча­сних май­стрів Укра­ї­ни (ОСМУ). Цей ки­їв­ський пе­рі­од три­ває до по­ча­тку 1930 ро­ку. Ті ро­ки ста­ли ро­ка­ми най­біль­шо­го твор­чо­го спри­я­н­ня і за­хи­ще­но­сті від ста­лін­сько­го сва­ві­л­ля, на жаль, не­три­ва­ли­ми.

Спо­ча­тку Ка­зи­мир Ма­ле­вич зо­бра­жав се­лян ку­бі­сти­чни­ми бо­га­ти­ря­ми. Із 1929-го во­ни пе­ре­тво­рю­ю­ться на без­ру­ких і без­ли­ких. Ху­до­жник по­тай ма­лює фі­гур­ки з сер­пом-мо­ло­том, хре­стом і до­мо­ви­ною на го­ло­вах: «де серп і мо­лот, там смерть і го­лод» — спів­а­ла то­ді Укра­ї­на. У го­ло­до­мор­них 1932-33 ро­ках по­ста­ті се­лян на по­ло­тнах Ма­ле­ви­ча за­ру­ха­лись, але то біг по­між скри­вав­ле­ним хре­стом і кри­ва­вим ме­чем («се­ред по­ля хрест ви­со­кий, кров’ю обі­л­ля­тий»). Кар­ти­ну з Цен­тру Пом­пі­ду у Па­ри­жі, на якій чор­ний се­ля­нин бі­жить рі­зно­барв­ни­ми сму­га­ми на тлі си­ньо­го не­ба, так і на­зи­ва­ють «Той, що бі­жить, або Се­ля­нин між хре­стом і ме­чем». По­при зов­ні­шньо ве­се­лий ви­гляд (яскра­ві ко­льо­ро­ві сму­ги, дві су­пре­ма­ти­чних ха­тки — чер­во­на й бі­ла), цей пей­заж ди­хає по­ро­жне­чею.

До­пи­ти з тор­ту­ра­ми

В одній із ста­тей ми­сте­цтво­зна­вець Дми­тро Гор­ба­чов пи­ше: «1983-го я мав роз­мо­ву з се­строю Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча Ві­кто­рі­єю Се­ве­ри­нів­ною, що ме­шка­ла у Виш­го­ро­ді під Ки­є­вом. Слі­дів від бра­та за­ли­ши­ло­ся в неї не­ба­га­то, все за­ги­ну­ло, а ли­сти йо­го во­на спа­ли­ла вла­сно­руч у ли­хо­му 1937-му, ко­ли до неї при­хо­ди­ли з об­шу­ком ен­ка­ве­ди­сти. Три­ма­ти ли­сти бу­ло не­без­пе­чно: Ма­ле­ви­ча то­ді ря­ди­ли у во­ро­ги со­ці­а­лі­сти­чно­го ре­а­лі­зму. Обмір­ко­ву­ва­ли у роз­мо­ві пра­во Укра­ї­ни на Ка­зи­ми­ра Ве­ли­ко­го (як він іно­ді сам се­бе жар­то­ма на­зи­вав). Він за­пи­су­вав­ся в ан­ке­тах укра­їн­цем, роз­по­від­а­ла па­ні Ві­кто­рія, ра­див нам iз бра­том ро­би­ти так са­мо, до­бре во­ло­дів укра­їн­ською. А ось чому, пе­ре­бу­ва­ю­чи за кор­до­ном у 1927-му, на­звав­ся в офі­цій­но­му фор­му­ля­рі по­ля­ком, во­на по­ясни­ти не змо­гла. Те­пер ми зна­є­мо, чому: шу­кав на ті ча­си по­ря­тун­ку від пе­ре­слі­ду­вань, що чи­ни­ли йо­му в Ле­нін­гра­ді. Ла­ден був за­ли­ши­тись у Поль­щі, але поль­ська вла­да вва­жа­ла йо­го за біль­шо­ви­ка і у при­тул­ку від­мо­ви­ла».

