«Да­ча», яка... зці­лює

У Ки­є­ві роз­та­шо­ва­ний єди­ний в Укра­ї­ні бу­ди­нок, у яко­му хво­рі на рак ді­ти та їхнi рі­дні жи­вуть без­пла­тно під час лі­ку­ва­н­ня

Ukrayina Moloda - - Столиця - Ми­ко­ла ПАЦЕРА

На сто­ли­чно­му жи­тло­во­му ма­си­ві Сов­ки є не­зви­чай­на «Да­ча». Це — роз­кі­шний три­по­вер­хо­вий осо­бняк, у яко­му про­жи­ває не одна ща­сли­ва ро­ди­на олі­гар­ха, а... де­кіль­ка ба­га­то­стра­ждаль­них сі­мей, чиї ді­ти лі­ку­ю­ться від смер­тель­ної не­ду­ги в На­ціо­наль­но­му ін­сти­ту­ті ра­ку. Це — єди­ний в Укра­ї­ні бу­ди­нок, у яко­му хво­рі та їхні рі­дні жи­вуть без­пла­тно під час лі­ку­ва­н­ня. Йо­го утри­мує бла­го­дій­ний фонд «За­по­ру­ка» за під­трим­ки іта­лій­ських до­бро­чин­ців, а та­кож ві­тчи­зня­них — ком­па­нії Moneyveo та Бла­го­дій­но­го фон­ду «По­ма­га­тор».

Вiва Іта­лiя!

Ідея ство­ри­ти пер­ший у на­шій кра­ї­ні бу­ди­нок для сі­мей з он­ко­хво­ри­ми ді­тьми ви­ни­кла у пе­ре­кла­да­ча На­та­лії Оні­пко 13 ро­ків то­му пі­сля то­го, як во­на впер­ше по­бу­ва­ла в Ін­сти­ту­ті ра­ку і по­ба­чи­ла ма­лень­ких па­ці­єн­тів. Тра­пи­ло­ся це зов­сім ви­пад­ко­во і ста­ло спра­вою її жи­т­тя. То­ді по­дру­га, яка теж бу­ла пе­ре­кла­да­чем з іта­лій­ської, по­про­си­ла На­та­лію під­мі­ни­ти її на пе­ре­го­во­рах на­ших ме­ди­ків з іта­лій­ськи­ми во­лон­те­ра­ми, які хо­ті­ли до­по­ма­га­ти он­ко­хво­рим чор­но­биль­ським ді­тям. Ці па­ці­єн­ти на­стіль­ки вра­зи­ли жін­ку, що й во­на та­кож за­хо­ті­ла їм до­по­ма­га­ти.

«Іта­лій­ські во­лон­те­ри да­ва­ли ко­шти, і ми ста­ли за­ку­по­ву­ва­ти ді­тям лі­ки та обла­дна­н­ня — на­віть еле­ктро­пил­ку для ам­пу­та­ції ура­же­них кін­ці­вок, оскіль­ки до­сі це ро­би­ли ру­чною, — при­га­дує На­та­лія Оні­пко. — Але я ба­чи­ла, що ці па­ці­єн­ти пе­ре­бу­ва­ють в ізо­ля­ції, а їхнi сім’ї не­рід­ко на­віть роз­па­да­ю­ться, то­му що чо­ло­ві­ки ки­да­ють жі­нок, які по­стій­но пе­ре­бу­ва­ють із ди­ти­ною в ін­сти­ту­ті. Я ста­ла на­вча­ти­ся в іта­лій­ських во­лон­те­рів, зокре­ма за­снов­ни­ка бла­го­дій­но­го фон­ду Soleterre («По­ки­ну­ті зем­лі») Лу­ки Ка­пел­лі та йо­го чле­нів, як до­по­ма­га­ти та­ким ді­тям. Ста­ла за­лу­ча­ти пси­хо­ло­гів та ані­ма­то­рів, а та­кож ор­га­ні­зу­ва­ла бла­го­дій­ний фонд «За­по­ру­ка», який за­ймав­ся збо­ром ко­штів та ін­шою до­по­мо­гою. А по­бу­вав­ши в Ри­мі, озна­йо­ми­ла­ся з ро­бо­тою бу­дин­ків при лі­кар­нях, у яких про­жи­ва­ли ці­лі сім’ї під час лі­ку­ва­н­ня ді­тей».

