«А в кол­го­спі до­бре жить...»

Сов­ко­ва «ва­та» ін­фі­ко­ва­на па­тер­на­лі­змом, а не па­трі­о­ти­змом

Ukrayina Moloda - - Я Вам Пишу... - Сте­пан ТРОХИМЧУК, про­фе­сор, го­ло­ва Львів­сько­го обла­сно­го від­ді­ле­н­ня Все­укра­їн­сько­го об’єд­на­н­ня ве­те­ра­нів Львів

Укра­ї­на пе­ре­жи­ває над­зви­чай­но від­по­від­аль­ний пе­рі­од сво­єї дер­жав­ної істо­рії. За­жер­ли­вий пів­ні­чно-схі­дний су­сід не ви­знає нас окре­мим на­ро­дом і су­ве­рен­ною дер­жа­вою, на­ма­га­є­ться нас про­сто зни­щи­ти. Ре­во­лю­ція гі­дно­сті від­но­ви­ла на­шу ге­ро­ї­чну па­сіо­нар­ність, роз­бу­ди­ла ча­сти­ну на­ції до опо­ру агре­со­ро­ві, по­ро­ди­ла ма­со­вий до­бро­воль­чий та во­лон­тер­ський ру­хи. Ми ви­сто­я­ли, да­ли аде­ква­тну від­січ во­ро­го­ві, сфор­му­ва­ли сві­то­ву ан­ти­пу­тін­ську ко­а­лі­цію. Але, на пре­ве­ли­кий жаль, зна­чна ча­сти­на на­шо­го су­спіль­ства за­ли­ши­лась осто­ронь цьо­го істо­ри­чно­го про­це­су, чо­гось очі­кує або ста­ви­ться до ньо­го во­ро­же. Це так зва­на кол­го­спно­сов­ко­ва «ва­та», про­дукт біль­шо­ви­цько­го са­та­нин­сько­го ге­не­ти­чно­го від­бо­ру, ма­со­вих ре­пре­сій та зло­чин­ної аси­мі­ля­цій­ної по­лі­ти­ки ко­ло­ні­за­то­рів.

Ле­нін­сько-ста­лін­ська біль­шо­ви­цька вла­да пі­дір­ва­ла жит­тє­ві си­ли укра­їн­ської на­ції, зве­ла її участь до ста­ну крі­па­ків і люд­сько­го ма­те­рі­а­лу для аси­мі­ля­ції та ру­си­фі­ка­ції. Для цьо­го не­ща­дно ви­ни­щу­ва­ли ін­те­ле­кту­аль­ну ча­сти­ну на­ції, осві­че­них та по­лі­ти­чно на­ла­што­ва­них ке­рів­ни­ків рі­зних рів­нів, уче­них та пе­да­го­гів, ін­же­не­рів та агро­но­мів, пи­сьмен­ни­ків та му­зи­кан­тів, ко­бза­рів та свя­ще­ни­ків. Жо­дна на­ція у сві­ті не за­зна­ла та­ко­го жор­сто­ко­го ге­но­ци­ду. Ми пе­ре­жи­ли стра­шні ро­ки трьох шту­чних го­ло­до­мо­рів, по­лі­ти­чних та ре­лі­гій­них ре­пре­сій, двох сві­то­вих во­єн, пе­ре­се­лень на бу­до­ви ко­му­ні­зму то­що. Тих, хто ви­жив, зда­ва­ло­ся, лег­ко мо­жна бу­ло б пе­ре­ве­сти в ко­ло­ні­аль­не стій­ло на рі­вень по­кір­них ра­бів. Та ми ви­жи­ли, зна­йшли си­ли від­ро­ди­ти на­цію та від­но­ви­ти вла­сну дер­жав­ність, хоч і ду­же ве­ли­кою і до­ро­гою ці­ною.

Мо­сков­ські біль­шо­ви­ки ві­ді­бра­ли в укра­їн­ців їхнє най­біль­ше ба­гат­ство — ро­дю­чі зем­лі, з яких ви­ро­ста­ла на­ша на­ція. Крім то­го, за­бра­ли ін­шу ру­хо­му та не­ру­хо­му вла­сність, пе­ре­вів­ши її у так зва­ну су­спіль­ну, бі­ля якої лю­ди­на стає слу­гою. Без вла­сно­сті лю­ди­на стає без­прав­ною і не­за­хи­ще­ною, пе­ре­тво­рю­є­ться на дер­жав­но­го утри­ман­ця. У неї зни­кає ін­стинкт го­спо­да­ря, зни­кає во­ля і по­тре­ба до про­ду­ктив­ної і твор­чої пра­ці, до на­бу­т­тя не­об­хі­дних ре­чей і про­ду­ктів для по­лі­пше­н­ня сво­го ма­те­рі­аль­но­го ста­ну. Лю­ди­на жи­ве одним днем, у неї атро­фу­є­ться ін­стинкт са­мо­збе­ре­же­н­ня. Ви­ни­кає ду­хов­на по­ро­жне­ча, яка за­пов­ню­є­ться пи­я­ти­кою, ін­ши­ми шкі­дли­ви­ми зви­чка­ми. Зни­кає по­тре­ба по­стій­но вчи­ти­ся, зба­га­чу­ва­ти се­бе ду­хов­но, куль­тур­но.

