На­ція по­ча­ла й про­ти­ді­я­ти

Ukrayina Moloda - - Нація -

ша сві­то­ва вій­на мо­гла по­ча­ти­ся не з то­го па­ра­до­ксу (вбив­ства у Са­ра­є­ві ерц­гер­цо­га Фран­ца Фер­ди­нан­да, спад­ко­єм­ця ав­стро-угор­сько­го пре­сто­лу), а на­ба­га­то ра­ні­ше!

То­му істо­рія «Про­сві­ти» — це істо­рія по­стій­ної бо­роть­би. Але то­таль­ну за­чис­тку то­ва­ри­ства зро­би­ла ра­дян­ська вла­да. І якщо пер­ші роз­стрі­ли про­сві­тян по­ча­ли­ся у 1914—1916 ро­ках, ко­ли Ро­сія до­мі­ну­ва­ла в Га­ли­чи­ні, то ма­со­ве й оста­то­чне фі­зи­чне зни­ще­н­ня «про­сві­тян» бу­ло за­вер­ше­но в 1920-ті ро­ки... Ще за ца­ра­ту, аж до біль­шо­ви­цько­го пе­ре­во­ро­ту 1917 ро­ку, Ро­сія за­про­ва­джу­ва­ла ці­лу низ­ку ре­пре­сій до «Про­сві­ти»: бу­ло за­бо­ро­не­но ви­да­ва­ти укра­їн­ські кни­ги, ста­ви­ти укра­їн­ські п’єси (хі­ба що до­зво­ля­ли якісь во­де­віль­чи­ки).

А одра­зу пі­сля ре­во­лю­ції 1917 ро­ку ра­дян­ська вла­да ста­ла ни­щи­ти цер­кву й «Про­сві­ту». Адже це бу­ли ду­же спо­рі­дне­ні стру­кту­ри: цер­ква під­три­му­ва­ла «Про­сві­ту» й нав­па­ки. Бо що та­ке сі­мей­ні цін­но­сті й на­ро­дні тра­ди­ції? Це є на­ціо­наль­ні цін­но­сті. І цер­ква це усві­дом­лю­ва­ла, тож не див­но, що ду­же ба­га­то свя­ще­ни­ків очо­лю­ва­ли на мі­сцях «Про­сві­ти».

Зга­дай­мо, що сво­го ча­су «Про­сві­ту» очо­лю­ва­ли Ми­ко­ла Ли­сен­ко, Бо­рис Грін­чен­ко, Ле­ся Укра­їн­ка, Сте­пан Смаль-Сто­цький та ін­ші до­стой­ни­ки. Та ку­ди не кинь — це всю­ди про­від­ні й ви­зна­чні по­ста­ті укра­їн­ської куль­ту­ри та ду­хов­но­сті!

«Ні­я­кої «Про­сві­ти»!»

То­му від­ро­дже­н­ня «Про­сві­ти» у 1989 ро­ці є ціл­ком ло­гі­чним. Але то­ді ЦК Ком­пар­тії Укра­ї­ни за­бо­ро­ни­ло «Про­сві­ту» — ска­за­ли, що мо­же бу­ти то­ва­ри­ство укра­їн­ської мо­ви. І, зокре­ма, се­кре­тар ЦК КПУ Юрій Єль­чен­ко ви­ма­гав від іні­ці­а­то­рів ство­ре­н­ня (а то­чні­ше від­ро­дже­н­ня) «Про­сві­ти»: «Ні­я­кої Про­сві­ти!» Про­те де­ле­га­ти уста­нов­чо­го з’їзду по­го­ди­ли­ся на фор­му­лу, яка й за­ли­ши­ла­ся: То­ва­ри­ство укра­їн­ської мо­ви «Про­сві­та» ім. Т.Г. Шев­чен­ка.