Ща­сли­вий проект

По­вер­нув­шись до Ки­є­ва, На­та­лія Оні­пко в сер­пні 2010 ро­ку зня­ла за ко­шти пар­тне­рів для фон­ду при­ва­тний бу­ди­нок, у який за­се­ли­ли­ся шість сі­мей. Але че­рез рік йо­го ха­зяй­ка бу­кваль­но ви­гна­ла по­жиль­ців, мо­ти­ву­ю­чи тим, що во­ни за­ра­зять по­ме­шка­н­ня ра­ком і там не­мо­жли­во бу­де про­жи­ва­ти... Не­вдов­зі фонд зна­йшов ін­ший бу­ди­нок, та че­рез два ро­ки до­чка го­спо­ди­ні ви­рі­ши­ла одру­жи­ти­ся, то­му до­ве­ло­ся звіль­ни­ти і йо­го. Зго­дом їм вда­ло­ся орен­ду­ва­ти осо­бняк на ву­ли­ці Ка­ме­ня­рів у юри­ди­чної ком­па­нії, в яко­му до­сі про­жи­ває по шість сі­мей най­тяж­чих он­ко­хво­рих ді­тей із рі­зних ку­то­чків Укра­ї­ни, ко­трі про­хо­дять лі­ку­ва­н­ня у На­ціо­наль­но­му ін­сти­ту­ті ра­ку. Усьо­го ж за ро­ки існу­ва­н­ня цьо­го про­е­кту, який ба­тьки та лі­ка­рі про­зва­ли «Да­ча» за сі­мей­ний ком­форт, у них уже ме­шка­ло біль­ше ти­ся­чі ді­тей. А ще фонд до­по­ма­гає па­ці­єн­там Клі­ні­ки ней­ро­хі­рур­гії ди­тя­чо­го ві­ку та За­хі­дно­укра­їн­сько­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го ди­тя­чо­го ме­ди­чно­го цен­тру. За ро­ки йо­го ді­яль­но­сті об­сяг до­по­мо­ги скла­дає по­над 20 міль­йо­нів гри­вень.

«В основ­но­му на­ши­ми «да­чни­ка­ми» є най­мен­ші па­ці­єн­ти, яких ми від­би­ра­є­мо ра­зом із лі­ка­ря­ми, хо­ча ма­є­мо й під­лі­тків, ко­трі вже про­жи­ва­ли у нас не по ра­зу, — роз­по­від­ає На­та­лія Оні­пко. — Цим ді­тям ду­же по­до­ба­є­ться жи­ти ра­зом, оскіль­ки во­ни спіл­ку­ю­ться між со­бою, гра­ю­ться в спе­ці­аль­ній кім­на­ті, для них ми ор­га­ні­зо­ву­є­мо рі­зно­ма­ні­тні за­ба­ви, кон­кур­си, свя­та, зу­стрі­чі з ці­ка­ви­ми лю­дьми. При цьо­му во­ни ли­ше про­хо­дять на ден­но­му ста­ціо­на­рі опро­мі­не­н­ня, хі­міо­те­ра­пію та ін­ші про­це­ду­ри, а ре­шту ча­су про­во­дять у нор­маль­них сі­мей­них умо- вах ра­зом із ба­тька­ми чи ро­ди­ча­ми, а не вди­ха­ють шкі­дли­ву хі­мію в ізо­льо­ва­них па­ла­тах. Зран­ку їх на про­це­ду­ри від­во­зять ма­ши­ною, а по­тім за­би­ра­ють «до­до­му». Та й ба­тьки у нас ма­ють змо­гу жи­ти ра­зом скіль­ки за­хо­чуть, що спри­яє змі­цнен­ню сі­мей, а не їх роз­па­ду, як ті, у ко­го ма­ми мі­ся­ця­ми жи­вуть із ді­тьми в па­ла­тах. До то­го ж во­ни під­три­му­ють один одно­го у скла­дних си­ту­а­ці­ях на спіль­ній ку­хні чи ра­зом пе­ре­гля­да­ю­чи те­ле­ві­зор. Є й уза­га­лі не­ор­ди­нар­ні ви­пад­ки. Ми фа­кти­чно на­да­є­мо при­ту­лок ба­га­тьом сім’ям бі­жен­ців із Дон­ба­су з хво­ри­ми ді­тьми. Ска­жі­мо, не­що­дав­но в нас май­же пів­то­ра ро­ку про­жи­ва­ла ма­ма з донь­кою. А та­кож ра­зом із ма­мою пе­ре­бу­ва­ла Се­віль Абду­ва­лі­є­ва — пе­ре­се­лен­ка з Кри­му, якій ми ра­зом з Укра­їн­ською бір­жею бла­го­дій­но­сті, крим­ською ді­а­спо­рою та ін­ши­ми не­бай­ду­жи­ми лю­дьми зі­бра­ли май­же пів­то­ра міль­йо­на гри­вень на но­вий про­тез, оскіль­ки зі ста­ро­го во­на вже ви­ро­сла. А одні­єю з пер­ших «да­чниць» є п’яти­рі­чна Со­ня Бул­гак, ма­ма якої то­ді бу­ла ва­гі­тною, і їй бу­ло шкі­дли­во вди­ха­ти пре­па­ра­ти хі­міо­те­ра­пії. Тож во­на жи­ла у нас і на­ро­ди­ла ди­тя про­сто тут. А Со­ня ви­лі­ку­ва­ла­ся і те­пер по­стій­но бе­ре участь у на­шо­му «Та­бо­рі пе­ре­мож­ців», який ми про­во­ди­мо для ді­тей, ко­трі по­до­ла­ли рак».