При­ско­ре­на ін­ду­стрі­а­лі­за­ція Укра­ї­ни при­зве­ла до фор­му­ва­н­ня ро­бі­тни­чо­го кла­су, зна­чною мі­рою за ра­ху­нок при­їжджих з

ін­ших ре­спу­блік. Це бу­ло одним із зав­дань мо­сков­ських біль­шо­ви­ків — фор­му­ва­ти єди­ний ра­дян­ський на­род із ро­сій­ською мо­вою, куль­ту­рою і мен­таль­ні­стю. Не­ви­со­кий рі­вень ме­ха­ні­за­ції та ав­то­ма­ти­за­ції ви­ро­бни­чих про­це­сів по­ро­див ве­ли­кий про­ша­рок про­ле­та­рів, які не ма­ли ви­со­кої ква­лі­фі­ка­ції, так зва­них чор­но­ро­бо­чих, справ­жніх ра­дян­ських про­ле­та­рів. А в се­лі тим ча­сом фор­му­вав­ся та­кож но­вий клас — сіль­ські про­ле­та­рі­кол­го­спни­ки, у яких не бу­ло зем­лі, сіль­сько­го­спо­дар­ських знань. Бу­ли віль­ні ро­бо­чі ру­ки, які пра­цю­ва­ли на не сво­їй зем­лі за без­цінь, за тру­до­дні. Низь­кі за­ро­бі­тки зму­шу­ва­ли їх кра­сти кол­го­спне до­бро, ухи­ля­ти­ся від ро­бо­ти. «А в кол­го­спі до­бре жить: один ро­бить — сто ле­жить» — спів­а­ло­ся то­ді. У лю­дей зни­ка­ло ба­жа­н­ня до про­ду­ктив­ної пра­ці, во­ни ста­ва­ли па­тер­на­лі­ста­ми, дер­жав­ни­ми утри­ман­ця­ми, яким не по­трі­бно бу­ло ду­ма­ти, вдо­ско­на­лю­ва­ти­ся, зба­га­чу­ва­ти се­бе ду­хов­но і ма­те­рі­аль­но.

Сіль­ські та мі­ські про­ле­та­рі хо­ди­ли на го­ло­су­ва­н­ня за єди­но­го кан­ди­да­та, яко­го про­по­ну­ва­ла Ко­му­ні­сти­чна пар­тія. Го­ло­су­ва­ти по­вин­ні бу­ли всі, в ін­шо­му ра­зі мо­гли по­слі­ду­ва­ти всі­ля­кі ре­пре­сії, до­га­ни, ін­ші по­ка­ра­н­ня. Ви­бо­ру — жо­дно­го, а звід­ти й по­лі­ти­чна апа­тія. А то­му і до сьо­го­дні збе­ре­гла­ся оця ан­ти­ви­бор­ча бай­ду­жість, не­ві­ра у справ­жній ви­бір вла­ди, яка бу­де пред­став­ля­ти твої ін­те­ре­си. Так звід­ки ж мо­же взя­ти­ся у нас справ­жня єв­ро­пей­ська ви­бор­ча куль­ту­ра, по­ва­га до на­ро­дних обран­ців?

У біль­шо­ви­цької ім­пе­рії був по­ва­жний і під­лий ло­зунг: «У про­ле­та­рі­а­та не­має ба­тьків­щи­ни!». У про­ле­та­ря не­має вла­сно­сті, май­на, ка­пі­та­лів, жив він у ко­му­наль­ній або дер­жав­ній квар­ти­рі, до якої був прив’яза­ний обов’яз­ко­вою про­пи­скою. То­му йо­му бай­ду­же, де ме­шка­ти, аби дер­жа­ва да­ва­ла ро­бо­ту, жра­тву та пій­ло, які бу­ли де­ше­ви­ми та до­сту­пни­ми. То­му й не бу­ло лю­бо­ві до мі­сця, до зем­лі, де про­жи­вав той про­ле­тар, бо все нав­ко­ло бу­ло не йо­го. То з чо­го мав на­ро­ди­ти­ся па­трі­о­тизм, лю­бов до кра­ї­ни, яка то­бі на­да­ла мо­жли­вість ста­ти всім — го­спо­да­рем, вла­сни­ком, за­мо­жним і гор­дим гро­ма­дя­ни­ном?

А ми ди­ву­є­мо­ся, чо­му в нас так ма­ло сві­до­мих ви­бор­ців, які оби­ра­ли б до ор­га­нів вла­ди най­пі­дго­тов­ле­ні­ших, най­про­фе­сій­ні­ших та най­че­сні­ших де­пу­та­тів, зді­бних ке­рів­ни­ків, актив­них гро­мад­ських лі­де­рів. За­пи­тай­те пе­ре­сі­чних укра­їн­ців, що в них на пер­шо­му мі­сці — обов’язок чи пра­ва і при­ві­леї? Від­по­відь бу­де одно­зна­чною — тіль­ки пра­ва. Так оця про­ле­тар­ська «ва­та», а її ду­же ба­га­то се­ред ви­бор­ців, бу­де го­ло­су­ва­ти за оска­же­ні­лих по­пу­лі­стів, які обі­ця­ють зо­ло­ті го­ри, але та­лан­ту й во­лі ви­ко­на­ти свої обі­цян­ки не ма­ють. Ще дов­гий шлях має прой­ти Укра­ї­ни, щоб оцих про­ле­та­рів мі­ста і се­ла, сов­ко­ву «ва­ту», пе­ре­ро­би­ти на сві­до­мих гро­ма­дян віль­ної і за­мо­жної Укра­ї­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.