Акт про­го­ло­ше­н­ня Не­за­ле­жно­сті-2

Зав­дя­ки По­ро­шен­ку Укра­їн­ська цер­ква впер­ше за 1030 ро­ків від Хре­ще­н­ня отри­має ав­то­ке­фа­лію

Ukrayina Moloda - - Полiтика - Кві­то­сла­ва ЩА­СЛИ­ВА

8 трав­ня 2015 ро­ку. У Вер­хов­ній Ра­ді від­бу­ва­є­ться уро­чи­сте за­сі­да­н­ня, при­свя­че­не 70-й рі­чни­ці Пе­ре­мо­ги у Дру­гій сві­то­вій вій­ні. Але у всіх, ко­му бо­лить сер­це за Укра­ї­ну, на дум­ці ще одна вій­на: та, що на той мо­мент уже біль­ше ро­ку три­ває на схо­ді. Пре­зи­дент По­ро­шен­ко за­чи­тує з три­бу­ни іме­на но­ві­тніх Ге­ро­їв Укра­ї­ни, які здо­бу­ли це зва­н­ня, за­хи­ща­ю­чи те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність на­шої дер­жа­ви. Ко­жне прі­зви­ще зал ві­тає опле­ска­ми сто­я­чи. Де­пу­та­ти й уря­дов­ці, си­во­чо­лі ве­те­ра­ни Дру­гої сві­то­вої та УПА, іно­зем­ні по­сли — під­ве­ли­ся всі. І ли­ше троє лю­дей за­ли­ши­ли­ся не­зво­ру­шно си­ді­ти у сво­їх крі­слах: ар­хі­є­реї Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту на чо­лі з пред­сто­я­те­лем, ми­тро­по­ли­том Ону­фрі­єм.

Ця мить ста­ла ви­зна­чаль­ною для ба­га­тьох вір­них УПЦ МП, які чи не впер­ше за­ми­сли­ли­ся над тим, що сло­во «укра­їн­ська» в її на­зві — ли­ше де­ко­ра­ція. Бо не мо­же бу­ти укра­їн­ською цер­ква, якщо її па­трі­арх си­дить у Мо­скві — сто­ли­ці дер­жа­ви, яка ве­де про­ти Укра­ї­ни вій­ну.

Ро­змо­ви про не­об­хі­дність ство­ре­н­ня Укра­їн­ської по­мі­сної пра­во­слав­ної цер­кви, з цен­тром у Ки­є­ві, то­чи­ли­ся від по­ча­тку Не­за­ле­жно­сті. Адже со­ціо­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня свід­чать: са­ме цер­кві укра­їн­ці впро­довж ро­ків до­ві­ря­ють най­біль­ше. У ба­га­тьох се­лах свя­ще­ник — вза­га­лі єди­ний ав­то­ри­тет, до чи­їх слів до­слу­ха­ю­ться па­ра­фі­я­ни.

За та­ких об­ста­вин роз­та­шу­ва­н­ня цен­тру управ­лі­н­ня цер­квою стає гео­по­лі­ти­чним пи­та­н­ням дер­жав­ної ва­ги. «Пи­та­н­ня про ав­то­ке­фа­лію ані­тро­хи не на­ле­жить до бо­го­слов­ських. Це чи­ста по­лі­ти­ка, на 99,9%», — на­го­ло­шує на­ро­дний де­пу­тат і ре­лі­гі­є­зна­вець Во­ло­ди­мир Єлен­ський.

У вла­дних ко­ри­до­рах Укра­їн­ської дер­жа­ви це ро­зумі­ли зав­жди. Але вплив Мо­сков­ської па­трі­ар­хії і на сві­то­ве пра­во­слав’я вва­жав­ся на­стіль­ки по­ту­жним, що по­ру­ши­ти йо­го зда­ва­ло­ся не­по­силь­ним зав­да­н­ням.

Що­прав­да, Ві­ктор Ющен­ко, став­ши Пре­зи­ден­том, зро­бив-та­ки спро­бу до­би­ти­ся ав­то­ке­фа­лії для по­мі­сної Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви. Але да­лі слів спра­ва не по­су­ну­ла­ся. По­тім до вла­ди при­йшов Ві­ктор Яну­ко­вич, вплив Мо­скви на офі­цій­ний Ки­їв став не­при­хо­ва­ним, і про по­мі­сну цер­кву го­ді бу­ло й зга­ду­ва­ти.