Чо­му так? Ком­пар­тій­ні бон­зи хо­ті­ли зні­ве­лю­ва­ти са­му «Про­сві­ту», не да­ва­ти по­си­лів на її ми­ну­лі пра­кти­ки та на на­ціо­наль­не під­не­се­н­ня. Мов­ляв, ну от існує то­ва­ри­ство укра­їн­ської мо­ви, але є й ро­сій­ської мо­ви, й єв­рей­ської, й гре­цької (як пи­са­ли ком­пар­тій­ці, хо­ча на­справ­ді та­ко­го то­ва­ри­ства не бу­ло) то­що. І ці всі то­ва­ри­ства бу­ли за­фі­ксо­ва­ні в до­ку­мен­тах ЦК КПУ. Ко­ли я ці до­ку­мен­ти зго­дом чи­тав, то ре­го­тав від без­гра­мо­тно­сті твор­ців цих «пи­сань». Я пам’ятаю, хто очо­лю­вав ці то­ва­ри­ства... Адже, за кон­це­пці­єю Ком­пар­тії, ми бу­ли ін­тер­на­ціо­наль­ною «об­щно­стью со­вет­ских лю­дей». Ні­би­то в нас і не бу­ло аб­со­лю­тно­го до­мі­ну­ва­н­ня в «ра­дян­ській Укра­ї­ні» укра­їн­ців. «Во­ни» ду­ма­ли, що укра­їн­ців уже не­має й що пи­та­н­ня укра­їн­ства ви­рі­ше­не й оста­то­чно за­кри­те пі­сля трьох Го­ло­до­мо­рів і аб­со­лю­тно­го за­чи­ще­н­ня та нав’язу­ва­н­ня ін­шої іде­о­ло­гії. Але ні! Ві­дро­ди­ли­ся!

По­вер­та­ю­чись на­зад, у ча­си Ав­стро-Угор­щи­ни, вар­то за­ува­жи­ти, що то­ді ви­да­ва­ло­ся ду­же ба­га­то рі­зних га­зе­тних ви­дань (зокре­ма, га­зе­та «День», яка від­ро­ди­ла­ся вже в ро­ки не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни).

Бу­ла то­ді й га­зе­та «Сло­во», яку ми від­ро­ди­ли, але з пев­них при­чин ми її ви­да­є­мо під змі­не­ною на­звою «Сло­во Про­сві­ти» — во­на ви­хо­дить що­ти­жня. Не так дав­но в нас бу­ли га­зе­ти рі­зно­го про­фі­лю: на­при­клад, хри­сти­ян­сько­го спря­му­ва­н­ня (бо це ж ва­жли­ва скла­до­ва в іде­о­ло­гії то­ва­ри­ства), й еко­ло­гі­чні. Але ці га­зе­ти вмер­ли — ми не мо­гли їх утри­му­ва­ти че­рез брак ко­штів. На жаль, на­ра­зі ко­жен про­сві­тя­нин став же­бра­ком. Ра­ні­ше ми мо­гли існу­ва­ти на вне­ски. Зараз, на­при­клад, і цер­ква, яка не ви­ли­ває й не про­дає сві­чок, не про­жи­ве за ті «да­тки», які їм да­ють при­хо­жа­ни.

Хо­чу на­го­ло­си­ти, ось, на­при­клад, ні­хто сьо­го­дні не ви­дає Шев­чен­ко­во­го «Ко­бза­ря»! А що та­ке на­ція укра­їн­ська без без­цен­зур­но­го «Ко­бза­ря»? Це як хри­сти­я­ни без «Єван­ге­лія»! Ра­ні­ше «Про­сві­ті» вда­ло­ся за­га­лом ви­да­ти міль­йон (!) «Ко­бза­рів» — рі­зно­фор­ма­тних, оформ­ле­ні рі­зни­ми ху­до­жни­ка­ми (по­чи­на­ю­чи від Ва­си­ля Ло­па­ти, Миколи Сто­ро­жен­ка, Во­ло­ди­ми­ра Гар­бу­за то­що). Зараз ми зро­би­ли на­ро­дний «Ко­бзар», бо ко­штів не­має, і ми зав­дя­ки люд­ським бла­го­дій­ним по­жер­тву­ва­н­ням на спе­ці­аль­ний бан­ків­ський ра­ху­нок ви­да­ли не­ве­ли­ким на­кла­дом.

А вда­ло­ся зі­бра­ти ці ко­шти пі­сля то­го, як цьо­го­річ 22 трав­ня бі­ля пам’ятни­ка Шев­чен­ку я лю­дям роз­по­вів, яким ве­ли­че­зним на­кла­дом ви­йшов «Ко­бзар» у... Ки­таї!!! А в нас жо­дно­го! У нас про Шев­чен­ка лі­те­ра­ту­ра є, а са­мо­го «Ко­бза­ря» не­має.