Зцiлив­ся сам — до­по­мо­жи iн­шим

У цьо­му про­е­кті фон­ду «За­по­ру­ка», який про­хо­дить дві­чі на рік, що­ра­зу бе­руть участь по 40 ді­тей з усі­єї Укра­ї­ни (стіль­ки вмі­щає ба­за Ма­лої ака­де­мії на­ук у Пу­щі-Во­ди­ці, яка до­по­ма­гає бла­го­дій­ни­кам). Во­ни зби­ра­ю­ться на два ти­жні, актив­но спіл­ку­ю­ться, ді­ля­ться спо­га­да­ми про жи­т­тя на «Да­чі», ни­ні­шні­ми про­бле­ма­ми та ра­до­ща­ми пе­ре­мо­ги над хво­ро­бою, їм та­кож про­во­дять про­фо­рі­єн­та­цію. А в остан­ні два дні по­їзд­ки всі уча­сни­ки та­бо­ру від­ві­ду­ють Ін­сти­тут ра­ку, де зу­стрі­ча­ю­ться з ді­тьми, які лі­ку­ю­ться, та їхнiми ба­тька­ми, під­три­му­ють їх вла­сни­ми при­кла­да­ми. А та­ких за час існу­ва­н­ня фон­ду та про­е­кту «Да­ча» зі­бра­ло­ся вже со­тні. Ска­жі­мо, Юля Сав­чен­ко з Лу­бен по­тра­пи­ла до Ін­сти­ту­ту ра­ку з ве­ли­че­зною пу­хли­ною вну­трі­шніх ор­га­нів, пе­ре­не­сла уні­каль­ну опе­ра­цію, яку на­віть зня­ли на ві­део як на­о­чний по­сі­бник для сту­ден­тів-ме­ди­ків. У пев­ні пе­рі­о­ди во­на з ма­мою та ба­бу­сею про­жи­ва­ла тут, а за­раз дів­чи­на є актив­ним во­лон­те­ром у Лу­бнах — про­во­дить бла­го­дій­ні акції, ма­ра­фо­ни та ін­ші за­хо­ди, а та­кож бе­ре участь у «Та­бо­рі пе­ре­мож­ців», а її ба­бу­ся так і за­ли­ши­ла­ся пра­цю­ва­ти на «Да­чі». Сті­ни бу­дин­ку при­кра­ша­ють порт­ре­ти ко­ли­шніх он­ко­хво­рих по­жиль­ців, які за­раз успі­шно на­вча­ю­ться у шко­лі чи ви­ші, ство­рю­ють вла­сні сім’ї — є на­віть та­кі, хто тут по­зна­йо­мив­ся, а пі­сля лі­ку­ва­н­ня одружився. Та­кож порт­ре­ти ко­ли­шніх «да­чни­ків» ви­сять в Ін­сти­ту­ті ра­ку як при­кла­ди пе­ре­мо­ги над смер­тель­ною не­ду­гою.