Зві­сно, за­ли­шав­ся Ки­їв­ський па­трі­ар­хат на чо­лі з па­трі­ар­хом Фі­ла­ре­том, у кіль­кох іпо­ста­сях існу­ва­ла УАПЦ. Але з то­чки зо­ру сві­то­во­го пра­во­слав’я, во­ни вва­жа­ли­ся «не­ка­но­ні­чни­ми».

Усе змі­ни­ли Ре­во­лю­ція гі­дно­сті, подаль­ша агре­сія Ро­сії і при­хід до вла­ди Пе­тра По­ро­шен­ка. Са­ме він ви­явив­ся тим Пре­зи­ден­том, яко­му ви­ста­чи­ло по­лі­ти­чної во­лі здій­сни­ти, зда­ва­ло­ся б, не­мо­жли­ве — до­ве­сти до кін­ця про­цес здо­бу­т­тя ав­то­ке­фа­лії для єди­ної, по­мі­сної, без усі­ля­ких сум­ні­вів ка­но­ні­чної Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви.

Так уже скла­ло­ся, що в істо­ри­чні для дер­жа­ви мо­мен­ти пи­та­н­ня цер­кви ви­рі­шу­ва­ли­ся за до­по­мо­гою світ­ської вла­ди... Зре­штою, на Фа­на­рі (в ре­зи­ден­ції Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха) ні­ко­ли осо­бли­во й не при­хо­ву­ва­ли, що для на­да­н­ня ав­то­ке­фа­лії по­мі­сній цер­кві по­трі­бна во­ля не ли­ше цер­ков­но­го, а пе­ред­усім дер­жав­но­го ке­рів­ни­цтва. І во­ля ду­же мі­цна.

Пре­зи­дент По­ро­шен­ко та­ку во­лю мав. Від по­ча­тку вій­ни хра­ми «ка­но­ні­чної» УПЦ МП на Дон­ба­сі від­кри­то під­три­му­ва­ли те­ро­ри­стів «ДНР» i «ЛНР», мо­ли­ли­ся за ро­сій­ських оку­пан­тів і на­віть освя­чу­ва­ли їм зброю. Де­марш ми­тро­по­ли­та Ону­фрія у ВР став остан­ньою кра­плею, і Пре­зи­дент роз­по­чав із Все­лен­ським па­трі­ар­ха­том пе­ре­го­во­ри що­до на­да­н­ня ав­то­ке­фа­лії для укра­їн­сько­го пра­во­слав’я.

Увесь цей час Мо­сква ро­би­ла все мо­жли­ве й не­мо­жли­ве, щоб цьо­му пе­ре­шко­ди­ти. Бо ж пі­сля роз­бу­до­ви укра­їн­ської ар­мії, по­си­ле­н­ня по­зи­цій укра­їн­ської мо­ви та без­за­пе­ре­чно­го кур­су на Єв­ро­пу, взя­то­го Пре­зи­ден­том По­ро­шен­ком, са­ме цер­ква за­ли­ша­ла­ся най­по­ту­жні­шим ін­стру­мен­том впли­ву Крем­ля на уми укра­їн­ців. Ді­йшло до то­го, що пи­та­н­ня укра­їн­ської ав­то­ке­фа­лії роз­гля­да­ло­ся на за­сі­дан­ні ра­ди без­пе­ки РФ під го­ло­ву­ва­н­ням Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на.

За та­ких об­ста­вин пи­та­н­ня, чи мо­же дер­жа­ва втру­ча­ти­ся в цер­ков­ні спра­ви, на­віть не сто­їть. Ро­сій­ська дер­жа­ва че­рез цер­кву пря­мо пха­є­ться у вну­трі­шню по­лі­ти­ку Укра­ї­ни. І укра­їн­ська вла­да бу­ла про­сто зо­бов’яза­на да­ти їй від­січ.

На спіль­ний ре­зуль­тат пра­цю­ва­ли всі: укра­їн­ські ди­пло­ма­ти, які за­без­пе­чи­ли ре­зуль­та­тив­ні пе­ре­мо­ви­ни з ін­ши­ми цер­ква­ми, спец­слу­жби, що ней­тра­лі­зу­ва­ли ро­бо­ту ро­сій­ських спец­служб і зри­ва­ли їхні про­во­ка­ції (зокре­ма, й під час свя­тку­ва­н­ня 1030-ї рі­чни­ці Хре­ще­н­ня Ру­сі). І пе­ред­усім — осо­би­сто Пре­зи­дент. У кві­тні цьо­го ро­ку пі­сля зу­стрі­чі з Па­трі­ар­хом Вар­фо­ло­мі­єм він уже офі­цій­но ого­ло­сив про те, що Укра­ї­на ду­же ско­ро отри­має то­мос про ав­то­ке­фа­лію.