У нас є чи­ма­ло про­е­ктів, зокре­ма ми ви­да­є­мо бі­бліо­те­ку во­ї­на ки­шень­ко­во­го фор­ма­ту — це Ота­ман Буль­ба-Бо­ро­вець «Ар­мія без дер­жа­ви», Іван Ющук «Якщо ти українець...», Пе­тро Пол­та­ва «Кто та­кие бан­де­ров­цы», Ка­те­ри­на Ман­дрик-Куй­бі­да «До зброї, бра­т­тя» та ін­ші. Та­кож зро­би­ли ці­лий цикл філь­мів «Ге­ро­ї­чне ми­ну­ле Укра­ї­ни: від Свя­то­сла­ва до Не­бе­сної со­тні» і щой­но ви­йшов уже во­сьмий із ці­єї се­рії. Ще ми ви­да­є­мо ди­ски для ді­тей, ди­тя­чі пі­сні й ди­тя­чі комп’ютер­ні ігри укра­їн­ською мо­вою, бо цьо­го ні­хто не ро­бить.

Адже нам ли­ше «звер­ху» ого­ло­шу­ють, що укра­їн­ська мо­ва дер­жав­на. Але якщо від­по­від­не мі­ні­стер­ство не ви­ді­ляє ко­штів, то хто цим за­йма­ти­ме­ться!? Усе це по­тре­бує пев­ної фі­нан­со­вої під­трим­ки. Ми скрізь звер­та­є­мо­ся й са­мо­стій­но шу­ка­є­мо ко­шти...

Ми ро­би­мо дер­жав­ну спра­ву фа­кти­чно ли­ше сво­ї­ми си­ла­ми! І якщо по­пе­ре­дні вла­ди це ро­зумі­ли, й то­му пе­ред­ба­ча­ли пев­ні бю­дже­тні під­трим­ки, — то зараз... Ось у цьо­му ро­ці, на­при­клад, про­сто ка­та­стро­фа! Бо нам же тре­ба, зокре­ма, офі­си по об- ла­стях три­ма­ти (а це й опа­ле­н­ня то­що), а ці­ни ж на ко­му­наль­ні по­слу­ги під­ско­чи­ли кар­ко­лом­но.

Є пев­ні спо­ді­ва­н­ня на те, що про всі ці свої не­га­ра­зди з не­до­фі­нан­су­ва­н­ням вда­сться осо­би­сто ви­кла­сти й до­не­сти до Пре­зи­ден­та, адже, як нам по­ві­до­ми­ли з йо­го адмі­ні­стра­ції, Пе­тро По­ро­шен­ко має на­мір бу­ти при­су­тнім на від­зна­чен­ні у Льво­ві 150-ї рі­чни­ці то­ва­ри­ства «Про­сві­та». Бо всі ті ли­сти, які ми над­си­ла­ли ра­ні­ше, десь ги­ну­ли в «не­трях» пре­зи­дент­ської адмі­ні­стра­ції.

Ми та­кож про­во­ди­мо, без пе­ре­біль­ше­н­ня, со­тні зу­стрі­чей у ви­щих на­вчаль­них за­кла­дах, де під­но­си­мо та­кі най­ва­жли­ві­ші пи­та­н­ня: чо­му тре­ба вда­ва­ти­ся до рі­дно­го сло­ва та обо­ро­ня­ти йо­го, чо­му 150 ро­ків то­му це усві­до­ми­ли й ро­би­ли все по­слі­дов­но, чо­му ни­щи­ли на­ше сло­во. Ця те­ма сто­су­є­ться но­вих по­ко­лінь, но­вої па­ра­ди­гми й но­вої пер­спе­кти­ви — без цьо­го ми не скон­со­лі­ду­є­мо на­цію.

На жаль, на по­ча­тку но­ві­тньої ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни за­пу­ще­на хи­бна кон­це­пція: «Не име­ет зна­че­ния, на ка­ком языке!» При­чо­му, як не па­ра­док- саль­но, во­на ви­йшла зі Льво­ва... Ана­ло­гі­чно, як сво­го ча­су там же бу­ло й мо­скво­філь­ство. На­віть один із пре­тен­ден­тів на «па­па­ху» (ві­до­мий спів­ак) — де­мон­стра­тив­но пе­ре­йшов на ро­сій­ську мо­ву... Чи мо­жна за­бу­ти, як ці­ла низ­ка львів­ських пи­сьмен­ни­ків зро­би­ла те са­ме!..