«Ми на­ди­ха­є­мо­ся ци­ми ді­тьми, — ска­за­ла нам Єв­ге­нія Фло­тер, ма­ма се­ми­рі­чної Ксе­нії з Хер­сон­щи­ни. — У до­не­чки ді­а­гно­сту­ва­ли ве­ли­ку пу­хли­ну в жи­во­ті, тож ми пе­ре­не­сли тяж­ку опе­ра­цію в Ін­сти­ту­ті ра­ку та про­йшли вже шість бло­ків хі­міо­те­ра­пії. Спо­ча­тку, по при­їзді до Ки­є­ва, жи­ли в хо­сте­лі й пла­ти­ли по­над 500 гри­вень за до­бу, а по­тім лі­ка­рі під­ка­за­ли нам «Да­чу», де ми не раз уже ме­шка­ли без­пла­тно з чо­ло­ві­ком i ба­бу­сею, яка го­стю­ва­ла з мо­лод­шою до­не­чкою. Ксю­ша ди­ви­ться на порт­ре­ти ді­тей, які ви­лі­ку­ва­ли­ся, і го­во­рить, що во­на та­кож оду­жає».

Мрiя про своє

А На­та­лія Оні­пко мріє про бу­дів­ни­цтво вла­сної «Да­чі» фон­ду, щоб не за­ле­жа­ти від орен­да­рів. Із ве­ли­ки­ми тру­дно­ща­ми їм уже вда­ло­ся ку­пи­ти зе­мель­ну ді­лян­ку не­по­да­лік від Ін­сти­ту­ту ра­ку та впро­довж ро­ку ра­зом із по­мі­чни­ка­ми-бла­го­дій­ни­ка­ми з ар­хі­те­ктур­ної ком­па­нії АІММ Груп без­пла­тно роз­ро­би­ти проект і отри­ма­ти всі до­зво­ли на зве­де­н­ня но­во­го при­мі­ще­н­ня. Во­но роз­ра­хо­ва­не на 15 сі­мей (са­ме стіль­ки па­ці­єн­тів Ін­сти­ту­ту ра­ку що­ден­но по­тре­бує жи­тла). Та­кож тут упер­ше в Укра­ї­ні про­во­ди­ти­муть по­стре­а­бі­лі­та­цію, адже ни­ні про­лі­ко­ва­на ди­ти­на її фа­кти­чно не отри­мує. Від­кри­ють ка­бі­не­ти фі­зіо­те­ра­пії та пси­хо­ло­га для тих, хто май­же оду­жав. «На жаль, по­ки що у нас, на­віть за під­трим­ки іта­лій­ських дру­зів, не­має до­ста­тніх ко­штів для пов­но­го бу­дів­ни­цтва но­вої «Да­чі», — зі­зна­є­ться На­та­лія Оні­пко. — По­трі­бно ще при­бли­зно 400 ти­сяч єв­ро. Тож ми спо­ді­ва­є­мо­ся на со­лі­дних ін­ве­сто­рів, які під­три­ма­ють цей проект по­ря­тун­ку ді­тей, а та­кож усіх не­бай­ду­жих лю­дей. За­раз актив­но спів­пра­цю­є­мо з Укра­їн­ською бір­жею бла­го­дій­но­сті зі зби­ра­н­ня ко­штів на лі­ку­ва­н­ня та бу­дів­ни­цтво і про­си­мо до­по­мо­ги всіх лю­дей, а та­кож спіль­но з опе­ра­то­ром мо­біль­но­го зв’яз­ку за­пу­сти­ли проект «Від­прав бла­го­дій­не СМС-по­ві­дом­ле­н­ня на но­мер 88077 та до­по­мо­жи бо­ро­ти­ся з ди­тя­чим ра­ком», вар­тість яко­го всьо­го 10 гри­вень. Спо­ді­ва­ю­ся і на йо­го під­трим­ку, адже зав­дя­ки спіль­ним зу­си­л­лям ми змо­же­мо по­лег­шу­ва­ти лі­ку­ва­н­ня он­ко­хво­рих ді­тей».

Фо­то ав­то­ра.

Не ду­май про хво­ро­бу!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.