Ка­зи­мир Ма­ле­вич із 19301931 на­вчаль­но­го ро­ку зби­рав­ся пе­ре­бра­тись до Укра­ї­ни на­зав­жди. Але у 1930-му ста­лін­ська куль­тур­на ре­во­лю­ція ді­ста­ла­ся й Ки­є­ва. Без­пар­тій­них фа­хів­ців iз до­ре­во­лю­цій­ною осві­тою ого­ло­си­ли во­ро­га­ми про­ле­та­рі­а­ту. Скри­пник на­клав на се­бе ру­ки. До­свід­че­них про­фе­со­рів КХІ — від Бой­чу­ка і Кра­ма­рен­ка до Ма­ле­ви­ча й Са­гай­да­чно­го — з ін­сти­ту­ту «ви­чи­сти­ли», зня­ли з по­са­ди ре­кто­ра Іва­на Вро­ну й по­мі­ня­ли на ма­ло­осві­че­них пар­тій­ців. Ди­ре­кто­ру укра­їн­ської кар­тин­ної га­ле­реї Кум- па­ну за ор­га­ні­за­цію пер­со­наль­ної ви­став­ки «бур­жу­а­зно­го» Ма­ле­ви­ча ого­ло­си­ли су­во­ру до­га­ну...

Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча у 1930 ро­ці на три мі­ся­ці взяв на тор­ту­ри ле­нін­град­ський ОГПУ, ні­би ми­сте­цтво­знав­цем-кон­суль­тан­том, роз­по­від­ає Дми­тро Гор­ба­чов. А ху­до­жни­ко­ві впор­ску­ва­ли во­ду під ти­ском до се­чо­гін­но­го ка­на­лу, ви­ма­га­ли ви­зна­н­ня у шпи­гун­стві (про це по­тай­ки він роз­по­від­ав сво­їй се­стрі Ві­кто­рії). Смер­тель­ний кі­нець на­став не одра­зу, хво­ро­ба роз­ви­ва­ла­ся де­кіль­ка ро­ків. Хво­рий Ма­ле­вич за­пу­стив бо­ро­ду та іро­ні­чно на­зи­вав се­бе Кар­лом Мар­ксом. Про тю­рем­ні ми­тар­ства у ве­ре­сні-ли­сто­па­ді 1930-го обе­ре­жно пи­сав Кра­ма­рен­ку: «Я вже пра­цюю. Спра­ва бу­ла і йшло­ся ли­ше про іде­о­ло­гію всіх існу­ю­чих те­чій. Я як те­о­ре­тик і іде­о­лог мав з’ясу­ва­ти у всіх те­чі­ях, чи не існує у всіх те­чі­ях ухи­лів «пра­ве», «лі­ве», чи не­має пе­ре­ги­нів та ін. Так що «ля­ка­ться» ні­чо­го, нав­па­ки, по­трі­бно все біль­ше і біль­ше ви­кри­ва­ти шкі­дни­цький бік у ми­сте­цтві, ви­лов­лю­ва­ти всі пе­ре­ги­ни, що во­ни у ви­гля­ді спів­чу­т­тя но­во­му ни­щать но­ве ми­сте­цтво, а від­по­від­но за­ва­жа­ють но­во­му оформ­лен­ню». Ме­не То­мах ви­ту­рив, Вас та­кож. Бой­чук ра­діє, але від то­го жи­т­тя не зра­діє, всі во­ни шко­дять, всі шкі­дни­цькі про­во­дять під при­кри­т­тям мар­кси­зму, при­кри­ва­ю­чись мар­кси­змом, про­во­дять фор­му ста­ру. Пар­тій­ні лю­ди та­кож обмо­ро­че­ні і не зна­ють та не ві­да­ють за змі­стом су­ча­сним ствер­дже­н­ня ста­рої фор­ми ми­сте­цтва у жит­ті. Пи­шіть, у Ки­є­ві Ви чи ні, на­ді­шліть від­гу­ки про мою ви­став­ку, ку­пу­ють чи ні. Мо­жу гро­ші на ви­плат. Я хо­чу пе­ре­бра­ти­ся до Мо­скви, бо в Ле­нін­гра­ді ро­бо­ти не­має зов­сім, а пла­тні не ви­ста­чає. Ти­сну ру­ку. 8 гру­дня 1930. Ле­нін­град».

Ка­зи­мир Ма­ле­вич. «Той, що бі­жить, або Се­ля­нин між хре­стом і ме­чем» (1930-1932 р.)

Ка­зи­мир Ма­ле­вич «Се­ля­ни». (1932 р.)

Ка­зи­мир Ма­ле­вич вва­жав се­бе укра­їн­цем. (1924 р).

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.