Та це пов­на дур­ня! Пе­ре­хо­ди­ти на ро­сій­ську мо­ву пі­сля то­го, як «во­ни» зни­щи­ли міль­йо­ни ук- ра­їн­ців, ру­си­фі­ку­ва­ли й аси­мі­лю­ва­ли нас, за­бра­ли на­ші етні­чні зем­лі (Ку­бан­щи­ну, Во­ро­неж­чи­ну, Кур­щи­ну, Сло­бо­жан­щи­ну, Бе­ре­стей­щи­ну то­що), все «за­ка­та­ли», а сьо­го­дні до­ни­щу­ють на­ші то­ва­ри­ства-зем­ля­цтва, з яки­ми «Про­сві­та» спів­пра­цю­ва­ла (в Орен­бур­зі, Вла­ди­во­сто­ці, Мо­скві то­що).

За ста­ти­сти­кою «там» бу­ло ще 12 міль­йо­нів укра­їн­ців, а зараз уже не на­бе­ре­ться й пів­то­ра міль­йо­на! Ось та­ка в Ро­сії про­во­ди­ться то­таль­на ру­си­фі­ка­ція. Ще до­не­дав­на ми мо­гли із зем­ля­цтва­ми спів­пра­цю­ва­ти й над­си­ла­ти їм лі­те­ра­ту­ру.

Так са­мо, як ми спів­пра­цю­ва­ли з «Про­сві­тою», де во­на збе­ре- же­на й є, зокре­ма, в Ар­ген­ти­ні, Бра­зи­лії, Па­ра­гваї. Ось не­що­дав­но на СКУ (Сві­то­вий кон­грес укра­їн­ців. — Авт.) при­їзди­ли за­ру­бі­жні де­ле­га­ти від «Про­сві­ти» з цих і ба­га­тьох ін­ших кра­їн.

Ці то­ва­ри­ства «Про­сві­ти» по сві­ту є ве­ли­кою по­ту­гою, яку тре­ба використовувати, але нам по­трі­бна фі­нан­со­ва під­трим­ка дер­жа­ви, аби ми мо­гли з ни­ми спів­пра­цю­ва­ти. Адже ні­яка, на­віть над­су­ча­сна зброя не мо­же по­рів­ня­ти­ся з тим, що мо­же зро­би­ти на­ціо­наль­на єд­ність.

«На­ро­дний рух» ви­зрів на ло­ні то­ва­ри­ства «Про­сві­ти»

Не­що­дав­но ми під­пи­са­ли за­яву-звер­не­н­ня на під­трим­ку Пре­зи­ден­та, але ви­ма­га­є­мо лі­кві­ду­ва­ти ме­дій­ні за­со­би, які ма­ють ан­ти­укра­їн­ську по­зи­цію, а та­кож ви­дво­ри­ти з Укра­ї­ни тих лю­дей, які є від­вер­ти­ми аде­пта­ми «рус­ско­го мі­ра» в на­шій кра­ї­ні — Му­ра­є­ва, Ме­двед­чу­ка i Но­вин­сько­го.

Не по­вин­но бу­ти по­лі­ти­ки по­двій­них стан­дар­тів ні для ко­го! Спо­ді­ва­ю­ся, що до Пре­зи­ден­та на­ре­шті при­йшло це усві­дом­ле­н­ня із вве­де­н­ням над­зви­чай­но­го ста­ну, бо ва­га­н­ня й не­рі­шу­чість зараз є не­при­пу­сти­ми­ми. Іде­о­ло­ге­ми, які Пре­зи­дент ни­ні ти­ра­жує, фа­кти­чно, є іде­о­ло­ге­ми на­ші, про­сві­тян­ські: єди­на мо­ва, цер­ква, ар­мія.

Ко­жне на­ше обла­сне об’єд­на­н­ня має свої пла­ни та мо­жли­во­сті. На­при­клад, в Іва­но-Фран­ків­ську ви­да­ють свою га­зе­ту й у мі­сті від­нов­ле­но На­ро­дний дім (там від­бу­ва­ю­ться ле­кто­рії, по­стій­ні зу­стрі­чі, ве­чо­ри), у Хар­ко­ві «Про­сві­та» ви­дає свою ди­тя­чу га­зе­ту «Жу­рав­лик». (За­ува­жу, що Мі­ні­стер­ство осві­ти не­до­пра­цьо­вує й зайня­ло по­зи­цію «гни­ло-лі­бе­раль­ну»). А на Пол­тав­щи­ні про­сві­тя­ни зби­ра­ли ко­шти на бу­дів­ни­цтво пам’ятни­ка Іва­ну Ма­зе­пі, на від­крит­ті яко­го два ро­ки то­му був Пре­зи­дент Укра­ї­ни.