Мо­сква зна­ві­сні­ла. Всі цен­траль­ні те­ле­ка­на­ли РФ ки­ну­ли­ся га­ря­че пе­ре­ко­ну­ва­ти сво­їх гля­да­чів, що ні­яко­го томосу не бу­де. Те­зу «всьо про­па­ло» охо­че під­хо­плю­ва­ли і пев­ні си­ли в Укра­ї­ні. Во­стан­нє — пі­сля за­вер­ше­н­ня Си­но­ду Все­лен­сько- го па­трі­ар­ха­ту 29 ли­сто­па­да: мов­ляв, че­ка­ли, що на ньо­му бу­де ого­ло­ше­но текст томосу, а цьо­го не ста­ло­ся. «Зра­да»!

На­справ­ді — пе­ре­мо­га. Як по­ві­до­мив жур­на­лі­стам пре­зи­дент На­ціо­наль­но­го ін­сти­ту­ту стра­те­гі­чних до­слі­джень Ро­сти­слав Пав­лен­ко, який ку­ри­рує пи­та­н­ня ав­то­ке­фа­лії, Си­нод не ли­ше затвердив від­те­пер уже не­змін­ний текст томосу, а й пі­дго­ту­вав на йо­го осно­ві про­по­зи­ції до ста­ту­ту но­вої Укра­їн­ської пра­во­слав­ної цер­кви. Їх пе­ре­да­дуть укра­їн­ським єпис­ко­пам, які вже цьо­го мі­ся­ця, в гру­дні, збе­ру­ться на об’єд­нав­чий со­бор.

«Со­бор обе­ре пред­сто­я­те­ля, пред­сто­я­тель по­їде до Кон­стан­ти­но­по­ля і слу­жи­ти­ме з Все­лен­ським па­трі­ар­хом, який вру­чить йо­му то­мос», — на­го­ло­сив Пав­лен­ко.

На «ни­жньо­му рів­ні» УПЦ МП, се­ред про­стих ві­рян та зви­чай­них свя­ще­ни­ків, кіль­кість при­хиль­ни­ків не­за­ле­жної, не­під­кон­троль­ної агре­со­ру Укра­їн­ської цер­кви пі­сля по­ча­тку вій­ни нев­пин­но збіль­шу­є­ться. Втім, усі, хто за­хо­че за­ли­ши­ти­ся «під омо­фо­ром» Мо­сков­ської па­трі­ар­хії, ма­ти­муть змо­гу й на­да­лі віль­но хо­ди­ти до від­по­від­ної цер­кви. От на­зва­ти­ся їй до­ве­де­ться че­сно: Ро­сій­ська пра­во­слав­на цер­ква в Укра­ї­ні.

І хо­ча об’єд­нав­чий со­бор ще по­пе­ре­ду, уже з пев­ні­стю мо­жна ствер­джу­ва­ти: Пре­зи­ден­то­ві По­ро­шен­ку вда­ло­ся те, у що не ві­ри­ли на­віть най­за­тя­ті­ші опти­мі­сти.

На­да­н­ня Укра­їн­ській цер­кві томосу про ав­то­ке­фа­лію екс­пер­ти на­зи­ва­ють іще одним Актом про­го­ло­ше­н­ня Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни. Який став ло­гі­чним про­дов­же­н­ням стра­те­гі­чно­го кур­су По­ро­шен­ка на пе­ре­орі­єн­та­цію з Ро­сії на Єв­ро­пу і пов­но­го ви­хо­ду Укра­ї­ни зі сфе­ри ім­пер­сько­го впли­ву Мо­скви.

Ав­то­ке­фа­лія — це вті­ле­н­ня стра­те­гі­чно­го кур­су По­ро­шен­ка на пе­ре­орі­єн­та­цію з Ро­сії на Єв­ро­пу і пов­но­го ви­хо­ду Укра­ї­ни зі сфе­ри ім­пер­сько­го впли­ву Мо­скви.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.