На жаль, при­мі­ще­н­ня «Про­сві­ти» ра­дян­ська вла­да сво­го ча­су по­за­би­ра­ла, ні­чо­го не дав­ши нав­за­мін. Зокре­ма, ли­ше в Ки­є­ві, по­чи­на­ю­чи від Те­а­тру опе­ре­ти, який збу­до­ва­но ко­штом «Про­сві­ти», й за­кін­чу­ю­чи при­мі­ще­н­ням по ву­ли­ці Во­ло­ди­мир­ській, де зараз ви­дав­ни­цтво «Дні­про» та ко­мер­цій­ні стру­кту­ри, — у нас за­бра­ли «со­вє­ти». Або ж при­мі­ще­н­ня в сто­ли­ці на те­ри­то­рії, де вже по­тім ста­ло трам­вай­не де­по на По­до­лі. Усі ці й ін­ші об’єкти по Укра­ї­ні бу­ду­ва­ло­ся ко­штом про­сві­тян. А скіль­ки бу­ду­ва­ло­ся чи від­бу­до­ву­ва­ло­ся пам’ятни­ків... І все це при ра­дян­щи­ні ни­щи­ло­ся — бу­ла су­ціль­на «за­гла­да»! Але й зараз осо­бли­во­го спри­я­н­ня «Про­сві­ті» з бо­ку дер­жа­ви не­має...

«Про­сві­та» бу­ла за­дав­ле­на ра­дян­ською вла­дою фа­кти­чно одра­зу — на по­ча­тку 1920-х ро­ків. На­при­клад, Ва­лен­ти­на Стріль­ко ви­да­ла кни­гу «Роз- стріль­на «Про­сві­та». За­га­лом є ду­же ба­га­то свід­чень що­до те­ро­ру про­ти про­сві­тян. Чо­му нас ни­щи­ли? Бо це бу­ли най­стій­кі­ші й най­впли­во­ві­ші лю­ди, які ви­зна­ва­ли­ся укра­їн­ськи­ми гро­ма­да­ми.

Якщо до­бре про­ана­лі­зу­ва­ти, то й «На­ро­дний рух» ви­зрів на ло­ні то­ва­ри­ства «Про­сві­ти». Усі за­снов­ни­ки «На­ро­дно­го ру­ху» по­тім пе­ре­йшли від то­ва­ри­ства в по­лі­ти­чну фор­му, ко­ли вже нам бу­ли на­да­ні за­кон­ні під­ста­ви для існу­ва­н­ня. Тож «Про­сві­та» при­че­тна й до від­ро­дже­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви й у 1918— 1920 ро­ках, й до від­ро­дже­н­ня но­ві­тньої Укра­їн­ської дер­жа­ви у 1990-х ро­ках.

Тож і не див­но, що сво­го ча­су «Про­сві­та» бу­ла ре­пре­со­ва­на, так са­мо, як і укра­їн­ська ав­то­ке­фаль­на цер­ква. Це сум­ні, ме­мо­рі­аль­ні ре­чі, які не мо­жна за­бу­ва­ти, але тре­ба ду­ма­ти й про май­бу­тнє! Ще при Ку­чмі ми звер­та­ли­ся з про­по­зи­ці­є­ю­про­ха­н­ням на­да­ти нам те­ле­ка­нал або хо­ча б час на одно­му з ка­на­лів. Я на­віть то­ді при­віз обла­дна­н­ня, нам до­по­мо­гли про­сві­тя­ни з ін­ших дер­жав, щоб ми ма­ли мо­жли­вість бу­ти в ме­дій­но­му про­сто­рі й впли­ва­ти на лю­дей. Бо сьо­го­дні впли­ва­ти на су­спіль­ство че­рез га­зе­ту чи кни­гу — ма­ло­ефе­ктив­но че­рез їхні мі­зер­ні на­кла­ди. Адже, ко­ли пи­са­ли за­кон про су­спіль­не те­ле­ба­че­н­ня, то йо­го ро­би­ли «під се­бе» — під пев­ну гру­пу аван­тю­ри­стів, які па­ра­зи­ту­ють зараз фа­кти­чно на на­ціо­наль­ні ко­шти. Так, по­лі­ти­чні пар­тії там за за­ко­ном не по­вин­ні бу­ти, але ж ма­ли би бу­ти при­су­тні­ми ті стру­кту­ри, які при­че­тні до від­ро­дже­н­ня й ста­нов­ле­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви, фор­му­ва­н­ня її іде­о­ло­гії й на­ціо­наль­них цін­но­стей. Та­кож мо­жна бу­ло б за­лу­чи­ти й твор­чі спіл­ки, але...

На­при­клад, «Про­сві­та» спів­пра­цює зі Спіл­кою на­ро­дних май­стрів і це ціл­ком ло­гі­чно, адже йде­ться про збе­ре­же­н­ня на­ро­дних тра­ди­цій. Ми мо­гли б у те­ле­е­фі­рі що­дня ро­би­ти ці­ка­ві ма­те­рі­а­ли, зна­хо­ди­ти ці­ка­вих лю­дей. Уза­га­лі му­сить бу­ти так са­мо, як це ро­блять по­ля­ки у сво­є­му то­ва­ри­стві «По­ло­нія» — у них бю­джет... 52 міль­йо­ни до­ла­рів! Їх під­три­мує дер­жа­ва!

У нас же дер­жа­ва на «Про­сві­ту» ви­ді­ляє, без пе­ре­біль­ше­н­ня, ко­пій­ки! Та нам цих зли­ден­них ко­штів не ви­ста­чає на­віть на ко­му­нал­ку! По­стій­но до­во­ди­ться гну­тись-про­ги­на­ти­ся — я вже пе­ре­тво­рив­ся на «цер­ков­но­го же­бра­ка». Так са­мо й ін­ші го­ло­ви «Про­сві­ти» на мі­сцях: ко­жен ви­рі­шує свої про­бле­ми сам, за­мість то­го, щоб це ви­рі­шу­ва­ло­ся на державному рів­ні.

Ми пос­тко­ло­ні­аль­на на­ція! І для то­го, щоб де­ко­ло­ко­ні­зу­ва­ти­ся, гро­мад­ський, про­сві­тян­ський се­гмент вкрай не­об­хі­дний і не­гай­но по­тре­бує пов­но­цін­ної дер­жав­ної під­трим­ки. Бо в нас не­має пар­тій­них ам­бі­цій, ми не за вла­ду во­ю­є­мо, ми за Укра­ї­ну бо­ре­мо­ся! Не­має в нас лі­де­рів, які б хо­ті­ли по­тра­пи­ти до «спи­ску». У нас є ба­жа­н­ня від­ро­джу­ва­ти Укра­ї­ну, за­хи­ща­ти, на­сна­жу­ва­ти й змі­цню­ва­ти її.

То­му ми й спів­пра­цю­є­мо з Мі­н­обо­ро­ни: на­ші лю­ди їздять на фронт, на «пе­ре­док» во­зять лі­те­ра­ту­ру (га­зе­ти, книж­ки, бро­шур­ки ки­шень­ко­во­го, ар­мій­сько­го фор­ма­ту), яка має ко­ло­саль­ну по­пу­ляр­ність. Її че­ка­ють бій­ці.

На жаль, зараз ми ду­же збі­дні­ли й це силь­но по­зна­ча­є­ться на вті­ле­н­ня в жи­т­тя на­ших про­е­ктів...

«Во­ни» ду­ма­ли, що укра­їн­ців уже не­має й що пи­та­н­ня укра­їн­ства оста­то­чно за­кри­те пі­сля трьох Го­ло­до­мо­рів та аб­со­лю­тно­го за­чи­ще­н­ня та нав’язу­ва­н­ня ін­шої іде­о­ло­гії. Але ні! Ві­дро­ди­ли­ся! Ми під­пи­са­ли за­яву, де ви­ма­га­є­мо лі­кві­ду­ва­ти ме­дій­ні за­со­би, які ма­ють ан­ти­укра­їн­ську по­зи­цію, а та­кож ви­дво­ри­ти з Укра­ї­ни тих лю­дей, які є від­вер­ти­ми аде­пта­ми «рус­ско­го мі­ра» в на­шій кра­ї­ні — Му­ра­є­ва, Ме­двед­чу­ка i Но­вин­сько­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.